Записки коменданта

БЛОКАДА КАБМІНУ

За останню добу вуличні акції перемістилися до Кабміну. У ніч на п'ятницю прихильники Ющенка заблокували входи до Адміністрації Президента та Будинку уряду. Тому працівники Кабміну так і не змогли почати працювати. Ввечері стало відомо, що за фактом блокування Кабміну Генпрокуратура порушила кримінальну справу.

«5 канал». 27.11.2004 00.05

Двері Кабміну заблокували під народні пісні. Учора вранці, близько 11.00, коли кореспонденти «КП» наблизилися до будівлі Кабінету Міністрів, усі підходи до неї вже було заблоковано. Причому живі помаранчеві заслони виставили відразу на чотирьох перехрестях — на кутах квадрата вулиці Грушевського, Шовковичної, Інститутської, Садової. На перехресті вулиць Інститутської і Садової з помаранчевими і жовто-блакитними прапорами близько 300 осіб співали українські народні пісні: «Несе Галя воду» і «Червону калину». Всі спокійні, тільки от до приміщення уряду пропускали небагатьох. Є тут навіть свій комендант, який перевіряє документи і вирішує, кому можна проходити.

«Комсомольськая правда в Украине». 27.11.2004

Четвер. 25 листопада.

- Що планує робити штаб? - запитав я.

- Поняття не маю, - відповів Андрій, котрий офіційно у штабі відповідає за формування охоронних структур.

- Взагалі є якийсь план дій, чи кожен має робити, що вважає за потрібне?

Як на мене, то нема жодного плану. Лідери сперечаються між собою і за день по п'ять-сім разів змінюють рішення. Виглядає, штаб сам не сподівався, що приїде така кількість людей.

- Як нам діяти? Яка твоя думка? - намагаюсь конкретизувати розмову.

- Треба створювати свій штаб в Українському Домі. Навіщо очікувати на чиїсь вказівки. Існує загальна концепція: визнати вибори недійсними і зняти режим Кучми. Тож треба організовувати людей і діяти...

- Добре, я згоден. А штаб не звинуватить нас в самодіяльності?..

- Штаб сам не знає як бути. Вони ще нам дякувати повинні, а не звинувачувати.

Вирішуємо об'єднати усі організовані середовища в охоронні структури. Нас уже понад 700 бійців. Організованих і дисциплінованих. Більшість майже не спали три ночі, але вони завзяті й відважні. Довго думали, як маємо впізнавати один одного в натовпі. Вирішуємо: - білі спортивні шапки. Вони недорогі і здалека помітні. Загальні збори. Призначаю нових сотників і десятників.

Керівники доповідають: люди потребують відпочинку бодай кілька годин. Другий поверх Українського Дому спеціально облаштовуємо для ночівлі охоронних груп. Складаємо графік чергування.

Хлопці втішені. Тільки-но перші дві сотні лягли відпочивати, надійшла інформація від народних депутатів, що є дозвіл увійти до Жовтневого палацу.

Тривога. Збір біля службового входу. Відпочити не вдалося. Вишиковуємося у дволаву - і до Жовтневого. Народні депутати ввійшли першими. Міліціонери пустили їх без проблем. Проте коли почали заходити хлопці в білих шапках, спробували їх зупинити. Коротка сутичка.

Даю загальну вказівку - міліціонерів не бити. Відтіснити, переконати, але не бити. Міліціонерів швидко «відтіснили». Кілька сот «білих шапочок», як нас прозвали люди, коли колоною проходили через Майдан, заполонили приміщення Жовтневого палацу. Коротка і гостра дискусія з адміністратором палацу. Доводимо до відома, що будинок переходить під «юрисдикцію» революційного штабу. Спільною нарадою вирішуємо, хто буде комендантом. Ним стає Юрко, котрий зі своїми хлопцями дислокувався в Українському Домі. У підпорядкуванні Юрка кілька десятків організованих людей. Вони здатні взяти під контроль Жовтневий палац. Даю вказівку усім іншим повертатись до Українського Дому.

