Розділ 11



Рішучість Лую

Коли він зник, я пішла до себе в кімнату й заридала. Для мене це було єдиною можливістю стримати свою лють. Тепер я зрозуміла, чому замість лазерного ножа використовувався скальпель. Простіший у конструкції скальпель набагато легше зачаклувати. Аро. Завжди винний Аро. Майже всю ніч я роздумувала над усіма можливими способами, в які могла б нашкодити цій людині.

Я подумала, чи не зірвати мені зі стану золотий ланцюжок і не виплюнути камінець у сміття, але не змогла примусити себе до цього. Ці два предмети якось непомітно стали частиною мого «я». Без них мені було би страшенно соромно. Тієї ночі я не спала ні хвилини — надто сильно гнівалася на Аро й надто сильно боялася, що мене вві сні знову відвідає біологічний батько.

Наступної ночі я спала лише тому, що була виснажена. На щастя, червоне око не з’явилося. Зустрівшись наступного дня після школи з Бінтою й Діті, я вже почувалася трохи краще.

— Знаєш того фотографа? Я чула, в нього повідпадали всі нігті, — сказала Діті, грайливо перекочуючи діамант у роті.

— І? — запитала я, притулившись спиною до стіни школи.

— І це огидно! — вигукнула Бінта. — Що то за чоловік такий?

— А де Лую? — запитала я, змінюючи тему.

Діті гигикнула.

— Мабуть, з Касі. Або Ґваном.

— Клянуся, за Лую як за наречену дадуть найбільший викуп, — сказала Бінта.

Чи спробував хтось із цих хлопців торкнутися Лую?

— А що Матан? — запитала я.

Матан був улюбленцем Лую. А ще він мав найвищі оцінки з математики. Всі три мої подруги мали по кілька залицяльників. Найбільше їх мала Лую, а за нею — Діті. Бінта відмовлялася говорити зі своїми.

Лую вийшла з-за рогу, коли ми ще теревенили. Йшла вона зігнувшись, під очима залягли темні кола.

— Лую! — заверещала Діті. — Що сталося?!

Бінта заплакала і схопила Лую за руку.

— Посадовіть її! — крикнула я. Руки Лую, трусячись, стискалися в кулаки й розтискалися. Тоді її обличчя скривилось, і вона заволала від болю.

— Я піду приведу когось, — сказала Бінта й підскочила.

— Ні! — видушила з себе Лую. — Не треба!

— Що сталося? — запитала я.

Ми всі схилилися над нею. Лую витріщилася на мене великими запалими очима.

— Ти… може, ти знаєш, — сказала вона мені. — Зі мною щось не так. Здається, я проклята.

— Що ти?..

— Я була з Матаном. — Вона трохи помовчала. — Біля дерева, оточеного кущами.

Ми закивали. Саме туди ходили учні, коли потребували усамітнення.

Лую мимохіть усміхнулася.

— Я не така, як ви. Ну, може, Діті мене зрозуміє. — Бінта сягнула у свою торбинку й передала Лую пляшку води. Лую зробила невеликий ковток, а тоді заговорила з такою люттю, на яку я не вважала її здатною. — Я старалася, але мені це подобається, — заявила вона. — Мені завжди це подобалося! А чому ж ні?

— Лую, що… — заговорила Діті.

— Поцілунки, доторки, близькість, — промовила Лую, дивлячись на Діті. — Ти знаєш. Це добре. Ми рано про це дізналися. — Вона поглянула на Бінту. — Це добре, коли це правильно. Я знаю, що тепер нас не має торкатися жодний чоловік, а я ж старалася!

Я взяла її за руку. Лую відсмикнула її.

— Я старалася три роки. Тоді якось прийшов Ґван, і я дозволила йому себе поцілувати. Було добре, а потім стало погано. Мені… стало боляче! Хто це зі мною зробив? Не можна ж просто… — Дихала вона надміру важко. — Скоро нам буде вісімнадцять, ми станемо повноправними дорослими! Нащо чекати до шлюбу на можливість насолодитися тим, що дала мені Ані? Хоч що це за прокляття, я хочу його знищити. Я старалася… Сьогодні я наче помирала. Матан відмовився продовжувати… — Вона поглянула за мене і скрикнула: — Подивіться на нього!

Ми всі повернулися та побачили, що Матан стоїть за шкільним парканом. Він швидко попростував геть.

— Я не буду твоїм убивцею! — крикнув він.

— Ані тобі пеніс скрутить! — крикнула Лую.

— Лую! — верескнула Діті.

— Мені все одно, — сказала Лую, відвівши погляд.

— Це минеться, — запевнила я. — За кілька хвилин тобі стане краще.

Я вже не вперше бачила її такою. «Той день, коли вона пройшла повз мене з нездоровим виглядом», — згадалося мені.

— Мені ніколи не стане краще, — відповіла вона.

— Це прокляття? — спитала мене Бінта.

