Проект «Україна». Жертва УПА. Місія Романа Шухевича

«Порушення» «соціалістичної» «законності»

Усі три слова в назві цього параграфу я взяв у лапки свідомо. Те, що радянська партійно-бюрократична мова називала «порушеннями соціалістичної законності», звичайною людською мовою називається «злочини проти людства». Можете назвати інакше. Наприклад, «геноцидом». Або «етноцидом». Або «голокостом». Сенс буде тим самим.

Від оціночних суджень перейдемо до фактів. Тільки в оприлюднених станом на середину 2012 р. томах «Нової серії» «Літопису УПА» їх оприлюднено сотні. Наведу лише деякі, навмання вибрані, витяги лише з деяких документів. Читаючи їх, треба мати на увазі: бюрократична радянська російська мова не здатна описати той жах, який коївся на одній четвертій частині тодішньої УРСР. Це — по-перше. Для оцінки масштабів скоєного комуністичним режимом не слід забувати: у 1940 р. радянські окупанти нарахували лише на території Львівської області 1 349 351 осіб, станом на 1 жовтня 1944 р. — 895 912[195]. Це — по-друге. По-третє. Населення окупованих територій не мало ілюзій щодо тих, хто змінить окупантів німецьких. І що на окупованих чекає. Тепер — цитата з документа, виявленого і оприлюдненого видатним російським дослідником II Світової війни Марком Солоніним. Це — звіт Окремого управління таємної військової поліції 8 армійського корпусу. Дата — 1 липня 1941р. Тема: «Розстріл комісарів НКВС та партійних функціонерів, а також доповідь про розстріл органами НКВС

400 етнічних німців і українців у тюрмі м. Дубно». Текст такий: «Картина, що відкрилася тим, хто зайшов до казематів тюрми рано-вранці 27 червня була жахливою — її просто неможливо описати словами. Усюди лежали розстріляні та знівечені багнетами трупи стариків, чоловіків, жінок і дівчат приблизно 16-річного віку. Всього було нараховано більше ста тіл… Слід особливо відзначити, що вдалося встановити сліди згвалтування принаймні в одної з ув’язнених жіночої статі, яка, в числі 9 жінок, була згвалтована вже розстріляною. Наскільки жорстоко катували, калічили, мучили (в оригіналі: «жестоко питали, истязали и мучили») безвинних політв’язнів, говорить знахідка, зроблена при чистці тюремних камер і вивозі тіл ув’язнених: було знайдено повністю здерта шкіра людської руки, на якій усе ще знаходилися нігті пальців. Окрім цього було знайдено людську ступню з клаптями шкіри, які все ще висіли на ній. Як і у випадку з рукою, шкіра була повністю здерта… Із показів тих, хто вижив, і місцевого населення випливає, що головними відповідальними за цей злочин є комісар НКВС Винокур і секретар тюремного управління єврейка Бронштейн». Дата, підпис[196].

Ось тепер, нарешті, читаємо радянські документи.

1944 рік

Липень. Перші дні, тижні другої радянської окупації. Доповідна записка прокурора Львівської військової округи про факти порушення «соцзаконності» органами НКВС у західних областях УРСР дізнаємося: до них відносилися безпідставне залучення громадян до кримінальної відповідальності, «надзвичайно великі» терміни слідства, катування затриманих, тощо. Треба розуміти, що «у виробництві» чекістів на той момент перебували 4 884 справи. Засуджувалося при цьому 88 % залучених до слідства осіб.

8 вересня. Дрогобицький обком партії констатує численні факти «самочинних вбивств та побоїв, підпалів, виїмків майна, незаконних арештів» й т. п. З жовтня слідчий відділ прокуратури УРСР інформує: за період з січня по 1 липня «встановлено більше 5 222 таких фактів». 8 жовтня відділ управління кадрів ЦК КП(б)У реєструє 128 випадків «порушень соцзаконності» у Волинській, Дрогобицькій, Львівській та Станіславівській областях.

24 жовтня німецька фронтова розвідка охарактеризувала все, що коїлося на звільнених землях, просто і відверто, як справжнім фашистам і належить: «у відповідь на напади повстанців Червона Армія вживає терористичних заходів щодо місцевого цивільного населення»[197].

