Тіні в маєтку Тарновських

Антось Птуха

Мама повернула собі два підробітки й шукала третій, який вона втратила. І коли нарешті знайшла третій, і почала шукати четвертий підробіток, то між третім і четвертим підробітками сталася пригода, яка просто в голові не вкладался. Вона почала думати про розлучення. Але не буду забігати наперед і розкажу все, як було.

Через два дні після концерту в Нужного в сім’ї вибухнув скандал. Мама була на Нижньому Валу в гостях у діда з бабою, поскаржилася на життя, баба Соля дала їй дві тисячі гривень, і в мами не знайшлося сил відмовитись.

— Дожилися! — сердито вигукнула вона. — Замість того, щоб допомагати батькам, ми живемо за їхній рахунок.

Всю ніч вони сварились і під ранок розійшлися спати в різні кімнати. Наступного дня батько пішов грати на якийсь ювілейний вечір у Будинку актора, а вдома я застав маму з Алісою Цицалюк.

— Він нічого не вміє, — обурено сказала мама.

— У твого Луня дві ліві руки, — погодилась Цицалюк.

Мама з Алісою сиділи на кухні й розмовляли.

— Якби ж він хоч гроші заробляв. У моєї шкільної подруги Єви Икавки, про яку я тобі вже розказувала, чоловік цвяха в стіну забити не вміє, але працює круп’є в якомусь казино і додому приносить непогані гроші. А тут понабирала робіт, а грошей не вистачає.

— А як вилетить із роботи?

— Хто вилетить?..

— Круп’є.

— Якщо вилетить, то Икавка не пропаде, бо сама добре заробляє на базарі.

Я слухав ці жіночі теревені і думав, що Аліса Цицалюк любить спостерігати за руйнуванням родини. Вона була незаміжня і не сприймала сімейного життя, хоча чоловіки їй подобались.

Цицалюк нюхом чула, що на нашу сім’ю насувається ураган, і почала частіше до нас приходити. Особливо почастішали її гостини з появою Антося Птухи.

Із Птухою мама познайомилася випадково. Якось у нас поламався кран, і мама викликала зранку сантехніка, що виявився чоловіком із круглим обличчям і червоними руками з короткими пальцями. Мама дала йому гроші на крана й змішувача і пішла на роботу. Весь день сантехнік проморочивсь у ванній, зламав змішувача, взяв половину обіцяної йому суми й пішов. Увечері прийшла мама й розкричалася:

— Нащо ти віддав йому гроші?! Він же нічого не зробив!

Батько винувато кліпав:

— Він сказав заплатити за половину роботи, то я й заплатив.

— Але ж кран не працює!

— Я ж не знаю, про що ти з ним домовлялася.

— А що ти коли знаєш? — грюкнула на кухні каструлями. — Ніколи ні в що не вникаєш. Гроші віддав. Кран не працює. Змішувач зламаний. От що робить?

Вона вхопила радіотелефон і почала дзвонити бабі Солі.

— Мамо, це я. Є в тебе знайомий сантехнік? Сьогодні тут один хапуга здер двісті гривень. Узяв гроші на купівлю нового крана, хоча всі включають це в загальний рахунок, зламав змішувача й пішов. Та ні!.. На завтра. У мене завтра вільний день, а Женик іде грати на якусь корпоративну вечірку. Як домовишся, подзвони.

Через годину зателефонувала баба Соля й сказала, що знайшла чоловіка, і цим чоловіком виявився Антось Птуха. Я не бачив, як він ремонтував крана й змішувача, бо в цей час був у школі, а батько — на корпоративній вечірці.

Коли я приїхав зі школи, кран уже працював, а мама на кухні пила чай із Алісою Цицалюк.

— Уявляєш, він з мене нічого не взяв. За півгодини все зробив, — похвалилася мама.

— А де ти його знайшла?

— Це племінник давньої подружки моєї матері.

Цицалюк зачерпнула вересовий мед, який нам привезла баба Павця, і облизала ложечку. Її маленькі круглі вушка аж настовбурчились і від збудження почервоніли, так уважно вона слухала про нового для неї чоловіка.

