На футбольних меридіанах

19

Фінал! Довгожданий фінал, який має вирішити долю золотих медалей. Я вже говорив, що торпедівці відірвались од нас і армійців Москви на чотири очка. Чи досить їх, щоб автозаводці знову стали чемпіонами країни? Два місяці боротьби, і все буде ясно. Ми вважали, що чотири очка розриву — не така вже велика фора торпедівцям. І тут, щоб було ясно, як і чому наша команда перемогла, треба трохи зупинитись на творчій лабораторії нашого «великого футбола».

Досить довго тон задавали торпедівці. Їх зіграний, сильний ансамбль, складений з чудових солістів, досяг останніми роками найвищої в країні майстерності. Блискучі футболісти, такі як Метревелі, Іванов, Маношин, Вороній, зробили команду «Торпедо» справді висококласним колективом. Ось чому наша преса не раз підкреслювала, що гра торпедівців, їхній стиль є еталоном радянського футбола. І коли торішні чемпіони на початку нового сезону здобували досить скромні перемоги, майже всі сходились на тому, що москвичі зберігають сили для фіналу. І тільки тоді, коли вже на старті фіналу торпедівці в трьох матчах набрали тільки одне очко, дехто почав знизувати плечима. Мовляв, з чемпіоном діється щось незрозуміле. Тим часом нічого незрозумілого не було. Навпаки, я вважаю, що все відбувалось цілком закономірно. Рівень гри торпедівців не знизився, але в нашому футболі народилось дещо нове, на що чемпіон не зважив. Це нове прийшло разом з бразільською системою гри, яка передбачала не тільки оригінальне ведення атаки, але й принципову зміну гри в захисті. Автозаводці ще користувались класичною системою «дубль-ве», не помітивши, що вона вичерпала себе. Адже тепер команди відтягували в захист 4–6 гравців. Пробитись крізь таку сильну оборону ставало дедалі важче. Отже зникла можливість близько підходити до воріт суперника, що так полюбляли торпедівці. Їхній стиль відомий: за рахунок кількох гострих передач вивести на зручну ударну позицію одного з нападаючих, щоб він міг пробити майже з ідеального положення.

Коли п’ятірка нападаючих «Торпедо» боролась проти трьох захисників, передбачених системою «дубль-ве», це в них виходило добре. Але тепер, в нових умовах, коли частіше зустрічалась глибоко ешелонована оборона, торпедівцям стало важче. При новому стилі гри захисту потрібна була і нова форма атаки. Чемпіон не підготував її і тому почав зазнавати невдач.

Наша команда помітила зміни, які відбуваються в футболі. І саме динамівці Києва раніше від інших команд перейшли на нові рейки в побудові атаки. Ми теж, як і торпедівці, прагнули підійти якомога ближче до воріт суперника, але, коли це не вдавалося, ми знали, що треба робити. Наша атака стала такою ж ешелонованою, яким став захист інших команд. Що ж це за ешелони?

Бійцями ближнього бою, якщо так можна сказати, була вся п’ятірка нападаючих, і особливо Базилевич, Трояновський, Серебреников та Каневський. Вони чудово використовували умови, які відкривав перед ними слабкий захист суперника. Якщо ж він діяв точно, обстріл воріт наші нападаючі вели з середніх дистанцій. Коли і це не давало бажаного ефекту, штурм починала наша далекобійна «артилерія» — Андрій Біба, Йосип Сабо, Василь Турянчик та автор цих рядків. Таким чином ми навчились атакувати ворота з будь-яких дистанцій. А це має велике принципове значення.

Щоб вивести форварда на близьку від воріт суперника дистанцію, треба витратити чимало зусиль, передач, часу. Кожна втрачена секунда — шанс на користь суперника. Якщо ви переграли його в центрі поля і створили ігрову перевагу на підступах до штрафного майданчика, але в самому штрафному майданчику починаєте надто мудрувати, ви зводите все нанівець. Дві-три зайві передачі — і ваші нападаючі вже прикриті захисниками, атака захлинається. Тому треба мати таких гравців, які вміють влучно бити не тільки з близьких і зручних позицій. Через те ми й кажемо: не гравці для тактики, а тактика для гравців.

