Натаніель взяв дробовик із його руки, дозволяючи чоловікові впасти на землю. На його обличчі була усмішка змішаного задоволення і жалю, коли він дивився на Грейвза, що корчився від болісного болю - і він виглядав надто довгим.



Двері іншої машини відчинилися, і з неї вийшла жінка. Я міг сказати, що це була жінка, бо в неї в волоссі були рожеві пластикові бігуді; в іншому вона була одягнена більш-менш як чоловік, що лежав біля ніг Натаніеля. Мав пістолет.



Я теж. Вільгельміна, Люгер, який був такою ж частиною мене, як моя права рука, вистрибнула зі своєї наплічної кобури. Я пірнув на Натаніеля, відкинувши його убік, коли жінка направила великий старий револьвер у наш бік. З-за вітру і прибою я майже не почув звуку пострілу, але відчув пекучий біль, коли куля потрапила мені в плече.



Жінка чи жінка, я застрелив її. Один точний постріл у серце; вона була надто близько, щоб я міг схибити, і я не збирався просто поранити її.



Вона впала, як камінь, револьвер випав із її пальців, як іграшка, від якої вона раптово втомилася. Натаніель уже піднімався на ноги, стріляючи з дробовика у бік Грейвса.



«Дуже мило, містере… ах… Маккі. Вона, здається, знала, що робила із цією зброєю». Він нахилився над тілом жінки і похитав головою. Потім він узяв її пістолет і засунув за пояс. "Тепер у нас є невелика проблема".



"Що ж."



Грейвз усе корчився біля моїх ніг, намагаючись підвестися, але не міг, не більше, ніж міг говорити.



"Шкода, що він втрутив у це свою дружину", - говорив Натаніель. «Або принаймні я припускаю, що вона була саме такою. Правильно, Грейвз?» Він низько схилився над ним.



Грейвз кивнув, його обличчя було спотворене, шия стиснута.



«Тоді я вважаю, ви навряд чи вибачте мені її смерть». Він з жалем похитав головою. Ні, навряд чи після твого виступу сьогодні ввечері. Отже…» Він знизав плечима. «Вибач, Грейвс». Він потягся до грудей чоловіка, безжально вп'явся пальцями під ребра і продовжував штовхати - все вище і вище, промацуючи серце, поки його рука майже не занурилася в тіло. Грейвз тихенько завив, смикаючи ногами; Натаніель недбало подивився, не послаблюючи тиску. Потім чоловік затих нерухомо.



Вчитель на пенсії підвівся, витер лоба тильною стороною руки. «Я не знаю, мертвий він чи ні, але це не дуже важливо. Допоможеш мені повернути їх у їхню нещасну машину?»



Це була не найбільш переконлива аварія з колись інсценованих, але той факт, що автоматична коробка передач старого Chevy мала тенденцію відключатися, робив все це трохи менш правдоподібним. Ми ввімкнули запалювання, підкотили машину до краю урвища і зіштовхнули її за борт. Натаніель не став чекати, щоб побачити, як вона вдариться об каміння внизу; Принаймні було надто темно, щоб щось розгледіти.



Я глянув у бік маяка.



«Не хвилюйтеся, – сказав він. «Якби вони щось чули, вони б уже були тут. Їх турбує те, що відбувається у морі, а не на березі. Настав час повернути велосипеди місіс Гормсен?»



Їхати в темряві було нелегко; світло мого велосипеда



не падав далеко за межі мого переднього колеса, а Натаніель взагалі не працював. Але він, здавалося, знав, куди йде, і поки ми повільно їхали островом, він розповів мені, що таке Грейвс.



«Він був рибалкою, човнярем, називайте його, як хочете. Працював в основному в Монтоці, на краю Лонг-Айленда. Прямо там». Він вказав ліворуч, де, як я знав, є ділянка води, що відокремлює острів Блок від материка. «Кілька років тому червоні завербували його. Звичайна праця, ви б назвали її у шпигунському бізнесі. Його робота полягала в тому, щоб тримати очі відкритими. Тут, наприклад, багато підводних човнів; доступ до Атлантики з суббази в Нью-Лондон. Були й інші речі. Грейвс працював на чартерних човнах, і чимало людей із важливими зв'язками в уряді приїжджали сюди кілька днів відпочинку. Навіть Ніксон робив це, коли проводив кампанію у шістдесят восьмому, чи знаєте. Принаймні наш спільний друг у Вашингтоні відправив мене до Грейвза, і, оскільки я був під рукою і трохи розбирався в човнах, мені доручили… нейтралізувати його». Він посміхнувся мені, коли ми їхали пліч-о-пліч. "Зазвичай я не приймаю активних завдань, але трапилося так, що я зміг використати гроші, які запропонував Хоук".



«Що це за історія із заводським кораблем?» - Запитала я, ухиляючись від вибоїни розміром з басейн на задньому дворі.



«Ах, так, саме так вони це зробили. Як ви повинні знати, рибальські флоти багатьох країн, зокрема Росії, працюють лише за кілька миль від наших берегів. Яке суперництво тут економічне, а чи не ідеологічне, отже є справедлива кількість повідомлень між різними човнами, незалежно від національності чи політики. Так що для Грейвса було неважко доставити свої звіти на той чи інший російський човен. Але іноді у нього були термінові повідомлення, а потім він подавав сигнал світло - прямо з тих урвищ, де в нього вийшли з ладу гальма, і вони з дружиною впали на смерть..."



"Про це", - перебив я. «Можливо, його смерть можна подати як нещасний випадок, але як щодо її смерті? У ній дев'ятиміліметрова куля».



"Так Так. Не дуже акуратно. Однак у цей час року ця частина берега настільки безлюдна, що якщо машина знаходиться під водою - а так і має бути - до того часу, коли аварія виявиться, її буде недостатньо. залишать трупи місцевій владі, щоб вони запідозрили будь-що, крім нещасного випадку. Якщо вони це зроблять, що ж, для цього потрібен наш друг у Вашингтоні, чи не так?



Мені не треба було нічого казати; цей лагідний шкільний вчитель, який міг холоднокровно вбивати, був далеко попереду мене.



«У будь-якому разі, - продовжував Натаніель, коли ми почали спуск по довгому, поступовому спуску до скупчення будівель і доків за ним, - мені вдалося переконати Грейвса, що я співчуваю. Це було просто; у нього такого роду Ментальність – вважає, що всі шкільні вчителі – комуністи того чи іншого ступеня. Врешті-решт я переконав його надіслати повідомлення, в якому один з рибальських човнів опиниться в наших територіальних водах – що, звичайно, суворо заборонено. Катер берегової охорони стояв поруч, а там була ретельно спланована - і марна - погоня, коли я вдав, що захопив Грейвса в полон. Він втік, спустився в гавань з іншого боку цього острова і вкрав моторний човен, щоб піти. Скажімо, він виявив один із червоних траулерів і був доставлений на заводський корабель, який займається чимось більшим, ніж просто переробкою риби. Чесно кажучи, ми очікували, що вони відвезуть його назад до матінки-Росії, але, очевидно, їхнє обладнання складніше, ніж ми думали. "



Ми наближалися до ряду застарілих будівель поблизу доків. "Навіщо йти на всі ці проблеми?" Я запитав. «Хіба не було б простіше заарештувати цього хлопця? Чи усунути його?»



"Ну, ви знаєте цю людину у Вашингтоні; вона не пояснює нічого, чого не повинна. Але моя теорія полягає в тому, що якби ми заарештували Грейвса і судили її, це було б безглуздим заняттям. Зрештою, він був просто місцевим. рибалка, який виконує невелику брудну роботу на стороні за додаткові гроші, суд цілком міг зробити його мучеником, і в наші дні у нас їх більш ніж достатньо, з іншого боку, якби ми могли переконати суд в іншому, крім того, що він був подвійним. Агентом, що ми, здається, певною мірою зробили, їм довелося б витратити багато часу та зусиль на перевірку своєї іншої спільної роботи, щоб переконатися, що не всі вони схожі на Грейвса».



Це було саме так, як я припускав, тому я відмовився від цієї теми. "Що щодо неї?" Ми сповільнювали хід перед зачиненою віконницями стійкою для хот-догів місіс Гормсен і торговим центром з прокату велосипедів.



"Я б не став турбуватися", - сказав Натаніель. "У нас не було доказів її причетності".



"Хтось сказав Грейвсу, що ми на острові".



"Так, звичайно. Але напередодні



якби то була вона, це не обов'язково її замішало. Зрештою, яхтсмени, які беруть напрокат велосипеди, у цей час року бувають нечасто”.



"Добре…"



«Але я пропоную повернутися до нашого човна і поїхати додому сьогодні ввечері. Немає сенсу робити занадто багато припущень, чи не так?







Четвертий розділ.






До того часу, коли ми повернулися до причалу пізно ввечері, Натаніель, здавалося, забув про маленький потворний інцидент на острові Блок. Він був таким же безтурботним і витриманим, як і завжди, коли ми увійшли до темного будинку, і коли я швидко оглянув кімнати, він подивився на мене з якимсь кумедним виглядом.



"Знаєте, не можна жити в постійному страху перед вбивством", - зауважив він. «Інакше, який сенс жити? Ми робимо ту огидну маленьку роботу, яку робимо, і більш менш готові до наслідків. Так роблять і багато інших людей у цьому світі. І лише уявіть собі. Містер Маккі, як би це було, якби ми всі турбувалися про те, хто може ховатися за наступним кутом. Чому, у кого, можливо, вистачить кмітливості балотуватися на пост президента? Ви приєднаєтеся до мене за сендвічем та кавою? "







* * *




Протягом наступних кількох днів, коли ми не пливли, я вивчав переважно каталоги та старі вирізки про Нью-Йоркське боут-шоу. Натаніель мав ящик для документів, набитий робочими проектами всіх мислимих типів вітрильних суден, від денних вітрильників до океанських тримаранів, разом із фотографіями та рекламою з газет по всій країні. Ми побували на кількох верфях поблизу, оглянули корпуси тих човнів, які були викинуті на воду, та інтер'єри багатьох інших. Кілька разів він водив мене в Christie's, великий ресторан на причалі в Ньюпорті, де обслуговування та їжа були чудовими, і де можна було натрапити на заблудлого яхтсмена Вандербільта або пухнастого прапорщика з однією з місцевих баз ВМФ. Натаніель знав їх усіх, і після пари відвідувань я досить добре зарекомендував себе як прикриття Деніела Маккі, яхтового брокера із західного узбережжя Флориди. Я навіть починав вірити у це сам.



«Іспит» у яхт-клубі не був таким простим. Члени були людьми, які знали свої човни; вони не були учасниками коктейлів біля пристані, і єдина яхтова кепка, яку я бачив, була прибита до стіни над баром. Натаніель вів розмову за великим круглим столом, недбало - зловмисно, як я подумав - у технічні області, де я був змушений вигадувати деякі відповіді. Думаю, я пройшов, бо ніхто в натовпі не мав сумніву. У будь-якому разі, коли ми пішли – дуже пізно, – Натаніель ляснув мене по плечу і виглядав дуже задоволеним. Повертаючись до його будинку, ми багато спотикалися за пісок, і я не знаю, хто з нас підтримував іншого.



Було ще темно, коли мене розбудив різкий стукіт у двері. У голові у мене паморочилося в голові - в тому клубі на бурбон не скупилися, - але я відразу схопився.



"Що це?" - Запитав я.



"Нік!"



"Я Ден!" Я прогарчав у відповідь.



"Так, так", - сказав Натаніель. Але ви повинні встати і рушити з місця.



"Зараз же?" Мені було цікаво, через що він збирався мене пережити.



"Це терміново. Вам потрібно встигнути на рейс до Тампи, а у нас ледве є час, щоб дістатися аеропорту».



"Тампа?"



"Не знаю чому. Девід щойно зателефонував, і це головний пріоритет. А тепер одягайтесь. Поспішайте!»



"Тампа", - подумав я, знімаючи піжаму. Це ставало одним із найбільш заплутаних завдань, які я коли-небудь виконував. І якщо робота була у Греції, я точно не наблизився до неї.







П'ятий розділ.






Контакт був простим; повідомлення для Деніела Маккі в аеропорту Тампи, що інформує мене, що моє ім'я було зроблено бронювання в мотелі поблизу. Я зареєструвався і щойно швидко поголився - ніяких шансів до того, як я покинув будинок Натаніеля, - коли в двері легенько постукали.



Я завагався, подивився на свою валізу, у спеціальному відсіку якої лежала Вільгельміна. Але я не думав, що мені знадобиться спрощений Люгер, не зараз. Наскільки я знав, не було причин шукати мене, якби я не був дружелюбним. Не зараз. Тим не менш, я обережно відчинив двері і, побачивши Хока, що там стояв, відчув дивне полегшення.



Він увійшов, не сказавши ні слова привітання, сів на одне з кількох величезних ліжок і подивився на мене. Я змахнув краплю піни, розгорнув стілець перед столом, що імітує дерево, і вмостився на нього обличчям до нього.



«Цю кімнату було ретельно перевірено», - сказав Хоук. "Один із наших електронників провів тут минулої ночі, і з того часу він перебуває під наглядом.



Я автоматично глянув на стіну за ним; у наші дні здається, що більшість мотелів збудовано з марлі, і навіть літня людина без слухового апарату може чути все, що відбувається у наступному блоці.



«Не хвилюйтеся, – сказав старий. «Ми забронювали номери з обох боків; ніхто не почує, що ми говоримо».



Це мене задовольнило; Я ніколи не сумнівався у здатності Шефа продумати кожну деталь.



"Зенополіс робить це по-нашому", - сказав він без подальших попередніх заяв. «Точну дату ще не призначено, але це буде протягом тижня. Він перетне кордон з Албанією і попрямує до Корфи. Час та місце зустрічі буде визначено у цей час».



Я кивнув, потім насупився. "Як мені зв'язатися з ним?"



"Через його сестру".



Хоук сказав це так сухо, що спочатку не помітили. "Як це було знову?"



"Його сестра. Її звуть Крістіна, і вона його єдина жива родичка. Нині вона працює студентською медсестрою в Афінах, але має відпустку на західному узбережжі. Ви заберете її, і... я не потрібно вдаватися до подробиць».



Але він все одно зробив це. Христині, як з'ясувалося, було двадцять два роки, вона не бачила Алекса з того часу, як він втік п'ятнадцять років тому. Але Алекс, за словами Хоука, хотів, щоб його сестра була при нашій зустрічі; він мав серйозні підозри, і після попередніх переговорів з нашими людьми він наполягав на залученні Христини до угоди. Він сказав, що єдина, кому він може довіряти, і ми з Хоуком погодилися, що він використав її як буфер між собою і можливу зраду грецького уряду.



«Я не вдаватиму, ніби розумію, що саме він робить, - визнав Хоук, - але, схоже, нам варто піти разом з ним настільки, наскільки це можливо».



