Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини)

§ 1. Загальна характеристика злочинів проти порядку несення військової служби на полі бою, в районі бойових дій та в інших надзвичайних ситуаціях

Кримінально-правові норми про злочини, передбачені статтями 427–432 КК, вирізняються серед інших військових злочинів тим, що вони охороняють схожі за своєю сутністю суспільні відносини, які виникають в особливих ситуаціях, викликаних надзвичайним характером несення військової служби, а саме: на полі бою, в районі бойових дій, у процесі врятування гинучого військового корабля та під час перебування у полоні.

Суспільна небезпечність діянь даної групи обумовлена безпосереднім об’єктом злочинів, яким виступають суспільні відносини із забезпечення встановленого порядку несення військової служби в надзвичайних ситуаціях. Кримінальний закон відносить до надзвичайних такі ситуації, що виникають: 1) під час безпосереднього зіткнення із силами ворога на полі бою або в районі бойових дій (статті 427, 429, 430, 432 КК); 2) у процесі боротьби за врятування гинучого корабля (ст. 428 КК); 3) у полоні (ст. 431 КК).

§ 2. Здача або залишення ворогові засобів ведення війни

Стаття 427. Здача або залишення ворогові засобів ведення війни

Здача ворогові начальником ввірених йому військових сил, а також не зумовлене бойовою обстановкою залишення ворогові укріплень, бойової та спеціальної техніки чи інших засобів ведення війни, якщо зазначені дії вчинені не з метою сприяння ворогові, —

караються позбавленням волі на строк від трьох до десяти років.

Суспільна небезпечність цього злочину полягає в послабленні боєздатності Збройних Сил України та посиленні боєздатності неприятеля. Бойова та спеціальна військова техніка, укріплення, інші засоби ведення війни у разі їх безпідставного залишення супротивнику потрапляють до його військових частин та можуть суттєво зміцнити потужність збройних сил ворога.

Предметом даного злочину є військові сили, укріплення, бойова та спеціальна техніка, інші засоби ведення війни.

Військові сили — особовий склад військових частин, які знаходяться у підпорядкуванні відповідного начальника (зазвичай це озброєний особовий склад, але можливо, що у певній ситуації військовослужбовці знаходяться й без зброї).

Укріплення — інженерні споруди (окопи, траншеї, доти, дзоти тощо), розташовані в межах спеціально підготовленої для ведення бою місцевості, як правило, уздовж лінії фронту або державного кордону та призначені для стримання просування ворога, ведення обстрілу військових сил ворога і його техніки, збереження особового складу військової частини, засобів ведення війни тощо.

Бойова техніка — це технічні засоби ведення бойових дій: озброєння, ракетні установки, бойові машини, танки, бронетранспортери, самохідні артилерійські та ракетні установки, військові кораблі та ін.

Спеціальна техніка — це машини з установленим спеціальним обладнанням, яке призначене для керування військами і зброєю, бойового і технічного забезпечення, тилового забезпечення і обслуговування (самохідна інженерна техніка та техніка зв’язку, паливнозаправні машини, стаціонарні та пересувні радіостанції, пересувні майстерні та електрогенеруюче устаткування, лабораторії тощо).

Інші засоби ведення війни — це матеріально-технічні засоби, які використовуються для ведення бойових дій (зброя, бойові припаси, засоби забезпечення бойових дій, засоби індивідуального захисту військовослужбовця та ін.).

З об’єктивної сторони злочин може бути вчинено шляхом як дії, так і бездіяльності у таких формах: 1) здача ворогові начальником ввірених йому військових сил; 2) не зумовлене бойовою обстановкою залишення ворогові укріплень, бойової та спеціальної техніки чи інших засобів ведення війни.

Здача ворогові ввірених військових сил може виражатися у зупиненні опору та капітуляції перед ворогом або у невжитті заходів щодо захисту особового складу військових сил, які начальник повинен був вжити, внаслідок чого вони захоплюються ворогом.

Залишення ворогові укріплень означає, що начальник припиняє бойові дії з утримання спеціально обладнаної та підготовленої для ведення бою ділянки місцевості і виводить звідти підпорядкований йому особовий склад, що її займав.

