Таємниця Віті Зайчика

IX

І знову Вітя летів на мітлі з Міс Таємницею у чистому безхмарному небі і в грудях його солодко лоскотало. І від польоту, і від передчуття радості. Він побачить, він зараз побачить...

Внизу показалася земля — зелені левади, переліски, річка... На березі чепурненькі хатки, навколо них сади вишневі... Аж он посеред просторого двору гульбище дивовижне. Розстелений иа землі величезний килим всуціль заставлено різними наїдками смачними, а навколо сидять кружка люди впереміш із дикими звірами та домашніми тваринами. І всі разом закусують і сміються, ґелґочуть, кожен по-своєму.

Виявляється, у Добряндії сьогодні велике свято — іменини лева Самсонія. Лев Самсоній був уже досить похилого лев'ячого віку. Йому минало сьогодні тридцять років. Він давно вже став вегетаріанцем, тобто не їв м'ясного. Сидів на молочній дієті — кефір, молочко, ряжанка, дитячі сирки... Але найбільше любить лев Самсоній вареники з картоплею, які так майстерно готує тітонька Гортензія. Зубів у Самсонія вже немає, замість них вставна щелепа, яка муляє йому і якою він через те користується лише у свята.

Китиця на його хвості вилізла, і він змушений носити штучну капронову, бо що то за лев, цар звірів, без китиці на хвості. Пазури в нього стерлися, ревматизм покрутив суглоби, але грива ще пишна, і якщо її добре розчесати, то виглядає Самсоній досить бадьоро. Ніхто йому його років не дає.

Колись замолоду Самсоній жив у Зландії, був хижаком. Але потім перейшов у Добряндію. Його охоче прийняли.

Зараз найближчий його приятель — це зайчик Митя, музикант, що працює ударником (чи, пак, барабанщиком) у заячому естрадному оркестрі. У Добряндії прекрасний заячий оркестр, який виконує котячі концерти, що їх складає кіт-композитор Василь Мяукицький.

Люди й звірі в Добряндії живуть у цілковитій гармонії. Про все це розповіла Віті Міс Таємниця за ті дві хвилини, поки вони плавно спускалися вниз, на подвір'я хати королеви Добряни, де й відбувалася урочистість.

На хаті королеви Добряни у стріху, наче телевізійна антена, була ввіткнута мітла. Дуже схожа на ту, на якій прилетіли Вітя з Міс Таємницею.

І Вітя раптом подумав: «Авжеж! А чому ні! Вона ж колишня двірничка».

Хоч колишньою двірничкою була баба Маша, а не королева Добряна.

Королева сиділа на низенькому ослінчику в домотканій спідниці й кептарику, у біленькій хустці, на якій зверху була причеплена маленька дерев'яна корона.

Обабіч Добряни сиділи дядя Вася і тітонька Гортензія. Вітя одразу впізнав їх. У дяді Васі були чи то руді, чи то прокурені вуса, а за вухом — жовтий гранчастий олівець.

Поряд з дядею Васею сидів Альховка.

У тітоньки Гортензії щока була в борошні. Мабуть, вона прибігла й сіла до гурту останньою, прямо від печі. Бо перед іменинником парувала велика миска щойно принесених вареників з картоплею.

Лев Самсоній дивився на них захопленими очима, і по щоці його стікала сльоза розчулення. Він не міг собі дозволити взяти вареника, бо в цей час його друг зайчик Митя виголошував здравицю на честь іменинника.

Митя говорив про те, що лев Самсоній є одним з найдостойніших громадян Добряндії, чесним і справедливим, добрим і мудрим.

Хто б не звернувся до нього за порадою або допомогою — корова чи кіт, заєць чи собака, дядя Вася чи тітонька Гортензія, метелик чи жук-кузька, — Самсоній ніколи нікому не відмовляв. Весь свій багаторічний лев'ячий досвід, всю свою мудрість царя звірів він віддав на благо рідної Добряндії.

Потім виступила тітонька Гортензія.

— Я дуже люблю Самсонія, — сказала вона. — Варити для нього вареники з картоплею — сама насолода. Бо він їсть з таким апетитом — приємно дивитися.

Після тітоньки Гортензії слово взяла корова Мумуня.

— Му-мушу сказати, що той, хто любить молоко і молочні продукти, не може не любити, не шанувати мене. А того, хто любить, шанує мене, хіба можу не любити я?..

