Злочинці з паралельного світу

Розділ 21. Смерть Доллі

Хроня з Рексом тим часом вели Доллі до нового міського цвинтаря. Цвинтар був далеченько за містом, тому треба було поспішати, щоб встигнути повернутись назад за дня. Але поспішати не виходило — Доллі йшла дуже повільно, часто зупинялася і переводила подих. Вона слабшала на очах.

їм доводилося пробиратися задвірками, щоб не привертати до себе зайвої уваги. Рекс біг попереду й розвідував дорогу.

Якось, вивернувши з-за рогу, вони ледь не наразилися на машину гицелів зі страшним ящиком-причепом на колесах, у якому скавуліли впіймані собаки. На щастя, Хроня вчасно побачив людину з дротяним зашморгом у руці. Вони повернули назад і сховалися у занедбаному скверику.

Але нарешті таки вдалось вибратися за місто. Далі лежали рівні поля. Ще не прибране бадилля кукурудзи, рівчаки між ділянками поля та просто бур’яни були доброю схованкою. Тому вони без пригод добралися до цвинтаря.

Він хоч був новим, але вражав своїми розмірами. Рівні ряди поховань моторошно тяглися і зникали вдалині. Хроня почухав потилицю. Як же тут знайти Долліного професора?

— Доллі, як його звали? — спитав Хроня у вівчарки, яка знову прилягла відпочити.

— Микола Борисович, — тихо відповіла Дол.

— А прізвище?

— Я не знаю. Ніхто ніколи не називав його на прізвище.

— То як же його шукати? — розгубився Хроня. — А коли його… той?..

— Я точно не знаю, але було ще тепло, — промовила Доллі.

Вони довго ходили між могилами. Хроня вже почав втрачати надію, коли раптом Доллі зупинилась і почала принюхуватися:

— Мені здається, я чую запах професора.

У Доллі наче додалося сил. Вона почала переходити від горбка до горбка і нарешті/бупинилася перед дерев’яним хрестом, на якому висів штучний вінок, вже збляклий під довгими дощами.

— Це він, — сказала Доллі й лягла на горбок.

Хроня з Рексом підійшли до неї. На хресті був напис: Микола Борисович Кушнір.

Враз вівчарка підняла голову й завила. Така туга і такий розпач були в її голосі, що у Рекса наїжачилася шерсть на загривку, а у Хроні стисло горло.

— Давай відійдемо, — пошепки сказав хлопець Рексові. — Нехай побуде сама.

Вони мали змогу перепочити після довгого шляху. Відійшовши трохи далі, друзі присіли на ще зелену траву.

Сонце нарешті продерлося крізь хмари і останніми, вже нежаркими променями намагалося зігріти землю. Пригріті сонечком, стомлені переживаннями, Рекс з Хронею самі незчулися, як задрімали.

Прокинулись вони від вечірньої прохолоди. Сонце нижнім краєм вже торкалося обрію. Здивований відсутністю Доллі, Хроня підвівся, за ним устав і Рекс.

Вони підійшли до могили професора. Доллі так само нерухомо лежала на горбку.

Хроня присів і поклав руку на голову вівчарці.

Вона була мертва.