Залишення ворогові укріплень, бойової та спеціальної техніки чи інших засобів ведення війни полягає у тому, що при відступі чи маневрі зазначені засоби ведення війни чи укріплення залишаються ворогові. Ці дії утворюють склад злочину лише за умови, що вони не викликалися бойовою обстановкою. Невжиття начальником належних заходів для знищення або приведення в непридатність засобів ведення війни, коли виникає безпосередня та неминуча небезпека захоплення їх ворогом, розглядається як залишення ворогові цих засобів.

Здачею ворогові ввірених сил спричиняються найбільш тяжкі наслідки для боєздатності військ. Військові статути не допускають здачу ворогові ввірених сил, тому означені дії начальника не можуть розцінюватися як такі, що вчинені у стані крайньої необхідності.

Якщо залишення ворогові укріплень, бойової та спеціальної техніки чи інших засобів ведення війни все ж було викликане умовами бойової обстановки, тобто вчинене з метою виконання іншого бойового завдання або з метою попередження більш тяжких наслідків, то воно не може бути визнане злочинним. Так само, якщо вказані дії були викликані обстановкою, пов’язаною з ризиком, слід встановити, чи був даний ризик виправданим. Вчинене у такому разі розглядається за правилами ст. 42 КК.

Про бойову обстановку див. аналіз до ст. 401 КК.

Злочин визнається закінченим з моменту фактичного заволодіння ворогом військовими силами, укріпленнями, бойовою чи спеціальною технікою або іншими засобами ведення війни.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується як умисною, так і необережною формою вини. При цьому здача ворогові начальником ввірених йому військових сил може вчинюватися лише з умисною формою вини. Мотиви злочину на кваліфікацію за ст. 427 КК не впливають. Зазвичай це малодушність, боягузтво, панікерство.

Установлення мети сприяти ворогові у веденні бойових дій проти Збройних Сил України, поєднане з вчиненням будь-якого із зазначених у диспозиції ст. 427 КК діянь, виключає відповідальність за даною статтею. У такому разі дії винного слід кваліфікувати за ст. 111 КК як державну зраду.

Суб’єктом злочину є тільки командир (начальник), який має у своєму підпорядкуванні особовий склад, бойову та іншу військову техніку і здійснює оперативне керування ними в бойовій обстановці.

Не може бути суб’єктом цього злочину начальник, який розпоряджається військовим майном, що не належить до засобів ведення війни (наприклад, продовольством, медикаментами тощо).

§ 3. Залишення гинучого військового корабля

Стаття 428. Залишення гинучого військового корабля

1. Залишення гинучого військового корабля командиром, який не виконав до кінця своїх службових обов’язків, а також особою із складу команди корабля без належного на те розпорядження командира — карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

2. Те саме діяння, вчинене в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, —

карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років.

Злочин, передбачений цією статтею, є злочином зі змішаною, а саме описово-бланкетною диспозицією. Тому для з’ясування суттєвих ознак його складу слід звернутися до Корабельного статуту ВМС України, який визначає основні права і обов’язки командира військового корабля та особового складу команди корабля, та Конвенції ООН з морського права 1982 р., в якій наведено визначення військового корабля. У спеціальному розділі Корабельного статуту ВМС «Обов’язки у разі виникнення аварій» закріплено функції командира та членів екіпажу судна на випадок виникнення бойових та аварійних пошкоджень корабля.

Предметом даного злочину є військовий корабель. Поняття військового корабля наведено у ст. 29 Конвенції ООН з морського права: ним визнається судно, що належить збройним силам певної держави, має зовнішні розпізнавальні знаки, які відрізняють його національну приналежність, перебуває під командуванням офіцера, який знаходиться на службі уряду даної держави і прізвище якого внесено до відповідного списку військовослужбовців або еквівалентний до нього документ, та має екіпаж, підпорядкований регулярній військовій дисципліні.

