Філософія правосуддя: ідея та здійснення: монографія

1

Паспорт спеціальності 12.00.12 - Філософія права (затверджено постановою Президії ВАК України від 21.05.2008 №38-06/6) // Проблеми філософії права. — 2008-2009. — Том VbVII. — С. 222.

2

З-поміж зазначених заходів: IX історико-правова конференція «Юридична наука та освіта: історія, сучасність і перспективи» (Рівне, 2003); Міжвузівська наукова конференція «Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку» (Косів, 2005); Міжнародна наукова конференція «Трансформація політики в право: різні традиції та досвід» (Харків, 2005); Міжнародна науково-методична конференція, присвячена 390-річчю з дня заснування Київської братської школи «Інноваційні технології у вищій юридичній освіті» (Київ, 2005); Перший всеукраїнський круглий стіл «Антропологія права: філософський та юридичний виміри (стан, проблеми, перспективи)» (Львів, 2005); ХХІІ Світовий конгрес Міжнародної асоціації філософії права та соціальної філософії на тему «Право і справедливість у глобальному суспільстві» (Гранада, Іспанія, 2005); Перший, Другий, Третій, Четвертий та П'ятий Всеукраїнські (міжнародні) круглі столи «Антропологія права: філософський та юридичний виміри (стан, проблеми, перспективи)» (Львів, 2005, 2006, 2007, 2008, 2009, 2010); Семінар із викладання права прав людини (Буча, 2007); Міжнародний методологічний семінар «Філософія права як академічна дисципліна» (Київ, 2008); Міжнародна науково-практична конференція «Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку» (Косів, 2009); ІІ Всеукраїнська науково-теоретична конференція «Філософські, методологічні і психологічні проблеми права: матеріали» (Київ, 2009); Міжнародна науково-практична інтернет-конференція «Захист прав і свобод людини та громадянина: напрямки реалізації в України» (Тернопіль, 2009); Науково-теоретична конференція «Правові реформи в Україні» (Київ, 2009); Семінар «Вступ до права Європейської Конвенції про захист прав людини» (Київ, 2009); Науково- практична конференція, присвячена пам'яті професора А. Я. Дубинського «Засади кримінального судочинства та їх реалізація в законотворчій і правозастосовній діяльності» (Київ, 2009); Міжнародний науковий симпозіум «Дні порівняльного правознавства» (IV щорічний міжнародний науковий семінар «Порівняльне правознавство: сучасний стан і перспективи розвитку» та наукова конференція «Компаративістські читання») (Київ, 2009); Міжнародна українсько-американська відео-конференція на тему «Корупція в Україні: її прояви та методи протидії» (Київ, 2009); Міжнародна науково- практична конференція студентів, аспірантів і молодих учених «Реформування сучасної правової системи» (Донецьк, 2009); Міжнародна науково-практична конференція студентів, аспірантів та молодих вчених Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Актуальні питання державотворення в Україні очима молодих вчених» (Київ, 2009); Науково-практична конференція «Правова держава: історія, сучасність та перспективи формування в Україні» (Запоріжжя, 2009); V Міжнародна наукова конференція «Від громадянського суспільства - до правової держави» (для студентів та юристів - науковців і практиків) (Харків, 2009); Науково-практична конференція «Правове життя сучасної України» (Одеса, 2009); Міжнародна наукова конференція молодих учених, аспірантів і студентів «Другі конституційні читання», присвяченої пам'яті академіка Ю. М. Тодики (Харків, 2009); Семінар і Літня школа Університету Абердину на тему «Громадянство, громадянське суспільство і верховенство права» (Абердин, Шотландія, 2009); ХХ^ Світовий конгрес Міжнародної асоціації філософії права та соціальної філософії на тему «Глобальна гармонія та верховенство права» (Пекін, 2009); Тячівський міжнародний семінар із філософії та права «Теорія та практика права: інтегративний дискурс» (Тячів, 2009); V Міжвузівська науково-практична конференція з проблем розвитку та функціонування державної мови «Українська мова в юриспруденції: стан, проблеми, перспективи», присвячену Дню української писемності та мови (Київ, 2009); Міжнародна наукова конференція молодих вчених, аспірантів і студентів «Актуальні проблеми теорії та історії прав людини, права і держави», присвячена пам'яті видатних вчених-юристів П. О. Недбайла, О.В. Сурілова, В.В. Копєйчикова (Львів, 2009); ІІІ Всеукраїнська науково- теоретичної конференція «Філософські, методологічні й психологічні проблеми права» (Київ, 2010); IX Міжнародна студентсько-аспірантська наукова конференція «Актуальні проблеми прав людини, держави та правової системи» (Львів, 2010), Міжнародна наукова конференція молодих учених, аспірантів і студентів присвячена пам'яті академіка права Ю. М. Тодики «Треті Конституційні читання» (Харків, 2010); Всеукраїнська науково-практична конференція «Вдосконалення діяльності прокуратури - шлях до формування кримінальної юстиції» (Львів, 2010); Круглий стіл молодих вчених «Принципи верховенства права і законності: проблеми праворозуміння та застосування» (Київ, 2010); Літня сесія Програми підвищення кваліфікації вузівських викладачів за напрямком «Філософія прав людини» (Львів, Яремча, Вишка, 2010); Науково-практична конференція «Художня парадигма права в культурі» (Київ, 2001); Міжнародна науково- практична конференція студентів, аспірантів та молодих учених Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Актуальні питання державотворення в Україні очима молодих учених» (Київ, 2010, 2011) та інших.

3

Етимологічний словник української мови: У 7 т. / Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України. — К., 2004. — T. 4 : Н-П. — С. 552. Слово СЖДЪ «загальноприйнятої етимології не має»; «здебільшого виводиться від індоєвропейського *somdhos «спільний розгляд, спільне судження, примирення», давніше «складене, зібране», утвореного за допомогою префікса *som (з праслов’янської so «cy-») від основи *dh(e)- «класти, ставити; робити, чинити; говорити» (з праслов’янської *deti «класти», українського діти). Етимологічний словник української мови. — К., 2006. — Т. 5: Р-Т. — С. 467.

4

Див. напр.: Стовба О. В. Фундаментальна онтологія правосуддя // Правосуддя: філософське та теоретичне осмислення: колективна монографія / А. М. Бернюков, В. С. Бігун, Ю. П. Лобода, Б. В. Малишев, С. П. Погребняк, С. П. Рабінович, В. С. Смородинський, О. В. Стовба / В. С. Бігун (відп.ред.). — К., 2009. — С. 98 (О. Стовба зазначає: «Аналізуючи етимологію слова «правосуддя», дослідники завжди чомусь звертали увагу насамперед на «право». «Суддя» залишалося поза увагою. Ця складова завжди пов’язувалася у вітчизняній теорії з державним посадовцем, який має певну компетенцію відповідно до «права». Проте, якщо зупинити цю інерцію мислення, можна побачити дещо інше. «Правосуддя» є не що інше, як «право-суддя» — право судити. Відповідно до ст. 22 Конституції України, права людини, передбачені розділом ІІ цієї Конституції, не є вичерпними. Отже, можна припустити, що і в звичайної людини є право судити».)

5

Дудаш Т. І. Праворозуміння: герменевтичне дослідження: автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. — Л., 2008. — С. 5. Див. також: Дудаш Т. І. До питання про етимологію праворозуміння // Проблеми філософії права. — 2003. — Том I. — С. 163-166; Проблема праворозуміння: мовнономінаційний аспект (за матеріалами дослідження індоєвропейської мовної сім’ї) // Проблеми філософії права. — 2006-2007. — Том IV- V. — С. 125-134.

6

Дудаш Т. І. Праворозуміння: герменевтичне дослідження: автореф. ...— С. 3, 5.

7

На це систематично звертає увагу проф. П. М. Рабінович: «якщо поняття відображає (властивості явищ певного роду), то слово - позначає(ці властивості та саме поняття про них). І якщо правильне поняття може бути тільки одне, то слів (чи інших знаків), які його позначають, існує стільки, скільки існує мов - природних чи штучних, тобто дуже багато». Категорія праворозуміння покликана охопити роз’яснення стосовно того, що ж становить собою право. Такою є категорія праворозуміння, як «відображення у людській свідомості за посередництвом поняття «право» того явища, яке є корисним для задоволення потреб існування й розвитку суб'єкта». Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави: Навчальний посібник. — Вид. 10-е, доповнене. — Л., 2008. - С. 11-12.

8

Лащенко Р. Лекції по історії українського права. — Прага, 1923-1924. — Ч. 1 : Княжа доба. — 1923. — С. 22 («Коли в судах Речі Посполитої Польської, де й існувала, де і животіла ще ідея права, то не на шляхецьких земських і городських судах, не в методичних софістичних промовах «прокураторів» ..., то тільки на судах копних, народніх, що одбувалися «подле обичаю давняго». Нехай те право, та Правда, і були, може занадто грубі, суворі, на погляд наш, нехай апарат суду народнього був, може і занадто тяжкий, але його рішення «водлуг права староданяго», відбивали в собі у той вік, у той час, дійсну і живу ідею правосуду»; І суди в Росії - треба їм видати справедливість - в справах цивільних широко користувалися цим [не писаним, звичаєвим] право в інтересах правосуду»); Ч. 2: Литовсько-польська доба, вип. І : Пам'ятники права. — 1924. — С. 64 («Душою справи видання статуту [Вислицького 1347] був сам король, який мріяв про те, щоби поставити в краю правосуд на певну височінь»).

9

Правительствующаго Сената, 1864. — Уставъ гражданскаго судопроизводства. — C. 2. (п. 10 Устава: «Воспрещается останавливать рішеніе діла подъ предлогомъ неполноты, неясности, недостатка при противорічія законовъ. За нарушеніе сего правила виновные подвергаются ответственности, какъ за отказъ въ правосудіи»).

10

Зокрема, зазначається: «... [проекты уставовъ] вполні соотвітствують жселанію НАШЕМУ водворить въ Россіи судъ скорый, правый, милостивый и равный для всТхъ подданныхъ НАШИХЪ, возвысить судебную власть, дать ей надлежащую самостоятельнсть и вообще утвердить въ народ НАШЕМъ то уваженіе къ закону, безъ коего невозможно обществевенное благосостояніе и которое должно бать постояннымъ руководителемъ дійствій всТхъ и каждаго, отъ высшаго до нисшаго» // Судебные уставы 20 ноября 1864 года. — Санктпетербургъ: Типографія Правительствующаго Сената, 1864. — C. II.

11

Семенов А. В. Этимологический словарь русского языка. Русский язык от А до Я. /Електронний ресурс/. — М.: «Юн- вес», 2003. — 704 с. — Режим доступу: http://www.surborsu/slovoinfo.php?id = 1530.

Більш детально етимологію слова «юстиція» викладено в «Історико-етимологічному словнику сучасної російської мови» П. Я. Черних: «Юстиция - «судопроизводство», «правосудие»; «совокупность государственных учреждений, осуществляемых правосудие и так или иначе связанных с судопроизводством». Украинское юстиція; белорусское юстыцыя; болгарское юстиция; чешское justice; польское jusycja (теперь обычно sprawiedliwosc). В русском языке известно с начала XVIII в., причем на первых порах употреблялось и в смысле «казнь»: «В Амстердаме ... виде юстицию перед ратушей» («Архив» Курекина, І, 147, 1706 г.), «когда бывает юстиция или наказанье, то всегда выводят солдат и ставят против ратуши» (Ib., 149). Сравните с устарелым чешским justicies - «виселица». В значении «судопроизводство» смотрите пример у Смирнова, 352. Позже с этим значением встречается у Фонвизина в басне «Лисица-Кознодей», 17621763 гг.: «И словом, так была юстиция строга, / Что кто кого смога, так тот того в рога» (СС, 208). В конечном счете восходит к латинскому justitia - «справедливость», «правосудие», от justus - «справедливый», «законный», «правильный», «добросовестный», а оно - от jus - «право». Из латинского - французское justice. Из французского: английское justice; немецкое Justiz; голландское justitie (произносится justice). Русское юстиция, возможно, восходит непосредственно к латинскому justitia или при посредстве голландского justitie» (Черных П. Я. Историко-этимологический словарь современного русского языка. Том 1-2. — Том. 2. — М. : Русский язык, 1993. — 462 с.)

12

Порів.: Як відзначає Ю. В. Александров, «в англійській мові, як одній з основних мов міжнародного права і міжнаціонального спілкування, спектр значень слова «справедливість» дещо ширший і з деякими іншими смисловими акцентами, ніж в німецькій. Основне значення поняття справедливості виражається тут словом justice, яке позначає також «юстицію» і «правосуддя», кореневе слово just як прикметник має смисловий відтінок: справедливий як «обґрунтований». Синонімами justice є різнокорінні слова fairness - справедливість як «чесність», rightness з коренем right - «правота», «правильність», від нього ж утворено поняття righteousness - «праведність» і equity від equality - «рівність» [Див.: The Consise Oxford Russian Dictionary / Ed, by C. Hewlett. — Oxford, 1996. — P. 404, 619, 628, 712-714, 857858]. Поява тут, на відміну від німецької мови, поняття рівності, спонукало, наприклад, П. О. Кропоткіна зробити відповідний висновок на захист своєї концепції справедливості як рівноправності: «У французькій та англійській мовах Справедливість і Рівність виражаються навіть словами одного походження, equite і egalite, equity і equality» [Кропоткин П.А. Этика: Избранные труды. М., 1991. — С. 272] (Александров Ю. В. Там само. — С. 16).

13

Порів.: Як відзначає Ю. В. Александров, «у німецькій мові, наприклад, справедливість позначається словом Gerechtigkeit зі смисловим відтінком справедливість як неупередженість, а справедливість як обґрунтованість позначається словом Berechtigung, несправедливість - Ungerechtigkeit. Як бачимо, тут єдиний корінь Recht, що має безліч значень, основними з яких для іменника є 1) право (на що-небудь); 2) право як правова норма, закон і законність і 3) правота. Звідси, наприклад, словосполучення mit Recht перекладається: за правом, законно, справедливо, обґрунтовано. Відповідно, recht як прикметник перекладається: правий, правильний, тобто значення «правота», «правильність», «обґрунтованість», «безсторонність», «законність» імпліцитно включаються до значення поняття «справедливість». Тому на основі кореня Recht утворена ціла група юридично-правових термінів. Так, друге значення слова Gerechtigkeit - правосуддя, Rechtfertigung - виправдання, rechtlich - законний, правовий, юридичний, recht // los - безправний, Recht // verletzung - правопорушення, Rechts // spruch - рішення суду, судовий вирок і Rechtswissenchaft - правова наука , правознавство, юриспруденція. [Див: Рымашевская Э. Л. Немецко-русский и русско-немецкий словарь. — М., 1990. — С. 75, 179, 220, 321-322, 651] (Александров Ю. В. Справедливость в системе ценностей российской правовой культуры : Дис. ... канд. филос. наук : 24.00.01. — Великий Новгород, 2003. — C. 5). «У німецькій мові також є слово Justiz - «юстиція», «правосуддя», з яким пов'язаний цілий ряд споріднених понять. Jura - «юриспруденція», «право»; Jurist - «юрист» і т.д., що походить від латинського justitia - справедливість, законність. Інакше кажучи, міністерство юстиції в буквальному перекладі з латини на російську мову означає «міністерство справедливості». Російська мова, що належить до східно-слов'янської групи, відноситься, поряд з романо- германськими мовами, до єдиної індоєвропейської мовної сім'ї» (Там само. — С. 16).

