Збірка творів

Входять Бйонделло, Люченцо і Б’янка.

Гремйо вийшов на сцену поперед них.

БЙОНДЕЛЛО

Тихенько, але хутенько, пане, бо священик уже напоготові.

ЛЮЧЕНЦО

Лечу, Бйонделло.

А ти, може, будеш потрібен дома, то йди.

Б’янка й Люченцо виходять.

БЙОНДЕЛЛО

Ні, я таки спершу припильную, щоб церква була в них уже позаду, а тоді побіжу скільки духу до свого хазяїна. (Виходить)

ГРЕМЙО

Чого це Камбйо все нема й нема?

Входять Петруччо, Катеріна, Вінченцо, Грумйо і слуги.

ПЕТРУЧЧО

Ось, пане, двері — це Люченцо дім.

Мій тесть живе отам, до ринку ближче;

Туди я кваплюсь, тож покину вас.

ВІНЧЕНЦО

Нї, перше в нас ми вип’ємо по чарці.

Я ж, мабуть, можу в сина вас прийняти,

А тут, видать, лаштується бенкет.

(Стукає в двері)

ГРЕМЙО

Вони там чимсь зайняті. Стукайте дужче.

Вінченцо стукає знову.

Учитель, що зображує собою Вінченцо, виглядає з вікна.

УЧИТЕЛЬ

Хто там так гатить, ніби двері хоче вивалити?

ВІНЧЕНЦО

Добродію, синьйор Люченцо вдома?

УЧИТЕЛЬ

Удома, але зараз він не має часу для вас.

ВІНЧЕНЦО

А що, коли я приніс йому сотню чи дві фунтів на потіху?

УЧИТЕЛЬ

Зоставте свою сотню фунтів собі. Поки я живу на світі, вона йому не потрібна.

ПЕТРУЧЧО

От бачте, я ж вам казав, як полюбили в Падуї вашого сина. Слухайте-но, добродію! Жарти жартами, але перекажіть, будьте ласкаві, синьйорові Люченцо, що приїхав з Пізи його батько і стоїть тут біля дверей, хоче з ним поговорити.

УЧИТЕЛЬ

Брешеш. Його батько приїхав з Мантуї й дивиться на вас із вікна.

ВІНЧЕНЦО

То це ти його батько?

УЧИТЕЛЬ

Атож, добродію. Принаймні так його мати каже, коли можна їй вірити.

ПЕТРУЧЧО (до Вінченцо)

Що ж це ви, синьйоре! Куди таке годиться — чуже ім’я привласнювати!

УЧИТЕЛЬ

Держіть цього плутягу! Він, мабуть, надумав когось тут у місті обшахрати, прикрившись моїм ім’ям!

Входить Бйонделло.

БЙОНДЕЛЛО (вбік)

Я бачив їх обох уже в церкві. Дай їм, Боже, щасливого плавання! Та хто це тут стоїть? Мій старий хазяїн, пан Вінченцо! Ну, вклепались ми, пропало все!

ВІНЧЕНЦО (побачивши Бйонделло)

А підійди-но сюди, шибенику!

БЙОНДЕЛЛО

Схочу — підійду, не схочу — не підійду, синьйоре.

ВІНЧЕНЦО

Іди сюди, лобуряко! Ти що, вже забув мене?

БЙОНДЕЛЛО

Я забув вас, синьйоре? Як я міг вас забути, коли я вас оце вперше бачу?

ВІНЧЕНЦО

Ах ти ж мерзотнику! Ти вперше бачиш батька твого пана, Вінченцо?

БЙОНДЕЛЛО

Мого вельмишановного старого хазяїна? Та його я й зараз бачу: онде він з вікна дивиться.

ВІНЧЕНЦО

Та невже? (Б’є його)

БЙОНДЕЛЛО

Рятуйте! Тут якийсь божевільний хоче мене замордувати! (Втікає)

УЧИТЕЛЬ

Сюди, сину! Сюди, синьйоре Баптісто! Поможіть! (Зникає у вікні)

ПЕТРУЧЧО

Кет, люба, станьмо осторонь та подивімося, чим воно скінчиться.

Відходять убік.

Входять учитель, Баптіста, Траньйо та слуги.

ТРАНЬЙО

Хто ви такий, пане, що здіймаєте руку на мого слугу?

ВІНЧЕНЦО

Хто я такий? Ні, це ти скажи, хто ти такий! О безсмертні боги! Ти ба, як вичепурився, негідник! Шовковий камзол, оксамитові штани, кармазиновий плащ, шпичастий капелюх! О, зруйнували мене, геть обдерли! Я вдома ощаджую, як можу, а мій син та його слуга цвиндрять усе в університеті!

ТРАНЬЙО

Та що таке, у чому річ?

БАПТІСТА

Сказився він, чи що?

ТРАНЬЙО

Синьйоре, як по одежі, то ви наче такий статечний літній чоловік, а послухати вас, то — божевільний Яке вам, пане, діло, хоч би я навіть начіпляв на себе перлин та золотих оздоб? Я маю доброго батька, і він дає мені таку змогу.

