Заплотний лицар

XXI

Глибока очікувальна тиша впала на Ясенбродську луку.

За сотню аршин від них сірий Аеріонів огир заіржав з нетерплячки й почав рити копитом болото під ногами. На відміну від нього, Грім стояв спокійно, бо був старший, бився у півсотні двобоїв і добре знав, чого від нього хочуть. Яйк передав Дункові щита.

— Хай бережуть вас боги, пане, — мовив хлопчик.

Малюнок з в’язом та падаючою зіркою підбадьорив Дунка. Він просунув ліву руку крізь ремінь і вхопився за держака. «Залізо і дуб, мене бороніть, інакше у пеклі маю гибіть.» Баш-Булат підніс списа, та Яйк наполіг, щоб саме він подав його Дункові.

По обидва боки його товариші брали списи та розтягувалися широкою лавою. Принц Баелор сидів праворуч, пан Лионель — ліворуч. Утім, вузька щілина глухого шолома дозволяла Дункові бачити тільки те, що лежало просто попереду. Поміст зник з очей разом із загорожею, де юрмився простий люд. Залишилося тільки поле грязюки, блідий туман, річка, місто й замок на півночі, а перед ними — принців син на сірому огирі, з полум’ям на шоломі й драконом на щиті. Дунк побачив, як зброєносець Аеріона подав йому чорного, мов ніч, бойового списа у вісім стоп завдовжки. «Ним він прохромить мені серце, якщо влучить.»

Засурмив ріг.

На якусь мить Дунк заціпенів, як та муха у бурштині, хоча коні решти бійців уже рушили з місця. Тоді його пронизав холодний ніж страху. «Я забувся» — промайнула шалена думка, — «я геть забувся, я осоромлюся і загину».

Його порятував Грім. На відміну від вершника, великий брунатний огир добре знав, що йому робити. Він рушив з місця неквапною ристю. А далі Дункове навчання саме взяло гору. Він злегка торкнув коня острогами і похилив списа, а щита водночас повернув так, щоб той затуляв усю ліву половину тіла, і нахилив, щоб удари відскакували від нього під кутом. «Залізо і дуб, мене бороніть, інакше у пеклі маю гибіть.»

Галас натовпу перетворився на щось далеке, як важкий шурхіт морських хвиль. Грім ринув учвал. Дункові зуби заскреготіли від шаленої сили кінського ходу. Він посунув п’яти вниз, стиснув ноги з усією силою і злився тілом з могутнім конем. «Я є Грім, а Грім є я, ми разом — один звір, ми поєдналися у одне створіння.» Повітря всередині шолома так розжарилося, що не давало й дихнути.

У турнірному двобої супротивник наближався би з лівого боку, з-за перешкоди, і Дунк мусив би нахиляти списа через Громів карк. Під таким кутом дерево списів охочіше розліталося на друзки. Та сьогодні гралася інша, далеко небезпечніша гра. Без роздільної перешкоди огирі мчали просто один на одного. Величезний воронець принца Баелора був швидший за Грома, і Дунк зміг побачити його краєм ока крізь зорову щілину. Інших він скоріше відчував, ніж бачив. Та байдуже — зараз у всьому світі важить один Аеріон. Тільки він, і ніхто інший.

Він спостерігав, як наближається дракон. Бризки грязюки летіли з-під копит Аеріонового сірого, і Дунк бачив, як роздуваються кінські ніздрі. Чорний спис і досі стирчав косо вгору. Старий колись казав, що лицар, який тримає списа високо і нахиляє у останню мить, завжди ризикує спрямувати його занадто низько. Своїм власним він цілив просто у середину принцових грудей. «Спис — частина руки» — сказав собі Дунк. — «Це мій палець, дерев’яний палець. Мені тільки й треба, що штрикнути його довгим дерев’яним пальцем.»

