Успішні виступи на TED

1. Мистецтво публічного виступу

Нервуєтеся, еге ж? Лячно виходити на сцену, коли сотні очей стежать за кожним рухом. Ви боїтеся представити свій проект на загальних зборах. Раптом розхвилюєтеся і почнете затинатися? Раптом вилетить з голови те, що хотіли сказати? А раптом, вас принизять?! Це ж може знищити вашу кар’єру! Або поховати ідею усього вашого життя!

Ці думки не дають вам заснути вночі.

Але знаєте що? Майже кожна людина відчувала страх публічного виступу. Опитування про фобії засвідчують, що люди бояться публічних виступів більше, ніж змій, висоти... і навіть смерті.

Як же ж так? Під мікрофоном нема гігантського павука. Шансів впасти зі сцени і розбитися — нуль. Глядачі не кинуться на вас із вилами. Звідки ж ця тривога?

А звідти, що на карту поставлено багато: не лише цей конкретний виступ, а й репутація загалом. Нам дуже важить думка інших людей, адже ми глибоко соціальні істоти. Нам потрібна чужа прихильність, повага й підтримка. Наше щастя колосальною мірою залежить від цього. І нам здається, що виступ на сцені може істотно вплинути на наш соціальний статус — як позитивно, так і негативно.

Втім, за правильного настрою страх можна зробити перевагою — стимулом ретельно підготуватися до виступу.

Саме так зробила Моніка Левінські, прийшовши на TED: поставила ва-банк. За сімнадцять років до того вона пройшла через немислиме і вкрай принизливе публічне викриття, яке мало не зламало її. І тепер вона прагнула повернутися до суспільного життя, щоб розповісти правдиву історію.

Моніка не була досвідченим оратором і знала, що її провал стане справжньою катастрофою. Ось що вона мені розповіла:

«Сказати, що я нервувалася, — це нічого не сказати. Радше... спустошення тривогою, електричні розряди страху, буря занепокоєння. Якби той страх, що мене охопив, можна було перетворити на електрику, то вже на ранок світова енергетична криза була б вирішена. Я не просто опинилася на сцені перед поважними глядачами — усе це записувалося на камеру і, ймовірно, було б оприлюднено для широкого загалу. Я ще не забула болісної травми тих років, коли мене публічно зганьбили. Мене гризли глибокі сумніви, чи мені місце на сцені TED. І я боролася з цими переживаннями».

Моніка знайшла спосіб впоратися зі страхом. Вона використала досить несподівані методи, якими я поділюся з вами у розділі 15. Поки що скажу одне: вони спрацювали. Її промова зірвала шалені овації, за кілька днів перегляди сягнули мільйона, а інтернет потонув у захоплених відгуках. Навіть Еріка Йонг, письменниця-феміністка і давній критик Моніки, публічно попросила в неї вибачення.

Жаклін Новограц, неперевершена жінка і моя дружина, теж боялася публічних виступів. У школі, в коледжі, та й навіть після двадцяти, перспектива говорити в мікрофон перед великою кількістю людей лякала її до нестями. Проте Жаклін прекрасно розуміла, що її робота — боротьба з бідністю — вимагає переконливості, а тому почала працювати над собою. Вона щороку успішно виголошує промови, зриваючи бурхливі оплески.

В історії було багато людей, котрі боялися публічних виступів, але стали вправними ораторами: починаючи з Елеонори Рузвельт, Воррена Баффета і закінчуючи принцесою Діаною. «Сором’язлива Ді» ненавиділа промови, але знайшла свій спосіб говорити, і світ полюбив її.

Якщо бути щирим і правильно підібрати слова, результат вас приголомшить. Візьмімо, наприклад, виступ підприємця Ілона Маска перед працівниками компанії SpaceX[3] 2 серпня 2008 року.

Маск не зажив собі слави доброго оратора, але його слова в той день стали доленосними. SpaceX вже двічі не вдалося запустити ракету. Це був день третьої спроби, і провал міг обернутися закриттям компанії. Ракета Falcon відірвалася від землі, але щойно відділився перший ступінь, трапилося лихо: ракета вибухнула. Телесигнал пропав. 350 працівників, як згадувала відповідальна за добір персоналу Доллі Сінгх, були у глибокому відчаї. Маск вийшов поговорити з людьми. Він сказав, що з першого дня всі усвідомлювали, яка це важка справа. Попри поразку, вони досягли того, на що спромоглися лише кілька країн, а тим більше компаній. Вони успішно провели перший етап запуску та вивели ракету в космос. Треба опанувати себе і повертатися до роботи. Ось так Сінгх описала кульмінацію промови:

«Потім Ілон, попри двадцять годин роботи без перепочинку, твердо й емоційно сказав: ”Що стосується мене, то я ніколи не здамся. Чуєте? Ніколи”. Здається, після цих слів більшість пішли б за ним у самісіньке пекло, захопивши крем для засмаги. Я ніколи не бачила сильнішого вияву лідерських якостей. За якісь секунди відчуття зневіри і поразки зникли — люди зосередилися на майбутньому замість того, щоб озиратися у минуле».

Ось де сила, здавалося б, звичайної промови. І навіть якщо ви не керівник компанії, вдалий виступ може відчинити нові двері або піднести по кар’єрних щаблях.

Спікери TED поділилися з нами чудовими історіями про вплив своїх промов. Іноді їм пропонують написати книжку або знятися у фільмі, підвищують гонорари і роблять несподівані фінансові пропозиції, але найкращі історії — про силу ідей та зміну долі. В Емі Кадді є дуже популярна промова про те, як мова нашого тіла може розвинути впевненість у собі. Після виступу вона отримала понад 15 тисяч листів від людей з різних куточків світу, яким ці поради стали в пригоді.

А запальна промова Вільяма Камквамби, юного винахідника з Малаві, про те, як у 14 років він збудував вітряк у своєму селі, запустила ланцюжок подій, в результаті яких його прийняли на інженерну програму Дартмутського коледжу.

Ця історія трапилася зі мною. 2001 року я перейняв управління TED, ще не оговтавшись від майже повного краху компанії, яку власноруч розбудовував 15 років. Мене жахала перспектива ще однієї публічної поразки. Я всіляко переконував спільноту TED підтримати мої ідеї, але боявся, що все це скінчиться нічим. Тоді TED був лише щорічною конференцією в Каліфорнії, яку очолював харизматичний архітектор Сол Вурман — серце і мозок всієї організації. Щороку її відвідували близько 800 людей, і більшість з них не вірили у життя TED після Вурмана. Він провів останню конференцію у лютому 2002 року, і я мав один-єдиний шанс переконати всіх, що TED подолає складний період. Однак без досвіду організації конференцій, попри всі зусилля, вдалося залучити лише 70 людей.

Останній день прощальної конференції Вурмана. Для мого виступу передбачено лише 15 хвилин. Але є маленький нюанс: я від природи не оратор. Часто зловживаю «ну» і «е-е-е». Можу просто зупинитися посеред речення, щоб підібрати слова. Я здаюся надто серйозним і тихо розмовляю. Не всі розуміють мій тонкий британський гумор.

Тоді я дуже нервувався: раптом виглядатиму посміховиськом? І чи зможу взагалі вийти на сцену? Я викотив із-за лаштунків стільця, сів і почав говорити.

Варто лише згадати цей виступ — і мене аж трусить. Сьогодні змінив би в ньому майже все, починаючи із пом’ятої білої футболки. Я ретельно продумав, що саме хочу сказати, адже серед глядачів були ті, що боролися за життя TED. Варто лише запалити в них іскру — і нам би вдалося змінити ситуацію. Багато хто в залі, як і я, через нещодавній крах доткомів[4] зазнав збитків. Можливо, це і є точка зіткнення?