14

Смирнов А. В. Справедливость (опыт контрастного понимания) // Средневековая арабская философия: проблемы и решения. — М.: Издательская фирма «Восточная литература» РАН, 1998. — С. 269. — Режим доступу: http://smirnov.iph.ras.ru/win/publictn/ph_copy/sprav.pdf. У класичній арабо-мусульманської культурі основний зміст поняття «справедливість» передається словами «адл» або «адала», які поєднують у собі значення «істинності», «усе- редненості» і «права-обов'язки», яких немає в західноєвропейському розумінні справедливості. Тим більше, що істинність тут розуміється як «твердження» і «непорушність», посередність - як «спосіб цього твердження» і «право-обов'язок» як те, «чим конституйований кожен вузол владно-управлінської структури» [А. В. Смирнов]. Необхідно відзначити, що в західному розумінні «право» як одне з основних значень справедливості, протистоїть «обов'язку» і з ним несумісне. Східне ж розуміння включає в значення справедливості «правозобов'язання» саме як щось єдине. Сенс справедливості тут у серединності, в середині, де «гармонізуються два протистояння, ... дві відокремлені та проти- ставлювані ... одиниці зливаються, щоб утворити осмислену єдність ... Якщо використовувати образ чашкових ваг ..., то можна сказати, що увагу західної свідомості звернуто на самі чашки та їх уміст, а класичного арабського - на усереднюючий і врівноважуючий стрижень. У першому випадку сенс у тому, щоб одне зрівнялося з іншим ... У другому випадку важливий сам факт врівноваженості протилежного, який можливий лише за рахунок центрування й усереднювання стрижня: як саме двоє протиставлюваних можуть бути пов'язані з урівноваженою єдністю» [Средневековая арабская философия: проблемы и решения. — М.: Восточная литература, 1998. — С. 292]. Тому «несправедливість» є відхиленням від серединності в ту чи іншу сторону, коли одна зі сторін пригнічує іншу, при цьому відбувається й «затемнення» істини. Справедливим є «найкраще з можливого», але це не «максимум», як на Заході, і не «найбільше», а «найсерединне», «справедливе серединно» по суті своїй, - це середина між надлишком і нестачею, максимумом і мінімумом. Узагальнюючи, можна сказати, що «справедливість» тут - це не спосіб зрівняти шанси окремих атомів суспільства, які прагнуть до максимізації своїх «доходів» (і тому неминуче входять у суперечність один з одним, оскільки максимізувати їх не можна інакше як за рахунок іншого); справедливість - це модус помірного і злагодженого життя. Справедливість, як «адала», багато в чому зводиться до підтримки гармонійності, як є в наявності, а не досягається» (Александров Ю. В. Там само. — С. 17-18).

15

Маляренко В. Т. Правосуддя // Юридична енциклопедія. — К., 2003. — Т. 5. — С. 50.

16

Сірий М. І., Тертишник В. М. Судочинство // Юридична енциклопедія. — К., 2003. — Т. 5. — С. 718.

17

Про ці підходи і їх застосування, див., напр.: Бігун В. С. Людина в праві та науках про право: три загальнонаукові підходи до дефініції // Антропологія права: філософський та юридичний виміри (стан, проблеми, перспективи). Матеріали Першого всеукраїнського «круглого столу» (м. Львів, 16-17 вересня 2005 р.). — Львів: Край, 2006. — С. 37—42.

18

«Дескриптивний підхід» у цьому розумінні слід відрізняти від «дескриптивного підходу» в розумінні теж описового, що протиставляється підходу «нормативному». Так, якщо дескриптивний підхід відображає реальність правосуддя, яким воно є, то нормативний - яким повинно бути відповідно до певної норми - моралі, права тощо. Такий підхід і розмежування теж застосовується в дослідженні.

19

Порів.: Стовба О. В. Правова ситуація як онтологічна основа правової реальності: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.12 / Національна юридична академія України ім. Я. Мудрого. - Х., 2005. - С. 10.

20

Гусарєв С. Д., Тихомиров О. Д. Юридична деонтологія (Основи юридичної діяльності): Навчальний посібник. — 2. вид., перероб. — К. : Знання, 2005. — С. 61.

21

Козловський А. А. Право як пізнання: Вступ до гносеології права. — Чернівці : Рута, 1999. — С. 200.

22

Див., напр.: Бабкін В. Д. Теоретико-методологічні засади дослідження історії права // Ювілейний збірник, присвячений до 75-річчя академіка Ю. С. Шемшученка (робоча назва). — К.: «Юридична думка», 2010 (виходить друком).

23

Бабкін В. Д. Взаємозв'язки філософії права та загальної теорії держави і права // Проблеми філософії права. — 2003. — Том І. — С. 56. Детальніше про дискусію щодо співвідношення та розмежування предметів філософії та теорії права читайте в підрозділі, присвяченому філософії правосуддя як напряму філософії права (висвітлено погляди низки правознавців, як-от Д. А. Керимова, М. І Козюбри, а також бачення дискусії в німецькій та американській філософсько-теоретичній літературі).

24

Бабкін В. Д. Право і закон: співвідношення понять // Право в системі соціальних норм: історико-юридичні аспекти: Матеріали ХІІІ історико-правової конференції (м. Чернівці, 20-22 червня 2005 р.). — Чернівці: Рута, 2005. — С. 4.

25

Там само. — С. 8, 9.

26

Н. М. Оніщенко зазначає: «Як елементи правової системи виділяються: право як сукупність створених і охоронюваних державою норм; ... судова та інша юридична практика; ...» (Оніщенко Н. М. Теоретико-методологічні засади формування та розвитку правової системи: Дис... д-ра юрид. наук: 12.00.01 / Інститут держави і права ім. В. М. Корецького ; НАН України. — К., 2002. — С. 32). «В структуру правової системи входять наступні головні елементи: ... 5) судова та інша юридична практика...» (Оніщенко Н. М. Правова система: проблеми теорії. — К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького, 2002. — С. 18). У цьому зв'язку проф. Н. М. Оніщенко поділяє погляди С. Алексєєва. М. Матузова (Оніщенко Н. М. Теоретико-методологічні засади ... — С. 50, 87). «С. Алексєєв визначає судову (юридичну) практику як досвід застосування юридичних норм і конкретних життєвих ситуацій. Цей досвід збагачує діяльність судів, всіх юрисдикційних органів, суб'єктів реалізації юридичних норм» (С. 168). Н. М. Оніщенко також зазначає: «Англо-саксонська правова сім'я. Ця система, як система загального права (common law), являє собою сукупність національних правових систем, які мають загальні риси, що проявляються у єдності закономірностей і тенденцій на основі норми, що сформульована суддями в судовому прецеденті, який є основним джерелом (формою) права, в поділі права на загальне право і право справедливості, в превалюванні процесуального права над матеріальним. Ця сім'я сформувалася багато віків тому в Англії, є найбільш розповсюдженою у світі. Від інших правових сімей вона відрізняється тим, що в якості основного джерела права в ній визнається судовий прецедент. Суди не тільки застосовують, але й створюють норми права в процесі вибору відповідного прецеденту, його тлумачення, прийняття або неприйняття під приводом значних розбіжностей обставин справи, яка розглядається від тієї, що розглядалася раніше; суд в цілому і судді зокрема мають значну свободу. Визнання прецеденту джерелом права означає, що суд здійснює не тільки юридичну функцію (вирішення конфліктів на основі права), але й правотворчість. В силу таких обставин загальне право досить часто називають «судовим правом» (С. 139).

27

Н. М. Пархоменко зазначає: «Отже, можна говорити про систему права лише як про деякий виняток, що не порушує основоположного принципу верховенства закону. Адже у цих країнах суддя ніколи не перетвориться на законодавця, а між нормами, що є результатом здійснення судової практики, і нормами, що є результатом правотворчості є різниця. В першу чергу це те, що судова практика діє в рамках, встановлених законодавцем. В силу цього, значення норм судової практики є обмеженим. По-друге, правова норма, створена судовою практикою не має того авторитету, який надається законодавчим нормам. Її можна у будь-який час відкинути чи поміняти». Пархоменко Н. М. Договір у системі права України: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / НАН України; Інститут держави і права ім. В. М. Корецького. — К., 1998. — С. 99.

28

Під час одного з заходів, присвячених філософії прав людини адвокат Олег Веремеєнко представив учасникам критичний огляд реалій реалізації прав людини в Україні на основі власного адвокатського досвіду. Однією з істотних причин критичного стану реалізації є те, що «нинішня міліція є правонаступником НКВД. «Суть, методи і, найголовніше, особовий склад, залишилися тими ж», «просто змінили вивіску», «й ми пожинаємо плоди минулого сьогодні», - стверджує він. До речі, зазначив адвокат, «викладачі зрідка розповідали нам [студентам] про генезис правоохоронних органів». Крім того, ще однією причиною «адвокат назвав панування на практиці постулатів старих часів. Зокрема, продовжують працювати теорії «визнання як цариці доказів» (ідея А. Я. Вишинського) та ідея «революційної правосвідомості судді» (Д. І. Курського). На думку доповідача, в часи диктатури пролетаріату вважалося, що суддями не потрібні закони, достатньо керуватися «революційною правосвідомістю». На його думку, сьогодні ця ідея замінена на «суддівську правосвідомість», але носить подібний зміст, що сприяє сваволі. Зокрема, щодо меж призначення покарання. «Нині свобода - це товар, який купується і продається», - стверджує адвокат. Це зумовлено тим, що, на його думку, нема системи чітких критеріїв щодо визначення строку покарання, а на практиці презюмується найвищий». Бігун В. С. Філософія і практика прав людини: роль правоохоронців і правозахисників, суддів і викладачів. Міжнародний семінар «філософія права і філософія прав людини» // Юридичний журнал. — 2010. — № 8. — С. 107-111.

29

Реабілітація репресованих: Законодавство та судова практика / Верховний Суд України / В.Т. Маляренко (ред.), В.Т. Маляренко (уклад.), Є.І. Овчинніков (уклад.). — Офіц. вид. — К. : Юрінком, 1997. — 464 с.

30

Завдання «радянського правосуддя» змінювалося, залежно від завдань партії, які визначалися для держави на певному етапі. Так, наприклад, у післяреволюційний період «у роки громадянської війни суди стояли на сторожі завоювань Жовтня, вели боротьбу зі спекуляцією, бандитизмом, дезертирством, крадіжками тощо» (Зайчук В. Г. Самый демократический в мире. — К., 1981. — С. 14). «Велика Вітчизняна війна ставила перед радянським судом завдання, які випливали з необхідності підтримання найбільш суворого порядку і законності на фронті і в тилу ворога, суворої боротьби з правопорушеннями. Суди поряд із воєнними трибуналами боролися із ворожою агентурою... Вся робота судів як на фронті, так і в тилу було підпорядковано одній цілі - найбільш швидкому розгрому фашистської Німеччини» (Там само. — С. 16). Відверто зазначалося, що «програмні положення партії слугують керівництвом у діяльності судових органів» (Там само).

31

У книзі «Заря советского правосудия» (Лондон, 1991) подано три статті «Красный суд» (С. Кобяков), «Служба в комиссариате юстиции и народном суде» (Н. Майер) та «Соловецкая карта» (А. Клингер). Розповідається про зародження радянського правосуддя - «червоного суду», наркомату «червоної» юстиції, про ре ший острові майбутнього Архіпелагу - Соловецькому острові особливого призначення. Так, у частині «Красный суд. Впечатления защитника в военных трибуналах» (С. Кобяков), зазначається: «Був створений Верховний Революційний Трибунал, єдине судилище на всю Радянську Росію, яке повинно було розглядати справи про державну зраду, спекуляції та саботажі, якщо ці справи мали державне значення. Вироби цього суду не могли бути оскаржені ні в апеляційному, ні в касаційному порядку. Вирок ні ким не затверджувався і повинен був виконуватися впродовж 24 годин. Початково склад Верховного Трибуналу був семичленним - голова та шість постійних членів, призначених центральною владою. Але впродовж короткого часу семичленний склад було замінено тричленним, при цьому суддями призначалися члени ЦВК. Основою для такої зміни була, як вбачається, недостатня суворість вироків. І дійсно після цієї «реформи» смертна кара стала майже єдиним вироком, який ухвалював Верховний Трибунал. У кожному губернському місті було створено революційний трибунал, який займався справами всієї губернії» (С. 11-12). «Як відомо, більшовики відмінили закони, регламентуючі покарання за кожен злочин, і єдиним мірилом покарання була «революційна совість» суддів» (С. 13). «У Москві більшовики намагалися створити народний окружний суд на зразок старих окружних судів. Склад суду складався із голови і дванадцяти засідателів - членів комуністичної партії. . [голова радянської юстиції] «Наші товариші комуністи судять на основі революційної совісті, і жоден голова, навіть якщо він буржуй, не зможе їх збити з толку» (С. 14-15). «Треба сказати, що у більшовиків судять не за законом, а за «революційною совістю»«. Всі статті закону матеріального і процесуального права знищено. Тому визначенням злочину судді не соромляться. .» (С. 19). «Під час одного з процесів . Промови захисників тривали два дні.. До однієї з груп підійшов Петерс і сказав: «До чого всі ці хвилювання, і ваші, і обвинувача, все це непотрібне. Не так потрібно вчиняти». На наше запитання, що ж потрібно, на його думку, робити, він відповів: «Що робити? Привезти сюди кулемет. Ось і все. А результат буде один і тим же». Так, і представник радянської юстиції, і представник всеросійської «надзвичайки» в різних висловлюваннях виразили одну й ту саму думку: «Суду не потрібно». [Перерс, представник ЧВК, невдовзі призначений головою московського Революційного Трибуналу з залишенням на посаді всеросійського ката. Так відбулося зворушливе злиття юстиції з охранкою» (С. 27-28).

32

Максимов С. С. Військові трибунали в роки Великої Вітчизняної війни (1941-1945) // Військові суди - органи правосуддя у Збройних Силах України / Військова палата Верховного Суду України / В.В. Денисенко (голов.ред.). — К. : Реферат, 2002. — C. 35 («Суворо караючи небезпечних злочинців, військові трибунали водночас уважно ставилися до осіб, які вчинили злочини, які не були небезпечними. До таких засуджених у більшості випадків застосовувалося відстрочення вироку до закінчення воєнних дій з направленням до діючої армії, де їм надавалася можливість загладити свою вину перед народом. Така практика себе виправдала».)