Королева Добряна слухала виступи, лагідно усміхаючись. Раз у раз вона поверталася до дяді Васі й питала:

— Що він сказав? Що вона сказала?

І дядя Вася, приставивши до рота долоню, коротко повторював прямо у вухо королеві зміст виступу. А потім виступив сам дядя Вася.

— Братці-добрянці! Що я вам скажу... Самсоній мужик будь здоров! Правильний. Я його поважаю. А якщо я когось поважаю — це все. Для мене це перше діло. Отак... Одне тільки погано, що в королеви в кухні кран тече. Але Льовка тут ні при чому. Тут я винен. Учора цілий день провозився і — хоч ти лусни. А чому? Тому що прокладки ні к бісу, крани проіржавіли, всю сантехніку міняти треба. А де взяти? Проблема? Проблема! І думаєте, тільки в мене? Он у Гортензії теж... Каструлі-скороварки — раз! Нема. Груба димить — два! Знову ж таки ножі для м'ясорубки. Поки той фарщ перекрутить, сім потів з неї... Га? Правильно и кажу? — обернувся вій до тітоньки Гортензії.

А та тільки усміхнулася, махнула рукою:

— Ну чого ти на іменинах завів казна про що. Веселитися треба, а не...

— Правильно, — одразу ж погодився дядя Вася. — От я ж і кажу. Таиці! Танці!.. Громадяни добрянці! Починаймо танці! Оркестр!

Кілька зайчиків підхопилися й поскакали до садка, де під вишнею стояв великий естрадний барабан і лежали на траві музичні інструменти.

Митя вдарив у мідні тарілки, гупнув у барабан, інші зайці вшкварили хто в що здатний — були там і труби, і скрипки, і гітари, і цимбали...

Така грянула музика, що в добрянців самі собою засмикалися ноги.

Іменинник лев Самсоній підхопив корову Мумуню і пустився з нею витанцьовувати таке, що аж земля задвигтіла. Пес Бровко танцював з кицею Муркою. Кіт-композитор Василь Мяукицький — з льохою Хрюшею. А далі вже й розібрати було важко.

Вітя дивився на все це захопленими очима.

— Подобається? — пошепки спитала Міс Таємниця.

— Дуже! — щиро вихопилося у хлопця. — От тільки проблеми ті їхні якби вирішити... Щоб і дядя Вася, й тітонька Гортензія не...

— Ой! — чогось тихо зойкнула Міс Таємниця.

У небі враз з'явилося щось незбагненне. Якесь наче НЛО (нерозпізнаний літаючий об'єкт). Воно швидко наближається, і от уже чітко видно, що то «літаюча тарілка», а швидше, миска чи каструля, бо таке пузатеньке, чимале й з кришкою-люком зверху.

«Літаюча каструля» зависла над подвір'ям королеви Добряни, кришка-люк піднялася, і з'явився якийсь пришелець — голова людська, а тіло наче механічне — чи то скафандр такий, чи хтозна-що (але чому ж тоді голова не в скафандрі?).

Пришелець випурхнув із своєї «каструлі», завис у повітрі, пометляв трохи ногами та руками й плавно опустився на землю. Танці враз припинилися, музика замовкла. Всі завмерли, з подивом позираючи на пришельця. Пришелець зробив своєю механічною рукою вітальний жест, нахилив'голову, вклоняючись, і промовив:

— Дорогі добрянці! Вітаю вас від імені славної Адечеес (тобто Асоціації Добрих Чарівників Світу)!.. Ап! — Він змахнув лівою рукою — і «літаюча каструля» зникла. Потім — «Ап!» — змахнув правою рукою — і замість звичайної сільської хати королеви Добряни виріс розкішний палац з білими колонами і двома мармуровими левами, що сиділи обабіч входу.

— О! — вражений вигук вихопився з грудей присутніх.

— Що? Що тут робиться? Що він сказав? Хто це? — стурбовано обернулася королева Добряна до дяді Васі.

І поки дядя Вася розтлумачував королеві, що до чого, пришелець уже вів далі:

— Адечеес багато чула про вашу прекрасну країну, про її чудесних громадян і на останній асамблеї ухвалила взяти Добряндію під свою опіку. Я призначений вашим інспектором-куратором. Віднині я беру на себе всі ваші турботи, всі ваші клопоти, всі ваші проблеми. Все за вас віднині робитиму я. Ви будете тільки відпочивати, гуляти, розважатися... Ви чесно заслужили це... Чесно заслужили...