Військовий корабель Збройних Сил України — це судно під воєнним командуванням, яке входить до складу ВМС України або інших підрозділів Збройних Сил України (наприклад, прикордонної служби України). Військові кораблі можна поділити на дві групи: 1) бойові кораблі (крейсери, підводні човни, міноносці, торпедні та інші бойові катери тощо); 2) допоміжні судна (плавзасоби спеціального призначення, тральщики, буксири, плавбази, кораблі забезпечення, танкери та ін.). Разом вони утворюють корабельний склад Збройних Сил України. Не входять до предмета цього злочину несамохідні плавзасоби, що не мають екіпажу (баржі, весільні та надувні човни, рятувальні шлюпки тощо).

Об’єктивна сторона даного злочину полягає у двох законодавчо визначених формах залежно від суб’єкта його вчинення: 1) залишенні гинучого військового корабля командиром, який не виконав до кінця свої службові обов’язки; 2) залишенні гинучого військового корабля особою зі складу команди корабля без належного дозволу командира.

Обов’язковими ознаками цього складу злочину виступають надзвичайна обстановка, що загрожує існуванню військового корабля, та наявна реальна можливість у командира корабля і осіб зі складу ко — манди виконати свої обов’язки та врятувати судно. Причини виникнення загрози втрати корабля значення для кваліфікації не мають і можуть бути різними: зіткнення з іншим судном, стихійне явище, підрив на міні, диверсія тощо, але надзвичайна обстановка повинна характеризуватися реальною загрозою загибелі корабля. Якщо ж загроза втрати судна не існувала, а військовослужбовець зійшов з корабля з інших причин, склад розглядуваного злочину відсутній, а вчинене за наявності відповідних ознак може утворювати склад іншого злочину (статті 407, 408 КК та ін.).

Склад цього злочину сконструйовано як формальний. При цьому для кваліфікації не має значення, втрачено судно чи ні. Зазначені наслідки можуть не настати завдяки втручанню інших кораблів або з об’єктивних причин. Вказівка у ч. 1 ст. 428 КК на невиконання командиром своїх обов’язків «до кінця» означає, що навіть їх часткове невиконання утворює склад розглядуваного злочину. Злочин вважається закінченим з моменту фактичного залишення корабля. Під цим слід розуміти сходження з нього на берег, на інше судно, катер або шлюпку, гелікоптер тощо.

Корабельний статут ВМС зобов’язує командира корабля у складній і небезпечній обстановці вжити всіх заходів щодо врятування судна, а якщо це неможливо, то забезпечити організоване залишення корабля: у першу чергу висадити хворих та поранених, а за наявності цивільних осіб — дітей та жінок, потім чоловіків, військовослужбовців, не задіяних у рятуванні корабля, і в останню чергу — особовий склад команди судна. Якщо аварія трапилась у мирний час, командир зобов’язаний вжити заходів щодо посадження корабля на мілину. У воєнний час поблизу свого узбережжя діяти так само, як і в мирний час, а біля узбережжя супротивника капітан зобов’язаний затопити корабель у стані, що унеможливлює його підйом та відновлення неприятелем. Командир зобов’язаний врятувати вахтовий та навігаційний журнали, важливі та секретні документи, карти, а також грошові суми, а у разі необхідності — знищити їх з тим, щоб вони не дісталися неприятелю.

Переконавшись у тому, що врятувати корабель неможливо, командир приймає рішення про залишення корабля особовим складом. Члени команди мають право покинути військове судно тільки з дозволу командира. Лише після цього командир військового корабля має право залишити гинучий корабель особисто (ст. 156 Корабельного статуту).

Склад злочину в діях командира корабля буде у випадках, коли він встановив неминучість загибелі корабля, покинув його борт та при цьому не виконав повністю або частково покладені на нього обов’язки, які повинен був і мав об’єктивну можливість виконати. Якщо ж командир, наприклад, не евакуював певну частину військового майна з гинучого корабля лише тому, що об’єктивно не мав на це часу, йому не можна ставити в провину невиконання до кінця своїх обов’язків, і склад розглядуваного злочину в його поведінці буде відсутній.

