Збірка творів

Мілан. Світлиця в герцоговім палаці.

Входять Валентин та Спід.

СПІД

Синьйоре, ваша рукавичка.

ВАЛЕНТИН

Ні,

Мої ось на руках.

СПІД

Ця теж — до пари.

ВАЛЕНТИН

А покажи. О, дай її мені!

Божественної ручки гарний покрив.

Ох, Сільвіє кохана!

СПІД

Синьйоро Сільвіє! Синьйоро Сільвіє!

ВАЛЕНТИН

Чого ти кричиш, йолопе?

СПІД

Вона так далеко, що нічогісінько не почує, синьйоре.

ВАЛЕНТИН

А хто ж вам звелів, синьйоре, кликати її?

СПІД

Та ви ж самі, синьйоре, ваша милість; а втім — може, я помилився.

ВАЛЕНТИН

Ви надто метушливі, синьйоре; весь час забігаєте наперед.

СПІД

Та ви ж самі нещодавно гримали на мене за те, що я надто неповороткий.

ВАЛЕНТИН

Не меліть казна-чого, синьйоре; скажіть краще, чи знаєте ви синьйорину Сільвію?

СПІД

Оту, що в неї ваша милість закохані?

ВАЛЕНТИН

А звідки ти знаєш, що я в неї закоханий?

СПІД

На це є сила-силенна різних прикмет: по-перше, ви навчились, як синьйор Протей, схрещувати руки на грудях, немов ви з усього чисто невдоволені; далі — невпинно мугикати любовну пісеньку, мов та вільшанка; уникати людей та блукати самотою, мов який зачумлений; зітхати, мов школяр, що загубив свого букваря; плакати, мов яке дівчисько, що поховало свою бабуню; постити, мов тяжкохворий, що його посаджено на дієту; не спати ночами, мов людина, яка схибнулася на тому, що її неодмінно обікрадуть; скиглити, мов жебрак у день усіх святих. А перш, коли ви сміялися, можна було подумати, що то кукурікає півень; коли ви йшли, то ступали, мов гордий лев на прогулянці; коли постили, то це траплялося тільки по обіді; коли сумували, то тільки зразу тоді, як вам бракувало грошей. Тепер же вас так зачарував погляд вашої повелительки, що, дивлячись на вас, я починаю вагатися: чи мій ви господар, а чи не мій.

ВАЛЕНТИН

Та невже ж ти все це помічаєш у мені?

СПІД

Не в вас, а поза вами.

ВАЛЕНТИН

Поза мною? Такого не може бути.

СПІД

А звісно, поза вами. Той, хто обмірковував би свої вчинки сам у собі, не витворяв би таких дурниць. А ви де не ступите, — аж гульк! — нова дурниця. Ви щось вимудруєте й відразу ж виставляєте це напоказ. І, коли дивишся на вас, усі ваші дурощі просвічують крізь вас, як сеча в нічній посудині; отже, яке б око вас не побачило, воно відразу ж, як досвідчений лікар, відгадає, яка саме у вас хвороба.

ВАЛЕНТИН

Та скажи ж мені, нарешті, чи знаєш ти синьйорину Сільвію?

СПІД

Оту, що на неї під час обіду й вечері ви раз у раз витріщаєте очі?

ВАЛЕНТИН

Ти помітив це? Саме її я й маю на думці.

СПІД

Ні, синьйоре, я її не знаю.

ВАЛЕНТИН

Як же це так? Ти знаєш, що я витріщаю на неї очі, а кажеш, що ти її не знаєш?

СПІД

Це, може, ота, виродлива з себе?

ВАЛЕНТИН

Таке сказав! Не виродлива, а вродлива. Власне, не така вродлива, як чарівна й приваблива.

СПІД

Еге ж, синьйоре! Це я добре знаю.

ВАЛЕНТИН

Що ти знаєш?

СПІД

Що вона зовсім не така чарівна й приваблива, як вам здається.

