Розділ 15 Суддя помер — хай живе суддя

Конверти, підписані нерозбірливим почерком, розсипались по підлозі. Варта потрусила скриньку, постукала по ній, іще раз уважно перегорнула папери — нічого. Артефакт, ритуальна чаша, яку Меделіна викрала й начебто віддала на зберігання відьмам, мав бути тут. Але його не було. Нічого, крім конвертів, не було.

— Трясця... — вилаялася дівчина і присіла розгрібати пошту руками. Попри гострі закарлючки, вона змогла-таки розібрати, що писала їх Златанова мати. Усі листи було адресовано жінці на ім'я Доротея.

— Хто така Доротея? — спитала Варта в конверта, який стискала в руках, але відповіді, звісно, не отримала. — Хто така, в біса, ця Доротея? — вона зі злістю відштовхнула скриньку.

Та відлетіла до стіни, вдарилась об неї й захряснулася з гучним клацанням.

Перспектива перечитати гору кореспонденції давно померлої чаклунки пробуджувала у Варти стійке бажання запакувати все назад і повернути відьмам, щоб вони вдавилися. Натомість дівчина посортувала конверти по датах, відкрила найстаріший і, продираючись через гострі карлючки, дізналася, що Меделіна з нетерпінням чекає на зустріч із Доротеєю і має добрі новини. Наступний лист був списаний історією того, який милий хлопчик повинен скоро в неї народитись і як вона мріє всупереч традиції назвати його Емілем. Дівчина подумала, що це ім'я личило би Златанові. Вона відчула, що зазирає за ширму чужого життя. Але десь серед цих рядків мала ховатися відповідь, де артефакт.

— Або ти дуже круто помилилася, — пробурмотіла Варта сама до себе, коли дочитала листа, де Меделіна розповідала, що хлопчика довелося-таки назвати Златаном — мовляв, отака в них непорушна традиція.

Конверт із чорною смугою по периметру привернув Вартину увагу, й вона потяглася по нього. Звідти випала записка на жорсткому папері, яка сповіщала тим самим нервовим почерком, що Меделіна Богумінова висловлює щирі співчуття з приводу передчасної загибелі Доротеї Богумінової.

На цьому Варта вирішила закінчити перегляд пошти, бо від дрібних літер миготіло в очах, а жодної корисної інформації вона не знайшла. Дівчина сподівалася, що Златан, більш обізнаний в історії своєї сім'ї, зможе пролити світло на те, хто така Доротея і як вона може бути пов'язана з артефактами.

— Хто така Доротея і як вона може бути пов'язана з артефактами? — перепитав маг спантеличено, коли ввечері Варта поставила йому це питання. — Умієш же ти знаходити таємниці, про які навіть новоспечений суддя не має жодного поняття.

— Думаю, новоспечений суддя міг би скористатися ниточками, які він уміє смикати, і дізнатися, хто це. Твоя ж рідня.

— Я дізнаюся, — запевнив хлопець, — уже завтра.

— Що, нині знову велике панство гульбанить? — спитала чаклунка, пригадуючи вчорашній фуршет, на якому вони навіть словом не перекинулися.

— Ні, я повинен проштудіювати кілька старих законів, виволокти їх на світ божий так, щоб мати змогу використати все це на засіданні суду, не плутаючись у словах, і зустрітися з надважливим свідком.

— Що ж, а я, мабуть, продовжу читати листи твоєї матері. Тобі теж це може бути цікаво. Наприклад, ти знав, що тебе могли назвати Емілем?

— Ні, дякую, — заперечив Златан і скривився. — Я не хочу знайомитися з людиною, яка вирішила покінчити з собою й залишити напризволяще своїх дітей. Та ще й викрала артефакт, тому досі продовжує створювати мені проблеми.

— Судячи з листів, вона явно не хотіла покидати тебе...

— Варто, тільки не треба зараз проводити розслідування щодо загибелі Меделіни. А Доротеєю я займуся. Вам з Амброзом знадобляться обидва артефакти.

— Нам із тобою.

— Нам із тобою, так. Але за офіційною версією... — у Златановому голосі майнула іронія. — Звісно, всіх ця зміна здивувала, але нічого. День-два піде на те, щоби звірити інформацію і підтвердити Амброзові права.

