Дай серцю волю, заведе в неволю

Ява 3

Ті ж та Микита.

Микита співа за лаштунками:

Одарка (тривожно). Це вже й Микиту несе!

Семен. Нехай собі йде! Хіба він до тебе?

Одарка (встає). А хто його зна. Може… Він вже двічі присилав до мене за рушниками.

Семен. Он як!.. Це, як і торік, знов в'яжеться?

Микита співа:

Одарка. Торік, уосени, аж тричі простягався свататись і тепер тієї ж… Приходь на вечорниці! Сьогодні уперше зберуться. Прийдеш?

Семен. Добре! Тільки на хвилину додому забіжу, бо я ще не бачився і з батьком. Прощай!

Одарка йде в хату.

Микита (здалеку). Добривечір, Одарко! (Підійшов ближче). Хто це такий?

Семен. Адже бач, що людина!

Микита. Бачу, та хто? (Придивляється і пізнає Семена). Ти де у біса взявся?

Семен. А ти, певно, з бісом у добрій злагоді, що й против ночі його згадуєш.

Микита. Ач який митець! Мабуть, не вспів і перезутись та швидш до Одарки?

Семен (усміхнувся). Так, так! Захапався, бач, та гаразд і не підперезався! Дуже вже закортіло!

Микита. Гляди, щоб я тебе не підперезав так, що й дух з тебе випре!.. Я тобі оскомину зіб'ю…

Семен (спокійно). Не хвались! Звісно, коли б свині та роги…

Микита. Що?… Геть звідціля! Нема тобі тут шляху! Заросла вже твоя стежка. Ти знаєш, що я сватаю Одарку?

Семен. Чув, чув! Оце ж свіжо вона мені хвалилась.

Микита. Ну?

Семен. Та не нукай! Коли не запріг, то й не поганяй!

Микита. Ти дуже став балакучий! Я тобі утру носа!

Семен. Не хвались! Сказано: ‹Поки хвалько нахвалиться, то будько набудеться!»

Микита. Ой, бесуре, не попадайся ти мені! (Іде до вікна). Одарко, Одарко! А вийди сюди на часинку!

Семен (сміється). Казала, що вчора вийде!

Микита. Одійди, кажу тобі, сатано! (Іде в хату).

Семен. Піди, піди в хату, може, піднесуть там дві сухих, а дві порожніх. Ану-ну, послухаю, що то він казатиме. (Притуливсь до вікна). Мовчить! Мабуть, не зна, з чого почать… Осміливсь, забалакав… (Сміється). Води, каже, зайшов напитись. Промочи, промочи горло: певно, пересохло!..