Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини)

§ 1. Поняття військових злочинів

Стаття 401. Поняття військового злочину

1. Військовими злочинами визнаються передбачені цим розділом злочини проти встановленого законодавством порядку несення або проходження військової служби, вчинені військовослужбовцями, а також військовозобов’язаними під час проходження ними навчальних (чи перевірних) або спеціальних зборів.

2. За відповідними статтями цього розділу несуть відповідальність військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, а також інші особи, визначені законом.

3. Особи, не зазначені у цій статті, за співучасть у військових злочинах підлягають відповідальності за відповідними статтями цього розділу.

4. Особа, яка вчинила злочин, передбачений статтями цього розділу, може бути звільнена від кримінальної відповідальності згідно зі статтею 44 цього Кодексу із застосуванням до неї заходів, передбачених Дисциплінарним статутом Збройних Сил України.

Поняття військового злочину ґрунтується на визначенні в КК загального поняття злочину, сформульованого в ч. 1 ст. 11 КК («Злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину»), і є похідним від нього. Крім того, воно має ще й низку специфічних ознак, що випливають із змісту ст. 401 КК. Цими ознаками виступають: 1) відокремлений і відносно самостійний об’єкт цих злочинів (родовий об’єкт) — встановлений законодавством України порядок несення або проходження військової служби; 2) спеціальний суб’єкт злочину — військовослужбовець, а також військовозобов’язаний під час проходження навчальних (чи перевірних) або спеціальних зборів; 3) так звана «військова протиправність» — визнання діяння злочинним тільки в тому разі, коли воно безпосередньо передбачене відповідною статтею розділу XIX Особливої частини КК і одночасно пов’язане з порушенням норм законодавства, що регулює порядок несення військової служби або правил співжиття у військових колективах.

Отже, диспозиції статей розділу XIX Особливої частини КК «Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини)» мають за загальним правилом «бланкетний характер». Тому при встановленні ознак складу злочину, передбаченого тією чи іншою статтею розділу XIX КК, повинно бути обов’язковим застосування також і відповідних норм інших нормативно-правових актів, які регулюють порядок несення або проходження військової служби та були порушені при вчиненні військових злочинів.

Визначення в КК поняття злочину проти військової служби обумовлено також і необхідністю відмежування цих злочинів від суміжних із ними діянь. Усі злочини проти військової служби можуть бути розподілені на дві групи:

спеціальні військові злочини, тобто такі, аналогів яких немає серед інших злочинів (наприклад самовільне залишення частини або місця служби — ст. 407; дезертирство — ст. 408),

відносно військові, які за низкою ознак мають схожість з іншими, «загальнокримінальними» злочинами (наприклад, перевищення військовою службовою особою влади або службових повноважень (ст. 424 КК) за своїми ознаками має риси суттєвої схожості із загальнокримінальним злочином у сфері службової діяльності — перевищенням влади або службових повноважень (ст. 365 КК)).

Складність розмежування військових злочинів від цих суміжних злочинів виникає при вирішенні питань кримінальної відповідальності за скоєння злочинів проти військової служби другої групи. Норми, що передбачають відповідальність за ці злочини, знаходяться у відносинах конкуренції спеціальних і загальних норм. Застосовуватися в таких випадках повинні спеціальні норми, тобто ті, що передбачають відповідальність за військові злочини.

Норми про військові злочини в деяких країнах традиційно виділяються (виділялися) як автономне (окреме) законодавство: у дореволюційній Росії — Військовий статут про покарання, у колишньому СРСР — Закон про кримінальну відповідальність за військові злочини, у США — Єдиний кодекс військової юстиції США, в Англії — Акт про армії, у Німеччині — Закон про військові злочини і т. ін.