— Ти що — всерйоз сподіваєшся згодом пояснити суддям, що ритуал недійсний, артефакти недійсні і взагалі дійсне тільки те, що Амброз — твій брат?

— Саме так. А наразі треба, щоби вас щось захищало. Раптом ми не знайдемо справжній артефакт, у вас усе одно буде посада. А в Конгломерату — глава. Усі будуть живі, а за можливістю — ще й щасливі.

— Остерігаєшся Бертока і його погроз? — прямо спитала Варта й піймала себе на думці, що нервово полірує пальцем перстень Меделіни — як раніше робила з медальйоном Тарновецьких. Але тепер він висів на шиї Златана — від самого фіналу Гри.

— Його погрози додають мені сил діяти. Підхльоскують, як колись прокляття. Утім, я відчув вагу своїх помилок, — чех опустив погляд на пошкоджені пальці. — Тому ось тобі маячок, — він торкнувся Вартиної долоні, і її вколола павутина. — Якщо до півночі не вийду на зв'язок, ти знаєш, як мене знайти.

***

— Я думав, ми вже вирішили всі питання з вами... пане суддя, — Віслав зробив паузу, достатню, щоби «пан суддя» відчув його зверхність.

Проте Златан широко всміхнувся і придушив порив схрестити руки на грудях у захисному жесті. Натомість зробив крок уперед. Світляк не ворухнувся. Він прийшов на зустріч, як і було домовлено, без охоронців. Сірі кам'яні стіни ховали їх від вулиці та зайвих очей.

— Я відкладав ці питання до моменту, коли ми зможемо поспілкуватися на рівних. Пане кандидате, — чех витримав таку ж паузу, а тоді вивільнив павутину, стьобнув нею повітря, мов батогом, і напоровся на щити суперника — вони блиснули на мить, але енергія одразу спружинила вбік. — Чи краще величати вас «празьким дияволом», як тут заведено?

— Тішуся такій славі.

— Тішитися недовго. Ви чудово стерли сліди свого перебування в моєму домі. Утім, Аґата Тарновецька, яку ви вбили, якщо знаєте, вижила. Спершу я думав висунути офіційні звинувачення, але...

— Але не захочете так розпочинати свою кар'єру на новій посаді, — світляк, безумовно, відчув силу, що торкнулася його щитів, і звузив очі.

— Так, я усвідомлюю, що це може затягтись, і ми згаємо час, необхідний для інших, нагальніших справ, пане Віславе. Польське коріння, так?.. — Златан зробив паузу і з шаленим задоволенням дістав із кишені нові, гладенькі, тонкі рукавички судді й натягнув лише одну — на праву руку, бо пов'язка на лівій не дозволяла цього зробити. — Усе-таки нема нічого кращого за індивідуальний пошив!.. Отож, до справи. Ваша сила на мене не подіє, бо я наразі маю аномально багато енергії, якої вам не виснажити, — провадив він, клацаючи пальцями. — Щодо моєї сили — варто перевірити, — Златан стишив голос до погрозливого шепоту і, відкинувши показне звертання на «ви», видушив: — Я планую не залишити на тобі живого місця.

Він помітив, як в очах суперника б'ється підозра. Нехай на кілька секунд, але вдалося похитнути Вартиного вбивцю.

Поки світ сповільнився, Златан відкинув усе, що міг би наказати світлякові «іменем суду». Не час випробовувати силу волі та опір такого сильного мага — можна й програти. Другого шансу на атаку Віслав уже не дасть.

Тож суддя чеський просто стиснув здорову руку в кулак і зацідив світлому кандидатові в голову з криком: «Це тобі за Варту!» Щити суперника розсипалися під тиском часової аномалії. Голова світлого різко навіть для сповільнення часу сіпнулась праворуч і вдарилась об стіну. Посипалася штукатурка, здійнялася курява. Час зірвався вперед. Світляк похитнувся. Шарпнув рукою стіну і роздер долоню. Відступив на кілька кроків назад, але втримався на ногах.

— Я мав би відразу здогадатися, що за твоєю показною інтелігентністю ховається черговий пітьмавий виродок, — прохрипів із навісною усмішкою Віслав, спльовуючи слину і кров.