33

Для прикладу, з-поміж багатьох справ, оберемо так звані «справи» В. Чорновола, а також його публіцистичні праці. Передусім працю «Правосуддя чи рецидив терору?» (Див.: Чорновіл В. М. Твори: В 10 т. / Міжнародний благодійний фонд Вячеслава Чорновола / А. Пашко (голова редкол.), В. Чорновіл (упоряд. та комент.) — Т. 2 : Правосуддя чи рецидиви терору? Лихо з розуму (портрети двадцяти «злочинців»). Документи та матеріали 1966-1968 рр.. — К. : Смолоскип, 2003 — 905 с.). Іронічна значимість та оцінка праці В. Чорновала: «До речі, Шевченківська премія вручена Вячеславу Чорноволові й за твори «Правосуддя чи рецидиви терору?» та «Лихо з розуму», за які його засудили 1967 року до 3-х років ув'язнення» (Там само. — С. 23).

Як відзначає В. М. Литвин, «зібраний матеріал документально засвідчував аморальність правоохоронних органів і розкривав неправедний механізм політичних репресій» (Литвин В.М. Дисидентський рух // Литвин В. М. Історія України з найдавніших часів до 2004 року. - К., 2007. - Режим доступу: http://www.lytvyn-v.org.ua/history_of_ukrame/mdex.php?artide=ch5_r11_p4).

У цій праці, з-поміж іншого, «автор, використовуючи епіграфи здебільшого із законодавчих документів, викриває радянську систему за переслідування мислячих людей, зазначаючи, що влада не дотримується навіть власних законів. Як документальне підтвердження своїх думок подає матеріали в Додатках, які засвідчують безглуздість покарання. Сюди ввійшли заяви української інтелігенції на захист заарештованих, матеріали першого суду над самим Чорноволом, документи з-за ґрат ув'язнених та несподіваний для КГБ запис суду над Озерним» (Там само. — С. 14).

У роботі критикується антигуманний формалізм, водночас виявляється надія на гуманність. Так, у супровідному до праці «Правосуддя» листі Прокуророві Української Радянської Соціалістичної Республіки та Голові КДБ при Раді Міністрів УРСР, В. М. Чорновіл «Та вам байдуже до людських драм, до деморалізуючої дії страху, що холодною гадюкою вповзає не в одну українську родину. Для вас існує нібито тільки закон. Тож гляньмо на те, що діється тепер в Україні, з погляду соціалістичної законності. Сьогодні вже вистачає матеріалу для висновків. Надсилаю свої замітки не тому, що надіюся переконати вас і пом'якшити долю заарештованих і засуджених. Ви вже відучили людей від таких наївних сподівань. Але не заявити свого ставлення до того, що відбувається, - значить стати мовчазним співучасником сваволі» (Там само. — С. 75).

Йшлося про порушення букви й духу радянських законів. В. Чорновіл у супровідному листі Першому секретареві ЦК КПУ тов. Шелесту П. Ю. писав: «Дізнавшись про зміст закритого листа ЦК КПУ, я вирішив надіслати Вам свої замітки про грубі порушення норм соціалістичної законності, які я два тижні тому надіслав голові КГБ при Раді Міністрів УРСР тов. Нікітченкові та Прокурору УРСР тов. Глухові. Якщо, незважаючи на таємне слідство й таємні суди, стало відомо стільки фактів грубого порушення букви й духу радянських законів, можна собі уявити, скільки їх було насправді...» (Там само. — С. 76).

«Я звернувся за поясненнями до юристів. Вони знизували плечима: за Кодексом суд у даному випадку ніби має бути відкритим, але кожного разу сам суд вирішує, яким йому бути. Така відповідь мене не задовольнила. Як це так: закон говорить одне, суд може вирішувати інше... Тоді я вдався до законів сам. Стаття 20 Кримінально-процесуального кодексу така, як має бути кожен закон: ясна й недвозначна. Ніяких інших законів про гласність судового розгляду я не знайшов Якщо є якісь таємні розпорядження, то чому вони таємні?» З останнього слова В. М. Чорновола на суді 8.VII.11966). Там само. — С. 205).

34

Опрацьовуючи численний маси літератури на тему правосуддя, натрапляємо на книгу спогадів Петра Кекіша «Поза межами правосуддя» (Кекіш П. Поза межами правосуддя / Beyond the bound of legality. — Торонто-Львів : Бекскид Графікс Лтд., Б.р. [1986>] — 115 с.), Автор написав її, щоби «залишити нашим нащадкам, в даній формі, деяке поняття про наше життя». Оповідається авторська історія зустрічі з радянською системою судочинства, а відтак і надлюдських страждань - на каторзі. Автор, молодий тернопільський учень-старшокласник Бережанської гімназії, арештований весною 1945-го року, після поневірянь по пересильних тюрмах, потрапляє під суд. Прислухавшись до поради старшого співкамерника «щоби спасти своє життя, ти мусиш підписати їм те, що вони вимагають», він «підписав наскрізь фальшивий свій протокол».

Ось як він відтак описує суд і свої роздуми про нього, наслідки, дух того часу: «Судили мене в якомусь невеличкому будинку напроти Софійського собору [в Києві]. В залі суду, за великим столом сиділо трьох, в середині - капітан, голова суду, високий чорнявий жидок з хитрими безсовісними очима. Зправа від нього - старший лейтенант, середнього росту русявий, мабуть, слов'янин. Зліва сиділа молода дівчина, теж у формі лейтенанта. Збоку, за окремим столом, сиділа секретар, жінка середнього віку в цивільній одежі.

Мені зачитували звинувачення і дали останнє слово. І тут блискавкою в голову мені вдарила думка: «А що, якщо я допустив грубу помилку тим, що сам собі підписав строк? Може ще трохи протиравшись, все закінчилось би інакше справедливіше. Навіщо ж я слухав того старика, де гарантія, що він порядна людина, а не досвідчений артист своєї справи?...»

Швидко-швидко побігли мої думки одна за одною і вмить дійшов я до висновку, що мені необхідно відказатися, поки ще не пізно, від підписаного мною протоколу слідства, розповісти суддям всю правду і те, якими методами добився слідчий, щоб я підписав йому всю цю, наскрізь видуману брехню. Деякий час я помовчав, збираючись з духом і думками і врешті послідовно висказав, що задумав.

Моя заява їх дещо здивувала. Деякий час вони перешіптувалися між собою, а відтак заявили, що суд відходить на нараду. Через декілька хвилин всі вони знову зайшли в залю і голова суду заявив, що мовляв «у нас, у нашому судовиробництві ніхто не змушує підписувати в протоколі те, чого в дійсності не було, що суд наш найсправедливіший у світі, що всі зловживання при ведені слідства у нас передбачені законами і суворо караються і т.д. і т.п. Врешті він сказав те, що я ніяк не сподівався і що страшно мене вразило, а саме, він заявив, що на основі вищесказаного, протокол слідства, мною підписаний, суд вважає дійсним, і в силу всього на в ньому вказаного, засуджує мене на п'ятнадцять років каторги, з відбуттям строку у віддалених місцях Радянського Союзу.

Вирок я сприйняв спокійно, поскільки мені здавалося, що так не може бути, що всьому тому ще не кінець. Просто тоді я не розумів духу часу і всього того, що на ним скривалося. Я не міг в той час усвідомити собі, куди я попав і з ким маю справу.

Хиба я один вправ жертвою свавілля і беззаконности тих часів? Скільки людей (та ще яких людей) було знищено без суду і слідства за час сталінського терору. Про яке правосуддя могла іти мова в той час, коли т.зв. «Особоє совєщаниє» або «тройка», як його ще називали, тому що в склад його входило троє людей, сидячи в Москві і не бачачи живої людини, судила на десять років тюремного ув'язнення навіть тих, в ділі яких і суд не міг знайти «состава преступления». Все рішав дух часу, він керував і направляв у певне русло всі дії радянських юридичних установ та інших правомірних інстанцій, які всупереч всім законам і здоровому глузду, мовчки по рабськи, виконували волю вищепоставлених. Мовчала обезчещена Феміда і весь безправний радянський народ» (С. 17-18).

З 1945 по 19545 року пробув він, як пише, в «раданських Освєнцімах і Бухенвальдах». Важко передати кількома словами (тай чи можна?) людські страждання, описані автором.

І ось зі смертю Сталіна в 1953 році, почалися зміни. За словами автора «. в кожен табір була після на спеціальна московська юридична група, яка тут на місці звільняла всіх тих в'язнів, карні діла яких, на її погляд, цьому підлягали. А відбувався цей процес ось як:

Комісія переважно влаштовувалась в одному з кабінетів табірного управління за столами, на яких вже заздалегідь лежали карні діла в'язнів, а ті тихо і смирно стояли в коридорі в черзі, чекаючи виклику. Дзвонив дзвінок і в кабінет заходив перший по черзі, називав свої прізвище і подавав основні дані свого карного діла: де і за що суджений, на який строк, і скільки вже відбув. Комісія знаходила його справу, зачитувала лише заключне рішення суду і відпускала в'язня, обнадіявши добрим результатом комісії. Відтак наступала невеличка консультація відносно розглянутого діла, дальше знову дзвонив дзвінок і в кабінет заходив слідуючий по черзі. Вся ця процедура з одним в'язнем займала не більше п'яти хвилин. Одним словом, як судили, так і розсуджували. Ні тоді, ні тепер ніхто не вглиблювався в суть справи, не шукав справжніх мотивів виновности підсудного, а діяв так, як того вимагав не кодекс законів, а дух часу. От що довгі десятиліття керувало радянським судівництвом! Законів, як таких, фактично не було, а була лише купа списаних паперів, на яку ніхто і ніколи не звертав уваги при рішенні всяких справ, а діяв лише по вимозі обставин» (С. 97-98).

Не кожному судилося дожити до звільнення. Самого ж автора звільнили від ув'язнення в 1955 році.

Наостанок Петро Кікіш пише: «Хочеться вірити, що дедалі людство стане мудрішим, справедливішим і милосерднішим і подібні, описані тут людські трагедії, вже не матимуть місця в новій майбутній історії. Тоді наші далекі нащадки читатимуть ці рядки, як страшну казку, в яку мабуть і не всі з них повірять».

35

Відомий британських совєтолог Р. Конквест у праці «Правосуддя та правова система в СРСР» (1968) у цьому зв'язку зазначав: той «факт, що радянське право «завжди виявляє свою класову, політичну природу» означає, що визначення злочину та здійснення правосуддя самі продовжують залежати від мінливих політичних критеріїв. Право ніколи не може бути остаточним гарантом у радянських умовах... Як регламентуючий механізм, він, зрештою, регламентує правосуддя не в інтересах індивіда чи інших об'єктивних норм, але, переважно, в інтересах радянської держави та комуністичної партії, які вважаються найвищим утіленнями індивідуальних і колективних складових суспільства». Justice and the Legal System in the USSR / ed. by Robert Conquest. — London ; Sydney ; Toronto : The Bodley Head, [1968]. — P. 21.

36

Зайчук В. Г. Самый демократический в мире. — К., 1981. — С. 32 («Буржуазна пропаганда намагається представити суд присяжних як «суд вулиці», який, начебто, носить демократичний характер. Проте досить звернути увагу на явно недемократичний характер призначення присяжних, щоби побачити класову сутність такого суду. Наприклад, у США присяжні засідателі обираються не населенням, а підбираються. Кандидатури повинні відповідати певним цензовим умовам, при цьому цей добір проводиться за участі судових клерків, суддів та інших чиновників).

37

Власов В. И. Философия правосудия в диалогах. — М.: РАГС Издательство, 2010. — 335 с.

38

Колоколов Н. А. О праве, суде и правосудии. — М. : ЮНИТИ, 2008. — 688 с.; Судебная власть как общеправовой феномен. — М.: «Юрист», 2007. — 328 с.

39

Маляренко В. Т. Перебудова кримінального процесу України в контексті європейських стандартів. — К. : Юрінком Інтер, 2005. — 511 с.

40

Грошевий Ю. М., Марочкін І. Є. Органи судової влади в Україні / Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. — К. : Ін Юре, 1997. — 20 с. — (Бібліотечка «Нова Конституція України»); Марочкін І. Є., Сібільова Н. В., Тихий В. П., Москвич Л. М., Русанова І. О. Організація судової влади в Україні: навч. посіб. / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого / І. Є. Марочкін (ред.), Н. В. Сібільова (ред.). — Х. : Право, 2009. — 184 с.

41

Старченко А. А.; Философия права и принципы правосудия в США. — М.: «Высшая школа», 1969. — 120 с.; Логика в судебном исследовании. — М. : Госюриздат, 1958. — 233 с.

42

Прилуцький С. В. Незалежність суддів - умова справедливого правосуддя // Незалежність суддів: міжнародні стандарти та національна практика: Навчально-практичний посібник / Луць Л. А., Савенко М. Д., Городовенко В. В., Прилуцький С. В. (та ін.); Центр суддівських студій, Всеукр. незалеж. суддів. асоц. — К. : Поліграф-Експрес, 2008. — 128 с. — С. 5-18; Москвич Л. М., Подкопаєв С. В., Прилуцький С. B. Статус судді: Питання теорії та практики. — Х. : ВД «ІН- ЖЕК», 2004. — 358 с.

43

Селіванов В. М. Право і влада суверенної України. Методологічні аспекти / Академія правових наук України; НДІ приватного права і підприємництва / О. Д. Святоцький (наук. ред.). — К. : Видавничий Дім «Ін-Юре», 2002. — 723 с.

44

Гусарєв С. Д., Тихомиров О. Д. Юридична деонтологія (Основи юридичної діяльності): Навч. посібник. — 2. вид., перероб. — К. : Знання, 2005. — 655 с.

45

Малишев Б. В. Судовий прецедент у правовій системі Англії. — К.: Праксіс, 2008. — 344 с.

46

Шевчук С. Судова правотворчість. Світовий досвід і перспективи в Україні. — К. : Реферат, 2007. — 640 с.; Шевчук C. Судова правотворчість. Світовий досвід і перспективи в Україні. Видання друге. — К. : Реферат, 2010. — 640 с.

47

Фурсов Д. А., Харламова И. В. Теория правосудия в кратком трехтомном изложении по гражданским делам. Том первый: Теория и практика организации правосудия. — М.: Статут, 2009. — 524 с.

48

Див. дет.: Смородинський В. М. Ідея правосуддя в історії правової думки // Правосуддя: філософське та теоретичне осмислення. — К., 2009. — С. 46-60.