Я говорив від щирого серця і намагався бути якомога відкритішим і переконливішим. Я зізнався, що тільки-но збанкрутував. Що вважаю себе повним невдахою. Що занурення у світ ідей — це єдиний вихід для мене. Що TED — унікальне місце для поширення будь-яких ідей, яке значить для мене все. Що я подолаю усі перепони заради збереження його цінностей. І що, врешті-решт, ця конференція виховувала і надихала нас стільки років... а ми просто дозволимо їй померти?

До речі, я трохи розрядив атмосферу сумнівним анекдотом[5] про дружину Шарля де Голля, яка шокувала гостей на дипломатичній вечері, виказавши свої непристойні бажання через помилку у слові «щастя». Але я не помилявся, коли заявив, що справжнє щастя для мене — це благополуччя TED.

На мій превеликий подив, засновник Amazon Джефф Безос, який сидів у центрі зали, підвівся з оплесками після моїх фінальних слів. І за ним усі глядачі. Здавалося, наче спільнота в одну мить вирішила підтримати новий етап у розвитку TED. І за якусь годину перерви близько двохсот людей купили квитки на конференцію в наступному році — це й стало запорукою успіху.

TED був за крок від смерті — і в разі мого провалу вона б не забарилася. Він помер би за чотири роки до завантаження першої промови у мережу. І ця книжка ніколи б не побачила світу.

У наступному розділі я розповім, чому попри всі недоліки цей виступ став успішним.

Ви вважаєте, що природа не наділила вас ораторським хистом? Байдуже. Кожен з нас може це змінити. З талантом красномовства не народжуються, адже це лише низка набутих умінь і навичок. Способів виступити вдало безліч. Вам лише треба обрати один із них. Ваш ідеальний спосіб.

Кілька років тому я і наш контент-директор Келлі Стецель вирушили у світовий тур в пошуках нових талантів. У Найробі (Кенія) ми зустріли Річарда Турере, двадцятирічного хлопця з племені масаї, який здивував нас цікавим винаходом. Його сім’я розводила худобу, і найбільшою проблемою було захистити її вночі від левів. Річард зауважив, що статичне багаття не відлякує тварин, а ось прогулянка з ліхтарем в руках спрацьовує. Леви боялися рухомого світла! Хлопець сам опанував електроніку, розібравши батьківське радіо на дрібні деталі. Ці знання допомогли йому розробити систему ліхтарів, які б вмикалися і вимикалися у певній послідовності, створюючи ілюзію руху. Прилад був зроблений з деталей, знайдених на смітнику: уламків сонячних батарей, автомобільних акумуляторів та індикаторних ламп мотоцикла. І напади левів таки припинилися! Новина розлетілася по інших селах, які теж зацікавилися винаходом. Тепер вони встановлювали «лев’ячі ліхтарі» Річарда замість того, щоб вбивати хижаків — селяни і захисники левів були просто в захваті.

Вражаюче досягнення. Втім, на перший погляд, Річард здавався для TED «неформатом». Він почувався ніяково, забивався в куток кімнати, горбився. Жахлива англійська заважала зрозуміло описати винахід. Складно уявити таку людину на величезній сцені десь між виступами Сергія Бріна і Білла Гейтса.

Однак історія Річарда була такою переконливою, що ми ризикнули запросити його на TED. За кілька місяців до виступу ми разом працювали над промовою — з чого почати, як побудувати послідовну розповідь. Завдяки своєму винаходу Річард отримав стипендію в одній з найкращих кенійських шкіл, де кілька разів зміг потренуватися перед слухачами. Тепер він почувався впевненіше і міг показати, чого вартий.

Річард уперше сів у літак і попрямував до Лонг-Біч у Каліфорнії. Виходячи на сцену TED, він помітно нервувався, але це ще більше прихилило до нього глядачів. Вони ловили кожне його слово і танули з кожною усмішкою. І коли Річард завершив виступ, зала підвелася й вітала його радісними оплесками.

Історія Річарда змушує кожного з нас повірити у себе як ораторів. Ваша мета не в тому, щоб бути Вінстоном Черчиллем чи Нельсоном Манделою. Ваша мета — бути собою. Якщо ви вчений — будьте вченим, а не активістом. Якщо ви художник — будьте художником, а не професором. Якщо ви звичайна людина — не намагайтеся говорити пишномовними фразами. Будьте собою. Не обов’язково зривати шалені овації. Проста розмова — теж чудовий варіант. Чесно кажучи, це навіть ідеальний варіант для більшості глядачів. Якщо ви вмієте підтримати бесіду в колі друзів за вечерею, то ви готові до публічного виступу.

Сучасна техніка відкриває нові можливості. Ми живемо в епоху, коли впливати на інших можна і без виступів перед тисячами глядачів. Достатньо лише спілкування з камерою тет-а-тет — решту за вас зробить інтернет. Сьогодні навчитися виступати перед аудиторією можуть не лише обрані. Це головна навичка для людини ХХІ століття і найефективніший спосіб розповісти про себе та свої ідеї. Опануйте її — і ваша впевненість у собі зросте, а разом із нею прийде й життєвий успіх, хай там як ви його розумієте. Ви будете вражені.

Якщо пообіцяєте бути собою, то зможете оволодіти давнім мистецтвом, яке вже закладене всередині кожного з нас. Просто наберіться хоробрості і дайте собі шанс.

2. Розробка ідеї

У березні 2015 року Софі Скотт вийшла на сцену TED, і вже за дві хвилини аудиторія заходилася нестримним реготом. Софі — один із провідних дослідників сміху. Тоді вона ввімкнула звукозаписи сміху різних людей, щоб показати дивовижність цього феномена, який, за її словами, більше схожий на «крик тварин, аніж на мову».

Її промова — 17 хвилин справжньої насолоди, після якої ви наче ніжитеся в теплих променях приємного досвіду. Але було ще щось.

Тепер ніхто в залі не міг сприймати сміх так, як раніше. На думку Софі, сміх — еволюційне явище, призначене перетворити соціальну напругу на позитивні відчуття. Ця ідея міцно засіла в наших головах. Тепер я інакше дивлюся на людей, які сміються. Так, я відчуваю радість. Так, я хочу до них приєднатися. І водночас я спостерігаю соціальну взаємодію і прадавній біологічний феномен, який додає сміху загадковості.

Софі зробила подарунок. І це не лише задоволення від її промови. Вона подарувала мені ідею, яка назавжди залишиться зі мною[6].

Мені здається, подарунок Софі — це чудова й універсальна метафора для кожної промови. Ваше завдання номер один — взяти важливу особисто для вас думку і відтворити її в головах глядачів. Саме це ми називаємо словом «ідея» — ментальну конструкцію, якої притримуються, яку цінують і яка певним чином змінює людину.

Ось чому моя жахлива промова виявилася доволі ефективною. Як я вже казав, в мене було лише 15 хвилин, щоб переконати спільноту TED підтримати новий етап у житті конференції під моїм керівництвом. У виступі було безліч ляпів, але мені вдалося головне: поселити ідею в головах глядачів. Ідею про те, що унікальність TED залежить не від лідера, а від самої суті конференції. TED є місцем, де можуть порозумітися люди з усіх сфер життя, і це взаємозбагачення є таким цінним для світу, що нам надали статус некомерційної організації. Тепер наше благо стало благом усього суспільства. Ця ідея змінила погляд спільноти на зміни в TED. І те, що засновник іде, вже не було катастрофою. Збереження унікального обміну знаннями — ось що тепер важило.

Провідна думка цієї книжки полягає у тому, що кожен, хто має цінну ідею, здатен виголосити сильну промову. Для цього важливі не впевненість у собі, не поведінка на сцені і не красномовність. Важлива сама ідея.