На відміну від цього кримінальна відповідальність за військові злочини за законодавством України встановлена в окремому розділі (XIX) КК[2]. Такий підхід слід визнати обґрунтованим, оскільки він дає можливість урахувати відносно вказаних злочинів як загальні положення кримінальної відповідальності за вчинення злочину, сформульовані у нормах Загальної частини КК, так і особливості такої відповідальності, що відображені в статтях розділу XIX КК. Дане рішення відображає також зв’язок кримінального законодавства із загальнодержавним військовим будівництвом, його спрямованістю на забезпечення боєздатності Збройних Сил, інших військових формувань України кримінально-правовими засобами, а також можливістю застосування його в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці з урахуванням особливостей статусу військовослужбовців — суб’єктів злочинів проти військової служби. З викладеного випливає принципово важливе положення, згідно з яким при застосуванні норм розділу XIX КК діють і повинні застосовуватися норми Загальної частини КК. Отже, норми КК, що встановлюють відповідальність за військові злочини, є структурним елементом (частиною) кримінального законодавства України — Кримінального кодексу, становлять з ним одне ціле і не можуть застосовуватися окремо.

Поняття військового злочину як окремого виду (різновиду) загального поняття злочину (ч. 1 ст. 11 КК) включає всі його обов’язкові ознаки: суспільну небезпечність, протиправність, винність, караність. Однак усі ці ознаки мають свою специфіку, яка обумовлена характером суспільних відносин, що складаються і функціонують у сфері несення і проходження військової служби, на які посягають указані злочини.

Суспільна небезпечність кожного злочину виявляється у завданні або створенні небезпеки завдання істотної шкоди суспільним відносинам (інтересам особи, суспільства, держави), які охороняються кримінальним законом. Але у військових злочинах за цими відносинами стоять інтереси більш високого порядку — військова безпека держави: стан боєздатності Збройних Сил, інших військових формувань, здатність виконувати завдання, що ставить перед ними держава, і в кінцевому рахунку захищеність країни від можливої воєнної агресії. Будь-який злочин проти військової служби підриває боєздатність військових підрозділів, як наслідок, завдає істотної шкоди боєздатності Збройних Сил України і врешті-решт — військовій безпеці держави. Таким чином, суспільна небезпечність злочинів проти військової служби знаходить своє вираження у завданні або у створенні загрози завдання істотної шкоди інтересам військової безпеки держави у сфері її обороноздатності і, отже, характеризується підвищеним ступенем суспільної небезпечності.

Протиправність як ознака злочинів проти військової служби полягає, як уже вказувалось, у тому, що всі ці злочини передбачені лише в розділі XIX КК України. Інші злочини, які скоюють військовослужбовці (наприклад, крадіжка, зґвалтування і т. ін.), необхідно кваліфікувати за статтями інших розділів КК. З другого боку, якщо діяння, вчинене суб’єктом військового злочину, підпадає під ознаки складу злочину, передбаченого розділом XIX КК, та одночасно під загальну кримінально-правову норму, і ці норми знаходяться у відносинах конкуренції «спеціальної» і «загальної» норми, усе скоєне повинно кваліфікуватись за нормами розділу XIX. Протиправність як ознака військових злочинів означає також, що дані злочини порушують норми законодавства (закони та підзаконні нормативно-правові акти), які регулюють порядок несення або проходження військової служби. Тому для констатації наявності військового злочину завжди слід встановити, які саме норми означеного законодавства (окрім норм КК) були порушені суб’єктом цих злочинів.

Винність як ознака військових злочинів полягає у психічному ставленні особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої КК як військовий злочин, та їх наслідків у формі умислу чи необережності і має свою особливість у змісті вини. Залежно від форми вини особа певним чином ставиться не тільки до суспільно небезпечного діяння та його наслідків, а також до порушення порядку несення та проходження військової служби.

Караність злочинів проти військової служби характеризується тим, що за всі військові злочини передбачені конкретні види і розміри покарань. При цьому деякі види покарань можливо застосовувати лише до військовослужбовців (наприклад, тримання в дисциплінарному батальйоні — ст. 62 КК, службові обмеження для військовослужбовців — ст. 58 КК).

Наявність усіх розглянутих ознак і утворює зміст поняття військового злочину, нормативно закріпленого у ст. 401 КК. У той же час відсутність хоча б однієї із цих ознак виключає можливість визнання того чи іншого діяння як злочину проти порядку несення військової служби (військового злочину).

