Філософія правосуддя: ідея та здійснення: монографія

ВСТУП

Зміст пропонованої монографії зумовлено пошуком відповіді на такі питання.

Питання перше: що таке правосуддя і яка його філософія?

Початково з’ясуймо окремі концептуальні засади пропонованого філософсько-правового аналізу (детальніше категорійно-понятійний апарат викладено окремо).

«Правосуддя» концептуально розглядається як ідея, зокрема поняття (тобто форма мислення, думка), зміст якого формують ознаки, які позначатимуться нами як смисли. Смисл розуміється як особливий зміст, що відображає сутність (чи сутності) явища дійсності, позначуваного цим терміном. Відтак поняття правосуддя - це водночас спосіб розуміння і абстрактного уявлення про те, що є і яким повинно бути правосуддя. Тобто, правосуддя розглядається нами як ідея, поняття та водночас його здійснення.

Ідея правосуддя, як зазначалося, конкретизується в смислах. Належне здійснення правосуддя (в даному випадку, це те, що відображається певним смислом правосуддя), передовсім, передбачає з’ясування його змісту. Ідея ж правосуддя, як пропонується в дослідженні, складається з одного або кількох смислів. Від того, чи реалізовано (втілено, здійснено) цей смисл (смисли) й залежатиме, чи здійснено правосуддя в відповідному розумінні ідеї. Так, якщо визнати, що смисл ідеї правосуддя - це справедливість, то (така ідея) правосуддя вважатиметься здійсненою лише за умови здійснення справедливості (тобто, того, що уявляється цим поняттям). Якщо ж визнати, що смисл ідеї правосуддя - це судовий захист права, то (такий смисл) правосуддя є здійсненим за умови захисту в суді порушеного права.

Додамо, що смисл правосуддя у дії відображається поняттям мети правосуддя.

Пропонований підхід варто розглядати як конструктивно, так і критично Критика пропонованого підходу може стосуватися тієї обставини, що смисл правосуддя є, чи може, бути різним і відносним. Правосуддю може приписуватися різний смисл, який може суперечити іншим смислам. Наприклад, засудження до смертної кари може вважатися здійсненням ідеї правосуддя; однак, якщо засуджено невинувату особу, то ідея правосуддя не може вважатися здійсненою, оскільки це б суперечило смислу справедливості (йдеться про неадекватність чи безпідставність покарання).

Тому в кожному випадку слід з’ясовувати, що саме мається на увазі під явищем, позначуваним як «правосуддя», подібно до того, як потрібно з’ясовувати те саме щодо смислу поняття «право».

У цьому зв’язку постає наступне - друге - питання: як здійснюється правосуддя?

Як зазначалося, правосуддя вважається здійсненним залежно від того, чи здійснено його смисл. У даному ж дослідженні правосуддя розглядається, з-поміж іншого, але переважно, як судове здійснення ідеї права. Водночас, поряд із поняттям змісту (смислу) правосуддя, вирізняється й поняття «форми здійснення правосуддя», поширено позначуваного терміном судочинство. Відтак, поняття форми та змісту (певного смислу) й формують єдине поняття правосуддя.

Судове здійснення ідеї права структурно передбачає наявність таких необхідних головних формальних її елементів, як суб’єкт(и) - суд як орган, суддів та інших осіб, які беруть участь здійсненні правосуддя; об’єкт - судові справи, які охоплюють правові обставини (факти) та правові питання; право як предмет - те, що здійснюється та застосовується в судах для вирішення справ (зокрема, але не тільки, матеріальне право) і регламентує їх вирішення (процесуальне право); а також метод здійснення правосуддя: способи застосування та тлумачення права - матеріального і процесуального (закону, судових прецедентів, інших джерел права).

Здійснення правосуддя залежить й від інших правових і неправових чинників. Зокрема, йдеться про конкретно-історичні умови, в яких функціонують суди та здійснюють судочинство судді. Ще одним істотним чинником є сутнісні характеристики осіб, які безпосередньо здійснюють правосуддя. Звідси й одна з гіпотез дослідження про те, що можливою гарантією здійснення правосуддя є особистість. Особистісний аспект здійснення правосуддя кульмінує в особистісній філософії здійснення правосуддя, що теж розкривається в монографії. Крім того, саме правосуддя може розглядатися як діяльнісна філософія правосуддя.

Варто звернути увагу й на такий дослідницький аспект: розмежування специфіки дослідження в межах філософії та теорії права. Якщо осмислення позитивного права з позицій теорії права виявляє закономірності функціонування чинного права (в нашому випадку щодо здійснення правосуддя), виявляючи його таким, яким воно є, то осмислення позитивного права з позицій філософії права - таким, яким воно повинно бути.

