Записки коменданта

БЛОКАДА "ЗОРЯНОГО"

Прихильники Віктора Ющенка не пустили депутатів колишньої більшості на зустріч із Віктором Януковичем у його штаб. Вони заблокували входи до штабу, що в кінотеатрі «Зоряний», і депутатам довелося завертати автомобілі у зворотний бік. Як зазначали пікетувальники, вони хотіли, щоб депутати не саботували ранкове засідання Верховної Ради. Біля штабу протест діям «помаранчевих», які стверджували, що їх тут три тисячі, висловлювали кілька «біло-блакитних» прихильників Януковича. Сам Янукович, який планував тут провести нараду, так і не з'явився біля кінотеатру.

«5 канал». 01.12.2004 18.03

Близько двох тисяч «помаранчевих» утворили живий ланцюг від Києва до резиденції Леоніда Кучми в Кончі-Заспі. Метою акції, за словами її учасників, було продемонструвати владі, що протести відбуваються не лише на майдані Незалежності. Хоча дача Президента не блокувалася, її охорона негайно була підсилена кількома машинами «Беркута». Також Кучма був вимушений перенести заплановану зустріч з представниками Євросоюзу і Росії з резиденції до Марийського палацу. Обід для учасників живого ланцюга з власної ініціативи організував один з дорогих приміських ресторанів.

«5 канал». 01.12.2004 18.10

30 листопада. Вже звична нарада о першій ночі в коменданта Майдану Романа Петровича. Вагончик вже не може вмістити усіх охочих. Побільшало представників штабу. В перші дні на нарадах були переважно коменданти. Традиційний звіт за день. Усі доповідають про проблеми господарських служб. Завершивши звіт, жартую, що ми їхали в Київ на революцію, а зараз з героїв революції стали завгоспами революції.

Наші основні проблеми - організація харчування людей, ночівля, розселення, медичне забезпечення. А головне -прибирання сміття, якого на майдані назбиралося цілі гори. Присутній на нараді заступник мера Києва розповідає, які заходи вживає міська рада, і просить комендантів долучати до цього процесу своїх людей. Усі погоджуються.

Наступна новина від мерії особливо приємна: усім комендантам дають список міських лазень, що готові приймати демонстрантів цілодобово і надавати безкоштовні послуги. Усі страшенно тішаться.

Вирішуємо, що похід до лазні треба забезпечувати добровільно-примусово, щоб уникнути інфекційних захворювань. Нарада, як завжди, проходить весело і цікаво. Хтось жартує, що люди ходять на чергування до Адміністрації Президента вже звично, як на роботу. По закінченню наради виходимо з теплого вагончика на майдан. Вже на вулиці до мене підійшов Роман Петрович, попросив відійти убік.

- Андрію, завтра відповідальний день у Верховній Раді. Ми маємо достатньо голосів, щоб проголосувати за недовіру уряду Януковича. Та Янукович планує зірвати кворум у Верховній Раді.

- Що треба зробити? - питаю, не до кінця розуміючи, до чого «хилить» Роман Петрович.

- О восьмій ранку Янукович запланував збір депутатів провладних фракцій у своєму штабі, в кінотеатрі «Зоряний». Знаєте, де він знаходиться?

- Поняття не маю, але довідаюсь.

- Якщо Януковичу вдасться зібрати депутатів, він їх звідти вже не випустить на сесію. Багато хто готовий нас підтримати в таємному голосуванні, однак відверто проти Януковича не підуть.

- Що від нас вимагається? - і далі не збагну задуму.

- Треба заблокувати штаб Януковича ще до початку наради, о сьомій ранку. І не пропустити Януковича та депутатів на нараду.

Я заскочений. Хоча не знаю, де кінотеатр «Зоряний», але здогадуюсь, що далеко від Майдану і Українського Дому. Тобто сподіватися на підтримку не доводиться. А нашим основним аргументом завжди була велика кількість людей. Окрім того, зранку пікетувальників, як правило, найменше. А якщо ми силою зупинимо ще чинного прем'єр-міністра і депутатів Верховної Ради, очевидно, буде задіяний ОМОН. Коли блокували установи сотні тисяч людей, спецназ був безсилий, а завтра доведеться оперувати лише силами Національних дружин. Цілком розумію складність завдання і попри це відповідаю ствердно:

- Добре, завтра о сьомій ранку ми заблокуємо штаб Януковича. Та добре було б для прикриття хоч декількох наших нардепів.

- Постараюсь організувати, - обіцяє Роман Петрович.

