Записки коменданта

НАЦІОНАЛЬНІ ДРУЖИНИ

На вулицях Києва з'явились народні дружини. Вони мають на меті допомогти мітингувальникам мирно відстояти свої конституційні права. Наразі в Українському домі ведуть запис усіх охочих, котрі не бажають залишатися осторонь. Таких у загонах уже понад три тисячі. Дружинники — вихідці з усіх регіонів України — стверджують, що не вдаватимуться до сили, однак будуть захищати свої переконання до кінця.

«5 канал». 02.12.2004 00:27

Національні дружини - це фактично кістяк Українського Дому. Спочатку в Домі була організована охорона з надійних і перевірених людей, але за кілька днів охочих поповнити лави організованих охоронних груп ставало все більше. В той час охорона потребувала постійної ротації, а тому і більшої кількості людей. Після кількох днів організації роботи в Домі ми змогли систематизувати і стабілізувати, наскільки це було можливо, роботу штабних підрозділів, а тому вивільнились можливості для розширення чисельності мобілізаційних підрозділів.

Організований набір добровольців в Національні дружини розпочався 26 листопада. В холі Українського Дому виділили місце для мобілізаційного пункту. Добровольці вишиковувались у чергу, повідомляли черговому необхідні дані. Той у свою чергу повідомляв номер сотні, десятка. Прізвище сотника і десятника, а також годину збору новоствореної сотні. У визначену годину на місце збору приходив сотник і повідомляв місце дислокації сотні і час наступного збору. Потім проводив повторний облік сотні. Після того дружинники знайомилися з своїм десятником.

Спочатку на посади сотників і десятників ми ставили знайомих, надійних і перевірених людей. Потім відчули брак кадрів і тому призначали лише сотників, а пізніше призначали сотниками лідерів тих середовищ, які формували сотню. Дозволяли перехід із сотні в сотню. Тому скоро більшість сотень відповідали регіонам, звідки приїхали дружинники.

Перша сотня, найбільш бойова і надійна, була сформована з самбірчан. Вона також відповідала за впорядкування 2-го поверху Українського Дому, де власне сотні розміщувалися на ніч, так названі «Казарми». Кожна сотня мала своє відгороджене місце для ночівлі.

Деякі сотні розміщувалися за межами Українського Дому в одному з пунктів, роботу яких координувала наша комендатура. Так, XVIII Стрийська сотня розміщувалась у кінотеатрі «Дружба». Це позитивно впливало на роботу сотні. Адже Український Дім завжди був наповнений людьми, як вулик, і повноцінно відпочити дружинникам не вдавалось. У свою чергу дружинники стрийської сотні завжди були свіжі і підтягнуті. Вони мали змогу краще відпочивати.

Багато сотень було з Львівського регіону: з Мостиськ, Городка, з Радехова. Але багато було і з інших регіонів України. Однією з найбільш бойових була III сотня, якою керував одесит Віктор.

Були сотні з Сум, Кіровограда, Тернополя, багато дружинників було з Харкова, Донецька, Луганська. Загалом у дружині нараховувалося понад 20 сотень. Кожна з них нараховувала від 100 до 300 людей. Коли кількість дружинників у сотні ставала меншою за 80 -сотню розформовували, а найчастіше об'єднували з іншою нечисельною сотнею.

Лише сім сотень незмінно проіснували від початку створення Національних дружин і до закриття штабу Українського Дому. Дружинники цих сотників до сьогодні тримають між собою щільний контакт, а стрияни навіть раз на тиждень збираються в барі за пивом. В атмосфері революції дружинники сформували своєрідне фронтове братство, і до своїх сотників вони ще довго будуть звертатись не на ім'я, а по-військовому - друже сотник.

Структуризація Національних дружин дала нам змогу створити чи не найчисельнішу організовану, мобільну групу, яка діяла в найскрутніший період революції. Вже потім появилися більш професійні, уніфіковані групи, котрі організовували професійні військові. Але це вже було в той час, коли кризові моменти революції були позаду.

Нам величезною мірою допоміг досвід творення напівмілітарних структур. Адже я і мої заступники: Микола - керівник штабу Національних дружин, Векша, Антін, Малюк - свого часу виступили засновниками товариства «Патріот України» - націоналістичної організації парамілітарного характеру, створеної ще у 1995 році. Товариство займається підготовкою молоді до служби в армії. Зрештою багато керівників Українського Дому і кістяк Національних дружин складався з вихованців «Патріоту України» і «Спадщини» (молодіжної організації скаутського типу, заснованої у Львові ще в часи першої хвилі національного відродження - 1989 року).

Кожного дня о десятій ранку відбувався збір сотників, на якому вони доповідали про стан сотні і отримували чергові завдання. Ми намагалися максимально забезпечити усім необхідним дружинників. В першу чергу. Адже на них лягав основний тягар охорони приміщення, блокади Кабміну, мобілізаційних акцій. Коли сотники доповідали, що необхідна нижня білизна, зубні щітки, паста - в один день ми за допомогою спонсорів забезпечували дружинників. Коли повідомили, що в людей подерте взуття з допомогою спонсорів працівники Львівської податкової (!) привезли кілька сот пар військових черевиків.

Найбільшою проблемою було втримати правильну психологічну атмосферу дружин. Щоб не було хитань ні в істерично-агресивну атмосферу, ні в занепадницьку. Зовнішні фактори цьому не надто сприяли. Постійна нервова напруга передалася рядовим членам дружин.

Кожного вечора о сьомій годині проводили загальні збори в актовому залі. На цих зборах, власне, ми і надавали правильний настрій. Переважно на зборах виступав лише я, але інколи запрошував когось із політичних діячів, які розповідали про останні події і перспективи революції.

Загалом Національні дружини відіграли основну роль в організації Українського Дому і багатьох вуличних заходів у час революції. Нас впізнавали по помаранчевих будівельних касках і помаранчевих дощовиках, які стали своєрідною уніформою Національних дружин.

Колони дружинників, що марширували з барабанним боєм і патріотичними піснями, протестувальники з Майдану кожного разу вітали аплодисментами. Це створило своєрідну естетику Національних дружин.