Моє завдання здавалося відносно простим: я мав прилетіти до Афін, найняти машину і провести кілька днів, оглядаючи верфі човнів уздовж узбережжя. У Піргосі я забирав дівчину («як мені сказали, досить привабливу», - запевнив мене Хоук), а потім орендував вітрило для короткого круїзу до Корфу. Там, на острові, який перебуває більше від Албанії, ніж від Греції, ми удвох зв'яжемося з Алексом Зенополісом.



«Ми кілька разів спілкувалися з ним відколи ми востаннє говорили з вами», - пояснив Хоук. "Нас не турбує, як він туди потрапить, але тепер він вказує, що він має критично важливу інформацію, яку він може передати нам. Можливо, можливо, ні, але вам доведеться докласти всіх зусиль, щоб відвезти його, як планувалося; ми повинні припускати, що він говорить правду, доки ми не дізнаємося протилежного”.



«Я все ще говорю, чому б не відвезти його до Таранто на швидкісному катері? Цей вітрильний бізнес може тривати кілька днів».



Старий похитав головою. «Життєво важливо, щоб ви аж ніяк не дозволяли привертати увагу до вас чи Зенополісу. Він запевняє нас, що його прорив залишиться непоміченим протягом як мінімум кількох днів, але він наполягає на тому, що наші зусилля в його інтересах мають бути зовсім непомітними. залучається елемент часу, що він не пояснив повністю; у будь-якому випадку ми маємо поважати його пораду на даний момент. Ні, Нік, ви відвезете свій орендований парусний човен до Таранто із секретним проїздом. Ви не робитимете нічого, щоб привернути увагу влади Греції чи будь-якої іншої країни, поки Зенополіс не опиниться у безпеці у нас. У будь-якому випадку, - додав він з легкою усмішкою, - якщо справа дійде до погоні по воді, ніякий моторний човен, який ви могли б отримати, не зміг би обігнати кораблі та літаки, які різні уряди пошлють за вами”.



У будь-якому разі він переконав мене. Я думав, що це все, але Хоук приготував для мене ще один маленький сюрприз.



«Між іншим», - сказав він, глянувши на мою відкриту валізу на стелажі біля стіни. «На цьому завданні у вас не буде вогнепальної зброї. Або ще щось, що може бути інкримінуючим, якщо вас спіймають і допитають».



"Нічого?" - Запитав я.



«Я вважаю, що ви можете носити свій ніж, але не в тих піхвах на передпліччі, які використовуєте. Як яхтсмен, ви повинні мати якесь лезо, хоча ваш навряд чи можна знайти на борту більшості човнів. кінець, однак, він може вам знадобитися”.



"Ти так думаєш?"



«Так. Чи бачиш, Нік, ми повинні розглянути можливість того, що вся ця операція - це свого роду пастка, влаштована іншою стороною. Як ви знаєте, ми знаходимося в період надзвичайно делікатних переговорів із росіянами та китайцями. Фактично існує своєрідний негласний мораторій на наші операції проти цих країн та їх сателітів. Якщо ви вирішите під час переходу з Корфу до Таранто, що Зенополіс працює для їх цілей, щоб виставити нас у поганому світлі, припустімо, тоді ви простежите за тим, щоб він… загубився у морі».



Це мене не збентежило; Мені не дали оцінку «Кіллмайстер», тому що я здригнувся від думки встромити ніж у ворожого агента, навіть якщо він був людиною, яка раніше була другом.




"Добре", - сказав я, встаючи, щоб підійти до своєї сумки. Я вийняв люгер і передав його Хоуку. «Подбайте про нього, він добре мені служив».



"Коли ти повернешся, воно буде готове", - сказав він, прибираючи зброю в портфель.



Я знову сів. "Ще дещо."



Хоук підняв кудлату брову, дивлячись на мене.



"Що, чорт забирай, я роблю в Тампі?"



"Звісно. Я збирався пояснити це. Ви залишитеся тут на два дні і познайомитеся з різними пристанями для яхт та яхтовими брокерами». Він витяг з портфеля невеликий конверт і поклав його на ліжко поряд із собою. "Це список брокерів, які нещодавно припинили свою діяльність; ви працювали на всіх трьох із них і тепер робите перерву, намагаючись відкрити свій власний бізнес. Можливо, ми надто обережні, але якщо хтось запитає вас, на кого ви працювали, можете дати інформацію, яку нелегко перевірити. Насправді, у цьому немає потреби; ця операція займе лише кілька днів. Але було б безглуздо допускати випадкову зустріч."



"Люди, що займаються веслуванням, досить близькі по всьому світу", - погодився я. Натаніель Фредерік переконав мене в цьому.



"Абсолютно вірно. Подорожуючи узбережжям Греції, ви, можливо, зустрінете інших американців, які знають цю місцевість. Краще бути жвавим, ніж заїкатися і губитися, га?»







* * *




Я зробив, як сказав мені Хоук, проводячи кожну світлову годину, а чимало після настання темряви, блукаючи по пристанях, торгових залах і верфях, як безробітний яхтовий брокер. Під час своїх подорожей я дізнавався імена менеджерів та продавців, капітанів портів та хлопців, які обслуговували бензоколонки у різних доках. Можливо, всі деталі ніколи не знадобляться, але якби якийсь американець, скажімо, у Піреї почне згадувати зі мною чокнутого старого персонажа, який працював на верфі біля Кліруотера, я був би готовий розповісти свою історію про нього.



Наприкінці другого дня я проїхав через півострів Флорида до Майамі, де я сів на літак, який доставив мене до Мадрида рано вранці наступного дня. Там у мене був стикувальний рейс в Афіни, і вже темніло, коли я закінчив проходження митниці - вони зовсім не зраділи гострому ножу, який я ніс у багажі, коли вони дізналися про мою передбачувану справу, - і вийшов. знайти таксі. Ніч мала ту особливу ясність, яку, гадаю, можна знайти лише у Греції та Леванті; це ніби небо вловлює і дистилює всі екзотичні аромати оливкових і фігових дерев, змішані з вугіллям, що горить, і смаженою бараниною, а потім трохи охолоджує їх, щоб вони не приїдалися. Це свого роду невловимий парфум, який не може носити жодна жінка, але Афіни роблять це стильно та витончено.



А потім я зареєструвався в "Хілтоні", втративши все це через млявість американської системи кондиціювання повітря. Насправді, коли я увімкнув телевізор у своїй кімнаті, я отримав Gunsmoke. Ось вам і колиска західної цивілізації.



Наступного ранку я побалував себе швидкою екскурсією містом. Жахливо говорити, але я так багато подорожував, що міста світу почали мати невтішну схожість зі мною. Куди б ви пішли, здається, скрізь є американське накладення; Ласкавий торговець килимами розмовляє англійською мовою і стежить за тим, щоб ви знали про його брата в Акроні, і хоча ви можете не побачити вивіску Coca-Cola на будь-якій вулиці, завжди є відчуття, що вона вже не за горами.



Тож я цинічний. Я теж був роздратований. Це завдання здалося мені надто простим, і мені треба було підбадьоритися, як чемпіон Суперкубка, який готується до матчу на олл-зірок коледжу. Гра завжди повинна приносити задоволення професіоналам, а це означає, що вони повинні бути особливо обережні, щоб не вважати її зневагою. Моя проблема була не зовсім такою ж, але повсякденне життя, яке я мав прожити наступні кілька днів, приправлене зустріччю з, сподіваюся, привабливою дівчиною, легко могло змусити мене лінуватися в голові, якщо я не обережний. .



Крім того, я сумував за Вільгельміном. Тоді я не знав скільки; незабаром я мав це з'ясувати.



Я орендував Volkswagen у місцевій агенції Hertz і почав свій тур яхтовим брокером. Пірей був моєю першою логічною зупинкою, і я провів день, блукаючи доками цього жвавого портового міста. Граючи бізнесмена-туриста, я ставив питання, вдавав, що вивчаю проекти та оснащення з досвідом, який, я впевнений, Натаніель би аплодував. Ніхто, з ким я зустрічався, не сумнівався у моєму прикритті; Я був Деніел Маккі, у відпустці в тій частині світу, яку деякі називають раєм для моряків. Смішно було те, що я був у цій частині світу лише одного разу, і це був рай для моряків, але не в тому сенсі, в якому вони зараз розуміють. Щоб пояснити, ким я був



вступивши до армії США п'ятнадцятьма роками раніше було б надто складно. Просто скажіть, що це було частиною мого підвищення кваліфікації з AX і навіть армія може порушити деякі правила, коли це здається доцільним. Єдиний раз, коли я був в уніформі за цей час, я проходив школу контррозвідки у Форт-Холаберді в Балтіморі. Це було в основному для галочки, перше, чого нас навчили, - це друкувати, бо агент мав заповнювати всі звіти, а я носив невинні смужки другого лейтенанта. Пізніше, коли мене призначили на посаду в Західній Німеччині, будь-яке начальство, яке вимагало дізнатися моє звання, отримувало звістку, що я майор. Так тоді працював CIC, і я знав одного чи двох капралів, які працюють у цивільному, які, якщо спитають, також мали «звання» майора.



Але ранг не мав нічого спільного з тим, як я познайомився з Алексом Зенополісом, та з операцією, яку ми провели разом. Коротко нашу армію переслідувала група дилерів героїну, яка привозила цей матеріал до Німеччини і продавала його нашим військам. Нічого подібного, як у В'єтнамі останніми роками, але тоді все ще серйозно. Було виявлено, що жменька солдатів була постачальниками, і вони отримували його від кількох грецьких моряків, які мали зв'язку в Туреччині. Пунктом обміну був Наксос, найбільший острів Кіклад.



Один із солдатів, молодий сержант, влаштувався на одну з тих зручних робіт, про які мріє кожен солдат; він пілотував невеликий двомоторний літак, який перевозив VIP-персон, представників вищого керівництва та цивільних осіб, у сонячні місця у таких місцях, як грецькі острови та Ліван. Було нескладно повернутися до Мюнхена порожнім, щоб сісти на невеликий аеродром на Наксосі та взяти на себе вантаж білого порошку. Він не мав жодних митних правил, і кілька механіків з його основі брали участь у угоді; вони забрали наркотик та виносили його для дрібних торговців.



Я не брав участі у відбіркових змаганнях; В основному це була робота членів CIC, але коли стало зрозуміло, що в цьому причетні грецькі військові, це стало трохи дратівливим для військових поліцейських. Строго кажучи, це також не робота CIC; Місія Корпусу полягає в тому, щоб зупинити будь-яку приховану загрозу армії, але це досить широко інтерпретується. У будь-якому разі мене залучили до роботи з виведення контрабандистів наркотиків з ладу і для того, щоб ніхто в будь-якому із залучених керівників не підняв на це великого галасу. Або чув про це, коли міг чути.



То була вбивча робота; Я зрозумів це, коли мій інструктаж закінчився. І коли я зустрів Алекса Зенополіса в Бейруті, все, що мені потрібно було зробити, це подивитися на нього, щоб зрозуміти, що він добрий чоловік, щоб працювати зі мною. Алекс був чоловіком-биком, трохи вище за мене, шести футів один дюйм, і відповідної ширини. Тоді він служив у військово-морській розвідці своєї країни, але в темному цивільному костюмі він виглядав як персонаж з фільму Хамфрі Богарта: чорне волосся та вуса, люті очі, які виглядали так, ніби вони можуть притиснути вас до стіни і залишити там бовтатися. поки він не вирішив тебе відпустити.



"Ти Картер", - сказав він, коли ми зустрілися в галасливому кафе. У музичному автоматі грала платівка Сінатри, а перегодована співачка танцю живота намагалася позмагатися з музикою.



Я визнав, що був ним; У ті дні я міг використовувати своє ім'я.



"Дуже просто." Його англійська була хороша, але він не втрачав слів задарма. «Двоє наших людей зустрічають двох американців на аеродромі. Ми з тобою знищуємо їх».



"Як ми дізнаємося, коли прилетить американський літак?"



«Є місце з видом на посадковий майданчик. Облаштована нами, хатина козопасу; він потрапив до лікарні, бідолаха». Алекс засміявся, показуючи велику щілину між передніми зубами. «Невелика проблема зі шлунком, щось у його питній воді. Він старий, але він видужає».



"І як довго ми чекатимемо?"



Алекс знизав масивними плечима. «Поки що вони не прийдуть. Ви поспішаєте?"



Ми взяли старий човен, який, здавалося, зупинявся на всіх островах Кіклад, не кажучи вже про Крит, перш ніж ми прибули на Наксос. Ми мали бути туристами, і після висадки ми не розмовляли один з одним. Я зареєструвався в тому, що вважалося готелем у портовому місті, а потім зіграв ексцентричного американця, який хотів вирушити в похід у гори, попередника, я думаю, сучасних хіпі, що кишать усюди у світі зі своїми рюкзаками.



Я знайшов Алекса в котеджі козопасу з видом на смугу. На щастя, він мав пачку зношених, але справних гральних карт, і він якимось чином зумів скласти величезний запас узо разом зі зброєю, яка нам знадобиться. Очікування, яке тривало більше двох днів, було непоганим, але якби ми грали в пінокл на реальні гроші, я все одно був би винен Олексію Зінополісу майже всім, що я заробив з того часу.



Літне поле було у довгій вузькій долині під нами; він був побудований німцями під час



під час війни та утримувався у більш-менш справному стані за рахунок вирощування овець та кіз. У далекому кінці від нас був крутий урвищ; біля краю була велика природна печера, вхід якої ми могли добре бачити.



"Матроси туди входять", - пояснив Алекс. "Наші люди, захисники наших берегів". Він плюнув на земляну підлогу хатини. «Нам, грекам, треба боронити так багато берегів; подивися на будь-яку карту, Нік. І подумати тільки, що ця погань, як ці, опоганює їхню професію…» Він знову плюнув.



Я зрозумів, що Алекс був ідеалістом. Це мене турбувало; навіть тоді я вважав за краще працювати з циніками, тому що вони набагато надійніші.



Ночі були найважчими, бо ми не могли використовувати світло. Алекс і я також мало розмовляли. Іноді я виходив надвір, щоб помилуватися блідою яскравістю землі під сліпучим місяцем. І це було третьої ночі я побачив фігури, що рухалися в кінці злітно-посадкової смуги, піднімаючись над краєм урвища, як альпіністи, що досягають піку Евересту.



Я побіг назад у хатину та розбудив Алекса. "Вони тут", - прошепотів я. "Ваші хлопці, я майже певен".



Алекс махнув рукою і перекотився під ковдру. «Добре, добре, молода людина». Він був років на десять старший за мене. «Вони зачекають, як і ми. Американський літак не з'являється до світанку. Вночі тут не можна приземлитися.