Я використовую це слово в широкому сенсі. Ідея не обов’язково має бути технічним проривом, геніальним винаходом або заплутаною теорією права. Це може бути елементарна порада. Або життєвий досвід, підкріплений сильною історією. Або гарна розповідь з глибоким смислом. Або ваші сподівання на майбутнє. Або просте нагадування про важливі життєві цінності.

Ідея — це будь-яка думка, що може змінити наше світобачення. Якщо ви здатні відтворити свою ідею в головах людей — це дивовижно. У цю мить ви даруєте їм найцінніше — маленький шматочок своєї душі, який залишиться з ними назавжди.

У вас є ідеї для широкого загалу? Відповідь на це питання може бути вражаюче різною. Багатьом людям (переважно чоловікам) подобається звук власного голосу, і вони годинами можуть базікати, так і не сказавши нічого по суті. Але деякі (переважно жінки) страшенно недооцінюють важливість своїх думок і поглядів.

Якщо ви взяли до рук цю книжку лише тому, що вам до душі перспектива вихвалятися на сцені і стати зіркою TED, щоб заряджати глядачів своєю харизмою, то краще негайно відкладіть книжку. Ідіть і попрацюйте над тим, що варте уваги. Стиль без змісту — ніщо.

Однак, скоріше за все, ви маєте набагато більше цінних ідей, ніж можете собі уявити. Вам не треба винаходити «лев’ячі ліхтарі». Ваше життя належить тільки вам. Ваш досвід є унікальним. І у вашій голові неодмінно є думки, якими варто поділитися. Треба лише дізнатися, які саме.

Нервуєтеся? Вам треба виступити з доповіддю у школі? А може, з презентацією вашого дослідження на нараді? А що, як вам випав шанс заручитися підтримкою місцевого мецената? Вам здається, що ви не зробили нічого, вартого промови. Адже ви нічого не винайшли. Далеко не митець. Не вважаєте себе генієм. Не маєте блискучих ідей про майбутнє. Навіть не впевнені, чи є у вас хобі.

Що ж, тоді ситуація складна. Лише глибокі й обґрунтовані ідеї варті поширення. Живіть далі, шукайте те, що вас захопить і змусить заглибитися у предмет. А за кілька років знову відкрийте цю книжку.

Та спершу ще раз подумайте, чи не помилилися в своїй самооцінці.

Може, вам просто забракло впевненості у собі? Парадокс, але ви — це ви, і бачите себе тільки зсередини. Можна просто не помічати того, що цінують в вас інші люди. Щиро поговоріть з близькими — повірте, іноді вони знають вас краще, ніж ви самі.

У будь-якому разі ви маєте одну річ, якої не має жодна інша людина — ваш власний досвід. Скажімо, вчора ви бачили такі події і переживали такі емоції, які в буквальному сенсі є унікальними. Ви — єдиний із семи мільярдів людей, хто це пережив. Може, варто попрацювати з цим? Іноді кращі промови народжуються з простих життєвих історій та висновків. Ви бачили щось несподіване? Можливо, спостерігали за грою дітлахів у парку або розмовляли з безхатьком? Чи може щось із побаченого зацікавити інших? Якщо ні, то спробуйте кілька тижнів поспіль пильно вдивлятися в усе навколо. Може, якась часточка вашого досвіду стане корисною для інших.

Людям подобаються історії, а їх може розповідати кожен. Навіть якщо «мораль байки» вам вже знайома — не біда, усі ми люди. Нам потрібні нагадування! Саме тому на церковних проповідях щотижня пропонують одне й те саме — тільки у різних обгортках. Цінна ідея, якій надали нову форму, може стати чудовою промовою.

Згадайте свою роботу за останні 3–4 роки — що саме одразу спадає на думку? Може, вас щось вразило? Чи розлютило? Якими вчинками ви справді пишаєтеся? Коли ви востаннє говорили з людиною, яка відповіла: «Це дійсно цікаво»? Яку ідею ви б хотіли поширити на весь світ, якби мали чарівну паличку?

Використайте нагоду публічного виступу як мотивацію заглибитися у певну тему. Усі ми певною мірою страждаємо через постійні зволікання й лінощі. Є стільки цікавих занять, але збіса відволікає інтернет.

Щось мусить спонукати нас взятися за серйозні дослідження, а публічний виступ якраз є ідеальним приводом. Якщо у вас під рукою комп’ютер або смартфон, то вам відкритий доступ до величезної кількості інформації. Просто зайдіть у пошукову систему і побачите, як багато можна відкопати.

Усі запитання, які ви формулюєте під час дослідження, можуть стати планом майбутньої промови. Які проблеми найважливіші? Як вони пов’язані? Як їх можна пояснити на пальцях? На які запитання ще не знайшли відповідей? Які існують протиріччя? Увесь шлях дослідження може намітити ключові моменти виступу.

Тож якщо ви вважаєте, що маєте цінні думки, але не впевнені в глибині своїх знань, використайте нагоду публічного виступу як стимул. Щоразу, як ваша увага розпорошується, уявіть сцену і сотні очей, які за вами спостерігають. Це додасть ще годину плідної роботи!

Дві тисячі п'ятнадцятого року ми провели експеримент у штаб-квартирі TED: подарували для саморозвитку ще два вихідних на місяць і назвали це «навчальні середи».

Суть ідеї в тому, що наша організація спрямовує свої зусилля на постійне самовдосконалення, а тому ми повинні почати з себе і заохотити членів команди вивчати цікаві їм речі. Та звідки ми знаємо, що вони не вилежуватимуться цілий день на дивані перед телевізором? Все просто. Було одне «але»: протягом року кожен мав виступити з промовою перед колегами і доповісти про вивчене. Тож усі отримували користь від цих знань. Однак передусім це дало людям стимул нарешті сісти і щось вивчити.

Повірте, вам не потрібні для мотивації «навчальні середи». Перспектива виступити перед групою поважних людей дасть вам стимул підняти свій зад і зробити щось унікальне! Іншими словами, не обов’язково мати вичерпні знання просто зараз. Використайте можливість як нагоду чогось навчитися.

І якщо після всіх цих слів ви все ще пручаєтеся, то, мабуть, ви праві. Мабуть, вам краще не виступати на сцені. Цим ви усім зробите послугу. Але, напевно, таки знайдеться щось, чим зможете поділитися лише ви. Щось неймовірне. Щось, що ви хотіли б відкрити для світу.

Далі я припускатиму, що ви маєте про що розповісти: про пристрасть усього життя; про предмет, у який варто заглибитися; чи про презентацію на роботі. У наступних розділах головним запитанням буде «як?», а не «що?». У заключній частині ми все ж повернемося до останнього запитання, бо я певен, що в кожного з нас є щось важливе. Те, чим він може і має поділитися зі світом.

Припустимо, що ви маєте важливу тему для виступу, а ваша мета — відтворити ідею в головах слухачів. Як це зробити?

Не варто недооцінювати: це надзвичайно складно. Якщо схематично зобразити уявлення про сміх у голові Софі Скотт, то воно виглядатиме як мільйони нейронів, об’єднаних у неймовірно широку та розгалужену мережу. Тут і образи людей, що заходяться сміхом, і звуки реготу, і поняття мети еволюції під кутом полегшення стресу тощо. Як, в біса, все це відтворити в чужих головах за кілька хвилин?

Люди створили технологію, яка робить таке відтворення можливим. Вона називається «мова» і змушує ваш мозок робити неймовірні речі.

Уявіть слона з пофарбованим у червоне хоботом, який помахує ним з боку в бік у такт крокам гігантського помаранчевого папуги, що пританцьовує на голові слона, вигукуючи: «Ушквармо фанданго[7]!»