Згідно з ч. 1 ст. 2 КК підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК. Це означає, що для кримінальної відповідальності за суспільно небезпечне діяння, що вчинюється проти встановленого порядку несення військової служби, у скоєному треба встановити наявність складу військового злочину. Відомо, що склад злочину — це юридична конструкція, що являє собою систему об’єктивних і суб’єктивних ознак, указаних у КК, які в сукупності визначають суспільно небезпечне діяння як злочин. Ознаки складу військового злочину знаходять своє визначення і текстуальне закріплення в диспозиції певної статті розділу XIX Особливої частини КК, а також у низці норм Загальної частини КК, наприклад вина та її форми (статті 23–25), суб’єкт злочину (статті 18–22), незакінчений злочин (статті 13–16), співучасть у злочині (статті 26–31) тощо. Усі ознаки складу військового злочину можуть бути згруповані в одиниці більш високого (за ступенем узагальнення) рівня, що утворюють структуру даного злочину: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єктивна сторона, суб’єкт злочину, які отримали назву «елементи складу злочину». Вони є обов’язковими структурними одиницями складу злочину. Відсутність хоча б одного із цих елементів буде свідчити про відсутність складу військового злочину і, таким чином, злочину в цілому, а тому й про відсутність підстави кримінальної відповідальності. Отже, для встановлення підстави кримінальної відповідальності у вчиненому суспільно небезпечному діянні, що посягає на встановлений порядок несення військової служби, треба встановити наявність складу військового злочину: всіх його обов’язкових елементів і ознак. Розглянемо елементи складу військового злочину (у зв’язку з аналізом поняття цього злочину) детальніше.

Об’єкт військових злочинів. Відповідно до ч. 1 ст. 401 КК родовим об’єктом цих злочинів є встановлений законодавством України порядок несення або проходження військової служби. Цей порядок визначається Конституцією України, військовими статутами, окремими законами, підзаконними нормативно-правовими актами, у тому числі наказами відповідних начальників згідно з порядком підлеглості. У концентрованому вигляді порядок несення або проходження військової служби закріплено у Військовій присязі, що приймає кожний військовослужбовець, який зобов’язаний неухильно її виконувати.

Військовий правопорядок складається перш за все із взаємовідносин начальників і підлеглих, усіх військовослужбовців між собою, порядку несення або проходження військової та спеціальних служб, порядку використання військового майна, озброєння, техніки та зберігання військової таємниці, порядку здійснення військовими службовими особами своїх обов’язків і повноважень, додержання прав військовослужбовців тощо. Як видається, порядок несення та проходження військової служби є досить широкою за обсягом категорією й охоплює різні сфери військової служби, належне здійснення якої пов’язано із неухильним дотриманням військового правопорядку.

Установлений порядок несення або проходження військової служби є обов’язковим до виконання всіма військовослужбовцями та військовозобов’язаними, які проходять збори. Він становить сутність військової дисципліни і є необхідною умовою забезпечення постійної боєздатності Збройних Сил України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, Державної спеціальної служби транспорту та інших військових формувань, утворених згідно із законами України.

Таким чином, родовим об’єктом військових злочинів є встановлений порядок несення або проходження військової служби, який становить сукупність суспільних відносин, що виникають і функціонують у процесі проходження військової служби всіма військовослужбовцями, їх службової і бойової діяльності та регламентуються правовими нормами чинного законодавства і правилами співжиття у військових колективах.

Об’єктивна сторона військових злочинів. З об’єктивної сторони злочини проти порядку несення або проходження військової служби сформульовані в законі як злочини з матеріальним або з формальним складом. Більшість цих злочинів є злочинами з матеріальним складом і для наявності їх об’єктивної сторони необхідно встановлення:

1) вчинення зазначеного в диспозиції статті розділу XIX Особливої частини КК суспільно небезпечного діяння (дії чи бездіяльності);

2) настання суспільно небезпечних наслідків цього діяння; 3) причинного зв’язку між ними. Наприклад, порушення правил водіння або експлуатації машин (ст. 415), необережне знищення або пошкодження військового майна (ст. 412), недбале ставлення до військової служби (ст. 425) тощо. Деякі військові злочини описуються в законі як злочини з формальним складом, наприклад непокора (ст. 402), невиконання наказу (ст. 403), дезертирство (ст. 408) та ін. Вони визнаються закінченими з моменту вчинення суспільно небезпечного діяння і не потребують для констатації наявності складу злочину як підстави кримінальної відповідальності настання суспільно небезпечних наслідків.