Після розмови підійшов до коменданта верхнього наметового містечка Макса. Він жваво розмовляв з Андрієм - відповідальним за зв'язки зі штабом у структурі Українського Дому. Андрій переконував Макса, котрий відповідає за господарське забезпечення, виділити Національним дружинам Українського Дому помаранчеві накидки як елемент уніформи і помаранчеві каски. Макс погоджується, лише торгується стосовно кількості. Врешті дає згоду на одну тисячу.

Я долучився до розмови. Пояснив Максу, яку відповідальну функцію ми будемо виконувати завтра. Наголосив: нам необхідні не лише накидки і каски, а ще й дерев'яні щити, палиці і ліхтарики. Андрій неймовірно втішився моїм аргументам. Уже спільно пояснили Максові, що в ситуації, коли вирішується доля держави, торгівля недоречна і „виторгували" в такий спосіб дві тисячі комплектів.

Минала третя ночі. Ми домовилися з Андрієм, що я повертаюсь в Український Дім дати необхідні доручення щодо завтрашньої акції, а він їде з Максом по складах збирати "наторговане" спорядження. О шостій ранку всі комплекти мають бути в Українському Домі.

Зрозуміло: ця ніч знову буде безсонною. Збираю нараду командирів. Обговорили і затвердили план дій. Залучили до планування міліціонерів, які з перших днів революції стали на наш бік. Ми їм виділили кімнату № 7, де вони створили свій підрозділ. За деякий час підрозділ так і називали - сьомий кабінет. Патріотичні хлопці, старші і молодші офіцери різних служб, вони суттєво допомагали в організації безпеки Українського Дому. Двоє з них завтра, тобто вже сьогодні, вирушать з нами на блокаду «Зоряного».

О шостій ранку - загальний збір біля службового входу. Андрій щойно підвіз комплекти спорядження. Втомлений, але задоволений розповідає, як протягом ночі визбирував його по складах.

Керівник охорони Микола збирає сотників і роздає спорядження. Домовляємось: дерев'яних палиць і щитів із собою не брати. Видаємо лише помаранчеві каски, накидки і хустинки. Хустинки треба пов'язати на обличчя перед самою акцією, щоб камери не могли фіксувати наших облич. Адже це був би серйозний доказ у суді.

6.30. Люди шикуються у колону. Сотники дають уривчасті команди. За кілька хвилин колона готова до виступу. Загальна чисельність близько півтори тисячі осіб. Уніформовані дружинники набувають значно бойовитішого вигляду. Наявність касок і накидок дає необхідний результат. Холодний морозяний ранок. Порожні вулиці Києва. В ранковому сутінку не відчувається вечірньої атмосфери переможного помаранчевого фестивалю. Дружинники зосереджені. Коротко пояснюю мету операції. Далі питання. Основне, що робити, якщо охорона штабу Януковича чинитиме опір? Чи можна застосовувати фізичну силу? Кажу, що можна, але лише в крайньому випадку і за окремою командою. Головне - виконати завдання. Протриматись три години. Наша головна перевага - раптовість.

6.45. Микола по мегафону дає наказ вирушати. Векша замикає колону. Ранкова тиша здригається від голосних команд сотників. Розміреним кроком колона вирушає в напрямку Верховної Ради. На Європейській площі до колони приєднується близько 500 «бійців» з Жовтневого палацу і близько двох сотень з Філармонії, де розмістилися дрогобиччани. Вони без помаранчевої уніформи, але добре організовані. Колона стає ще більшою і нараховує вже понад дві тисячі людей.

Перша сотня заводить маршову пісню, інші підхоплюють. Помаранчеві каски, накидки, а також блакитно-жовті і помаранчеві прапори надають колоні величавого вигляду. Маршові пісні підносять бойовий дух.

Проходимо біля Кабінету Міністрів. Вхід блокує декілька сотень людей. Спочатку вони дивляться на колону насторожено, та коли впізнають своїх, починають аплодувати і підспівувати. Перегукуються привітаннями: «Слава Україні!» - «Героям слава!». Вони, очевидно, не розуміють, куди ми вирушаємо в такий ранній час, але переконані - з важливою місією, і тому не задають зайвих запитань.

Випадкові перехожі, які трапляються на шляху, теж зупиняються і аплодують нам. Це додає натхнення. Проходимо вздовж будівлі Верховної Ради через площу Арсенальну, тут повертаємо праворуч. Помаранчевий Майдан, наш надійний тил, залишається далеко позаду. Тепер надія тільки на власні сили. А небезпека чатує на кожному кроці. Стає тривожно.