Я б не став присягатися, але мені здалося, що Алекс хропе, як тільки сказав своє останнє слово.



Може, я проспав півгодини всю ніч; Я знаю, що прокинувся і перед світанком пересувався хатиною, нетерпляче чекаючи, коли сонце почне висвітлювати нас. Місяць уже давно пішов, і я майже не міг бачити дно долини.



"Ми починаємо зараз". Спокійний голос Алекса в безмовній хатині був настільки приголомшуючим, що я мало не вистрибнув зі шкіри. «Півгодини до денного світла». Він був на ногах, натягнувши важку чорну шкіряну куртку, кишені якої були набиті боєприпасами. Під нею мав пістолет Кольта 45 калібру, але найбільше він покладався на гвинтівку М-1, яку він перекинув через плече.



У мене також був такий. У мене також була Вільгельміна, Люгер, який я нещодавно придбав у Німеччині і який у певному сенсі ставав частиною мене.



Ми обережно рухалися вздовж ближнього краю долини, кружляючи до пагорбів над входом до печери. Ми трималися досить далеко від краю, щоб ніхто внизу не міг нас бачити, навіть якби було світло, і суто розсудливість та інстинкт Алекса підказали нам, де зупинитися.



"Ось", - прошепотів він, вказуючи на край.



Ми повзли по нерівній землі, схожій на листя, і нарешті побачили поле внизу. Ми були на висоті приблизно шістдесят футів, і, наскільки я міг бачити, шляху вниз не було.



"Як ми…?" Я почав, але Алекс приклав палець до губ, і зуби блиснули в темряві.



З одного зі своїх численних кишень він витяг тонкий шматок нейлонової мотузки. До одного кінця була прикріплена граната, і він поклав пару інших на землю поряд із собою.



«Літак летить звідти», - сказав він, вказуючи праворуч від нас у чорну порожнечу за краєм поля. "Єдиний шлях. Коли він приземлиться, він повинен вирулити до далекого кінця і повернути, га? Так що при приземленні ... вони не можуть піти ».



Він почав дуже повільно спускати тонку лінію по скелястій стіні урвища, поки кінець із прикріпленою гранатою не опинився саме над входом до печери. Потім він зробив паузу, поворухнувши пальцями-сосисками, роблячи уявні обчислення, і знову заробив. Він зробив мітку на нейлоні і порізав його ножем. «Цілком вірно», - оголосив він і взяв частину волосіні, щоб прикріпити її до невеликого куща за кілька футів від краю.



"Що тепер?" Я запитав. Ніхто не сказав нам, хто відповідатиме за цю операцію, але Алекс, схоже, знав, що робив, і я був готовий навчитися.



"Це погана річ для спуску, але я можу спуститися вниз". Він одягнув товсті рукавички, обернув відрізок закріпленої мотузки навколо стегна і перекинув петлю через плече. «Тепер ти повертаєшся в далекий кінець поля. Маленька стежка, якою живуть кози, веде тебе вниз. Коли ти чуєш, як у печері розривається граната, ти спускаєшся вниз і переконуєш тих хлопців у літаку, що їм нема куди йти. Зрозумів?



Я так і думав. Я слухняно побіг назад у тому напрямку, в якому ми прийшли. Знайти стежку, про яку говорив Алекс, було неважко, хоча, дивлячись на неї в сірому світлі хибного світанку, я пожалів козу. Відпустивши свій Ml, я ліг на край скелі і почав чекати.



Спочатку це було схоже на постійне дзижчання мухи, і я боровся зі спокусою вдарити її, коли зрозумів, що задрімав. Мої очі різко розплющилися, і я дивився на шматок палючого помаранчевого сонця, що підіймалося з далекого моря.



У середині напівдиску виднілася темна цятка, яка продовжувала збільшуватися в розмірах, прямуючи прямо туди, де я лежав. Я відчув, як швидко схопився за живіт, змусив себе залишатися на місці, коли двомоторний літак з'явився в полі зору, прямуючи на посадку в дальньому кінці поля.



Я подивився вздовж краю урвища у бік того місця, де залишив Алекса. Його взагалі не було видно, доки колеса літака не торкнулися трави, але потім я побачив, як громіздка постать піднялася і викинула довгу тонку білу смугу. Вона пролетіла повітрям, швидко впала під вантажем, що розбивається, прикріпленим до його кінця, і, нарешті, врізався в отвір печери.



Настала довга пауза, надто довга, і я почав думати. Чотири секунди – це небагато, але одного разу я попросив інструктора витягнути штифт із гранати, а потім недбало кинути її мені. Я виставив його чисто і вистрілив через бетонний парапет у тренувальну яму, ніби я був посередником у подвійній грі. Після цього в мене кілька днів хворів лікоть - гранати важкі, не забувайте, - але найбільше мене турбував хіхікаючий сучий син, який все це затіяв, і з'ясовував, як найкраще вбити цього виродка. На щастя для нього і, мабуть, для мене, після того дня я його більше не бачив.



Вхід у печеру вибухнув шокуючим гучним вибухом, величезні потоки диму та зливи уламків ринули на зелене поле. Перш ніж я встиг рушити з місця, я побачив, як Алекс кинувся з краю скелі, ударившись об виступи скель, і швидко спустився на землю.



Я дерлася по крутій стежці, чіпляючись за неохайні кущі, і на бігу вдарилася об дно долини. Двомоторний американський літак кермував до мене з ревом двигунів, але зараз я не боявся, що мене помітять; вибух за ними мав зайняти всю їхню увагу.



Коли літак сповільнився, я вбіг у невелику греблю у стіні урвища, дочекався початку повороту, потім вийшов і зробив пару швидких пострілів прямо в ніс літака. Я побачив злякане, бліде обличчя через лобове скло, а потім стрімкий рух. Бічні двері почали відчинятися, коли пілот продовжив свій поворот, вже заводячи мотори для зльоту.



Був наказ не стріляти літаком, якщо ми зможемо допомогти; зрештою, це власність уряду США. Тому я зробив крок за його хвіст, поза досяжністю можливого бандита біля бокових дверей. Раптовий вибух двох опор мало не збив мене з ніг, піднявши пилюку і на мить осліпивши. Коли я знову зміг бачити, літак швидко віддалявся від мене; У мене на плечі був М-1, готовий стріляти в крайньому випадку, коли Алекс вилетів із зруйнованої печери прямо на траєкторію літака.



У ранньому світлі він виглядав як невелика гора, весь у чорному, з піднятими руками, як якийсь древній воїн, який намагався стримати лють богів. Коли літак мчав до нього, здавалося, що зіткнення було неминучим, але в останній момент він відхилився убік, заглушивши двигуни та заклинивши гальма. Алекс пірнув під гвинт, що крутився, відкочуючись від коліс.



Я біг полем до великого грека і літака і побачив, як пістолет вилетів з бокових дверей раніше, ніж це зробив Алекс. Я зупинився, став на коліна і підняв свій Ml, коли літак зупинився на вибоїнах біля краю урвища. Чоловік висунув голову і спрямував пістолет на мого партнера.



Це була невелика мета, і літак все ще розгойдувався після різкого повороту та різкої зупинки, але не було часу, щоб ретельно прицілитися. Я зробив один постріл, а потім ще один. Чоловік у дверях подивився на мене, і навіть з такої відстані я міг бачити вираз повного подиву на його обличчі, коли кров ринула з його шиї. Він почав направляти пістолет у мій бік, але раптом він, мабуть, став важким, як ковадло. Його рука впала, пістолет випав із його руки, і він повільно звалився через двері на землю.



Алекс настав на чоловіка, коли він скочив у кабіну. Пролунав високий приглушений крик, а потім гортанний сміх; За кілька секунд інша людина вилетіла і приземлилася обличчям униз на кам'янисту землю. Алекс стояв позаду нього в дверях, тримаючи свій дев'ятифунтовий М-l так само легко, як палиця поліцейського. Потім він поманив мене, але я вже встав і йшов до літака.



"Хороша стрілянина", - сказав він. «Ти страшенно вдало мало не вбив пілота».



"Що ти маєш на увазі?" Ми обидва спостерігали, як корчиться на землі людина; той, куди я стріляв, не рухався.



«Ха! Ваша куля проходить через його шию і потрапляє у літак, порізає цьому льотчику вухо та розбиває лобове скло. Шкода».



"Ага. Є інші пошкодження?"



“Я нікого не бачив. Думаю, твій другий постріл потрапив йому в груди. У будь-якому разі, не пройшов наскрізь».



"Або може



я повністю схибив. "



Алекс похитав головою. Ні, ти не промазав, Нік Картер. І я ніколи цього не забуду, розумієш? Він глянув на пілота, який намагався сісти. "Ви хочете, щоб цей хлопець був живий?"



"Якщо він не сильно поранений, я думаю, ми можемо використовувати його в штаб-квартирі". Я нахилився, схопив чоловіка. На ньому була армійська форма із сержантськими нашивками, і я знав його обличчя так само добре, як своє власне після вивчення його справи. "Реган", - прогарчав я. «Ви хочете жити чи померти прямо тут? Це ваш вибір".



"Чізус, так!" Я згадав, що він був не більше, ніж дитина, і виглядав молодшим за свій портрет. Він глянув на Алекса і здивовано похитав головою. "Псих!" пробурмотів він. «Цей хлопець божевільний».



Алекс засміявся і опустився поруч із ним навколішки, дуло його гвинтівки торкнулося обличчя молодого сержанта. «Розумний хлопчик, – сказав він. «Знав, якщо ти вдариш мене, твій літак зламається так само, як і я. І ти полетиш униз». Він зробив красномовний жест рукою, дивлячись через плече на край урвища. «А так ти залишаєшся в живих, га? Хороший хлопчик". Він грюкнув його по спині, потім схопив за плече і підняв сержанта на ноги.



"А як щодо печери?" Я запитав.



"Усі мертві". Він поплескав приклад гвинтівки. «Після того, як ти підеш, я скористаюся іншими гранатами, щоби запечатати печеру. Зробіть гарну гробницю. Як щодо цієї?» Він штовхнув мертвого пальцем ноги.



Ні. Я краще візьму його із собою. Але як ти збираєшся звідси піти?



«Це частина моєї країни, Нік Картер. Ви не турбуйтесь про мене, га? Тепер я допомагаю вам зв'язати цього хлопчика, щоб він не завдав вам проблем під час польоту».



Ми вирішили залишити ретельно пов'язаного Регана відразу за сидінням пілота, щоб я міг стежити за ним. Тіло іншого чоловіка Алекса повисло ззаду, немов вантаж. Перш ніж я увійшов, він порився в кишенях і витягнув пару невеликих пакетів.



«Візьміть обоє; ви, американці, вам потрібні докази. Ми, ми нічого не знаємо про контрабанду наркотиків, га?» Він ляснув мене по спині. «Вдалої поїздки, Нік Картер. Якщо ти такий гарний пілот, як стріляєш, у тебе не буде проблем, га?»



Останнє, що я бачив його, це те, що він тягся назад до печери з гвинтівкою, що недбало несе через плече; він виглядав як мисливець, що повертається додому після вдалого дня. Він навіть не обернувся, щоб помахати рукою, коли я злетів.







Шоста глава






Коли ніч опускається на береги Греції, то раптом темніє. Я знайшов непоганий готель недалеко від доків, рекомендований капітаном чартерного судна, з яким я розмовляв раніше. Він запропонував показати мені нічні клуби, але я відмовив йому так люб'язно, як це було можливо; Я все ще налаштовувався на завдання, яке ще не почалося, і не хотів жодних дружніх відволікаючих чинників.



Моя кімната була чистою та акуратною. Немає телебачення, за що я м'яко вдячний. Це був довгий день, і я не звик до яскравого сонячного світла, яке може виснажити сили людини до того, як вона це помітить. Вранці я збирався поїхати до Піргосу, щоб зустрітися з дівчиною, і мені дуже хотілося рушити з місця.



Я пообідав у невеликій таверні неподалік. Поруч сиділа група американців, і одна з жінок у натовпі продовжувала поглядати на мене. Вона була непогано виглядала в якомусь сенсі засмаглою, ніби вона кожну світлову годину пекла свою шкіру і залишила духовку включеною надовго. Але я проігнорував її, вивчаючи круїзного гіда, якого підібрав у туристичному офісі в Афінах.



Жінка не залишиться поза увагою. Краєм ока я бачив, як вона встала і похитнулася на тих дерев'яних сабо на високих підборах, які зараз носять жінки. Вона зупинилася навпроти мене за столом, дивлячись і насупившись, ніби я був якимсь дивним екземпляром, з яким вона зіткнулася в джунглях.



"Я можу вам допомогти?" – ввічливо запитав я. Я при цьому не підвівся.



Вона струснула своїм залитим сонцем каштановим волоссям. "Я не знаю." Вона звинувачуюче тицьнула в мене пальцем. «Галвестон. Три, чотири роки тому. Ви були другом Сью-Еллен, чи не так?



Я завмер, намагаючись не показувати цього. «Боюсь, ви думаєте про когось іншого».



Вона насупилась ще більше. «Клянуся, я ніколи не забуваю жодної особи. І точно не такого, як твоє». Швидка посмішка, щоб показати, що вона цінує мене. «Давай, а тепер. Ім'я… Нік? Так. Це було, дай мені хвилинку; я вигадаю останнє».



"Мені дуже шкода, мене звуть Деніел Маккі".



Вона зрозуміло кивнула. «Угу. А я Джекі Онассіс. Що з тобою? Ти тут зі своєю дружиною чи щось таке?»



"Ні, але…"



«Кумедно, ми були тільки сьогодні зі Сью-Еллен. На її яхті? Коли вона говорила, бачиш жіночий акцент



стає дедалі південнішим. Я не здивувався; однієї думки про Сью-Еллен було достатньо, щоб покласти мені в рот кукурудзяний коржик.



"Я справді не ..."



Вона продовжувала, ніби мене не чула. "Ви знаєте, що після того часу вона нарешті отримала розлучення, але я думаю, ви знаєте про це, оскільки ви і Сью-Еллен були такими близькими друзями. Звичайно, знову одружився, але її старий грецький чоловік майже не проводить з нею часу все ці дні. Я думаю, Сью-Еллен буде дуже рада почути, що ви в цих краях.



Я гостро відчував, що зараз на мене дивляться інші, не тільки інші з компанії балакучої жінки, а й люди за кількома сусідніми столиками. Я встав. "Повірте, мем, я Деніел Маккі". Я вийняв карту з гаманця. «Насправді, я є яхтовим брокером. Може, вашій подрузі Сью-Еллен буде цікаво поговорити зі мною. Де саме її човен?



Вона зневажливо подивилася на білу картку. Потім вона глянула на моє обличчя, її очі не зовсім сфокусувалися. Нарешті вона похитала головою і відступила на крок. «Я могла б присягнути, що це ти, Нік Ніхто. Тільки Сью-Еллен не мав зустрічі з жодним продавцем човнів. Навіть у вихідні».



