Літопис Руський. Київський літопис

У РІК 1164

У РІК 6672 [1164]. Прийшов митрополит Іоанн в Русь. І не хотів його Ростислав прийняти, тому що одрядив був Ростислав [боярина] Гюряту Семковича до цесаря [грецького Мануїла Комнина], намагаючись настановити Клима [Смолятича] на митрополію. А повернувся Гюрята назад із [города] Олешшя з митрополитом [Іоанном] і з цесаревим послом.

І прислав цесар дари многі Ростиславу — оксамити, і паволоки, і всяке узороччя різноманітне. При цім посол цесарів говорив Ростиславу: «Мовить тобі цесар: «Якщо приймеш ти прихильно благословення од святої Софії[354], <буде тобі митрополит Іоанн». Великий же князь сказав до цесаревих послів: «Я сього митрополита задля честі і приязні цесаревої і патріархової[355] прийму, але надалі, якщо патріарх без призволення нашого всупереч правилам святих апостолів поставить митрополита, ми не приймемо [його], а будуть вибирати єпископи». І тоді ввів він митрополита з честю в Київ, а послів одпустив до цесаря з дарами і з приязню великою.

Того ж року розболівся тяжко Святослав Ольгович чернігівський. Олег же, син його, був тоді в Курську. І прислав до нього отець [гінця], щоб він приїхав до нього уборзі>. І одказала дружина Олегові [Святославичу]: «Княже! Не барись, їдь уборзі, бо Всеволодович[356] недобре жив із отцем твоїм і з тобою. Ачей, він замислить що лихе!» І Олег спішно поїхав до Чернігова, та не застав отця живого, бо таїли смерть його три дні, до приїзду Олега.

Учинила ж се княгиня [Катерина], порадившися з єпископом[357]і з мужами князя свого з найзнатнішими. І цілували вони [ікону] святого Спаса на тім, щоб не посилати [вість] до [Святослава] Всеволодовича в Новгород- [Сіверський]. Першим цілував святого Спаса єпископ Антоній, а потім дружина цілувала. І сказав Юрій [Іванович], тисяцький: «Не гоже було нам дати єпископові цілувати святого Спаса, тому що він є священнослужитель, і не слід нам запідозрювати його, бо він князів своїх любив». І сказав єпископ: «Я задля того присягаю перед вами: хай бог мені [свідком] буде і та, яка його родила, що не послати мені до Всеволодовича аніяким чином, ні обману [не] вчинити. І вам також, синове, я мовлю: не погибніть душею і [не] будьте зрадниками, як Іуда».

Та се він говорив їм, обман таячи в собі, бо був він родом гречин. Отож він спершу цілував святого Спаса, і він же учинив і лихий злочин. Бо, написавши грамоту, він послав [гінця] до [Святослава] Всеволодовича, кажучи так: «Стрий тобі помер, а по Олега ж послали. Але ж дружина по городах далеко, а княгиня сидить у безпорадності з дітьми, і добра безліч у неї. Поїдь-но вборзі. Олег же іще не в’їхав, і ти по своїй волі урядишся з ним».

Святослав тоді спішно прочитав грамоту і послав сина свого [Володимира?] в [город] Гомій, а посадників розіслав по [інших] городах. Сам же він хотів поїхати [до] Чернігова, та почув, що Олег уже в Чернігові. І почали вони оба слати між собою [послів], ладячись про волості, і Олег, поступившись своїм, уладився [так]: Святославу він уступив Чернігів, а собі взяв Новгород- [Сіверський]. І послав Олег із хрестом [боярина] Івана Радославича, і цілував Святослав хреста Олегові, що він додержить [слова], — і не додержав. Сказав бо був Всеволодович, хреста цілуючи: «А братів я обох тобі наділю, Ігоря і Всеволода», — і тим обом він не додержав [слова].

Преставився ж Святослав[358] місяця лютого в п’ятнадцятий день, а в сімнадцятий покладений був у гроб, у понеділок.

У той же рік була повінь велика в [городі] Галичі. За божим допустом од сильного дощу в один день і в ніч із Дністра несподівано пішла велика вода на оболонь, і дійшла аж до Бикового болота, і потопила більше трьохсот чоловіка, що пішли були з сіллю із [города] Удеча. І багатьох людей знімали з дерев, і вози, що їх вода була повикидала, а багато інших потопилося. І хліб у них був сильно дорогий на ту зиму.

У той же рік преставився благовірний князь христолюбивий Ізяслав, син великого князя Андрія [Юрійовича]. І плакав по ньому князь Андрій, отець, і брат його, [Ізяслава], Мстислав. І тоді положили його у церкві святої Богородиці в [городі] Володимирі- [Суздальському] з плачем великим місяця жовтня у двадцять і восьмий день.