Темний Лорд. Юнацькі роки

Епілог: Суз у Темнокраї

Суз брела рівниною, що потопала в сутінках.

Далека вежа на вершині пагорба поволі, ой як поволі збільшувалася. Підійшовши ближче, вона побачила, як та світиться рожевим у променях червонястого полудневого сонця Темно-краю. Суз подумала, що Томмі неабияк засмутиться, коли дізнається, що його Залізну Вежу Розпачу перефарбували в рожевий колір! Якби в школі вона була «нормалкою», то рожева няшна вежка — бажано перев’язана угорі рожевою стрічечкою — сподобалась би їй.

Але Суз — ґотка, від рожевого її нудило. Перефарбувати вежу в чорний колір — ось як вона вчинила б.

Раптом із затінку біля купи каміння показалася велика темна постать. Суз налякано відскочила і закричала. Вона була сама-самісінька — маленька дівчинка в Темнокраї, — а перед нею постав страшнючий демон, щонайменше два метри заввишки, з лускатою шкірою, рогами на голові, пазурами й іклами. Він був підперезаний широким шкіряним паском, з якого звисали зсохлі людські голови чи щось таке. Істота здвигнула плечима — і з-за спини, ляснувши, вихопилися великі кажанячі крила. Демон нахилився до Суз і засичав — з його кістлявих ніздрів бухнув смердючий дим. Зіщулившись, Суз упала на землю, затуливши лице рукою. Вона ж бо ще дитина! Дівчинка, яка загубилася в цьому моторошному краї! Якби ж Томмі був тут і врятував її!

Поки вона отак принишкла, в демонових очах, що палали червоним, заграв тріумфальний погляд. Нахилившись іще ближче, він гаркнув, скупавши Суз у хмарці паскудного подиху. Здригнувшись, дівчина хотіла було відповзти. Але раптом їй дещо спало на думку. Постать демона видалася їй знайомою. Примруживши очі, Суз пильно глянула на нього. Потому підвелась і ще раз зміряла химеру уважним поглядом. Велетень-демон здивувався — на його пекельній пиці проступила якась аж комічна гримаса подиву. Маленькі дівчатка так не поводяться.

Суз ледь чутно мовила:

— А ти схожий на соліста тієї групи, яку так любить Хрис. Як там його звати? Ага, Морті.

Пильно придивившись, вона побачила, що демон — якщо то справді був він — трохи пошарпаний. Змарнілий і брудний, так наче багато місяців був у дорозі, тікаючи від когось. Демон розгублено роззирнувся. Дівчатка роду людського мусили б його боятися. Вони не повинні нічого до нього говорити. Раптом дівчинка ступила крок у його бік. Він захвилювався. І підходити до нього, безстрашно і впевнено, вони точно не мали! Аж ось дівчинка простягла руку і сказала:

— Привіт. Напевно, ти Ґарґон. Томмі дав мені цей перстень, — вона показала йому палець. Перстень жеврів неземним світлом — моторошне й темне, воно кидало на обличчя Суз вампірячий відблиск, що додавав їй примарної краси.

Демон розтулив могутню щелепу з гострими іклами, і його нечистою пикою промайнула радість.

— Та це ж Великий Перстень! Мій Господар живий! Живий! — промовив грубим, хрипким демонським голосом Ґарґон, бо це таки був він — лейтенант Томмі, Жахливезний Ґарґон Ногоруб, Капітан Легіонів Жаху.

— І він дав тобі свій Великий Перстень! Він обрав тебе! — проревів Ґарґон.

Він опустився на одне коліно.

— Ґарґон присягає на вірність Темній Пані, Королеві Ночі, нареченій мого Лорда Жаху! Я служитиму вам іменем Темного Лорда! Буду вам вірним слугою, моя Королево!

Суз завмерла. А тоді ледь усміхнулася кутиком вуст. Прекрасно! Двометровий демон. Її вірний слуга. Оце круто! Тепер вона вже не така беззахисна, не така слабка й самотня. Вона має захисника — і не якогось там простака, а двометрового крилатого й пазуристого... ем-м-м... когось там.

— У тебе такі класні кажанячі крила, Ґарґоне, — сказала вона.

— Дякую, моя Пані!