Чарівне горнятко

БАТЬКО І ЧОТИРИ СИНИ[86]

Мав батько чотирьох синів. Коли повиростали, то одного разу зібрав їх і каже:

— Прийде час вам із людьми рівнятися. Дати вам нічого не можу, бо самі бачите, який я бідний. Ідіть у світ білий і здобудьте собі якесь ремесло.

Попрощалися сини з родиною і рушили в далеку подорож.

Ідуть день, ідуть другий, ідуть третій. Ніхто не зустрічає їх, ніхто не питає, куди йдуть і чого шукають. Аж на четвертий день з темного лісу вийшов дуже старий, сивий дідусь.

— Добридень, дідусю!

— Доброго здоров'я. Куди ви, хлопці, йдете?

— Йдемо, — відповідають, — у світ ремесла повчитися.

— Якщо так, то одного на три роки можу взяти до себе.

— Візьміть на три роки і три дні,— попросився старший брат.

Дід погодився.

Залишився старший брат із дідом, а троє рушили далі. Йшли цілий день, вийшли у широкий степ, переночували, аж зустрічає їх дідусь. Привіталися, а він питає:

— Куди йдете, хлопці?

— Ремесла навчитися хочемо.

— Один із вас може залишитись у мене на три роки.

— Візьміть мене на три роки і два дні,— проситься один із братів.

— Добре…

Попрощалися і пішли два брати далі, а на другий день і третього брата зустрічний дідусь забрав. Попрощався наймолодший і рушає в дорогу сам. А домовилися зустрітися через три роки і день, щоб разом іти додому.

Іде наймолодший брат — аж перед ним велике місто. Із-за кущів вийшов чоловік і привітався:

— Куди йдеш? — питає.

— Ремесла якогось хочу навчитися, — каже хлопець.

— Ходи зі мною. Будеш учитися три роки.

Погодився хлопець і залишився в того чоловіка.

Швидко пробіг час. А через три роки попрощався хлопець зі своїм учителем, подякував за науку і пішов.

Через день зустрічається зі своїм братом.

— Навчився ремесла? — питається брат.

— Навчився.

— А яке твоє ремесло?

— Соромно й признатися, — каже молодший.

— То яке?.. Чи не злодій ти?

— Я злодій.

— То непогано. Цілий день лежиш у холодку і думаєш куди вночі піти. Якщо ти добрий злодій, то за ніч вкрадеш стільки, що півроку житимеш, а як поганий — без голови залишишся.

— Я такий злодій, що лише у панів крастиму. А ти хто?

— Я стрілець. Бачиш, господар навіть подарував чарівну рушницю. Не прицілюючись стріляю, а куля сама потрапляє, куди я задумав.

Через день зустрічають третього брата.

— Що ти навчився? — питають.

— Я — кравець. Маю чарівну голку. Як шию костюм, то навіть не приміряю його.

На третій день зустріли й найстаршого брата.

— Яке ти ремесло здобув? — питають.

— Я — астроном, — каже старший брат і показує чарівну підзорну трубу.

І от уже йдуть брати додому разом. Прийшли, а батько та мати вже постаріли,

— Ну, діти, похваліться, чого вас навчили, — каже батько.

Розповіли брати. Лише наймолодший мовчить.

— А ти чи не злодій, — каже батько, — що мовчиш?

— Злодій, — відповідає наймолодший.

— Та нічого, побачу, на що ви здібні,— каже батько. — Ти, найстарший сину, астроном? То поглянь і скажи, що бачиш на вершечку цієї груші.

Вийняв син підзорну трубу, підніс до ока:

— Є гніздо синиці, а в тому гнізді п'ять яєчок, — каже.

— П'ятеро? А ти, злодію, лізь на грушу і з-під синички викради яєчка.

Роздягся син, взяв у зуби ножик і тихесенько поміж колючим гіллям доліз під гніздо. Примостився там, ножик із зубів — і береться до роботи.

Знизу в гнізді вирізав дірочку, щоб могло пролізти яєчко. Корочок положив на гілку. В цей час синичка почала рухатися, і через дірочку викотилося яєчко. Взяв він його у рот. Через мить ще одне випало — і так усі п'ятеро. Знову закрив корком гніздо і зліз на землю.

— Ось тобі, батьку, яєчка.

— Тепер, астрономе, подивися, чи є в гнізді пташка?

Подивився син і відповідає:

— Є!

Не повірив батько і кинув грудкою, а з гнізда вилетіла синичка.

Тоді похвалив найстаршого і наймолодшого синів і далі іспитує.

Розклав четверо яєць на кінцях стола, а посередині п'яте положив.

— Ти, сину, хвалився, що стрілець. Якщо це правда, то з одного пострілу розбий усі п'ятеро яєчок так, щоб не зачепити пташат, які повинні вилупитися.

Взяв син три шротини, наладував рушницю, прицілився у середнє яйце, вистрелив — і всі п'ятеро пополовинив.

— Ти, сину, казав мені, що кравець, — каже батько іншому синові.— Позашивай яєчка, щоб тих писклят, які всередині, мати вивела живими і здоровими.

Витяг кравець чарівну голку, вселив золоту нитку і почав зашивати. А щоб нитки не було видно, то затер шви фарбою.

Батько наказав синові-злодієві віднести знову на місце яйця. Той поліз, примостився під гніздом, а синичка теж уже сіла і вертиться, бо яєць під собою не чує. Тихенько, щоб не налякати її, хлопець по одному яєчку через дірочку в гніздо запхнув. Потім закрив корочком дірочку, шпилькою пришпилив і зліз на землю.

Пішов батько панові похвалитися, що його сини приїхали додому. Постукав, привітався і став біля порога. А панові вже хтось сказав, що вони приїхали, і запрошує він бідняка сісти.

