Артеміс Фаул

Глава 2: ПЕРЕКЛАД

ВИ вже, мабуть, здогадалися, як далеко був готовий зайти Артеміс Фаул, щоб досягти своєї мети. Але що то була за мета? Який дивний план вимагав шантажувати ельфійку-п’яничку? Відповідь — золото.

Пошуки Артеміса розпочалися два роки тому, коли він зацікавився Інтернетом. Хлопець дуже швидко знайшов сайти про дивні справи: викрадення людей інопланетянами, НЛО і таке інше. Але найбільше його зацікавило існування Народу.

Копирсаючись у гігабайтах інформації, він знайшов сотні посилань на існування міфічних створінь майже в будь-якій країні світу. Кожна цивілізація мала для Народу свою назву, але то, без сумнівів, були члени однієї таємної родини. Кілька історій згадували Книгу, яка була в кожного ельфа. Це була їхня Біблія, і в ній зберігалася історія раси та правила, що впорядковували її життя. Звісно, Книга була написана гномською мовою, і звичайна людина нічого б не зрозуміла в ельфійському тексті.

Проте Артеміє був переконаний, що сучасні технології допоможуть перекласти Книгу. А переклад допоможе наблизитися до групи зовсім невідомих створінь.

«Пізнай ворога свого», — такий девіз був у Артеміса, тож він із головою занурився в інформацію про Народ, доки не склав величезну базу даних з характеристиками міфічних істот. Але цього було недостатньо. Тож Артеміс вивісив в Інтернеті оголошення: «Ірландський бізнесмен заплатить велику суму доларів США, щоб зустрітися з ельфом, лепреконом, піксі тощо». Відповіді переважно були пусті, крім Хошиміна.

Можливо, Артеміс був єдиним серед живих, хто отримав користь від подібної інформації. У нього збереглася дитяча віра в магію, поєднана з рішучістю дорослого все досконально дослідити. Якщо комусь і вдалося б позбавити міфічних істот їхнього магічного золота, то лише Артемісові Фаулу Другому.

Додому вони дісталися лише рано-вранці. Артемісу не терпілося відкрити файли на комп’ютері, проте спершу він вирішив зазирнути до мами.

Анджеліна Фаул була прикута до ліжка. Із того самого часу, як зник її чоловік. Нервове перевантаження, сказали лікарі. Нічого, крім відпочинку і пігулок снодійного. І так уже цілий рік.

Молодша сестра Батлера, Джульєтта, сиділа на нижній сходинці. Своїм поглядом вона мало дірку в стіні не пропалила. Навіть блискуча туш не могла пом’якшити виразу її очей. Артеміс уже бачив її такою, тоді Джульєтта відправила до нокауту особливо надокучливого доставника піци. Нокаут, пригадав Артеміс, це щось із боксу. Незвичайне захоплення для дівчинки-підлітка. Але ж урешті-решт вона з родини Батлерів.

— Проблеми, Джульєтто?

Вона квапливо підвелася.

— Я сама винна, Артемісе. Лишила шпаринку у шторах. Місіс Фаул не могла заснути.

— Гм, — пробурмотів Артеміс, повільно піднімаючись сходами.

Мамин стан його дуже хвилював. Вона вже давно не бачила сонячного світла. Та якби вона дивом одужала і підвелася здоровою з ліжка, це означало б кінець неймовірної свободи самого Артеміса. Йому довелося б повертатися до школи, і більше, мій хлопче, ніяких кримінальних справ.

Він тихенько постукав у великі подвійні двері з аркою.

— Мамо? Ви прокинулися?

Із боку кімнати щось розбилося об двері. Судячи по звуку, щось коштовне.

- Звісно, прокинулася! Як я можу спати при такому яскравому світлі?

Артеміс увійшов. Старовинне ліжко з балдахіном. Його стовпчики простромлювали темряву, немов списи. Крізь шпаринку в оксамитових шторах сочилося бліде сріблясте світло. Анджеліна Фаул сиділа в ліжку, підібравши коліна, її білі руки і ноги майже сяяли в темряві.