1945 рік

Довідка НКВС УРСР від 9 січня розповідає і про розстріли цивільного населення (в т. ч. «членів сімей червоно-армійців»'), і про підпали «хат з надвірними прибудовами, домашнім майном», і про спалення хліба, вбивство коней і корів. 11 січня Дрогобицький обком комуністів інформує про прилюдні страти учасників ОУН і УПА та «про наміри проведення таких акцій в інших населених пунктах області». Якщо точно — про нестримне бажання публічно повісити засуджених по 20 вироках[198].

24 лютого Генеральний прокурор УРСР (за декілька місяців — головний обвинувач від СРСР на Нюрнберзькому судилищі) Роман Руденко повідомляє керівників ЦК КП(б)У Хрущова та Д. Коротченка:

— про грубі факти порушення радянської законності в низці західних областей УРСР;

— розстріли без суду і слідства цивільного населення;

— спалення будинків безвинних людей (лише одна оперативна група і лише протягом одного дня, і лише в одному селі Красієві спалила «117 селянських господарств, в т. ч. 14 господарств військовослужбовців» та вбила 6-х людей, в т. ч. батька військовослужбовця Червоної Армії;

— примусова конфіскація худоби;

— пияцтво військовослужбовців;

— незаконні обшуки;

— грабіжки майна;

— розстріли могильних хрестів;

— побиття невинних;

— вимагання горілки;

— розстріли ні в чому не винних дівчат і жінок, в т. ч. матерів військовослужбовців ЧА;

— побиття жінок, яких попередньо було роздягнено;

— підпали хат.

По всіх цих та інших фактах, писав Руденко, «вживаються заходи», але необхідне «ухвалення спеціального рішення».

Іще один спосіб залякування цивільного місцевого населення — так звані «масові виклики населення» до карально-репресивних органів. Лише з 1 грудня 1945 р. по 15 січня 1946 р. «райвідділами НКВС Львівської області проводилися масові виклики місцевого населення. Із 2 311 сіл та робітничих поселень області масовими викликами були охоплені 404, а всього було викликано 9 555 осіб. Із загальної кількості викликаних завербовано 118 осіб, відібрано підписок — 548». А «станом на 16 січня 1946р. взято на облік для оформлення на виселення 366 бандитських сімей або 1098 осіб, з них вже вилучено 354 сім’ї, або 929 осіб». Це все — також на підставі вищезазначеного «рішення» ЦК КП(б)У

Тих, хто не мав сил або можливостей чи не бачив сенсу в подальшому опорі, примусово записували до «активів» при сільрадах (35 320 осіб), комсомольських організацій (816) — і так званих «нарад жінок». 35 000 осіб. Це тільки у Волинській і Тернопільській областях[199].

1946 рік

Рік розпочався із підписаних 9 січня «Вказівок командування війська Прикарпатської військової округи» підлеглим політорганам з нагоди запланованих виборів до Верховної ради УРСР. Документ, підписаний командуючим військами округи генералом Єременком, його політичним комісаром, колишнім сталінським секретарем Мехлісом, начальником політуправління, майбутнім ген-секом ЦК КПРС Брежнєвим, оголосив населення окупованих територій «нашим, радянським, який іде за радянською владою», яке «надало велику допомогу Червоній Армії в дні визволення і в теперішній час». За словами підписантів, «воно залякується й тероризується, і внаслідок цього не може вільно виконувати свої громадянські права та державні обов’язки і потребує нашого доброго ставлення і підтримки проти бандерівських банд».

Задля боротьби з «бандерівськими бандами» НКВС вдається до практики злочинних провокацій. 18 січня Хрущов отримує відповідну довідку щодо «проведення оперативних комбінацій з приманками» проти «нашого радянського населення». Усього на момент звіту таких провокацій було влаштовано 175, «з них з позитивними результатами — 44, без результату — 131». Організовувалися такі провокативні заходи «на виконання рішення» ЦК КП(б)У.