ВАЛЕНТИН

Я хотів сказати, що врода її витончена, а привабливість безмірна.

СПІД

А звісно, бо врода її намальована, а привабливість ніхто не обмірював.

ВАЛЕНТИН

Як-то — намальована? Як-то — не обмірював?

СПІД

Я хочу сказати, синьйоре, що вона так витончено малюється, аби тільки здаватися вродливою, а краса її ні для кого не має ні міри, ні ціни.

ВАЛЕНТИН

А я що кажу? Те й кажу, що краса її безмірна і безцінна.

СПІД

Та ви ж її й не бачили відтоді, як вона змінилась на гірше.

ВАЛЕНТИН

А відколи ж то вона змінилась на гірше?

СПІД

Відтоді, як ви закохалися в неї.

ВАЛЕНТИН

Я покохав її, щойно вперше побачив, і повсякчасно бачу, яка вона прекрасна.

СПІД

Якщо ви кохаєте її, то ви її не можете бачити.

ВАЛЕНТИН

Чому б то?

СПІД

А тому, що кохання сліпе. О, якби ви мали мої очі! Або якби ваші власні очі були такі ж гострі, як тоді, коли ви сварились на синьйора Протея за те, що він ходить без підв’язок!

ВАЛЕНТИН

Ну, й що ж би я тоді побачив?

СПІД

Тоді б ви побачили вашу теперішню дурість, а також і те, що ота синьйорина Сільвія споганіла. Синьйор Протей, закохавшись, і не помічав, що забуває застібнути підв’язки; а ви, закохавшись, не помічаєте, що забули натягнути й самі панчохи.

ВАЛЕНТИН

Ого, хлопче, виходить, що й ти закохався! Адже ж учора вранці ти таки добре недобачав і, мабуть, через те не зміг почистити моїх черевиків.

СПІД

Щирісінька правда, синьйоре; я був закоханий у мою постіль. Дякую вам, що ви дали мені доброго стусана за мою закоханість; це надає мені відваги погримати на вас за вашу.

ВАЛЕНТИН

Моя любов стоїть у моєму серці непохитно, як скеля.

СПІД

А ви спробуйте її посадовити, тоді вона заспокоїться.

ВАЛЕНТИН

Вчора синьйорина просила мене написати кілька рядків тому, кого вона кохає.

СПІД

І ви написали?

ВАЛЕНТИН

Написав.

СПІД

А вони не дуже кульгають?

ВАЛЕНТИН

Ні, хлопче: я намагався написати якомога краще. Але цить. ось і вона.

СПІД (убік)

Лялькова комедія, та й годі! О, чудова маріонетка!

Тепер усю її роль він проказуватиме сам.

Входить Сільвія.

ВАЛЕНТИН

Синьйоро й повелителько моя, тисячу разів бажаю вам доброго ранку!

СПІД (убік)

Побажав би вже зразу доброї ночі. А тоді вже — цілий мільйон всіляких утіх!

СІЛЬВІЯ

Синьйоре Валентине й мій покірний служнику, бажаю й вам того ж — дві тисячі разів!

СПІД (убік)

Годилося б, щоб він платив відсотки їй; а виходить, що вона їх платить йому.

ВАЛЕНТИН

Звеліли ви, я й написав листа

До вашого неназваного друга;

Я це робив би вельми неохоче,

Коли б не мав пекучого бажання

Вам догодить, володарко моя.

СІЛЬВІЯ

Спасибі вам, мій служнику ласкавий!

Чудовий лист.

ВАЛЕНТИН

Повірте, синьйорино,

Важка то праця навмання писати,

Не знаючи кому; того й вагавсь я.

СІЛЬВІЯ

Виходить, ви надміру потрудились?

ВАЛЕНТИН

Ні, синьйорино, тільки накажіть,

І я вам напишу таких листів

Хоч тисячу, якщо це вам потрібно.