— Артемісе, любий, де ти був?

Артеміє зітхнув. Вона його впізнала. Це добрий знак.

— Шкільна екскурсія, мамо. Каталися на лижах в Австрії.

— А, лижі, — проспівала Анджеліна. — Як мені їх не вистачає. Можливо, коли твій татко повернеться...

У Артеміса стиснулося серце. Навряд чи.

— Так. Можливо, коли він повернеться.

— Любий, не міг би ти запнути ті кляті штори? Світло просто нестерпне.

— Звісно, мамо.

Артеміс пройшов через кімнату, намагаючись не зачепитися за шафи для одягу. Нарешті пальці торкнулися оксамитової тканини. На мить йому захотілося рішуче розкрити штори, та він лише зітхнув і закрив шпаринку.

— Дякую, любий. До речі, ми маємо здихатися цієї покоївки. Вона нічого не може.

Артеміс прикусив язика. Джульєтта була працьовитою і відданою. Вона працювала у них уже три роки. Час скористатися маминою неуважністю.

— Ти маєш рацію, мамо. Я вже давно хотів це зробити. Батлер має сестру, і вона, здається, прекрасно підійде на цю посаду. Думаю, я колись згадував її ім’я. Джульєтта.

Анджеліна нахмурилася.

— Джульєтта? Так, ім’я здається знайомим. Утім, підійде будь-хто, аби не та дурнувата дівчина, що в нас зараз. Коли вона може приступити?

— Просто зараз. Попрошу Батлера сходити за нею.

— Ти милий хлопчик, Артемісе. Обійми матусю.

Артеміс зробив крок і опинився в маминих обіймах. Вона пахла парфумами, немов пелюстки у воді. Проте руки в неї були холодними і слабкими.

— Мій любий, — прошепотіла вона, і від її голосу у Артеміса спина взялася сиротами. —. Я їх чую. Вночі. Вони повзуть подушкою та заповзають мені у вуха.

У Артеміса знову стиснулося серце.

— Може, варто відкрити штори, мамо.

— Ні, — схлипнула жінка, звільняючи сина з обіймів. — Ні. Бо тоді я їх ще й побачу.

— Мамо, будь ласка.

Дарма. Анджеліни вже не було. Вона заповзла в дальній куток ліжка і натягла ковдру аж до підборіддя.

— Пришли нову дівчину.

— Так, мамо.

— Нехай принесе кілька скибочок огірка і воду.

— Так, мамо.

Анджеліна з підозрою примружилася.

— І перестань називати мене мамою. Не знаю, хто ти, але ти не мій Арті.

Артемісу довелося кілька разів моргнути, щоб прогнати непрошені сльозинки.

— Звісно. Вибач, ма... Вибачте.

— Гм. І не повертайся до мене, а то я поскаржуся чоловікові. Він у мене дуже важлива особа. Зрозуміло?

— Добре, місіс Фаул. Ви мене бачите в останній раз.

— Сподіваюсь. — Анджеліна раптом заклякла: — Ти їх чуєш?

Артеміс покачав головою.

— Ні, не чую нічо...

— Вони йдуть по мене. Вони всюди.

Жінка пірнула під ковдру. Спускаючись сходами, Артеміс чув її жахливі схлипування.

Книга виявилася більш упертою, ніж уважав Артеміс. Здавалося, вона опирається йому, немов якась жива істота. Якою б програмою він не намагався її відкрити, комп’ютер показував просто чорний монітор.

Артеміс роздрукував усі сторінки і розвісив їх на стінах свого кабінету. Іноді допомагало, якщо можна було побачити текст на папері. Такого шифру він ніколи не бачив, проте той здавався дивно знайомим. Схоже, суміш символів та малюнків. Значки звивалися на сторінках без видимої структури.

Програмі не вистачало якогось ритму, центральної точки, за яку можна було б зачепитися. Він відокремив усі літери і порівняв їх з англійським, китайським, грецьким, арабським алфавітами та кирилицею. Навіть з оргамічним письмом давньої ісландської. Нічого.