Проходимо через Майдан. На Майдані людно. Перед організованою колоною люди розступаються, даючи дорогу. Очевидно, ніхто достеменно не знає, хто ми, але всі розуміють, що «свої». «Наші», як сказав хтось із присутніх. Щойно ми повернулися в Українській Дім -надійшла нова інформація: на Майдані оголосили про блокаду Кабінету Міністрів.

Знову даю команду на збір. Через Європейську площу колона протестувальників рухається з Майдану до Кабінету Міністрів. Необхідно бути у перших лавах, аби у випадку захоплення будівлі ми могли контролювати ситуацію і захистити людей. Тому наша колона переходить на біг. Бігти до Кабміну важко - вулиця стрімко піднімається вгору. Та нам таки вдається стати попереду колони. Вхід до будівлі Кабінету Міністрів огороджений парапетами. Попереду лише декілька десятків міліціонерів. Вони не є для нас реальною перепоною. Стаємо вздовж парапетів. Шикуємось щільно. Отже, ми знову в перших лавах. Даю наказ про дії у випадку команди захоплення Кабміну. Люди з Майдану підходять величезними колонами і дуже скоро увесь простір навколо Кабміну заповнюється протестувальниками.

На підвищенні, у скверику навпроти Кабміну - синьо-білі намети і близько однієї тисячі прихильників Януковича. Вони вишиковуються на краю підвищення. Знизу вигляд загрозливий. У випадку нашої атаки вони перебуватимуть у більш вигідному становищі. Нам доведеться підійматися вгору по стрімкому і слизькому трав'янистому схилу, а їм достатньо буде зіштовхувати перші лави донизу. Таким чином, перші лави своєю вагою самі «зіпхнуть» наступні.

І, власне, в процесі роздумів про тактику атаки я став свідком цікавої сцени, яка великою мірою скорегувала моє уявлення про цю революцію. Спонтанно, без спеціальної команди, до прихильників Януковича почали підійматись не хлопці, а молоді дівчата. З квітами в руках, з помаранчевою символікою, усміхаючись, вони підходили до «біло-синіх» і дарували квіти. Потім пов'язували на руки помаранчеві стрічки та про щось жваво і весело розмовляли з ними.

Прихильники Януковича були явно розгублені. Вони готувались до агресивної атаки, а побачили привітних і гарних дівчат. Хвилина за хвилиною - і «синьо-біла» шеренга поступово наповнилася помаранчевими кольорами. Лава «біло-синіх» розсипалася на невеликі групи, які запально дискутували з «помаранчевими» дівчатами. Спеціально стежачи, звернув увагу: за п'ятнадцять хвилин загрозлива «біло-синя» шеренга, що налічувала близько тисячі осіб, розсіялася. Вигідні «бойові» позиції вони здали беззахисним дівчатам без бою. І вже тоді нагору рушили інші протестувальники, котрі знову ж таки без будь-якої агресії спілкувалися з «синьо-білими», мінялися шаликами, а в той час інші на біло-синіх наметах знімали з флагштоків прапори Януковича і піднімали помаранчеві.

Сказати, що я був здивований, - це не сказати нічого. Звичайно, наш противник не є такий мотивований, як ми, але якби атака наметового містечка Януковича відбулася згідно зі звичними уявленнями про вуличні протистояння, нам зовсім не просто було би взяти «висоту», яку займав противник. Більше того, не обійшлося б і без прямого фізичного зіткнення. А це, в свою чергу, могло б спровокувати правоохоронні органи до рішучих дій, даючи підстави ще легітимному керівництву держави дати наказ на розгін демонстрації. І мотивація зрозуміла - для уникнення спонтанних сутичок на вулицях столиці. А також на провладних телеканалах дуже швидко б з'явилися «закривавлені» прихильники Януковича з сентиментально-зворушливими розповідями про те, як вони за свій кошт і за власним бажанням прибули в столицю, аби виключно мирним, конституційним способом захистити своє конституційне право, а тут раптом, без будь-якої видимої причини, на них напали бойовики з помаранчевою символікою і звірячим виглядом обличчя. Повалили їх на землю, а потім, весело матюкаючись, довго били ногами. І ніяке посилання на статті Конституції та аргументи щодо прав людини і права на мирні демонстрації не допомагали. Навпаки, озвірілі бойовики Ющенка у відповідь починали бити «постраждалих» військовими черевиками прицільно в обличчя.

