Літопис Руський. Київський літопис

У РІК 1153

У РІК 6661 [1153]. Послав Ізяслав сина свого Мстислава на половців до [ріки] Псла, тому що пакостили вони тоді по [ріці] Сулі. Але, не дійшовши до них, він вернувся.

На ту ж осінь послав отець Мстислава назустріч мачусі [Русудан][262], з Володимиром Андрійовичем і з берендичами. І ходили вони до [города] Олешшя, та, не знайшовши її, вернулися.

Святослав Ольгович, зібравшися з Ізяславом Давидовичем коло [города] Хоробора, утвердили, що їм за одного мужа бути. І, цілувавши межи собою хреста, вони роз’їхалися кожен до себе.

У тім же році Ізяслав Мстиславич почав готуватися на Ярослава Володимировича до Галича. І коли було три неділі до м'ясниць, то рушив Ізяслав на Галич, зібравши силу свою і Вячеславове військо узявши з собою; Ізяслав Давидович послав із ним своє військо, а син його, [Ізяслава Мстиславича], Мстислав прийшов із переяславським військом, і всі чорні клобуки [прибули]. І коли він прийшов до [города] Тихомля, то сюди прибув до нього з Дорогобужа брат Володимир [Мстиславич]; і Святополк, брат його, [Ізяслава], прийшов до нього з [города] Володимира, і Володимир Андрійович із [города] Берестія. А потім, коли вони зібралися всі біля [города] Володимира, пішов він до [города?] Станкова, а сюди ж і галицький князь вийшов полками своїми. Ізяслав тоді послав Володимира Андрійовича, і сина свого Мстислава, і чорних клобуків битися з ними через ріку через Серет, а сам пішов до [города] Теребовля.

А на другий день Феодорової неділі[263], у вівторок, перейшов він ріку Серет. Але настала в той день [така] мла велика, що не [було] видіти до кінця списа. Ізяслав тому, перейшовши [ріку], тут і став. А ввечері була вість Ярославу галицькому, що Ізяслав іде до Теребовля. І, це почувши, Ярослав пішов через [річку] Снов до Теребовля, та не встиг до бродів: Ізяслав перейшов був до них, [галичан], ріку Серет, а сторожі ж Ізяславові, побачивши полки галицькі [і] примчавши, розповіли [про них] Ізяславу. Ізяслав тоді, приготувавши до бою полки свої, рушив насупроти. І коли ото були вони один поблизу одного, то бог розігнав млу і прояснилось. І таким чином стали війська насупроти, дивлячись одні на одних.

Галицькі ж мужі почали мовити князю своєму Ярославу: «Ти молодий єси. Поїдь-но звідси і на нас дивись. Оскільки нас отець твій кормив і любив, то волимо ми за отця твойого честь і за твою голови свої зложити». І [ще додали вони], кажучи князю своєму: «Ти в нас один князь єси. Якщо тобі що вчиниться, то що нам діяти? Поїдь-но, княже, до города, хай ми самі б’ємося з Ізяславом. А хто з нас буде жив, то прибіжить до тебе, і тоді ми запремося в городі з тобою». І так одіслали вони князя свого, а самі поїхали битися.

І зступилися полки, і була січа люта, і билися вони од полудня до вечора, і настало серед них замішання, і не знали вони, котрі побідили: Ізяслав гонив галичан, а брати його повтікали. Бо тоді побіг Святополк [Мстиславич], володимирський князь, а вслід за ним і Володимир Мстиславич, і Мстислав Ізяславич. Ізяслав же тут і став на бойовищі на ніч, а галичани вбігли тоді в город свій Теребовль.

Ізяслав бо захопив галицьких мужів, а галичани захопили Ізяславових у розвідці. І зостався Ізяслав з невеликою дружиною на бойовищі, і поставив він стяги галицькі, і пішли галичани під свої стяги, і захопили [вої Ізяслава] безліч колодників.

На ту ж ніч, убоявшись, що він зостався був із малою дружиною на бойовищі, Ізяслав сказав: «Аби не зібралися вони на нас із города», — бо колодників було більше, ніж його дружини. І побачив він многе-множество пов’язаних колодників-галичан, і тоді повелів рубати їх, а ліпших мужів із собою забрав.

А на другий день Ізяслав же Мстиславич пішов у Київ, до себе додому, тому що брати його і дружина його розбіглися були.

Був же плач великий по всій землі Галицькій.