27 січня Брежнєв інформує Хрущова: «По селах розміщено 8 944 військових гарнізони, з них у Станіславівській області — 342 гарнізони, в Тернопільській — 464 і в Чернівецькій — 88. Кожен гарнізон має середню чисельність — 20 бійців і офіцерів. На озброєнні гарнізонів — станкові та ручні кулемети, автомати, гвинтівки та гранати. Зі штабами з’єднань і між собою гарнізони зв’язані телефонічними лініями, а найбільш віддалені мають радіозв’язок. Окрім цих постійних гарнізонів, по окрузі створено 70 рухливих загонів чисельністю від 20 до 100 осіб. Ці загони сформовані для оперативної боротьби з бандами і перебувають в розпорядженні штабів полків-бригад-дивізій-корпусів. На озброєнні рухливих загонів є бронетранспортери, броньовані автомобілі, 82-мм міномети, автомати, гвинтівки та гранати». Рапортує і про перемоги: з 10 по 21 січня захоплено 591 повстанця, вбито — 99, з’явилося з повинною — 6, захоплено стільки-то зброї, військового спорядження та продовольства.

Того року обкоми партії щотижня звітували Києву щодо кількості вбитих «наших, радянських людей, які йшли за радянською владою» та щодо «масових порушень соціалістичної законності», забезпечення якої вимагало використання і 82-мм мінометів. Декілька прикладів. 29 січня, Чернівецька область — 11 убито, 24 затримано. 6 лютого, Львівська область доповідає про «необхідність, з метою очищення, виселення до віддалених районів» СРСР 4 394 родин кількістю в 15 388 осіб. 7 лютого республіканська прокуратура доповіла уряду про лише встановлені факти: 77 вбивств, 75 підпалів, 378 грабунків, 213 побиттів,46 незаконних арештів та 261 «інше порушення». 24 лютого, звіт Станіславів-ського обкому: за період з 5 по 23 лютого «організовано та проведено 733 чекістсько-військові операції і 442 засідки, в т. ч. 33 засідки «з приманками», внаслідок яких «ліквідовано 2 бандгрупи», «виявлено організацій та груп українських націоналістів 11, з загальною кількістю учасників — 83», «ліквідовано» 41 таку «організацію», вбито — 275, затримано — 244, членів ОУН — 265, «бандпосібників» — 262, таких, що ухилялися від служби в ЧА, — 319.1 так упродовж усього року — щодня, кожного тижня, кожного місяця. «Досяген-ня» року такі: проведено 97 903 «оперативно-чекістських захода», внаслідок яких ліквідовано до 100 бандгруп та оунівських організацій, при цьому вбито 10 774, арештовано 9 541 «бандитів та членів ОУН», а також з’явилося з повинною 612 «колишніх бандитів». «Суттєвим недоліком у роботі партійних організацій органів МВС та МДБ є те, — самокритично, по-партійному, по-більшовицьки оцінює документ, — що в західних областях УРСР мала місце велика кількість порушень радянських законів» — 1 602.

24 липня «на місця» спускається нова постанова Оргбюро ЦК КП(б)У «Про недоліки у роботі органів МВС, МДБ, суду і прокуратури по боротьбі з порушниками радянської законності у західних областях УРСР». Вона констатує: «тільки за 5 місяців 1946 р. по всіх західних областях УРСР було встановлено 965 порушень соціалістичної законності, в 462 випадках винні були віддані під суд». Основні порушення «соцзаконності» перераховано такі:

— безпідставне утримання невинних під вартою впродовж тривалого часу (2 023 з 3 092 заарештованих лише в Станіславівській області);

— незаконні обшуки на виїмки майна;

— «затягування» розслідувань;

— «штучна фабрикація» «запасної молодіжної сотні УПА»-,

— побиття;

— «самочинні розстріли», в т. ч. безневинних дівчат;

— незаконні арешти;

— розстріли тих упівців, які з’явилися з повиною.

«В низці випадків, — читаємо в документі, — замість пе-редання до суду та зразкового покарання, винуватці грубих порушень отримують лише дисциплінарні стягнення».

1947 рік

Він приніс населенню УРСР голод. Померло 1 млн осіб. Ще 1 млн захворіли на дистрофію.

