Українські казки

Подарунки Вітра

Були собі дід і баба, і дуже бідно вони жили. Свариться баба з дідом:

— Відколи я вийшла за тебе заміж, то все бідуємо і бідуємо. І все через тебе.

Мав дід трохи грошей, і взяв він собі за ті гроші гектар поля на рік. І посіяв на тім полі пшеницю.

Ходить дід у поле, дивиться — гарна пшениця росте. Каже дід бабі:

— Добре нам тепер буде, матимемо свій хліб.

Прийшов він раз на поле, подивився: пшеницю вже можна жати. Нагострив дід серпи, назавтра готується іти з бабою жати. А вночі здійнялася буря з градом, і град побив дідові всю пшеницю. Приходить дід із поля і каже:

— Бабо, побив град нашу пшеницю.

А баба ще гірше свариться з дідом:

— Треба було жати вчора, треба було позавчора!

Набридло це дідові, покинув він бабу та й пішов.

Ішов, ішов, та й зайшов у ліс. І побачив у лісі хатку. Заходить у хатку, а там сидить якась баба. Привітався він, а баба й питає:

— Куди, чоловіче добрий, ідеш?

А він розказує, що баба свариться з ним за пшеницю:

— Виросла нам гарна пшениця, а вночі здійнялася буря з градом і всю побила.

— І в людей побив град?

— Ні, лиш мій гектар побив.

Баба й каже:

— Мої сини — Вітри. Котрийсь із них зробив це. Прийдуть додому, спитаю їх.

Приходить старший син, баба й питає його, а він каже:

— Ні, я в тій стороні не був.

Приходить другий син, питає стара і його. І другий каже, що не був у тій стороні. Приходить третій. Мати спитала його, а він засміявся та й каже:

— Так, це я зробив. Але я тобі, діду, допоможу. На оцю скатерку. Як простелиш її, то що схочеш тобі буде. І їсти, і пити — всього доволі.

Дід узяв скатерку й пішов.

За день він додому не дійшов. Довелося ночувати у корчмі. А корчмар каже йому:

— Діду, це корчма, тут усе дають лиш за гроші. Це не те, що у вуйка якогось переночувати і повечеряти задурно.

— Мені нічого не треба, у мене все є, — каже дід. Та бере застеляє стіл скатеркою, і з'явилося на тій скатерці їсти й пити, що хочеш. Сів із дідом і корчмар за стіл, сіла й корчмарева жінка. Наїлися, напилися. А корчмар усе хоче напоїти діда.

Напився дід і лягає спати. А корчмар зняв чарівну скатерку зі столу заховав її, а на стіл поклав іншу. Устав дід рано, взяв скатерку і пішов додому.

Баба побачила діда і знову свариться з ним. А дід їй каже:

— Мовчи, бабо, тепер ми заживемо.

І постелив дід скатерку. А на скатерці нічого нема. Баба ще гірше свариться:

— То ти ще й обманюєш мене?!

Думає дід: «Що ж це зробилося зі скатеркою? То, мабуть, Вітер обдурив мене». І пішов дід знову до Вітра. А Вітер каже:

— Діду, як ти загубив мою скатерку, то дам тобі гаманець. Будеш мати з нього грошей, скільки хочеш. Лиш спорожниш його, а він уже знову повний.

Дід узяв того гаманця і пішов додому.

За день дід не міг дійти додому і знову зайшов до корчмаря. Той зустрів його як старого знайомого. Посадив діда за стіл, п'ють вони, їдять. Корчмар і запитує:

— Покажіть, діду, ще якісь чудеса. Що у вас є цікавого?

А дід виймає гаманець і показує корчмареві. Спорожнив гаманець на стіл — купа золота! Поклав гаманець у кишеню, тоді витягає, спорожняє — знову купа золота.

Напоїв діда корчмар. Дід заснув, а корчмар витягнув із дідової кишені гаманець, а в кишеню поклав інший.