— Уже не ховається, — вдоволено відказав Златан, відчуваючи, як саднять від удару кісточки пальців. Він не став чекати, доки світляк дасть відсіч.

***

Варта була зла як чорт: Златан повернувся додому надвечір і «потішив» її обсмаленою раною через усе лице, величезними синцями й вивихнутим ліктем.

— Не думала, що оце такий вигляд повинні мати пафосні й могутні судді, — лаялася вона, вправляючи йому лікоть, що вже напух та почервонів.

— Я віддавав борг, — простогнав Златан, силкуючись усміхнутися.

— Віддав, я так бачу, сповна...

— Так. Плюси недоторканності судді — можна набити пику кому завгодно, і це зійде з рук.

— Їй-богу, та ви гірші, ніж школота!.. Не думаю, що Емек чи Фелікс часто користуються цією можливістю.

— Не турбуйся, за них це роблять інші. А я та мій суперник іще надто молоді, щоби відмовлятися від такого задоволення... — маг обережно поворушив рукою і з полегшенням відкинувся на спинку дивана. — До того ж мені треба було дізнатись якомога більше про силу опонента. Найкраще — побачити її наживо й у дії.

— Про Доротею дізнався, молодий ентузіасте?

— Думаєш, я мав час хоча б видихнути?

— Ну, бити пики — мав, — зауважила Варта, але вирішила припинити суперечку, бо що зроблено — те зроблено. — Тож повтори: завтра на засіданні Конгломерату я заявлю, що в мене є справжній артефакт і ми вже можемо провести ритуал?

— Саме так. А я підтверджу це, — кивнув Златан. — А тепер ходи сюди, нехороша чаклунко. Будемо складати геніальні плани, якими я маю твердий намір ділитися з тобою віднині й назавжди.

***

— Шановне товариство, іменем суду прошу слова, — Златан, попри мінімум сну, якимсь магічним методом умів зберігати бадьорість. Коли він вийшов до трибуни на засіданні Конгломерату, то видавався ні краплі не втомленим.

Варта сиділа в задніх рядах як «кандидатка на пост Вартової» і відверто позіхала, вислуховуючи звіт польської делегації про поїздку.

— Пошук артефактів, до якого я теж був залучений, дав мені змогу відкрити кілька важливих деталей. Зокрема, щодо хранителів...

Дівчина знайшла поглядом Горачека — батько Лукаша напружився, проте Златан у його бік навіть не дивився і вів далі:

— Одне з відомих умінь хранителів під назвою Архів використовували здавна для того, щоби приховувати інформацію, на яку можуть зазіхати вороги. Приховувати так надійно, що її неможливо знищити в будь-який спосіб. Історія знає численні випадки, коли саме Архів дозволив установити істину в спірних питаннях. Зокрема, дублінський інцидент 1915 року...

Пане Богуміне, ми тут зібралися не для того, щоби вислуховувати підручники, — пробуркотів польський правлінець, який теребив свій годинник.

— Авжеж, пане Юліуше, — Златан блиснув усмішкою. — Проте я вважаю за потрібне нагадати про таку важливу деталь, перш ніж ми підемо далі. Оскільки, як показує практика, частина нашого товариства забуває про базові постулати чаклунського правління. Отже, Архів — це неспростовний доказ. Чи всі згодні зі мною?

— Так, — пробубонів австрійський суддя. — Такі дані варті довіри.

— Проте витяги з будь-якого Архіву не можна розглядати без контексту, — зауважив Емек, мружачись.

— Чудово! — Златан клацнув пальцями. — Контекст буде. А саме: нещодавно Прагою прокотилася хвиля викрадень магів та алхіміків, про яку, як мені відомо, чеська фракція не вважала за потрібне повідомити. Так, пане Дворжаку? — іронічний погляд мага наштовхнувся на кам'яне лице чеського правлінця.

— Внутрішні справи нашого регіону не потребують винесення на загальний розгляд, пане Богуміне, — спокійно відповів той. — Ми змогли розв'язати всі питання самотужки. Звіт трохи затримався через нещодавні втрати фракції, але ви отримаєте його найближчим часом.