У той самий час і в тому самому просторі не вщухала війна із «залишками націоналістичних банд». Звіти з областей до Києва про «виконання» постанов ЦК та уряду та про постійне «поліпшенння виконання» особисто новому керманичу комуністів республіки з характерним українським прізвищем Каганович ідуть щотижня. 11 жовтня Київський(!) обком партії надсилає переможну реляцію «Про ліквідацію осередку ОУН і УПА на території Васильківського району». По справі «притягнули» 15 осіб, керівника групи — «захід-няка» «Марка» вбили під час затримання — чинив збройний опір. 10 учасників групи отримали по 25 років каторжних таборів, п’ятеро — по 10 років. З та 21 листопада озброєні боївки УПА зафіксували на території Бородянського таМа-карівського районів області, але їм в ті дні пощастило…

27 жовтня — з території лише однієї Дрогобицької області «до віддалених районів СРСР» було виселено 4 559 родин, 14 486 осіб, в т. ч. 4 463 дітей. 14 листопада: з території Станіславівської області виселено 4 575 родин чисельністю 12 476 осіб, у яких конфіскували 4 323 та землі, 3 123 житлових будинки, 3 872 корови, 747 коней, 1 920 овець, весь реманент й т. д., й т. п. Конфіскували і велику кількість продовольства, навіть квашену капусту та огірки…

Депортації населення набули такого розмаху, що дали націоналістичному підпіллю всі підстави стверджувати: кількість висланих нараховує десятки тисяч осіб. У червні 1948 р. Шухевич публічно заявив: «в Сибір під час останнього масового вивозу… тобто в днях 19–21 жовтня 1947р.» за «неповними підрахунками» депортовано 150 тис. українців[200].

26 грудня Управління з перевірки партійних органів ЦК КП(б)У подало звіт «Про хід боротьби з формуваннями УПА та підпіллям ОУН» за 20 останніх днів листопада та 20 перших днів грудня. Цифри такі: «кількість бандпро-явів» — 130, «вбито бандитів» — 421, заарештовано — 1 077, «наші втрати» — 190 осіб.

1948–1949 роки

«Доповідна записка військового прокурора військ МВС Української округи Г. Кошарського «Про факти брутального порушення радянської законності у діяльності т. зв. спец-груп МДБ» від 15 лютого 1948 р. Підкреслюю: необхідність «засилати до націоналістичних формувань спеціально підготовлених людей для розкладення націоналістичних банд» є безпосередньо ініціативою партійного керівництва УРСР. Відповідний документ ЦК КПУ є також беззаперечним доказом того, що вся боротьба проти націоналістичного руху велася поза межами навіть так званого «радянського законодавства», яке не передбачало такого роду діяльності[201].

Скажу більше. Більшість цитованих нижче документів ухвалювалися партійними, а не державними органами. Тобто, з формально-правового боку, вони знаходилися поза межами навіть радянського «правового» поля. Отже, були злочинними навіть за «поняттями» радянської юстиції. Як за формою, так і за суттю. Формально діюча на той момент Конституція СРСР 1936 р. нічого подібного не передбачала. Отже, маємо справу з принциповою, послідовною, злочинною політикою, форми і наслідки якої далеко перевищують форми і наслідки такої самої злочинної політики нацистської адміністрації на окупованих польських та українських землях.

Зі згаданої «Доповідної записки» прокурора МВС наведу лише один приклад, один висновок і одну констатацію. Приклад: «В ніч на 23 липня 1948 р… з с. Підвисоцьке була відведена до лісу гр-ка Репницька Ніна Яківна, 1931р.н. В лісі Репницька була піддана катуванням. Допитуючи Репницьку, учасники спецгрупи тяжко били її, підвішували догори ногами, вводили до статтевого органу патика, а потім почергово гвалтували її. В безпомічному стані Репницька була кинута в лісі, де її знайшов чоловік, доправив до лікарні, в якій Репницька перебувала тривалий час на лікуванні». Висновок: «З наведених вище прикладів видно, що дії т. зв. спецгруп МДБ мають яскраво виражений характер і, зрозуміло, не можуть бути виправдані ніякими оперативними міркуваннями». Констатація: «Виступаючи в ролі бандитів «УПА» учасники спецбоївок МДБ займаються антирадянською агітацією та пропагандою. Однак, серйозна небезпека такої діяльності полягає не тільки в цьому. Виступаючи в ролі українських націоналістів, учасники спецбоївок йдуть далі по лінії штучного, провокаційного створення антирадянського націоналістичного підпілля».