«Ну…» Я зніяковів і нарешті повернув візитну картку до свого гаманця.



Жінка погрозила мені пальцем. «Але, можливо, ви не те, що кажете, вірно? Я пам'ятаю, що Нік, він був хитрий, не давав нікому часу. Не поспішайте, містере яхтовий брокер; Сью-Еллен сказала, що може бути тут пізніше. Тоді ми знатимемо напевно, га? Вона поповзла назад до свого столу.



Я хотів швидко піти звідси, але змусив себе закінчити трапезу, не звертаючи уваги на погляди інших чоловіків та жінок у компанії. Це була процвітаюча команда, в основному, років від тридцяти до сорока, як я судив, з тих, що з'являються практично в будь-якому туристичному місці у світі. З тих, хто буде випадковими друзями з кимось на кшталт Сью-Еллен Бейлор, або як там її прізвище в наші дні, і переконатися, що всі їхні друзі це знають.



Але в цей вечір не можна було думати про Сью-Еллен або її приятелів, тому я викинув її з голови, як тільки я вийшов з таверни після посмішки та кивка жінці на американській вечірці. Я відчував її оцінюючі очі на своїй спині, коли вийшов на чисте нічне повітря.



Було прохолодно, з води віяв рівний вітерець. У гавані стояло на якорі велике круїзне судно, горіли всі вогні, і навіть на такій відстані я міг чути глухі удари рок-гурту. «Божевільний», - подумав я. люди приїжджають з усього світу, щоб побачити Грецію і залишаються на борту свого корабля, щоб послухати американську музику.



Я йшов повільно, зовні недбало, але щось дзвеніло всередині. Справа Сью-Еллен турбувала мене, і я спіймав себе на тому, що перевіряю темні вулички, проходячи повз них. Сам док був добре освітлений, і навіть у цей час ночі було достатньо активності, щоб я почувався комфортно. Тим не менш, я оцінив присутність Хьюго, що тепер затишно сидить у піхвах на передпліччі. Просто той факт, що поблизу був хтось, хто знав, хто я насправді, і особливо моє ім'я, було всім, що мені потрібно, щоб настроїти свої почуття на ту висоту, яку я так добре знав.



До того часу, як я повернувся до готелю, жодна душа не підійшла, і, стоячи в дверях, щоб востаннє неквапливо оглянути тиху маленьку площу, я не помітив жодного підозрілого руху. Нарешті я знизав плечима, пройшов усередину і піднявся єдиним прольотом широких сходів у свою кімнату.



Вони чекали мене, коли я відмикав двері, і вони були страшенно гарні. Жодних загроз, майже жодних слів; один із них зачинив двері, коли я увійшов, інший запалив світло через кімнату. Обидва чоловіки були важкої статури, у звичайних темних костюмах, а автоматика, яку вони носили, була маленькою, але смертоносною.



Я почекав, поки один із них заговорить, помітивши, що мій багаж був відкритий на ліжку, найближчому до вікна. Я не став розпаковувати речі, і, судячи з того, що я міг бачити, мої два відвідувачі були дуже обережні у своїх пошуках. Занадто акуратні.



"Містер Деніел Маккі?" Чоловік, що був найдовше від мене, заговорив; він був трохи вищий за інший, його темне волосся було коротко острижене, але з чудовими висячими вусами.



"Так", - рівно відповіла я, злегка зрадівши, що вони не використовували моє справжнє ім'я.



"Ти повернувся рано".



Можу заприсягтися, що чоловік усміхнувся, але з такими вусами було важко бути впевненим.



«Очевидно, – сказав я.



Він витяг із задньої кишені плоский потертий гаманець і відчинив його. Я побачив розпливчасту картинку і картку офіційного вигляду під сильно подряпаним і пожовклим пластиком, а потім він знову прибрав.



"Ви шукаєте якісь ділові зв'язки, містере Маккі?" - Запитав чоловік. Його напарник, що стоїть навпроти присадкуватого дерев'яного комода біля підніжжя



ліжко, не сказав ні слова і не ворухнувся.



"Не зовсім."



"Ви ... яхтовий брокер". Це було питанням.



"Вірно."



"Ви хочете купити чи продати човни у Греції?"



"Ні", - обережно відповів я. «Я просто озираюсь. Щось на зразок відпустки у поєднанні з невеликим бізнесом».



"Ви знаходите великий інтерес у нашій водній індустрії?"



"Звичайно. Хіба це не цікаво?"



Чоловік зареготав, широко розкривши рота; на мить, коли я побачив щілину між його передніми зубами, я пригадав Алекса Зенополіса. Але Алекс, сказав я собі, був на добрих шість дюймів вище.



"Ви будете в цій країні надовго?" - продовжив чоловік, засміявшись.



"Не знаю. Ще кілька днів, можливо, я не маю особливих планів».



"Так звичайно. Наша країна – країна дозвілля… для приїжджих». Його темні очі стали бурхливими, коли він промовив останні пару слів, і я насторожено дивився на пістолет, який він все ще тримав націленим на мою середину.



"Що саме ви хотіли?" - спитав я, намагаючись здаватися скоріше нервовим, ніж вимогливим.



Він махнув рукою з пістолетом, але це не дало мені жодного уявлення про спробу схопити його; його напарник був розташований досить далеко від нього, і я ніяк не міг взяти їх обох, не додавши хоча б ще одного шраму до своєї шкіри. Крім того, для цього не було жодних причин. Не так далеко.



Чоловік із вусами знизав плечима. «Щоб дізнатися більше про вас, містере Маккі. Коли якийсь іноземець, вибачте мені, американець, приїжджає до цієї країни і починає наводити довідки, це, природно, пробуджує цікавість мого уряду».



"Ви могли б дізнатися, просто запитавши", - зазначив я.



«О, можливо. Але моя країна ... будь ласка, зрозумійте, містере Маккі, ми знаходимося в дуже хиткому становищі, що оточується силами з усіх боків, які недружні по відношенню до нас. Тому ми змушені ставитися до всіх з підозрою, і повірте мені, сер, ми шкодуємо про це набагато більше, ніж ви. Тому ми використовуємо найпряміші, навіть грубіші засоби, щоб дізнатися про те, що, на нашу думку, ми повинні знати. Ви розумієте? "



"Звичайно", - кисло сказав я. "І я думаю, ти вже досить дізнався, чи не так?"



"Ну можливо". Щоб показати свою сумлінність, він забрав пістолет у кобуру на поясі. «Є лише одна річ».



"Ой?" Я помітив, що його напарник все ще тримав свій пістолет, хоч він був спрямований не на мене.



«Якщо ти не заперечуєш…» Він широко розкинув руки, показуючи свою волю, і рушив до мене навколо ліжка. "Невеликий пошук? Вашої людини?"



Христе! Це було все, що мені було потрібно, з Хьюго в піхвах на моєму лівому передпліччі. Я відступив на крок. «Я не розумію, навіщо це потрібно», - сказав я, як краще наслідуючи злегка обурений американський турист. "Бог знає, я не виводжу з вашої країни човни контрабандою!"



"Звичайно, ні. Проте". Він усе ще йшов до мене. "Це задовольнило б усіх нас, чи не так?"



"Я не розумію, чому ...?"



Напарник знову підняв пістолет, спрямовуючи його в мій бік.



«Будь ласка, містере Маккі», - говорив вусатий магазин. "Ми не хочемо наполягати".



Він обійшов заднє ліжко, умиротворяче розкинувши руки, і виглядав доброзичливим, як носоріг.



Я не витримав. - "Залишайтесь на лінії!"



"Так?" Вусатий зупинився, але, схоже, він не розгубився.



«Ви кажете, що ви поліція, або щось таке. Чи можна мені ближче подивитися на картку, яку ви мені показали?



Це зупинило його. Він швидко глянув на свого партнера і рушив у мій бік. Його помилка. Я зробив півкроку вправо, поставивши його між собою та тим, хто тримав у руці пістолет. Перш ніж хтось із них зрозумів, що відбувається, я схопив Вусатого за зап'ястя, повернув його і притиснув до своїх грудей. Він був твердий і важкий, але я зробив його безвільним.



"Містер Маккі ..." - Видихнув він.



Я був радий це чути; що б не відбувалося, він, мабуть, не знав, хто я насправді.



«Гаманець», - прохрипів я йому у вухо.



Він почав копатися в кишені на стегнах. Я був такий сповнений рішучості утримати його, що не помітив, що робив інший чоловік. Чи не спочатку. Потім я побачив, як він спокійно вставляє глушник на дуло свого пістолета. Перш ніж я встиг зреагувати, він ретельно прицілився і двома пострілами вистрілив у громіздкі груди людини, яку я тримав. Мені соромно сказати, що моєю першою реакцією було полегшення від того, що жодна куля не пройшла крізь тіло і не потрапила до мене.



Вуса провисли, його вага раптово збільшилася вдвічі в моїх руках. Я дозволив йому впасти; очевидно, що він більше не годився мені як щит.



Інший чоловік махнув мені у відповідь. «Я заберу його. Ви не хвилюйтеся… містере Маккі».



Мені не сподобалося, як він мені посміхнувся, особливо коли я мельком побачив металеві зуби, обрамлені гумовими губами.



«Якого біса», - сказав я, намагаючись повернутися до своєї ролі бізнесмена-туриста. Було ясно, що він не збирався стріляти в мене.



"Іноді кумедні речі трапляються, містере Маккі", - говорив він, схилившись над млявим тілом біля моїх ніг. З акуратних проколів на грудях Вуса текла кров, але вся вона вбиралася тканиною темного піджака.



«Угу», - відповіла я, трохи витягаючи ліву руку на випадок, якщо мені миттєво знадобиться Хьюго. Саме тоді я так сильно захотів Вільгельміну, що відчув її смак. "Що, чорт забирай, ти збираєшся робити?"



Бандит підняв очі, його маленькі очі були мертвими, як у змії. "Ви хочете знати, містере Маккі?"



Я нічого не сказав.



Він підняв мерця на ноги, пригнув його товсте тіло і перекинув Вусатого через плече. "Є пожежні сходи", - оголосив він, ніби я цього не знав, і попрямував до вікна, що виходить на невелику площу внизу. Після хвилинної паузи він переступив через підвіконня на залізні ґрати. Тіло на його плечі болісно вдарилося об підняту шибку, але Вусатий не міг заперечувати.



Бандит зупинився на секунду після того, як його ноша була зовні, і коли він глянув на мене, його посмішка була майже доброзичливою.



"Ми знову побачимо вас колись, а, містере Маккі?" Він поплескав тіло Вусатого по крупу. "А наступного разу ми не зробимо дурних помилок, га?"







Сьомий розділ.






Я підійшов до вікна і спостерігав, як кремезний бандит дерся по пожежних сходах, як мавпа, очевидно, не звертаючи уваги на ношу, яку він ніс. Якби я мав Вільгельміна... але ні, сказав би я собі, яка в цьому користь? Найменше мені тут хотілося якось привернути до себе увагу. Особливо увага влади.



І, звичайно, я знав, що двоє жартівників, які обшукували мою кімнату, не мали нічого спільного з урядом; законні агенти, які працюють у своїй країні, не розстрілюють своїх партнерів, коли ті потрапляють у переробку.



Я перевірив свій багаж та решту кімнати, включаючи примітивну ванну кімнату. Здавалося, нічого не пропало, і, оскільки я не мав нічого компрометуючого, я не збирався особливо турбуватися про це. За винятком того, що мені довелося поставити запитання, хто була ця пара і чому вони були тут. Мені хотілося гарненько подивитись на картку, яку показав мені Вусатий, але це було вже надто пізно. І, мабуть, це не мало жодного значення. Хтось, якась організація цікавилася Деніел Маккі, яхтовим брокером, і цього було достатньо, щоб я хвилювався. Більш ніж коли-небудь, роздягаючись і збираючись спати, я сумував за Вільгельміном.



Побачення було призначено наступного дня, і я встав рано-вранці для легкої тригодинної поїздки Пелопоннесом. Величезний гірський півострів був суцільно зелений і білий, з пишними зеленими схилами пагорбів і скупченнями крейдяних жител; Дорога була гарною, і я пошкодував, що я не мав часу затриматися і бути чесним туристом. Але я був надто нетерплячий, надто хотів дістатися місця призначення; Пам'ять про те, що сталося в моїй кімнаті минулої ночі, не відпускала мене, і я відчував, що якимось чином страшенно важливо вступити в контакт з Христиною. Тоді ми могли отримати, як то кажуть, шоу на виїзді.



Піргос - убоге містечко з чудовою природною гаванню. Перш ніж зробити щось ще, я блукав доками, поки не знайшов місце, де можна було б орендувати вітрильний човен на тиждень чи два. Елгон Ксефрат був добродушним власником закладу, маленького чоловічка з надгробними зубами, якого він весь час показував у сліпучій усмішці.



Ми уклали угоду не відразу; Мені все ще доводилося діяти спокійно, але я був дуже впевнений, що зможу отримати те, що мені потрібно, в найкоротші терміни. Елгон запевнив мене, що в нього буде для мене мореплавне судно, коли я захочу його взяти. Це було одне з важливих питань.



Інший готель, що мало чим відрізнявся від того, що був у Піреї, за винятком того, що в ньому було одне велике нерівне ліжко, а ванна розташовувалася в коридорі. Ну, я залишився тільки на одну ніч, а може, й не на цю ніч.



Був уже пізній день, і я виконував свій туристичний розпорядок стільки, скільки міг, коли я нарешті підійшов до таверни Закінтос. Це був великий заклад просто неба, звідки відкривався чудовий краєвид на гавань і великий гірський острів за кілька миль від берега. Я сів за металевий столик на терасі, зняв пошарпаний яхтовий кашкет і поклав його на сидіння поруч зі мною. Пізніше сонце нахилялося над Іонічним морем, падаючи за чобіт Італії, куди я мав вирушити за кілька днів. Я чекав на Христину з максимально можливим терпінням, сподіваючись, що вона не змусить мене чекати надто довго. Було страшенно незручно мати справу з якоюсь незнайомою дівчиною, яка більше знала мене про деталі цієї місії.



Особливо після тієї сутички з двома профі у моєму готельному номері напередодні увечері.



З таверни я бачив, як пізно ввечері в гавані рухається водний транспорт. Він був переповнений, але човни всіх мастей постійно приходили і йшли. З'явився малолітражний катер із чорним корпусом, що буксує дівчину на водних лижах. Вони наблизилися до ряду рибальських човнів, прив'язаних до набережної. Дівчина підняла одну руку над головою, темне волосся майоріло за її спиною, а на її залитому бризками обличчі був вираз екстазу. У катері і водій, і інший чоловік, який спостерігав за лижницею з корми, підбадьорливо посміхалися до неї. Деякі рибалки на причалі відірвалися від справ; деякі стояли в автоматичному захопленні побачивши бронзового, одягненого в бікіні тіла, і пролунали рвані вигуки привітання.