— Дякую за відповідь, — усмішка мага загострилася. — Чекатиму на звіт. І можете, до речі, вже звати мене суддею Златаном... Тож дозвольте продовжити. У результаті розслідування, проведеного мною за підтримки празьких темних та світлих, ми знайшли викрадачів і встановили, що вони уклали угоду з чеською фракцією. Згідно з цією угодою, зловмисники мали підтримку у викраденнях, а у відповідь допомагали наповнювати казну фракції. Така взаємовигідна співпраця стала можливою, бо викрадачі мають деякі унікальні навички, як-от пошук втрачених цінностей. Але натомість вони потребують... — чех зробив ефектну паузу і блиснув усмішкою. — ...крові. Крові чаклунів, яка особливо їм смакує.

Златан сперся обома руками на трибуну і нахилився вперед, перекрикуючи чехів, які зірвалися з місць.

— Я сам зустрічався з кровопивцями. Хоча для багатьох із вас, окрім румунської фракції, ці створіння — радше легенда, ніж реальність, але вони існують. Їм мої співвітчизники фактично продавали тутешніх чаклунів — як світлих, так і темних. Коли ж ми викрили сховок кровопивць, то панове з правління вирішили позбутися доказів і вбили створінь, з якими самі ж уклали угоду.

— Щоб я стільки пив, як оцей вилупок! — реготнув пан Юліуш. — Таку дурку нести — це треба мати гарно підвішеного язика й жодної клепки.

— Шановний, — Златанова аура спалахнула — Варта відчула навіть на такій відстані, — не забувайте, що ви звертаєтеся до судді.

— Три дні як судді... — зневажливо кинув польський маг, але тут підвівся австрійський правлінець.

— Попрошу тиші. Нас вельми заінтригувала інформація судді Златана.

— Дякую, пане Феліксе. Отже, спираючись на те, що мені відомо в цій справі, я висуваю звинувачення чеській фракції Центральноєвропейського конгломерату. Перше: незаконна угода з кровопивцями. Друге: торгівля людьми. Третє: замовчування фактів порушення перед представниками суду. Четверте: напад на кандидатів на пост Вартових та їхнє незаконне затримання. П'яте: вбивство кровопивць. Оскільки ви зараз вимагатимете доказів, які дбайливо знищили пан Карел Дворжак та його спільники, я хочу запросити сюди того, хто зможе надати нам неспростовні факти.

Варта усміхнулася, почувши, як довкола наростає шепіт.

Лукаш увійшов до зали повільно. Завмер у дверях на мить, але тоді напустив на себе звичний похмурий та погордливий вигляд.

— Лукаш Горачек, темний маг, спадкоємець хранителів, шановне панство, — процідив він. — І я... і в мене є необхідний Архів.

***

Перегляд Архіву Лукаша забрав певний час: усі судді хотіли переконатись у тому, що бачив спадкоємець хранителів того вечора, коли троє таємничих викрадачів зустрілися з ним та Златаном в одному з празьких пабів. Суддя чеський посміхався, спостерігаючи за тим, як наростає шум, як його рідна фракція заперечує все, посилаючись на нові й нові варіанти того, яким чином дані Архіву було сфальсифіковано. Златан час від часу перевіряв наявність у кишені, разом із новими рукавичками, шматка напівпрозорої тіні, що здавався майже невагомим — рука так і тяглася впевнитися в його цілості.

Факт був фактом: того вечора троє кровопивць під впливом суддівських сил дуже неохоче, та все ж видали імена правлінців, з якими уклали угоду. Тоді почвари затуманили Златана й Лукаша, змушуючи їх забути це, — але вміст Архіву лишився недоторканим. За ідею скористатися родинною силою Горачеків Златан подумки подякував матері, яка колись вельми успішно це зробила.

— Спочатку оживають столітні Вартові, тепер — тіньові кровопивці, — процідив крізь зуби Емек. — Боюся, завтра вавельський смок дасть жару.

— Смію зауважити, що кровопивці — більш реальна зараза, ніж ваш дракон, — скривився румунський світлий, котрий щойно відірвав руку від палючої сфери Архіву в руках Лукаша. Тоді він шепнув щось до свого сусіда — Варта впізнала в тому неговіркого румунського суддю Маріана і підійшла ближче.