49

Питання внеску М. М. Сперанського (1772 — 1839) у розвиток філософії та теорії судочинства варте окремої зауваги. Так, під час обговорення проекту цієї монографії в Інституті держави і права ім. В. М. Корецького НАН України твердження автора про «судовий внесок» М. М. Сперанського, зокрема до майбутньої судової реформи 1864 року, було сприйнято (щоправда, не всіма правознавцями) як «незадовільне». Проте, сама історія підтверджує тезу автора. Так, ще в 1803 році М. М. Сперанський за дорученням Олександра І підготував «Записку об устройстве судебных и правительственных учреждений в России». Ця робота стала знакової як для кар'єри М. М. Сперанського, так і для історії російського державного будівництва. Відзначаючись системним викладом, вона справила вплив і на майбутню судову реформу. Як відзначає сучасний російський історик права С. І. Сперанський, «державно-правові ідеї Сперанського і здійснені ним перетворення у різних галузях державного управління виявилися значущими не тільки для свого часу, але зберігають актуальність і для сьогодення. Сучасні юридична та політична науки і практика постійно стикаються з проблемами, подібними до тих, які вирішувалися Сперанським на початку XIX ст. Це такі найважливіші питання держави і права, як адаптація принципу поділу влади і створення системи відокремлених органів законодавчої, виконавчої та судової влади ...» (Сперанский С. И. Учение М. М. Сперанского о праве и государстве : автореферат дис. ... кандидата юридических наук : 12.00.01 / Ин-т государства и права РАН Москва, 2003. — 22 с. — С. 3). Див. також: Сперанский С. И. Учение М. М. Сперанского о праве и государстве. Ось-89, 2004. — 224 с.; Ефремова Н. И. Судоустройство России в XVIII - I половине XIX вв. (Историхо-правовое исследование). — М., 1993.

50

Селіванов А. О. Верховенство права в конституційному правосудді: Аналіз конституційної юрисдикції: Предмет конституційного права у вимірі конституційної юрисдикції. — К.; Х. : Академія правових наук України, 2006. — 400 с.; Селіванов А. О., Рудюк Н. С., Фесенко Є. В., Кривенко Л. І., Бакланова Л. В. Організація судової влади в Україні: Перший аналіз нормативного змісту Закону України «Про судоустрій України». — К., 2002. — 111 с.

51

Сердюк В. В. Верховний суд України в системі розподілу функцій влади: монографія. — К. : Істина, 2007. — 229 с.; Сердюк В. В. Юрисдикція судів України за спеціалізацією. — К. : Прецедент, 2005. — 192 с.

52

Шаповал В. М. Сучасний конституціоналізм: монографія / ЮФ «Салком». Науково-аналітичний центр. — К. : Юрінком Інтер, 2005. — 560 с.

53

Прилуцький П. В. Концепція проблеми істини у кримінальному процесі України. — Сміла : Тясмин, 2006. — 200 с.

54

Москвич Л. М. Статус суддів: теоретичний та порівняльно-правовий аналіз: Монографія. — Х., 2004. — 224 с.; див. також: Москвич Л. М., Іваницький С. О., Русанова І. О. Правовий статус носіїв судової влади в Україні (професійні судді, народні засідателі, суд присяжних): монографія. — Х. : ФІНН, 2009. — 488 с.; Москвич Л. М., Подкопаєв С. В., Прилуцький С. В. Статус судді: Питання теорії та практики. — Х.: ВД «ІНЖЕК», 2004. — 358 с.

55

Іваницький С. О. Формування складу народних засідателів у судовій системі України: монографія / Луганський держ. ун-т внутрішніх справ ім. Е. О. Дідоренка. — Луганськ : РВВ ЛДУВС, 2007. — 224 с.

56

Русанова І. О. Суд присяжних в Україні: проблеми становлення та розвитку / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. — Х. : ВД «Інжек», 2005. — 184 с.

57

Бринцев В. Д. Стандарти правової держави: втілення у національну модель організаційного забезпечення судової влади: монография. — Х.: Право, 2010. — 464 с.; його ж: Бринцев В. Д. Теория и практика управления судом в правовом государстве: монографія. — К.: Юрінком Інтер, 2010. — 440 с. (обидві монографії подібні за змістом; остання містить новий розділ «Судова соціологія», з підрозділом «Роль і значення особистісних якостей судді для здійснення справжнього правосуддя»)

58

Шишкін В. І. Судові системи країн світу: Навч. посібник: У 3 кн. / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. Інститут міжнародних відносин. — К. : Юрінком Інтер, 2001. — 335 с. Див. також: Марочкін І. Є., Москвич Л. М., Сібільова Н. В., Бабкова В. С., Крючко Ю. І. Порівняльне судове право: навч. посіб. / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого / І. Є. Марочкін (ред.), Л. М. Москвич (ред.). — Х. : Право, 2008. — 112 с.

59

Футей Б. Становлення правової держави в Україні: 19912005. 2-е вид., доповн. і переробл. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — 352 с.

60

Бачинин В. А. Философия права и преступления : Для студ. юрид. вузов. — Х. : Фолио, 1999. — 607 с.

61

Бохан В. Ф. Формирование убеждений суда. — М.: Изд-во Белорусского ун-а, 1973. — 158 с.

62

Грошевой Ю. М. Проблемы формирования судейского убеждения в уголовном судопроизводстве. — Х.: «Вища школа», 1975. — 144 с.; Його ж: Профессиональное правосознание судьи и социалистическое правосудие. — Х.: «Вища школа», 1986. — 185 с. Див. також: Грошевой Ю. М. Сущность судебных решений в советском уголовном процессе. — Х.: «Вища школа», 1979. — 144 с.

63

Мурадьян Э. М. Истина как проблема судебного права. — М.: Былина, 2002. — 287 с. Див. також: Мурадьян Э. М. Судебное право. — С.-Пб.: Юрид. центр Пресс, 2007. — 575 с.

64

Прилуцький П. В. Концепція проблеми істини у кримінальному процесі України. — Сміла : Тясмин, 2006. — 200 с.

65

Сливка С. С. Професійна культура юриста (теоретико-методологічний аспект). — Львів: Світ, 2000. — 336 с.

66

Кобликов А. С. Юридическая этика: Учеб. пособие для студ., обуч. по спец. «Юриспруденция». — 3-е изд., изм. — М. : Норма, 2007. — X., 165 с.

67

Козловський А. А. Право як пізнання: Вступ до гносеології права. — Чернівці : Рута, 1999. — 295 с.

68

Котюк І. І. Теорія судового пізнання : Монографія. — К. : Виробничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2006. — 435 с.

69

Бернюков А. М. Здійснення правосуддя: герменевтичний підхід Правосуддя: філософське та теоретичне осмислення: колективна монографія / А. М. Бернюков, В. С. Бігун, Ю. П. Лобода, Б. В. Малишев, С. П. Погребняк, С. П. Рабінович, В. С. Смородинський, О. В. Стовба / В. С. Бігун (відп.ред.). — К., 2009. — С. 148-206.

70

Власов Ю. Л. Проблеми тлумачення норм права : Монографія. — К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2001. — 177 с.

71

Закомлистов А. Ф. Юридическая философия. — СПб. : Юрид. центр Пресс, 2003. — 546 с.

72

Мережко А. А. Введение в философию международного права. Гносеология международного права. — К.: Юстиниан, 2002. — 192 с. Див. також: Мережко О. Проблеми теорії міжнародного публічного та приватного права. — К. : Юстініан, 2010. — 320 с.; Його ж: Мережко А. Юридическая семиотика и юридическая герменевтика // Юридическая практика. — 2002. — № 8 (218). — 20 февраля. — Режим доступу: http://yurpractika.com/artide.php?id=10001433; Мережко А. А. Юридическая герменевтика и методология права // Проблеми філософії права. — 2003. — Том І. — С. 159-162.

73

Див.: Рабінович П. Конституційне судочинство як інструмент тлумачення законодавства відповідно до соціальних потреб і змін // Вісник Конституційного Суду України : Загальнодержавне періодичне видання. — 2007. — № 1. — С. 31-37; Верховенство права в інтерпретації Страсбурзького суду та Конституційного Суду України // Українське право: Матеріали міжнародної конференції «Верховенство права: питання теорії та практики». — 2006. — № 1. — С. 210-220; Герменевтика і правове регулювання // Вісник Академії правових наук. — 1999. — № 2. — С. 61-71.

74

Рабінович С. П. Природно-правові підходи в юридичному регулюванні : монографія / С. П. Рабінович. — Л.: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2010. — 576 с.; див. також: Рабінович С. П. Юснатуралістичні підходи у конституційному правосудді України // Правосуддя: філософське та теоретичне осмислення: колективна монографія / A. М. Бернюков, В. С. Бігун, Ю. П. Лобода, Б. В. Малишев, С. П. Погребняк, С. П. Рабінович, В. С. Смородинський, О. В. Стовба / В. С. Бігун (відп. ред.). — К., 2009. — С. 207-237.

75

Кельзен Ганс. Чисте правознавство: Пер. з нім. — К.: Юніверс, 2004. — 496 с.

76

Атиенза М. Є. В. Булигіну - 75 років. Евгений Булыгин и теория юридической аргументации / [Переклад з англ.: С. І. Максимов] // Проблеми філософії права. — 2006-2007. — Том IV-V. — С. 245-251 (З позицій теорії юридичної аргументації дається всебічний аналіз філософсько-правової концепції Є. Булигіна).

77

Барак А. Судейское усмотрение. — М.: Норма, 1999. — 376 с.; Barak A. Purposive Interpretation in Law / Translated from the Hebrew by Sari Bashi. — Princeton, N.J.: Princton University Press, 2005. — xx, 423 p.; Barak A. The Judge in a Democracy / Aharon Barak. Princeton, N.J.: Princeton University Press, 2006. — xxi, 332 p.

78

Бойко В. Ф. «Мала» судова реформа в Україні: необхідність, сутність, проблеми та перспективи: Навч. посіб. / Міжрегіональна академія управління персоналом. — К. : МАУП, 2002. — 72 с; Судова реформа в Україні: стан і перспективи: Навч. посібник / Міжрегіональна академія управління персоналом. — К. : МАУП, 2004. — 173 с.; Бойко В. Ф., Євдокимов B. О., Юлдашев О. Х. Право людини на правосуддя (Судове право України): Навч. посібник для вузів. — К.: Варта, 2003. — 256 с.; Бойко В. Конституція і судова влада // Право України. — 2007. — № 1. — С. 16-18; Нова Конституція і судова влада // Право України. — № 1. — 1997. — С. 16-20.

79

Балух В. С. Два века истории хозяйственного правосудия Украины / П. П. Музыченко (науч. ред.), А. А. Сурилов (науч.ред.). — О. : Астропринт, 2008. — 416 с. : ил. — Библиогр.: с. 408-412; Історія комерційних судів: Історико-правове дослідження на прикладі Одеського комерційного суду (1808-1917). — О. : Юридична література, 2006. — 168 с.; Балух В. С. Сурилов А. А. Одесский арбитражный суд: два века истории. — О. : Юридическая литература, 2001. — 328 с.

80

Бондаренко В. Магия правосудия. Секреты психопрактики судьи. — Х. : Золотые страницы, 2007. — 440 c.

81

Бринцев В. Д. Організаційне забезпечення діяльності судів на регіональному рівні / нормативна база, проблеми та шляхи їх вирішення. — К.: Юстініан, 2003. — 400 с. Сутність правових спорів у сфері підприємництва та способи їх вирішення: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. — Х., 2001. — 228 арк.; Нормативне і організаційне забезпечення участі представників народу у здійсненні правосуддя // Право України. — 2004. — № 5. — С. 28-30; Судебное право: современная концепция правопонимания // Конституционное и муниципальное право [Москва: Юрист]. — 2008. — № 9. — С. 15-18;

82

Городовенко В. В. Проблеми становлення незалежної судової влади в Україні: монографія. — К. : Фенікс, 2007. — 224 c.

83

Зайчук В. Г. 50 років радянського правосуддя. — Київ: То- ва «Знання», 1967. — 47 с.; Роль радянського суду в запобіганні правопорушенням. — К.: Політвидав України, 1970. — 51 с.; Самый демократический в мире. — К.: Политиздав Украины, 1981. — 88 с.; Зайчук В. И. Советская судебная система и ее демократическая сущность. — К.: Наукова думка, 1977 — 37 с.

84

Козюбра М. І. Місце філософії права в системі суспільствознавства // Проблеми філософії права. — 2003. — Том І. — С. 27-32; Право, політика, правосуддя: зарубіжний та вітчизняний досвід взаємовідносин // Наукові записки НаУКМА. — Т. 38: Юридичні науки. — К., 2005. — С. 3-8; Принцип верховенства права і права людини / Права людини і правова держава (До 15-ї річниці Загальної Декларації прав людини): Тези доповіді 10-11 грудня 1998 р. — Х., 1998. — С. 47-49; Принцип верховенства права та вітчизняна теорія і практика // Українське право: Матеріали міжнародної конференції «Верховенство права: питання теорії та практики». — 2006. — № 1. — С. 15-23; Принципи верховенства права і правової держави: єдність основних вимог // Наукові записки НаУКМА. — Том 64: Юридичні науки. — К., 2007. — С. 3-9; Суд і правотворення: Доповідь на міжнародному семінарі «Юридична методологія - основа гармонізації законодавства України до законодавства ЄС» // Законотворчість. Проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним та європейським правом: Зб. наук.-практ. матеріалів / Ін-т законодавства Верховної Ради України; Укр.-європ. центр з питань законодавства (UEPLAC); Укр. законотворчості Ін-ту законодавства Верховної Ради України. — К., 2005. — (Б-ка Укр. школи законотворчості; Вип. 4). — С. 103-104; Принцип верховенства права і конституційна юрисдикція // Вісник Конституційного Суду України. — 2000. — № 4. — С. 24-33.

85

Костицький М. В. Філософські та психологічні проблеми юриспруденції: вибр. наук. праці. — Чернівці : Рута, 2009. — 576 с.; Костицький М.В. Українська політико-правова доктрина як основа реформування судових і правоохоронних органів // Науковий вісник Української академії внутрішніх справ. - 1996. - № 1. — С. 5-11.

86

Кривенко В. В. Демократизація судової системи України: проблеми і перспективи: дис... канд. юрид. наук: 12.00.10 / Одеська національна юридична академія. — О., 2006. — 216 арк.

87

Лилак Д. Д. Проблеми колізій у законодавстві України (теорія і практика): Дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / НАН України; Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. — К., 2004. — 175 арк.; Лилак Д. Д. Мудрість прадавніх про право, закон, владу, правосуддя. — К. : Оріяни, 2000. — 144 с.

88

Лилак Д. Д. Мудрість прадавніх про право, закон, владу, правосуддя. — К. : Оріяни, 2000. — 144 с.; Паліюк В. П. Судовий розсуд при вирішенні цивільних справ [Електронний ресурс] / Міжнародний семінар за участю швейцарських експертів, судді Верховного суду України (Київ, 15-16 травня 2003 року). — Режим доступу: http://www.judges.org.ua/img/kiev2.jpg

89

Пасенюк О. М. Правова теорія постмодерну як методологічний підхід до реформування вітчизняного судівництва // Сучасний правопорядок : національний, інтегративний та міжнародний виміри : тези Міжнар. наук.-практ. конф., 1314 червня 2008 р. — К., 2008. — 266 с. — С. 7-9.

90

Присяжнюк Т. І., Шемшученко Ю. С. Народні засідателі // Юридична енциклопедія / Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України / Ю. С. Шемшученко (ред.). — К., 2002. — Т. 4: Н-П. — С. 65-66; Присяжнюк Т. І. Інститут потерпілого у кримінальному праві України: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М.Корецького. — К., 2006. — 214 арк.

