Заплотний лицар

XV

Господар Ясенброду віддав на час турніру своє помешкання принцові Баелору, тож Яйк… ні, Аегон, слід звикати… привів його саме до князевої світлиці. Баелор сидів і читав при світлі воскової свічки. Дунк став перед ним на коліно.

— Встаньте, — мовив принц. — Бажаєте вина?

— З ласки вашої милості.

— Налий панові Дункану, Аегоне, келих солодкого дорнійського червоного, — наказав принц. — І спробуй не заляпати пана лицаря. Ти й без того вже досить зла йому зробив.

— Хлопець не заляпає, ваша милосте, — мовив Дунк. — Він гарний хлопчина. І добрий зброєносець. Він не бажав мені зла, це я знаю напевне.

— Щоб наробити зла, не обов’язково його бажати. Аегон мав бігти до мене, коли побачив, що його брат робить тим лялькарям. Натомість він побіг до вас, і добра з того не вийшло. Бо те, що ви вчинили… не скажу, що мені б не кортіло вчинити так само, але ж я — кронпринц, а не заплотний лицар. Бити ногами королівського онука нерозумно за будь-яких обставин.

Дунк похмуро кивнув. Яйк приніс йому повного по вінця срібного келиха. Дунк узяв і зробив довгий ковток.

— Ненавиджу Аеріона, — вимовив Яйк з пристрастю. — Я, пане дядьку, змушений був бігти по пана Дункана, бо до замку надто далеко.

— Аеріон є твоїм братом, — суворо мовив принц, — а септони вчать нас любити своїх братів. Аегоне, залиш нас. Я бажаю говорити з паном Дунканом наодинці.

Хлопець поставив глека з вином і дерев’яно вклонився.

— Як накажете, ваша милосте.

Він вийшов крізь двері світлиці й тихенько зачинив їх за собою.

Баелор Списолам деякий час дивився Дункові в очі.

— Пане Дункане, дозвольте мені дещо запитати. Чи добрий з вас лицар? Тобто чи вправно ви володієте зброєю?

Дунк не знав напевне, що відповісти.

— Пан Арлан вчив мене битися мечем і щитом, влучати списом у кільця та опудала.

Принца Баелора, здавалося, ця відповідь стурбувала.

— Мій брат Маекар повернувся до замку кілька годин тому. Він знайшов свого спадкоємця п’яним у заїзді за день шляху звідси на південь. Маекар ніколи цього не визнає, та я гадаю, він потай сподівався, що його сини на цьому турнірі перевершать мого. Натомість вони обидва зганьбили свого батька. Що йому тепер робити? Вони — кров від його крові. Маекар розлютився і мимоволі став шукати, на кому зігнати свою лють. І знайшов вас.

— Мене? — тоскно перепитав Дунк.

— Аеріон вже досить наплів батькові на вухо. Даерон, до речі, теж підспівав. Аби виправдати своє боягузтво, він розказав моєму братові, що дорогою його перестрів велетенський лицар-розбійник, забрав Аегона і втік. З його слів неважко зробити висновок, що той лицар-розбійник — це ви. За словами Даерона, він цими днями ганявся за вами по всіх усюдах, сподіваючись відбити брата.

— Але ж Яйк розповість правду. Тобто Аегон.

— Яйк розповість, поза сумнівом, — відповів принц Баелор. — Але ж хлопець і сам любить прибрехати, як ви легко пригадаєте. Котрому з синів повірить мій брат? Що ж до тих лялькарів, Аеріон розпише їхню виставу як злісну державну зраду. Дракон — знак королівського дому. Зображувати, як дракона вбивають, проливають з його шиї кров, хай у вигляді червоної тирси… лялькарі, поза сумнівом, не мали злих намірів, та все ж вчинили нерозумно. Аеріон стверджує, що це прихований заколот проти дому Таргарієн, заклик до бунту. Маекар легко з цим погодиться. Мій брат має важкий норов і покладає всі надії на Аеріона, бо Даерон не виправдав його сподівань.

Принц ковтнув вина і відставив келиха.

— Хай там у що мій брат вірить і чого сподівається, одне ми знаємо достеменно. Ви наклали руки на принца драконового роду. За цей злочин вас мають судити, приректи і покарати.

— Покарати? — Дункові не сподобалося це слово.

— Аеріон вимагатиме вашої голови — хоч із зубами, хоч без них. Він її не отримає, це я вам обіцяю. Але й не можу відмовити йому в праві на суд. Мій ясновельможний батько знаходиться за багато сотень верст звідси, тому суд чинитимемо ми з братом, а також князь Ясенброду, бо це його володіння, і князь Тирел з Вирію як зверхник над ясенбродським господарем. Останнього разу чоловікові, засудженому за побиття принца королівської крові, відтяли ту руку, яка завдала удару.

— Руку? — з жахом перепитав Дунк.

— У вашому випадку йтиметься також про ногу. Ви ж принца і ногами били, чи не так?

Дунк втратив мову.

— Ви можете бути певні, що я прохатиму суддів про милість. Я — Правиця Короля і спадкоємець престолу, моє слово дещо важить у королівстві. Але небезпека полягає у тому, що й слово мого брата теж має вагу.

— Я… — вичавив Дунк, — я… ваша милосте, я…

Він хотів сказати, що лялькарі не були зрадниками, що їхній дракон — то просто дерев’яна іграшка, а не принц крові. Але слова залишили його. Та він ніколи і не вмів майстерно їх складати.

— Ви, проте, маєте інший вибір, — неголосно продовжив принц Баелор. — Чи виявиться він кращим або гіршим, цього я не можу сказати напевне. Все ж нагадаю, що будь-який лицар, звинувачений у злочині, має право вимагати суду двобоєм. От я й питаю вас іще раз, пане Дункане Високий: чи добрий з вас лицар? Чи міцно ви тримаєте у руках списа та меча?