Хочете ще сирітства? Я була в дитячому будинку, і мені подобалося там.
Ким був мій Справжній Тато? Ким була моя Справжня Мати?
Спочатку я вважала, що вони були зачаровані лицар та королева, потім мала гадку, що вони загубили мене, коли прямували на Північний Захід із караваном трав та отрут. А як мені виповнилося вісім, я вирішила більше ніколи не згадувати про них.
Вивчати життя починаєш з тичинок і маточок? Тож я з тих дітей, яких знаходять у квіткових пуп’янках.
А дитячий будинок — многокутник, обкладений бежевою плиткою, — був оточений гойдалками, альтанками, парканом та безліччю багатоповерхових будинків.
Там усі ходили в однакових сукнях.
— Що ти малюєш? — запитала вчителька.
— Не знаю, — сказала я, тоді маленька, у невиразній суконці, з розпущеною кіскою і ногами, що не торкалися підлоги.
— Це неподобство! Порви негайно!
А я затуляла руками усмішку демона, ще невмілу, але таку, що могла налякати вчительку.
— Тебе покарають…
Та навіть перед страхом покарання я не могла сказати вчительці, що побачила це чудовисько у неї за плечима, коли вона кричала на мене, а гном з попереднього малюнка перестрибує з ліжка на ліжко і спиває подих у сплячих. Уночі, коли зачиняють спальні.
До дитячого будинку, де я жила, приїхали двоє: чоловік та жінка.
Три години поспіль вони розмовляли зі мною в наглухо зачиненому кабінеті. Вони показували мені страховиськ, і я розповідала їм про світи, в яких ті живуть, і про те, де й коли бачила їх.
А потім я розповіла їм про притулок і про те, що мені тут добре. І коли ми вийшли з кімнати, чоловік підійшов до вихователя і, взявши його за підборіддя:
— Якщо ти ще раз займеш її… Якщо хтось із вас ще займе її, я особисто буду рвати горлянки. Зрозумів?
— Так.
— І перекажи іншим.
Чоловік з’являвся кожної першої неділі, іноді зустрічався зі мною, іноді розпитував про мене вчителів.
Коли ж хтось намагався довідатися про нього у завідувачки інтернату, вона відповідала одне й те саме:
— Вам нічого робити? Вам бракує неприємностей?
Вони готували мене в янголи. Вони хотіли, щоб я виросла і почала боротися зі Злом.
Але чоловік загинув, і наступної неділі замість нього приїхали мій Вітчим і Мачуха.
— Тебе звати Крихітка?
— Так.
— Ти впевнена?
— Так, — сказала я. — А де дядько Павло?
— Його більше не буде, — сказала Мачуха.
— І я не стану янголом?
— Звичайно, ні, — сказав Вітчим. — Кому потрібні янголи?
Татусю, татусю, тату. Ти знову помилився. Я стала янголом. Ось так. Я тепер янгол — янгол помсти у твоєму пеклі. Мене послано для того, щоб зробити твоє життя пеклом.