Хочу я тобі, моє серденько, розповісти ще одну казочку з давніх-прадавніх часів.
Був собі та жив собі у ті часи на світі Колючка-Дряпучка-їжак, і мешкав він на берегах каламутної річки Амазонки, і їв слимаків у черепашках та інші смачні наїдки. І мав цей Колючка-Дряпучка доброго вірного друга — Повільну-Поважну-Черепаху, яка теж проживала на берегах каламутної річки Амазонки і їла зелений латук та інше подібне зілля. Отож їм жилося зовсім непогано.
Правда ж, моє серденько?
Але в ті давні-прадавні часи жив ще й Плямистий Ягуар, і мешкав він так само на берегах каламутної річки Амазонки, а їв геть усе, що тільки міг спіймати.
Коли йому не щастило спіймати лань або мавпу, він їв жаб та жуків, а коли не міг наловити жаб та жуків, він біг до своєї мами Ягуарихи, і мама Ягуариха навчала його, як їсти черепах та їжаків.
Безліч разів тлумачила йому одне й те саме, поблажливо помахуючи своїм хвостом:
— Синку мій, коли ти знайдеш їжака, то кинь його у воду, і він розгорнеться, а коли зловиш черепаху, то вдар її лапою, а тоді вишкрібай з панцира.
І вона-таки знала, що казала, моє серденько.
Однієї чудової ночі на берегах каламутної ріки Амазонки Плямистий Ягур набрів на Колючку-Дряпучку-їжака та Повільну-Поважну-Черепаху, які сиділи собі тихенько під стовбуром поваленого дерева. Втекти вони не могли, і тому Колючка-Дряпучка-їжак згорнувся в колючий клубочок, — на те ж він і був їжак! — а Повільна-Поважна-Черепаха сховала голову й ноги як можна далі під свій роговий панцир, — на те ж вона й була Черепаха!
І все начебто було зроблено чудово. Правда ж, моє серденько?
— Гей, ви, уважно слухайте мене, — гукнув до них Плямистий Ягуар, — бо це дуже, дуже важливо! Мама сказала мені, що коли я знайду їжака, то мушу кинути його у воду — і він розгорнеться, а коли я зустріну Черепаху, то мушу вдарити її лапою і тоді вишкрібати з панцира. То хто ж тут із вас їжак, а хто Черепаха? Бо сам я, клянусь своїми плямами, не можу цього сказати!
— А ти певен, що саме так навчила тебе мама? — запитав Колючка-Дряпучка-їжак. — Цілком певен? Мабуть, вона казала, що коли тобі доведеться розгортати Черепаху, то слід її спершу кинути в воду, а коли ти захочеш вишкребти їжака, то слід його спершу вдарити лапою.
— А ти певен, що саме так навчала тебе мама? — запитала й собі Повільна-Поважна-Черепаха. — Цілком певен? Мабуть, вона казала, що коли тобі доведеться кидати у воду їжака, то треба спершу підгилити його лапою, а коли трапиться на дорозі
Черепаха, то треба шкрябати її панцир, поки вона розгорнеться.
— Здається мені, що це не зовсім так, — сказав Плямистий Ягуар, але він уже був спантеличений. — Прошу вас, повторіть усе спочатку, тільки не так швидко.
— Коли ти шкрябатимеш лапою воду, то розгорни її їжаком, — сказав Колючка-Дряпучка. — Запам’ятай гарненько, це дуже важливо!
— Але, — докинула Черепаха, — коли ти нашкрябаєш з їжака води, то полий нею Черепаху. Невже тобі не ясно?
— Мені вже плями сверблять од ваших слів, — відповів Плямистий Ягуар. — Та я не потребую ваших порад. Я хочу знати лише одне: хто з вас їжак, а хто Черепаха.
— Ну, цього я тобі не скажу, — відповів Колючка-Дряпучка. — Краще вдар мене лапою, коли тобі так хочеться.
— Ага! — вигукнув Плямистий Ягуар. — Тепер я знаю, що ти Черепаха. Ти думала, я не здогадаюсь? А я здогадався.
Плямистий Ягур блискавично випростав лапу і вдарив нею Колючку-Дряпучку саме тоді, коли той згорнувся в клубок, і, звісно, безліч голок одразу вп’ялись йому в подушечки, які були такі ж м’які, як і на лапах кожної кицьки. Але найгірше було те, що він одкинув Колючку-Дряпучку в кущі аж за дерева, а там було так темно, що Ягуар уже й не міг його знайти. Тоді він засунув поранену лапу в рот, а голки, ясна річ, ще глибше зайшли йому в тіло.