Більшість військових злочинів вчиняються лише шляхом активних дій, наприклад перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень (ст. 424), погроза або насильство щодо начальника (ст. 405), мародерство (ст. 423). Низка цих злочинів вчиняється у формі бездіяльності, тобто пасивної поведінки, коли особа не вчиняє активних дій, які вона повинна була і могла вчинити: невиконання наказу (ст. 403), бездіяльність військової влади (ст. 426). Деякі військові злочини можуть вчинятися у формі як активної, так і пасивної поведінки: порушення правил несення бойового чергування (ст. 420), зловживання військовою службовою особою владою або службовим становищем (ст. 423).

У кримінальному законі при описуванні об’єктивної сторони деяких військових злочинів як обов’язкові ознаки складу злочину вказуються такі «спеціальні» ознаки: воєнний стан (ст. 428), бойова обстановка (ст. 427), поле бою (ст. 429), район воєнних дій (ст. 433), тяжкі наслідки (статті 423, 425). Ці ознаки свідчать про підвищений ступінь суспільної небезпечності військових злочинів і тому утворюють за загальним правилом кваліфіковані склади злочинів. У такий спосіб нормотворчої техніки законодавець забезпечує диференціацію обсягу і меж кримінальної відповідальності залежно від місця, обстановки вчинення військових злочинів чи їх суспільно небезпечних наслідків. У цих випадках завжди передбачається підвищена відповідальність, у санкціях статей встановлюються більш суворі покарання за суспільно небезпечні, злочинні діяння, що вчиняються в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, на полі бою або в районі військових дій, із застосуванням зброї, а також якщо діяння спричинило тяжкі наслідки тощо. Це зумовлено підвищеним ступенем суспільної небезпечності діянь, учинених у зазначених особливих умовах, коли необхідні максимальна чіткість, стійкість та дисциплінованість усіх військовослужбовців. Розглянемо їх докладніше.

Воєнний стан (ч. 3 ст. 402; ч. 2 ст. 403; ч. 3 ст. 404; ч. 3 ст. 405; ч. 4 ст. 407; ч. 3 ст. 408; ч. 3 ст. 409; ч. 3 ст. 410; ч. 3 ст. 411; ч. 3 ст. 413; ч. 2 ст. 418; ч. 2 ст. 420; ч. 2 ст. 421; ч. 2 ст. 423; ч. 4 ст. 242; ч. 4 ст. 425; ч. 2 ст. 426; ч. 2 ст. 428) — особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування спеціальних повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене цією загрозою, певне (можливе) обмеження конституційних прав і свобод людини, громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень[3]. Тобто це період фактичного знаходження України у стані війни з іноземною державою. Початком воєнного стану є день і час оголошення стану війни або нападу (агресії) на Україну. Закінченням воєнного стану вважаються день і час оголошення про припинення військових дій. Якщо ж військові дії фактично продовжуються після оголошення про їх припинення, то закінченням воєнного стану слід вважати час фактичного закінчення таких дій.

Бойова обстановка (ч. 2 ст. 402; ч. 2 ст. 403; ч. 3 ст. 404; ч. 3 ст. 405; ч. 4 ст. 407; ч. 3 ст. 408; ч. 3 ст. 409; ч. 3 ст. 410; ч. 3 ст. 411; ч. 3 ст. 413; ч. 2 ст. 418; ч. 2 ст. 420; ч. 2 ст. 421; ч. 2 ст. 423; ч. 4 ст. 424; ч. 3 ст. 425; ч. 2 ст. 426, ст. 427, ч. 2 ст. 428) — період знаходження військової частини, підрозділу, окремих військовослужбовців у безпосередньому зіткненні і протиборстві з противником, підготовка чи ведення бою (бойової операції). Бойова обстановка може виникнути як у воєнний, так і в мирний час, наприклад при відбитті нападу на Державний кордон України.

Поле бою (статті 429, 432) — частина території суші, повітряного або водного простору, на якій відбуваються, відбулися або повинні відбутися озброєне зіткнення і протиборство з противником.

Район воєнних дій (частини 1, 2 ст. 433; ст. 435) включає територію, яка зайнята під час бойових дій військами у межах від переднього краю фронту до розташування тилових підрозділів фронту ведення воєнних дій.

Тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 402; ч. 1 ст. 403; ч. 2 ст. 404; ч. 3 ст. 406; ч. 2 ст. 412; ч. 3 ст. 414; ст. 416; ст. 417; ст. 419; ч. 1 ст. 420; ч. 3 ст. 422; ч. 2 ст. 423; ч. 3 ст. 424; ч. 2 ст. 425) — оцінна категорія, що означає, як правило, зрив заходів стосовно забезпечення постійної бойової готовності військової частини, підрозділу, корабля; зрив бойового завдання, операції; знищення або пошкодження бойової та спеціальної техніки; загибель людей чи смерть хоча б однієї людини; втрата управління військами; заподіяння великої чи особливо великої майнової шкоди та ін.

Суб’єктивна сторона військових злочинів. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони більшості військових злочинів є умисна форма вини. Деякі з них, наприклад необережне знищення або пошкодження військового майна (ст. 412), недбале ставлення до військової служби (ст. 425), припускають необережну форму вини. На відміну від цього розголошення відомостей військового характеру, що становить державну таємницю, або втрата документів чи матеріалів, що містять такі відомості (ст. 422), можуть бути вчинені як умисно, так і з необережності. Деякі військові злочини пов’язані із наявністю змішаної (подвійної) форми вини, коли психічне ставлення особи до вчиненого нею суспільно небезпечного діяння може характеризуватися умисною формою вини, а до суспільно небезпечних наслідків — необережністю, наприклад порушення правил поводження зі зброєю, а також із речовинами і предметами, що становлять підвищену небезпечність для оточення (ст. 414), порушення правил водіння або експлуатації машин (ст. 415).

У деяких військових злочинах обов’язковими ознаками суб’єктивної сторони є мотив і мета. Так, погроза або насильство щодо начальника (ст. 405) вчиняється у зв’язку з виконанням ним обов’язків з військової служби. Викрадення, привласнення, вимагання військовослужбовцем військового майна (ст. 410) вчиняються з корисливих мотивів чи з корисливою метою. Зловживання військовою службовою особою владою (ст. 423) вчиняється з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб. У зазначених злочинах мотив, а також мета є обов’язковими (конститутивними) ознаками суб’єктивної сторони складу злочину. Відсутність таких ознак свідчитиме і про відсутність цього складу злочину.

Суб’єкт військових злочинів. Суб’єктом злочинів, що посягають на порядок несення військової служби, є спеціальний суб’єкт (ч. 2 ст. 18). Він, крім ознак загального суб’єкта (особа фізична осудна, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до КК може наступити кримінальна відповідальність (ч. 1 ст. 18)), повинен мати і спеціальні ознаки, визначені у ст. 401 КК та законах України, які регулюють порядок несення або проходження військової служби. Згідно із ч. 2 ст. 401 КК суб’єктами військових злочинів є: військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, Державної спеціальної служби транспорту, а також військовозобов’язані під час проходження ними навчальних (чи перевірних) або спеціальних зборів (ч. 1 ст. 401 КК), інші особи, визначені законом. Згідно з цим суб’єктами військових злочинів можуть бути: солдати, матроси, сержанти, старшини, прапорщики, мічмани, особи офіцерського складу, курсанти та слухачі військово-навчальних закладів та військовозобов’язані під час проходження навчальних (чи перевірних) або спеціальних зборів[4]. Цими суб’єктами можуть бути як чоловіки, так і жінки, що добровільно вступили на військову службу.

Суттєвою ознакою зазначених осіб як суб’єктів злочину є те, що вони несуть чи проходять військову службу або є військовозобов’язаними під час проходження ними навчальних (перевірних) чи спеціальних зборів. Військова служба у Збройних Силах України регулюється Законом України «Про загальний військовий обов’язок і військову службу» і полягає у професійній військовій діяльності придатних до неї за станом здоров’я і віком громадян України, пов’язаній із обов’язком проходження військової служби із захисту Вітчизни.

Установлено такі види військової служби: 1) строкова військова служба; 2) військова служба за контрактом солдатів і матросів, сержантів і старшин; 3) військова служба за контрактом прапорщиків і мічманів; 4) військова служба (навчання) за контрактом курсантів (слухачів) вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають кафедри військової підготовки (факультети військової підготовки, відділення військової підготовки, інститути військової підготовки) з програмами підготовки на посади осіб офіцерського складу; 5) військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; 6) військова служба осіб офіцерського складу за призовом; 7) кадрова військова служба осіб офіцерського складу, зарахованих до Збройних Сил України та інших військових формувань до запровадження військової служби за контрактом[5].

