Телефонна пригода

Щось треба робити

Уперше відчув себе обікраденим.

Відчуття було гостре, як радикуліт.

«Тебе обікрали!» — тьохнуло серце.

«Обі-кра-ли!» — пащекувало гайвороння.

Я приречено опустився на лаву в скверику. Де портмоне? Ось портмоне. Посвідчення, права, резервний п’ятдесятник однією асигнацією. Ось він, рідненький! Порядок! Більше красти нічого.

«Обікрали, обікрали, обікрали!» — цвірінькали у мозок горобці.

Так… Вимикаю емоції, вмикаю здоровий глузд.

«Такого обікрадеш, аякже! — посміхнувся здоровий глузд. — А втім — аналізуй».

Аналізую. Спочатку — громадське, потім — особисте.

У чині нібито не ошуканий.

«Не ошуканий? — включився здоровий глузд. — Перевищений! Передрав ідею друга і вліз у крісло, яке належало іншому».

Так… У чині справді не ошуканий.

Беру день нинішній. Зіпхнули плановий проект.

«З масою недоробок», — підказав здоровий глузд.

У всіх недоробки. Зіпхнули у строк. Подяки не треба — премія забезпечена.

«Подарував шоферові запальничку», — нагадав здоровий глузд.

А! Прекрасна запальничка! Оздоблена перламутром. Подарував! Передав куті меду…

«Ну, артист! — хихикнув здоровий глузд. — Навзаєм новенький скат перекотиться зі службового автоландо на твоє власне, а твій підтоптаний — на службове».

Так… Хто ж мене обікрав? Може, дружина? Скупердяйка. І взагалі не Мерілен Монро.

«А столична прописка?», — нагадав здоровий глузд.

Було. Мені в зуби — диплом і розподілення у незабутній край босоногого дитинства, а я — шлюбне посвідчення і прописку. Підніс під ніс. Потім тесть підпер номенклатурною сідницею…

«А щодо Мерілен Монро, — телепатнув здоровий глузд, — оформив секретарку з формами».

Ну! Стегна, скажу я вам… Де ж мене обікрали? Дача! Точно дача! На біса мені здалася та латифундія? Своїх підлеглих не використовував. Тільки стіни звели. А на дах запросив шабашників. Обідрали, як липку! Хоча…

«Хоча збитки перекрила черепиця, яку тобі списали, як брак», — обчислив здоровий глузд.

Справді… Але ж почуваюсь обікраденим! Нутрощами чую, що обчистили.

Так… Перевірю ще раз. Носовичок на місці. Десять копійок мідяками. Було п’ятнадцять. Ага! Як машину відпустив, вліз до автобуса. П’ять копійок кинув до каси. А проїхав одну зупинку. Куди їхав? їхав до пивбару! Точно! Чеське пиво завезли. Вирішив кухоль пива прийняти у демократичній обстановці. Дружина, сердобольна дурепа, тицьнула вранці рубляку. Де рубляка? Носовичок цілий, мідяки… Десять копійок мідяками… А рубляки нема. Нема рубляки! Витягли в автобусі! Притисли до каси і витягли! Рубляку витягли! Розплодили, розумієте, кишенькових активістів! Пропала рубляка! Випарилась, згинула, шелеснула! Нема рубляки! Ні, щось треба робити…