Отямившись трохи від болю, плямистий Ягуар сказав:
— Тепер я знаю, що то була не Черепаха. Але, — і він почухав потилицю здоровою лапою, — але як же дізнатись, що оцей другий звір і є Черепаха?
— Так, так, я і є Черепаха, — сказала Повільна-Поважна. — Твоя матуся дала тобі добру пораду.
Вона казала, що слід мене спершу вдарити лапою, а потім уже вишкрібати з панцира. Ну, спробуй.
— Але хвилину тому ти казала, що вона казала мені не те, — сказав Плямистий Ягуар, висмоктуючи голки з пораненої лапи. — Ти казала, що мама казала мені зовсім інше.
— Гаразд, ти от кажеш, ніби я казала, що мати казала тобі зовсім інше. Але ж це байдужісінько. Бо коли вона казала, що, як ти кажеш, я казала, що вона казала, то це все одно, що я казала, що вона казала. А коли тобі здається, що вона казала, щоб ти розгорнув мене замість того, щоб вкинути в річку, то що ж тут я можу вдіяти? Адже так?
— Але ж зараз ти казала, що ти хочеш, щоб я вишкріб тебе лапою з панцира! — мовив Плямистий Ягур.
— Та що ти! От помізкуй хоч трохи, і ти зрозумієш, що я такого зовсім не казала. Я казала, що твоя мама казала, щоб ти вишкріб мене лапою з панцира, — відповіла Повільна-Поважна
— А що буде, коли я таки спробую? — спитав Ягуар, принюхуючись і обережно простягаючи лапу.
— Не знаю, бо мене ще ніколи не вишкрібали з панцира. Але правду кажу: коли хочеш побачити, як я плаваю, то кинь мене в воду.
— Не вірю я тобі! — сказав Плямистий Ягуар. — Спершу ти переплутала все, що мені казала моя мама, так що я навіть не знаю, стою я зараз на голові чи сиджу на своєму плямистому хвості. А тепер ти кажеш таке, що цілком зрозуміле для мене, і це ще більше збиває мене з пантелику. Моя мама казала мені, що одного з вас треба кинути в воду. А тебе це начебто найдужче й лякає. Отже, стрибай у каламутну річку Амазонку, мерщій!
— Гаразд, але попереджаю: твоя мама буде з цього незадоволена. Тож не кажи їй, що я тобі цього не казала, — сказала Повільна-Поважна.
— Якщо ти скажеш іще хоч слово про те, що мені казала моя мама… — заговорив Плямистий Ягуар, але не встиг він докінчити, як Повільна-Поважна тихцем пірнула в каламутну річку Амазонку і попливла під водою до того місця, де її на березі чекав Колючка-Дряпучка.
— Ну, ще трохи, і був би нам кінець, — сказав Колючка-Дряпучка. — Не подобається мені цей Плямистий Ягуар. А що ти сказала йому про себе?
— Я сказала йому правду, що я і є справжня Черепаха, але він не повірив і примусив мене плигнути в річку, щоб упевнитись, чи це справді так, а як упевнився — страшенно здивувався. Тепер він подався жалітися на нас своїй матусі. Чуєш, чуєш?
І вони почули, як Плямистий Ягуар з ревом бігав між кущами та деревами понад берегом каламутної річки Амазонки, аж поки до нього прийшла його мама.
— Синку, синку! — сказала вона кілька разів, поблажливо помахуючи своїм хвостом. — Що ти таке зробив, чого не слід було робити?
— Я намагався вишкребти лапою того, хто хотів, щоб я його вишкріб з панцира, і от, бачиш, в моїй лапі зараз повно голок, — проквилив Плямистий Ягуар.
— Синку, синку! — сказал мати ще кілька разів, поблажливо помахуючи своїм хвостом. — Голки в подушечках твоєї пухкенької лапки свідчать про те, що то був їжак. Тобі слід було кинути його у воду.
— Я зробив це з іншим. Він назвав себе Черепахою, але я не повірив йому. Та то була правда, і він пірнув у каламутну річку Амазонку, а потім більше не виплив, і я зовсім нічого не їв, і, мабуть, краще нам податися звідси на інші місця. На каламутній річці Амазонці звірі страшенно хитрі.
— Синку, синку! — сказала мати ще кілька разів, поблажливо помахуючи своїм хвостом. — Слухай уважно, що я казатиму, і добре запам’ятай мої слова. Їжак згортається в клубок, і його голки колють кожного, хто до нього торкається. Саме з цього й видно, що то їжак.