ВІНЧЕНЦО

Твій батько? Шахраюго, та він шиє вітрила в Бергамо.

БАПТІСТА

Ви помиляєтесь, синьйоре, помиляєтесь. Ану скажіть, будь ласка, як його звати.

ВІНЧЕНЦО

Яй його звати? Ще б пак я не знав! Він із трьох років ріс при моїм домі, і звати його Траньйо.

УЧИТЕЛЬ

Іди геть, дурню навіжений! Його звати Люченцо, і він мій єдиний син, спадкоємець усіх моїх, синьйора Вінченцо, ґрунтів.

ВІНЧЕНЦО

Люченцо? О, він замордував свого пана! Держіть його, я вам наказую ім’ям герцога! О сину мій, сину! Скажи мені, негіднику, де мій син Люченцо?

ТРАНЬЙО

Покличте варту.

Входить дозорчий.

Відведіть оцього божевільного до в’язниці. Пане Баптісто, батьку мій, подбайте, щоб його забрали.

ВІНЧЕНЦО

Мене до в’язниці?

ГРЕМЙО

Стривай, дозорчий. Не веди його до в’язниці.

БАПТІСТА

Замовкніть, синьйоре Гремйо. Я сказав, щоб його відвели до в’язниці.

ГРЕМЙО

Глядіть, синьйоре Баптісто, щоб вас не втягли в якесь непевне діло. Я ладен заприсягтися, що справжній Вінченцо — оце.

УЧИТЕЛЬ

Ану ж заприсягнися, коли насмієш.

ГРЕМЙО

Ні, присягатися не насмію.

ТРАНЬЙО

Ви ще, чого доброго, скажете, що я не Люченцо?

ГРЕМЙО

Ні, я знаю вас як синьйора Люченцо.

БАПТІСТА

Забирайте цього старого блазня! До в’язниці його!

ВІНЧЕНЦО

Отак кривдити та ображати чужинця! Потворо! Негіднику!

Входять Бйонделло з Люченцо і Б’янкою.

БЙОНДЕЛЛО

Ох, усе луснуло: він тут! Не признавайтеся до нього, відмовляйтеся, а то ми всі пропали.

ЛЮЧЕНЦО (стає навколішки)

Пробачте, тату.

ВІНЧЕНЦО

Синку, ти живий?

Бйонделло, Траньйо і вчитель миттю вибігають.

Б’ЯНКА

Пробачте, любий тату.

БАПТІСТА

А за що?

І де Люченцо?

ЛЮЧЕНЦО

Ось він, ваш Люченцо,

Справдешній син справдешнього Вінченцо.

А поки ви усі тут сперечались,

Ми з Б’янкою гарненько повінчались.

ГРЕМЙО

А, змовились і в шори всіх убрали!

ВІНЧЕНЦО

А де ж подівся той поганець Траньйо,

Що так нахабно говорив зі мною?

БАПТІСТА

То що ж виходить? Це не вчитель Камбйо?

Б’ЯНКА

Перемінився Камбйо на Люченцо.

ЛЮЧЕНЦО

Кохання всі ці чудеса творило,

Бо я заради Б’янки помінявся

Ролями з Траньйо, зі своїм слугою:

Він жив у місті під моїм ім’ям,

А я тим часом прямував щасливо

В жадану гавань мрій своїх солодких.

Усе це він робив з мого наказу,

І ви простіть йому, мій любий тату.

ВІНЧЕНЦО

Він хотів мене до в’язниці вкинути! Я йому носа розквашу!

БАПТІСТА (до Люченцо)

Слухайте, добродію! То ви одружилися з моєю дочкою, не спитавши моєї згоди?

ВІНЧЕНЦО

Та не бійтеся, Баптісто, ми з вами домовимось, заспокойтеся. Але я хочу поквитатись за таку підлоту! (Виходить)

БАПТІСТА

А я хочу розкопати до дна всю цю плутню. (Виходить)

ЛЮЧЕНЦО

Б’янко, чого ти так поблідла? Батько не гніватиметься.

Люченцо з Б’янкою виходять.

ГРЕМЙО

Не спікся мій пиріг, та звідси не піду;

Хоч на весіллі я зап’ю свою біду.

(Виходить)

КАТЕРІНА

Ходімо, чоловіченьку, подивимося, чим воно все скінчиться.

ПЕТРУЧЧО

Спершу поцілуй мене, Кет, а тоді й підемо.

КАТЕРІНА

Як? Просто посеред вулиці?

ПЕТРУЧЧО

А що? Чи ти мене соромишся?

КАТЕРІНА

Ні, боронь Боже. Я соромлюсь цілуватися.

ПЕТРУЧЧО

Ну що ж, поїхали додому. (До Грумйо) Збирайся. Поїхали.

КАТЕРІНА

Ні, ні, стривай, я поцілую. (Цілує його) А тепер зоставаймось! Прошу тебе, милий.

ПЕТРУЧЧО

Ну, от і славно, Кет. Гайда ж до столу,

Бо справді: краще пізно, ніж ніколи.

Виходять.