Ще літо, але вже все зрозуміло

{ Господи, поможи бігати в цьому колесі }

Господи, поможи бігати в цьому колесі, як вивірка. Ми звертаємося щодня з безліччю прохань і запитань. Часом навіть дякуємо. Господи, лиш поможи не випасти з колеса. Наші дрібні суєти такі сміховинні, що краще про них не думати. Саме ці суєти не дають нам помислити про глобальну марноту й зневіритись у житті, не знаходити його сенсу. Саме ці суєти не дають нам знаходити Твої сенси, Господи. Ми надто малі, то куди нам до висот братися?

І Василь Герасим’юк в одному з віршів подякував Тобі, що не знає Твого промислу. Бо, мабуть, страшно було б знати. Або дивно. Або ми не можемо знати.

Господи, поможи дати раду цьому колесу. Поможи, аби рідні, близькі й друзі жили в мирі, злагоді, достатку. Поможи, щоб і всім іншим було так, як їм треба. Не так, як хочуть, бо хіба хтось знає, чого хотіти? А так, як треба, аби жили добре.

Ще можна просити Тебе, щоби трава вродила, аби маржинка мала, що пасти. Аби телята мирно плекалися і росли міцними. Аби поросята мали гарний апетит і не заводилися глисти. Аби мороз не спалював черешневого цвіту, а град не бив картоплю в час цвітіння. Багато чого можна просити, і гарно, що так можна.

Коли я навчався у молодших класах, ми з однокласниками на Миколая ділилися, хто які подарунки одержав минулої ночі. Перед тим батьки й учителі казали, що гарні подарунки будуть у тих, хто гарно вчиться. У молодших класах у мене були самі п’ятірки. Подарунки від Миколая також знаходив під подушкою, та нерідко вони були менш коштовними, ніж у деяких однокласників, у яких оцінки були суттєво нижчими. Я не дошукувався справедливості ні в батьків, ні в учителів, ні в Миколая. Вже тоді відчув незбагненність Твого промислу. Хоч було таки прикро, коли однокласникові, який майже не вмів читати, Миколай поклав під подушку коробку петард. Це зараз виглядає кумедно, а тоді ця коробка була справжнім скарбом.

Згодом була потреба в якійсь матеріальній речі. Я не знав, чи варто її в Тебе просити. Думав, що можна просити лише якихось чеснот — любові, доброти… Але натрапив на телепрограму, де один священик сказав, що можна просити все, чого просити не соромно перед Тобою. Якщо ж чогось хочу, але не можу попросити, значить, того не маю хотіти. А знайомий священик однієї моєї подруги сказав, що якщо є місце, куди він не може піти у священичому одінні, то він туди не може піти взагалі. Так і з нашими проханнями.

Хоч часом таки думаю, що надто дрібні ці просьби й кумедні. Надто людські вони, аби просити в Тебе, Господи. А потім думаю, а чого ще ми можемо просити? Адже в нас усе є. Як часом буває в житті якась подія, через яку хвилюєшся, переживаєш, щоб усе добре вийшло, а коли не виходить, то злишся, а через деякий час дивишся на неї як на мізерну і не варту уваги, такими ж і наші прохання можуть нам здаватися з часом. А Ти, Господи, мабуть, бачиш цю мізерність одразу і посміхаєшся з метушні Своїх вивірок. Але поможи кожному бігти в своєму колесі.