91

Притика Д. М. Арбітражні суди в Україні: історичний нарис та перспективи розвитку. — К. : Ін Юре, 1998. — 48 с.; Правові засади організації і діяльності органів господарської юрисдикції та шляхи їх удосконалення. — К. : Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. — 328 с.

92

Маляренко В. Т. Перебудова кримінального процесу України в контексті європейських стандартів. — К. : Юрінком Інтер, 2005. — 511 с.; Кримінальний процес України: Стан та перспективи розвитку: Вибрані наукові праці:Навч. посібник для студ. вищих навч. закладів. — К. : «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. — 600 с.; Маляренко В. Актуальні проблеми становлення судової влади в Україні // Право України. — 1996. — № 1. — С. 31-36; «Суд Води» Кам'яної Могили як перший відомий у світі судовий процес // Вісник Верховного Суду України. — 2005. — № 12. — С. 4—8; Верховному Суду України — 80 років // Вісник Верховного Суду України. — 2003. — № 2. — С. 2-8; Виїзне засідання суду // Юридична енциклопедія. — К., 1998. — Т. 1. — С. 381-382; До питання про участь представників народу у здійсненні кримінального правосуддя // Вісник Верховного Суду України. — 1999. — № 6. — С. 46-49; Народний суд // Юридична енциклопедія / Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України / Ю. С. Шемшученко (ред.). — К., 2002. — Т. 4: Н-П. — С. 6263; Неправосудний вирок, рішення, ухвала або постанова // Юридична енциклопедія. — К., 2002. — Т. 4: Н-П. — С. 147148; Новий етап в історії Верховного Суду України// Вісник Верховного Суду України. — 2003. — № 1. — С. 12-19; Правосуддя // Юридична енциклопедія: в 6 т. / Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. — К.: «Українська енциклопедія», 2003. — Т. 5. — С. 50-51. Суд // Юридична енциклопедія: в 6 т. / Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. — К.: «Українська енциклопедія», 2003. — Т. 5. — С. 386; Примаченко О. Василь Маляренко: «Чутки про тотальну корупцію в судах дещо перебільшені» // Дзеркало тижня [Електронний ресурс]. — 2005. — № 22 (550). — 11-17 червня. — Режим доступу: http://www.dt.ua/1000/1050/50294; Примаченко О., Маляренко В. У радянські часи суди були незалежніші, ніж сьогодні // Дзеркало тижня. — 2003. — 22 березня. — С. 6.

93

Мироненко О. М. Історія Конституції України / НАН України; Інститут держави і права ім. В. М. Корецького. — К. : Ін Юре, 1997. — 58 с. — (Бібліотечка «Нова Конституція України»); Усенко І. Б., Мироненко О. М.,Чехович В. А., Снісарен- ко Л. Ю., Музика І. В. Правова ідеологія і право України на етапі становлення тоталітарного режиму (1929-1941) / НАН України; Інститут держави і права ім. В. М. Корецького / О. М. Мироненко (ред..), І. Б. Усенко (ред.). — К. : Інститут держави і права ім. В. М. Корецького, 2001. — 220 с.; Мироненко О. М. Платон // Юридична енциклопедія. — К., 2002. — Т. 4. — С. 571-574; Руссо // Юридична енциклопедія. — К., 2003. — Т. 5. — С. 388-389; Констан де Ребек Бенжамен Анрі // Юридична енциклопедія. — К., 2001. — Т. 3. — С. 229-270.

94

Савченко В. А. Забезпечення прав та законних інтересів суб'єктів кримінального судочинства у досудових стадіях в Україні та Федеративній Республіці Німеччині: порівняльний аспект: дис... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Київський національний ун-т внутрішніх справ. — К., 2008. — 250 арк.

95

Стецюк П. Конституція України як цінність, гарантія національної державності українського народу: Доповідь на Урочистій Академії з нагоди Дня Конституції України. Львівський держ. театр опери та балету ім. Соломії Крушельницької, 25 червня 2004 р. / Центр політико-правових реформ. — Л. : АСТРОЛЯБІЯ, 2004. — 31 с.; Стецюк П. Б. Основи теорії конституції та конституціоналізму: Посіб. для студ. — Ч. 1 — Л. : Астролябія, 2003. — 232 с.

96

Стефанюк В. С. Судова система України та судова реформа / Національний ун-т «Києво-Могилянська академія». — К. : Юрінком Інтер, 2001. — 174 с.; Судовий адміністративний процес / Академія правових наук України; Інститут приватного права і підприємництва. — Х. : Консум, 2003. — 463 с.; Правова обумовленість запровадження адміністративної юстиції в Україні: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.07 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. — К., 2000. — 185 л.. Див. також: Стефанюк В. Правозахисна діяльність судів України // Право України. — 1999. — № 5. — С. 18-22; Реалізація судами норм Конституції // Право України. — № 8. — 1997. — С. 7-10; Судова влада як основна юридична гарантія захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні // Право України. — 2001. — № 1. — С. 15-18; Судова реформа в Україні // Право України. — 1998. — № 1. — С. 20.

97

Чернушенко Є. А. Апеляційне оскарження в цивільному процесі України: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Одеська національна юридична академія. — О., 2003. — 229 арк.

98

Шаповал В. М. Сучасний конституціоналізм: монографія / ЮФ «Салком». Науково-аналітичний центр. — К. : Юрінком Інтер, 2005. — 560 с.; Конституційне право зарубіжних країн. Академічний курс: підручник. — К. : Юрінком Інтер, 2008. — 472 с.; Конституційне право зарубіжних країн: Підручник для студ. юрид. вищ. навч. закладів і фак.. — К. : АртЕк, 1997. — 262 с.; Верховенство права: міфи і реалії пострадянського праворозуміння // Українське право: Матеріали міжнародної конференції «Верховенство права: питання теорії та практики». — 2006. — № 1. — С. 30-32; Шаповал В. М. Стримання (стримування) і противаги // Юридична енциклопедія. — К., 2003. — Т. 5. — С. 669-670.

99

Шевченко В. П. Конституційно-правові основи військового правосуддя в Україні: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.02 / Інститут законодавства Верховної Ради України. — К., 2002. — 175 арк.; Шевченко В. П., Ткачук О. С. Військові суди України в системі судів загальної юрисдикції: монографія. — К. : КНТ, 2007. — 299 с.; Шевченко В. П., Ткачук О. С. Військові суди України. — К. : Видавничий дім «Козаки», 2006. — 320 с.

100

Шишкін В. І. Судові системи країн світу: Навч. посібник: У 3 кн. / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. Інститут міжнародних відносин. — К. : Юрінком Інтер, 2001. — 335 с.; Див. також: Шишкін В. І. Самосуд // Юридична енциклопедія / Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України / Ю. С. Шемшученко (ред.). — К., 2003. — Т. 5. — С. 418; Шишкін В. І. Суд присяжних // Юридична енциклопедія. — К., 2003. — Т. 5. — С. 689-670; Організація судоустрою у світлі вимог ст. 6 Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини // Право України. — 2000. — № 9. — С. 21-23.

101

Морщакова Т. Г., Петрухин И. Л. Оценка качества судебного разбирательства (по уголовным делам) / Отв. ред. О. П. Темушкин; АН СССР, Ин-т государства и права. — М. : Наука, 1987. — 238 с.; Петрухин И. Л. Теоретические основы эффективности правосудия / И. Л. Петрухин, Г. П. Батуров, Т. Г. Морщакова. — М. : Наука, 1979. — 392 с.; Морщакова Т. Г. Конституционная защита прав и свобод граждан судами Российской Федерации // Сравнительное конституционное обозрение. — 2004. — № 4 (49). — С. 125-126.

102

Cardozo Benjamin. The Nature of the Judicial Process.— New Haven, Yale University Press; [etc., etc.] 1921. — 180 p. Див. також: Бігун В. С. Кардозо Бенджамін Натан // Юридична енциклопедія. - Т. 6. - К., 2004. — С. 622.

103

Познер Р. Экономический анализ права / Пер. с англ. под ред. В. Л. Тамбовцева. В 2-х т. — СПб.: Экономическая школа, 2004. — Т. 1. — 544 с., Т. 2. — 464 с.; Познер Ричард А. Економічний аналіз права / С. Савченко (пер. з англ.). — Х. : Акта, 2003. — 862 с.; Познер Ричард А. Проблеми юриспруденції / С. Савченко (пер. з англ.). — Х. : Акта, 2004. — 488 с.

104

Holmes O. W. The Collected Legal Papers. — Mineola, N.Y. : Dover Publications, Inc., 2007. — 316 p.

105

Футей Б. Становлення правової держави в Україні: 19912005. 2-е вид., доповн. і переробл. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — 352 с.

106

Буроменський М. В., Веніславський Ф. В., Колісник В. П., Сердюк О. В. Судове вирішення виборчих спорів в Україні: За результатами виборів 2002 р. / Інститут прикладних гуманітарних досліджень. — Х. : Екограф, 2003. — 75 с.; Буроменський М., Сердюк О., Підкурова І. Суди у відносинах з журналістами та ЗМІ: посібник для суддів / Проект «Україна: верховенство права»; Інститут прикладних гуманітарних досліджень. — Х. : Яшма, 2008. — 64 с.

107

Буткевич В. [Інтерв'ю С. Писаренко]: «У системі Європа - Україна велика дистанція, і вона пов'язана з непрофесіоналі- змом вітчизняних фахівців» // Віче. — Київ : Верховна Рада України. — 2008. — № 19. — С. 12-21. — Режим доступу: http://www.viche.info/journal/1146;

Юрист-міжнародник, учений, державний і громадський діяч, перший суддя Європейського суду з прав людини від України // Право України. — 2009. — № 7. — С. 182-183 (стаття про В. Г. Буткевича).

108

Вильдхабер Л. Европейская конвенция о правах человека и беспристрастность суддей [Електронний ресурс]. — Режим доступу http://www.concourt.am/hr/ccl/vestn ik/2.12-2001/wildhaber_rus.htm

109

Шевчук С. Основи конституційної юриспруденції. — К.: Український центр правничих студій, 2001. — 302 с.; Судова правотворчість. Світовий досвід і перспективи в Україні. — К. : Реферат, 2007. — 640 с.; Судовий захист прав людини: практика Європейського Суду з прав людини у контексті західної правової традиції. — К.: Реферат, 2006. — 848 с.; Шевчук С. В. Щодо обов'язковості прецедентного права Європейського суду з прав людини в Україні // Методологічні проблеми правової науки. Матеріали міжнарод. наук. конф. Харків, 13-14 грудня 2002 р. — Х., 2003. — С. 148-151.

110

Хассемер В. Конституційне судочинство і політичний процес // Вісник Конституційного Суду України. — 2000. — № 4. — С. 22-24; Einfuhrung in Rechtsphilosophie und Rechtstheorie der Gegenwart / A. Kaufmann, W. Hassemer (Hrsg.). — Heidelberg. Karlsruhe, 1981. — 346 S.; Einfuhrung in Rechtsphilosophie und Rechtstheorie der Gegenwart / A. Kaufmann, W. Hassemer, U. Neumann (Hrsg.). 7., neu bearbeitete und erweitertete Auflage. — Heidelberg, 2004. — viii, 515 S.

111

Гарапон А. Хранитель обещаний: суд и демократия: Пер. с фр. — М.: Nota bene, 2004. — 328 с.

112

Див., напр.: Чорновіл В. М. Твори: В 10 т. / Міжнародний благодійний фонд Вячеслава Чорновола / А. Пашко (голова редкол.), В. Чорновіл (упоряд. та комент.) — Т. 2 : Правосуддя чи рецидиви терору? Лихо з розуму (портрети двадцяти «злочинців»). Документи та матеріали 1966-1968 рр.. — К. : Смолоскип, 2003 — 905 с.; Т. 5 : Публіцистика, документи, матеріали «Справи №196» (1970-1984). — К. : Смолоскип, 2007 — 912 с.; Відновлена справедливість: Матеріали розгляду Конституційним Судом України справи щодо конституційності указів Президії Верховної Ради України від 26 серпня 1991 р. «Про тимчасове припинення діяльності Компартії України» та від 30 серпня 1991 р. «Про заборону діяльності Компартії України» / В. І. Німченко (голов. ред.), Г.К. Крючков (упоряд.). — К. : Оріяни, 2005. — 912 с.; Бігун В. С. Справа Ґонґадзе (2000-2008): вибрані хронологія, обставини та епізоди // Юридична газета. - 2008. - № 35 (167). - 02.09. — С. 7-9, 12-13 (включено: оглядова стаття; інтерв'ю: суддя Ірина Григор'єва; адвокати: Віктор Чевгуз, Микола Лаптієв; потерпіла: Мирослава Гонгадзе, представник потерпілої: Валентина Теличенко).

113

Правосуддя: філософське та теоретичне осмислення / А. М. Бернюков, В. С. Бігун, Ю. П. Лобода, Б. В. Малишев, С. П. Погребняк, С. П. Рабінович, В. С. Смородинський, О. В. Стовба [Електронний ресурс] / В.С. Бігун (відп.ред.). — К., 2009. — 316 с. — (Бібліотека міжнародного часопису «Проблеми філософії права»). — Режим доступу: http://bihun.in.ua/fileadmin/publications/Justice_as_Judicial_Process_Ukraine_Bihun_Monograph.pdf

114

Там само. — С. 318 (форзац). Те саме. — С. 11.

115

Танасійчук О. Українські філософи права взяли участь у Світовому конгресі в Пекіні // УКРІНФОРМ. — 2009. — 15.09. — Режим доступу: http://bihun.in.ua/jushits/jurhit/article/580

116

Там само. Див. також: Рецензія: Мережко О. О. // Проблеми філософії права. — 2008-2009. — Том VI-VII. — С. 242-243.

117

Там само.

118

Там само. — С. 13.

119

Там само. — С. 18-45.

120

Там само. — С. 46-60.

121

Там само. — С. 71-89.

122

Там само. — С. 148-206.

123

Там само. — С. 90-114.

124

Там само. — С. 115-147.

125

Там само. — С. 207-237.

126

Там само. - С. 238-265.

127

Методологія визначається як «система принципів і способів організації та побудови теоретичної та практичної діяльності, а також вчення про цю систему. Знайомство з науковою літературою переконує в тому, що в ній до цього часу відсутнє однозначне, цілісне і несуперечливе трактування понять «метод», «методологія» і похідних від них. Так, одні автори під методологією всякої науки розуміють її філософську, світоглядну сторону; інші ототожнюють методологію з діалектикою, з історичним матеріалізмом із загальнотеоретичними проблемами будь-якої науки; треті вважають, що методологія — це самостійна галузь наукового знання, що виходить за межі філософського аналізу (яка не співпадає з філософією) і являє собою вчення, науку про метод і методики; четверті заперечують за методологією статус самостійної науки і розглядають її як систему принципів, методів і логічних прийомів наукового пізнання». Тихомиров О. Методологія науки, поняття // Міжнародна поліцейська енциклопедія / Відп. ред. Ю. І. Римаренко, Я. Ю. Кондратьев, В. Я. Тацій, Ю. С Шемшученко. — К., 2003. — Т. 1. — С. 354.