— Не думаю, — сказала я, роздратована тим, що вони думають, ніби я знаю все про прокляття.

— Так, — сказала Діті. — Два роки тому я дозволила Фанасі… торкнутися себе. Ми цілувалися, і… Мені стало так боляче, що я заплакала. Він образився й досі зі мною не розмовляє.

— Це не прокляття, — раптом заявила Бінта. — Це Ані нас захищає.

— Від чого? — загарчала Лую. — Від приємних стосунків із хлопцями? Не треба мені такого захисту!

— А мені треба! — відказала Бінта. — Ти не знаєш, що для тебе корисно. Тобі пощастило, що ти не завагітніла! Ані тебе захистила. І мене захищає. Мій батько… — Вона швидко накрила рота долонею.

— Що твій батько? — насупилася Лую.

Я гортанно загарчала.

— Бінто, говори, — наказала я. — Ой-йой, Бінто, що це таке?

— Він що, знову спробував? — запитала Діті, коли Бінта не стала говорити. — Спробував, так?

— Він не зміг цього зробити, бо ти корчилася від болю? — запитала я.

— Ані мене захищає, — наполягла Бінта. Її щоками покотилися сльози.

Ми всі затихли.

— Він… тепер він розуміє, — сказала Бінта. — Він мене більше не чіпає.

— Мені байдуже, — заявила Лую. — Його треба каструвати, як інших ґвалтівників.

— Тс-с-с, не кажи так, — прошепотіла Бінта.

— Я казатиму й робитиму те, що хочу! — закричала Лую.

— Ні, — заперечила я та обняла Бінту однією рукою. Ретельно підібрала слова. — Гадаю, під час Одинадцятого ритуалу на нас було накладено джуджу. Воно… мабуть, зникає після одруження. — Я суворо подивилася на Лую. — Гадаю, ти помреш, якщо зважишся на близькість.

— Воно зникає після одруження, — сказала Діті й кивнула. — Моя двоюрідна сестра постійно каже, що лише чиста жінка приваблює до себе достатньо чистого чоловіка, який може принести на подружнє ложе насолоду. Вона каже, що її чоловік — найчистіший із тутешніх чоловіків… мабуть, тому що він був першим, хто не приніс їй болю.

— Фу, — гнівно сказала Лую. — Нас обманюють, змушуючи думати, ніби наші чоловіки — боги.


Дорогою додому я зустріла Мвіту. Він читав біля дерева іроко. Я сіла біля нього й гучно зітхнула. Він закрив свою книжку.

— Ти знала, що Ада й Аро колись кохали одне одного? — запитав він.

Я підняла брови.

— А що сталося?

Мвіта відкинувся назад.

— Коли він тільки прийшов сюди багато років тому, Товариство Осуґбо негайно викликало його на збори. Провидець, напевно, побачив, що Аро — чаклун. Невдовзі після цього його запросили працювати зі старійшинами Осуґбо. Після того, як він мирним шляхом владнав суперечку між двома найбільшими торговцями Джвагіра, йому запропонували повноправне членство. Він перший не надто старий старійшина у Джвагірі. Судячи з вигляду, Аро було щонайбільше сорок. Ніхто не був проти, тому що він пішов Джвагіру на користь. Знаєш Дім Осуґбо?

Я кивнула.

— Його було зведено за допомогою джуджу, — пояснив Мвіта. — Він стояв тут іще до появи Джвагіра. Хай там як, він уміє багато чого… добиватися. Якось Нана Мудра попросила Єре — так звали Аду замолоду — зустрітися там із нею. Вийшло так, що Аро того дня теж там був. Обоє завернули не туди й зіткнулися ніс до носа. Вони одразу, щойно познайомившись, не сподобались одне одному.

Кохання часто плутають із ненавистю. Але часом люди дізнаються, що помилялися, як невдовзі й сталося із цими двома. Нана Мудра вже побачила в Єре наступну Аду. Тож Єре часто просили зайти до Дому з тієї чи іншої причини. Аро проводив там майже весь свій час. Розумієш, Дім Осуґбо постійно їх зводив.

Аро про щось просив, а тоді Єре на це приставала. Він говорив, а вона слухала. Вона чекала, а тоді він приходив до неї. Їм здавалося, ніби вони розуміють, як усе завжди має бути. Врешті-решт Єре призначили Адою після смерті попередньої Ади. Аро утвердився в ролі Творця. Вони ідеально доповнювали одне одного.

Мвіта помовчав.

— Саме Аро спало на думку накласти на скальпель джуджу, але пристала на це Ада. Їм здавалося, що вони роблять щось добре для дівчат.

Я гірко розсміялась і хитнула головою.

— Нана Мудра знає?

— Знає. Їй це теж видається слушним. Вона стара.

— Чому Аро й Ада не побралися?

Мвіта всміхнувся.

— А я хіба казав, що вони не побралися?

Загрузка...