Зірки Егера

Геза Гардоні і його роман

По-різному складаються долі художніх творів. Не багатьом книгам судилося витримати суворий іспит часу, зберегти свою життєвість і хвилювати читачів через багато років. У літературі братнього угорського народу однією з таких книг є роман Тези Гардоні «Зірки Егера».

Події, описані в романі, віддалені від того періоду, в якому жив і працював Геза Гардоні, більш ніж на чотири століття. Однак і сьогоднішні читачі захоплюються подвигом героїв минулого, які самовіддано боронили рідну землю і зуміли відстояти незалежність країни в боротьбі з турецькими завойовниками. Довершена художня форма, чудова мова, глибокий психологізм у характеристиці персонажів сприяло тому, що «Зірки Егера» стали улюбленим твором багатьох поколінь і на батьківщині автора, і за її межами.

Незважаючи на широку популярність роману, буржуазна критика тривалий час всіляко применшувала його значення, замовчувала демократичний характер твору, його антифеодальне, антиклерикальне спрямування, соціальні мотиви. Особливо гостро нападала вона на письменника за те, що в «Зірках Егера» він підняв вихідців з низів народу, безіменних захисників Егерської фортеці на таку висоту, на яку раніше зводилися лише герої панівних класів.

Народився Геза Гардоні 1863 року в місті Агарді, в родині коваля Шандора Ціглера. У батьківському домі шанували пам'ять про героїчні часи революції 1848 року, діти виховувались у дусі нетерпимого ставлення до несправедливості. Легенди, розповіді батька про"історичний, подвиг угорського народу в боротьбі за соціальний прогрес і національне визволення глибоко запали в серце й душу спостережливого і чутливого хлопчика, вплинули на формування його характеру та ідейних поглядів.

Після закінчення вчительської гімназії в Егері Гардоні кілька років працював вчителем у сільських школах. Згодом він пробує себе як журналіст, працюючи в Сегеді, Араді, Будапешті. Вже бувши відомим письменником, він повертається у рідні краї, оселившись самотньо в будинку на горі неподалік від славнозвісної Егерської фортеці, так колоритно змальованої у «Зірках Егера». Тут він прожив до кінця свого життя.

Помер Гардоні 1922 року. Його поховали біля замку. На могилі поставили дубовий хрест, на якому виписали слова самого письменника: «Тут тільки його тіло». Слава ж про Гардоні розлетілася далеко за межі Угорщини.

У чому ж причина успіху роману «Зірки Егера»? Чим викликане звернення письменника до історичного минулого? Твір було написано в період, коли в Угорщині широко відзначалося тисячоліття державності. Щоб відвернути увагу від складних проблем економічного й політичного характеру, породжених зрадою угорської буржуазії та дворянства ідей національно-визвольної війни 1848 року, офіційна пропаганда стимулювала появу творів на історичну тематику. Та Гардоні писав свій роман не з метою вихваляння історичних героїв, перетворення їх у недосяжні абстрактні ідеали. Ідейна спрямованість його роману — це насамперед звернення до проблем свого часу. Його герої — не схематичні постаті, а повнокровні людські образи.

На сторінках твору оживають події середини XVI ст. драматичного періоду в історії Угорщини, коли з півночі їй загрожували німецькі феодали, а 1552 року з півдня в країну посунули незліченні турецькі орди. Становище, в якому опинилася Угорщина, пояснюється трагічними історичними подіями: поразкою селянського повстання під керівництвом Дьєрдя Дожі і розгромом угорських військ під Мохачем, що привело до втрати національної незалежності.

Ситуація ускладнювалася ще й тим, що правителі Угорщини постійно ворогували між собою, країну роздирали міжусобні війни. Скориставшись слабістю централізованої влади Угорщини, застосовуючи підступну дипломатію і спираючись на військову силу, турки змогли оволодіти Будайським палацом. Далі вони мали намір окупувати всю країну і поневолити угорський народ.

В угорців не було централізованого війська, і через те основними бастіонами на шляху турецьких орд виступали замки-фортеці. Після захоплення Буди і фортець у Темешварі та Сольноку турецькі війська об'єднались і посунули на Егерський замок, що стояв на межі Західної і Східної Угорщини. Турки розуміли стратегічне значення цього замку й тому кинули на його штурм усе своє стотисячне військо.

Героїчна оборона Егерського замку — єдина світла сторінка цієї трагічної доби. Патріотично настроєне дворянство, кріпаки, ремісники зуміли об'єднатися і продемонстрували безприкладний героїзм, мужність, любов до рідної країни, відбивши натиск жорстокого ворога.

Угорський король і його прислужники виявили повну байдужість до долі захисників замку. Король так і не виконав своєї обіцянки і не надіслав допомогу. Пустословом виявився також егерський архієпископ. В цей драматичний момент не виявили рішучості і послідовності й угорські феодали.

Зовсім інакше повелись у цій ситуації народні маси. Вони самовіддано піднялися на захист Егера, не занепали духом перед грізним ворогом. У ці драматичні дні, коли вирішувалася доля країни, народ зумів сказати своє слово, довівши, що саме він — єдина сила, яка здатна відстояти незалежність батьківщини. Ця ідея посідає провідне місце в романі Тези Гардоні.

Угорське життя XVI ст. зображено в романі на основі достовірних документальних матеріалів. Коли роман уже було закінчено, письменник зробив такий гіркий запис у своєму щоденнику: «Подобається це комусь чи ні, але я навряд чи ще колись візьмуся за написання такого роману. Це розвага для багатих людей. Та й хто сьогодні шукає правди в романі?»