Уже майже сьома. Місто прокидається від сну. Відстаємо від запланованого графіку на п'ять хвилин. Цікаво, чи нас вже чекають біля штабу. Мої заступники прогнозують наші дії на випадок, якщо «Зоряний» вже оточив спецназ. Вдивляюсь у кінець вулиці, аби побачити, чи є автобуси з ОМОНом. Ще триста метрів, сто - і нарешті без перешкод підходимо до «Зоряного». Навколо не видно навіть охорони. Тільки здивовані кияни зупинились подивитися, що відбувається. Не бачу і наших народних депутатів.

Штаб Януковича має кілька входів і виходів, тому, не зупиняючи колону, беремо його в кільце. «Зоряний» оточений. За кожним входом закріплюю відповідальних сотників. Якщо буде атака ззовні або зсередини, необхідно протриматись, поки не підбіжить резервна сотня. Ми розтягнуті по всьому периметру будинку, тому точкова атака може розірвати нашу оборону. З нами на машині під'їхав мій брат Володя, який з нами від першого дня революції. Він постійно, вдень і вночі, рятує нас власним автомобілем у найскладніших ситуаціях. Бо це єдиний транспортний засіб, який має Український Дім. Володя вже наїздив по Києву понад п'ять тисяч кілометрів, і це найкращий матеріалізований показник нашої активності. І зараз своєю невеличкою «Славутою» він перекрив основний в'їзд у «Зоряний».

Через декілька хвилин підійшли два міліціонери і поцікавилися, хто старший. Я підійшов. Майор відрекомендувався як керівник патрульної служби і запитав, що ми тут робимо. Я відрекомендувався як комендант Українського Дому і пояснив мету нашого приходу. Він намагався з'ясувати деталі і явно не знав, як йому себе поводити. Зрештою сказав:

- Хлопці, ми з вами. Але мусить бути порядок. Щоб не виникла бійка. Це нікому не потрібно.

- Майоре! Ми не хочемо бійки. Ми просто хочемо, щоб народні депутати виконали свій обов'язок і були на засіданні сесії, а не висиджували у робочий час в штабі Януковича.

- А якщо вони спровокують бійку?

- Наскільки я розумію, ви тут для того, щоб забезпечити порядок. Будьте поруч, і якщо хтось з них почне провокувати бійку, ви зможете втрутитись і не допустити цього.

- Добре... - після недовгого вагання погодився майор. - Я викличу сюди своїх патрульних. Нас семеро. Та проти ОМОНу ми не встоїмо.

- І нам буде важко, - погоджуюсь з ним, - тому краще не допустити сутички. В цьому ви можете допомогти, - пропоную майору.

Поки ми розмовляли, до будинку почали під'їжджати шикарні автомобілі з номерами Верховної Ради. Вони на декілька хвилин зупинялись навпроти «Зоряного», оглядали, що відбувається, а потім від'їжджали від гріха подалі. Принаймні тепер кожен з них мав для Януковича серйозне пояснення, чому не прийшов на збори: штаб заблокований. Без сумніву, багато хто сприйняв нашу присутність з полегшенням і безбоязно поїхав на сесію Верховної Ради. Аж раптом з однієї машини вискочив якийсь метушливий чоловік, а з ним два охоронці. Я впізнав у ньому Шуфрича. Він став на протилежній стороні дороги і почав жваво видзвонювати по мобільному телефону.

Уже була майже восьма година. З хвилини на хвилину мала розпочатися нарада. Раптом на вулиці з'явились три автобуси. Під'їхали і зупинились навпроти «Зоряного». З автобусів вийшли декілька офіцерів спецназу і підійшли до Шуфрича. Я послав двох хлопців на розвідку. Так, цього слід було сподіватися. В автобусах - ОМОН з Луганської області. їх не більше як сто п'ятдесят бійців, а нас більше двох тисяч. Правда, ми розконцентровані по периметру будинку і вони зможуть клином розрізати нашу оборону. Якщо офіцери послухають Шуфрича, сутички не оминути. До Шуфрича підходять інші депутати з фракції есдеків. їх вже більше п'ятнадцяти. Ситуація стає дуже напруженою. Дружинники, щоб нагнати страху противнику, починають співати і скандувати, підбадьорюючи самих себе гаслом: «Стояти, стояти, нікого не пускати!»

