Постріл

39

Славка не хотів втручатися. До таких справ він тепер байдужий. Романтика скінчилася. Чи не була ця романтика лише дитинством, милим, захоплюючим, мрійливим? Хтось украв вагон? Вагони крадуть десятками й сотнями. Хтось хабарник? Усі хабарники. Хтось заплутався в афері? Ну й що? Миша хороший хлопець, але він відстав, застряв у тому самому милому, захоплюючому, мрійливому дитинстві. Він не такий прямолінійний, як Генка, але обидва вони живуть у минулому: час змінився, вони — ні.

Однак Юрків прихід змусив його задуматися. Юра тремтить від страху, це ясно! Загроза нависла над Мишею — ось що збагнув Славка. Миша в небезпеці, встряв у справу, де вбивають, хоче виручити Вітьку Бурова, свого найлютішого ворога, через те, що за його, Мишиним, переконанням, Вітька не винен,

Миша завжди втручався і втручатиметься у такі історії, повсякчас шукатиме справедливості. Він не знає страху — дивовижний хлопець! Йому потрібне відкрите небо, а не стеля над головою. Суворий, незламний Миша Поляков захищає Вітьку, а він, доброзичливий, м'який, чуйний Славка, не захищає, відсторонився, умив руки. Це дуже добре й зручно: переживати власну журбу і відсторонитися од чужих нещасть.

Чому? Що з ним сталося? Покинула мати? В Генки мати померла, він багато років живе в тітки, Миша Поляков усе життя прожив без батька.

Змушений заробляти? Хіба мало хлопців працює на виробництві? Колись він жив набагато краще за своїх товаришів, вони жили бідно, голодно, але не скиглили, не бідкалися, не занепали духом.

Чому Юра прийшов до нього, а не до Миші? Тому, що покидькові Юрі він ближчий, ніж Миша. Сумно, але факт. Вони обидва бачать лише один бік життя. Різниця в тому, що Юра його визнає, а він, Славка, ні.

Наслідком цих роздумів була зустріч, цього разу в Миші. Славка й Генка просто прийшли до нього. Без будь-яких пояснень. Вони були й залишилися друзями, ніщо не могло їх розлучити. Вони знову разом, знову заклопотані однією справою — цього достатньо.

— Юрка даремно не з'явиться, — сказав Миша, — тільки побивається він за себе.

— Може, його Навроцький підіслав, — розмірковував Генка.

— Він на грані відвертості, — озвався Славка.

— Але як примусити його заговорити?

— Сказати Свиридову, — запропонував Генка, — нехай викличе.

— Я намагався давати поради Свиридову, — сказав Миша, — він мене швидко спровадив… Треба, щоб Юра сам пішов до нього.

— Хіба його умовиш?

Подзвонили, хтось зайшов у квартиру, постукав у Мишину кімнату.

— Заходьте! — крикнув Миша.

Відчинилися двері, і на порозі з'явився Юра, оглянув усіх.

— Привіт!

— Привіт!

— Усі в зборі, — сказав Юра, — от і прекрасно. Я давно чекав нагоди, коли ви будете разом. У мене є дещо вам розповісти.