Отакої! Ви тільки-но уявили те, що є плодом моєї фантазії й існує лише в моїй голові... а тепер і в головах інших, хто прочитав останнє речення. Лише одне речення. Усе залежить від вас і ваших базових знань. Ви вже маєте знати, хто такі «слон» і «папуга», як виглядає «червоний» і «помаранчевий», що таке «пофарбований», «ушкварити» й «такт». Це речення змусило вас поєднати усі ці поняття в цілковито нову картинку.

А якби я почав так: «Уявіть представника виду Loxodonta cyclotis з витягнутою рухомою носовою частиною морди, пофарбованою у колір Pantone 032 U, який виконує коливальні рухи...», — то ви б не змогли сформувати образ, хоча це, по суті, те саме прохання.

Отже, магія мови працює лише тоді, коли спікер і слухачі розуміють одне одного. Це і є ключем до загадкового відтворення вашої ідеї в чужій голові. Використовуйте лише ті інструменти, які є у глядачів. Якщо ви дотримуєтеся лише своєї мови, своїх термінів, припущень і цінностей, ви зазнаєте невдачі. Тож почніть з мови аудиторії. Лише взаєморозуміння сприяє відтворенню ідеї в головах слухачів.

Доктор Урі Гассон із Прінстонського університету проводить інноваційні дослідження цього феномена. Тепер можна в режимі реального часу стежити за складними процесами мозкової активності, пов’язаними з появою ідеї або запам’ятовуванням. Для цього знадобиться функціональна магнітно-резонансна томографія (фМРТ).

В експерименті 2015 року доктор Гассон розмістив групу охочих в апаратах фМРТ і ввімкнув годинний фільм. В ході експерименту записувалася реакція мозку на кінострічку. Деякі з розумових процесів були однаковими майже для всіх волонтерів — це слугувало доказом того, що в них є спільний досвід. Потім добровольців попрохали переповісти сюжет фільму на диктофон. Деякі записи були вкрай детальними і тривали аж 20 хвилин. А тепер увага! Доктор Гассон показав ці записи іншій групі охочих, які не бачили фільму, і записав активність їхнього мозку на фМРТ. Процеси в головах другої групи волонтерів, які лише слухали перекази, збігалися із процесами в головах першої групи, яка дивилася фільм! Інакше кажучи, мова змогла викликати таку саму мозкову активність, яка була в тих, хто бачив відео.

Це неймовірний доказ сили мови. Сили, якою володіє кожен промовець.

Деякі викладачі сценічного мовлення применшують значення слів. Можливо, вони спираються на дослідження професора Альберта Меграбяна 1967 року. Він стверджував, що лише 7 % ефективності спілкування залежить від мови, тоді як 38 % належить голосу і 55 % — мові тіла. Тому викладачі приділяють майже всю увагу стилю спілкування, харизмі тощо, але зовсім забувають про слова.

Це цілковито неправильне розуміння праці Меграбяна, адже він в першу чергу досліджував передачу емоцій. Наприклад, що буде, якщо людина скаже «Це просто чудово!» розлюченим тоном або у загрозливій позі?

Звісно, в такій ситуації слова не важать, але прикладати це до мовлення в цілому як мінімум абсурдно (Меграбян уже втомився від хибних інтерпретацій і навіть на своєму сайті настійливо просить цього не робити).

Так, емоції у спілкуванні важливі, а коли йдеться про виступ, роль тону голосу і мови тіла складно переоцінити. Ми детально розглянемо це в наступних розділах. Але сама суть промови повністю залежить від слів. Саме вони розповідають історію, формують ідею, пояснюють незрозуміле, мотивують або закликають до дії. Тому, якщо хтось скаже вам, що мова тіла у публічному виступі важить більше ніж слова, знайте — це спотворення наукових фактів. (Або ж попросіть його повторити свою думку мовою жестів!)

Загалом, у першій половині книжки шукатимемо способів розкрити магію мови. Ось чому спілкування важливе: ми можемо передавати думки наче за помахом чарівної палички. Так формується наш світогляд і внутрішній світ. І ті, хто поширює свої ідеї, одним лише словом змінюють світ.

Існує гарна метафора великої промови — подорож, яку пліч-о-пліч проходять промовець і глядачі. Спікер TED Тірні Тайс пояснює це так:

«Як і всі хороші книги та фільми, гарна промова переносить нас в інше місце. Ми любимо пригоди і подорожі з розумним і почасти спритним гідом, який покаже нам незвідані місцини, навстіж відчинить вікна у дивні світи, навчить по-новому дивитися на звичні речі... і змусить одночасно працювати різні частини нашого мозку. Тому всі мої промови схожі на подорож».

Ця метафора чудово демонструє, чому мовець, як будь-який екскурсовод, має спиратися на аудиторію і не звертати з наміченого маршруту в непередбаченому напрямку.

Байдуже, яка мета подорожі — дослідження, пояснення чи переконання. Головне — привести глядача в нове прекрасне місце. І це теж певний дар.

І пам’ятайте: будь-яка метафора є чудовою основою для майбутнього виступу.

3. Поширені пастки

Є безліч способів створити прекрасну промову. Але спочатку кілька суттєвих застережень. Ви можете зіткнутися з жахливими стилями виступів, які небезпечні як для репутації мовця, так і для психіки глядачів. Ось чотири стилі, від яких за всяку ціну варто триматися подалі.

Іноді промовці розуміють усе навпаки. Вони хочуть отримувати, а не віддавати.

Кілька років тому до TED завітав відомий автор і консультант з питань бізнесу. Я з нетерпінням чекав на його презентацію про нестандартне мислення, але те, що я почув, мене шокувало. Він почав говорити про компанії, які зробили суттєвий крок вперед у результаті лише однієї дії. Якої? Вони всі стали його клієнтами.

Уже за п’ять хвилин аудиторія почувалася ніяково, а мені це просто набридло. Тому я підвівся і зупинив промову. Всі дивилися на мене. Обличчя вкрилося потом. Мікрофон затиснутий у руці. Усі чують мій голос.

Я: Хотів би запитати... Чи можете ви конкретніше розповісти про цей тип мислення? Як він працює? Ми б усі хотіли чогось навчитися, але поки що це більше нагадує рекламу.

[Нервові оплески. Всі зніяковіло мовчать.]

Спікер: На це треба не менш як три дні. Як усе можна втиснути в п’ятнадцять хвилин? Моя мета — донести до вас, що ці методи працюють, і дати мотивацію копати глибше самостійно.

Я: Ми віримо, що вони працюють. Ви ж справжня зірка бізнесу! Дайте нам хоч щось. Наприклад, зацікавте першими п’ятнадцятьма хвилинами вашої триденної програми.

Почулися оплески, і спікеру не залишалося нічого іншого, як нарешті сказати щось цінне і по суті.

Ось у чому іронія. Жадібність зовсім не грає вам на руку. Я б щиро здивувався, якби хтось з аудиторії скористався його послугами. І навіть якщо так, цей глядач миттю впав би в очах оточуючих. Думаю, ви розумієте, чому ми ніколи не публікували цю промову в інтернеті.

Добре ім’я — це все. Ви ж хочете мати репутацію щедрої людини, яка дарує своїм глядачам щось прекрасне, а не зажити слави нудного самопіарника? Погодьтеся, неприємно стати жертвою реклами, особливо коли очікуєш іншого.

Зазвичай такі комерційні ходи більш витончені. Слайд презентації з обкладинкою книги, побіжна згадка про брак фінансування — якщо промова добра, ці ненав’язливі натяки можуть зійти вам з рук. (Інша річ — якщо вас спеціально попросили розповісти про свою книжку або фірму). Але ви сильно ризикуєте. Саме тому TED не заохочує таких виступів.

