Записки коменданта

«НІЧНА ВАРТА»

Ющенко попередягає, що владою розглядається можливість запровадження надзвичайного стану в країні і розгону масової маніфестації в Києві. За його інформацією, сьогодні о восьмій вечора влада зробить спробу розігнати наметове містечко у центрі столиці, на Майдані. Він звернувся до людей із закликом не залишати майдан Незалежності.

Віктор Ющенко також сказав, що опозиція і надалі блокуватиме будівлі Адміністрації Президента та Кабінету Міністрів. «Вони самі принесуть сюди ключі від цих будівель», — сказав він. Ющенко також попередив: «Якщо стане відомо про підготовку будь-якого варіанта силового рішення, ми в ту ж секунду виходимо з переговорів».

«5 канал». 28.11.2004 19.15

У п'ятницю, 26 листопада, було заблоковано будівлі Адміністрації Президента і Кабміну. Декілька разів під час засідання народних депутатів ми пікетували приміщення Верховної Ради, але не блокували його. Адже це єдиний державний орган, на який ми можемо розраховувати.

На той час функціонували як самодостатні центри революції наметове містечко, Український Дім, Жовтневий палац, Будинок профспілок, де розміщався Центральний штаб, і ще ряд об'єктів.

Ми не в змозі були заночувати усіх охочих у холах Українського Дому.

Тому почали розселяти людей по навколишніх приміщеннях державних установ, керівництво яких добровільно пропонувало свої послуги. Це були кінотеатри, мистецькі заклади, в яких вдалося налагодити систему забезпечення цих тимчасових пристанищ. Було прийнято рішення, що в Українському Домі залишаються «мобілізаційні» і штабні підрозділи. Інших, охочих переночувати, скеровували в приміщення громадських закладів або ж на помешкання до киян, котрі пропонували безкоштовне житло.

До мобілізаційних підрозділів були включені охорона і Національні дружини. Останні за моїм дорученням почали формуватися в п'ятницю, 26 листопада. Добровольців відразу з'явилось багато. На запис до дружини вишикувалась жива черга. "Внутрішнє" радіо Українського Дому щогодини повідомляло про запис. Добровольців формували у сотні, сотні ділили на десятки. Вже в суботу Національні дружини нараховували до двох тисяч осіб.

До штабних підрозділів належали оргвідділ, що координував усі дії; медпункт, що налічував уже три філії на кожному з поверхів; відділ розселення, що злагоджено обробляв інформацію від киян, котрі пропонували свої домівки для прибулих, і розселяв по оселях; юридичний відділ, що надавав необхідні консультації протестувальникам; буфет, який складався з чотирьох філій: зовнішній - біля центрального входу і три внутрішніх - в цоколі, на першому і другому поверхах. Окрема функція була у санслужби. Молоді хлопці та дівчата займалися прибиранням приміщення.

У суботу в Києві зібралося понад мільйон протестувальників. Величне видовище. Майдан і всі прилеглі вулиці переповнені людьми. Атмосфера з революційної перетворювалась на більш фестивальну. На сцені Майдану виступали улюблені артисти, люди скандували революційні гасла. Тішилися, знаходили знайомих, радо віталися. Київ - у наших руках. Хоча міліції ніде не було видно, однак всюди панував порядок і піднесено-доброзичлива атмосфера.

Жодних спалахів агресії, жодних «потасовок» чи суперечок.

Ті, що приїжджали до Києва лише на вихідні, проходили стандартний турпохід по революційних об'єктах: Майдан - Український Дім - Кабмін - Верховна Рада - Адміністрація Президента - Майдан. Так у Парижі туристи йдуть від Тріумфальної арки до Лувру, від Лувру до Нотрдаму, прямуючи до Єлисейських полів.

Опівночі заступник мера Києва запросив до себе на нараду комендантів. У вступному слові підкреслив: влада розраховувала на те, що пікетувальники більше трьох днів на морозі не витримають і роз'їдуться. Однак зайняття Українського Дому стало переломним моментом. За прикладом люди поселялися і в інших будівлях, де могли розраховувати на тепло, гарячий чай, медичну допомогу. Врешті запитав, чим міська рада може допомогти. Прохання у всіх комендантів однакове - вивезти сміття та встановити якомога більше біотуалетів. Заступник дав короткі розпорядження керівникам служб, роздав нам усім контактні телефони. Потім поділився втішною новиною: за підрахунками Київської мерії сьогодні на мітинг прийшли 1 мільйон 300 тисяч осіб. І за останній тиждень (тобто тиждень революції) у центрі Києва рівень злочинності знизився у декілька разів.