Потім сивий, кремезний чоловік у кашкеті з вражаючими золотими відзнаками кинувся до набережної, люто жестикулюючи. Чоловік за кермом катера спочатку не помітив його, але якийсь інстинкт змусив його звернути увагу на те, куди він ішов; він різко повернув, одночасно сповільнюючи рух, коли побачив, що наближається до кінця гавані.



«Прокляті дурні», - промимрив я сам собі. У будь-якому випадку вони повинні знати більше, щоб кататися на водних лижах у гавані.



Дівчина намагалася вкоротити буксирний трос; вона здавалася єдиною з веселої трійці, яка знала, що робить, і, незважаючи на зміну швидкості та напряму човна, вона, здавалося, контролювала ситуацію.



А потім, з незрозумілої причини, вона просто впала. Вона спустилася у воду, автоматично відриваючись від лиж, відпустивши буксирний трос. Оплески припинилися, але службовець порту продовжував трясти кулаками людям у катері. Він майже зупинився, його двигун забурчав, зробив повільне коло і наблизився до дівчини.



Вона легко ступала по воді, чіпляючись за лижі, але коли човен наближався, я чув, як його голос піднявся від гніву. Я трохи знав грецьку, але був певен, що те, що вона говорила, не можна знайти в жодному зі стандартних текстів. Вона підштовхнула водні лижі до людини на кормі; він узяв їх з подивом на обличчі. Але коли він простяг їй руку, щоб допомогти їй піднятися на борт, вона знизала плечима, повернулася і попливла до грубих дерев'яних сходів уздовж набережної.



Водій обережно маневрував за нею, обидва чоловіки відкрито благали. Вона проігнорувала їх, її обличчя відбивало її зарозумілу зневагу. Коли вона досягла сходів і почала підніматися з води, людина на кормі знову потяглася до неї; вона струсила його руку, злила воду зі свого волосся, що розвівається, щоб він був повністю забризканий, потім піднялася ще на кілька сходинок, поки не опинилася над ними. У цей момент вона обернулася і щось сказала, відрізаючи це, як сержант, що віддає накази найневмілішому новачкові у своєму взводі. Обидва чоловіки виглядали пригніченими, а потім похмурими; Між собою вони вручили дівчині якийсь одяг та великий солом'яний мішок. Коли вони вже були, вона відвернулась, навіть не глянувши на прощання, і швидко вилізла на вершину набережної.



Як і більшість інших відвідувачів таверни, я встав з-за столу, щоб краще придивитися після того, як дівчина впала. З того місця, де я стояв, мені було добре видно все, що відбувалося, і я стояв поруч, коли вона досягла вершини широкої кам'яної набережної. Вона зупинилася на мить, навмисно не оглядаючись, поки не почула раптове ревіння підвісного двигуна, коли її два невтішні ескорти з хот-родом поверталися з гавані в пошуках свого втраченого его. Потім вона поклала солом'яний мішок до своїх ніг, підняла руки і скинула махрову сорочку на голову, звиваючись рівно настільки, наскільки це було необхідно, поки одяг не виявився на південь від її стегон. Вона витягла гладке вологе волосся з-під коміра сорочки, полізла в сумку і вийняла монструозну пару темних окулярів. Тільки після того, як вона надягла їх, вона подивилася на нас, які стояли і дивилися на неї.



У її відношенні не було ні фальшивої скромності, ні гордовитої байдужості; вона просто посміхнулася, знизала плечима і підняла сумку. Коли вона проходила повз мене, так близько, що я відчував запах суміші солоної води і лосьйону для засмаги, який покрив її шкіру намистинками, вона вагалася на секунду, потім продовжила свій шлях прямо до таверни.



Я спостерігав за нею - я напевно зіпсував би своє прикриття, якби не зробив цього, бо всі інші точно на неї дивилися - коли вона піднялася по парі широких неглибоких сходів на кам'яну терасу і взяла стіл без парасольки, щоб захиститися від сонця. Перед тим, як вона сіла, там був офіціант, і коли він повернувся до похмурого інтер'єру таверни, щоб принести її замовлення, я повільно повернувся до свого столика. Я відчував деяку частку витонченого жалю, що вона не обрала сусідній столик, але здоровий глузд нагадав мені, що



• Я прийшов сюди не лише для того, щоб помилуватися місцевою богинею води.



Вона випила келих місцевого вина, міцно стиснула виноград, який я вже куштував, і вирішила дотримуватися узо; принаймні, бліда, молочна речовина надсилала свої власні попереджувальні сигнали, перш ніж ви її проковтнули. Ми сиділи так, щоб можна було дивитися один на одного, не надаючи цьому великого значення, і через деякий час стало очевидним, що вона часто переводила погляд у мій бік. Добре, я можу це прийняти; єдиними відвідувачами в цьому місці на даний момент були жменька туристичних пар і кілька місцевих бізнесменів, судячи з їхнього суворого одягу, жоден з яких не зацікавив би дівчину або в кого вистачило б сміливості підійти до неї після цього виступу у воді декількома миттю раніше.



Одна з її довгих голих ніг нетерпляче сіпалася. Кожні кілька секунд вона розпушувала мокре волосся і сушила його на сонці; зі свого місця я міг бачити мідні відблиски на чорному оксамиті, і щоразу, коли вона піднімала руки, її груди різко виділялися на тлі облягаючої тканини її сорочки. Я одвернувся; останнє, що мені було потрібно, це відволікання такого роду. Крім того, сказав я собі, вона, ймовірно, була висококласною дівчиною на виклик у вихідний день, яка шукає підтримки. Я уважно оглянув решту таверни і без жодної нескромності дійшов висновку, що я найкращий із можливих потенційних клієнтів.



Я подивився на годинник, потім на сонце, що швидко падає, над морем. Обидва сказали, що вже пізно, і я подумав, коли з'явиться мій контакт.



Вона піднімалася на ноги, сигарета із золотим наконечником звисала з її губ. Якийсь час вона стояла, оглядаючи набережну, ніби щось шукала, потім повернулася і пішла, все ще босоніж, у напівтемний інтер'єр таверни. Проходячи повз мій столик, вона невизначено посміхнулася, не дивлячись на мене.



Я підняв руку, щоб поправити сонцезахисні окуляри, і офіціант, що завис поблизу, прийняв цей жест за замовлення; за мить переді мною був ще один узо. Це був молодий чоловік, що ледве виповнився підліткового віку, і, ставлячи напій на стіл, він глянув на стіл дівчини, потім у задню частину таверни, його брови люто змахнули, ніби він імітував Граучо Маркса. Перш ніж я зрозумів, що він робить, він також поставив келих вина, яке пила дівчина, і поспішив геть, перш ніж я встиг заперечити.



Вона повернулася майже відразу після його відходу, сівши на сидіння навпроти мене. Перш ніж сказати слово, вона зробила ковток вина, видала низький рвучкий подих вдячності і відкинулася на спинку стільця. Тільки тоді вона глянула на мене.



"У тебе є машина?" — спитала вона. Вона мала підкреслений акцент, але, схоже, вона почувала себе комфортно з англійською мовою.



"У мене є одна", - погодився я. «Фольксваген» був припаркований поряд, мабуть біля нашого столу.



"Я думала, це має бути твоя", - сухо сказала вона. "Прокатні номери і той факт, що ви американець".



"Це так багато показує?"



Вона знизала плечима, демонструючи байдужість. "О, можна навчитися впізнавати". Вона подивилася на інші столики. "Ті, що там, вони з Англії". Вона трохи кивнула, показуючи на пару середніх років, що потягує вермут за затіненим столом. «Він пішов на пенсію та присвятив себе віскі; подивіться на ці рубінові щоки! І будь-яка жінка, яка виглядає так, з обличчям, як сокира, і в цьому фантастичному костюмі Твіда тут, в сонячному світлі Піргоса! Чи можна уявити, що вони приїхали з…» Вона розчаровано махнула рукою у повітрі. "Аргентини?"



Довелося посміхнутися. "Скоріш за все ні."



Вона вперлася ліктями в стіл і нахилилася до мене, подарувавши мені всю міць своєї усмішки, ніби вона щойно відкрила для себе щось чарівне. "Так у тебе є машина?" Вона глянула на "фольксваген".



«Так. Це моя".



«Тоді, можливо, ви не заперечуватимете… Я втратила транспорт».



"Так це я помітив".



Це просто невеликий громадський пляж, недалеко. Ті хлопці в човні, вони запросили мене покататися з ними на водних лижах, і я сказала, чому б і ні». Її плечі тепер піднімалися і опускалися, як поршні на зв'язці коліс локомотива. «Але вони не знають, як керувати цим човном, розумієте? Дурні! Ось так прямо в гаванні... ви бачили?



"Ага."



«Отже, я залишила їх; я не вірю, що вони навіть відвезуть мене назад до маленького готелю на пляжі, де я зупинилася. Отже, я… як ви це називаєте? Кинута?»



"Не зовсім, але ідея у вас вірна".



Вона нахилилася до мене через стіл. "Стандартний хід", - подумав я, коли її груди вперлася в пишну тканину сорочки. "Ви давно в Піргосі?" — спитала вона.



«Я не чекаю, що буду тут довго».



"О. Куди ви йдете звідси?"



Я трохи відсунувся у кріслі. Вона ставила дуже багато запитань навіть для повії. "Ще не наважився", - обережно сказав я.



"Можливо ..." Вона присунулася до мене ще ближче, ніби столу не було. Її очі блищали, ніби вони мали свої внутрішні схеми. "Корфу не буде погано?"



"Це можливість", - визнав я. Немає сенсу брехати.



"Тоді, можливо, вам потрібен компаньйон?"



Питання не було несподіваним, але я не мав відповіді. Я довго дивився на неї, перш ніж відповісти. "Ви хочете поїхати на Корфу?"



"Я б не заперечувала".



"Навіщо?"



Настала її черга вагатися. Вона відвернулася і байдуже повела цими чудовими плечима. "Це гарне місце".



"Так це і є".



Раптом вона посміхнулася, як маленька дівчинка, впіймана на невинній брехні. "Але Корфу набагато краще, чи не так?"



Я відчув поколювання. "Може бути…"



Вона потяглася через стіл і торкнулася моєї руки. "Ви не заперечуєте, якби я був компаньйоном на кілька днів, чи не так?" Її посмішка стала ще ширшою. "Містер Маккі?"



Я не згадував про своє ім'я.







Восьмий розділ






Навряд чи це був найтонший контакт, який я коли-небудь вступав, і це турбувало мене, коли я віз дівчину в готель, де вона залишила свій одяг. У машині ми мало розмовляли; Я не заохочував її, і вона не пропонувала. Але перш ніж ми дісталися до ділянки громадського пляжу, оточеного невеликими готелями, звідки вона вирушила в свою експедицію на водних лижах, я пригальмував, щоб подивитися на неї.



"Так ти Христина", - сказав я. Вона поки що навіть не сказала мені цього.



"Звичайно. У тебе є човен?"



"У мене є одна взята на прокат, так".



«Тоді, можливо, нам слід…. Хіба ти не так вживаєш дозвілля?



Я спохмурнів: «Можливо. Залежить від того, що ти маєш на увазі».



"Я маю на увазі, що ми повинні бути видимими на публіці, очевидно залученими один до одного". Вона взяла мене за руку, поклала на своє тепле голе стегно. «От так, ні? Американський турист, Гречанка у відпустці. Хіба це не так, як планувалося?



Вона, очевидно, знала про плани набагато більше за мене, але це мало сенс. "Що ти чуєш від Алекса?" - прямо спитав я.



Ніби її шкіра раптово перетворилася на мармур, холодний, як могила, але вона не зробила жодного руху, щоб відштовхнути мою руку. "Ми поговоримо про це пізніше".



"Чому не зараз?"



Її посмішка була схожа на посмертну маску. «Бо ми з вами, містере Деніел Маккі, нічого не знаємо про Олексія. Зараз ми святкуємо знайомство один з одним, а завтра, коли ми вирушимо до нашого невеликого круїзу на Корфу, у нас буде достатньо часу, щоб поговорити про це».



Для дилетанта вона, здавалося, мала досить гарне уявлення про те, як усе працює у моєму бізнесі. Я мав піти з нею. Принаймні зараз.







* * *




Її готель являв собою маленьке маленьке містечко з рожевою штукатуркою і широкою терасою з видом на вузьку смугу пляжу. Ми пройшли ритуал: випили за одним із столиків на терасі, взявшись за руки і багато дивлячись один одному в очі. Час від часу я перевіряв, чи хтось звертає на нас увагу, але не бачив нікого, хто виявляв би до Христини більше, ніж очікувалося. Нарешті, коли сонце збиралося поринути у море, вона піднялася, піднявши мене разом із собою на ноги.



"Ми обідатимемо?"



"Звісно."



"Звичайно", - повторила вона. «Приходьте за мною за півтори години. Можливо, ви могли б організувати для нас відплиття завтра вранці?»



"Я не знаю." Я тицьнувся носом у її вухо, як і очікувалося, але переважно тому, що хотів бути впевненим, що ніхто не почує те, що я говорю. «Не поспішайте, люба. Я б не хотів домовлятися про завтрашній виїзд, поки не стане зрозуміло, що ви їдете зі мною».



"Тож давайте зробимо це зараз очевидним". Вона найочевидніше вдарилася об мій пах, злегка піднявши ногу, щоб потерти голим коліном моє стегно. Це був лише короткий жест, але ніхто не міг його пропустити. Або його наслідки.



"Так", - сказав я, і мені довелося прочистити горло, перш ніж з'явилося якесь слово. "Ми збираємося поїхати вранці".







* * *




У своїй темно-синій сукні вона виглядала так само добре, як і в бікіні; очевидно, що це було щось куплене зі складу, але Христина вміла надати будь-якому своєму одязі вигляду, ніби це було зроблено для неї Живанші. Ми пішли до невеликого ресторану біля її готелю; у цьому не було нічого особливого, і наскільки я міг бачити, інших іноземних туристів там не було. Коли я був упевнений, що нас ніхто не може підслухати, я спитав її,



яка була причина, через яку ми опинилися в цьому конкретному місці.



Вона почервоніла, трохи крізь засмагу.



"Я дійсно не знаю це місто", - сказала вона. "Я тут вперше".



Я подумав про це кілька секунд, потім відкинувся на спинку стільця і посміхнувся їй через стіл. «Усього лише пара туристів, чи не так?»



"Так…"



Настала моя черга зрушити справу з мертвої точки. З манільського конверта, який я кинув поряд зі стільцем, я взяв карту та розгорнув її. "Покажи мені дещо про це узбережжя", - сказав я тихим голосом. «Або скажи мені, чого ти не знаєш. В будь-якому випадку".