128

Рабінович П. М. Методологія юридичної науки // Юридична енциклопедія. — К., 2001. — Т. 3. — С. 618-619.

129

Керимов Д. А. Методология права (предмет, функции, проблемы философии права). 2-е изд. — М., 2001. — С. 52

130

Використовуються положення, зазначені в статті Рабінович П. М. Методологія юридичної науки // Юридична енциклопедія. — К., 2001. — Т. 3. — С. 618-619.

131

Гусарєв С. Д., Тихомиров О. Д. Юридична деонтологія (Основи юридичної діяльності): Навч. посібник. — 2. вид., перероб. — К. : Знання, 2005. — С. 62.

132

Філософія права: проблеми і підходи. Навчальний посібник / За заг. ред. П. М. Рабіновича. — Л., 2005. — С. 16.

133

Там само. — С. 80.

134

Там само.

135

Визначення методів мислення подано за: Гусарєв С. Д., Тихомиров О. Д. Юридична деонтологія... — С. 81-82.

136

Див., напр.: Бігун В. С. Конкурс ім. Філіпа Джессопа: міжнародне публічне право, англійська мова та ораторська майстерність (історія, суть та українська традиція) // Часопис Київського університету права. — 2004. — № 3. — С. 120-126; № 4. — С. 113—120; його ж: Навчальні судові процеси, або як удосконалити професійні знання та навики з права, іноземної мови та ораторської майстерності [Електронний ресурс] // Юридичний журнал. — 2004. — № 11. — С. 127—128. — Режим доступу: http://www.justiman.com.ua/artide.php?id=1494 зв’язку варто звернутися до правового ідеалізму.

137

Костенко О. М. Ідеалізм правовий // Юридична енциклопедія. — К., 1999. — Т. 2. — С. 656.

138

Тимошенко В. І. Емпіризм // Юридична енциклопедія. — К., 1999. — Т. 2. — С. 358.

139

Там само.

140

Там само. — С. 82.

141

Там само.

142

Там само. — С. 83.

143

Там само.

144

Там само.

145

Там само. — С. 83-84.

146

Стеченко Д. М., Чмир О. С. Методологія наукових досліджень. — К., 2007. — С. 90.

147

«Порівняльно-правовий аналіз — це ефективний засіб дослідження усіх правових проблем, аналізу окремих інститутів і правових норм, держави і права в цілому в трьох основних аспектах: в аспекті історико-порівняльного підходу, соціологічного напрямку порівняльних досліджень та порівняльного вивчення іноземного правового досвіду» (Бигич О. Л. Порівняльне правознавство: природа та методологічне значення: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / НАН України; Інститут держави і права ім. В. М. Корецького. — К., 2002. — С. 190).

148

О. Л. Бигич відзначає, що В. М. Савицький вирізняє в будь-якій юридичній науці макрорівні та мікрорівні як сфери порівняння, які називаються ними «порівняння внутрішньодержавне» та «міждержавне». Перше обмежене національними територіальними рамками і полягає в порівняльному дослідженні законодавства однієї країни, друге — проводиться по відношенню до законодавства різних країн. Відтак в межах внутрішньодержавного порівняння вирізняється міжгалузеве, яке охоплює кримінально-процесуальне законодавство, цивільне процесуальне законодавство і законодавство про судоустрій. Підставою для такого порівняння слугує той детермінуючий фактор, що у всіх зазначених галузях законодавства в ролі головного правозастосувача виступає суд — орган здійснення правосуддя як по кримінальним, так і по цивільним справам. При всіх відмінностях між кримінальним та цивільним процесом у них загальна сутність: обидва вони — врегульовані законом порядки здійснення правосуддя, які будуються на загальних принципах. Див.: Савицкий В.М. Некоторые аспекты сравнительного изучения уголовно-процессуального права // СССР — Англия: Юстиция и сравнительное правоведение. Материалы советско-английского симпозиума. — М.: Изд-во ИГиП АН СССР, 1986. — С. 103-105. (О. Л. Бигич. — Там само. — С. 102-103).

149

В. Нерсесянц так визначає зміст та функції юридичного методу. Юридичний метод є інструментом процесу конкретизації нового поняття права, його вираження й оформлення у вигляді цілісної юридичної теорії. Юридична теорія є формою вираження юридичного методу в дії, у творенні нової системи юридичних знань на основі та з позицій єдиного поняття права. Формування нової юридичної теорії за допомогою юридичного методу містить два взаємозалежних, але різних моменти: 1) якісне перетворення всього колишнього юридичного знання на основі й з точки зору нового поняття права, тобто переінтерпретацію, нове тлумачення колишніх юридичних знань і теорій з позицій і в значеннєвому контексті нового поняття права (у межах нової юридичної теорії з її предметом і методом); 2) продовження в руслі нової юридичної теорії перерваного (появою нового поняття права) кількісного набуття юридичних знань і відповідних змін у новій юридичній теорії з позицій і в межах даного нового поняття права.

Юридичний метод — це специфічний загальнонауковий метод юридичної науки. Як специфічний метод юридичного пізнання дійсності юридичний метод виконує дві основні функції: 1) отримання юридичних знань і 2) побудова теоретичної (наукової) системи юридичних знань. При здійсненні першої функції юридичний метод виступає як метод спеціального юридичного дослідження дійсності, у результаті якого набувається, примножується, поглиблюється і розвивається юридичне знання. Юридичний характер цього знання зумовлений тим, що відповідне освоєння, розуміння і тлумачення дійсності здійснюються з позицій, погляду та у межах поняття права, що лежить в основі даного юридичного методу й першопочатково визначає його юридико-пізнавальну профільність і спрямованість (інтенціональність). Ці ж відмінні риси (вихідна юридико-понятійна профільність і спрямованість) властиві й юридичному методу як способові побудови й обґрунтування юридичної теорії (наукової системи юридичних знань). Внутрішня єдність цих двох функцій юридичного методу (як способу вироблення юридичного знання і як способу його наукової організації) полягає в тому, що вони виражають різні взаємозалежні пізнавально-значеннєві аспекти єдиного вихідного поняття права. В усіх своїх функціях і проявах юридичний метод — це метод понятійно- правового пізнання і знання, метод поняття права, тобто поняття права як методу.

Нерсесянц В. Юридичний метод // Міжнародна поліцейська енциклопедія / Відп. ред. Ю. І. Римаренко, Я. Ю. Кондратьев, В. Я. Тацій, Ю. С Шемшученко. — К., 2003. — Т. 1. — С. 1093-1094.

150

Гусарєв С. Д., Тихомиров О. Д. Юридична деонтологія (Основи юридичної діяльності): Навч. посібник. — 2. вид., перероб. — К. : Знання, 2005. — С. 70.

151

Парадигма — це спосіб бачення «одна з найважливіших соціально-психологічних характеристик суб'єкта наукової діяльності з огляду його приналежності до наукового співтовариства. Спосіб бачення ученого не вичерпується лише чисто психологічними особливостями сприйняття. Він зумовлений і соціальними моментами, перш за все професійними і культурно-історичними». Микешина Л. А. Философия науки: современная эпистемология, научное знание в динамике культуры, методология научного исследования: Учеб. пособие. — М., 2005. — С. 186-187.

152

Підхід — методологічна категорія, більш загальна за метод. Порівняльно підхід виробляють до проблеми, апробову- ючи певні методи, відбувається пошук оптимального метода в межах певного підходу. Ядром підходу є певні теоретичні тези, припущення чи поняття. Ушаков Е. В. Введение в философию и методологию науки: Учебник. — М. : Экзамен, 2005. — С. 58. Крім того, можна вирізняти підходи до прийняття судових рішень.

153

Там само. — С. 70-71.

154

В цьому зв'язку, наприклад, Д. А. Керимов не погоджується з Р. Лукичем. Він зазначає: «Що ж стосується «технологізації» методології, то вона веде до далекосяжних наслідків, які виходять за межі теорії пізнання. У цьому відношенні показові міркування Р. Лукича щодо методології права. Оскільки люди, гадає він, не тільки мають справу з правом у наукових цілях, а й активно використовують його практично, остільки в поняття методології права слід включати не тільки вчення про методи наукового пізнання правових явищ, а й вчення про методи практичного використання права. «Практична діяльність у сфері права, — пише Лукич, — може приймати дві форми. Перша з них полягає у правотворчості — створення нового, поки ще не існуючого права; до другої відноситься реалізація (застосування) створених правових норм ... Тому видається за необхідне дослідити також і методи практичного заняття правом — методи його створення і реалізації. Тільки в цьому випадку будуть охоплені всі методи використання людьми права» [Лукич Р. Методология права. М., 1981. С. 24].

З цими положеннями важко погодитися. По-перше, наукове пізнання права не мало б скільки-небудь раціонального сенсу, якщо б принаймні зрештою не служило практичним цілям. По-друге, якщо б такі фундаментальні проблеми юридичної науки, як проблеми правотворчості і правореалізації (методи створення та реалізації права), включалися в методологію права, то така «дисципліна» фактично замінила б собою всю юриспруденцію. По-третє, якби методологія права займалася вивченням «методів практичного заняття правом», то втратила б своє науково-пізнавальне значення, перетворившись в методичну «інструкцію». Але справа не тільки в цьому. На перший погляд може здатися привабливим подібне об'єднання вивчення наукових та практичних методів в єдиній методології права. Але при більш глибокому проникненні в суть питання виявляється, що таке об'єднання є привабливим лише зовні, носить механічний характер, фактично ж воно роз'єднує і протиставляє один одному наукові та практичні методи. Насправді наукові методи є не що інше, як теоретичне узагальнення практичних методів, а останні суть продовження, розгортання, конкретизація перших у практичній діяльності людей. Тому-то не об'єднувати, ні протиставляти їх не можна, тому що є ризик змішати методологію до методики» (Керимов Д. А. Методология права (предмет, функции, проблемы философии права). 2-е изд. — М., 2001. — 560 с. — С. 42-43).

155

Філософія права: проблеми і підходи. Навчальний посібник / За заг. ред. П. М. Рабіновича. — Л., 2005. — С. 16.

156

Там само. — С. 19.

157

Бабкін В. Д. Взаємозв'язки філософії права та загальної теорії держави і права // Проблеми філософії права. — 2003. — Том І. — С. 56.

158

Див., напр.: Панов Н. И. О соотношении и взаимосвязи понятийных аппаратов юридических наук // Методологічні проблеми правової науки. Матеріали міжнарод. наук. конф. Харків, 13-14 грудня 2002 р. — Х., 2003. — С. 81-85. — С. 82 («Так, філософія права, теорія держави і права як науки, що розробляють найбільш загальні, фундаментальні проблеми державно-правових явищ, формують відносно струнку систему понять цих наук, за об'ємом і значенням таких, що мають статус правових (філософсько-правових) категорій. Їхнє методологічне значення полягає в тому, що останні значною мірою впливають на характер і зміст системи понять галузевих наук (конституційного, цивільного, кримінального та інших). Правові категорії (держава, право, правопорядок, законність, правопорушення та інші) є базовими для понять галузевих наук, які в своїх розробках повинні виходити з категорій філософії та теорії права як визначально даних»).

159

Філософія права: проблеми і підходи. Навчальний посібник / За заг. ред. П. М. Рабіновича. — Л., 2005. — С. 16.

160

Там само. — С. 16 і далі.

161

Там само. — С. 16-17. Для прикладу: застосування системного аналізу в філософії права. «Системний аналіз у філософії права — методологічна основа всіх правових явищ, включаючи їх правове забезпечення, застосування норм права як особливої форми його реалізації. Саме наукова методологія лежить в основі сутнісної характеристики відповідного понятійного апарату, що має принципове значення і для практики». Основні концептуальні положенням системного аналізу у філософії права в одній з інтерпретацій: «1. Системний аналіз у філософії права інтегрує всі аспекти цієї актуальної теоретико-прикладної науки. Йдеться про методологічний, історико-генетичний, онтологічний, епістемоло- гічний, антропологічний, правоохоронний аспекти. 2. Системний аналіз взагалі — найпродуктивніший дослідницький метод, особливо на основі діяльнісно-людиномірного принципу, розробленого автором цього матеріалу. Це повною мірою стосується системного аналізу у філософії права, в центрі якого — людина як міра всіх речей, найвища соціальна цінність. 3. Діяльнісно-людиномірний принцип систематизує всі інші принципи системного аналізу — цілісності, структурності, поліфункціональності, ієрархічності, взаємозалежності системи й середовища, багатоаспектності існування та описування кожної системи. 4. Структура людської діяльності — суто людського способу існування, основного фактора і критерію людського розвитку криє в собі об'єктивні фактори (середовище—потреби) і фактори суб'єктивні (усвідомлення об'єктивних потреб у вигляді інтересів, цінностей, мотивів, цілей і вибору відповідних засобів; діяльне задоволення потреб у вигляді вчинків, діянь, поведінки, діяльності в цілому). 5. Філософія права — найвищий методологічний рівень правознавства — об'єднує всі його підсистеми, інтегрує аналіз системи права і правової системи в органічному взаємозв'язку з дослідженням правотворчої, правозастосовної, правоохоронної діяльності, яка є різновидом людської діяльності взагалі, — з її сутнісними, структурно-функціональними характеристиками» (Філософія права / За заг. ред. М. В. Костицького та Б. Ф. Чміля. — К., 2000. — Розділ 4.1. — С. 85, 86-87).

162

Там само. — С. 17.

163

Там само.

164

Див.: Познер Ричард А. Економічний аналіз права / С. Савченко (пер. з англ.). — Х. : Акта, 2003. — 862 с.; його ж: Проблеми юриспруденції / С. Савченко (пер. з англ.). — Х. : Акта, 2004. — 488 с. Див. також: Познер Р. Экономический анализ права / Пер. с англ. под ред. В.Л. Тамбовцева. В 2-х т. — СПб.: Экономическая школа, 2004. — Т. 1. — 544 с., Т. 2. — 464 с.

165

Десять (10) запитань «Федеральному судді року» в США Роберту Генрі. Про незалежність заради упередженості, філософію правосуддя та найбільшу в історію США кримінальну справу // Юридична газета. — 2006. — № 21 (81) (9.11). — C. 19.

Наведемо змістовний витяг із інтерв'ю. Як відзначає суддя Р. Генрі, «пануючою суддівською філософією, думаю, є положення про обмеженість суддів. Ми, судді, поступаємося й іншим гілкам влади. Скажімо, якщо Конгрес вдається до прийняття певних рішень, які породжують у нас певні сумніви, то ми можемо прийняти рішення, встановлюючи, що воно є «близьким» до конституційного, чи часом, неконституційним.

Загальним підходом до вирішення справ є застосування правових норм. Водночас, коли правова норма, норма закону не чітко регламентує відносини, те, як вирішити питання, можуть застосовуватися різні підходи. Так, наприклад, на думку судді ... застосовуються два підходи.