— Так якого ремесла навчилися сини твої? — питає.

— Найстарший астроном…

— Це дуже добре. Я його беру на службу.

— Другий кравець…

— Мені вже два роки не може ніхто пошити гарної одежі. Буде і йому робота.

— Третій стрілець…

— Цього я беру до себе гайовим. А четвертий хто?

— Та соромно говорити про нього. Злодій.

— Якщо він злодій, — каже пай, — то всі твої сини хай ще відпочивають, а він хай біжить до мене.

Пішов батько додому та й каже молодшому синові йти відразу ж до пана. Той пішов, пан запросив його сісти і каже:

— Казав батько, що ти добрий злодій.

— Та злодій.

— Мушу спершу випробувати тебе. Завтра мої їздові будуть везти через ліс до станції дванадцять возів пшениці. Скільки вкрадеш — стільки твого буде.

— Добре.

Скликав пан слуг і наказує:

— Подивіться добре на цього хлопця. Завтра він буде красти пшеницю. Якщо вкраде — шкури спущу.

Прийшов Іван додому, готується, пришив блузку до штанів, напхав усередину соломи, постоли причепив теж. З білої хустини зробив голову, фарбами намалював свій рот, очі, ніс, пришив до голови кашкета. Поки фарба висохне, побіг до старенької бабусі і попросив продати квочку з курчатами. Не хоче бабуся продавати. Та він обіцяє завтра квочку їй повернути і дати ще 10 мішків пшениці. Не вірила бабуся, але дала себе вговорити.

Переночував Іван, взяв опудало, коробку з квочкою та курчатами і пішов до лісу. Над дорогою вибрав високого дуба. Зав'язав на кінці шнурка петлю, накинув її опудалу на шию. Сам виліз на дуба, підвісив опудало над дорогою, зав'язав шнурок до гілки. Тоді побіг уперед, насипав на дорогу пшона, випустив квочку з курчатами, а сам заховався за кущами.

Чує — їздові перекликаються:

— Дмитре, дивися, аби злодій якийсь мішок не вкрав.

— Не бійся. Хай лише попадеться на наші очі, то ноги не дотягне додому.

— Хлопці. Та ось він висить! — вигукнув один з їздових.

— Не може бути!

Під'їжджають, а один не витерпів та батогом повішеного по ногах.

— Ах ти, сучий сину, хвалився вкрасти у нас пшеницю. А тепер із сорому повісився. Ну, тепер можна і закурити.

Коні їдуть самі, а їздові йдуть юрбою. Та раптом один з них гукає:

— Хлопці! Курка з курчатами!

Почали вони ловити курчат, а ті по траві розбіглися. Підводи тим часом сховалися за поворотом. Іван із-за кущів повернув передню підводу на лісову дорогу, а за нею поїхали всі інші.

Замаскував сліди гіллям і поїхав до села.

Схаменулися їздові, залишили квочку з курчатами, біжать, а коней нема та й нема. Прибігають на станцію — нема. Радять їм побігти до магістралу, бо може поліція туди загнала. Пішли туди. Нема.

Повертають із міста пішки.

А Іван тим часом приїжджає до того двору, де живе жінка, у котрої він квочку з курчатами взяв. Віддав їй повний віз зерна, а одинадцять возів додому повіз.

Прийшли їздові до пана, стали в порозі, а пан питає:

— Украв хоч мішок?

Розповіли їздові, що сталося, а панові аж піт виступив на чолі. Звелів покликати Івана.

Прийшов Іван увечері, привітався, а пан йому:

— Вкрав таки?

— Вкрав.

А слуги дивуються:

— Як, ми тебе повішеного бачили?

— Ви хіба не знаєте, — каже Іван, — що мертві по дурнів приходять. Це вам не курчат ловити і не бити повішеного батогом.

— Буде Іване, так як ми домовилися, — каже пан, — зерно твоє. Але хочу домовитися з тобою, щоб ти коней мені відпродав.

— То, пане, треба по базарній ціні платити. Але аби ти не казав, що я поганий, віддаю тобі за половину.

— Слухай, Іване, — каже далі пан. — Я хотів перевірити, чи ти добрий злодій. Скажи, а чи ти міг би мені викрасти батька з пекла? І скільки за це хочеш?

— Ніскільки. Дай мені того слугу, що батогом бив мене, повішеного.

Дав пан, і пішли вони обидва. Тремтить слуга. Йдуть серед ночі, перейшли один міст, потім другий, третій — так вісім мостів, а коло дев'ятого зупинилися.

— Лізь під міст, — каже Іван.

Залізли під міст. Чують — їдуть підводи. Прогуркотіла одна по мосту, друга, а як над'їхала сьома, то Іван кричить.

— Стій!

З мосту запитує чийсь голос:

— Хто там?

— Та я — Іван.

— Який Іван?

— Злодій.

— Що тобі треба?

— Віддай мені батька мого пана.

— А я чим буду смолу возити?

— Бери панського слугу.

— Давай.

Вийшли на міст. Пана розпрягли, а слугу запрягли і поїхали.

Привів Іван старого пана до сина, а пан каже:

— Ой сину мій проклятий, ти і там мені спокою не даєш! Я лише навчився у шлеї ходити і через тебе мусив роботу залишити. Ти знаєш, що тепер це місце зайняли, і я мушу до важкої роботи йти або у смолі кипіти?! Ти не хочеш від мене відчепитися, то я від тебе відчеплюся. Аби ти огнем згорів і димом здимів, а той, хто мене сюди привів, аби на моєму майні осів!

Пан пропав. Весь маєток дістався Іванові, але він його бідним роздав, а собі побудував хату, оженився. І брати його поженилися. До сьогодні живуть і хліб жують.