Динамівці Києва не шкодували сил, щоб на тренуваннях навчитись бити з будь-яких позицій. Така підготовка дала змогу їм по-новому вести атаку. Не тільки наші форварди, але й півзахисники стали повноправними учасниками атаки. В цьому факті народжувались прогресивні тенденції нашого футбола. Я це пишу з повною відповідальністю, не боячись здатися нескромним. Адже тепер, коли все залишилось позаду, дуже важливо для всього радянського футбола, щоб стиль гри киян був оцінений об’єктивно і правильно. Тільки для того я і підкреслюю принципову різницю в стилі торпедівців і динамівців. Якби хтось з наших суперників міг побувати п динамівців напередодні їхніх матчів, він не раз почув би, як старший тренер В. Д. Соловйов наполягав саме на цьому:

— Бийте з будь-яких позицій, частіше використовуйте дальній удар.

Старший тренер, разом з В. Терентьєвим і М. Команом, не тільки вмів поставити нові тактичні завдання. Він навів чудовий порядок у команді, добився бездоганної дисципліни, а це є обов’язковою умовою виконання ігрового плану.

Гнучка і різноманітна атака, в основі якої лежить дальній і середній удар, — надзвичайно небезпечна зброя. У нас ще дехто вважає, ніби дальній удар — це так собі, дрібниця. Яка помилка! Дальній удар, якщо він тільки добре поставлений, відкриває величезні можливості перед кожною командою. Чому? Дальній удар завжди сильний, напрям польоту м’яча воротареві вгадати важко, він не вимагає тривалого часу для підготовки і, як правило, несподіваний. М’яч при цьому часто закривають гравці, і воротар його погано бачить. Ось чому наші голкіпери так бояться дальніх ударів. І якщо підрахувати, то виявиться, що дальній удар не менш результативний, ніж ближній.

Але, повторюю, всі позитивні якості дальнього удару команда може використати тільки тоді, коли вона має відповідних виконавців, підготує таких снайперів. Ми це зробили, тому наші шанси були вищими, ніж торпедівські. Ми навчились різноманітними ударами «пробивати» будь-який «бетон», і це рано чи пізно повинно було принести закономірні результати. Так воно й сталося.

Залежно від характеру суперника, від його потенціальної сили і індивідуальних особливостей гравців, ми на кожну окрему гру складали певний план. Один раз вдавалися до своєї улюбленої системи 1–3–3–4 і тоді в п’ятірку нападаючих під номером 10 вводили Сабо, який мав грати між півзахистом і нападом, посилюючи то атакуючу ланку, то оборонну. Іншого разу використовували бразільську систему 1–4–2–4. А коли знали, що в черговому матчі зустрінемося з не дуже сильним суперником, виставляли такий склад, де нападаючих ставало ще більше. В атаку йшли до семи гравців, щоб одразу здобути перевагу. Звичайно, всі ці системи не залишались в процесі гри догматичними побудовами. Вони змінювались на ходу, залежно від конкретних ігрових ситуацій. Але первинна побудова нашої команди в кожному конкретному випадку була такою, що цілком передбачала характер гри суперника. Великі резерви молодих, обстріляних і вже досвідчених футболістів дозволяли нашій команді грати так, як того вимагала реальна обстановка.

Велике значення для команди мало повернення в стрій Василя Турянчика. В попередньому сезоні він добре грав центра захисту. Але потім захворів і надовго залишив футбольне поле. За цей час на місці центрального захисника цілком акліматизувався Щегольков — спокійний, високотехнічний і самовідданий «боєць». Тому було вирішено використати Турянчика в півзахисті, до якого він завжди тяжів. А поява Василя в цій ланці означала: ми дістали можливість грати здвоєним центром оборони, що пізніше не раз виручало команду.

В середині сезону дещо знизив активність Валерій Лобановський. Він вчиться у політехнічному інституті і якраз у розпал чемпіонату складав літню сесію. Щоб не послабляти команду, він поєднував футбол з навчанням, беручи участь у всіх матчах. Звичайно, йому було важко від такого великого напруження Але коли сесію було складено, наш лівий край перевів подих і став ще небезпечнішим для суперників.

В чудову форму увійшов і Віктор Каневський. Майже в кожному матчі він забивав голи. Одужав після важкої травми і Олег Базилевич. Одне слово, команда була готова з новими силами рушити в «бій». Як ніколи раніше, ми вірили в свою силу, відчували, що здатні зробити більше, ніж попередні склади команди. З настроєм будь-що перемогти, наш колектив вступив у фінал чемпіонату. Він почався 29 серпня.