— Шановне товариство, — румун окинув поглядом залу, — шанси поставити під сумнів уміст Архіву ще були, але тепер я можу засвідчити, що дані істинні. Бо я знаю цих кровопивць.

Котрийсь із чехів демонстративно закотив очі.

— Останнього разу ми від вас чули, що цих створінь біля Бухареста нема вже років двадцять, — різко відповів Дворжак. Він сидів в оточенні своєї фракції, навсібіч захищаючись скепсисом.

— Їхнє життя значно довше за наше. Я ще замолоду зустрічав ось цих трьох, — додав Маріан. — Одного звуть Атанасом, він щось на кшталт їхнього принца. Двоє інших — його кровні родичі, лише трохи нижчі за статусом. Усі троє — могутні й поважні персони, за їхніми мірками.

— Принц? І де нині, дозвольте втамувати мою цікавість, розташована кровопивська монархія? — запитав Емек.

— Вони мігрували, тож ми випустили їх із поля зору, — розгублено мовив Маріан. — Це, знаєте, дуже легко, якщо йдеться про тіньових. Коли вони хочуть щезнути — то щезають без слідів... Але ви певні, що Атанас мертвий? — він повернувся до Дуката й Златана.

— Так, — кивнув суддя. — Я власноруч убив його, коли перебував у полоні. Докладну інформацію готовий надати. А двох інших кровопивць убили власне їхні «партнери», — він кивнув у бік чеської фракції. — Хотіли позбутися будь-яких доказів. Сонце все ще гарно працює для такої мети. Саме тому я покладався на Дуката Горачека. Але те, що ви й самі знали Атанаса, — ще одне підтвердження правдивості моїх слів.

— Так, — розгубленість і напруга в голосі румунського судді не зникали, і Варту це стурбувало. — Власне, бачте... Кровопивці дуже цінують свою аристократію. Адже сили в королівських нащадків, не побоюся цього слова, виняткові та дуже цінні для їхньої спільноти. Вплив туману ви вже на собі відчули. Тож те, що ви вбили принца... Поспілкуймося потім. Це може мати певні наслідки.

— Так, поспілкуємося, — пообіцяв Златан.

Варта пробіглася поглядом по залі засідання — здивування на обличчях правлінців за інших обставин здалося б їй кумедним видовищем, але зараз чаклунку цікавило, яке ж рішення вони ухвалять. У кутку біля вікна дівчина помітила угорського суддю, який із самовдоволеним виразом обличчя перемовлявся зі світловолосим, доволі молодим на тлі інших правлінців чародієм, чий вік геть не збігався з його показною аурою та двигтінням сили довкола. Мить — і дівчина впізнала цю силу. Могутній святенник, який здавався розслабленим і не менш вдоволеним за Бертока, був її вбивцею, «світлим дияволом». Потоки темряви завирували всередині. Варта не відводила погляду від них, подумки уявляючи, що лише одна атака... одна сильна атака...

Златан наблизився до неї й затулив Бертока та Віслава.

— Варто Тарновецька, — сказав він стримано, як і належало в цій ситуації, але темні очі усміхалися. — Чи можу я попросити вас свідчити у справі проти чеської фракції?

Чаклунка зиркнула на нього спідлоба.

— Ви маєте мою цілковиту підтримку, суддя Златане, — відповіла вона, смакуючи звучання його нового статусу, і всміхнулася.

***

— Ми вже мали змогу бачитись, але тоді не зазнайомилися. Тому дозвольте відрекомендуватися відповідно — Алан, глава світлих Праги. Я волію послуговуватися людським іменем — вдячний, якщо ви це зрозумієте.

— Суддя Златан. Із паном Віславом я вже знаюся добре, — він блиснув поглядом у бік світляного мага, котрий натомість відверто всміхався до Варти і не менш відверто розглядав її, як красиву іграшку.

На мить Златанові захотілося забрати чаклунку геть звідси. Геть із-перед очей убивці. Але він сів на сусіднє з Вартиним крісло й рішуче стиснув її руку своєю — під стільницею, щоб інші не бачили.

— Що ж, а я Варта Тарновецька, — представилася дівчина, також свердлячи свого вбивцю поглядом. — Думаю, ви не очікували, що сидітимете зі мною за одним столом.

Святенник смикнув плечима.

