Ті ж і Одарка.
Одарка. Ох, горенько моє! Це ж Микита! Сердешний!.. Боже мій, боже мій!
Микита. Пізнала?… Чого ж ви дивитесь на мене? Плюйте ж на бродягу, камінням у нього жбурляйте… Жахайтесь його, як чуми! Тепер та хто вам не заборонить і вбити мене!.. Тепер ви сміливо можете помститись на мені!..
Семен. Ось послухай, Микита, що я тобі скажу!
Микита. Ну?
Семен. Коли ж з тобою і балакати страшно…
Микита. То й не балакай!
Семен. Ти такий гордий, що й — господь тебе знає.
Микита. Гордий? Злидень я, обшарвець, старець!.. Гордий! Собака, котру проґавить, як дармоїда, з двору, швидше знайде собі пристановище, ніж я… Правда, що є чим годувати!..
Семен. Слухай же! Поки там що вдіємо, зоставайся ти у мене!..
Микита (мов опечений). У тебе? Щоб та щодня попрікав мене шматком хліба!
Одарка. О, хай бог боронить нас!
Семен. Я ні над чиїм горем ніколи не сміявся; в якого ж побиту стану знущатись над тобою?
Іван. Ех, Микито, Микито! Довго я мовчав, та вже так приходиться, що й мені треба сказати слово! Чорти батька зна що вигадуєш! Таке верзеш, що й купи не держиться! Та отже тут і люди стоять, далі — селяни; спитай їх, нехай котрий з них скаже, чи зможе Семен попрікнути кого шматком хліба?
Селяни. О ні, за це гріх сказати.
Семен. Забуде брате, те, що колись було; нехай те лихо пливе за водою!
Микита. Забути? Ні, скоріш, перестане серце битись у грудях, очі мої не зглянуть на світ сонця, ніж я забуду, що я був і що я тепер!..
Одарка. Перестань, Микито! Вір моєму слову, що ми тебе привітаємо, як рідного!
Микита мовчить, схиливши голову на груди.
Ти мовчиш?
Іван. Ну й кляте ж у тебе серце, Микито!
Одарка. Бачить бог, як мені жалко тебе, Микито. Як мені тяжко дивитись на твоє безталання, сердешний! (Плаче).
Микита (довго мовчить, далі ледве промовив). Ну, робіть зо мною, що хочете!
Семен і Одарка (весело). Отак би й давно! (Простягають йому руки).
Іван. Я тепер з радощів аж затанцюю! (Приспівує й танцює).
Гандзю, Гандзю кучерява,
Де ти в біса ночувала?…
Ой-ой-ой, кляте колишко, як запекло!
Микита заридав і влав на лаву.
Завіса