А втім…

СІЛЬВІЯ

Чудовий вираз! Знаю я,

Що має йти по тому; втім — мовчу я;

А втім — мені байдуже; втім — візьміть;

А втім, велике вам спасибі; більше

Я не збираюсь турбувати вас.

(убік)

А втім, ти турбуватимеш, а втім.

А втім, іще щось буде.

ВАЛЕНТИН

Синьйорино,

То лист мій вам не до вподоби?

СІЛЬВІЯ

Ні,

Листа написано чудово. Все ж,

Якщо писали ви так неохоче,

Я повертаю вам його — візьміть!

ВАЛЕНТИН

Синьйоро, він належить вам.

СІЛЬВІЯ

Так-так,

Я знаю це, синьйоре; я просила

Сама вас написати, та не хочу

Брать вашу працю. Отже, лист оцей —

Цілком належить вам. Та я б хотіла,

Щоб ви уклали в нього більш чуття.

ВАЛЕНТИН

Лиш накажіть — я напишу нового!

СІЛЬВІЯ

Коли напишете його, тоді

Й читайте замість мене. І якщо

Сподобається він вам — що ж, чудово;

Як ні — ще краще.

ВАЛЕНТИН

Що із того, панно,

Що припаде мені він до вподоби?

СІЛЬВІЯ

Тоді візьміть його собі в віддяку

За вашу працю. Отже, прощавайте!

(Виходить)

СПІД

О хитрощі тонкі! О гро розкішна!

Вклепався мій господар, — просто смішно!

Незримий насміх — ніс незримий на лиці,

І як на вежі тій — незримі прапорці!

Все коло неї мій господар упадає,

Вона ж свого учителя сама навчає.

Знать, раптом сталося, чого ніхто не ждав:

Листа пан писар сам до себе написав!

ВАЛЕНТИН

У чім річ, синьйоре? Про що ви міркуєте сам із собою?

СПІД

Про те, що ви обернулись на посередника синьйорини Сільвії.

ВАЛЕНТИН

Посередника? Між ким?

СПІД

Між нею й вами самим. Та вона ж фігурально посваталася до вас.

ВАЛЕНТИН

Як то фігурально?

СПІД

Тобто — листовно, мав би я сказати.

ВАЛЕНТИН

Та вона ж мені нічого не писала.

СПІД

А навіщо ж їй було писати, коли вона так спритно примусила вас зробити це за неї, — тобто написати листа до самого себе? Та невже ж ви не збагнули цього жарту?

ВАЛЕНТИН

Не збагнув, повір.

СПІД

Аж ніяк не можу вам повірити, синьйоре. Хіба ж не помітили ви, як хитромудро вона говорила?

ВАЛЕНТИН

Нічого я не помітив, крім того, що вона розгнівалась на мене.

СПІД

Як? Ви не помітили, що вона віддала вам листа?

ВАЛЕНТИН

Але ж це той лист, що я його написав її другові.

СПІД

І того листа вона віддала вам. Зрозуміли нарешті?

ВАЛЕНТИН

Ох, коли б за цим не крилося чого лихого!

СПІД

Ручуся вам, що вийде все на добре:

«Ви часто їй писали й на відповідь чекали;

А дівчині писати до нас не випадало,

Боялась, мабуть, зради, а отже — крадькома

Коханого писати примусила сама».

Це я вам кажу, мов із книжки читаю, бо таки з книжки й вичитав. Про що замислились, синьйоре? Час обідать.

ВАЛЕНТИН

Я вже обідав.

СПІД

То й гаразд; тільки послухайте, синьйоре: хоч хамелеон-кохання й може живитися самим повітрям, я, проте, належу до тих, котрі, воліють з’їсти чималий шмат добрячого м’яса і зараз не від того, щоб пообідати. Ах, не будьте ж такі суворі й невблаганні, як ваша кохана! Згляньтесь на мене, згляньтесь на мене!

Виходять.