Це була карта на західному узбережжі Греції – від Пелопоннесу до островів Закінф; Кефалонія; Отже, звідки Улісс відплив, щоб вести війну з Троєю, і після всіх цих років повернувся до найвірнішої дружини в історії Левкас; і безліч інших невеликих островів і материкових портів, доки з'явився Корфу, що має форму сокири з деформованою рукояттю, лезо якого було спрямовано узбережжя Албанії.



"Це був би хороший круїз", - обережно сказала дівчина.



"Ага. Які зупинки в дорозі ви віддали б перевагу?"



Ні. У жодному конкретному випадку. Але я думаю, що, можливо, три дні було б непоганим часом».



У мене стислося чуття не вперше за цю місію. Більше затримки, більше часу, коли не відбувається.



"Впевнена, ти хочеш піти зі мною?" Я повернувся до ролі.



Вона сфокусувала на мені великі темні очі. "Але, звичайно, Деніел Маккі".







* * *




Після обіду ми йшли, пробираючись через вузькі провулки, оточені суцільними рядами темних будинків, які, здавалося, нависали над нами, затуляючи чисте іонічне небо. Христина йшла поряд зі мною м'яко, її стегно притискалося до мого, і мені доводилося постійно нагадувати собі, що треба бути напоготові на предмет можливого хвоста.



Я нікого не бачив. Мені це не сподобалось.



"Ви ... е-е ... пробули в готелі досить довго, щоб отримати звістку від ...?"



Вона притулилася губами до моїх, але її губи були холодними і утримували попередження. "Не кажи зараз", - пробурмотіла вона. "Сьогоднішній вечір для нас".



Я не міг сказати, чи говорила вона зі мною чи з якимсь жучком, посадженим на неї. У будь-якому разі я не міг заперечувати.



Ми пішли по набережній, де я її вперше побачив, вирішили більше не відвідувати таверну, де ми зустрілися, потім попрямували у бік мого готелю, який знаходився всього в кількох кварталах. Коли ми наближалися до тьмяно освітленого входу, з провулка виїхав коричневий «мерседес», заревів у наш бік і різко сповільнив хід. Він пройшов поповзом; Я ліниво глянув на машину, але на задньому сидінні нічого не побачив, окрім нечіткої фігури. Водій у капелюсі, насунутій на очі, незворушно дивився вперед. Коли "мерседес" опинився на невеликій відстані від нас, він з'їхав на узбіччя на протилежному боці вулиці. Поруч було припарковано лише кілька інших машин, і ми з Крістіною були єдиними пішоходами, які були у полі зору.



Дівчина схопила мене за руку, змушуючи зупинитись. "Маккі!" - Наполегливо прошепотіла вона. "Хто ці люди?"



"Я нікого не знаю". Я говорив тихо; Було досить погано мати справу з звичайним любителем, не налякати її до смерті.



Але вони побачили нас і зупинилися. Я відчував її тремтіння, її тіло пригорнулося до мого. "Чому вони чекають там?"



"Мерседес" був прямо навпроти входу в готель, його двигун тихо гуркотів, і з вихлопної труби виходили тонкі цівки пари.



Я обернувся до дівчини, обійняв її. «Не турбуйся за всіх, кого ти бачиш, Христино. Сьогоднішня ніч наша... якщо тільки».



"Якщо щойно?"



«У тебе немає чоловіка, чи не так? Чи друга-хлопця?»



Вона похитала головою, запитально досліджуючи мої очі. "Ні. Була б я у відпустці одна, якби я мала?"



Я згідно кивнув. То чого боятися? У мене в кімнаті буде спокійно, тоді…»



Дівчина обірвала мої слова раптовим лютим поцілунком. Це застало мене зненацька, але я швидко оговтався і міцно притис її до себе. Через якийсь час вона відірвала свій рот від мого і стала торкатися моєї шиї, притиснувши губи до мого вуха. "У вашій кімнаті можна безпечно розмовляти?" пробурмотіла вона.



«Я не став би на це ставити». Не було сенсу згадувати про моїх вчорашніх гостей, навіть якщо вони перебували за півкраїни звідси.



Вона повільно відсторонилася, щоб подивитися на мене сяючими очима і широко розкритим ротом у приголомшливій посмішці. «Отже, у нас буде ця ніч, Деніел Маккі. А потім ми подивимося...»



Коли ми ввійшли в готель, коричневий «мерседес» залишався на місці, як присадкуватий дракон, що причаївся, дихаючи димом вихлопної труби.







* * *




Христина не була ні сором'язливою, ні шалено нетерплячою, але



вона теж була не байдужа до сексу. Вона була з тих дівчат, які ніколи не могли залишатися байдужими ні до чого, чи то чистка зубів чи заняття любов'ю з незнайомцем. Вона легко сіла на край комковатого ліжка, яке височіло над кімнатою, поки я налив бренді в пару склянок. Вона взяла свій, скуштувала, провела мовою по губах, як кішка.



Єдиний стілець у кімнаті був надто низьким і був у поганому місці. Порушивши одне з моїх основних правил, я сів на широке підвіконня, переконавшись, що віконна штора щільно зачинена; навіть тоді я знав, що мій силует є ідеальною метою, якщо вести снайперську стрілянину, і довіряв своєму інстинкту, що ніхто не хоче, щоб я помер. Ще поки що не хоче.



"Добре", - сказав я, піднімаючи товсту склянку в номері готелю в жесті тосту.



"Добре?"



Це був мій перший дійсно гарний погляд на Христину Зенополіс; вдруге мене засліпило надто багато сонячного світла і вся ця волога, підсмажена плоть; у ресторані раніше було приглушене світло, і між нами стояв столик. Тут світло було приглушеним, але не надто сильним, і ніщо не заважало огляду. Навіть її темно-синя сукня без прикрас була майже такою ж відвертою, як денне бікіні, і в якомусь сенсі більш захоплюючою. З її густим темним волоссям і широко розставленими напрочуд блакитними очима вона була візуальним скарбом, і досі вона виявляла розум і дух, щоб відповідати зовнішньому вигляду. На мить я пожалкував, що ми не такі, як здавалися, і відразу ж сказав собі, щоб я перестав бути дурнем.



"Отже, ви студентка", - зауважив я, ведучи розмову так, як будь-який слухач міг би очікувати, що турист запитає дівчину, яку він узяв і привів до своєї кімнати.



"Так."



"Що ти вивчаєш?"



Вона знизала плечима і зробила великий ковток бренді. «Колись я хотіла стати медсестрою, але мені довелося покинути».



"Навіщо?"



"Це було ..." Вона спохмурніла. «Ну що ж, я нарешті зізнався собі, що не можу залишатися поряд з хворими все життя. Знаєте?



"Я так гадаю".



«І тому я… ну, я просто вчуся. Можливо, я буду біологом, можливо, археологом. Не треба поспішати з рішенням, правда?



"Я вважаю, що ваші батьки хотіли б, щоб ви здобули спеціальність". Я сказав це з усмішкою, що розуміє, але я також знав, що в неї немає батьків.



Христина пильно подивилася на мене. «У мене немає батьків, Маккі. Звісно, ти знаєш; я, мабуть, говорила тобі про це раніше».



Я кивнув головою. «Я вважаю, що ти це зробила. Вибач. Але як ти… е-е… як ти заробляєш на життя?»



«О, я працюю у бутіку в Афінах. Це дуже близько до Хілтона. Вони дуже добре платять мені за вихідний, коли не потрібно ходити на заняття». Вона нахилилася вперед, скромний виріз її сукні відкрився лише на частину. "Хіба це не добре, що я зараз у відпустці?"



"Як не можна краще", - відповів я і, зрозумівши мою репліку, підвівся і сів поруч із нею на ліжко. Вона не рухалася і не здавалася здивованою, але й автоматичних ласок не було. Мені дедалі більше подобалася ця дівчина.



"А ти, Маккі, знайшов у Греції те, що шукав?"



"В деякому розумінні".



Вона сміялася. «Я говорю про твій бізнес».



"Хіба я не сказав?" Я посміхнувся їй у відповідь. «Ну, насправді, я був тут лише кілька днів, але я зустрів деяких людей, подивився на човни. У мене було деяке уявлення, що, можливо, я зможу знайти у вашій країні генія в дизайні яхт, когось, хто міг би придумати щось нове і захоплююче. Поки що... але незалежно від того, чи знаходжу я те, що шукаю чи ні, я дізнаюся дещо про Грецію. Більшість із цього мені подобається”.



Цього разу вона поцілувала мене прохолодними та легкими губами. Я почав обіймати її, але вона відсторонилася, не сильно, рівно настільки, щоб дати мені зрозуміти, що зараз не час.



Вона сказала. - "То що завтра ти відпливеш?"



«Це ідея. Цікаво, що в моїй країні і, ймовірно, у вашій теж, коли люди на човні бачать, як людина приїжджає на машині і починає ставити запитання, вони не схильні говорити багато. Але коли та сама людина з'являється в човні і ставить ті ж питання, на які вони дадуть відповідь».



"Так, я розумію, як це могло бути". Вона зробила ще ковток бренді. "І ти чесно хочеш взяти мене із собою?"



Тепер я був упевнений, що вона говорила про можливі помилки, тому що вона дуже добре знала, що я повинен взяти її з собою. "Я б дуже хотів. Усього три-чотири дні, лише прибережне плавання. Не кваплячись".



Схоже, вона думала про це; потім вона повільно кивнула. «Так. Це було б дуже, дуже добре. З цими словами вона встала, поставила порожню склянку з-під бренді на найближчу комод і підняла білу вовняну накидку, яку вона носила від вечірньої прохолоди. «Я мушу повернутися до свого готелю, Маккі».



Моє здивування, мабуть, виявилося ясно, але вона придушила мій протест лютим нахмуруванням. "Тобі обов'язково?" - Непереконливо сказав я.



"О так. Це було дуже приємно, Маккі. Я відчуваю, що ми добре впізнали один одного за такий короткий час, і є так багато всього, чого варто чекати. Ні?» Вона схилила голову набік і дратівливо посміхнулася мені. «Щойно ми залишимося одні в морі, я впевнений, що ми знайдемо про що поговорити».



Вона передала повідомлення, і я не заперечував. Христина і чути не хотіла, щоб я відвіз її назад до готелю, але я переконався, що коричневий "мерседес" не буде через дорогу, перш ніж посадити її на таксі. Я дивився, поки вона не зникла з очей, і не побачив жодних ознак того, що хвіст підхопив її, але все одно відчував холодний неспокій у животі; Христина була моїм єдиним способом зв'язатися з Алексом, і якщо з нею щось станеться.



Все, що я міг тепер зробити, це сподіватися, що вона знає, що робить, бо я, чорт забирай, не знав.







Дев'ятий розділ






Коли я прибув рано вранці наступного дня, на мене чекав Елгон Ксефрат, але він не був тим доброзичливим усміхненим чоловіком, якого я зустрів напередодні. Він сумно похитав головою, коли побачив, що я виходжу з машини і увійшов до його маленького, захаращеного офісу.



«Вибач, розчарував», - почав він прямо, дивлячись на білу спортивну сумку, яку я ніс. «Ваш човен не буде готовим до відплиття сьогодні. Завтра, можливо, за два-три дні. Я не можу сказати".



«Що, чорт забирай, трапилося?» - Запитав я.



«Нещасний випадок минулої ночі». Він знизав плечима і невизначено вказав через плече. Через вікно за його спиною я міг бачити галасливу верф, доки і невелику бухту, за якою пришвартовано кілька десятків човнів, переважно невеликих. Я впізнав тридцятидвохфутовий кеч, яким він висвітлив мене напередодні, притулився до причалу довгою і товстою змією зі шланга, що переливається через борт і вниз у каюту.



"Що трапилося?"



«Я думаю, хтось пізно приходив до швартування. Мабуть, ваш «Аргос» досить сильно протаранили; сьогодні вранці ми знайшли його з великою кількістю води, кілька дощок вискочили вперед. Він вказав це без потреби.



"Він не може бути занадто сильно пошкоджений, якщо не потоне за ніч",



«Можливо, ні; нам доведеться витягнути її, щоби переконатися».



«Я можу піти подивитися? Може, у мене з'явиться ідея...»



Його очі були холодні. "Ви знаєте про мої човни більше, ніж я, містере Маккі?"



"Звичайно, ні; я не це мав на увазі. Слухайте, ви сказали, що у вас є ще один човен, який я можу взяти. Що щодо цієї?»



«А, але після того, як ви вчора поїхали, прийшли двоє джентльменів та зафрахтували його. Ви сказали, що віддаєте перевагу Аргосу в будь-якому випадку».



Я зробив; вона була менша, з нею легше було впоратися однією рукою, і в цілому вона виглядала краще. Проте… «Вони вже забрали її?»



«Сцілла? Ще ні, ні».



"Мені потрібний човен", - категорично сказав я.



Зефрат виглядав здивованим. «Але ви сказали, що не було поспіху, містере Маккі».



"Все змінилось. Я хотів би вести з вами справи, але якщо ви не дотримаєте свого слова, мені доведеться піти кудись ще, містере Ксефратес».



Якби я очікував такої від цієї людини, я, на жаль, помилився. Він просто довго дивився на мене, потім знизав плечима. "Це твоє право".



«Послухайте, я заплачу за Сцілу, скільки ви попросите. Нехай інші почекають день або близько того, поки Аргос полагодять».



"Це так важливо для вас, містере Маккі?"



"Це важливо." Я посміхнувся. "Скоро ти зрозумієш, чому".



Ксефрат виглядав задумливим, його очі були похмурими, а потім його темне обличчя з бородою спалахнуло раптовою усмішкою. «Ах! Можливо, я розумію. Він постукав огризком олівця по зубах. "Можливо, інші джентльмени теж зрозуміють".



"Коли вони сказали, що почнуть?"



"Тільки сьогодні. Насправді, оскільки вчора вони прийшли так пізно, у мене не було можливості вивести їх на човен. Зазвичай я маю бути впевнений, що хтось знає, як поводитися з одним з моїх улюблених човнів, перш ніж я дозволю. їм забрати її, за винятком випадків, коли у них є такі, як це сказати, повноваження, так, як у вас, містере Маккі.



Серед інших документів, які мені надали, була фотокопія сертифікату, в якому говорилося, що я двічі перетинав Атлантику в гонках на невеликих човнах, один раз як штурман, а інший як капітан. Я був так само радий, що Ксефрат не попросив мене провести «Сциллу», шлюп з широкими балками, в кабіні якого достатньо місця для зграйки кіз, яку можна було нести як вантаж навколо переповненої бухти.



«То я можу взяти "Сцілу" замість цього?" - Сказав я, потягнувшись за гаманцем.