Військовий прокурор військ МВС Української округи 18 травня 1949 р. доповідає ЦК «про беззаконня та свавілля в діяльності т. зв. спецгруп МДБ»'. незаконні розстріли, затримання, катування, зґвалтування, посібництво повстанцям та про притягнення винних у цих злочинах до кримінальної відповідальності. 15 червня МДБ рапортує в ЦК про «заслуги» цих груп: ними «ліквідовано та заарештовано 1 447 бандитів, учасників ОУН і активних банд-пособників». Під час цієї діяльності учасники спецбоївок МДБ «часто-густо морально розкладались і ставали на шлях порушення соціалістичної законності»[202].

1950–1951 роки

Відомостей того часу виявити не пощастило.

1952 рік

8 травня ЦК КП(б)У ухвалює чергову постанову «Про факти брутальних порушень соціалістичної законності в західних областях УРСР».

1953 рік

16 січня на ім’я нового керівника КПУ Л. Мельникова надходить доповідна записка спецкомісії ЦК про «брутальні порушення соцзаконності» «окремими працівниками органів МДБ Дрогобицької та Львівської областей», на підставі якої ЦК ухвалює чергову «рішучу» постанову про необхідність припинення такої практики.

У березні того року помирає Сталін. Стабілізувати ситуацію на території західних областей УРСР на 8-му році окупації комуністичному режимові все ще не вдається. 26 травня ЦК КПРС розглядає доповідь Лаврентія Берії «Питання західних областей УРСР». Очільник СРСР констатує: «політичний стан» тут «продовжує залишатися незадовільним», а «серед значної частини населення існує незадоволення господарськими, політичними та культурними заходами, які здійснюються на місцях». ЦК КП(б) ухвалює: «Бюро ЦК КП України цілком і повністю визнає свої політичні помилки, відзначені в цій постанові та одностайно схвалює рішення ЦК КПРС та приймає його до неухильного керівництва та виконання». Другим пунктом Бюро ЦК українських комуністів «повністю схвалює» рішення свого московського керівництва про усунення з посади Л. Мельникова «як такого, що не виправдив наданого йому довір’я та не забезпечив керівництва».

1954 рік

Військовий прокурор Прикарпатської військової округи генерал-майор юстиції А. Лабутєв доповідає новому фюреру українських комуністів О. Кириченку «про факти порушення соціалістичної законності працівниками МВС західних областей УРСР». Прокурор кваліфікує їх не інакше як «кричущі», а їх перелік становить 15 сторінок цього тому. 15 квітня — нова доповідна на ту саму тему того самого прокурора тому самому адресатові. І — новий список злочинів.

17 квітня секретаріат ЦК КП(б)У ухвалює рішення щодо «фактів порушення соціалістичної законності з боку окремих представників органів МВС». Цього разу — ґрунтуючись на даних, переданих прокурором «Київського округу т. Бударгіним».

З метою подальшого залякування вимордованого населення ЦК КП(б)У 29 квітня окремим рішенням ухвалює оприлюднити у пресі повідомлення про розстріл «буржуазного націоналіста» Василя Охримовича. Але й це не допомогло. Озброєне націоналістичне підпілля все ще існує.

1955 рік

17 березня КДБ УРСР інформує ЦК КПУ: на території УРСР усе ще діють «11 розрізнених банд, в яких нараховується 32 бандити та 17 бандитів, що діють поодиноко». За даними КДБ «вийшли з повинною» 11 173 «оунівських бандити», з них «взято на оперативний облік 3 155». КДБ спеціально відзначило: «частина з цих бувших бандитів виходила з повинною за завданням оунівського підпілля, переховує зброю, а деякі з них пролізли на відповідальні посади в установах, на підприємствах, в колгоспах і проводять ворожу роботу».

1956рік

Відомостей того часу виявити не пощастило.

1957рік

2 січня ЦК КП(б)У формулює свою позицію щодо нової проблеми, з якою зіткнувся окупаційний режим на 13 році свого панування на теренах західних областей УРСР. Цього року перейнялися необхідністю «посиленняроботи партійних і радянських органів республіки в зв’язку з поверненням з місць ув’язнення колишніх учасників банд і підпілля ОУН». Кількість тих, що повернулися «після звільнення з місць позбавлення волі і спецпоселень», — понад 60 тис. осіб, — «які були засуджені за участь в бандах і підпіллі ОУН та інші контрреволюційні злочини». Але ця тема лежить далеко за межами цієї розвідки…

1958 рік

Відомостей того часу виявити не пощастило.