Від розчарування настрій в Артеміса геть зіпсувався, і він накричав на Джульєтту, що так невчасно втрутилася зі своїми сандвічами. Хлопець повернувся до символів. Найчастіше серед піктограм зустрічалася чоловіча фігурка. Це він вирішив, що чоловіча, проте його знання ельфійської анатомії були досить обмежені. Може, то була і жінка. Раптом у нього сяйнула думка. Артеміс відкрив папку з давніми мовами у програмі-перекладачеві й вибрав єгипетську.

Нарешті. Влучив. Чоловіча фігурка дуже нагадувала бога Анубіса, як того було зображено в кімнатах гробниці Тутанхамона. Це співпадало з іншою інформацією. Перші записані історії розповідають про міфічних створінь, і можна зробити висновок, що цивілізація цих істот існувала саме перед людською цивілізацією. Здається, що єгиптяни просто пристосували вже існуючий алфавіт для своїх потреб.

Були й інші подібності. Але значки достатньо відрізнялися, щоб програми-перекладачі їх не розпізнавали. Доведеться робити все самостійно. Кожну гномську літеру потрібно збільшити, роздрукувати і порівняти з ієрогліфами.

У Артеміса від задоволення закалатало серце. Майже кожна ельфійська піктограма або літера мала відповідний єгипетський ієрогліф. Більшість були універсальні, наприклад, сонце чи птахи. Але деякі здавалися унікальними, тож над ними довелося поламати голову. Фігурка Анубіса, наприклад, аж ніяк не могла позначати бога із собачою головою, тому Артеміс вирішив, що вона може позначати реального правителя ельфів.

Десь близько півночі Артеміс благополучно переніс усю інформацію до свого Макінтоша. Лишилося натиснути кнопку «розшифрувати». Так він і зробив. На моніторі з’явилася довга низка слів, позбавлена будь-якого сенсу.

Нормальна дитина давно вже відмовилась би від цього завдання. Нормальна доросла людина уже б стукнула кулаком по клавіатурі. Та Артеміс був не такий. Книга його випробовувала, і він не міг дозволити їй виграти.

Літери він розшифрував правильно, жодних сумнівів. Отже, неправильним може бути лише порядок розташування. Артеміс потер очі, щоб відігнати сон і знову подивився на сторінки Книги. Частини шифру відокремлювалися лініями. Може, це абзаци або глави, та читати їх потрібно не так як звичайно, зліва направо або зверху вниз.

Артеміс спробував кілька варіантів. Читав він і як в арабській мові -— справа наліво, і як у китайській. Нічого не виходило. Потім він помітив, що на кожній сторінці є дещо спільне — центральна секція. Усі інші піктограми були розташовані навколо неї. Може, починати потрібно саме із середини? Але куди рухатись звідти? На сторінках має бути іще один спільний фактор. За кілька хвилин Артеміс його знайшов. На кожній сторінці в кутку однієї секції було намальовано крихітного списа. Може, це стрілка? Напрямок? Іти сюди? Отже, починати потрібно із середини, потім читати за стрілкою по спіралі.

Із таким завданням комп’ютерна програма не впорається, тож Артеміс вирішив імпровізувати. За допомогою канцелярського ножа й лінійки він розрізав першу сторінку книги і розклав значки звичним західним способом — зліва направо, паралельними рядками. Потім відсканував текст і пропустив через налаштований перекладач з єгипетської.

Комп’ютер застогнав і задзижчав, трансформуючи інформацію в бінарну систему. Кілька разів він зупинявся і просив підтвердити значок або символ. Потім це стало траплятися рідше й рідше — машина вивчила нову мову. Нарешті на моніторі заблимали два слова: Конвертацію завершено.

Тремтячими від напруги і втоми пальцями Артеміс натиснув «Друкувати». З лазерного принтера з’явилася одна сторінка. Цього разу англійською. Звісно, там були помилки, проте, хоча текст потребував редагування, він був цілком зрозумілим.

Артеміс прекрасно розумів, що скоріше за все він перша людина за тисячу років, яка розшифрувала магічні слова, тож він увімкнув настільну лампу і почав читати.

