Злочинці з паралельного світу

Розділ 20. В’язень

Що сталося потому — хлопець у чорній шкірянці не встиг зрозуміти. Зненацька він опинився на землі, а над ним шкірила зуби страшна розлючена собача морда. Повівши очима, він побачив поруч ще одну, а з іншого боку стояв якийсь обідранець, тримаючи в руках його ніж і дріт.

— Ану, піднімай його! — наказав комусь він.

Чорний величезний собака, який стояв лапами у хлопця на грудях, сильно шарпнув за шкіряну куртку, посадивши її власника прямо.

А потім, сівши поруч, пес сказав людським голосом:

— Що, не впізнаєш старих знайомих? А я тебе добре запам’ятав! Це ж ти зі своїм дружком Робертом мене якось сюди притягли на суд. А тебе Шкірянкою дражнять, або просто Шкірею.

Вирячивши зі страху й несподіванки очі, хлопець слухав Рекса.

— Ану, простягни руки! — продовжував Рекс і кивнув головою Хроні: — Зав’язуй!

Побачивши, що Хроня зв’язує його руки, хлопець спробував було випручатися, але завмер, почувши, що хтось боляче вхопив його зубами за вухо.

— Сиди тихо! — наказав Рекс. — А то залишишся без вуха! Ти ж знаєш, як воно, коли собакам хвости відрубують?

— Що… що ви зі мною зробите? — перелякано спитав Шкіря.

— Ну-у-у… — задумливо протягнув Рекс. — Хвоста у тебе нема, отже, відрубувати нічого. Хіба що вуха…

Шкіря глянув на Хроню:

— Ти знаєш, що я з тобою зроблю, як звідси виберусь? — раптом люто скривив він рота. — Я тебе на шматки різатиму. І цей увесь твій звіринець — на шматки, на шматки!

— Ну й зараза! — гидливо кинув Хроня.

Він саме скінчив зв’язувати Шкірі ноги. Знешкоджений Шкіря скидався на перев’язану шпагатом сардельку.

— Запр-р-рошуємо на шоу самотнього холостяка! — гукнув з вікна Фері.

— Рятуйте! — раптом пронизливо крикнув Шкіря.

— Еге, кричи, кричи, ¦— сказав Рекс. — Собаки та коти, яких ти тут катував, теж кричали. Але ж ти сам це місце вибирав і добре знаєш, що тут тебе ніхто не почує!

— Ви мене вб’єте? — раптом скривився, стримуючись, щоб не заплакати, Шкіря. І вже зовсім плаксивим голосом попросив: — Відпустіть мене, га? Я, слово честі, більше ніколи-ніколи не буду! А то моя мама буде хвилюватися.

— Треба їй було тоді хвилюватися, коли сусіди приносили котів, яким ти зі своїми приятелями хвости відрубував, — сказав Рекс. — А твоя мама що їм казала? Я знаю, мені розповідали! Твоя мама казала: «Буду я там за якогось кота дитину нервувати!»

— Відпусті-і-іть мене! — жалібно скиглив далі Шкіря.

Не звертаючи більше на нього уваги, Хроня підійшов до ганчірки зі свастикою і з огидою зірвав її зі стіни.

Тут його погляд впав на Доллі. Вона лежала на підлозі, заплющивши очі, і важко дихала.

— Доллі, що тобі? — присів біля неї Хроня.

Доллі відкрила сумні очі.

— Щось мені погано, — натужно мовила вона. — Хроня, пам’ятаєш, ти обіцяв мені знайти мого професора?

— Аякже! — ствердно хитнув головою Хроня.

— Я думаю, — сказала Доллі, — настав час. Нам треба поспішати.

Рекс, що чув їхню розмову, поцікавився:

— Аз цим що будемо робити?

Хроня на хвильку замислився, а тоді гукнув Рату.

— Слухай, — серйозно мовив він, дивлячись котові в очі, — на тебе можна покластися?

— Ти що, чувак, думаєш, я з гівна зроблений? — обурився Рата.

— Добре, добре, — заспокоїв його Хроня. — Розумієш, цього негідника треба провчити. Ти можеш його повартувати? Щоб ні він звідси не вибрався, ні його тут не знайшли?

— Будь спок! — виставив уперед подушечкою лапу кіт. — Усьо організуємо в мент! А ви?

— А нам треба терміново в одне місце, — суворо проказав Хроня. — Вартуйте його, поки ми не повернемось. Згода?

— Будь спок! — повторив ще раз Рата.

Він підійшов до рудого кота і щось нявкнув йому на вухо. Рудий зник за дверима.

— Що ти надумав? — спитав Хроня.

— Зараз Рудик приведе сюди усіх котів, які колись потерпіли від Шкірі та його банди, — пояснив Рата. — Так що йдіть собі спокійно! — додав він чомусь запопадливо, і очі його хитро зблиснули.

Хроня не барився. Він погладив Доллі й сказав:

— Пішли!

Не встигли вони вибратися надвір, як повернувся Рудик. З ним було два коти — в одного був відрубаний хвіст, у другого не було лівого ока.

— О’кей, чуваки! — сказав Рата. — Сідайте отут, і як тільки оцей нінзя ворухнеться, дряпайте його, кусайте і взагалі робіть з ним, що хочете. Чув? — звернувся Рата до Шкірі. — Отож лежи тихо, бо цим хлопцям є що згадати! А я зараз повернуся, у мене є деякі справи. Рудик, за мною!

Він спритно перестрибнув залитий водою коридорчик і побіг до нових будинків.

А до напівпідвалу сходилися та сходилися коти з усього мікрорайону. Чутка, що спіймано їхнього головного мучителя, передавалася швидко котячим телеграфом. І за деякий час тут ніде було каменю впасти. Коти тісно обсіли Шкірю й невідривно на нього дивилися. Варто йому було ворухнутися, як вони люто сичали, вишкіряючи зуби, або починали загрозливо бурчати.

Шкіря в своєму житті ще не бачив стільки котів одразу. Він сидів, вирячивши очі, боячись не те що кричати, а навіть голосно перевести подих.

Панувала мертва тиша. На віконці сидів наїжачений папуга Фері. Час від часу він промовляв:

— Шкір-р-ря! Шкір-р-ря! Зір-р-рка телебачення Укр-р-раїни!