У сукупності можливе осмислення ідеї правосуддя як поняття та його здійснення. Так, правосуддя постає як ідея: поняття та дійсність, що конкретизується у смислах. Зрештою, як зазначалося, саме правосуддя постає як філософія правосуддя - теоретична філософія права та практична судова діяльність. Разом (втілювані, наприклад, суддею) вони й сприяють перетворенню можливого в дійсне. Таким чином філософія правосуддя охоплює філософію права як форму теоретичного осмислення права в правосудді та філософію спеціальної юридичної діяльності, яку можна назвати судовою філософією права.

Окреслимо й нинішню актуальність теми дослідження. Остання зумовлена її соціальним і наукознавчим значенням.

По-перше, філософсько-правове осмислення правосуддя є актуальним у контекстах творення права, держави і громадянського суспільства в сучасній Україні, де правосуддя проходить становлення як форма здійснення судової влади, інститут держави та громадянського суспільства. У зв’язку з цим, філософія правосуддя постає як тема прикладна, що має не лише теоретичне, але й практичне значення (об’єктивується у формі судової політики як прикладної філософії правосуддя).

По-друге, тема та її дослідження має наукову значущість із огляду на розвиток філософії правосуддя не лише як напряму філософії права[1], а й як її прикладного напряму. Іншими словами, йдеться не лише про дослідження, наприклад, ідеї права, але й про її здійснення, зокрема, в даному дослідженні - судового.

Філософсько-правове осмислення правосуддя в даному дослідженні водночас охоплює виміри сущого та належного, дійсного та бажаного. Правосуддя постає як одна з форм здійснення ідеї права, динамічний процес, який супроводжується появою нових правових смислів як особливого змісту права. Ці правові смисли «оживають», здійснюються у судовому право- застосуванні, правотворенні. Це відповідає ідеї про те, що «саме в суді право існує в усій його повноті» (C. Максимов). Філософія права втілюється за допомогою та в новій формі - філософії правосуддя, а сама філософія права набуває характеру прикладної.

Пропоноване дослідження пов’язане з науковими планами. Дисертацію виконано в Інституті держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, де автор з 2000 року проводить філософсько-правові дослідження в межах філософії права як окремої спеціальності (12.00.12). Однією з рис філософсько-правових досліджень, які проводяться в Інституті, на думку автора, є їхній прикладний характер, спрямований на розвиток правової реальності в Україні.

Метою дослідження є розроблення концептуальних засад (концепції) філософії правосуддя як судового здійснення ідеї права, конкретизованій в смислах правосуддя. Зазначеною метою зумовлено такі завдання:

■ розглянути правосуддя як об’єкт правового, зокрема, філософсько- правового дослідження, узагальнити дослідницькі підходи;

■ розглянути результати дослідження питань правосуддя і судочинства, зокрема в сучасній українській юридичній думці, а також з’ясувати зміст і співвідношення категорій судочинство та правосуддя;

■ проаналізувати генезис ідеї правосуддя, відображений в історії філософсько-правової думки;

■ осмислити правосуддя як сферу судового здійснення ідеї права;

■ осмислити ідею правосуддя як поняття та здійснення цього поняття через конкретизацію ключових смислів правосуддя;

■ проаналізувати зміст і функції право- розуміння у сфері правосуддя;

■ обґрунтувати ідею правосуддя як сферу можливого поєднання різних праворозумінь;

■ розкрити проблему судового праворозуміння як елементу філософії правосуддя;

■ здійснити філософсько-правовий аналіз судового розсуду;

■ обґрунтувати значення особистості в здійсненні правосуддя;

■ окреслити філософсько-правовий зміст поняття «верховенство права» у правосудді;

■ розглянути актуальні проблеми здійснення правосуддя в Україні та запропонувати шляхи їх філософсько-правового осмислення та вирішення.

Об’єкт дослідження - феномен, позначуваний як правосуддя, та філософсько-правові погляди, ідеї та концепції щодо правосуддя, предмет - правосуддя як ідея, поняття та його здійснення.

Методологія пропонованого дослідження, як система принципів і підходів, методів і способів наукового дослідження правосуддя як філософсько-правового явища, а також теоретичні засади (принципи) їх використання, структурно складається із загальної методології юридичної науки та спеціальної методології філософсько-правового дослідження.

Детальніше методологія дослідження розкривається в окремому підрозділі. Також окремо подається категорійно-понятійний апарат дослідження.

Додамо, що методологічним положенням даного дослідження виступають два розуміння філософії права, за яким предметом філософії права є: (1) право, яким воно повинно бути, зокрема, в даному випадку, ідея права та її судове здійснення; (2) філософсько-правовий дискурс, що ґрунтується на співвідношенні та розмежуванні явищ «права» і «закону». При цьому поняття зазначених явищ не протиставляються, але й не ототожнюються.

Наукова новизна одержаних результатів зумовлена сукупністю поставлених завдань для досягнення мети, філософсько-правовою методологією її досягнення.