Для визнання особи суб’єктом військових злочинів важливе значення має встановлення початку і закінчення проходження військової служби, оскільки вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого розділом XIX Особливої частини КК, тільки у цей проміжок часу, тобто у період проходження військової служби, дає підстави визнавати це діяння злочином проти встановленого порядку несення військової служби.

Початком проходження військової служби вважається: 1) для призовників і офіцерів, призваних із запасу, — день прибуття до військового комісаріату для відправлення у військову частину; 2) для військовозобов’язаних і жінок, які вступають на військову службу за контрактом, — день зарахування до списків особового складу військової частини (військового закладу, установи тощо); 3) для громадян, які добровільно вступають на військову службу, — день призначення на посаду курсанта (слухача) вищого військового навчального закладу або його підрозділу; 4) для військовозобов’язаних — перший день фактичного перебування на зборах[6].

Закінченням проходження військової служби вважається день, з якого військовослужбовця виключено наказом по військовій частині (військовому закладу, установі тощо) із списків особового складу; для військовозобов’язаних — останній день фактичного перебування на зборах[7].

Громадяни, звільнені з військової служби, а також звільнені від призову на строкову військову службу (крім виключених з військового обліку), зараховуються в запас і є військовозобов’язаними. Виконання військового обов’язку в запасі у мирний час полягає у дотриманні порядку і правил військового обліку, проходженні навчальних, перевірних та спеціальних зборів, збереженні та вдосконаленні знань, навичок і вмінь, необхідних для виконання обов’язків військової служби у воєнний час. Призов військовозобов’язаних на збори є для них обов’язковим і здійснюється військкоматом.

Викладене дає підстави зробити висновок стосовно осіб, які не можуть визнаватися суб’єктами злочинів, що посягають на встановлений порядок несення військової служби, хоча й дещо подібні з ними.

Суб’єктами військових злочинів не можуть бути: а) допризовники і призовники; б) рядовий і начальницький склад органів міліції, установ з виконання кримінальних покарань та міністерства з надзвичайних ситуацій; в) невійськовозобов’язані — особи, не взяті на військовий облік або зняті з нього; г) робітники і службовці Збройних Сил, особи, які працюють за трудовим договором (контрактом); ґ) працівники відомчої воєнізованої охорони; д) особи, які служать у міжнародних миротворчих силах ООН і не знаходяться в штатному складі Збройних Сил України; ж) учні військових ліцеїв, шкіл; з) особи, які проходять альтернативну (невійськову) службу.

Співучасть у військових злочинах. Особливості суб’єкта злочинів проти установленого порядку несення військової служби обумовлюють і особливість застосування норм КК, що регламентують відповідальність за співучасть у злочині. Загальні правила кримінальної відповідальності за співучасть у злочині передбачено статтями 26–31 КК. Дія цих норм поширюється і на випадки співучасті у військових злочинах. Спеціальні ж правила відповідальності за співучасть у військових злочинах встановлено в ч. 3 ст. 401 КК. За цією нормою особи, не зазначені в цій статті (тобто ті, хто не є суб’єктом злочинів проти встановленого порядку несення військової служби), за співучасть у військових злочинах і виконання при їх вчиненні функції організатора, підбурювача чи пособника підлягають кримінальній відповідальності за відповідними статтями розділу XIX Особливої частини КК і за певною частиною ст. 27 КК залежно від того, яку роль у співучасті вони виконували. У той же час особи, які не є військовослужбовцями, не можуть бути виконавцями (або співвиконавцями) військових злочинів, учинених у співучасті. Це твердження випливає із змісту поняття суб’єкта цих злочинів. Дії цих осіб (не суб’єктів військових злочинів) навіть у випадках, коли вони у співучасті з військовослужбовцями виконують певну частину (елемент) об’єктивної сторони військового злочину, наприклад заподіяння тілесних ушкоджень, побоїв або здійснення інших насильницьких дій відносно військового начальника при вчиненні злочину, передбаченого ст. 405 КК («Погроза або насильство щодо начальника»), повинні кваліфікуватися як пособництво (чи організаторство) у вчиненні військового злочину. А за умов, що фактично вчинене цими особами містить склад іншого самостійного (загальнокримінального) злочину вчинене має кваліфікуватися за правилами сукупності злочинів. Так само і цивільна особа, що разом з військовослужбовцем чи військовозобов’язаним, який проходить збори, безпосередньо (навіть за попередньою змовою) бере участь у вчиненні діянь, що створюють об’єктивну сторону військового злочину, не може визнаватися співвиконавцем. Дії цих цивільних осіб слід кваліфікувати як пособництво чи організаторство у вчиненні військового злочину з посиланням не тільки на відповідну статтю розділу ХІХ Особливої частини КК, а й на ст. 27 КК (певну її частину).

