Збірка творів

Входять Петруччо, Катеріна, Гортензіо й слуги.

ПЕТРУЧЧО

Ну, швидше! Ми ж вертаємось до батька.

О Боже, як яскраво сяє місяць!

КАТЕРІНА

Який там місяць! День же, світить сонце.

ПЕТРУЧЧО

А я кажу, що місяць сяє ясно.

КАТЕРІНА

Таж бачу я, що сонце ясно світить.

ПЕТРУЧЧО

А я клянусь своєї мами сином,

Собою цебто: місяць, чи зоря,

Чи те, що я сказати забажаю,

А ні — то не поїдемо до батька.

(До слуг)

Гей, завертайте коней! Я не їду.

Що не скажи — усе вона перечить!

ГОРТЕНЗІО

Погоджуйтесь, а то він не поїде.

КАТЕРІНА

Ні, їдьмо далі, я тебе прошу!

Хай місяць, хай і сонце — що ти хочеш.

Хоч би його назвав те каганцем,

То я й на це погоджусь, обіцяю.

ПЕТРУЧЧО

Кажу я — місяць.

КАТЕРІНА

Бачу я, що місяць.

ПЕТРУЧЧО

Ні, брешеш ти, це сонце благодатне.

КАТЕРІНА

Авжеж, це сонце, Божа благодать,

А скажеш, що не сонце — то й не сонце.

Думки твої новляться так, як місяць.

Чим ти його назвеш, то тим і буде,

І що воно для тебе, те й для мене.

ГОРТЕНЗІО (вбік)

Давай, Петруччо! Ти вже виграв бій.

ПЕТРУЧЧО

Вперед, вперед! Котитись має м’яч

Туди, куди його покотить грач.

Та помовчім: он хтось до нас прямує.

Входить Вінченцо.

(До Вінченцо)

Добридень, славна пані. Ви куди?

Скажи по щирості, кохана Кет,

Ти бачила коли гарнішу даму?

Воюють рожі з біллю на лиці!

Чи красять зорі небо так чудовно,

Як ці очиці личко неземне?

Красуне-діво, ще раз — добрий день!

Кохана Кет, ну, обніми її!

ГОРТЕНЗІО

(вбік)

Він так старого зіб’є з пантелику,

Що той за жінку матиме себе.

КАТЕРІНА

О юна діво, свіжа й чарівна,

Куди прямуєш ти і де твій дім?

Щасливі люди, що таку дочку

Зростили, і щасливий буде той,

Кому зичливі зорі присудили

Тебе на шлюбне ложе привести!

ПЕТРУЧЧО

Отямся, Кет! Чи ти не одуріла?

Таж це поважний літній чоловік,

У зморшках, сивий, не якесь дівча!

КАТЕРІНА

Пробачте, батьку, помилку мою:

Яскраве сонце очі так сліпить,

Що все мені зеленим видається.

Тепер я бачу: ви поважний дід,

Не гнівайтесь, що схибила я так.

ПЕТРУЧЧО

Атож, шановний пане, і скажіть,

Куди йдете. Як по дорозі нам,

То нас розважить ваше товариство.

ВІНЧЕНЦО

Добродію і ви, весела пані,

Що приголомшили мене вітанням!

Пізанець я, і звуть мене Вінченцо,

А їду я до Падуї — провідать

Свого давно не баченого сина.

ПЕТРУЧЧО

Як звуть його?

ВІНЧЕНЦО

Люченцо, любий пане.

ПЕТРУЧЧО

Щаслива зустріч — а найбільш для нього.

Тепер я можу не лише з поваги,

А й по закону батьком вас назвати.

Сестру моєї жінки — ось цієї —

Ваш син узяв за себе нещодавно.

О, не дивуйтеся і не журіться:

Вона доброзвичайна і багата,

Значного роду, як не глянь — до пари

Найблагороднішому із мужів.

Дозвольте ж, батьку мій, обняти вас,

Та їдьмо швидше в Падую. Люченцо

Зрадіє дуже, коли вас побачить.

ВІНЧЕНЦО

Та правда це чи знову жарти ваші?

Бо ви, здається, залюбки з усіх

Попутників жартуєте в дорозі.

ГОРТЕНЗІО

Ні, ні, це правда — я вас запевняю.

ПЕТРУЧЧО

Ну, їдьмо, пересвідчитесь самі,

Бо наші жарти вас насторожили.

Виходять усі, крім Гортензіо.

ГОРТЕНЗІО

Ну, підбадьорив ти мене, Петруччо!

Коли моя вдова заноровиться —

Ти вже навчив, як повестись годиться.

(Виходить)