Чарівне горнятко

ЯК БІДНИЙ ЧОРТА ОБДУРИВ[38]

Жив собі на світі бідний чоловік. Він нічого не мав коло хати, а лише купу дітей, голодних і обірваних. Бідолаха не міг ні до чого доробитися, бо як щось і принесе до хати, то ніби кине камінь у воду.

Чоловік день і ніч увихався у пана. Одного разу, коли біда ще дужче прикрутила, пішов до дідича й сказав:

— Поможіть мені, бідному, бо, ади, пропадаю.

Пан відповів йому:

— Чого-сь бідний? Бо-сь дурний. А чого-сь дурний?

— Бо-сь бідний. Іди звідси на псю-маму, бо не можу дивитися на тебе.

Зажурився неборака. Іде додому — аж згорбився. Раптом чорт стає йому посеред дороги.

— Що, бідуєш, чоловічку?

— Бідую, Антипку.

— Пан вигнав на псю-маму?

— Вигнав, Антипку.

— А ти хочеш жити по-панськи?

— Хочу, Антипку.

— То повісся на золотий гачок. Я заберу твою душу.

— А скільки мені заплатиш?

— Триста тристенних.

— Файні гроші. Давай їх сюди, бо присіла біда.

Через якусь хвильку чорт приніс мішок грошей, кинув перед ним і спитав:

— Коли задриґаєш ногами?

— Через десять років.

— Добре, я прийду за твоєю душею.

Бідний уже не був бідним. Накупив за гроші всілякого добра. Жив, ґаздував і потилиці собі ніколи не чухав.

Десять років минули дуже скоро. Чоловік не мав бажання вішатися на золотий гачок. Почав думати, як має обдурити чорта.

Коли настав останній день, зробив собі залізні постоли і пішов у поле. Того року соняшники були дуже файні, як золоті. Він знайшов великого гарбуза, прив'язав до крижів і убрав наопашки сардачину. Потім, прив'язав один кінець очкура до соняшника, а другий — до шиї. Приліг, висолопив язика, вивалив очі. Став таким! що хоч «алілуя» над ним співай.

Чорт прибіг, помацав — чоловік не дихає.

Штрик його вилами у крижі — чоловік анічичирк. Розпалив вогонь йому під ногами, а той — ні мур-мур.

— Ох, спізнився я, — сказав чорт. — Його душа вилетіла з грудей. Треба наздоганяти.

Чорт побіг. А чоловік виспався, встав, підтягнув портяниці й подався додому. Жив собі добре, доки не розтринькав усі триста тристенних.