Для кучмівської пропагандистської машини це був би добрий привід для крупномасштабної фальшивки, якби ми застосували силу. Однак декілька сотень молодих дівчат змогли досягти бажаного результату без будь-яких негативних наслідків, не залишаючи для штабу Януковича жодного аргументу. Водночас ці дівчата розкрили морально-психологічну слабкість прихильників Януковича, оголили методику їх вербування.

Цей епізод став для мене важливим уроком. Більше того, я зрозумів з цього моменту: революція піде іншим шляхом, тобто не зовсім таким, як я собі уявляв. Не буде жорстких сутичок і протистоянь, а буде поступове «заповнення простору» противника. «Противник стоїть - ми його тривожимо, противник відступає - ми наступаємо», - так, здається, висловився один китайський полководець. Такою буде наша тактика.

Минала друга година дня. Ми блокували Кабінет Міністрів. Тепер на наметах прихильників Януковича майоріли помаранчеві прапори. Наказу на штурм Кабміну ніхто не давав. Я передбачав, що атаки не буде, принаймні в найближчі години. Людей є достатньо, а наші хлопці втомилися, тому дав команду організованою колоною повертатись в Українській Дім.

У вирішальний момент ми були на передовій, а зараз треба дати людям відпочити до чергової тривоги.

У цей день вперше зв'язались з офіційним представником штабу. Роман Петрович прийшов у чітко визначений час. Я чекав його у кабінеті.

- Добрий день, Романе Петровичу.

- Добрий день, Андрію. Що, залишили Львівщину напризволяще?

- Тут, у Києві - головні події. Революції робляться в столиці.

- Скільки вас в Українському Домі? - обличчя представника штабу набуло зосередженого вигляду.

- Організованих сімсот. Усіх разом - поза чотири тисячі. У будинку чітко налагоджена охорона. Адміністрація Дому покинула робочі місця, та прості

працівники допомагають. Ми розгорнули тут медпункт, буфет і ще ряд господарських служб.

- Продукти, медикаменти маєте? - запитує Роман Петрович.

- Так. Після повідомлень у пресі нам підвозять воду, харчі та медикаменти. Найбільша проблема зі спальниками. Людям на чомусь треба спати. Ще - помаранчева символіка.

- Добре, допоможемо. Ви гарантуєте порядок в Домі?

- Так, у мене достатньо досвідчених людей.

- Остерігайтесь провокацій. Є інформація, що люди Януковича посилають своїх прибічників у наметове містечко і до вас. Щоб сіяти паніку...

- Думаю, дамо собі раду. Які в нас плани?

- Зараз треба людей нагодувати, зігріти, кого можна переночувати і, головне, тримати в будинку порядок. О першій ночі нарада у мене в наметі на Майдані.

Намет на Майдані - це насправді невеликий вагончик в самому центрі Майдану Незалежності. В ньому Роман Петрович щодня о 8 ранку і 1 ночі проводив наради з керівним активом протестних акцій.

З усього виглядало, що на сьогодні Роман Петрович не мав ще чіткого плану дій, як, напевно, не мав ніхто. Та прагнув якнайшвидше впорядкувати ситуацію. Втомлений, невиспаний, проте по-військовому зібраний, цілеспрямований. Ми з ним знайомі віддавна, та спільно працювати доводиться вперше.

Увечері Роман Петрович передзвонив і повідомив, що о 21.00 треба бути біля Кабінету Міністрів.

- Які наші дії?

- На місці повідомлять, там будуть депутати Верховної Ради. Вони все пояснять.

- Скільки потрібно людей?