Об’єктивна сторона цього злочину з боку осіб із складу команди судна (друга форма) має свої особливості. Протиправне діяння полягає у тому, що особи зі складу команди військового корабля залишають борт гинучого судна без належного розпорядження командира. Порядок евакуації людей, майна, встановлення послідовності щодо вжиття заходів, необхідних для врятування корабля та, нарешті, прийняття рішення про його затоплення встановлюється командиром з урахуванням небезпеки, що виникла. Розпорядження щодо дій особового складу при аварії віддаються командиром корабля або командирами бойових частин та підрозділів. Залишення корабля з порушенням встановленого командиром порядку або без відповідного розпорядження утворюють склад злочину, що розглядається.

Вчинення цього злочину в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці слід розглядати як обтяжуючу відповідальність обставину, що утворює кваліфікуючий склад злочину, передбачений ч. 2 ст. 428 КК.

Із суб’єктивної сторони вчинення даного злочину командиром корабля може бути як умисним, так і необережним. При умисній формі вини особа усвідомлює, що не виконала до кінця покладених на неї обов’язків та залишає судно; при необережній — суб’єкт злочину фактично не виконує до кінця покладених на нього обов’язків, хоча повинен був і міг у даній конкретній обстановці їх виконати. Залишення без дозволу гинучого корабля членами команди характеризується тільки умисною формою вини.

Суб’єктом злочину є командир військового корабля (перша форма злочину); будь-яка особа, що належить до особового складу команди корабля (друга форма злочину).

Інші військовослужбовці, які знаходяться на кораблі та не належать до особового складу команди, кримінальної відповідальності за ст. 428 КК не несуть. У разі їх непокори наказам командира корабля вчинене за наявності відповідних ознак може утворювати склад іншого злочину (ст. 402 КК), оскільки у разі аварії судна всі військовослужбовці повинні підкорятися командиру корабля.

§ 4. Самовільне залишення поля бою або відмова діяти зброєю

Стаття 429. Самовільне залишення поля бою або відмова діяти зброєю

Самовільне залишення поля бою під час бою або відмова під час бою діяти зброєю —

караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

Військові статути та військова присяга покладають на військовослужбовця обов’язок захищати Україну, дотримуватися дисципліни під час несення служби, а у разі битви із супротивником — виконувати поставлене бойове завдання. Суспільна небезпечність самовільного залишення поля бою та відмови діяти зброєю під час збройного конфлікту є очевидною — послаблюється боєздатність Збройних Сил, порушується організація бойових дій, вноситься паніка у військові лави.

Об’єктивна сторона цього злочину полягає у двох законодавчо визначених формах: 1) самовільному залишенні поля бою; 2) відмові під час бою діяти зброєю.

Самовільне залишення поля бою — це залишення військовослужбовцем без дозволу командира простору, в межах якого він повинен вести бойові дії під час безпосереднього збройного зіткнення із супротивником або тоді, коли є безпосередня загроза нападу супротивника, або перед початком атаки свого підрозділу. Тривалість залишення поля бою на кваліфікацію злочину не впливає.

Відмова під час бою діяти зброєю виявляється у відкритій заяві військовослужбовця про небажання діяти зброєю в бою або у фактичному незастосуванні зброї в бою (наприклад, припинення вогню по неприятелю) за наявної можливості та необхідності її застосувати, хоча відкрито військовослужбовець може й не заявити про таке своє небажання.

Обов’язковою ознакою складу даного злочину є місце його вчинення — поле бою. Під полем бою розуміється будь-який простір — наземний, повітряний або водний, де відбувається зіткнення із супротивником. Залишення місця служби поза межами обставин ведення бою з неприятелем виключає відповідальність за цією статтею та може за наявності необхідних ознак утворювати склад іншого військового злочину (статті 407, 408 КК та ін.).

Злочин, передбачений ст. 429 КК, вважається закінченим з моменту залишення поля бою під час бою або з моменту заяви про відмову діяти зброєю (фактичного припинення її застосування).

Умисне пошкодження зброї чи інших засобів ведення бою з метою уникнути участі в бою слід кваліфікувати за сукупністю злочинів (за статтями 411 та 429 КК).

Із суб’єктивної сторони цей злочин характеризується тільки прямим умислом. Мотиви його вчинення (боягузтво, малодушність, панікерство тощо) значення для кваліфікації не мають. Разом з тим вчинення передбачених даною статтею дій з метою сприяння ворогу, послаблення Збройних Сил України утворює державну зраду (ст. 111 КК).