Пам’ятайте, що призначення мовця — давати, а не брати. (Навіть у справах бізнесу, де вашою метою є піар, ви маєте віддавати. Найбільш успішні бізнесмени ставлять себе на місце слухачів і намагаються задовольнити в першу чергу їхні потреби). Люди приходять на конференції не задля реклами. Тільки-но вони зрозуміють справжню мету промови, вас одразу ж позначать як спам. Уявіть, що ви погодилися на філіжанку кави з подругою, а вона — о Господи! — просить вас вкласти гроші в її новий прожект. Ви спробуєте втекти звідти за першої-ліпшої нагоди.

Звісно, завжди можна сказати, що межа між поширенням ідеї та рекламою надто тонка, але все ж принцип непохитний: «Давайте, а не забирайте».

Ось у чому фокус. Щедрість знаходить відгук. Коли адвокат з прав людини Браян Стівенсон виступав на TED, його організації бракувало мільйона доларів на продовження важливої справи у Верховному суді США. Але Браян не згадав цього в промові. Натомість він змінив наші погляди на несправедливість в Америці за допомогою щирих історій, думок і гумору. В кінці виступу всі глядачі підвелись як один і аплодували кілька хвилин поспіль. І знаєте що? Він поїхав від нас з благодійними внесками на суму 1,3 мільйона доларів.

На моїй першій конференції TED один спікер почав свій виступ словами: «Коли я їхав сюди, то думав, що б таке сказати...» — і далі йшов безладний перелік якихось тем. Нічого жахливого. Нічого складного для розуміння. Але й нічого важливого. Нічого корисного. Жодної щирості. Жодних моментів осяяння. Глядачі аплодували радше із ввічливості. Ніхто так нічого і не зрозумів.

Я кипів від злості. Одна річ — не підготуватися, інша — вихвалятися цим. Це образливо. Ви змушуєте глядачів відчувати, наче їхній час нічого не важить. Наче уся конференція нічого не важить.

На жаль, багато промов схожі на цю. Заплутані, без чіткої структури. Спікер може скільки завгодно дурити себе, що саме лише спостерігання за його блискучим мисленням буде цікаве іншим. Але ви не можете просто імпровізувати, коли 800 людей присвятили вам 15 хвилин свого часу.

Мій колега Бруно Джуссані якось сказав: «Коли присутні в залі слухають спікера, вони віддають те неймовірно цінне, що не можна відновити, — кілька хвилин свого часу й уваги. Завдання промовця — використати цей час якомога ефективніше».

Тож якщо ви хочете подарувати людям неймовірну ідею, спершу ретельно підготуйте промову. Хаотичність — не варіант.

Врешті-решт, цей промовець нічого не приніс TED, тож відтоді ми подвоїли наші зусилля у підготовці спікерів.

Інформація про компанію цікава для тих, хто там працює... і глибоко байдужа всім іншим. Даруйте, але це так. Зведіть усю промову до історії вашої компанії, НУО чи лабораторії, їх «такої складної, але такої цікавої структури», вашого талановитого персоналу й успішних товарів — і ваші глядачі заснуть ще на старті. Це може цікавити вас і ваших колег. Але, на жаль, ми — не ваші підлеглі.

Усе зміниться, коли ви зосередитеся на суті вашої роботи та ідеях, що вас надихають, а не на організації чи продукції.

Іноді це складніше, ніж здається. Часто керівники організацій є водночас їх речниками, які постійно перебувають у режимі «треба продати» і думають, що мусять вшанувати свою команду, яка тяжко працює. Тож коли вони хочуть описати роботу компанії, найочевидніший спосіб це зробити — прив’язати розповідь до якихось важливих подій у її розвитку: «Ще дві тисячі п’ятого року ми відкрили нове відділення в Далласі ось у цьому офісному будинку [слайд зі скляною вежею], і тоді нашою метою було скоротити витрати на енергію, тому я доручив нашому віце-президенту Генку Борему завдання...» Хтось захропів?

Порівняйте: «Дві тисячі п’ятого року ми відкрили неймовірний факт: виявляється, можна скоротити споживання енергії в офісі на шістдесят відсотків без значної втрати продуктивності. Я розкажу вам, як...».

Один стиль викликає інтерес. Інший — вбиває його. Один стиль — це дар. Інший — самолюбство.

Я не певен щодо цього прикладу, але маю його навести. Думаю, кожен погодиться, що натхнення — один із найпотужніших елементів будь-якої промови.

Слова спікера торкаються вашої душі і наповнюють її відчуттям неймовірної сили і захоплення. Ви хочете вийти із зали кращою людиною. Саме з глибоко натхненних промов TED черпає енергію для росту і розвитку — ось основна причина, чому мене зацікавила ця конференція.

Я вірю у силу натхнення. Однак з цією силою варто поводитися вкрай обережно. Коли талановитий спікер завершує виступ, і ціла аудиторія підводиться в шалених оплесках, усі в залі відчувають піднесення.

Глядачі збуджені від почутого, а оратор невимовно радіє такому відкритому визнанню. (Якось на TED була дуже незручна ситуація, коли спікер залишила сцену під слабкі оплески і прошепотіла подрузі за сценою: «Ніхто навіть не встав!» Така реакція зрозуміла. На жаль, її мікрофон був увімкнений, і всі почули біль у її голосі).

Багато ораторів, визнають вони це чи ні, мріють залишати сцену під бурхливі аплодисменти і сотні твітів на підтвердження їхнього вміння надихати.

І тут криється пастка. Така жага до овацій іноді має погані наслідки для початківців.

Вони переглядають промови натхненних мовців і пробують копіювати їх... але тільки форму. Результат буває жахливим: нещадне наслідування кожного прийому заради інтелектуальної й емоційної маніпуляції глядачами.

Кілька років тому на TED стався такий прикрий випадок[8]. Один американець, котрий розміняв, мабуть, сороківку, був прихильником TED і якось надіслав нам переконливе відео з проханням дозволити йому виступити. Тема його майбутньої промови повністю відповідала тематиці року, до того ж цього чоловіка рекомендувало багато людей. І ми вирішили дати йому шанс.

Початок промови вселяв надію. Спікер був Особистістю з великої літери. Він заряджав глядачів енергією. Дотепний вступ, продумана наочність і відео. Здавалося, він до найменших подробиць вивчив кожну промову TED і зібрав у своєму виступі все краще з них. Я сидів у залі і вже бачив, як це стане мегахітом.

А потім... Мене почало нудити. Щось пішло не так. Йому страшенно подобалося на сцені. Навіть занадто. Він постійно зупинявся і чекав на сміх чи оплески, а коли отримував їх, намагався своїм «дякую» витягнути з глядачів ще більше. Він щось там імпровізував, щоб розважити аудиторію, хоча це явно тішило лише його. Найгірше ж було те, що він не дотримав слова. Він обіцяв розкрити важливу ідею, але його приклади були вигаданими і несерйозними. На одному слайді на підтвердження своєї думки він навіть показав відфотошоплену картинку. І, зрештою, він таки не встиг розкрити ідею, бо постійно відволікався, щоб погрітися у променях слави.

Наприкінці він заявив, що дарує глядачам свою велику мудрість, і, простягнувши до аудиторії руки, закінчив фразою про мрії та натхнення. Частина глядачів аплодувала стоячи: було зрозуміло, як багато для нього важить ця промова. А що я? Мене й далі нудило. Це було те кліше, з яким постійно боровся TED: суцільна форма — і жодного змісту.

Проблема таких промов навіть не в тому, що вони вводять в оману. Вони знеславлюють ораторське мистецтво взагалі. Після таких виступів глядачі можуть не повірити словам справді натхненного мовця. На жаль, все більше і більше спікерів стають залежними від захоплення аудиторії й обирають цей слизький шлях.