Це великий комплімент революції, як сказав би Ющенко.

Справді, вже вранці з-під будівлі Українського Дому забрали мішки зі сміттям. Відтоді міські комунальні служби стали нашою надійною опорою.

Неділя уподібнювалася знову святковому фестивалю, а на вечір люди почали роз'їжджатися по домівках. Згадалися мої ж слова: коли людей ставатиме не більше, а менше - усе закінчиться. На вулицях ще панував піднесений переможний настрій, а в серце закрадалася тривога. За тиждень нарешті мав змогу поспати спокійно кілька годин і глибше проаналізувати ситуацію.

Раптом телефонний дзвінок. Невідомий голос повідомив, що Український Дім заміновано, і якщо протестувальники не покинуть будинок протягом години, буде вибух. За кілька хвилин злива дзвінків. Очевидно, невідомий погрожував багатьом. Без сумніву, це психологічна атака, щоб внести сум'яття. Ще одне підтвердження, що цієї ночі можуть відбутися важливі події. Але навіть якщо це провокація, не можна приймати непродуманих рішень.

О 23.25 три співробітники Шевченківського районного відділу міліції та два експерти з собакою приїхали оглянути приміщення на наявність вибухового пристрою. Охорона зупинила їх біля входу.

Що робити? Гарячково шукаю оптимальний варіант виходу із ситуації. Розумію: уся відповідальність лягає на мене, як на коменданта Українського Дому.

Ситуація непроста. Можливо, анонімне повідомлення - лише спроба внести паніку в наші лави. Або спосіб увести в будинок працівників міліції, котрі б потім із середини посприяли захопленню приміщення чи, будучи в будинку, підкинули б вибуховий пристрій, зброю чи ще що-небудь. У такому разі виникає сумнів щодо можливості перебування міліціонерів в Українському Домі. Тому підтверджую охороні наказ не впускати міліцію без окремого дозволу.

Але ймовірний і третій, найгірший варіант. Будинок справді замінований. А вибух і людські жертви можуть стати аргументованим приводом для застосування сили правоохоронними органами щодо протестувальників. Такий варіант змушував під іншим кутом зору подивитися на проблему, адже йдеться про людські життя. Збираю нараду командирів. Після короткої дискусії вирішуємо впустити експертів, та їхнє перебування в приміщенні повинно проходити під пильним наглядом нашої охорони. Даю розпорядження комендантській чоті, керівництво доручаю досвідченому сотнику, разом з ними йде представник прес-служби з відеокамерою. Присутність у будинку міліціонерів з собаками насторожує людей, які відпочивають. Експерти швидко піднімаються на верхні поверхи. Очевидно, вони відчули, що їм тут не раді. Огляд тривав близько години. Коло першої ночі керівник оперативної групи повідомив: експерти нічого підозрілого не виявили. Було складено акт і працівники міліції спішно покинули приміщення. Попри те, що правоохоронці нічого не знайшли, сам факт дзвінка навіював тривогу і підтвердив погані передчуття напередодні тієї ночі. Ночі з 28 на 29 листопада.

Звична штабна нарада в наметі Романа Петровича. Треба переконати усіх, що ця ніч, з неділі на понеділок, може стати вирішальною. Час готуватись до оборони. У кучмістів ще і досі в підпорядкуванні правоохоронні органи. Тому весь цей наш «фестиваль» може сумно закінчитись.

Мої побоювання посилені повідомленням на вечірньому мітингу зі сцени Майдану, що існує достовірна інформація про нічну атаку спецназу. Просимо людей не роз'їжджатися, а провести цю ніч на Майдані чи біля будівлі Адміністрації Президента. Дехто залишається, дехто їде додому.