Суб’єктом злочину є будь-який військовослужбовець.

§ 5. Добровільна здача в полон

Стаття 430. Добровільна здача в полон

Добровільна здача в полон через боягузтво або легкодухість —

карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років.

Добровільна здача в полон — один із найбільш небезпечних військових злочинів. Його суспільна небезпечність полягає у порушенні військовослужбовцем свого обов’язку захищати Україну, послабленні через це боєздатності військового підрозділу, дезорганізації виконання бойових завдань. Ще при складанні військової присяги військовослужбовець урочисто присягає Українському народові «завжди бути йому вірним і відданим, обороняти Україну, захищати її суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність, сумлінно і чесно виконувати військовий обов’язок»[67]. Отже, й здача в полон є злочином перед народом України.

Об’єктивна сторона цього злочину полягає в дії або бездіяльності, які спрямовані на те, аби бути полоненим супротивником. Активна поведінка може виявлятися у добровільному переході військовослужбовця під владу неприятеля — пересуванні в його розташування, повідомленні йому про здачу в полон та припинення опору. Пасивна поведінка характеризується невиконанням заходів щодо опору ворогові, залишенням військовослужбовця поза місцем розташування військової частини тощо.

Вчинення розглядуваного злочину розпочинається з того, що військовослужбовець фактично припиняє опір неприятелю, маючи на меті здатися у полон. Це може виявлятися у тому, що військовослужбовець складає перед ворогом зброю, не застосовує її, подає неприятелю знаки, які свідчать про його бажання здатися в полон (викидає білий прапор, підіймає вгору руки, робить усні заяви про здачу в полон), із зброєю чи без зброї виходить з місця дислокації власних військ та переходить до розташування військ ворога, залишається на місці бою під виглядом пораненого чи вбитого в очікуванні захоплення в полон, у той час коли його підрозділ переходить на нові позиції.

Цей злочин вважається закінченим з моменту переходу військовослужбовця під владу супротивника. Саме з цього моменту особа вважається військовополоненою. Добровільна здача в полон (ст. 430 КК), поєднана з відмовою діяти зброєю, охоплює зазначені дії та додаткової кваліфікації за ст. 429 КК не потребує.

Необхідною ознакою об’єктивної сторони злочину, що розглядається, є наявність у військовослужбовця фізичної можливості продовжувати опір. Здача в полон утворює склад цього злочину лише тоді, коли вона вчинена добровільно.

Під добровільною здачею в полон розуміють перехід під владу ворога військовослужбовця за своєю власною волею, коли він припинив чинити опір неприятелю, хоча мав фізичну можливість продовжувати бойові дії. Добровільність при цьому означає, що особа, яка здалася в полон, зробила це за своїм бажанням, хоча могла уникнути полону та продовжувати чинити опір ворогу. За відсутності такої можливості здачу в полон не можна вважати добровільною.

Так само не можна говорити про добровільність потрапляння в полон, якщо військовослужбовець був полонений через неможливість чинити опір (наприклад, унаслідок поранення, контузії тощо) або у разі захоплення військовослужбовця ворогом (так зване взяття «язика»), оскільки воля військовослужбовця у цьому випадку пригнічується неприятелем.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується виною у формі прямого умислу, коли особа усвідомлює суспільну небезпечність своєї дії чи бездіяльності, розуміє, що вчинюване нею діяння призводить до взяття у полон, і бажає цього. Мотивом вчинення даного злочину є боягузтво або легкодухість, про що прямо зазначено у диспозиції ст. 430 КК. Боягузтво виникає унаслідок страху військовослужбовця за своє життя у небезпечній ситуації. У легкодухості виявляються слабкість духу та волі військовослужбовця, низький рівень його морально-психологічних якостей. Зазвичай обидва мотиви переплітаються та взаємно доповнюють один одного.

Встановлення мотивів вчинення діяння дає змогу розмежувати добровільну здачу в полон та державну зраду у формі переходу на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту (ст. 111 КК).

Суб’єктом злочину може бути будь-який військовослужбовець Збройних Сил України.