Можливо, один одного хлопці підбадьорили, але по всьому виглядало, що на Шуфрича і офіцерів спецназу наші пісні і гасла бажаного ефекту не справили.

Я підійшов до знайомого майора. Він і сім його бійців стояли по нашій стороні вулиці, утворюючи першу лаву попереду дружинників.

- Майор, я знаю Шуфрича, зараз можлива атака. Ви міліціонер, ваші аргументи можуть їх переконати, а мої навпаки спровокують.

- Добре, я з ними переговорю, спробую зупинити. Він перейшов вулицю і розпочав гаряче дискутувати з Шуфричем і спецназівцями. З усього виглядало: майор цілковито на нашому боці. Із «Зоряного» повиходила внутрішня охорона. І хоча вони не вели себе агресивно, сама їх присутність погіршувала становище. У випадку атаки спецназу вони вдарять ззаду.

Передзвонив до Романа Петровича. Описав ситуацію і спитав, де обіцяні нардепи.

- Тримайтеся! - попросив Роман Петрович. - З депутатами спробую щось вирішити, та ви, головне, тримайтесь.

З відповіді я зрозумів: жодних депутатів не буде і необхідно розраховувати лише на свої сили.

Раптом, як з-під землі, вигулькнув юнак з явно вираженим обличчям неповносправного чи обкуреного із біло-синім прапором у руках. Він почав бігати вздовж вишикуваних лав дружинників, щось кричав і вимахував прапором. Він явно хотів нас спровокувати. Та його інтелектуальні потуги цілковито нівелювались дурнуватим виразом обличчя.

Я розумів: достатньо комусь з наших його зачепити і це буде підставою для спецназу розпочати атаку. Наш майор і далі морочив голову есдекам і спецназівцям.

З'явились камери 5-го каналу. Я полегшено зітхнув. Це було певною гарантією, що в присутності камер штурму не буде. Дав коментар події. Пояснив: наше завдання полягає в тому, щоб застерегти народних депутатів від антизаконної дії - зриву засідання Верховної Ради.

Минала дев'ята година ранку. Стало зрозуміло: ніяких зборів вже не буде. Янукович навіть не посмів приїхати у свій штаб.

Незабаром зникли і депутати з фракції есдеків.

Правда, Шуфрич з охороною ще деякий час ходив перед нашими лавами і хамив. Дружинники відповідали тим же. З усього виглядало: його тут зневажають. Коли хтось видав дотепний жарт на адресу Шуфрича, інші навмисно голосно реготали. Очевидно, Шуфричу цей діалог не приносив жодного задоволення. Він сів у свій автомобіль і, страшенно розлючений, поїхав у бік будівлі Верховної Ради.

Напруга спадала. Хоча спецназ ще залишався на місці, стало зрозуміло: атаки вже не буде. Дружинники розговорились, почали весело жартувати. До десятої залишалось хвилин двадцять. Патрульні міліціонери жваво дискутували про перспективи революції з нашими бійцями з сьомої кімнати, теж міліціонерами. Гасло «Міліція з народом» цілком відповідало атмосфері.

О десятій годині ранку я передзвонив у Верховну Раду. Сесійне засідання розпочалося. Кворум того ранку - на межі. Якби в залі було хоча б на одного депутата менше - сесія б не змогла розпочати свого засідання.

Аж тепер до кінця збагнув, наскільки важливою для революції була ця акція з блокування штабу Януковича.

Через мегафон з радістю повідомляю дружинників:

- Блокаду завершено. Ми виконали свій обов'язок і провели надзвичайно успішну операцію.

Тричі пролунав переможний вигук «Слава!» Ми аплодували самі собі, бо більше не було свідків нашої перемоги. Я дивився на втомлені, але усміхнені обличчя дружинників. Вони і є ті, кого називають чорноробами революції. Вони не шукають слави, а просто виконують свій обов'язок на найбільш відповідальних і небезпечних ділянках. Вони і є сіль революції. Невідомі і незнані. їм достатньо, щоби командир високо оцінив проведену акцію. Найважливіше для них, що сесія розпочала роботу. Вони щасливі, що в цьому була і їхня заслуга.

Вони не мають змоги роздавати інтерв'ю в холі Верховної Ради, як народні депутати, чи вести переговори в Марийському палаці перед сотнями відеокамер і фотоапаратів. Та у надзвичайних ситуаціях першими приймають на себе удар. І їх рішучість та готовність будь-якої миті стати до бою, зрештою, і відвернули багато надзвичайних ситуацій.