На нараді, як і на Майдані, настрій в усіх присутніх піднесений. Звично звітуємо про ситуацію. Перший, вже традиційно, доповідаю я, як комендант Українського Дому. Розповідаю, що діється в Домі, наголошую на важливості теперішньої ночі. Атакувати швидше за все можуть на світанку. Розслаблятись не можна. Один за одним доповідають інші коменданти та польові командири.

Вагончик, у якому проводиться нарада, невеликий, та добре облаштований. Довгий стіл, стільці. У кутку кімнати калорифер. На столах кава і цукерки. Це дисонує з революційною ситуацією. Усі тісняться, більшість за дня, як правило, не встигають випити кави, щоб легше переносити безсонні ночі.

Після завершення звітів Роман Петрович каже: справді, існує інформація, що до Києва підтягують спецназ з Луганська і Донецька. На київський, ймовірно, вже не розраховують. У штабі створена оперативна служба, яка відстежує рух спецназу і повідомляє про ситуацію комендантів.

Потрібно тримати людей напоготові. За Українським Домом закріплено будівлю Кабінету Міністрів. Окрім того, потрібно, аби кілька сотень обходили «нашу» територію по колу - від Майдану до Українського Дому, звідти до Кабінету Міністрів, Адміністрації Президента і знову поверталися до Майдану. Зголошуюсь на нічну варту. У нас найчисельніші мобілізаційні підрозділи, які вже навчилися координувати свої дії. Тому й відповідальність лягатиме тепер на нас найбільша. Нарада завершується.

Вирішуємо вночі не спати. Після наради обсіли тривожні думки: «Ймовірно, ми - це все, чим оперує тепер штаб... А що було б, якби ми не самоорганізувалися?» Питання залишається без відповіді. Хочеться вірити і сподіватися, що штаб має якісь приховані, невідомі нам ресурси.

Нарада в Українському Домі. Визначаємо чергових у нашій будівлі, біля Кабінету Міністрів і кілька сотень на «нічну варту» - периметр «нашої території». Завдання дещо полегшується, оскільки штаб перекрив дороги на межах великими вантажівками. Отож, автобуси з ОМОНом не зможуть проїхати непомітно і безперешкодно. Тепер ці барикади з машин - наша перша лінія оборони. Керівником «нічної варти» призначаю сотника першої сотні Василя - найбільш досвідченого і відповідального командира.

Цієї ночі ночую у готелі «Київ». Він розташований фактично на першій лінії оборони, навпроти будівлі Верховної Ради. їх розділяє вулиця Грушевського, що спускається на Європейську площу до Українського Дому. Саме по цій вулиці найбільш ймовірне просування спецназу. Тому вона, як і всі інші паралельні вулиці, загороджена вантажівками. Це вдалий хід. Звичайно, така барикада не зупинить сама по собі спецназ, але затримає нападників і дасть такий необхідний оперативний час. Ми не знаємо, з якої сторони може бути здійснена атака. Тому наші люди розконцентровані. Хтось на Майдані, хтось біля будівлі Адміністрації Президента, зрештою, і в Українському Домі. Наша «нічна варта» першою повинна прореагувати на появу противника. Автобуси зі спецназом не зможуть безперешкодно проїхати вулицею. А для того, аби відтягнути вантажівки, потрібна або спеціальна техніка, або багато вільних «робочих» рук. Завдання «нічної варти», власне, і полягає в тому, щоби не дати противнику розтягнути вантажівки і оперативно повідомити в штаб, звідки ведеться атака. Наші сотні, зрозуміло, не спроможні будуть витримати атаку добре вишколеного і озброєного спецназу, але зможуть суттєво перешкодити технічним службам, які будуть надіслані для розблокування дороги. Ми прорахували: наша перша лінія оборони як мінімум на півгодини затримає атаку. За цей час підтягнуться люди з Майдану, від будівель Адміністрації Президента, Кабміну. Наша головна перевага - чисельність і рішучість протестувальників. Важливо, щоб необхідна їх кількість була в потрібний час і в потрібному місці. «Нічна варта» мусить забезпечити таку можливість.