- Максимально. Андрію, це дуже важливо. Кабінет Міністрів ми закріпили за Українським Домом. Ви, як комендант, відповідальний за блокування Кабміну. Будь-які радикальні дії необхідно узгоджувати.

- Добре. Ми будемо о дев'ятій на місці. Традиційний збір командирів. Доводжу до відома

інформацію і висловлюю свої міркування, що, очевидно, планується захоплення Кабінету Міністрів. Усі схвально сприймають таку можливість. Відразу вишиковуємо близько однієї тисячі людей і організовано вирушаємо до місця призначення. В Українському Домі залишається лише зовнішня і внутрішня охорона.

Біля Кабміну пікетувальників відносно небагато -декілька тисяч. Міліціонерів, навпаки, побільшало, кількома лавами вони вишикувалися по внутрішньому колу загороджень.

Ми попросили протестувальників відійти трохи назад і кількома лавами стаємо із зовнішньої сторони огорожі. Між нами і міліціонерами парапети. Біля входу поряд з нами декілька кремезних чолов'яг. Одягнуті у цивільне, та за всіма ознаками виглядають на професійних спецназівців. Розмовляють між собою російською. Намагаюся з'ясувати, хто вони і хто старший. Сухо відповідають, що тут за вказівкою центрального штабу. Старший з них більш відвертий, ділиться інформацією: ось-ось мають прибути народні депутати і вони скажуть, як діяти далі. Я чув, що один з керівників штабу має сотню бійців професійної охорони, колишніх спецназівців, які повинні становити ядро ударної сили в критичний момент. Очевидно, це вони і є. їхня пристуність підтверджує мій прогноз щодо штурму Кабміну. Пробую зав'язати розмову із здорованями. Усі як на підбір: накачані, фігури квадратні, виглядає на те, що під одягом бронежилети. Це додає їхнім фігурам параметрів. Не дуже охоче розмовляють, хоча привітно. Дехто з них переагітовує міліціонерів по ту сторону парапетів. Поводяться, як давні знайомі. Старший говорить, що на вулиці тільки зовнішня охорона Кабміну, а всередині спецназ.

Здорованів близько десяти, проте час від часу долучаються інші. Запам'ятався характерний діалог, коли до них підійшов ведмежою ходою ще один з цих таємничих незнайомців.

Старший запитав:

- Ти ат каво?

- Ат Госпада Бога! - відповів той.

- Тагда прісаєдіняйся...

Вони цілковито випадали із загальної атмосфери, разом з тим додавали впевненості. По всьому виглядало, що настроєні рішуче - швидше нагадували героїв військових фільмів про спецназ, аніж учасників протестних акцій.

Десь за півгодини побачили, як з Європейської площі до нас наближається колона з помаранчевими прапорами. Утворюємо великий прохід перед входом, щоб народні депутати, які, очевидно, йдуть попереду, вільно могли підійти до входу. Без сумніву, у випадку атаки вони із депутатськими мандатами повинні бути попереду. А наш обов'язок - «захистити» їх від міліції і дати можливість згідно із Законом «Про статус народного депутата» зайти в приміщення уряду. Це мінімізує опір міліції.

І справді, народні депутати підійшли на чолі колони. На своє ж запитання «які наші дії?» із відповіді збагнув: ніяких дій не буде.

Депутати загадково шепотіли, що чекають розпоряджень зі штабу і треба бути напоготові. Безперестанку і безуспішно намагалися кудись додзвонитись і врешті-решт зайнялися звичною справою - розпочали мітинг.

Тим часом я познайомився з комендантом Кабміну, котрий керував охороною. Він довго переконував: міліціонери, що охороняють Кабмін, на нашій стороні, та вони виконують свою роботу. Тому вважає: краще, коли все обійдеться без бійки. Я порекомендував йому зняти охорону, що найбільшою мірою унеможливить сутичку. Комендант знову продовжував розповідати про законність і про свій службовий обов'язок. Врешті я заспокоїв його, повідомивши, що, судячи з усього, ніякого штурму не буде. Це його явно втішило і заспокоїло.