Будь ласка, не робіть цього.

У натхнення є одна особливість: його треба заслужити. Ви надихаєте не тому, що дивитеся на глядачів широко розплющеними очима і просите щиро повірити у вашу мрію. Ви надихаєте тому, що справді маєте мрію, здатну схвилювати. А такі мрії не даються легко — вони приходять з потом, кров’ю і слізьми.

Натхнення — наче кохання: ви не здобудете його простою гонитвою. Для одержимих людей існує промовиста назва — сталкери. Будь-які набридливі дії та розпачливі слова призводять до протилежного результату і змушують зробити крок назад.

Так само і з натхненням. Якщо ви йдете навпростець і намагаєтеся завоювати увагу людей лише харизмою, ваш успіх триватиме недовго. Глядачі швидко викриють вас і підуть геть. Вищезгаданий спікер отримав жахливі відгуки від учасників конференції навіть попри поодинокі оплески. Ми ніколи не публікували цього виступу, адже людьми просто маніпулювали.

Якщо ви мрієте стати зірковим мовцем і вже марите, як аудиторія шаленіє, поки ви поважно крокуєте до сцени, щоб продемонструвати свою геніальність — перегляньте свої пріоритети. Не мрійте про це — думайте про щось набагато важливіше. Ідіть і працюйте над своєю мрією, поки не досягнете чогось вагомого, а вже потім скромно поділіться своїми досягненнями.

Натхнення не можна зіграти — це реакція аудиторії на завзяту і віддану працю та справжню мудрість. Якщо усе це буде у вашому виступі, — результати не забаряться.

Легко пояснити, чому промови бувають поганими. А як зробити їх вдалими? Усе починається з осяяння.

4. Наскрізна тема

Так часто буває: сидиш у залі разом із глядачами, слухаєш собі виступ і розумієш, що ця людина може набагато краще — це не промова її рівня» — і знову мій колега Бруно Джуссані, який не може спокійно дивитися, як прекрасний оратор втрачає свій шанс.

Сенс промови — сказати щось значуще, але кількість безглуздих виступів просто вражає. З тисячі сказаних слів глядачі не можуть винести жодної крихти корисного. Гарна презентація і харизматична подача — це все добре, але якщо з цього нема що взяти, увесь виступ сприйматиметься не більше ніж розвагою.

Основна причина трагедії в тому, що спікер не спромігся на чіткий план промови у цілому. Він міг розписати її пункт за пунктом чи речення за реченням, але на загальну ідею не було витрачено і хвилини.

Аналізуючи вистави, фільми і романи, використовують один цікавий термін, який можна застосувати і до публічних виступів — «наскрізна тема», яка міцно зв’язує всі елементи оповіді. Така тема обов’язкова для кожної промови.

Ви маєте звести в головах глядачів таку собі дивовижну конструкцію, тож уявіть наскрізну тему як міцний шнур або канат, на який ви нанизуєте всі елементи своєї ідеї.

Це не означає, що промова має стосуватися лише однієї теми, історії або йти в єдиному напрямку без жодних відступів. Зовсім ні. Це просто значить, що всі частини мають утворювати єдине ціле.

Ось початок промови без наскрізної теми. «Я хочу поділитися з вами досвідом, який отримав під час подорожі до Кейптауна, а потім розповісти про кілька спостережень про життя в дорозі...»

Порівняйте: «Нещодавно я був у Кейптауні і дізнався щось цікаве: коли можна довіряти іноземцям, а коли — ні. Я хочу поділитися з вами двома історіями, що трапилися зі мною...»

Перша розповідь буде доречна в сімейному колі. Друга ж від початку містить наскрізну тему і більше підійде для ширшої аудиторії.

Є корисна вправа: спробуйте втиснути вашу наскрізну тему в п'ятнадцять слів. І ці слова мають містити найголовніше. Недостатньо ставити за мету «надихнути аудиторію» чи «здобути підтримку для роботи». Ваша мета має бути значно вужчою. Яку саме ідею ви хочете відтворити в головах глядачів? Який урок вони винесуть?

Також варто уникати передбачуваних і банальних наскрізних тем, як-от: «важливість старанної праці» чи «чотири проекти всього мого життя». Нудно! Ви можете краще! Ось наскрізні теми деяких промов TED. Зверніть увагу на елемент несподіванки вже в самій назві.

• Свобода вибору робить нас менш щасливими.

• Вразливість — це дар, а не прокляття.

• Потенціал освіти зросте, якщо ви звернете більше уваги на чудову (і кумедну) творчість дітей.

• За допомогою мови тіла ви можете удавати того, ким невдовзі станете.

• Історія Всесвіту за 18 хвилин — дорога від хаосу до порядку.

• Жахливі прапори міст відкривають несподівані дизайнерські рішення.

• Лижний похід до Південного полюсу поставив під загрозу моє життя і перевернув погляди на його призначення.

• Наша мовчазна революція: світ, перероблений під інтровертів.

• Поєднання трьох простих технологій відкриває неймовірне шосте чуття.

• Онлайн-відео зробить революцію в освіті.

Баррі Шварц, автор першої промови з наведеного списку, щиро вірить у важливість наскрізної теми:

«Багато спікерів закохані у свої ідеї і просто не розуміють, як останні можуть здаватися складними для необізнаних людей. Ключ до успіху — представити лише одну ідею і зробити це якомога старанніше і повноцінніше за обмежений час. Яку тему ви хочете розкрити так, щоб глядачі цілком опанували її протягом виступу?»

Остання наскрізна тема зі списку належить реформатору освіти Салману Хану. Він сказав:

«Академія Хана зробила багато цікавих речей, але вони виглядають якось егоїстично. Я хотів би поділитися глибшими ідеями, як-от: індивідуальний підхід до навчання та олюднення занять через відмову від лекцій. Моя порада спікерам: знайдіть одну велику ідею. Ідею, яка більша від вас чи вашої організації. Але в той же час спирайтеся на досвід: покажіть, що ця ідея не пусті балачки».

Ваша наскрізна тема не має бути такою ж амбіційною, як теми вище, але неодмінно повинна інтригувати. Чому б замість слів про важливість напруженої праці не розповісти, як ця напруженість іноді заважає успіху і як цього уникнути? Не будуйте промову навколо чотирьох абсолютно різних проектів — краще розкажіть про три міцно пов’язані проекти.

Саме так звучала наскрізна тема Робін Мерфі, яка завітала до TEDWomen. Ось початок її промови:

«Сьогодні роботи швидко надають першу допомогу на місцях катастроф, працюючи пліч-о-пліч з рятувальниками. Участь цих складних машин може запобігти наслідкам стихійних лих, врятувати мільйони людей і зберегти кошти. Зараз я хочу продемонструвати вам трьох розроблених мною роботів, які здатні на це».

Не обов’язково так чітко розкривати свою наскрізну тему вже на початку промови. Ви побачите, що є й інші шляхи заінтригувати людей і змусити їх приєднатися до подорожі. Але якщо глядачі знають ваші наміри, їм легше орієнтуватися.

Уявімо ще раз промову як подорож, в яку аудиторія вирушає пліч-о-пліч зі своїм екскурсоводом — спікером. Якщо ви хочете повести за собою глядачів, треба хоча б натякнути про мету подорожі. А вже потім думайте, чи веде кожен ваш крок до згаданої мети. У цій метафорі наскрізна тема — це маршрут подорожі, в якому нема відхилень чи несподіваних віражів і який чітко веде вас і вашу аудиторію до запланованого пункту призначення.

Багато людей думають, що у промові достатньо описати свою роботу чи організацію або досліджуване питання. Це провальний план. Зрештою, ваша промова буде розпорошеною і не справить належного враження.