Перший — це «текстуалізм» або так званий «новий текстуалізм», яскравим представником якого є суддя Верховного суду США А. Скаліа (Scalia). Останній вважав, редукуючи, що не має значення, що мав на увазі Конгрес, натомість, що написано за значенням слів за тогочасними словниками. Другий підхід акцентує на меті регулювання, поставленій Конгресом перед ухваленням закону, зокрема в відповідний період, у соціокультурному контексті. Мета, навіть якщо її вказано не чітко, важливіша за слова. Слід відшукати те, що малося на увазі, й цим керуватися у судовому правозастосуванні.

Зазначені напрями філософії правосуддя конкурують між собою у тих випадках, коли їх застосування доречне. Застосування зазначених принципів забезпечує певну гнучкість правозастосування, наприклад, у сфері конституційного права.

Так, відомий американський суддя Олівер Вендел Холмс стверджував, що в Конституції має бути «гнучкість суглобів», й відтак є місце для гнучкості. Часто проекти документів, конституцій є доволі детальними, «розписаними». Регламентація на основі правових принципів, що часто зустрічається у конституційному праві, й створює передумови для такої гнучкості».

166

Детальніше дисциплінарні аспекти філософії права та порівняльного правознавства висвітлено в окремій публікації автора: Бігун В. С. Філософія права та порівняльне правознавство // Порівняльне правознавство у системі юридичних наук: проблеми методології [підрозділ монографії] / Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України / Ю. С. Шемшученко (ред.). — К., 2006. — С. 102-132.

167

Савчук С. В. Юридична соціологія: предмет та місце в системі юридичних наук / Чернівецький національний ун-т ім. Юрія Федьковича. — Чернівці: Рута, 2003. — С. 97-98.

168

Kagan Richard L. Lawsuits and litigants in Castile, 15001700. — dnapel Hill: University of North Carolina Press, 1981. — Р. 59-60, 77 (щодо образу правників); P. 126 (щодо формування «правового класу»).

169

Bernard Rudden. Courts and Codes in England, France and Soviet Russia // Tulane Law Review. — 1974. — № 48. — P. 1010 ff.

170

Декарт Рене // Філософський енциклопедичний словник / Інститут філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України / За ред. В. І. Шинкарука. — К. : Абрис, 2002. — С. 144. Рене Декарт у «Міркуваннях про метод» (1637) писав: «І подібно до того, як велика кількість законів нерідко дає привід до виправдання пороків і держава краще управляється, якщо законів небагато, але вони суворо дотримуються, так і замість великого числа правил, що складають логіку, я зробив висновок, що було б достатньо чотирьох наступних, аби тільки я прийняв тверде рішення постійно дотримуватися їх без єдиного відступу.

Перше — ніколи не приймати за істинне нічого, що я не визнав би таким з очевидністю, тобто ретельно уникати поспішності та упередження і включати у свої судження тільки те, що представляється моєму розумові настільки ясно і чітко, що жодним чином не зможе дати привід до сумніву.

Друге — ділити кожну трудність, яка розглядається мною, на стільки частин, скільки буде потрібно, щоб краще їх розв'язати.Лобода Ю. П. Правова традиція українського народу (феномен та об'єкт загальнотеоретичного дискурсу). — Львів: Світ, 2009. — С. 210; Костицький М. В. Объект и предмет историко-правового познания // Філософські та психологічні проблеми юриспруденції: Вибрані наукові праці / І. А. Тимченко. Слово про колегу, товариша. Відп. Ред. Н. В. Кушако- ва-Костицька. — Чернівці: Рута, 2008. — С. 80.

Третє — розташовувати свої думки у певному порядку, починаючи з предметів найпростіших і таких, що легко пізнаються, і сходити мало-помалу, як по сходах, до пізнання найбільш складних, допускаючи існування порядку навіть серед тих, які в природному ході речей не передують один одному.

І останнє — робити скрізь переліки настільки повні й огляди настільки всеохоплюючі, щоб бути впевненим, що нічого не пропущено» (Декарт P. Рассуждение о методе, чтобы верно направлять свой разум и отыскивать истину в науках // Т. 1. — С. 260.

171

Йонас Г. Принцип відповідальності. У пошуках етики для технологічної цивілізації. Пер. з нім. — К.: Лібра, 2001. — С. 87. (Переклад з нім.: Jonas H. Das Prinzip Verantwortung. Versuch einer Ethik fue die technologische Zivilisation. — Frankfurt/Main: Insel Verlag, 1979.)

172

Лобода Ю. П. Правова традиція українського народу (феномен та об'єкт загальнотеоретичного дискурсу). — Львів: Світ, 2009. — С. 210; Костицький М. В. Объект и предмет историко-правового познания // Філософські та психологічні проблеми юриспруденції: Вибрані наукові праці / І. А. Тимченко. Слово про колегу, товариша. Відп. Ред. Н. В. Кушако- ва-Костицька. — Чернівці: Рута, 2008. — С. 80.

173

Оборотов Ю. Н. Традиции и обновление в правовой сфере: вопросы теории (от познания к постижению права) : Монография. — Одесса : Юридична література, 2002. — С. 36-37.

174

Рікер Поль. Право і справедливість / О. Сирцова, В. Каденко (пер.). — К. : Дух і літера, 2002. — С. 184.

175

Бигич О. Л. Порівняльне правознавство: природа та методологічне значення: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / НАН України; Інститут держави і права ім. В. М. Корецького. - К., 2002. - С. С. 136-137.

176

Порів.: Бернюков А. М. Юридична герменевтика як методологія здійснення правосуддя (філософсько-теоретичний аналіз): Автореф. дис... канд. юрид. наук : 12.00.12 / Львівський державний університет внутрішніх справ МВС України. - Л., 2009.

177

Положення про те, що філософія правосуддя є окремими елементом філософії права, відповідає системі філософії права як юридичної науки. Див.: Паспорт спеціальності «12.00.12 — філософія права», затверджений постановою Президії ВАК України від 21.05.2008 № 38-06/6.

178

Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави: Навчальний посібник. — Вид. 10-е, доповнене. — Л., 2008. — С. 12.

179

Шемшученко Ю. С. Праворозуміння // Юридична енциклопедія. — К., 2003. — Т. 5. — С. 48—49.

180

Теорія держави і права / За заг. ред. С. Л. Лисенкова, В. В. Копєйчикова. — К., 2002. — С. 120.

181

Олійник А. Ю., Гусарєв С. Д., Слюсаренко О. Л. Теорія держави і права України. — К., 2001. — С. 62.

182

Див., напр.: Дудаш Т. І. Праворозуміння: герменевтичне дослідження: автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Львів. нац. ун-т ім. І.Франка. — Л., 2008. — 16 с.

183

Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Н. И. Матузова и А. В. Малько. — 2-е изд. — М., 2001. — С. 130.

184

Теорія держави і права / За заг. ред. С. Л. Лисенкова, В. В. Копєйчикова. — К., 2002. — С. 120. Див. також за підходами, напр., «етико-нормативний підхід»: Мельничук О. С. Право і держава в концепції правосвідомості І. О. Ільїна: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Одес. нац. юрид. акад. — О., 2005. — 18 с.

185

Комаров С. А., Малько А. В. Теория государства и права: Учебно-методическое пособие. — М., 2003. — С. 257. Див. також за концепціями, напр., проаналізовано еволюцію праворозуміння неотомізму у ХХ ст.: Рабінович С. П. Права людини у природно-правовій думці неотомізму: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Одес. нац. юрид. акад. — О., 2003. — 19 с.

186

Див., напр.: Алаіс С. І. Проблема праворозуміння в основних школах права: Автореф. дис... канд. юрид. Наук: 12.00.01 / Національна академія внутрішніх справ України. — К., 2003. — 20 с.

187

Див., напр.: Кравець В. М. Типи праворозуміння як методології основних філософсько-правових дискурсів: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.12 / НАВСУ МВС України. — К., 2003. — 16 с.

188

Див., напр.: Токарська А. С. Правова комунікація в контексті посткласичного праворозуміння: автореф. дис... д-ра юрид. наук: 12.00.12 / КНУВС. — К., 2008. — 35 с. («посткла- сичне праворозуміння» як таке, що ґрунтується на «сучасній — посткласичній — науці [, яка] заснована на зовсім іншій парадигмі раціональності».)

189

Див., напр.: Оніщенко Н. М. Теоретико-методологічні засади формування та розвитку правової системи: Автореф. дис... д-ра юрид. наук: 12.00.01 / НАН України. Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького. — К., 2002. — 32 с. (з-поміж іншого «з'ясовано значення нового праворозуміння для формування та розвитку правової системи, яке базується на визначенні права як всезагальної необхідної форми та рівної міри свободи індивіда»).

190

Див., напр., правовий реалізм характеризовано, як філософсько-правову течію: Копоть В. О. Концептуальні основи правового реалізму: автореф. дис... канд. юрид. Наук: 12.00. 12 / Київ. нац. ун-т внутр. справ. — К., 2008. — 15 с.

191

Філософія права: проблеми і підходи (за заг. ред. П. М. Рабіновича). — Л., 2005. — С. 14.

192

Рабінович П. М. Конституційне судочинство як інструмент тлумачення законодавства відповідно до соціальних потреб і змін // Вісник Конституційного Суду України. — 2007. — № 1. — С. 37.

193

Raz Joseph. Human Rights in the Emerging World Order // Transnational Legal Theory. — 2010. — №1. — P. 44. Див. переклад: Раз Дж. Права людини в новому світовому порядку // роблеми філософії права. — 2011. — Т. VIII-IX (переклад з англійської В. С. Бігуна).

194

Більш детальні сучасні огляди дискусії про розмежування права та закону, див. наприклад: Алаіс С. І. Проблема праворозуміння в основних школах права: Дис... канд. юрид. Наук: 12.00.01 / Інститут держави і права ім. В. М. Корецького. — К., 2003. — 203 арк. («юридичний тип праворозуміння базується на розмежуванні права і закону, а легістський — на ототожненні. В цьому і полягає їх принципова відмінність. По суті, саме для юридичного типу праворозуміння питання «що таке право?» є справжньою проблемою. Для легістського типу праворозуміння (легізму) такої проблеми не існує, адже право для нього — це вже офіційно встановлені, законодавчо закріплені правила поведінки» (С. 17); Кравець В. М. Типи праворозуміння як методології основних філософсько-правових дискурсів: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.12 / Національна академія внутрішніх справ України. — К., 2003. — 179 арк. («Другий рівень праворозуміння обумовлений ототожненням чи розмежуванням права і закону, охоплюючи перераховані вище концепції першого рівня. У межах такого підходу В. Нерсесянц пропонує позначити принципову відмінність між двома протилежними типами праворозуміння - юридичним (від jus - право) і легістським (від 1ех - закон). Виходячи з розрізнення права і закону, його співвітчизник В. Четвернін також виділяє два типи праворозуміння, позначивши їх, на відміну від В. Нерсесянца, як позитивістський і непозитивістський»). Копоть В. О. Концептуальні основи правового реалізму: автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.12 / Київський національний ун-т внутрішніх справ. — К., 2008. — С. 6, 14. — Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/ard/2008/08kvoopr.zip («доктринально закріплено принцип тотожності права й закону, водночас у реальному житті вони не співпадають»). «Сьогодні наявні два полярні методологічні підходи до дослідження права, які ґрунтуються на виключно однобічному аналізі і тому можуть бути оціненими як невиправдані відхилення від наукового обгрнутованого та виваженого розуміння змісту права. Перший з низ полягає у беззастережній прихильності до укоріненого з минулих часів, проголошеного ще у ХІХ столітті англійським юристом Джоном Остіним позитивістського ототожнення права і закону... Інший, не менш однобічний підхід, полягає у зведенні права виключно до природних прав людини, намаганні обґрунтувати непотрібність або необов'язковість їх відображення у законодавстві, запереченні або недооцінці впливу державної влади на складні та багатоаспектні процеси правоутворення та реалізації права» (Тацій В. Я. Методологічні проблеми правової науки на етапі формування правової, демократичної, соціальної держави // Методологічні проблеми правової науки. Матеріали міжнарод. наук. конф. Харків, 13-14 грудня 2002 р. — Х., 2003. — С. 7).

195

Нерсесянц В. С. Философия права. — М., 1998. — С. 11.

196

Поширена в англосаксонському праві та юридичній літературі термінологія «питання факту» («суд факту» — court of fact) і «питання права» («суд права» — court of law) увійшла й до процесуального права і юридичної літератури України. Див., напр.: ч. 2 п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 р. № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку».

197

Див., напр., Чернушенко Є. А. Апеляційне оскарження в цивільному процесі України: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Одес. нац. юрид. акад. — О., 2004. — С. 7, 12.

198

Наприклад, колишній Голова Верховного Суду України в одному із інтерв'ю назвав себе «законником». Примаченко О. Василь Маляренко: «Чутки про тотальну корупцію в судах дещо перебільшені» // Дзеркало тижня [Електронний ресурс]. — 2005. — № 22 (550). — 11-17 червня. — Режим доступу: http://www.dt.ua/1000/1050/50294

199

Шевчук С. В. Щодо обов'язковості прецедентного права Європейського суду з прав людини в Україні // Методологічні проблеми правової науки. Матеріали міжнарод. наук. конф. Харків, 13-14 грудня 2002 р. — Х., 2003. — С. 151.

200

Бабкін В. Д. Право і закон: співвідношення понять // Право в системі соціальних норм: історико-юридичні аспекти: Матеріали ХІІІ історико-правової конференції (м. Чернівці, 20-22 червня 2005 р.). — Чернівці: Рута, 2005. — С. 4.

201

Там само. — С. 8, 9.

202

Нерсесянц В. С. Там само. — С. 36.

203

Радбрух Ґ. Законне неправо та надзаконне право: Пер. з нім. // Проблеми філософії права. — 2004. — Том ІІ. — С. 83-94. Дет.: Бігун В. С. Ґустав Радбрух — видатний німецький філософ права //„Проблеми філософії права. — 2004. — Том ІІ. — C. 33-48; Його ж: Неправове та правове законодавство: філософсько-правові аспекти // Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку. Збірник матеріалів міжвузівської наукової конференції (м. Косів, 24-29 січня 2005). Випуск VI. — К.: Київський університет права НАН України, 2005. — С. 31-37.

204

Малахов В. П. Философия права: Учебное пособие. — М., 2002. — С. 233.

205

Див., напр., положення Кодексу адміністративного судочинства щодо верховенства права; праці: Головатий С. П. Верховенство права: ідея, доктрина, принцип: автореф. дис... д-ра юрид. наук: 12.00.01 / Інститут законодавства Верховної Ради України. — К., 2008. — 44 с.

206

Філософія права: Навчальний посібник / О. Ґ. Данільян, Л. Д. Байрачна, С. І. Максимов та ін.; За заг. ред. О. Ґ. Данілья- на. — К., 2002. — С. 14.

207

Філософія права: проблеми і підходи. Навчальний посібник / За заг. ред. П. М. Рабіновича. — Л., 2005. — С. 13.

208

Там само.

209

Там само. — С. 14-15.

210

Бабкін В. Д. Взаємозв'язки філософії права та загальної теорії держави і права // Проблеми філософії права. — 2003. — Том І. — С. 56.