1959 рік

Це — 15-тий рік «звільнення» Радянської України». З доповідної записки відділу адміністративних органів ЦК КПУ «Про стан роботи органів державної безпеки Української РСР» від 18 вересня: «переглянуто 4 263 000різних справ діючого і архівного оперативного обліку на 5 481 000 чол., з них знято з обліку 2 684 000 осіб, на яких раніш були заведені справи по неперевірених та малозначущих матеріалах. Переглянуті справи більш ніж на 64 000 чол., що притягувались до кримінальної відповідальності в 1937–1938 рр.»

Пояснюю: «діючий та оперативний архівний облік» — це особові справи, заведені чекістами на людей. Іншими словами, дос’є були заведені на 5,5 мільйонів людей.

Читаємо далі:

— за період з 1954 р. органами державної безпеки республіки ліквідовано 183 націоналістичних та інших антира-дянських організацій і груп;

— було розшукано понад 5 000 державних злочинців, з них 1 472 осіб — колишні агенти німецько-фашистських та інших капіталістичних розвідувальних органів;

— за антирадянську діяльність притягнуто до кримінальної відповідальності 1 879 чол.;

— попереджено 45 терористичних актів.

Починаючи зі сторінки 585 цитованого у цьому параграфі тому документів, всі бажаючи можуть дізнатися і про моральний облік борців за щастя українського народу. Там йдеться про «ганебні факти пияцтва, зловживань службовим станом та інші порушення не викоренені і в самому апараті Комітету» (КДБ УРСР — Д. Я.), але їх дослідження на разі не є предметом мого зацікавлення[203].

Жертва УПА

Точну кількість жертв установити навряд чи колись вдасться. У будь-якому разі можна говорити про десятки тисяч загиблих у боях, замордованих, розстріляних, заживо розіп’ятих, повішених. Основна маса жертв припадає на 1944 та 1945 рр. Це — лише учасники збройного опору радянській окупації. Уявлення про масштаби м’ясорубки, організованої в західних областях сучасної України після повторної окупації їх комуністичним режимом, дають документи ЦК КП(б)У та інших комуністичних терористичних організацій.

Погляньмо на них.

1944 рік

Звітна доповідь Рівненського обкому КП(б)У та обласного Управління НКВС: «З лютого 1944 р. по 20 лютого 1945 р. загальні втрати бандформувань УПА і ОУН складають: 15 306 — вбитими, 18 066 — полоненими та заарештованими, 6 913 — явилися з повинною, 1 246 — «поплічників бандитів», «затримано дезертирів ЧА й таких, що ухиляються від призову» — 13 136 осіб. Це не все.

«Окрім того, із загальної кількості військовозобов’язаних, що підлягають призову до Червоної Армії, мобілізовано 115 822 особи, мобілізовано та відправлено на роботу до промисловості — 13 517, заброньовано на підприємствах народного господарства — 14 265, загалом — 143 604 особи». Таким чином, «в нашій області не тільки розгромлені основні сили УПА і ОУН, але й ліквідавно джерело їх поповнення. УПА не має в нашій області резервів для поповнення своїх банд».

У додатку до цієї доповіді міститься детальна довідка «про частково розгромлені та ліквідовані найбільші банд-формування та боївки СБ», а також перелік затриманих 55 «видатних керівників ОУН та УПА».

26 лютого Тернопільський обком та Управління НКВС рапортують до Києва: «вбито, захоплено у полон, з’явилося із повинною» — 9 497 осіб та 36 осіб із числа «керівного складу оунівського підпілля».

Дрогобицька область звітує: з серпня 1944 р. по 18 січня 1945 рр. вбито — 4 139, взято у полон, заарештовано, затримано — 2 452, з’явилося з повинною — 1 603, виселено «родин активних членів ОУН та учасників УПА — 1 433 особи».

