Червоний Дракон

8

Коли Ґрем пішов, доктор Ганнібал Лектер ліг на лежак і приглушив світло в камері. Минуло кілька годин.

Якийсь час він перебирав текстури: плетиво ниток у наволочці, якої він торкався руками, зведеними за головою; гладенька мембрана, що вистеляла внутрішню поверхню щоки.

Потім він перейшов на запахи, прокручував їх подумки знову й знов. Деякі були справжні, деякі – ні. У каналізацію засипали вапно «Клорокс»; сперма. Десь у кінці коридору почали роздавати чилі; уніформа, що вже задубіла від поту. Ґрем не погодився дати свій домашній номер; гіркуватий запах зелені – зрізаної нетреби й грудники.

Лектер сів на лежаку. Такий вигляд мають цивілізовані, культурні люди. Його думкам був притаманний теплий мідяний аромат електричного годинника.

Лектер кілька разів кліпнув, підняв брови. Він увімкнув освітлення й написав Чилтону записку з проханням принести телефон, аби зв’язатися зі своїм юридичним представником.

За законом Лектер мав право спілкуватися з адвокатом сам-на-сам, і цим правом він зловживав нечасто. Оскільки Чилтон нізащо не дозволив би йому самому йти до телефону, апарат приносили до Лектера в камеру.

Цього разу його притягнули двоє охоронців, відмотавши довгий шнур від телефонної розетки при своєму столі. В одного охоронця були ключі. Другий тримав балончик із «Мейсом»33.

– Відійдіть углиб камери, докторе Лектер. Станьте обличчям до стіни. Якщо повернетеся чи наблизитеся до бар’єра до того, як почуєте клацання замка, то я мейсону вам в обличчя. Зрозуміло?

– Так, цілком, – відповів Лектер. – Дуже вдячний, що принесли телефон.

Аби набрати номер, довелося тягтися крізь нейлонову сітку. Чиказькі телефоністи видали йому номери психіатричного факультету Університету Чикаго та робочий телефон доктора Алана Блума. Лектер набрав комутаційну психіатричного факультету.

– Мені треба зв’язатися з доктором Аланом Блумом.

– Не певна, що він сьогодні на місці, але з’єдную.

– Секундочку, мені вже називали ім’я секретарки, проте, як не соромно зізнаватися, я його забув.

– Лінда Кінг. Хвилинку.

– Дякую.

За вісім гудків слухавку взяли.

– Офіс Лінди Кінг.

– Привіт, Ліндо?

– Лінда не працює по суботах.

Доктор Лектер розраховував на це:

– Може, ви мені допоможете, якщо ваша ласка? Це Боб Ґрір із видавництва «Блейн і Едвардз». Доктор Блум попросив мене надіслати Віллу Ґрему примірник «Психіатр і закон» Овергольстера, а Лінда мала відправити мені адресу й телефон, але так цього і не зробила.

– Я тут тільки практикантка, вона буде в по…

– Я маю терміново відправити цю книжку «Федерал експресом», і мені страх як не хочеться турбувати доктора Блума вдома, бо ж я пообіцяв Лінді, що відправлю і не підкладу їй свиню. Має бути в її «Ролодексі»34 чи десь там. Я станцюю у вас на весіллі, якщо зачитаєте адресу.

– У неї нема «Ролодекса».

– А може, «Колл-кедді»35, там збоку бувають каталоги?

– Є такий.

– Любонько, погортайте цього шкідливця, і я більше не забиратиму у вас час.

– Ще раз, кого шукати?

– Ґрема. Вілла Ґрема.

– Гаразд, домашній номер 305 JL5-7002.

– Я мушу відправити книжку йому додому.

– Тут немає домашньої адреси.

– А що є?

– Федеральне бюро розслідувань, ріг Десятої вулиці і Пенсильванія-авеню, Вашингтон. О, і абонентська скринька 3680, Марафон, Флорида.

– Чудово, ви просто янгол.

– Рада допомогти.

Лектер став почуватись набагато краще. Він думав про те, що якось, може, здивує Ґрема телефонним дзвінком або, якщо хлопець виявить неповагу, замовить у «Медичних товарах поштою» калоприймач і на згадку про старі часи надішле Ґрему.