— Я також не очікував, що найближчим часом зватиму чеським суддею пітьмака. Що спершу вб'ють мого рідного брата, а потім і наш родич Желібор загине за таких таємничих обставин. Одразу після вашого приїзду до Праги. Надто багато збігів за короткий відтинок часу!.. Проте Алан сказав, що є сенс вас вислухати.

— Так, — Златан стиснув Вартину руку сильніше. — Ідеться про інцидент у Клементінумі.

— Коли ви вбили мого брата? — перепитав світляк спокійно, але Варта відчула, як його колосальна аура двигтить.

— Ви вбили мене у відповідь, — рішуче відповіла чаклунка, дивлячись в очі мага. Світло-сірі й напрочуд красиві, вони не навіювали загрози і видавалися трохи меланхолійними. — Ми провели невелике розслідування і думаємо, що інцидент у бібліотеці підлаштували, щоби вивести вас із перегонів за статус глави.

Віслав слухав уважно, хоча поблажлива посмішка не сходила з його вуст. Варта посміхнулась у відповідь, сподіваючись, що до всіх надзвичайних умінь цього світляка читання думок не додається. Адже насправді вони жодного розслідування не проводили.

— Оскільки ми з паном суддею на той момент ще не отримали своїх посад, то подали запит на доступ у Клементінум через суддів. Ми хотіли зробити все відповідно до вимог і не наражатися на зайвий ризик. Суддя, котрий допомагав нам у цій ситуації, запевнив, що владнав усе. Проте ваш покійний брат був упевнений у тому, що запиту вони не отримали. Це й призвело до трагедії.

— Насправді ніхто з працівників бібліотеки не отримав нашого запиту, — додав Златан стримано. — Хтось прагнув створити конфліктну ситуацію, що зачепить вашу сім'ю.

— Маю надію, що ви знаєте й ім'я цього експериментатора з чужими життями, пане суддя, — очі Віслава зблиснули, їхня примарна світлість раптом розгорілася зсередини, ніби два крижані вогники.

— Ви сьогодні бадьоро теревенили з ним на засіданні, — втрутилася Варта. — Це ваш опонент. Угорський суддя Берток.

Віслав учепився в стільницю руками й відхилився назад — так само, як це зробив Алан, коли дізнався про причетність угорського очільника до загибелі його батька.

— Нісенітниця.

Цього разу Алан спостерігав мовчки.

— У нього нема причин, — відрізав Віслав, мовби вперше позбувся відчуття, що все довкола — забавки та розваги. — Перемога й так у мадяра в кишені.

— Вочевидь, не настільки, як ви думаєте... — почав був Златан, але Варта перервала його:

— Причину я знаю. У пана судді угорського був родич, котрий колись мав шанси на успішну кар'єру в правлінні. Але покійний Желібор зарубав ці шанси. Відтоді в Бертока, попри стійку неприязнь до світлих, з'явилося бажання зіпсувати життя вашій родині. Ось і нагода випала.

— Я не знав про це, — відказав Алан, зиркаючи на свого родича, мовби шукав у нього відповіді чи підтримки.

— Нісенітниця, — повторив Віслав. — Та в кожного з нас є така історія, де пітьмаки щось зарубали і навпаки.

— Наша справа — розповісти. Що робити далі — це справа ваша. Тепер мусимо попрощатися, — Златан повільно підвівся, відставив стілець Варти і зачекав, доки вона накине кардиган.

— Яким є ваш інтерес? — усе ще недовірливо, із придихом спитав Віслав. — Я вбив тебе, — кинув він чаклунці, — та і з тобою, пане суддя, в нас навряд чи вийде добра дружба.

— Мене не цікавить дружба, — відрізав Златан. — Того, що ти зробив із Тарновецькою, теж не загладити. За інших умов я би викликав тебе на смертельну дуель без заступників, Віславе. Як ти й волів спершу. Але ще більше за будь-яку співпрацю зі світлими мене дратує, коли хтось хоче зробити нас із Вартовою пішаками у своїй грі. Робіть висновки.

— Небезпечно приміряти на суддю роль пішака, — замислено відповів Алан.

— Отож-бо, — Златан зиркнув на нього через плече. — На цьому — доброї вам ночі.