Пам’ятайте, що наскрізна тема — це не конкретна тема промови. Остання більше схожа на запрошення: «Дорога Мері, ми хочемо запросити вас розповісти про вашу технологію демінералізації» або «Дорогий Джоне, не могли б ви розповісти нам про пригоду на байдарках в Казахстані?». Навіть коли тема зрозуміла, над наскрізною темою треба посушити голову. Наскрізною темою промови про байдарки може бути тема витривалості, взаємодії групи або небезпеки бурхливої річки. Розповідь про демінералізацію може базуватися на прориві в науці, на світовій водній кризі або на цікавому технічному рішенні.

Тож як намітити наскрізну тему?

Перший крок — дізнатися якомога більше про аудиторію. Хто вони? Наскільки обізнані? Чого очікують? Чим цікавляться? Про що були попередні виступи? Конкретну ідею можна вселити в голову, тільки якщо голова готова до такої ідеї. Якщо ви збираєтеся виголосити промову про неймовірні можливості електронної економіки спільного споживання перед аудиторією лондонських таксистів, не забувайте, що Uber[9] зруйнував їхнє життя.

Найбільшу перешкоду для створення наскрізної теми можна почути у крику кожного мовця: «Я маю так багато інформації і так мало часу!»

Скільки разів ми це чули... Ліміт промови TED — 18 хвилин. (Чому 18? Це ідеальний час для того, щоб втримати увагу глядачів як у залі, так і в інтернеті, а також показати серйозність намірів. До того ж у вас достатньо часу, щоб сказати щось важливе). І все ж більшість спікерів звикли говорити довше за 30–40 хвилин. Вони навіть не уявляють, як можна повноцінно виступити за невеликий проміжок часу.

Коротка промова зовсім не означає коротку підготовку. Одного разу президента Вудро Вільсона запитали, як довго він готує промови. Той відповів:

«Це залежить від тривалості промови. Якщо це десятихвилинний виступ, то я готуюся аж два тижні; якщо промова на півгодини — це займе тиждень; якщо час необмежений, то мені не потрібна підготовка. Можу почати хоч зараз».

Це нагадало мені відомий вислів, який приписують десяткам великих філософів і письменників: «Якби я мав більше часу, то написав би коротшого листа».

Тож погодьтеся: створити сильну промову і вкластися в обмежений проміжок часу досить важко. Існують правильний і хибний способи це зробити.

Хибний спосіб

Хибний спосіб скоротити промову означає включити у виступ всі думки, які у вас є, просто якомога більше їх скоротити. Хоч як це дивно, у вас вийде такий сценарій. Ви зможете сказати кілька слів про кожну важливу для вас тему. Роботу завершено! Вам навіть може здаватися, наче усе це поєднано наскрізною темою, і у вашої промови є міцний фундамент. І ви доклали усіх зусиль, щоб втиснутися в такий короткий час.

Наскрізні теми не спрацюють з такою кількістю інформації. Ваше перескакування з теми на тему має фатальний наслідок: вони втратять силу. Ви маєте глибші знання і контекст промови, тому приклади здаються вам зрозумілими і посутніми. Непідготовлені глядачі можуть сприйняти ваші слова як нудні, сухі або поверхові.

Це просте рівняння. Багато інформації дорівнює незрозуміла інформація.

Щоб зацікавити аудиторію, треба витратити час щонайменше на дві речі.

• Покажіть, чому це важливо... Яке перед вами стоїть питання? Яку проблему намагаєтеся вирішити? Яким досвідом хочете поділитися?

• Підкріпіть кожну тезу життєвими прикладами, історіями чи фактами.

Саме так ваші ідеї відтворюються в головах інших. Проблема в тому, що відповідь на запитання «чому?» і безліч прикладів забирають чимало часу. І це залишає вам лише один вихід.

Правильний спосіб

Для ефективної промови зведіть список тем до тих, які можна поєднати єдиною наскрізною темою. В якомусь сенсі ви охопите менше інформації, але ваш вплив буде набагато більшим.

Письменник Річард Бах якось сказав: «Сила великої книги зосереджена у видаленому слові». Це стосується і промов. Секрет успішного виступу часто полягає у недомовленому. Менше дорівнює більше.

Багато спікерів TED погодилися, що така стратегія — ключ до правильного розуміння промови. Ось слова співачки й авторки пісень Аманди Палмер:

«Іноді его заганяє мене в пастку. Коли моя промова на TED йде як по маслу, одразу хочеться розказати більше. Ви знаєте, а ще я граю на піаніно! І прекрасно малюю! А ще пишу неймовірні тексти! У мене ж стільки талантів! Це мій шанс! Але ні. Ваша промова буде успішною тільки за умови, що ви засунете своє его куди подалі і будете лише кур’єром ідей. Якось я вечеряла з постійним гостем TED Ніколасом Негропонте і попросила його дати пораду щодо виступу. Він точно повторив слова мого буддійського духовного наставника: більше простору і менше слів».

Економіст Нік Маркс радить письменникам-початківцям: «Позбавтесь своїх улюбленців. Ви маєте бути готові НЕ говорити про свої улюблені речі, які б так хотіли втиснути в промову. Але вони — не частина оповіді. Це складно, але важливо».

Одна з найпопулярніших спікерів TED Брене Браун також доклала неабияких зусиль, щоб вкластися в обмежений час. Вона рекомендує скористатися такою простою формулою: «Розпишіть свою промову. Потім уріжте її удвічі. Після того як ви оплакали смерть половини виступу, викиньте ще 50 %. Думки про те, що можна зробити за 18 хвилин, спокусливі, але я ставлю запитання по-іншому: «Що я можу викреслити, щоб втиснутися у 18 хвилин і не втратити змісту?»

Такий самий принцип працює з промовами будь-якого обсягу. Я наведу вам приклад з власного життя. Уявіть, що мені сказали представити себе за дві хвилини. Ось перший варіант:

«Хоча я британець, але народився у Пакистані — мій батько був місіонером і хірургом-офтальмологом, тому мої ранні роки пройшли в Індії та Афганістані. У тринадцять років мене відправили до школи-пансіону в Англії, а потім я вступив до Оксфорду на спеціальність «Філософія, політика та економіка». Кар’єру починав як журналіст місцевої газети в Уельсі, а згодом переїхав на Сейшели, де вів передачу на піратському радіо про світові новини.

Я повернувся до Британії в середині восьмидесятих і одразу закохався в комп’ютери, тому й започаткував низку журналів з цієї теми. Це був неймовірний досвід, і сім років моя компанія зростала. Я продав її, переїхав до США і почав з нуля.

Уже 2000 року мій бізнес зріс до 2000 підлеглих і 150 журналів і сайтів. Але економічна «бульбашка» луснула, і це майже знищило компанію. Та й кому потрібні журнали, якщо є інтернет? Наприкінці 2001-го я залишив цей бізнес.

На щастя, я вклав гроші у некомерційний фонд, а потім їх витратив на придбання TED — на той час щорічної конференції в Каліфорнії. Відтоді це стало пристрастю мого життя».

І другий варіант:

«Уявіть себе в гуртожитку Оксфордського університету 1977 року. Двері в кімнату відчиняються, і спершу вам здається, наче нікого нема...

Чекайте-но. У кутку, вп’явшись поглядом у стелю, хтось лежить на підлозі. Лежить так уже півтори години. Це я. Двадцятирічний я. Думаю. Напружено. Я намагаюся — будь ласка, не смійтеся! — вирішити проблему внутрішньої свободи. «Те складне питання, над яким понад два тисячоліття ламали голови філософи світу?» — спитаєте ви. Так, це воно.

Якщо дивитися об’єктивно, цей хлопчина може здатися пихатим і соціально неактивним відлюдником в рожевих окулярах, який віддає перевагу ідеям, а не людям.