Дунк намагався не дивитися на гостре залізне вістря на кінці чорного Аеріонового списа, що росло з кожним кроком. «Дивися тільки на дракона» — твердив він до себе. Велике триголове чудовисько з червоними крилами і золотим вогнем вкривало майже весь щит принца. «Ні, дивися тільки туди, куди хочеш ударити» — згадав він раптом, та спис уже почав відхилятися. Дунк спробував повернути його на місце, але спізнився. Кінець його списа вдарив у Аеріонів щит, поціливши дракона між двох голів. Зі щита пирснуло мальоване полум’я, спис глухо тріснув, Грім аж хитнувся від шаленості зіткнення. А за пів-удару серця щось буцнуло Дунка у бік з жахливою силою. Коні врізалися один у одного, загриміли обладунки, Грім спіткнувся, і спис вилетів з Дункової руки. Ще мить, і він промчав повз ворога, відчайдушно чіпляючись за сідло і намагаючись утриматися. Грім ковзнув убік на бруднім болоті; Дунк відчув, як задні ноги коня вислизають з-під нього. Вони разом закрутилися, мов на льоду, а тоді кінські стегна важко ляпнулися в грязюку.

— Ану вставай! — заревів Дунк, гамселячи коня острогами. — Вставай, Громе!

Незнамо як старий бойовий кінь випростався і знову став на усі чотири.

Дунк відчув гострий біль під ребром, лівицю потягнуло донизу, а тоді він побачив, що Аеріон пробив йому списом дубового щита, вовняного вапенрока і сталеву кольчугу; з боку стирчало пів-сажня розщепленого ясена і гострого заліза. Дунк сягнув правицею, вхопив списа під вістрям, стиснув зуби і рвучко висмикнув його з себе. Потекла кров, просочилася крізь кільця кольчуги, зачервонілася плямою на вапенроку. Світ поплив, і Дунк трохи не впав з ніг. Крізь біль, мов крізь подушку, він чув голоси, що гукали його ім’я. Гарно розмальований щит не міг уже прислужитися справі, тож Дунк викинув зеленого в’яза, падаючу зірку і уламок списа вбік, а тоді витяг меча. Але не знав, чи й зможе змахнути ним від пекельного болю.

Рвучко розвернувши Грома, він спробував роззирнутися, де що робиться на полі. Пан Гамфрей Гардинг чіплявся за шию коня, вочевидь поранений. Інший пан Гамфрей лежав нерухомо у калюжі скривавленої грязюки, а з низу живота в нього стирчав зламаний спис. Дунк побачив, як повз нього промчав принц Баелор із цілісіньким списом і одним ударом зсадив з сідла когось із Королегвардії. Ще один білий лицар лежав на землі, а принца Маекара спішили. Третій лицар Королегвардії відганяв від себе пана Робина Рислінга.

«Аеріон, де ж Аеріон?» Почувши гуркіт копит позаду себе, Дунк рвучко обернувся. Грім заіржав і став дибки, марно відмахуючись передніми копитами, поки Аеріонів сірий таранив його на повному чвалі.

Цього разу надії втриматися не залишилося. Меча вибило йому з руки, назустріч стрімко ринула земля. Дунк гепнувся так, що забриніли усі кістки. Від пронизливого болю він аж схлипнув і якусь мить не здатен був поворухнутися. У роті відчувався смак крові. «Дунк-бовдунк, пнувся був один у лицарі.» Він зрозумів, що або стане на ноги, або йому смерть, тому зі стогоном зіп’явся на руки та коліна, неспроможний ані дихати, ані щось бачити, бо щілина шолома забилася грязюкою. Наосліп зіп'явшись на ноги, Дунк проколупав щілину закольчуженим пальцем. «Ану ж подивімося…»

Крізь пальці він розгледів дракона і шпичасту кулю телепня, що крутилася на кінці ланцюга. А тоді голова ніби розлетілася на шматки.

Коли очі знову розплющилися, він лежав горілиць на землі. Грязюку витрусило з шолома ударом, зате одне око залила кров. Нагорі не було нічого, крім темного сірого неба. Обличчя смикало від болю, до щоки та скроні притискалося холодне мокре залізо. «Він проломив мені голову, і тепер я помираю. А гірше, що зі мною помруть інші: Раймун, принц Баелор, усі решта. Я їх підвів. Який з мене у дідька турнірний звитяжець? Я навіть не заплотний лицар. Я взагалі ніхто.» Він згадав, як принц Даерон вихвалявся, що краще за нього ніхто не вміє качатися непритомним у грязюці. «Еге ж, не бачив ти Дунка-бовдунка.» Сором був гірший за біль.

Над ним з’явився дракон. Він мав три шиї та яскраві, немов полум’я, голови: червону, жовту, жовтогарячу. Потвора сміялася.