— А скільки йому років?

— Десь тридцять п’ять-сорок.

— Одружений?

— Я його що питала?

— Треба було б якось випитати.

— До речі, він мені залишив свою візитку. Сказав, якщо буде треба, щоб я зверталась. О, зараз покажу.

Дістала сумочку, порилась і простягла візитку.

— Антон Птуха, художник, — прочитала Анфіса Цицалюк. — Цікаве прізвище. Це тобі не Затуливуха чи Неплюйвборщ, а Птуха! До речі, як він?

— Високий, русявий.

— Ти йому сподобалась.

— Звідки ти знаєш?

— Бо він з тебе грошей не взяв.

Через два дні, коли батька попросили пограти на ювілеї якогось державного функціонера, мама запросила Птуху поміняти аварійного патрона в плафоні, і він заодно поставив кілька нових розеток. Я застав Птуху, коли він уже прощався з мамою.

— Привітайся з Антосем, — посміхнулась вона.

— Добрий вечір!

Птуха мені відразу не сподобався. Особливо, як він дивився на маму, ніби пожирав очима. І голос у нього був якийсь липкий і неприємний.

Коли за ним зачинилися двері, Аліса вигукнула:

— Що тобі сказати?.. Повна протилежність Євгена Луня!

А через два тижні я здогадався, що між мамою і Птухою щось відбулося. Вони сиділи з Алісою на кухні й розмовляли.

— Ти була в нього? — запитала Цицалюк.

— Була.

— І як він?

Затискуючи долонькою рота, мама нахилилась до Цицалюк і щось зашепотіла їй на вушко.

— Ух ти!.. — вигукнула вона. — А де він живе?

— На Лохвицькій. Але в нього свої прибамбахи.

— Які? — в очах Цицалюк загорілися вогники.

Вони пили чай із тортом і збуджено розмовляли.

— Уявляєш, він живе без електричного світла.

— А як же він телевізора дивиться?..

— Він його не дивиться. Каже, що це інструмент для маніпулювання людською свідомістю.

— А праскою він користується?..

Мама надкусила шматок торта «Ромео і Джульєтта» чомусь із трьома кетягами рожевого гіацинту й зробила інтригуючу паузу, доки Аліса Цицалюк нетерпляче їй не нагадала:

— Як же він малює?!

— Він живе при гасових лампах.

— Економить на електроенергії?!

— Це в нього такий принцип, — запила чаєм торт мама. — Ставить гасові лампи й малює. Каже, що хоче відчути внутрішній стан Сальвадора Далі, який малював при світлі чотирьох гасових лам.

— А як він заряджає мобільного телефона?

— У нього є сонячні батареї, від яких через перехідний шнур підживлює телефона. А одяг він не прасує. Носить усе з бавовни і льону.

— Оце кадр! — пирснула Аліса Цицалюк. — Це ж осліпнути можна при лампах.

— Перед сном медитує, довго дивиться на язичок полум’я в гасовій лампі. Після цього спить, як дитина. Лягає і встає з пташками. Каже, що відмовився від цивілізації, щоб відчути всю повноту свободи.

— А що він малює?

— Сюрреалістичні міста й ананаси в шампанському.

— А машина в нього хоч є?

Мама лизнула крем із торту «Ромео і Джульєтта» і вдоволено відповіла:

— У нього найбільший у світі джип «Вепр». Може перевозити більше двадцяти пасажирів.

— А як у нього в квартирі?

— Всюди книжки й картини. І пахне гасом і фарбами.

— Який мавпусик, — муркнула Аліса Цицалюк.

— Сусіди молять Бога, щоб його захоплення натуральним життям продовжилось якомога довше. Раніше він не давав їм спати, слухаючи «Лед Зеппеллін».

— А як він як чоловік? — поцікавилась Аліса Цицалюк, і її очі стали круглі, як у кицьки, що побачила за вікном пташечку.

— Ну-у-у! — відповіла мама й зробила багатозначний жест рукою.

Та в цей час у двері хтось подзвонив. Мама подивилась у вічко, заклацала дверними замками, і до квартири зайшов батько, напідпитку й пропахлий сигаретним димом.