Власник верфі похитав головою. «Я не міг цього зробити, містере Маккі. Я дав слово двом іншим джентльменам».



"Але ти обіцяв мені".



"Скоро настане день, коли тобі захочеться взяти "Аргос"".



«Чи можете ви зателефонувати цим іншим хлопцям? Принаймні запитайте їх, чи не заперечують вони відкласти поїздку на день або близько того?» Я відчував себе смішним, майже благав так, але в Піргосі не було іншого місця, де я міг би відразу зафрахтувати човен. Єдиною альтернативою було повернутися до Пірея, де Королівський грецький яхт-клуб міг організувати чартери майже в будь-якому порту, де вони були доступні. Але це означало б не тільки затримку хоча б на день, але, що важливіше, зняло б із мене занепокоєння з приводу початку мого «повільного» круїзу.



Ксефрат насупився, перегорнув якісь папери у своєму щурячому гнізді на столі, знайшов те, що шукав, і нарешті покірно зітхнув. "Мені дуже шкода. Здається, я не записав їхній готель».



Він сидів, як кремезний, сумний, але невблаганний павук, і я вже почав думати, що ця місія була повним провалом, коли прибула Христина.



Ксефрат мало не схопився, коли увійшла дівчина, його темне обличчя розкололося в ідіотській посмішці вдячності. У вицвілих синіх шортах, смугастому светрі з круглим вирізом і випромінюючим прагнення до відпустки її було достатньо, щоб змусити встати будь-якого чоловіка.



"Ми готові?" - спитала вона, клюнувши мене в щоку і впустивши два полотняні мішки на пилюку.



Я коротко розповів їй про ускладнення. Реакція Христини була ідеальною; вона повернулася до Зефрата, досить надувшись.



«Але це несправедливо! Моя відпустка закінчиться за кілька днів, і мені обіцяли невеликий круїз».



Ксефрат явно був схвильований. Він розмовляв з дівчиною грецькою, і вона відповідала; Я не міг зрозуміти жодного з них. Але що б вона не говорила, Христина мала силу переконання, яку я не міг усвідомити; через кілька хвилин Ксефрат кивнув трохи сумно, але знизав плечима, і ми несли своє спорядження на причал.



Один із його помічників привів Сціллу зі стоянки, і після того, як він перевірив мене на такелаж і спорядження, шлюп був забезпечений провізією, і ми поклали своє спорядження нижче. Ксефрат провів ефективну операцію, і лише до полудня ми вислизнули від пристані. Працюючи під потужністю гуркотливого бортового двигуна, я пробирався крізь скупчення човнів, пришвартованих у бухті, відчуваючи млявість керма. Тільки коли ми опинилися далеко від буя, що означає вхід у бухту, я віддав колесо Христині і пішов уперед.



Стаксель піднявся першим; він був самоналаштовується, що значно спростило плавання поодинці. Христина розповідала мені, що вона трохи ходила під вітрилом, але тільки на невеликих човнах, так що, за винятком надзвичайних ситуацій, я розраховував, що все серйозне робитиму сам. Коли клівер почав наповнюватися, я обернувся і сказав дівчині підняти шлюп проти вітру. Вона кивнула, повернула штурвал і тримала його, люто скривившись, поки ніс не розвернувся і не почав ляскати клівер. Коли я був задоволений, що вона змусила нас більш-менш впевнено рухатися у правильному напрямку, я повернувся і підняв важкий грот. Самостійно це було нелегко, навіть із лебідкою, але я нарешті притис важкий брезент до вершини щогли і очистив фал.



"Сцила" розгойдувалася на помірно сильних хвилях, і мені довелося трохи потанцювати, поки я маневрував вузькою доріжкою повз дах каюти. Коли я повернувся до просторої кабіни, Христині було важко керувати човном; Я сів поруч із нею і вимкнув двигун. Тиша була чудовою.



"Це великий човен", - тихо помітила вона, дивлячись на велику щоглу, коли вітер почав наповнювати його.



"Досить велика", - погодився я, взявши в неї кермо.



День був ясним і свіжим, рух судів помірний та досить добре розосереджений. Навіть так близько до берега було відчуття безмежної глибини під нашим корпусом, вода темно-синього кольору перетворювалася на м'яку піну, коли ми пробиралися крізь хвилі. Христина підняла руки, щоб відкинути назад своє густе блискуче волосся; у сонячному світлі я міг бачити в ньому мідні відблиски. Вона глибоко зітхнула, смакуючи вітер і солоне повітря, із заплющеними очима; коли вона відкрила їх знову, вона дивилася прямо на мене.



"Добре", - сказала вона.



"Так."



Вона подивилася назад; вхід у бухту вже був просто ще однією невідмінною частиною лінії узбережжя. «Нарешті ми самі». Вона посміхнулася. "Я маю на увазі справді самотні".



"Ага." Я глянув на відкритий трап, що веде до головної каюти, і обережно глянув на неї. «Чи зможете трохи попрацювати зі штурвалом? Я хочу перевірити деякі речі нижче».



Христина кивнула і знову взяла штурвал. Єдиною видимою сушею, крім материка позаду нас, був Закінф, а острів знаходився на багато миль праворуч.



Загалом, звичайно, наче все добре, хіба що якась несподіванка не могла б втягнути нас у якісь проблеми з човном. Я спустився вниз, щоб знайти іншу проблему.



Можливо, я перестарався, але я оглянув усю внутрішню частину човна у пошуках можливих неполадок. Здавалося малоймовірним, що хтось міг встановити будь-які пристрої, що підслуховують на "Сцилі", але не було сенсу ризикувати. Внизу було напрочуд просторо, з головною каютою, в якій я міг стояти майже вертикально. Камбуз був компактним і явно новішим, ніж човен, з дахом із пластику та крихітною раковиною із нержавіючої сталі. Там був електричний холодильник, який я сказав Ксефрату, що не маю наміру використовувати; це означало запуск двигунів для підтримки заряду акумуляторів, а я не йшов. Як би там не було, старий оригінальний холодильник усе ще залишався, і в ньому був блок льоду вагою п'ятдесят фунтів, щоб пиво залишалося холодним.



Також у головній каюті були верхні та нижні ліжка по лівому борту, а з іншого боку – стіл із вбудованими м'якими сидіннями з боків; столову частину можна було опустити, щоб перетворити все це на двоспальне ліжко.



Попереду, через короткий вузький прохід, оточений узголів'ям та підвісною шафкою для одягу, була інша каюта, в якій на трохи вигнутих ліжках спали двоє. Щоб потрапити всередину, мені довелося майже повзти, оскільки висота під носовою палубою різко зменшилась. Люк з кришкою з оргскла був єдиним джерелом світла, і я трохи підняв його, щоб подихати повітрям у сирому приміщенні. Я зробив уявну замітку, щоб закрити його, якщо погода стане поганою; навіть при тому, що ми мали автоматичний трюмний насос, не було сенсу брати воду без необхідності.



Мені знадобилася майже година, щоб переконатися, що Сцілла чиста. Нерозумно, сказав я собі, бути страшенно обережним, але одна з перших речей, яку я навчився у шпигунському бізнесі, - це ніколи не приймати що-небудь як належне. Крім того, були ті двоє хлопців, які напередодні намагалися зафрахтувати Сциллу, не кажучи вже про «аварію», яка пошкодила інший човен. Ні, година коштувала. Я відкрив пару пляшок пива і приніс їх у кабіну.



"Я боялася, що ти заснув", - сказала Крістіна.



«Просто переконався, що все гаразд. Тепер ми можемо поговорити. Я сів подалі від неї, на відстані досяжності; час було перейти до справи.



"Ні… несправностей?" – легко спитала вона.



"Ні", - категорично сказав я.



"Ви хочете сісти за кермо?"



Я глянув на правий борт. Ми наближалися до точки на самому південному краю Закінфа, а це означало, що незабаром нам доведеться змінити курс і вирушити на північний захід. Я перевірив вітер; ми були на великій відстані, вітер віяв майже з півночі; зміна курсу не повинна означати нічого, крім зміни постановки грота. Човен неухильно плив уперед, явно щасливіший під вітрилом, ніж з мотором.



"Залиш управління собі", - сказав я. "У тебе добре виходить."



"А тепер ми можемо поговорити?"



"Якщо хочете."



Вона відвернулася, не зводячи очей з компаса, встановленого прямо перед колесом.



Я запитав. - "Добре?"



"Що говорити?"



Я почав прямо. - "Чому ти вчора вночі боялася цієї машини?"



"Машини?" Вона зволікала.



«Біля мого готелю. Чи є причина, через яку слід слідкувати за тобою?»



Її очі розширилися, коли вона глянула на мене. "Ну, звичайно! Хіба ви не знаєте?"



Я зітхнув, злегка торкнувся її голої руки. «Послухай, Христино, нам краще дещо розібратися. Ти в цій поїздці, бо твій брат наполяг на цьому. Але поки що я не знаю, скільки в тебе з ним контактів і як це було. . Я буду чесний; мені це не подобається. Алекс - старий друг, і мені шкода, що він втягнув тебе в це, але, очевидно, його не можна відмовити від цього. Що мені потрібно знати насамперед наскільки ви залучені до цього бізнесу”.



Вона облизнула губи, знову глянула на компас, а потім підвелася, щоб перевірити налаштування грота. Нарешті вона знизала плечима. "Добре. Перше, що я знаю про Олекса ... що повертається ... це те, що один із ваших людей приходить до мене, коли я виходжу з бутіка. Він повідомляє мені, що Алекс зв'яжеться із вами». Вона повернулась до мене. Ти повинен знати, Маккі, що я майже не знаю свого брата. Мені було лише сім років, коли він… перейшов на інший бік. А раніше він завжди був у від'їзді, тому я бачив його дуже мало, коли-небудь. мати померла, а наш батько помер багато років тому, коли я був немовлям. Так що, я вважаю, він… він відчував, що, оскільки я була єдиним членом сім'ї, що залишився… він міг мені довіряти? Вона закінчила на запитальній ноті, яка мене не дуже заспокоювала.



Я не надавав цьому значення. "Які контакти ви підтримували з ним з того часу?"



"Два, три рази я отримувала повідомлення; я не знаю, як він їх мені доставив. Я просто виявляла їх



коли я поверталася додому із занять чи з роботи”.



"Що в них було?"



«У мене їх немає із собою. Він порадив мені спалити їх».



Слава Богу, хоч за це, сказав я собі. «Але ж ти пам'ятаєш їх».



"Звісно. Він сказав, що повернеться, що його зустрінуть американські агенти, і що він хоче, щоб я була там».



"Я досі не розумію, чому ти не зустрілася з ним".



"І я теж."



"Він хоче взяти тебе із собою?"



"Я не можу сказати. Наскільки я знаю, я планую вирушити з тобою на Корфу, зустрітися там із Алексом і потім повернутися до Афін. Відпустка закінчиться». Вона розгублено посміхнулася. «Наскільки я невиразно пригадую, мій старший брат завжди був упертою людиною, завжди вимагав свого власного шляху. Можливо, він просто хоче побачити останнього члена сім'ї, що залишився».



Було зрозуміло, що ми нікуди не просунемося, тому я змінив напрямок. «Давай повернемося до коричневої машини минулої ночі. Ти боялася. Чому?



"Я не знаю. Я ніколи раніше не брала участі в подібних речах, тому, можливо, я надто добре обізнаний про ці речі».



«Це дурне питання, але я мушу його поставити. Ви нікому про це не говорили? Я маю на увазі, щось на зразок того, що чули від вашого брата після всіх цих років?»



Вона рішуче похитала головою, потім їй довелося забрати пасмо волосся зі свого рота. Ні. У мене... у мене немає близьких друзів, Маккі. Нікого, з ким я почала б розмовляти».



Я глянув на неї. "Це трохи дивно", - прямо сказав я. "Немає близьких друзів?"



Вона почервоніла під своєю засмагою. "О, так, я розумію. Ну, я була ... до недавнього часу пов'язана з одним молодим чоловіком. У мене більше його немає. І у мене немає близьких подруг. Моя робота і мій новий університет; я сильно змінила своє життя, так що немає нікого, кому я б сказала таке”.



"Але ти все ще боялася".



Вона знову знизала плечима. «Ти шпигун, Маккі, і я впевнена, що це не твоє справжнє ім'я, але це не має значення; хіба ти не підозрюєш щось на зразок тієї машини минулої ночі?»



«Угу. Але не обов'язково. Це абсолютно секретна операція, Христина; ніхто не повинен нічого про неї знати, крім тих, хто в ній бере участь».



"Так, я вважаю..."



«Добре, давай забудемо про це. Можливо, хтось проник у якісь подробиці цієї операції. Наше завдання – все одно довести справу до кінця. У нас є пара днів у морі, щоб поговорити, тож почни з того, що розкажи мені, як Алекс має з тобою зв'язатися. у Корфу”.



Вона вагалася, борючись із штурвалом, коли "Сцілла" розгойдувала кільватерний слід від великого моторного човна. Потім вона зітхнула і впала на помаранчевий рятувальний круг, який використовувала як спинку. «Ми домовилися про дату та час зустрічі. Це таверна на Корфу».



"О круто!" Я сплеснув руками. «Саме там, де будь-хто, хто шукає його, міг би очікувати його знайти, з Албанії».



«О, але ніхто не шукатиме його, Маккі».



"Що ти маєш на увазі?"



«У своєму останньому повідомленні він сказав мені, що час був найважливішим. Протягом як мінімум двох чи трьох днів після його відходу вони не дізнаються, що він зник».



"І як йому це вдасться?"



«Він не сказав. Його повідомлення були короткими.



«Так, гадаю, так. Корфу». Я підвівся, спустився вниз і повернувся з пачкою згорнутих карт. Коли я знайшов ту, на якій був Корфу, мені досить було трохи подивитись, щоб зрозуміти, що все було неправильно. «Ми туди не підемо, – сказав я.



Вона подивилася туди, куди я вказував. "Чому?"



«Бо коли ми з твоїм братом поїдемо, ми маємо довгу пробіжку, п'ятнадцять чи двадцять миль у будь-якому напрямку, поки ми не досягнемо відкритого моря. Що б він не говорив, хтось може шукати Алекса, перш ніж ми зможемо перейти до Таранто”.



Вона подивилась на карту. Корфу, головне місто Корфу, розташовувався на півдорозі вздовж східного узбережжя острова. Всього за кілька миль від води були узбережжя Греції та Албанії, і я не збирався намагатися втекти з перебіжчиком з обох цих країн на човні, який міг би розвивати лише чотири або п'ять вузлів. Принаймні, не звідти; Мені знадобилося б багато часу, щоб просто вибратися з Корфу у відкриту воду. Можливо, якби мене не відвідували двоє важкоатлетів, один з яких зараз мертвий, пару ночей тому, я б ризикнув. Але тепер про це не могло бути й мови.