— Мені дуже не подобається ця стара, — сказав Колючка-Дряпучка, сидячи в затінку великого листка. — Цікаво, чого вона ще його навчатиме?
— А Черепаха не може згортатись, — вела Ягуа-риха далі, поблажливо помахуючи своїм хвостом. — Вона лиш втягує голову й лапи під панцир. З цього й видно, що то Черепаха.
— Мені так само дуже й дуже не подобається ця стара, — промовила Повільна-Поважна. — Навіть Плямистий Ягуар і той не забуде такої науки. Як шкода, що ти, Колючко-Дряпучко, не вмієш плавати!
— Та що там я, — відповів Колючка-Дряпучка. — Краще подумай про те, як було б добре, коли б ти могла згортатись. Тс-с-с! Послухай, що співає Плямистий Ягуар!
А Ягуар сидів собі на березі каламутної річки Амазонки, висмоктував голки з пораненої лапи й наспівував собі під ніс:
Плавать може, та не згорнеться ніяк,—
То вже, звісно, Черепаха, не їжак.
Миттю згорнеться, а плавати — ніяк,—
То уже не Черепаха, а їжак.
— Цього він і через місяць не забуде, — сказав Колючка-Дряпучка. — Потримай-но мене за підборіддя, Повільна-Поважна, я повчуся плавати. Це може стати в пригоді.
— Чудово! — сказала Повільна-Поважна.
І вона підтримувала Колючку-Дряпучку за підборіддя, поки той борсався у каламутних водах Амазонки.
— З тебе ще вийде неабиякий плавець, — сказала Повільна-Поважна. — А тепер, будь ласка, розсупонь мені панцир на спині, подивимось, що можна зробити, аби я навчилася згортатись. Це може стати в пригоді.
Колючка-Дряпучка допоміг розсупонити Повільній-Поважній спинний панцир, і вона, доклавши зусиль, згорнулася в маленький міцний клубочок.
— Чудово! — сказав Колючка-Дряпучка. — Але я раджу тобі трохи перепочити, бо ти аж посиніла від напруги. Будь ласка, поведи мене ще у воду, я хочу поплавати боком. Адже, ти кажеш, це зовсім легко.
І Колючка-Дряпучка почав учитися плавати боком, а Повільна-Поважна допомагала йому.
— Чудово! — сказала Повільна-Поважна. — Ще трохи вправ, і ти вже плаватимеш, як справжній кит. А тепер, якщо дозволиш тебе потурбувати, розсупонь мені панцир і спереду, я спробую згорнутися в такий же чарівний клубочок, в який згортаєшся ти. Адже ти кажеш, це зовсім легко. Ото здивується Плямистий Ягуар!
— Чудово! — сказав Колючка-Дряпучка мокрий як хлющ від купання в річці Амазонці.— Слово честі, я не відрізнив би тебе зараз від своїх родичів. Ну, ще трішечки вправ, тільки не стогни так, бо нас почує Плямистий Ягуар. А коли ти скінчиш, я хочу повчитися пірнати. Адже, ти кажеш, це зовсім легко. Ото здивується Плямистий Ягуар!
І Колючка-Дряпучка пірнув, а разом з ним пірнула й Повільна-Поважна, яка пливла під водою поруч нього і трохи допомагала йому.
— Чудово! — сказала Повільна-Поважна. — Тільки навчись ще трохи затримувати дихання, і дно каламутної річки Амазонки стане для тебе як рідна домівка. А тепер я спробую закладати задні ноги за вуха. Адже, ти кажеш, так дуже зручно. Ото здивується Плямистий Ягуар!
— Чудово! — сказав Колючка-Дряпучка. — І навіть спинні пластівці на твоєму панцирі трохи настовбурчились. Тепер вони стирчать, а не прилягають один до одного.
— Справді? Бачиш, що значать вправи, — сказала Повільна-Поважна. — А я помічаю, що твої голки позлипалися докупи і тепер ти вже схожий більше на соснову шишку, а не на каштан у шкаралупі, як раніше.
— Справді? — перепитав Колючка-Дряпучка. — Це тому, що я побрьохався у воді. Ото здивується Плямистий Ягуар!
І так вони обоє, допомагаючи одне одному, аж до світання робили свої вправи. А коли зійшло сонечко, добре відпочили й висохли. І тут раптом виявилося, що обоє вони до краю змінилися.