Устав дід рано і пішов додому. А жінка його знову свариться. Дід і каже:

— Бабо, тепер ми будемо добре жити до самої смерті.

Витягає дід гаманець, витрушує на стіл — нічого нема. А баба ще гірше свариться.

— Другий раз мене обманюєш!

Іде дід знову до Вітра. І скаржиться:

— Не слухає мене гаманець, нема в нім більше грошей.

А Вітер знає, що діється, лиш не каже дідові нічого. Усміхнувся він і сказав:

— Даю тобі, діду, ще оцю сумку. Як захочеш бачити, що в ній є, то відкрий її і крикни: «Два з сумки!» А як не захочеш більше бачити тих двох, то крикни: «Два в сумку!» — і закрий сумку.

Вийшов дід і йде додому. І захотілося йому побачити, що є в сумці. Відкрив він сумку і каже: «Два з сумки!» Як вийшли два з сумки, як почали діда молотити! Пригадав дід, що Вітер казав. «Два в сумку!» — крикнув він, і тих два лишили його і пішли в сумку. Дід закрив сумку і пішов далі. І прийшов знову до того корчмаря. Зрадів корчмар: «О, старий знайомий прийшов!» Та садить діда за стіл. Наїлися вони, напилися. А корчмар запитує:

— Ану, діду, що за чудеса в тебе є? Показуй.

Дід і каже:

— Два з сумки!

Як вийшли два з сумки! Як почали корчмаря бити, як почали молотити!

Корчмар кричить:

— Жінко! Віддай дідові його скатерку й гаманець, хай він мене лишить живого!

Забрав дід скатерку й гаманець.

— Два в сумку! — крикнув він, закрив сумку і пішов.

Приходить дід додому, а баба знову свариться. Дід думає: «За те, бабо, що ти зі мною стільки сваришся, провчу я тебе». Та й відкрив сумку:

— Два з сумки!

Як вийшли два з сумки, як зловили бабу! Б'ють, аж порох летить! Побачив дід, що вже досить бабі, й крикнув:

— Два в сумку!

Та бере скатерку, застеляє стіл. А на столі, що лише на світі буває, — їж і пий. Сіли вони з бабою за стіл.

А дід був доброю людиною. Каже він бабі:

— Бабо, іди запроси до нас у гості й сусідів.

Запросила баба сусідів, і сусіди наїлися й напилися, скільки хотіли й чого хотіли.

Ось і почув пан, що в діда є такі чудеса: скатерка й гаманець. Приїхав він бричкою до діда, зайшов до хати:

— Здрастуй, діду!

— Здрастуйте.

— Чув я, діду, що в тебе чудесна скатерка є.

— Еге, — каже дід, — є.

Простелив дід скатерку. А пан зроду не бачив таких напоїв і наїдків. Сів пан із дідом і бабою за стіл, наївся, напився, чого тільки хотів, а потому питає діда:

— Де ж твій чудесний гаманець?

Показує дід і гаманець. А пан подивився та й каже дідові:

— Цю скатерку й цей гаманець я забираю собі.

Дід почав просити пана:

— Я старий, баба стара, як же ми будемо без цього жити? Не беріть, прошу вас.

А пан не хоче й слухати. Побачив дід, що не впросить, та й каже:

— У мене ще одна дивовижа є.

Та відкрив сумку і крикнув:

— Два з сумки! Рахуйте панові кості!

Як вискочили два з сумки, як почали гамселити пана! Пан кричить не своїм голосом:

— Не треба мені нічого! Лишіть мене тільки живого!

А дід мовчить — хай ще пана помолотять. Аж тоді, як побачив, що вже достатньо провчили, крикнув:

— Два в сумку!

І закрив сумку.

Поїхав пан, а дід із бабою лишилися. І жили вони добре, поки не вмерли. І самі їли-пили, і сусідів годували. І більше баба з дідом не сварилася.