Рішення, що пропонується, поширюється як на ситуації, коли військовий злочин вчиняється «групою осіб» (статті 402, 404–406), так і на ситуації, коли цей злочин здійснюється за попередньою змовою групою осіб (статті 408, 410 КК). Співучасть у злочині і попередня змова самі по собі не можуть впливати на вирішення питання про ознаки виконавця (військовослужбовця) злочину, для якого «спеціально» передбачено кримінальну відповідальність у нормах статей розділу ХІХ Особливої частини КК. Тому співучасть у злочині і навіть попередня змова вчинення злочину не можуть бути обставиною, за якою «не спеціальний суб’єкт» як виконавець злочину може «перетворюватися» у «спеціального суб’єкта» — у нашому випадку «військовослужбовця».

§ 2. Система і види військових злочинів

Визначення системи злочинів, у тому числі військових, має важливе теоретичне і практичне значення, оскільки дає можливість не тільки впорядковувати їх як відносно струнку, логічно узгоджену систему, а й більш чітко і повно встановити найбільш суттєві риси (ознаки), які їм притаманні і якими вони відрізняються одне від одного та від суміжних (невійськових) злочинів. Такий аналіз, безперечно, потребує системного підходу, що пов’язано з необхідністю обов’язкового визначення системоутворюючого чинника (критерію), який міг би бути здатним виступати підставою пошуку відповідних елементів системного об’єкта (злочинів проти встановленого порядку несення військової служби), а також виявлення мережі зв’язків і відносин між ними, тобто встановлення структури (системи елементів) даного об’єкта. Чинником (підставою), що може бути здатним виконувати функцію критерію цієї систематизації, ми вважаємо за можливе визнати об’єкт розглядуваних злочинів.

Об’єктом військових злочинів, як уже відзначалося, є встановлений порядок несення військової служби, який являє собою сукупність суспільних відносин, що виникають і функціонують у процесі проходження служби різними категоріями військовослужбовців, їх службовій і бойовій діяльності та регламентуються правовими нормами чинного законодавства України і правилами співжиття в армійських колективах. Саме цей об’єкт є підставою виділення військових злочинів у самостійну і відносно виокремлену групу злочинів, відповідальність за які передбачено у статтях розділу ХІХ Особливої частини КК. У той же час даний об’єкт дає підстави об’єднувати зазначені злочини за їх суттєвими ознаками подібності (які визначаються цим об’єктом) в одну й ту саму групу та встановлювати за них кримінальну відповідальність у нормах одного й того самого розділу КК (ХІХ).

Проте запропоноване рішення щодо значення об’єкта для систематизації злочинів, які посягають на встановлений порядок несення військової служби, ще не розкриває внутрішньої структури цих злочинів, не показує елементи, які входять до змісту цієї структури. Розв’язання цієї проблеми можливе, на наш погляд, шляхом аналізу змісту суспільних відносин, що становлять зміст родового об’єкта військових злочинів. Відомо: суспільні відносини, що складаються й існують у сфері несення або проходження військової служби, за обсягом досить широкі і за змістом вельми складні. Вони включають різні сторони (аспекти) чи сфери цієї служби, які входять до змісту даних відносин як їх складові: відносини, що стосуються порядку підлеглості та військової гідності; порядку проходження військової служби; порядку збереження та користування військовим майном; порядку експлуатації військової техніки; порядку несення бойового чергування та інших спеціальних служб; відносини у сфері охорони державної таємниці; у сфері військової службової діяльності; у сфері порядку несення військової служби на полі бою та в районі бойових дій; відносини у сфері виконання обов’язків несення військової служби, що випливають із міжнародних конвенцій і договорів. Ці сфери (сторони, аспекти) несення або проходження військової служби в теорії і практиці кримінального права прийнято визначати як «безпосередні об’єкти військових злочинів». Вони співвідносяться з родовим об’єктом як частка з цілим і при цьому уточнюють та деталізують його. Одночасно родовий об’єкт обумовлює й основні риси безпосередніх об’єктів військових злочинів, оскільки частина завжди має риси цілого. Механізм посягання на родовий об’єкт полягає у тому, що при вчиненні військового злочину шкода йому заподіюється завжди шляхом порушення перш за все тієї чи іншої сфери (сторони) встановленого порядку несення або проходження військової служби, тобто шляхом посягання на безпосередній об’єкт. Відповідно до цього і залежно від безпосередніх об’єктів, на які посягають військові злочини, можна виділяти такі їх види (групи).