15 травня Управління контррозвідки «СМЕРШ» І Українського фронту доповідає Хрущову: затримано — 9 ООО «підозрюваних у бандитизмі осіб», вбито при вчиненні ними спротиву — 260, викрито 530 складів, в т. ч. 135 — зі зброєю, 369 — із харчами, іншим військовим спорядженням — 26, вилучено 12 гармат, 35 мінометів, 73 000 патронів, 17 тонн солі й т. п.

І це — тільки на території Волинської, Рівненської, Ста-ніславівської, Тернопільської областей. До травневого звіту додали дані по області Кам’янець-Подільській. Отже, у 5 областях за 1 місяць викрито: 155 осередків ОУН та «бандгруп УПА». Підрозділи «СМЕРШ» та армії провели 168 операцій у 271 населених пунктах. Результати такі: 7 650 затриманих за «підозрою у бандитизмі», викрито 235 упівських складів (зі зброєю — 36, з харчами та амуніцією — 189), вбито 1 100 «бандитів», вилучено 1 гармату, 27 мінометів, 96 кулеметів, 37 тонн харчів, 5 радіостанцій й т. п.

Тернопільський обком інформує про «досягнення» за квітень — травень: виявлено 19 повстанських груп чисельністю 7 700 осіб; ліквідовано — 10 із 2 040 учасниками; перебувають на обліку 18 із 5 000 бійців. Під час оперативно-військових операцій убито 1 644; поранено 149; взято у полон 248 осіб. Трофеї: 3 гармати, 57 ручних кулеметів, 6 протитанкових рушниць, 53 485 патронів, 291 тонна зерна, 10 центнерів солі й т. д., й т. п.

НКВС Рівненської області від 1 травня по 1 серпня 1944 р. провело 478 операцій, під час яких було вбито 4 501 повстанець (41 поранено), взято у полон — 380, заарештовано — 382, затримано осіб, які ухилялися від мобілізації до ЧА — 6 507, затримано дезертирів ЧА — З 984. Затримали навіть «1 німецького шпигуна» та 8 парашутистів. Перелік захопленого майна займає 2 сторінки тому. Характерно, що втрати «червоної» сторони при цьому становили: вбитими — 58 осіб та 77 поранених. Співвідношення вбитих, як 77 до 1, я особисто пояснити не можу. Таке співвідношення ні в які мені відомі закономірності ведення бойових дій під час II Світової війни не вкладається. Навіть «нєпобєдіма та легендарна» Червона Армія виграла війну, заплативши за це життями 10 своїх солдат за 1 німецького. Можна хіба висловити обережне припущення: до числа загиблих повстанців зараховували жертви серед цивільного населення. Але, підкреслюю, це тільки припущення.

Ідемо далі.

Станіславівський обком доповідає Коротченку: у вересні—жовтні на території області «зареєстровано банд — 70, приблизна чисельність — 21 820 бандитів». З часу окупації області «було викрито» 247 організацій українських націоналістів із «загальною кількістю учасників — 3 497 осіб». Лише 13 вересня війська ЧА та НКВС в «Чорному лісі» вбили 358 повстанців, захопили в полон 37, затримали «за підозрою в бандитизмі» 289 осіб. «Вбитих керівного складу ОУН та УПА» — 233, ліквідовано 22 «великих» загони чисельністю 3 520 осіб, школа УПА у складі 200 осіб, частково розгромлено 8 куренів загальною чисельністю 2 190 осіб. Підсумок: із серпня 1944 р. по 20 лютого 1945 р.: явка з повинною — 11 993, вбито — 9 654, полонених — 8 276, загалом — 29 893, викрито «схоронів» — 1 991. Захоплено 10 гармат, 70 станкових кулеметів, 385 — ручних, 32 міномети, 751 471 патрони й т. п.

1945 рік

За перші три тижні 1945 р. у Волинській, Дрогобицькій, Львівській, Станіславівській, Тернопільській та Чернівецькій областях — 2 591 вбитих, 7 652 полонених, 10 795 тих, що добровільно вийшли «з лісу». Всього — 21 038 осіб.

За період від 18 січня по 19 лютого 1945 р. полонено ще 2 447, з’явилося з повинного дезертирів — 8 457, упів-ців — 1 145, вбито — 1 372. Втрати «червоної» сторони за цей місяць — 43 особи.