Мені ж здається, що я — мрійник. Мене завжди захоплювала сила ідей. І я певен, що цей внутрішній потяг допоміг мені пережити навчання в Індії та Англії, далеко від батьків-місіонерів, і дав наснагу збудувати власну медіакомпанію. Саме цей мрійник так глибоко закохався у TED.

Нещодавно я задумався про революцію у публічних виступах та її наслідки...»

Тож який варіант описує мене краще? У першому, безперечно, більше фактів — це буквально моє життя в короткому викладі. Автобіографія за дві хвилини. Другий варіант зосереджений на конкретному періоді мого життя. І, коли я випробовую обидва варіанти, всі як один називають другий більш цікавим і містким.

Погодьтеся, ліміт часу неважливий — це може бути дві хвилини, вісімнадцять або ціла година. Ви маєте охопити лише те, куди встигнете зануритися достатньо глибоко. Тоді ваші слова звучатимуть переконливо.

І ось на цьому етапі вас врятує наскрізна тема. З її допомогою ви відфільтруєте усю непотрібну інформацію. Коли я проводив експеримент із біографією, то подумав: «В який аспект мого життя варто зануритися глибше?» Я зупинився на «мрійнику» і, викресливши інші періоди життя, зміг побудувати другу історію навколо навчання в Оксфорді. Якби я обрав «підприємця», «ботана» чи «душу світу», то зробив би інші правки.

Тож наскрізна тема потребує ідеї, яку можна ефективно розкрити у відведений час, а вже після цього розробити структуру, щоб кожен елемент промови відповідав цій ідеї.

Від наскрізної теми до структури

Зупинімося детальніше на структурі. Це важливо. Залежно від наскрізної теми промови мають будуватися за різними принципами. Можна почати із вступу до проблеми, проілюструвавши його влучним прикладом. Далі можна розглянути спроби розв’язати цю проблему і навести два приклади повного провалу. Перейдіть до власного рішення, спираючись на нові незаперечні докази, і завершіть промову трьома можливими наслідками вашого відкриття.

Зобразіть структуру промови у вигляді дерева. Стовбур — це наскрізна тема, а вже від неї відходять гілки, кожна з яких розширює оповідь: ось той пагін внизу — як все починалося, два трохи вище — приклади невдач, ще один — ваше вирішення проблеми з новими доказами, а три у кроні — майбутні наслідки.

Ще одна можлива структура — ланцюг із п’яти аспектів, що стосуються вашої теми. Почніть і завершіть промову вашим поточним проектом. У цьому разі наскрізна тема буде схожа на петлю, яка поєднує п’ять різних етапів роботи.

На час написання цієї книжки сер Кен Робінсон був найпопулярнішим спікером TED. Якось він поділився зі мною, що всі його промови побудовані за простою схемою:

1. Вступ: окреслення змісту промови.

2. Контекст: чому ця тема важлива.

3. Основні поняття.

4. Практична цінність.

5. Висновок.

Він сказав: «Є вже давно відпрацьована схема для написання вдалого есе. Воно має відповідати на три запитання: «Що?», «І що?», «І що тепер?». Я намагаюся її дотримуватися».

Промови сера Кена успішні не лише завдяки простій структурі. Тому ні я, ані він не рекомендуємо використовувати цю ж схему абсолютно всім. Ви маєте знайти структуру, яка у відведений час найкраще розкриє вашу наскрізну тему і міцно поєднає всі елементи промови.

Важкі теми

Якщо ви взяли для промови важку тему, то поставтеся до наскрізної теми ще ретельніше. Жахи еміграції біженців. Спалах діабету. Гендерне насильство у Південній Америці. Більшість спікерів, що обирають такі теми, вважають за потрібне розширити знання аудиторії про причини лих. Структура таких промов проста: перелічити низку фактів на підтвердження жахливої ситуації і спонукати до дії. Так, іноді це дійсно ідеальна схема... щоб змусити ваших глядачів почуватися вкрай ніяково.

Проблема в тому, що після кількох таких промов аудиторія буде емоційно виснажена і почне відключатися. У глядачів просто закінчиться резерв співчуття. І якщо так трапиться саме перед вашим виступом, годі сподіватися на відгук.

Як це обійти? По-перше, сприймайте свою промову не як проблему, а як ідею.

Моя колишня колега Джун Коен окреслила цю відмінність так.

Виступи, ґрунтовані на питанні, звертаються до моралі. Виступи, ґрунтовані на ідеї, звертаються до зацікавлення.

Питання порушує проблему. Ідея пропонує її вирішення.

Питання волає: «Це просто жахливо!» Ідея стверджує: «Це справді цікаво!»

Набагато легше привернути увагу глядачів спробою розв’язати цікаву загадку, аніж благанням проявити співчуття. Перше виглядає як подарунок. Друге схоже на прохання.

Перевірка за списком

Під час розробки наскрізної теми для перевірки складіть простий список:

• Чи подобається мені ця тема?

• Чи цікава вона для глядачів?

• Що ці знання дадуть аудиторії?

• Моя промова — подарунок чи прохання?

• Моя інформація свіжа чи вже давно популярна серед інших мовців?

• Чи зможу я за відведений час повністю розкрити тему і навести приклади?

• Чи достатньо я знаю для того, щоб зробити промову вартою уваги?

• Чи сприймуть мене як достовірне джерело?

• Як можна описати мою промову 15 словами?

• Чи зацікавлять ці 15 слів глядачів?

Викладач сценічного мовлення Ебігейл Тенембаум рекомендує потренувати вашу наскрізну тему на потенційному слухачеві. «Читання вголос часто допомагає спікеру зрозуміти, що викладено чітко, чого не вистачає і як зробити промову яскравішою».

Авторка бестселерів Елізабет Гілберт також переконана, що корисно виголошувати промову для однієї людини.

Якось вона порадила мені: «Оберіть людину — конкретну людину з вашого оточення — і підготуйте промову, наче писали її тільки для цієї людини. Оберіть когось необізнаного у вашій сфері, але розумного, допитливого, зацікавленого і досвідченого — того, хто вам дійсно подобається. Це додасть вашій промові душевної теплоти. Обов’язково переконайтеся, що говорите лише до цієї людини, а не демографічної групи в цілому («...моя промова написана для людей від двадцяти двох до тридцяти восьми років, задіяних у сфері програмного забезпечення...»). Уявна група позбавлена людських якостей, і якщо ви звертатиметеся саме до неї, то втратите щирість. Вам не треба півроку навідуватися до обраної людини в гості, щоб потренувати виступ — їй навіть не треба знати про свою «обраність» і про ваш майбутній виступ. Просто знайдіть ідеального слухача і докладіть усіх зусиль, щоб ця промова гіпотетично зворушила, вразила, розважила або перевернула його світогляд».

Однак найголовніше, вважає Гілберт, — обрати глибоко важливу для вас тему. «Говоріть про те, що знаєте. Говоріть про те, що плекаєте в серці. Я хочу почути про найважливіше у вашому житті, а не довільну розповідь, яка стане хітом. Дайте мені пристрасть, яку виношували роками, а не якусь модну новинку — і повірте, я буду вражена».

Щойно ви закінчили працювати над наскрізною темою, можете переходити до її розширення. Існує багато способів розкрити ідею. У наступних п’яти розділах розглянемо п’ять ключових інструментів оратора:

• зв’язок;

• оповідь;

• пояснення;

• переконання;

• презентація.

Їх можна поєднувати і міняти місцями. Деякі використовують лише один інструмент, інші обирають кілька. Не так багато людей можуть поєднати усі п’ять (і зазвичай дотримуються вищевказаного порядку). Вказані методи абсолютно різні, тому варто розглянути кожен окремо.