"Але що ще ми можемо зробити?" - Запитала Крістіна.



Я довго дивився на графік. На морському узбережжі Корфу знаходилося крихітне містечко під назвою Айос Маттаїос. "Ви знаєте, це місце?"



Христина похитала головою. "Я ніколи не була на Корфу".



«Що ж, ми попливемо туди і залишимо цей човен. Думаю, ми зможемо знайти якусь машину, щоб відвезти нас на Корфу».



"Але... Маккі?"



"Що ж?"



"Навіщо нам йти в таке місце, як Айос Маттаїос?"



Ти маєш бути туристом, а я… ну. Жоден турист не попливе до такого глухого місця і не поїде на Корфу. Якщо ми не дуже поспішали. "



Вона мала рацію. Якби ми збиралися розіграти це до кінця, особливо на вирішальному етапі, ми не могли б собі дозволити нічого нестандартного. Я розгорнув ще кілька графіків, дещо перевірив. «Добре, Христино, ти маєш рацію. Сьогодні ввечері ми зупинимося десь на Селфалонії. Це наступний великий острів після Закінфа. Завтра ввечері Превеза, а наступного дня Айос Маттаїос. Але коли ми дістанемося туди, у нас буде щось на кшталт проблеми з човном; це буде нашим виправданням, і я зроблю так, щоб усе було законним. Ночівля в Корфу, а потім назад у ...



Вона так сильно похитала головою, що мені довелося замовкнути. "Що трапилося?"



"Ні!" вона ахнула. "Ні, не там!"



Але чому б і ні? Це найкраще прокляте місце, яке я можу побачити, навіть якщо його важко сказати».



«Я не маю на увазі там». Вона вказала на карту. "Тільки не Айос Маттайос". Її палець знову рушив угору береговою лінією. "Там."



"Превеза? Що в цьому поганого?"



Без жодної причини я почав розуміти, що вона уткнулася мені в плече, вчепившись у мою руку. «Ні, Маккі, чи як там тебе звуть. Будь ласка! Де б ми не зупинилися, нехай це ніколи не буде Превеза!







Десятий розділ.






Отже, ми пропустили Превезу. Заперечення Христини було настільки істеричним, що я вирішив не досліджувати принаймні тоді. Після цього їй, здавалося, було соромно за свій вибух, ніби вона хотіла забрати його назад. Але хоч би що вона мала на увазі, я був вдячний; це показало, що вона знаходиться під тиском, і вже не чудова богиня водних лиж, яка могла випадково підібрати американського туриста і вирушити до невеликого круїзу. Це повернуло правильний погляд на речі, та це було добре для мене.



Залишок першого дня ми провели, насолоджуючись відкритим морем, тримаючись подалі від Закінфа і, коли сонце почало закочуватися над відкритим Середземним морем, попрямували до Аргостиліону, головного міста Кефалонії. У порту ми взяли ще провізії, консерви, льоду, багато алкоголю для камбуза, потім знайшли ресторан, де похмуро повечеряли. Христина мовчала, зосередившись на своїй страві з невідмінних овочів та спецій, коли сонце зникло за вікном.



"Я думаю, - сказала вона, - ми спатимемо на борту?"



«Такий був план».



"Так." Вона сказала це з подихом покірності.



"Це проблема?"



"Ні." Вона сказала це надто швидко. "Чи можемо ми вийти в гавань і кинути якір?"



"Може бути. Я уточню у капітана порту; ми, мабуть, зможемо підібрати вільний причал».



"Не могли б ми просто ... продовжити?"



«Ви сказали, що маємо три дні. Куди поспішати?



«Ви колись плавали вночі? У відкритому морі з вітрилами, наповненими легким вітром?



Слова звучали дивно, від Христини. "Так", - відповів я.



"Тоді чи не можемо ми, Маккі?" Її рука ковзнула по столу і торкнулася моєї руки пальцями. Вони були спокійні, трохи тремтіли.



"Ви маєте на увазі, що хочете плисти всю ніч?"



"Було б приємно".



"А чому б не?"



У цей момент офіціант приніс нам каву турецькою, і поки я фільтрував осад з дна чашки крізь зуби, Христина встала, щоб зайнятися собою. Коли вона повернулася, хвилюючись, вона так різко впала на стілець, що я подумав, що вона зламає його.



"Маккі!" - прошипіла вона. "Там був хтось!"



"Угу. Що за хтось?"



«Чоловік! Притулившись до стіни прямо перед дамською кімнатою!



"Так?"



«Але я бачила його раніше! Минулої ночі в Піргосі!»



Це привернула мою увагу. "Де у Піргосі?"



"Це було ..." Вона завагалася, приклала палець до рота і гризла ніготь. “У моєму готелі після того, як я поїхав від вас. Коли я приїхав, він розмовляв із портьє».



Я встав. "Він все ще там?"



«Ні! Коли я пішла, він пішов. Маккі! Як вони можуть так за нами слідувати?



«Не будь надто впевненим, що він переслідує нас».



"Але він має бути там!"



"Добре Добре. Розслабся». Підвівся. "Дозвольте мені зробити невеликий візит самостійно".



Але коли я повернувся у невеликий прохід від головної їдальні, там взагалі нікого не було, і я виявив, що чоловіча вбиральня порожня. Коли я повернувся, Христина з тривогою дивилася в мій бік, і я похитав головою, коли сів. «Ніхто. Ви впевнені, що це був той самий чоловік, якого ви бачили у своєму готелі?»



"Так."



"Опишіть його".



Вона завагалася, закусивши губу. «Він був… нижчим за тебе, але дуже широкий. Темний костюм, темне волосся. Лисаючий, я думаю, але він



носив капелюх, тому я не могла бути впевнена”.



"Що він зробив?"



«Він просто… стояв там. Розмовляв із портьє…»



"Якою мовою?"



«О, грецькою».



"Він говорив з вами? Зробив щось?"



Ні, нічого подібного. Він просто дивився; я відчувала його погляд на собі на всьому шляху вгору сходами».



Я сміявся. «Я не можу його звинувачувати».



"Але він тут!"



«Угу. Це ж не смішно, правда? Добре, Христино, це плавання на всю ніч. Але тобі доведеться розважати мене за штурвалом, якщо не зможу тримати очі відкритими».



Вона посміхнулася. "Я обіцяю, Маккі, що зроблю все, що можу, щоб ти не заснув".







* * *




До того часу, як ми попрямували назад до човна, швидкоплинна чарівність безтурботності Христини зникла; на кожному кроці вона оглядалася через плече, поки мені не доводилося говорити їй, щоб вона прибрала його. Коли ми були на борту і очищали гавань, вона уважно оглядала кожне судно, повз яке ми проїжджали, а потім стежила за всім, що рухалося. Було майже темно, але кілька інших човнів все ще мчали туди-сюди. Одним з них був моторний човен гарного розміру, який ковзав близько до нас, набитий високими гуляками, яким явно було начхати, де проводитиметься вечірка. Деякі з них махали нам рукою; Я помахав у відповідь, але Христина, здавалося, намагалася зникнути з поля зору.



"Забудьте це!" - Огризнувся я. «Ви просто привертаєте до нас увагу. Вони не того типу».



Вона сердито подивилася на мене, потім випросталася і слабо помахала крейсеру, що віддаляється. Поки ми спостерігали, швидкохідний човен попрямував до величезної моторної яхти, майже такої ж великої, як круїзний лайнер, що плив у море на холостому ходу. Кожен ілюмінатор горів вогнями, і навіть з такої відстані я міг чути рок-музику, яка слабо долинала по воді.



"Схоже на вечірку", - зауважив я.



Христина кивнула. Ми дивилися, як моторний човен повільно йде поряд із моторною яхтою. Були спущені та прикріплені троси, а ще заповнений човен меншого розміру був піднятий на рівень головної палуби. Пролунав крик сміху, і в бінокль я побачив, як одна жінка встала, мало не впавши за борт.



"Прокляті дурні", - пробурмотів я.



"Так", - погодилася дівчина поряд зі мною. "Туристи".



Я посміхнувся їй. "Як я."



«Ні, Маккі. Ти шпигун".



Я скривився. «Добре, тоді міс помічник шпигуна. Сідайте за кермо, поки я спускаюся вниз і витягаю для нас теплі светри. Стає холодно".



Її посмішка була сповнена сенсу. "Але мені зовсім не холодно".



На ній була легка сорочка, недбало застебнута поверх купальника, і такі ж вицвілі сині шорти. Я постарався показати, як високо оцінюю її зовнішній вигляд. "Давайте так і залишимо", - сказав я і спустився вниз.



Коли я повернувся, вона згорнулася, згорнувшись калачиком на широкому вбудованому сидінні, яке проходило по всій кабіні, підібгавши під себе ноги і підперши голову на лікті.



«Це виглядає зручно, але я не хочу, щоб ти так керувала моїм човном уночі. Занадто легко заснути у такому положенні».



"Так, капітане", - відповіла вона, злегка вітаючи мене.



Я кинув їй светр і кинув ковдру на сидіння біля неї, потім пішов уперед, щоб перевірити клівер. Він був приємно піднесений вітром, і коли я перевірив його, я виявив, що оснастка, що самоналаштовується, не зіпсувалася. Якір був поставлений місцем, готовим перейти за борт, якщо нам доведеться зупинитися, хоча в цих глибоких водах було не так багато місць, де наш канат доходив би до дна. Я не забув закрити передній люк, подумки прийнявши поплескування Натаніеля Франкліна по спині, і поповз назад до кабіни.



"Все гаразд, шкіпер?" - Запитала Крістіна.



"Ага." Я з цікавістю глянув на неї. «Схоже, ви дивилися надто багато фільмів про флот».



"Мене вчив плавати американський прапорщик".



«Ха! Ти маєш на увазі, що ці слабаки справді вміють плавати?»



«Ну, це був крихітний човен. На ній мало вистачило місця для нас обох».



«Мабуть, це було затишно». Я впав на сидіння поруч із її підгорнутими ногами.



Раптом вона сіла прямо, не зводячи очей з проблискового маячка праворуч. "Що це?"



Мені не довелося перевіряти свій графік. «Це світло на мисі, яке ми бачили, коли заходили до порту. Як тільки ми залишимо його позаду, ми знову попрямуємо на північ».



«Зрозуміло. Ти маєш рацію, Маккі, зараз не час не звертати уваги. Ти хочеш спати? Ти мав довгий день».



Її голос звучав майже манірною, як вона говорила, дивлячись прямо перед собою, обидві руки на колеса зі спицями.



"Ні. Не зараз. Я просто сиджу.



і… насолоджуюся виглядом».



Христина не помітила незграбного зауваження.



Довгий час ніхто з нас не розмовляв; потім вона почала звиватися, відчуваючи мій пильний погляд.



"Чому ти так на мене дивишся?" - роздратовано спитала вона.



«Я не думав, що ти заперечуєш. Минулої ночі на вулиці ти була… зовсім іншою дівчиною».



"Це діяло".



"Як чоловіки у коричневому мерседесі?"



"Звісно."



"А тепер їх немає?"



Вона повернула голову до мене, і в темряві її очі були спокійними і тверезими. «Маккі, я, можливо, хотіла б лягти з тобою в ліжко. На деякий час. Якби треба було зайнятися з тобою любов'ю, щоб переконати когось у тому, що ми такі, якими ми вдаємо, я б не вагалася. На якийсь час я була закохана у свого однокурсника і я можу чесно сказати, що він був далеко не таким привабливим, як ти. І все ж таки… - Вона знизала плечима і знову глянула вгору, потім знову на мене. «Я не повія, щоб повалитися в ліжко з першим американським туристом, чи шпигуном, називайте себе як хочете. Ви розумієте?"



"Звісно." Я трохи відсунувся від неї, але не на відстань досяжності. «Це також пояснює, чому ви раптово вирішили плисти всю ніч безперервно».



Було надто темно, щоб побачити, чи почервоніла вона, але після того, як вона нахилила голову, я зрозумів, що вона зніяковіла.



«Це правда, Маккі. Частково. Якщо я хочу бути твердим у своїй рішучості, немає сенсу ризикувати зайвою спокусою».



"Але тільки частково?"



«Так. Я трохи подумав з того часу, як ми говорили раніше сьогодні».



"Про що?"



"Про те, як ви змінили наші плани".



"Що ти маєш на увазі?"



«Олекс… він дуже обережний. Підозрілий. Я знаю це лише з коротких повідомлень, які я одержала від нього».



«Я ніби справив таке враження».



«Тож я думаю… було б нерозумно вносити такі зміни».



"Ви маєте на увазі, що ми повинні вирушити до Корфу, як і планувалося?"



"Я думаю, це було б краще, так".



Забавно було те, що я сам думав у тому ж дусі і вирішив, що поводжуся надто обережно. Якби сталося порушення безпеки чи якесь переслідування, не було б такої великої різниці, якби ми були між Корфу та материком чи у відкритому морі; у будь-якому разі вони зловлять нас.



«Я теж, – сказав я.



Її очі розширилися від подиву, ніби вона чекала на сварку. "Ти зробиш?"



Я пояснив свої міркування. Вона кивнула головою.



«Проблема в тому, - продовжив я, - що нам доведеться вбити день або близько того після того, як ми дістанемося Корфу з тією швидкістю, з якою ми збираємося плисти.



Я відчував, як вона напружується при цьому імені, і знову запитував, чому вона не хотіла підходити до цього місця.



«Але, - продовжив я, - якщо це сталося, наступна зупинка, крім Корфу, повинна бути на Паксосі. Можливо, ми могли б залишитися там ще на день, але поки ви думаєте, що за нами стежать, я не люблю бути надто довго в одному порту”.



"Так, я розумію. О, можливо, я щось уявляю, Маккі, але оскільки я бачила цю людину в таверні в Аргостиліоні, я так не думаю, не дуже».



Може, настав час розповісти їй про мою зустріч, але я так не думав. Ще немає. Чим більше я бачив цю дівчину, тим складніша вона ставала, і це стосувалося і місії.

ТЕЛЕГРАМ

Канал с обзорами, анонсами новинок и книжными подборками

Книжный Вестник

Бот для удобного поиска книг (если не нашлось на сайте)

Поиск книг

Свежие любовные романы в удобных форматах

Любовные романы

О психологии, саморазвитии и личностном росте

Саморазвитие

Детективы и триллеры, все новинки

Детективы

Фантастика и фэнтези, все новинки

Фантастика

Отборные классические книги

Классика
ВКОНТАКТЕ

Цитаты, афоризмы, стихи, книжные подборки, обсуждения и многое другое

Книжный Вестник
БИБЛИОТЕКИ

Библиотека с любовными романами, которая наверняка придётся по вкусу женской части аудитории

Любовные романы

Библиотека с фантастикой и фэнтези, а также смежных жанров

Фантастика

Самые популярные книги в формате фб2

Топ фб2 книги