I. Злочини проти порядку підлеглості та військової гідності: непокора (ст. 402), невиконання наказу (ст. 403), опір начальникові або примушування його до порушення службових обов’язків (ст. 404), погроза або насильство щодо начальника (ст. 405), порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності відносин підлеглості (ст. 406 КК).

II. Злочини проти порядку проходження військової служби: самовільне залишення військової частини або місця служби (ст. 407), дезертирство (ст. 408), ухилення від військової служби шляхом самокалічення або іншим способом (ст. 409 КК).

III. Злочини проти порядку збереження та користування військовим майном: викрадення, привласнення, вимагання військовослужбовцем зброї, бойових припасів, вибухових або інших бойових речовин, засобів пересування, військової та спеціальної техніки чи іншого військового майна, а також заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем (ст. 410), умисне знищення або пошкодження військового майна (ст. 411), необережне знищення або пошкодження військового майна (ст. 412), марнотратство або втрата військового майна (ст. 413 КК).

IV. Злочини проти порядку експлуатації військової техніки: порушення правил поводження зі зброєю, а також із речовинами і предметами, що становлять підвищену небезпечність для оточення (ст. 414), порушення правил водіння або експлуатації машин (ст. 415), порушення правил польотів або підготовки до них (ст. 416), порушення правил кораблеводіння (ст. 417 КК).

V. Злочини проти порядку несення бойового чергування та інших спеціальних служб: порушення статутних правил вартової служби чи патрулювання (ст. 418), порушення статутних правил несення прикордонної служби (ст. 419), порушення статутних правил несення бойового чергування (ст. 420), порушення статутних правил внутрішньої служби (ст. 421 КК).

VI. Злочини у сфері охорони державної таємниці: розголошення відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю, або втрата документів чи матеріалів, що містять такі відомості (ст 422 КК).

VII. Військові службові злочини: зловживання військовою службою особою владою або службовим становищем (ст. 423), перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень (ст. 424), недбале ставлення до військової служби (ст. 425), бездіяльність військової влади (ст. 426 КК).

VIII. Злочини проти порядку несення військової служби на полі бою та в районі бойових дій: здача або залишення ворогові засобів ведення війни (ст. 427), залишення гинучого військового корабля (ст. 428), самовільне залишення поля бою або відмова діяти зброєю (ст. 429), добровільна здача в полон (ст. 430), злочинні дії військовослужбовця, який перебуває в полоні (ст. 431), мародерство (ст. 432 КК).

ІX. Злочини, відповідальність за які передбачена міжнародними конвенціями та договорами: насильство над населенням у районі воєнних дій (ст. 433), погане поводження з військовополоненими (ст. 434), незаконне використання символіки Червоного Хреста, Червоного Півмісяця, Червоного Кристала та зловживання ними (ст. 435 КК).

Система і види військових злочинів, що пропонуються з достатньою повнотою і в логічно узгодженому порядку, характеризують системи і види суспільно небезпечних діянь, що посягають на встановлений порядок несення або проходження військової служби.

1. Поняття військового злочину (загальна характеристика).

2. Родовий та безпосередні об’єкти військових злочинів.

3. Об’єктивна сторона військових злочинів.

4. Суб’єктивна сторона військових злочинів.

5. Суб’єкт військових злочинів.

6. Проблеми кваліфікації військових злочинів, учинених у співучасті.

7. Система військових злочинів.