СЛУЖБА ЗА ТРИ КОРЖИКИ[47]

Були собі чоловік і жінка. Жили дуже бідно. Чоловік ходив до пана робити і за те йому дещо перепадало. Одного разу сказав жінці:

— Завтра йду рубати ліс. Поклади мені щось у торбину, аби-м пообідав і повечеряв. Робота тяжка — треба раз по раз гепати сокирою і довбнею.

Жінка спекла три коржики й поклала йому в тайстру. Чоловік прийшов до лісу, коли ще було темно. До ранку добре наробився й зголоднів. Узяв собі тайстрину, хап — а в ній нема нічого.

— Жінка, відай, забула дати коржики, — сказав і взявся знову до роботи.

Цілий день рубав, пиляв, зносив дрова, складав їх у стоси. І був такий голодний, аж світився. Увечері ледве-ледве ноги приволочив додому.

А тим часом на пеньку сидів малий Антипко і їв, аж махав вухами. До нього підійшов старий дідько й спитав:

— Що ти тут робиш?

— Їм.

— Що їси?

— Коржики.

— Звідки маєш?

— Украв.

— У кого?

— У того бідного чоловіка, що рубав тут ліс.

Старий дідько розгнівався. Схопив Антипка за вухо і закричав:

— Я ж тебе посилав красти не до бідного, а до багатого!..

— Я йшов до багатого й не винен, що здибав бідного на дорозі,— відповів Антипко.

— Не винен? Ти ще й брешеш? Іди до бідного чоловіка і за три коржики маєш йому служити три роки!

Антипко скривився, трохи поплакав і перестав, бо в старого дідька така вдача: як сказав слово, то ніби втяв попри саму шкіру. Треба йти найматися на службу. Перекинувся у хлопця, зайшов до чоловіка, став на порозі й поклонився.

— Чого прийшов, хлопче?

— Найматися.

Бідняк витріщив очі:

— До мене? Йди до дідька! Я й сам не маю їсти.

— Дідько прислав мене до вас. Я буду їсти те, що ви їсте.

Хлопець стояв і посміхався. Бідний трохи пом'як.

— Та я сам не маю в що себе вбирати.

— Я буду ходити в цім, що на мені.

Чоловік розвів руками:

— Хто послав на мою голову такого напасника?

Старий дідько…

— Не жартуй зі мною, хлопче, — повеселішав чоловік. — Лягаймо спати, а завтра увидимо, що нам робити.

Хлопчина ліг на лаву, поклав собі під голову кулак і заснув.

Вранці жінка встала й бідкається, що їй зварити на сніданок. Коли глип — в кутку стоїть мішок з білою мукою, кошик яєць, макітра з сиром і великий гладун сметани. Жінка аж сплеснула в долоні, так здивувалася. Розбудила чоловіка й каже:

— Дивися, що в нас є…

Чоловік протер очі, довго розглядав оте добро й промовив:

— У цій хаті зроду не було такого багатства.

Хлопець спав і гадки ні про що не мав. Коли господиня зварила пирогів, чоловік розбудив хлопця:

— Вставай снідати, бо час на роботу.

Після сніданку взяли пилу й дві сокири і пішли рубати ліс.

Робота добре йшла. Хлопець махне сокирою — одразу дуба звалить. Бідняк аж рота роззявляв. Жінка принесла обідати й не повірила, що вони стільки зрубали. До вечора увесь панський ліс був складений у стоси. Бідняк взяв добрі гроші.

Минали дні, тижні, місяці. Йшов рік за роком. Бідняк добре ґаздував з тим хлопцем. Навіть доробився, що вже не бідував. Полюбив свого наймита — не міг без нього з'їсти і кавалка хліба.

Як закінчилися три роки, хлопець щез, гейби у воду впав. Більше не вертався. Через це мушу і я кінчати свою казку.

Загрузка...