Ще літо, але вже все зрозуміло

{ головне — не забути лопату }

Якщо дуже не хочеш нічого робити, то не роби. І якщо чогось одного не хочеш — теж не треба. В гонитві за достатком і ситістю ми хибно сформулювали своє ставлення до праці. Відтак помінялися плюс і мінус, тому часто б’є струмом чи стаються замикання, або просто неприємно тліють кабелі.

У такі хороші зими, як тепер, у горах до хати на ніч брали не лише малих телят і ягнят, а й лопату. Вона ночувала в сінях. Сокира під ліжком цілий рік давала певність, що можна при потребі захиститися. Лопата в сінях давала певність, що можна буде вийти з хати і прокласти собі дорогу до криниці, стайні, дровітні.

Недарма й нині по селах свійським тваринам дають імена. Не домашнім — котові й псові, а саме свійським — корові, коневі, поросятам. Старі люди часто люблять говорити з тваринами. Збоку це може видатися дивацтвом чи безглуздям, але якщо поспостерігати довше, то розумієш, що таке спілкування взаємне. Ставлення до тварини не як до звіра, а як до тварі, себто створіння такого, як ти. (В гуцульському діалекті обличчя означується словом твар.) Тому і малих телят, і ягнят брали до хати на холодні ночі.

Коли цар Давид уподобав дружину одного свого воїна і ліг з нею, то потім відправив її чоловіка на війну і наказав командирові війська, аби цього воїна кинули вперед, щоб його вбили. Так він зумів «законно» взяти цю жінку собі в наложниці.

Коли так сталося, до Давида прийшов пророк і розповів, як жили два брати. Один був дуже багатий, а інший — дуже бідний. У багатого було багато овець, а в бідного — лиш одна, яку він любив, як і своїх дітей. Та коли до багатого навернулися гості, він пошкодував свого скоту, а взяв братову овечку і її зарізав для гостей.

Після цієї розповіді Давид скипів, мовляв, того багатого треба покарати. Тоді пророк мовив, що багатий — це сам Давид, коли забрав дружину свого воїна.

Але нам важливе тут сердечне поводження з овечкою, яка була єдиною. Тому й дорожив нею бідний брат. У гонитві за достатком і ситістю ми хибно сформулювали своє ставлення до праці. Воно було добрим, коли сокира лежала під ліжком, а лопата стояла в сінях, бо ти на них покладався, а не вважав лише реманентом. Так і праця не має бути лише зароблянням грошей, які згодом можуть бути витрачені на відпочинок. Адже сама вона може бути відпочинком.

Праця має бути бажанішою за бездіяльність. Роботи треба хотіти. А щоб так сталося, треба, щоб її було обмаль. Або стільки, скільки захочеться. Щоб не було примусу чи необхідності. Тому, якщо дуже не хочеш нічого робити, то не роби. І якщо чогось одного не хочеш — теж не треба.

Найкраща така праця, як прокидання снігу. На неї можна чекати всю весну, літо й осінь і можна не дочекатися. Ця зима дарує таке щастя, коли зранку важко відчинити крайні двері, бо засипало снігом. Головне — звечора не забути лопату.