Уперше в сучасній Україні здійснено комплексне філософсько-правове осмислення феномену правосуддя. Зокрема, як зазначалося, методологічним підходом дослідження стає осмислення правосуддя як ідеї, поняття та його здійснення. Філософсько-правовий підхід полягає у співставленні сущого (те, як є) і належного (те, як повинно бути) правосуддя. Ще однією концептуальною засадою методологічного значення є співвідношення та розмежування понять право і закон, за яким категорія правосуддя є похідної від категорії право. Водночас категорія судочинства розглядається переважно в контексті категорії закон.

У результаті проведеного дослідження розроблено основи концепції філософії правосуддя, одержано нові висновки, положення, які виносяться на публічне обговорення:

Уперше:

■ в сучасній українській філософсько-правовій думці на рівні дисертаційного дослідження запропоновано результати філософсько-правового осмислення правосуддя у формі концепції, спрямованої на вирішення проблеми правосуддя як судового здійснення ідеї права;

■ концептуально з позицій філософії права обґрунтовано положення: правосуддя в філософсько-правовому вимірі є судовим здійсненням ідеї права;

■ представлено результати філософсько-правового осмислення ідеї правосуддя через з'ясування множинності його смислів;

■ обґрунтовано з позицій філософії права положення про те, що особистість може розглядатися як гарантія здійснення правосуддя;

■ запропоновано підхід до аналізу судової влади за режимами її здійснення (судова аристократія, судова демократія, судова олігархія тощо);

■ в сучасній українській юридичній та філософсько-правовій думці запропоновано аналіз судового анулювання закону присяжними;

■ представлено обґрунтування філософії правосуддя як напряму філософії права.

Удосконалено:

■ категорійно-понятійний апарат дослідження проблематики правосуддя, зокрема на основі результатів філософсько-правового осмислення правосуддя;

■ філософсько-правове обґрунтування: розмежування понять судочинство та правосуддя; правосуддя як процесу здійснення права; поняття суд; мети правосуддя;

■ обґрунтування положення: правосуддя - сфера поєднання різних підходів до праворозуміння;

■ аналіз (на прикладі філософії права Г. Радбруха) процесу втілення правосуддя як здійснення ідеї права, вирішення антиномії правового і неправового законодавства на основі «формули Радбруха», зокрема в судовому порядку;

■ на прикладі філософії права Г.-Ф.-В. Гегеля розкрито ідею правосуддя як поняття та його здійснення;

■ засади судової герменевтики як методу здійснення правосуддя.

Дістало подальший розвиток:

■ викладення філософсько-правових положень про правосуддя як сферу здійснення права;

■ розробка питання співвідношення та розмежування понять правосуддя та самосуд, зокрема з позицій філософії права та філософії правосуддя;

■ філософсько-правове осмислення матеріального, зокрема конституційного, права;

■ розкриття окремих актуальних філософських проблем правосуддя, шляхів його осмислення та вирішення в Україні;

■ вивчення значення одноособовості та колегіальності в здійсненні правосуддя в частині розвитку філософії правосуддя, відображеному в судовій філософії права.

Практичне значення одержаних результатів полягає у їх потенціалі сприяти формуванню - завдяки філософсько-правовому дослідженню - більш цілісного уявлення про право, уможливленні поглибленого розуміння ролі правосуддя в контексті реалізації смислів права, сприянні розуміння ролі юриста, передусім судді при здійсненні правосуддя.

Отримані результати також мають потенціал слугувати розвитку прикладної української філософії права. Вони можуть застосовуватися й для аналізу правових реформ в Україні, використовуватися в правотворчості в сферах реалізації судової влади та здійснення правосуддя.

Матеріали дослідження можуть бути використані в підготовці підручників і навчальних посібників, а також викладанні філософії права, окремих тем курсів із загальної теорії права і держави, історії вчень про державу і право, юридичних наук процесуального права тощо.

Апробація результатів дисертації. Основні результати, висновки, матеріали дослідження доповідалися, повідомлялися і обговорювалися під час більш ніж 30 всеукраїнських, міжнародних наукових конференцій, круглих столів, семінарів, шкіл тощо[2].

За матеріалами досліджень дисертантом підготовлено навчальні курси «Вступ до антропології, аксіології та соціології права», «Європейське право прав людини». Дисертаційні матеріали використовувалися при підготовці програми і планів семінарських занять із курсу «Навчальні судові процеси», були інформаційним джерелом при написанні розділів навчальних посібників.

Публікації. Результати дисертаційного дослідження оприлюднено в двох одноосібних монографіях, розділах колективних монографій, зокрема «Правосуддя: філософське та теоретичне осмислення» (2009), більше 20 статей у виданнях, визнаних ВАК України фаховими з юридичних наук, більше 25 публікаціях тез доповідей та наукових повідомлень під час науково-практичних заходів, публіцистичних статтях (докладний перелік публікація за темою дослідження подано в додатку).

Структура монографії. Монографія складається зі вступу, розділів, висновків (загальних і до кожного розділу), списку використаних джерел (більше 1000 найменувань), додатків. Загальний обсяг основного тексту монографії (без джерел) становить більше 30 друкованих аркушів.