Книга Народу.

Інструкція до нашої магії і правила життя.

Носи мене з собою, носи і бережи,

Секрети зілля і заклять, алхімія в мені.

Я твій таємний провідник у світ магічних сил.

А як забудеш ти мене, утратиш силу вмить.

І більш немає загадок —

Тут відповіді всі.

Зціляй, звабляй і проклинай —

Підвладно все тобі.

Тож слухай, любий ельфе, що треба пам'ятать:

Тих, хто живе у бруді, не варто поважать.

А як мої секрети ти будеш розкривать,

Тебе довічно, ельфе, всі будуть проклинать.

Артеміс відчував, як калатає серце. Вони у нього в руках. Комахи під його ногами. За допомогою технології він розкриє кожну їхню таємницю. Раптом його охопила втома, і хлопець упав на стілець. Іще стільки потрібно зробити. Для початку перекласти іще сорок три сторінки.

Він натиснув кнопку інтеркому, що поєднувалася з динаміками по всьому будинку.

— Батлере. Бери Джульєтту і ходіть сюди. Хочу, щоб ви склали один пазл.

Можливо, зараз не завадить трохи історії.

Фаули були легендарними злочинцями. Із покоління в покоління вони обходили закон і назбирали досить грошей, щоб перейти до категорії законослухняних. Звісно, щойно вони туди перейшли, одразу ж зрозуміли, що їм там не подобається і майже тієї ж миті повернулися до кримінального світу.

Та Артеміс Перший, батько нашого героя, ризикнув статком. Коли розвалилася комуністична Росія, Артеміс Старший вирішив інвестувати значну суму грошей Фаулів у налаштування морських перевезень до великого континенту. Новим споживачам, як він пояснив, знадобляться нові товари. Російська мафія прийняла західних торговців на своєму ринку аж ніяк не з розпростертими обіймами і передала звісточку. Звісточка виявилася ракетою, яку підкинули на борт «Зірки Фаулів», коли та пропливала повз Мурманськ. На борту саме перебував Артеміс Старший разом із дядьком Батлера і 250 000 баночок коли. Непоганий такий собі вийшов вибух.

Фаули аж ніяк не лишилися в злиднях. Проте мільярдерами їх більше не називали. Артеміс Другий присягнувся, що змінить ситуацію на краще. Відновить родинний статок. І зробить це на свій власний манер.

Коли Книгу було перекладено, Артеміє зміг щось серйозно планувати. Він уже знав свою ціль, лишилося визначити, як її досягти.

Ціллю, звісно, було золото. Потрібно було його привласнити. Здається, Народ такий самий жадібний до дорогоцінного металу, як і люди. Кожний ельф має свою схованку, але ненадовго, Артеміє про це подбає. Скоро принаймні одна з цих істот блукатиме світом із порожніми кишенями.

Через вісімнадцять годин міцного сну і легкого сніданку Артеміс засів у кабінеті, який успадкував від батька. Кімната була оформлена в традиційному стилі — темний дуб, полиці від підлоги до стелі, — та Артеміс нафарширував її найсучаснішими комп’ютерними технологіями. Куди не глянь, усюди стояли Макінтоші, поєднані один з одним. На одному було відкрито сайт CNN, зображення з якого передавалося на чорну стіну через спеціальний проектор.

Батлер уже був на місці та витягував диски з дисководів.

— Вимкни всі, крім Книги. Мені потрібна тиша.

Слуга розгубився. Сайт CNN не вимикався майже рік. Артеміс був переконаний: рано чи пізно він почує в новинах, що батька врятовано. І наказ вимкнути комп’ютер означав, що хлопець урешті-решт здався.

— Усі?

Якусь мить Артеміс пильно вдивлявся в стіну.

— Так, — рішуче сказав він. — Усі.

Батлер дозволив собі вільність і поплескав свого працедавця по плечу, потім знову повернувся до роботи. Артеміс хруснув пальцями. Час робити те, що в нього виходило найкраще, — планувати темні справи.