26 лютого: ПБ ЦК КП(б)У констатує: «якщо нещодавно у більшості західних областей України були банди, які нараховували по 400–500 осіб, то в теперішній час… всі великі банди ліквідовані». За період 10 січня по 23 лютого 1945 р. — вбито більше 11 000, взято у полон — близько 26 000, з’явилися з повиною — більше 22 000. А також добровільно з’явилося тих, хто ухилявся від призову до ЧА «більше 13 000». Тобто, якщо вірити звіту, прямі втрати УПА за цей період склали близько 60 000 осіб! При цьому, згідно з тим самим звітом, «за весь цей час захоплено у бандитів: гвинтівок — 6 164, кулементів 773 та інше озброєння та майно». Як пояснити цю різницю між кількістю людей і кількістю озброєнь — я не знаю). Разом із «показниками» січня — це більше 80 тисяч!!!

Попри це станом на 15 березня 1945 р., за даними ЦК КП(б)У, на території Волинської, Дрогобицької Львівської, Рівненської, Станіславівської та Тернопільської областей все ще діяло 270 «банд» із кількістю 8 506 осіб.

Довідка НКВС УРСР «Про результати боротьби з бандитизмом на території Львівської області від 1/Х-45 р. до 15/1-46 р.» констатує: проведено 4 093 «чекістсько-військових операцій», під час яких було вбито 4 093 «бандити», затримано 1 732 особи, явилося з «повинною» 585 осіб та зареєстровано 199 «бандпроявів».

При цьому втрати з радянського боку склали 390 убитими та 114 пораненими та 47 таких, що зникли безвісти[204]. Це неможливо порівняти із 100 000 втрат УПА, зафіксованих партійними та іншими каральними органами УРСР тільки в двох місяцях 1945 та 1946 рр.! Сьогодні сотню тисяч жителів нараховують такі українські міста як, наприклад, Кам’янець-Подільський або Феодосія.

2 червня Коротченка інформують: за період з 21 травня по 1 червня «з повинною до органів Радянської влади» з’явилося 600 осіб. Це, як написано, стало наслідком відповідного урядово-партійного звернення до членів УПА та підпілля ОУН від 19 травня.

За серпень та перший тиждень вересня, згідно з довідкою ЦК «Про характер дій формувань УПА і підпілля та хід боротьби з ними», внаслідок операцій ЧА та НКВС, у 7 областях убито 1 900, взято у полон — 3 552, з’явилося з повинною — 1 133, затримано та з’явилося з повинною 2 985 осіб дезертирів і тих, що ухилялися від призову до ЧА. За перші 10 днів вересня в тих самих областях було зареєстровано 30 «бандпроявів», а лише за 10–14 вересня — вже 21 такий випадок.

Довідка Волинського Управління НКВС УРСР: станом на 1 серпня 1945 р. на території області діяли 42 «бандгру-пи та дрібних боївок загальною чисельністю 1 138 учасників». «Проведено чекістсько військових операцій» — 410, вбито — «177+29», затримано — «180+66», «з’явилосяз повинною —101+71», «повністю ліквідовано банд, передбачених планом на серепень місяць — 3, по них учасників — 16, повністю ліквідовано банд, не передбачених планом — З, по них учасників — 63»[205].

За підрахунками одного з дослідників, лише до 1 червня 1945 року західних областей УРСР разом «нейтралізовано» (тобто вбитих, полонених і таких, що здалися добровільно) 224 280 так званих «бандитів»[206].

Впродовж наступних років кількість загиблих, полонених, тих, які добровільно вийшли з підпілля, радикально зменшувалася. Наприклад, за один день 8 листопада 1948 р. МДБ «захопила живими бандитів — 2, було вбито учасників бандгруп — 8, заарештовано учасників ОУН і посібників — 30, з’явилося з повинною — 1, всього — 41»[207]. Якщо екстраполювати ці цифри на рік у цілому, то в підсумку отримаємо декілька сотень «нейтралізованих» повстанців. Думаю, що така екстраполяція має право на існування — вона верифікується іншими джерелами. Наведу лише один приклад. Один тільки «Додатковий список полеглих вояків» УПА містить список і короткі біографічні відомості декількох сотень осіб, загиблих в її лавах а також замучених у НКВС та ґестапо[208]. Відомості про 681 особу містить інший том «Літопису УПА»[209].