Уроки короля жахів: Як писати горор?

Додаток 1. Королівський спадок: Як читати Кінґа?

Не варто думати, що люди поділяються лише на тих, хто читає багато, і тих, хто не читає взагалі. Надто чорно-біло. Звісно, є запій-ні читачі, які не зупиняться ніколи, як гірська річка. Саме серед них можна зустріти людей, які у такого-то письменника читали повністю все. Є ті, хто читає регулярно, у швидшому чи повільнішому темпі, а є професійні читачі, кому часто доводиться читати зовсім не те, що хочеться.

Утім, більшість освічених дорослих людей читають радше час від часу, коли трапиться така нагода, скажімо, у відпустці. Або й узагалі рідко читають, хоча колись читали багато — просто життя рухається з різним прискоренням. Тому часто можна зустріти тих, які ностальгують за читанням і навіть мріють про нього, скуповуючи гори книжок «на потім». Зрозуміло одне: часу мало, а тому краще добирати перевірені, найвідповідніші твоїм зацікавленням тексти. Тоді що й кому можна порадити із творів Стівена Кінґа?

Що читати, якщо ще не читали нічого?

На моє переконання, починати знайомство з Кінґом найкраще з його короткої прози. Це вигідніше і щодо часу, оскільки в оповіданнях сюжети розвиваються інтенсивно і можна встигнути вхопити зразу декілька історій за одну поїздку у громадському транспорті. Та й усе різноманіття таланту Кінґа-оповідача так видно краще. Варто почати з одного серед цих збірників:

«Нічна зміна» (мені він досі найкращий)

«Команда скелетів»

«Кошмари та сновидіння»

«Усе можливо»

«Коли впаде темрява» (є українською)

«Ярмарок нічних жахіть» (є українською)

Якщо читання пішло успішно, можна від оповідань перейти до збірок повістей. Усі чотири в нас перекладені, а незабаром, сподіваюсь, буде й п’ята — «If Іt Вleeds», яка вийде щойно цього року. Тому, знову ж, можна обирати:

«Чотири сезони»

«Чотири після півночі» (мені найцікавіший)

«Серця в Атлантиді»

«Повна темрява. Без зірок»

Але щоби відчути стиль Стівена Кінґа повністю, варто взятися за романи. Є кілька, які одразу демонструють усю силу його похмурої фантазії. Можна почати з одного із цих:

«Сяйво» (з мого дуже-дуже приватного погляду, це найкращий роман Кінґа)

«Кладовище домашніх тварин» (майже напевне, найстрашніший)

«Керрі»

«Куджо»

«Крістіна»

Що читати букблоґер_кам і буктьюбер_кам?

Це нові типи читачів, які вирізняються швидко набутим і доволі значним читацьким досвідом, а також винятковою витривалістю. Вони цілком здатні впоратися з великими текстами Кінґа, від яких можна отримати кілограми задоволення, а всередині них — тонни фантазії та мороку. Тому тут можна рекомендувати:

«Воно» (це просто класика)

«Протистояння» (найкращий на думку більшості фанів)

«Доля Салему»

«Безсоння»

«Мішок з кістками»

«Під куполом» (піде не всім)

«Сплячі красуні» (піде не всім)

Якщо хочеться ще більше Кінґа, можна також взятися за цикли книжок:

«Сяйво» + «Доктор Сон» (гарантія)

«Містер Мерседес» + «Що впало, те пропало» + «Кінець зміни» + «Аутсайдер»

«Відчай» + «Регулятори»

«Талісман» + «Чорний будинок» (піде не всім)

Якщо є достатньо рішучості й не викликають роздратування жанр вестерну та стрибки між реальностями, то можна зважитися на «Темну Вежу». Як на мене, цей мегатекст на 7+1 томів або зразу піде, і тоді читатимете не спиняючись, або не даватиметься, і тоді краще відкласти. Але це окремий культ, в якого сонмища фанатів. До речі, дехто радить читати, починаючи з другої книги — «Крізь час», а вже наприкінці повернутись до першої «Шукач» / «Стрілець» — вона, мовляв, написана найскладніше. Ну не знаю, мені її рваний ритм і маса сюжетних недомовок зайшли якраз найбільше.

Що читати, якщо маєш літературні амбіції

Звісно, якщо хтось хоче писати та творити саме горори, то варто прочитати щомога більше Кінґа — принаймні все рекомендоване вище, а також, зрозуміло, «Про письменство» й «Танець смерті». Проте починати можна з тих книг, де персонажі — письменники:

«Мізері» (у цьому випадку — абсолютний must read)

«Темна половина»

«Сяйво» (знову)

«Мішок з кістками» (знову)

«Історія Лізі»

«Острів Дума»

Що читати дуже серйозним дорослим людям?

Є значна категорія цілком культурних людей, які не сприймають ні горор, ні фентезі. Це дивно, але буває й так. Вони не читатимуть Кін-ґа, бо мають упередження, нібито він пише виключно про жахливе та не виходить за межі відповідної тематики — уміє тільки лякати. Ми вже знаємо, що це зовсім не так, тому подібні стереотипи варто розвіювати. Я, правда, не думаю, що хтось із такими упередженнями читає цю книжку й добрався чи добралась аж сюди, але якщо нам випаде нагода порадити комусь ду-уже серйозному щось серйозне з Кінґа, то я б називав романи, в яких авторові найважливіший етичний компонент:

«Мертва зона»

«Мізері» (знову)

«Гра Джералда»

«Долорес Клейборн»

«Зелена миля»

«11/22/63»

«Інститут»

Що робити, якщо ви фанат_ка і вже все прочитали?

Насправді я поки що аж таких досконалих кінґоманів у нас не зустрічав — навіть серед дипломниць, які захищали магістерські про творчість Стівена Кінґа. Проте не виключено, що такі є — або будуть. Утім, зразу ясно, що захопленим його письмом пощастило значно більше, ніж прихильникам Селінджера чи, наприклад, Керуака. У Кінґа є що читати, та й він, на щастя, постійно пише нове.

Наша ситуація добра й тим, що читаємо спершу, як правило, переклад. А прочитування знайомих текстів в оригіналі — це гарантоване повторне відкриття, якщо не сюжету, то авторського стилю. Можна також читати про Кінґа — теж окремий вид задоволення, особливо коли літературознавці аналізують моменти, які й тобі особливо сподобалися. Справжнє осмислення Стівена Кінґа та його текстів іще попереду. Хай ця книжка добігла кінця, але в нашій розмові про короля жахів це лише початок.