— Ти ще не здох, заплотнику? — запитала вона. — Ану проси змилування, визнай вину, і тоді я вдовольнюся рукою та ступнею. А, іще ж зуби… та що таке кілька зубів? Можна багато років живитися рідким кулешем.

Дракон знову засміявся.

— Не згоден? Тоді вдавися оцим.

Шпичаста куля зробила коло по небі й ринула до голови швидше за падаючу зірку.

Дунк відкотився убік.

Де в нього знайшлася сила, він не знав і сам, але підкотився Аеріонові до ніг, обхопив його закольчуженою рукою навколо стегон, стяг на землю під лайки та прокльони і видерся зверху. «Ну ж бо, потруси тепер тим клятим телепнем.» Принц спробував ударити Дунка по голові краєм щита, але удар сприйняв на себе шолом. Аеріон був сильний, та Дунк — сильніший, а до того ж вищий і важчий. Він схопив щита обома руками і скрутив, розірвавши ремені, а тоді почав гамселити принца по шоломі, розбиваючи полив’яні язики полум’я на гребені. Щит був товщий за Дунків — суцільний дуб, скріплений смугами. Відпав один язик, тоді другий. Прикраси закінчилися на принцові раніше, ніж у Дунка — удари.

Аеріон нарешті відпустив руків’я марного тепер телепня, сягнув по кинджал на стегні й навіть витяг його з піхов, та Дунк гепнув по руці щитом, і ніж відлетів далеко у грязюку.

Напевне, принц зумів би перемогти лицаря Дункана Високого. Та не Дунка з Блошиного Подолу. Старий трохи навчив його кінного бою та мистецтва клинка, але раніше, у кривих і темних провулках позаду міських шинків, Дунк набрався зовсім інших вихваток. Він відкинув побитого щита і вхопив забороло Аеріонового шолома.

«Забороло — то слабке місце» — згадав він слова Баш-Булата. Принц майже припинив боротися. Очі його зачервонілися і наповнилися жахом. Дунк відчув раптове прагнення видлубати одне з них і розчавити між сталевими пальцями. Але ж лицареві негоже так чинити.

— Здавайся! — заволав Дунк.

— Здаюся, — прошепотів дракон, ледь ворушачи зблідлими вустами.

Дунк змигнув, дивлячись на нього. Хвилю часу він не міг повірити, що чують його вуха. «То усе скінчено, абощо?» Він покрутив головою туди-сюди, намагаючись роздивитися. Зорову щілину частково закрив удар по лівій частині обличчя. Він побачив принца Маекара з булавою в руці, що намагався пробитися до сина. Та його стримував Баелор Списолам.

Дунк звівся на ноги і підсмикнув за собою принца Аеріона. Поколупавшись пальцями у шворках свого шолома, він одірвав його, викинув убік… і негайно оглухнув та осліпнув. Стогони і лайки, галас натовпу, іржання котрогось із коней, що носився полем без вершника… Навкруги криця дзвеніла по криці. Раймун зі своїм братом у перших, обидва спішені, завзято рубали один одного перед помостом. Від їхніх щитів з зеленим та червоним яблуками залишилися самі спаплюжені тріски. Один із лицарів Королегвардії тягнув пораненого братчика геть із поля. У білих обладунках та корзнах вони не вирізнялися з-поміж себе. Третій білий лицар теж вибув з боротьби, а відтак Шторм-Реготун став разом із принцом Баелором до бою проти принца Маекара. Булава, сокира і меч люто брязкали по шоломах і щитах. Маекар отримував три удари на кожен, якого завдавав, і Дунк бачив, що йому недовго лишилося. «Треба скінчити швидше, поки ще когось не вбили.»

Принц Аеріон зненацька кинувся по свого телепня, та Дунк хвицьнув його ногою у спину, зіпхнувши лицем у грязюку, а тоді вхопив за чобіт і потяг через болото. Поки він дістався помосту, де сиділи князь і панство, Ясний Принц був наче у лайні викачаний. Дунк рвучко підняв його на ноги і струснув, мов кота, брязкаючи обладунком та обкидаючи грязюкою господаря ясенбродського разом із красною дівою.

— Ану кажи!

Аеріон Ясножар виплюнув повного рота землі з травою.

— Я відкликаю звинувачення.