Парадоксальна ситуація. Як правило, в час революції влада вдень контролює ситуацію, а опозиція вночі. В нашому випадку все навпаки: вдень ми господарі ситуації. Сотні тисяч демонстрантів на Майдані є найнадійнішою запорукою нашої переваги, а вночі стаємо вразливими. Частина киян розходиться по домівках, частина демонстрантів лягає спати. Людей на вулицях меншає. Влада в цей час має перевагу несподіваного удару і концентрації сил в одному місці. І що найголовніше: здатна за рахунок навченого спецназу діяти швидко і раптово.

Наше завдання - знівелювати переваги противника. З 11-го поверху готелю «Київ» чудовий краєвид нічного міста і вдалий спостережний пункт. З одного боку -вигляд на будівлю Верховної Ради, Європейську площу, де справді, немов велетенська середньовічна фортеця, височить Український Дім. З іншого - видно Арсенал, звідки можуть у будь-яку мить з'явитися автобуси з омонівцями. Ми побачимо їх першими і зможемо телефоном сповістити і штаб, і «нічну варту».

Ніч минає в очікуванні. Близько третьої ночі почувся ритмічний бій барабану. Виходжу на балкон і бачу захоплюючу картину. Зі сторони Європейської площі, повз будівлю Кабінету Міністрів безлюдною вулицею підіймаються три сотні національних дружинників - один з підрозділів «нічної варти». Я ще ніколи не спостерігав марш наших сотень з висоти, переважно йшов поруч. Величі цьому видовищу додавала широчезна нічна вулиця, ледь освітлена ліхтарями, і барабанний бій. Сутінки приховували той факт, що наші люди не уніформовані -одягнені в тому, в чому виїхали з дому. Білі шапочки «світились», як ліхтарики. Вишикувані в стрункі лави, сотні повільно підходили до Верховної Ради. Звичайно, вражаючими є і масові колони демонстрантів, та в цьому випадку особливо приваблювала впорядкованість і організованість. Ця дисциплінованість у противників мала б викликати острах, а прихильників підбадьорити. Від ритмічних ударів невідомо де і ким роздобутого барабана, інколи ставало аж моторошно.

Не стримався і вигукнув з балкону готелю: «Слава Україні!» «Героям слава!» - багатоголоссям звучно і дружно прогриміло знизу. Ехо ще кілька разів, відбиваючись від будівель, пронесло безлюдними вулицями Києва: «Героям слава!». В той момент надзвичайно гостро відчув, що ці люди здатні захистити Україну навіть ціною власного життя.

Цієї ночі атаки не було. Тобто, як ми дізнались пізніше, була спроба ввести спецназ до Києва, однак люди з присілок столиці спонтанно вийшли на вулиці і перекрили рух ОМОНу. Офіцери спецназу, котрі, очевидно, й самі не надто рвалися до бою, не дали команди на прорив.

Протягом усієї ночі працівники оперативного штабу опозиції дзвонили до мене і повідомляли, що спецназ ось-ось з'явиться то з того, то з іншого напрямку. Я давав відповідні доручення сотникам «нічної варти», а вони, у свою чергу, марширували з одного місця ймовірного нападу в інше. Безперестанку, цілу ніч. Але як з'ясувалось на ранок, усі були задоволені участю в нічних рейдах.

Цей час "нічна варта" прожила у відчутті реальної небезпеки і готовності до реальної загрози. Як правило, людина переживає більше емоцій в передчутті бою, аніж під час самого бою. І тому для «нічної варти» це була особлива, по-справжньому бойова ніч.

А в моїй пам'яті назавжди залишився образ вишикуваних колон «нічної варти», у білих шапках, що, як світлячки, світилися в темряві, надаючи фантастичного колориту колоні, і барабанний дріб в нічній тиші, і багатоголосий вигук «Героям слава!», який громом вдарив у небо і хвилею прокотився вулицями Києва о третій годині ночі. Цей вигук в ніч з 28 на 29 листопада нагадав киянам і мешканцям готелю, котрі безпечно спали, що на вулицях революція, що в кожну мить може докорінно змінитися їх доля та доля всієї України, і вони можуть прокинутися вже в іншому світі.

Це була остання спроба влади зробити контратаку і силовим способом зупинити революцію. А революція здобула ще одну звитягу і своєю готовністю ми долучилися до цього.