Ще тоді я дав собі обіцянку зробити все, щоб закарбувати розповідь про них в літописі революції.

Даю команду колоною рушити до будівлі Верховної Ради, щоб приєднатись до пікетувальників. Коли вже відходимо, підходжу до майора, котрий в найтяжчу хвилину був пліч-о-пліч з нами.

- Як я і обіцяв, о десятій ранку ми зняли блокаду.

- Так, домовленість витримана, - усміхаючись, відповів він.

- Дякую, майоре, я не знаю, чи ми ще колись побачимось. Хоч в Карпатах кажуть: гора з горою не зійдеться, а людина з людиною завжди зійдуться. Але, як би там не було, я справді щиро дякую.

- Щасливо, коменданте! Перемоги!

Ми тиснемо один одному руки. Мені хочеться його по-чоловічому обійняти як бойового побратима. У вирішальну хвилину, я не сумніваюсь, він разом з нами стримував би ОМОН. Ризикуючи всім: роботою, кар'єрою, а може, і власним життям. Отже, він один з нас. Ще раз я оглянувся і помахав йому рукою, він привітав мене у відповідь. І сьогодні не знаю його імені, де він служить. Та він залишився в моїй пам'яті як символ міліціонера, котрий не зрадив свій народ, не став посіпакою злочинної влади, а в скрутний для країни час був на стороні революції.

Колона, чітко карбуючи крок, під ритм маршової пісні пройшла Арсенальну площу і попрямувала до будівлі Верховної Ради, яку в цей час уже оточили близько сотні тисяч пікетувальників, котрі вимагали від депутатів рішення про відставку уряду Януковича. Пікетувальники біля Верховної Ради спочатку сприйняли нас насторожено. Адже ми йшли не зі сторони Майдану, а з протилежного боку. Ще й в касках, подібних до шахтарських. Вигляд нашої організованої колони, яка розтягнулася на кількасот метрів, очевидно лякав. Коли зрозуміли, що ми свої, почали аплодувати і розступились, даючи прохід для нашої колони, яка йшла до четвертого входу будівлі Верховної Ради, де традиційно блокували вхід і вихід. Відчували себе переможцями, котрі з тріумфом повернулися з поля бою.

Мітинг біля Парламенту був величезний. Усі розуміли: сьогодні може відбутись один з переломних моментів революції.

Поки хлопці проходили біля четвертого під'їзду, я піднявся в номер готелю «Київ», щоб зверху з мобільного скоординувати дії Національних дружин. З висоти наша колона виглядала ще більш вражаюче. Тисячі помаранчевих касок пронизували багатотисячний мітинг і нарешті зупинилися на місці чітко вишикуваною колоною. Дебати у Верховній Раді тривали. Виступали лідери опозиції з вимогою висловити недовіру Кабінету Міністрів. Депутатів у залі побільшало. Стало остаточно зрозуміло: зрив сесії не пройшов.

Раптом по телефону передзвонив помічник Ющенка і сказав, що необхідно дві тисячі організованих людей для виїзду в Кончу-Заспу, резиденцію Кучми, де, можливо, перебуватиме Хав'єр Солана. Наголосив: це безпосереднє прохання Ющенка. Я уточнив інформацію у Романа Петровича. Він підтвердив її достовірність. Автобуси стоять біля стадіону «Динамо». Чекають на нас. Треба діяти швидко.

Даю розпорядження Векші і Миколі.

І знову стрічки помаранчевих касок, прорізаючи мітингувальників, прямують униз до Європейської площі. Через десять хвилин декілька десятків автобусів повезли дружинників у Кончу-Заспу. Я залишаюся у готелі стежити за подіями, що відбуваються у Верховній Раді. Одна із сотень залишилася біля входу у її приміщення. Про всяк випадок...

Близько другої години у сесійній залі голосування. З першого разу воно безуспішне. А за другим більшість депутатів голосують за недовіру Януковичу. Люди на вулиці у захваті. Депутати у залі аплодують стоячи. Це великий успіх і без сумніву, Національні дружини величезною мірою причетні до нього. Дзвоню до командирів у Кончу-Заспу, щоби вони повідомили про цю новину дружинників. У телефон чую вигуки «Слава!».

У той день Національні дружини заблокували резиденцію Кучми у Кончі-Заспі, пізніше туди підтягнулися інші структури. Марш дружинників до резиденції Кучми транслювали всі провідні канали країни. Це справді був один з вирішальних днів революції. Ми були горді тим, що долучилися до цієї перемоги.