Невідомо, чи пережив би цей твір час, якби письменник тільки суворо дотримувався зображення реальних фактів у зв'язку з обороною Егера. Сухі факти навряд чи змогли б оживити епоху й справити емоційний вплив на читача. Гардоні як художник-романіст прагнув насамперед переконливо показати внутрішню логіку того, як усе-таки вдалося згуртувати роз'єднані сили, досягти монолітності в країні, що страждала від міжусобиць, чвар, і взагалі, як змогли дві тисячі захисників замку витримати навалу стотисячного турецького війська.

Було б наївно уявляти собі захисників фортеці якимись над-героями, людьми, позбавленими почуття страху. Проте стотисячне турецьке військо не викликало серед них паніки. Дві тисячі відважних егерців стримують ворожий натиск. Наштовхнувшись на стійкий опір, знекровлений ворог змушений зняти облогу і відступити. Замок було врятовано героїчними зусиллями селян-кріпаків, ремісників міст, трудового люду.

Найголовніше завдання для Гардоні полягало в тому, щоб показати героїчний подвиг народу як шлях до відродження країни.

Патріотизм, ненависть до ворога, готовність віддати життя заради інтересів батьківщини, що так захоплюють нас у Гергеї Борнеміссі, притаманні й іншим захисникам замку. Образ Гергея невід'ємний від колективного образу героїчного народу.

З великою любов'ю і теплотою малює Гардоні образи тих, хто прийшов захищати замок. В обороні Егерського замку відзначилися не тільки солдати й офіцери — професійні воїни. Гардоні малює десятки епізодичних постатей, виділяючи в кожному випадку якісь примітні індивідуальні риси. Колективний образ захисників замку — це, за задумом Гардоні, своєрідна модель усього народу. Тому тут представлені різні соціальні верстви, різні національності. Довкола Гергея Борнемісси згуртовані люди різних доль, часом з травмованою душею, і це надає зображуваному більшої реалістичності, правдивості, розкриває широку шкалу добра і зла.

Час і простір у другій книзі роману дуже спресовані. Без зайвих описів та виступів письменник переносить нас у гущу подій. І вже перший постріл гармати настроює на драматичний лад. Звичайно, у захисників фортеці можливості обмежені. Але переважаючій силі ворога вони протиставляють хоробрість, стійкість і кмітливість. «Розумом фортеці» називає Добо Гергея Борнеміссу. В боях за Егер, коли турецькі полчища, не рахуючись з великими втратами, сунули на штурм замку, повною мірою виявилися такі кращі риси характеру Гергея, як сміливість, винахідливість, незламний оптимізм. У найкритичніші моменти, коли ворог міг от-от увірватися на територію замку, його зустрічав один сюрприз за одним. То на турків котилося велетенське колесо, що стріляло на всі боки, поливаючи вогнем широкий прохід, знищуючи на своєму шляху живу силу, то несподівано займався вогнем поміст, з якого ворог сподівався перелізти через мури фортеці, то на його голови летіли вогненні гранати...

Натиск ворога на фортецю був такий запеклий, що в декого із захисників не витримали нерви. Серед егерців раптом виявився зрадник. То був командир загону найманців, яких прислало місто Кошіце, лейтенант Гегедюш. Виявивши слабодухість, дбаючи тільки про свою шкуру, він увійшов у контакт з турками і мав намір впустити їх у замок через підземний хід.

Кульмінацією твору є останній день облоги. Ворог робить відчайдушну спробу зламати героїчний опір захисників замку. Тепер у бою нарівні з чоловіками змушені брати участь і жінки, всі, хто перебував тоді на території замку. Егерські жінки продемонстрували справжні чудеса героїзму, уславившись своїм подвигом на віки. Їхня допомога відіграла вирішальну роль, переломила хід бою. Турки змушені були і цього разу відступити, повністю відмовившись від наміру оволодіти фортецею.

Не можна не відчути щирого захоплення письменника героїзмом своїх персонажів, його палкої любові до рідного народу. Гардоні переслідував конкретну мету, прагнучи передати наступним поколінням уроки минулого. Важкою ціною дісталася перемога. Триста оборонців віддали життя за Егерську фортецю. Загинув старий Цецеї, важко поранений Іштван Добо — без сумніву, один з кращих образів роману. На його плечі лягла вся турбота по організації оборони і найбільша відповідальність за долі людей. Його мужність, відданість інтересам батьківщини служать прикладом для наслідування. Під час облоги Егерської фортеці найповніше виявляються його прекрасні якості здібного, сміливого командира. Бити ворога сміливо і нещадно, вірно служити інтересам батьківщини до останнього подиху — ось принципи, якими керується Добо. Цього він вимагає і від своїх підлеглих.

Читаючи роман «Зірки Егера», мимоволі відчуваєш себе учасником зображуваних подій, настільки колоритними є описи місця подій, навколишньої природи. Справжню насолоду дає соковита, глибоко народна мова твору. Автор демонструє грунтовне знання тогочасної зброї, вбрання, предметів побуту. Та насамперед роман приваблює своєю цікавою фабулою, безліччю пригод, динамічністю сюжету. При цьому, що особливо цінно, Гардоні так здатен задовольнити спрагу пригод, властиву молодому читачеві, що залишає багато чого й на долю вищих запитів. Їх задовольняють насамперед герої письменника, їхня поведінка і вчинки. Здебільшого це люди яскраві, незвичайні, для яких притаманні такі риси, як любов до вітчизни, життєва активність, вірність і благородство, сила духу і мужність, уміння поставити служіння високим цілям вище власних інтересів. Якщо до цього додати, що Гардоні писав просто і дохідливо, яскравою і багатою мовою, то стане зрозуміла популярність його роману і в самій Угорщині, і за її межами.

Іван МЕГЕЛА