Депутати продовжували мітинг. Надії на захоплення Кабміну виявились марними. Найбільше нервувалися здоровані. їхній старший переконував одного з депутатів, що Кабмін захопити елементарно, без особливих зусиль, на що один із депутатів безперестанку повторював: немає відповідного розпорядження. Мовляв, справді було рішення захопити Кабмін, таку акцію планували зробити виключно організованими силами. Саме в той час один з промовців на Майдані закликав усіх іти до Уряду. Така заява сплутала всі плани. Надто багато людей.

Остання інформація, що прозвучала з уст нардепів, визначила подальші дії: «намертво» заблокувати Кабмін, аби зранку не пустити в приміщення Януковича і його команду.

Мітинг закінчився. Пікетувальники заспівали патріотичних пісень. А щоб отримати бодай якусь сатисфакцію за відмінений штурм, вирішили закріпити помаранчевий прапор на флагштоку, що навпроти входу в Кабмін. Векша безстрашно видерся на слизький гранітний підмурівок і пришпилив помаранчевий прапор на флагшток. Це страшенно потішило журналістів з камерами, які чекали на бодай якісь дії, щоб подати репортаж. Найбільше все ж тішились пікетувальники, почавши гуртом скандувати: «Нас багато і нас не подолати!»

Після цього я дав розпорядження сотникам відводити людей до Українського Дому. На ніч ми залишили біля Кабміну кілька сотень і одного з найбільш досвідчених сотників. Так завершилася перша спроба штурму Кабінету Міністрів.

Потім упродовж революції ми ще неодноразово йшли штурмувати Кабінет Міністрів. Дискусія брати чи не брати штурмом Кабмін стала однією з найгостріших під час зборів польових командирів. Ці збори відбувалися регулярно, як правило, близько третьої ночі в барі готелю «Київ». Адміністрація готелю «Київ» охоче підтримала революцію. А рядові працівники як могли і чим могли допомагали нам. «Дякуємо, що ви з нами.» - промовила мені адмістратор, коли однієї ночі я вийшов з наради близько п'ятої ранку до краю втомлений і знесилений.

На нічні наради збиралось обмежене число людей -від п'яти до семи. Це були збори командирів, які реально керували більшою чи меншою кількістю протестувальників. На зборах обговорювались найбільш секретні питання щодо тактики і стратегії дій під час революції. Координатори масових заходів від центрального штабу - депутати Верховної Ради Володимир Пилипович і Тарас були активними прихильниками захоплення Кабміну. На нічних нарадах, які проходили за кавою, в клубах цигаркового диму, вони із запалом переконували Романа Петровича в необхідності штурму. Роман Петрович був проти, мотивуючи це тим, що ідею штурму не підтримає Ющенко.

- Давайте захопимо Кабмін без дозволу, а вранці доповімо як про доконаний факт. Люди чекають рішучих дій, - щиро, із запалом переконував Володимир Пилипович, який не знімав своєї знаменитої «шапки-вушанки» навіть у барі.

- Армія має шанс на перемогу, якщо нею керує один командир. Коли армією починають керувати кілька командирів, це вже не армія, а ополчення, - з притиском відповідав Роман Петрович. - Я бачу логіку у тому, що ви пропонуєте, Володя, але я чітко буду виконувати розпорядження Ющенка. Якщо він скаже штурмувати, піду на штурм, якщо скаже до весни гнити у наметах - буду гнити. Але я не дозволю, щоб на Майдані була анархія.

Інколи на наради приходила Юля. Вона теж агітувала за штурм Кабміну.

Кілька разів під час революції нас повідомляли, що вже є дозвіл на штурм. Ми по тривозі піднімали тисячі людей. Був розроблений чіткий план дій: хто і де має прориватися, хто має бути комендантом того чи іншого поверху. Навіть підготували паперові стрічки з печаткою Українського Дому, щоб опломбовувати кабінети Кабміну. Але кожного разу в останній момент нам давали відбій. Згодом інформацію про черговий штурм Кабміну ми вже сприймали з іронією.