§ 6. Злочинні дії військовослужбовця, який перебуває в полоні

Стаття 431. Злочинні дії військовослужбовця, який перебуває в полоні

1. Добровільна участь військовослужбовця, який перебуває в полоні, у роботах, що мають військове значення, або в інших заходах, які завідомо можуть заподіяти шкоду Україні або союзним з нею державам, за відсутності ознак державної зради —

карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

2. Насильство над іншими військовополоненими або жорстоке поводження з ними з боку військовополоненого, який перебуває на становищі старшого, —

карається позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років.

3. Вчинення військовослужбовцем, який перебуває в полоні, дій, спрямованих на шкоду іншим військовополоненим, з корисливих мотивів або з метою забезпечення поблажливого до себе ставлення з боку ворога —

карається позбавленням волі на строк до трьох років.

Женевська конвенція від 12 серпня 1949 р. «Про поводження з військовополоненими» закріплює право держави використовувати працездатних військовополонених у роботах, що не мають військового значення, за винятком офіцерів та прирівняних до них осіб. У ст. 50 згаданої Конвенції прямо встановлено заборону використовувати полонених у роботах, що мають військове значення, та у бойових діях.

Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 431 КК, може виявлятися в таких формах: 1) добровільна участь військовополоненого в роботах, що мають військове значення, або в інших заходах, які завідомо можуть заподіяти шкоду Україні або союзним з нею державам, за відсутності ознак державної зради (ч. 1); 2) вчинення особою, яка перебуває на становищі старшого, насильства над іншими військовополоненими або жорстоке поводження з ними (ч. 2); 3) вчинення дій, спрямованих на спричинення шкоди іншим військовополоненим (ч. 3).

Участь держави у військовому конфлікті зазвичай потребує певної мобілізації її економічних ресурсів. Тому будь-які роботи мають значення для ведення війни. Водночас такими, що мають військове значення, визнаються лише роботи, безпосередньо пов’язані з виготовленням зброї, бойових припасів, військових споруд тощо. Добровільна участь військовополоненого саме у роботах, що мають військове значення, й утворює склад розглядуваного злочину. Женевська конвенція «Про поводження з військовополоненими» визнає такими, що не мають військового значення, сільське господарство, торгівлю, домашнє господарство, комунальні послуги, видобувні та переробні галузі промисловості, за винятком металургійної, хімічної та машинобудівної.

Під іншими заходами, добровільна участь у яких визнається кримінально караною, є такі, що сприяють посиленню сил ворога або послабленню України чи союзних з нею держав (організаційні, політичні заходи, агітаційні компанії тощо).

Участь у вказаних роботах або у зазначених заходах для наявності складу злочину, що розглядається, має бути добровільною, тобто такою, коли військовополонений займається відповідною діяльністю при наявній можливості не робити цього без будь-якого ризику для себе (відмовитися від такої роботи або участі у певних заходах). Офіцер, який перебуває у полоні, має, за Конвенцією, право відмовитися від будь-якої роботи.

Згідно з положеннями цієї ж Конвенції військовополонений, що займає становище старшого (довіреного), повинен сприяти фізичному, моральному та інтелектуальному стану військовополонених. Якщо старший порушує свої обов’язки та застосовує при цьому насильство або припускається жорстокого поводження з військовополоненими, його дії утворюють склад злочину, передбаченого ч. 2 ст. 431 КК. Насильство над військовополоненими може бути як фізичним, так і психічним. Жорстоке поводження полягає у вчиненні дій, які принижують гідність військовополонених, спричиняють їм мучення та страждання. Якщо насильство над військовополоненим виявляється у спричиненні йому смерті, вчинене утворює сукупність злочинів (ч. 2 ст. 431 та ст. 115 КК).

Дії, спрямовані на шкоду іншим військовополоненим, можуть виявлятись у відібранні у них одягу, харчів, примушуванні до виконання робіт, які має виконувати інша особа, доносах адміністрації про порушення режиму перебування у полоні тощо.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Для кваліфікації за ч. 3 ст. 431 КК обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони складу злочину є або корисливий мотив його вчинення, або мета — забезпечити поблажливе ставлення до винного з боку ворога. Відсутність у діях особи зазначеного мотиву або мети виключає її відповідальність за ч. 3 ст. 431 КК.