***

— Берток — труп, — Варта сама не очікувала, що ця думка принесе їй стільки задоволення. — Сила цього Віслава може обставити шановного суддю. Світлякові його штибу справді будь-яка витівка вдасться. А якщо ще й Алан підключиться...

— Щодо «труп» я сумніваюся, — відповів Златан, балансуючи на задніх ніжках стільця. — Проте певен, що світлячий кандидат не забуде про це. Його хід думок — багато в чому таємниця, але щось мені підказує, що жодна сила не спинить Віслава, коли він має якусь ідею.

— Чудово, — дівчина сперлася на стіл поруч із магом і широко всміхнулася. — Казав мені Дворжак, що не буває при владі безгрішних...

— Правду казав! Тепер ми маємо підробку з Петербурга і справжній кинджал — достатньо для того, щоб усі охочі повірили в легітимність Вартових.

— Гаразд. Але спершу нам треба перевірити, як артефакт спрацює на Амброзові. Якщо піде реакція і його видадуть опіки, то доведеться протягом ритуалу стежити, щоби кинджал був лише в моїх руках.

— Подбай про це. Я маю підготувати звіт до наступного засідання, — він утомлено втупився на стос документів на столі. — Здається, ідея з секретаркою — цілком непогана. Хоча направду я маю обрати собі помічника, інакше його оберуть за мене.

— Ну-ну. Скоро ти позбудешся цього. Завершиш справу з чеською фракцією і зможеш зняти з себе суддівські зобов'язання, — Варта відчула глибоке задоволення від того, що план склався й наразі вони рухаються згідно з ним. — Не можна зволікати з ритуалом. Навіть якщо тебе вже не душить сила з останньої точки, не скидай із рахунків зриви, які тяжіють над нами обома.

— Так, — кивнув Златан неуважно, гортаючи папери. — Та спочатку треба пережити вибори. Берток отримає свій голос, і я буду йому до одного місця. Добре, що він не взяв із мене обіцянки працювати суддею до скону... Думаю, після моєї відмови від посади всі вирішать, що місце чеського очільника прокляте!

Варта розсміялась у відповідь і вийшла в коридор. Кинджал теліпався в шкіряній сумці на поясі. Чаклунка відчувала його холод навіть крізь грубу матерію, ніби артефакт витесали з брили льоду...

Амброз зустрівся з нею в парку неподалік. На прохання чаклунки він слухняно взяв кинджал обома руками і застиг, очікуючи від нього щонайгіршого впливу. Варта розповіла йому, в чому фокус артефактів і як вони впливали навіть на Меделіну, дружину попереднього проклятого Богуміна.

— Ну і шо-як? — Златанів брат понуро дивився на красиве руків'я й лискуче лезо.

— Що ти відчуваєш?

— Холод. Він холодний, як серце Златека, який втягує мене у свої плани.

— Жодного болю? — перепитала чаклунка, хоча й сама вже бачила, що кинджал надто довго лежить на голих долонях глави темних, а опіків немає.

— Ні, Вартко. Просто ніби крижинка, — Амброз стенув плечима, підкинув кинджал у повітря і піймав його за лезо двома пальцями, не змигнувши й оком. — Красивенна цяцька, — із цими словами він простягнув вимережане камінням руків'я до чаклунки. — Але нічого я від неї не відчуваю. Звиняй вже.

Вона ще раз глипнула на Амброзові руки. Широкі, засмаглі, міцні долоні навіть не почервоніли. Дівчина сховала кинджал у сумку, обпікаючись його холодом, і спідлоба подивилась на Амброза, котрий з кожною зустріччю здавався їй дедалі більше схожим на старшого брата.

Після повернення додому Варта застала суддю за столом — Златан спав, поклавши голову на конгломератні папери. У правій руці Златана блиснула пафосна, чорна із золотом чорнильна ручка, якою він підписував усі документи, поки не міг робити це робочою лівою. Варта відклала ручку вбік, закривши ковпачком, і повернулася до листів Меделіни. Внутрішній голос не втомлювався нагадувати, що навіть якщо вийде обдурити весь Конгломерат із підробним артефактом, то це не скасовує потреби знайти згодом справжній — і пройти ритуал. Неодмінно — зі справжнім напарником.

Загрузка...