— Колючко-Дряпучко, — сказала Черепаха, добре поснідавши, — я вже зовсім не та, що була вчора. Ото посміюсь я з Плямистого Ягуара!
— Саме про це я і зараз подумав, — сказав Колючка-Дряпучка. — Гадаю, що панцир краще захищає, ніж голки, до того ж я тепер умію ще й плавати. Ото вже здивується Плямистий Ягуар! Ходімо знайдемо його.
Невдовзі вони розшукали Плямистого Ягуара, який і досі панькався з лапою, пораненою вчора об їжака. Плямистий Ягуар так здивувався, що тричі перекинувся через плямистий хвіст, і то ще не міг отямитись.
— Доброго ранку, — сказав Колючка-Дряпучка— Як почуває себе твоя добра матуся?
— Дякую, добре, — сказав Плямистий Ягуар. — Але, пробачте, я не можу пригадати, хто ви такі.
— Ах, який же ти забудько! — сказав Колючка-Дряпучка. — Ще тільки вчорашнього вечора ти хотів вишкребти мене лапою з панцира.
— Але ж у тебе не було ніякого панцира. Були самі лише голки, — здивовано сказав Плямистий Ягуар. — Я ж добре це запам’ятав. Ось поглянь на мою лапу!
— Ти наказав, щоб я плигнула в каламутну річку Амазонку, — сказала Повільна-Поважна. — Чому ж це в тебе так покоротшала пам’ять, що вже сьогодні ти забув моє ім’я?
— А пригадуєш, що тобі говорила твоя мама? — докинув Колючка-Дряпучка. І заспівав:
Миттю згорнеться, а плавати — ніяк,—
То вже, звісно, Черепаха не їжак.
Плавать може, та не згорнеться ніяк,—
То уже не Черепаха, а їжак.
Колючка-Дряпучка-їжачок і Повільна-Поважна-Черепаха згорнулися в клубочки і покотилися швидко-швидко навколо Плямистого Ягуара, аж у того в очах завертілися млиночки.
Тоді він побіг і покликав свою маму.
— Мамо, — сказав він, — сьогодні в наших лісах з’явилося двоє нових звірів, і той, про якого ви казали, що він не вміє плавати, — плаває, той, про якого ви казали, що він не вміє згортатися, — згортається в клубок. І вони порівну поділили між собою голки, а тому в них обох тепер колючий панцир. І вони обоє котилися й котилися, аж у мене в очах завертілися млиночки.
— Синку, синку! — сказала Ягуариха кілька разів, поблажливо помахуючи своїм хвостом. — їжак є їжак і не може бути нічим іншим, а Черепаха є Черепаха і так само не стане нічим іншим.
— Але ж ні, мамо, то не їжак і не Черепаха. Вони обоє схожі і на їжака, й на Черепаху одразу, але я не знаю, як їх звати.
— Дурниці! — сказала Ягуариха-мама. — Кожен звір має своє ім’я. А цих я зватиму Панцирниками, доки не дізнаюсь, хто вони насправді. А поки що дамо їм спокій.
Плямистий Ягуар послухав маму, та й сам був радий не чіпати незнаних тварин. Але найголовніше те, моє серденько, що з того часу й понині всі називають Колючку-Дряпучку-їжака та Повільну-Поважну-Черепаху тільки Панцирниками, і так — по всіх берегах каламутної річки Амазонки.
В інших місцях, звичайно, є і Їжаки й Черепахи (я навіть у себе в садку тримаю цих звірят), але давній рід їхніх предків, що жили на берегах каламутної річки Амазонки, мав панцири з окремих міцних черепашок, що стирчали одна над одною і нагадували всі разом соснову шишку, і з давніх-давен їх називали Панцирниками, і були вони дуже розумні.
Виходить, що все склалося чудово. Правда ж, моє серденько?
На казковій Амазонці
Ще ні разу я не був,
Про Бразілію далеку
Лиш краєчком вуха чув.
А з Ліверпуля, з гавані,
Від рідної землі,
В четвер щотижня в плавання
Рушають кораблі.
Пливуть вони в Бразілію,
Бразілію,
Бразілію.
І з ними, теж в Бразілію,
Так хочеться мені.
Не побачу я ніколи
В наших збіднених лісах
Ні плямистих ягуарів,
Ані дивних черепах.
Аж поки не поїду я
В один із четвергів
У сонячну Бразілію,
До мрійних берегів.
Бразіліє,
Бразіліє,
Жаданий краю мій,
Чи я ж тебе відвідаю,
Поки ще молодий?