Суб’єктом розглядуваного злочину є військовослужбовець, який перебуває у полоні (військовополонений). За ч. 2 ст. 431 КК відповідальність несе лише військовополонений, який перебуває на становищі старшого.

Якщо злочинні дії військовослужбовця, який перебуває в полоні, вчинені з антидержавних мотивів, мають на меті послаблення України, то вони кваліфікуються як державна зрада за ст. 111 КК.

§ 7. Мародерство

Стаття 432. Мародерство

Викрадення на полі бою речей, що знаходяться при вбитих чи поранених (мародерство), —

карається позбавленням волі на строк від трьох до десяти років.

Женевська конвенція 1949 р. «Про покращення долі поранених та хворих у діючих арміях» у статтях 15 та 16 покладає на сторони військового конфлікту обов’язок не тільки розшукати хворих, поранених та вбитих, а й запобігти їхньому пограбуванню; документи, гроші, цінності, знайдені у загиблого, підлягають передаванню за належністю. Суспільна небезпечність даного злочину полягає у тому, що він безпосередньо посягає на військову дисципліну і боєздатність армії. Військовослужбовець, який вчиняє мародерство, перетворюється на викрадача чужого майна. Мародерство призводить до зниження боєздатності військової частини, підриву авторитету армії, втрати гідності її бійців в очах населення[68].

Обов’язковою ознакою цього злочину є предмет злочину, яким виступають речі, що належать пораненому або знаходяться при вбитому. Під речами розуміються предмети обмундирування та особисті речі, що належали вбитому або знаходяться у власності пораненого чи перебувають у нього в користуванні. До предмета даного злочину не належать зброя та боєприпаси, військові та інші документи. Протиправні дії, пов’язані з вилученням таких предметів, утворюють склад іншого злочину (ст. 410 або ст. 262 КК).

Об’єктивна сторона мародерства полягає у вчиненні дій, пов’язаних з викраденням речей у вбитих чи поранених. Викрадення може бути таємним або відкритим, із застосуванням насильства чи без такого.

Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони даного злочину є місце його вчинення. У диспозиції ст. 432 КК прямо вказується на вчинення відповідних дій на полі бою (про поняття «поля бою» див. аналіз до ст. 429 КК). До поля бою прирівнюється також ділянка тилу, яка піддалася обстрілу супротивником та на якій знаходиться поранений або вбитий.

Викрадення речей не на полі бою (наприклад, у санітарному потязі або шпиталі) утворює склад загальнокримінального злочину — це може бути крадіжка (ст. 185 КК), грабіж (ст. 186 КК) тощо. Так само не кваліфікуватиметься як мародерство заволодіння відповідними предметами з уже похованих військовослужбовців. Такі дії слід розглядати яз злочин проти громадського порядку та моральності (ст. 297 КК).

Для мародерства не має значення, до якої армії належать поранені або вбиті, речі яких вилучаються винними, та коли саме відбувається протиправне вилучення речей — до бою, під час нього або вже після його закінчення.

Не може розглядатися як мародерство протиправне заволодіння речами здорових військовослужбовців, оскільки в самій диспозиції ст. 432 КК прямо говориться про викрадення речей, що знаходяться при поранених або вбитих. За наявності інших ознак вчинене слід розглядати лише як злочин проти власності.

Мародерство вважається закінченим злочином з моменту протиправного вилучення відповідного предмета.

Із суб’єктивної сторони мародерству притаманні прямий умисел на заволодіння речами вбитих і поранених та корисливі мотиви.

Суб’єктом даного злочину може бути лише військовослужбовець.

1. Поняття, система та загальна характеристика злочинів проти порядку несення військової служби на полі бою та в районі бойових дій.

2. Хто визнається суб’єктом здачі або залишення ворогові засобів ведення війни (ст. 427 КК)?

3. Чим відрізняється добровільна здача в полон (ст. 430 КК) від державної зради у формі переходу на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту (ст. 111 КК)?

4. Наведіть поняття та охарактеризуйте види військових кораблів як предмета злочину, передбаченого ст. 428 КК.