Питання про співвідношення предмета (загальної) теорії права та філософії права залежить від дисциплінарного статусу останнього. Так, М. І. Козюбра вирізняє чотири підходи до визначення місця філософії права в системі суспільствознавства: (1) «філософія права розглядається як розділ соціальної філософії поряд з такими її розділами як філософія моралі, філософія політики, філософія релігії, філософія культури, філософія науки тощо»; 2) «нині один з найпоширеніших підходів до розуміння дисциплінарного статусу філософії права - це її розгляд як складової частини, одного з основних напрямів загальної теорії права (поряд з соціологією права, логікою права, порівняльним правознавством), сконцентрованих виключно на вирішенні проблем методології»; (3) «філософія права розглядається як складова частина юриспруденції, як «особлива юридична теорія», відмінна від юридичної науки»; (4) філософія права як «комплексна, суміжна наука (наукова і навчальна дисципліна), що перебуває на межі філософії і юриспруденції». Підтримуючи позицію про міждисциплінарний статус філософії права, М. І. Козюбра вказує, що «разом з тим слід зауважити, що констатація такого статусу ще не дає чіткої відповіді на питання про місце філософії права в системі суспільних наук, зокрема в системі філософії і юриспруденції». Водночас він стверджує, що «концепція права не може бути тільки наукою, основаною виключно на знанні, вона обов'язково має доповнюватись правовим розумінням. Саме поєднання в філософії права реальності та ідеальності, сущого і належного, теоретичних знань і практичних прийомів утвердження доброго і справедливого дає підстави розглядати її як науку» (Козюбра М. І. Місце філософії права в системі суспільствознавства // Проблеми філософії права. — 2003. — Том І. С. 30).

Порів.: Д. А. Керимов, наприклад, вважає філософію права - самостійним напрямом загальної теорії права, поряд із соціологією права, зазначаючи: «На наш погляд, загальна теорія права включає в себе дві основні частини: соціологію права і філософію права, вододіл між якими проходить, умовно кажучи, лінією онтологічного і гносеологічного пізнання правових об'єктів, явищ і процесів. Ця лінія дійсно носить умовний характер, і перш за все тому, що не може бути онтології поза гносеологією, рівно як і навпаки. Саме тому і соціологія права, і філософія права є складовими частинами, напрямами однієї науки - загальної теорії права. Але кожна з цих частин, напрямків у силу специфіки свого предмета володіє відносною самостійністю, автономністю. ... завдяки процесу гносеологізаціі наука набуває здатність «поглянути на себе зі сторони», перевірити, відточити і збагатити арсенал своїх інструментів і тим самим створити передумови для переходу на якісно новий щабель вивчення дійсності. Те ж саме відбувається з загальною теорією права: поступово, крок за кроком відбувається зародження і становлення нового напряму в лоні самої загальної теорії права - філософії права, яку можна охарактеризувати як розробку логіки, діалектики і теорії пізнання правового буття» (Керимов Д. А. Общая теория права и философия права // Керимов Д. А. Методология права (предмет, функции, проблемы философии права). 2-е изд. — М., 200і.— С. 71-72). Водночас Д. А. Керимов не вважає смисл права спеціальним предметом філософії права. Він зазначає: «Ю. В. Тихонравов віддав перевагу відтворенню точки зору інших авторів і в результаті прийшов до несподіваного висновку: філософія права є лише «вченням про смисл права...». Але смислом права займається вся юриспруденція, й передусім загальна теорія права» (Там само. — С. 15). Звісно, що мається на увазі розуміння загальної теорії права в розумінні Д. А. Керимова.

«Загальна теорія права відрізняється від філософії права, якщо останню розуміти як специфічну юридичну метафізику. У філософії права більше філософії, ніж права. Однак загальна теорія права не суперечить значимості філософії права і нерідко звертається до основних положень філософії права. У загальній теорії права йдеться про вивчення права таким, яким воно є, а не таким, яким воно повинно бути з погляду філософії права, при цьому маються на увазі цілком реальні правові системи. Загальну теорію права необхідно відрізняти від юридичної епістемології, що є критичним дослідженням принципів, постулатів, методів і результатів пізнання права. Юридична епістемологія як філософія права переважно орієнтована на те, яким право повинно бути, а не яке воно є насправді. Загальна теорія права більш близька до феноменології права, тобто до тих пізнавальних методів, за допомогою яких вивчаються конкретні правові явища, що спостерігаються в реальності». (Удовика Л. Методологічні проблеми загальної теорії права та філософії права // Міжнародна поліцейська енциклопедія / Відп. ред. Ю. І. Римаренко, Я. Ю. Кондратьев, В. Я. Тацій, Ю. С Шемшученко. — К., 2003. — Т. 1. — С. 355).

У західній думці теж нема єдиної думки щодо предметної сфери розмежування філософії права та теорії права. До цих дисциплін додається ще одна - «Юриспруденція». Так, у статті «Юриспруденція», присвяченій філософії права, в Енциклопедії «Філософія права» (1999) за редакцією К. Б. Грея, роз'яснюється таке: «У широкому сенсі юриспруденція (jurisprudence) може бути визначена як критична зовнішня рефлексія права. Під «зовнішнім» у цьому визначенні мається на увазі не внутрішня точка зору доктринального аналізу права в межах однієї конкретної правової системи. У країнах загального права, втім, jurisprudence традиційно означає знання справ та їх доктринальне застосування. (насправді, французьке слова jurisprudence просто означає «прецедентне право»). Лише в ХІХ ст. цей термін отримав смисл теорії або науки права загалом. Jurisprudence у англосаксонському сенсі охоплює континентальну європейську правову теорію та частину її правової філософії.

У континентальній європейській традиції розрізняють терміни «правова теорія» («legal theory») з одного боку та «філософія права» (legal philosophy), з іншого. Так, «правова теорія» охоплює аналітичну та методологічну частини юриспруденції (наприклад, аналіз правових понять, тлумачення права), тоді як термін «філософія права» зазвичай використовується для нормативних, ідеологічних дискусій про право загалом (наприклад, дебати між юридичним позитивізмом і юснатуралізмом, як часто називали теорію природного права в минулому, і сьогодні в Європі).

Правовою теорією в цьому сенсі, як правило, вважають (1) позитивну науку права, (2) яка є якомога більше «об'єктивною», вільною від цінностей (value-free), і не нормативною, (3) та аналізує, з зовнішніх позицій, проблеми, які є загальними для всіх, чи більшості, правових систем, і (4), для чого регулярно застосовується плюралістичний чи міждисциплінарний метод. Правова філософія, в свою чергу, вважається загальною філософією, що застосовується до права. У континентальній європейській традиції «філософії права» також охоплює більшу частину того, що в англосаксонській традиції називається «політична філософія».

Різниця між правовою теорією та філософією права не є чіткою, так як ані вихідні положення, методи і сфери не є ані повністю допоміжними, ані взаємовиключно охопленими. »Правова теорія» інколи використовується в дуже широкому сенсі, цим охоплюючи філософію права, як й інші (зовнішні) підходи до права, як-от правова соціологія, економічний аналіз права, правова антропологія тощо (див., наприклад, магістерську навчальну програму з правової теорії, пропоновану в Європейській академії правової теорії з 1992 року, міжнародний бібліографічний журнал Current Legal Theory з 1983 року, або американський журнал Legal Theory з 1995 року, в якому «аналітична юриспруденція» і «нормативна юриспруденція» - лише назви частин сфер, охоплених «правовою теорією»). В широкому розумінні «філософія права» може також охоплювати всю сферу правової теорії. ... Правова теорія має як теоретичну, так і практичну мету. З одного боку вона відповідає теоретичній потребі пояснення феномена права завдяки спрощенню його складності через глобалізуючий, системний підхід. З іншого боку, правова теорія відповідає практичним потребам, оскільки вона сприяє поліпшенню методології юридичної техніки та юридичної практики, тобто методології тлумачення закону, законодавчої техніки та правових концепцій і конструктів у тому виразі, в якому вони використовуються і розвиваються в юридичній практиці і в правовій доктрині. ...

Філософія права, як нормативна частина юриспруденції, частково фокусується на тому ж правовому явищі, але з іншої точки зору. На практиці акцент робиться на проблемах, що стосуються легітимації права, відносин між правом і мораллю, змістом правових цінностей, таких як «справедливість» (justice, equity, fairness), «рівність», «правова безпека» й тому подібних.

Оскільки філософія права є нічим іншим, як загальною філософією, що застосовується до права, нею використовується таж методологія як і філософією загалом. Правова теорія, у свою чергу, акцентує на плюралістичних і міждисциплінарних підходах, на додаток до більш традиційної аналітичної методології. Зародження та розвиток, особливо в ХХ ст., численних нових дисциплін і підходів вивчення права на основі специфічних підходів, зумовила необхідність «координаційної дисципліни», здатної інтегрувати два або більше з цих підходів у єдину системність загалом. Логічні, психологічні, семіотичні, антропологічні, соціологічні та економічні підходи виявилися корисними для оновленого висвітлення правових явищ, тим самим пропонуючи нові ідеї. Однак, реальність є набагато складнішою. Вона - це більше, ніж просто психологія або просто економіка, або просто історія, або просто аргументація, і так далі. В майбутньому очікується зростаюча потреба в таких міждисциплінарних дослідженнях. Такий міждисциплінарний синтез порушує багато епістемологічних і методологічних проблем. Проте, й альтернатива одновимірності часто ставить ще більш епістемологічних питань» (Hoecke Van Mark. Jurisprudence // The Philosophy of Law : an Encyclopedia / ed. C. B. Gray. — Garland Publishing, 1999. — IIIVIII, 950 p. — P. 459-461).

У (сучасному) німецькому правознавстві, розвиток якого свого часу істотно вплинув на формування вітчизняної юридичної науки, не відзначається єдності думки щодо критеріїв розмежування між філософією та теорією права. У підрозділі популярного навчального посібника «Вступ до філософії права та теорії прав сучасності» (7 видання, 2004 р.) наводиться думка А. Кауфмана: «Існування поряд із філософією права ще й теорії права можна пояснити лише історично. Хоча позначення «Теорія права» давнє, його застосування як спеціальної дисципліни правознавства датується не більш, як трьома сотнями років. Але фах теорії права не є знову ж таки таким вже й новим з огляду на те, що саме в ХІХ та початку ХХ століть подається під етикеткою «Загальне вчення про право», що не є тим самим, проте подібним до нинішньої теорії права.

Крім того, відмінність між філософією права та теорією права - надзвичайно нечітка. Філософія права орієнтується більше на зміст, а теорія права й це дійсно так cum grano salis, але критерій такого розмежування, оскільки нема речі без форми, як і навпаки, багато не привносить. Що спільного в філософії права та теорії права так це те, що вони не обмежуються лише діючим правом (вони також фундаментально системно трансцедентують), але, хоч і непрямо, спрямовані на «правильне право», й не обмежується, як соціологія права, розглядом юридичних фактів.

В принципі теорія права вирізняється від філософії права своїм мотивом: йдеться про «емансипацію» філософії, за допомогою якої юрист прагне відповісти на філософські питання права під своїм керівництвом у спосіб «філософії юриста». Можливо подібно в принципі всі юридичні питання дискутувати з позицій філософії. Але це не означає, що речове право, спадкове право, процесуальне право, міжнародне право і т.д. стають між тим самостійними дисциплінами. ... До цього часу нема жодного критерію, що уможливлює відмежування теорії права від філософії права, водночас можливо визначитися з наголосами: в теорії права йдеться про інтерес до формального та структурного моментів, тоді як в філософії права в власному смислі більш про змістовне. У принципі теорія права вирізняється від філософії права своїм мотивом: йдеться про «емансипацію» філософії, за допомогою якої юрист прагне відповісти на філософські питання права на свій лад «філософії юриста». [Водночас] У принципі можливо в цьому дусі з позицій філософії дискутувати про всі юридичні питання. Але від того, що між тим речове право, спадкове право, процесуальне право, міжнародне право і т.д. стають самостійними дисциплінами, нічого не змінюється . До цього часу нема жодного критерію, що уможливлює відмежування теорії права від філософії права, водночас можливо визначитися з фокусом: у теорії права інтерес до формального та структурного моментів, тоді як у філософії права - більш до змістовного в власному смислі». (Einfuhrung in Rechtsphilosophie und Rechtstheorie der Gegenwart / A. Kaufmann, W. Hassemer, U. Neumann (Hrsg.). 7., neu bearbeitete und erweitertete Auflage. — Heidelberg, 2004. — S. 8-10).

211

Оборотов Ю. Н. Традиции и обновление в правовой сфере: вопросы теории (от познания к постижению права) : Монография. — О.: Юридична література, 2002. — С. 36

212

Семіотика // Філософський енциклопедичний словник / Інститут філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України / За ред. В. І. Шинкарука. — К. : Абрис, 2002. — С. 575.

213

Семиотика // Философский словарь. Под ред.. М. М. Розенталя. Изд. 3-е. — М. : Политиздат, 1972. — С. 361.

214

Геґель Г. В. Ф. Основи філософії права, або Природне право і державознавство / пер. з нім. Р. Осадчука та М. Кушніра. — К. : Юніверс, 2000. — С. 17 (далі - «Філософія права», або «Основи»). Те саме: Философия права. — М., 1992. — С. 13.

215

Див., напр.: Костенко О. Б. Становлення гегелівського розуміння діалектики громадянського суспільства та держави (шлях Г. В. Ф. Гегеля до «Філософії права»): Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. — К., 2002. — 22 с.; Ставченко С. В. Філософське осмислення трансформації держави (істори- ко-філософський аналіз): Автореф. дис... канд. філософ. наук: 09.00.05 / Дніпропетр. нац. ун-т. — Д., 2003. — 18 с.; Пашков А. С. Вчення про громадянське суспільство в філософії права Гегеля: автореф. дис... канд. філософ. наук: 09.00.05 / Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. — К., 2007. — 19 с.; Тюгашев Е. А. «Капитал» К. Маркса и «Философия права» Г. Гегеля: методологические и онтологические параллели // Вестник Новосиб. гос. ун-та. Серия: Право. — 2005. — Т. 1. Вып. 1. — С. 29-33.

216

Філософія права. — С. 87.

217

Філософія права. — С. 98.

218

Перед викладом основного матеріалу зробимо кілька застережень. Аналіз поглядів певного мислителя - специфічне наукове завдання, зумовлене певними чинниками. Такий аналіз аксіоматично неповний, оскільки він тематично вибірковий та спирається лише на відомі, зазвичай друковані, джерела; не автентичний та неавторизований, оскільки не подається автором; історично детермінований, оскільки зумовлений поглядами мислителя на певні (в його часи існуючі) історичні умови, специфічні для його досвіду, місця проживання і діяльності тощо, а також їх зв'язку з власним походженням і формуванням як особистості та діяльності як професіонала.

Відзначимо, що Гегель народився в 1770 році в столиці Вюртемберзькрго князівства (Штутгарт) у сім'ї секретаря казначейства. Його батько, виходець із протестантської родини, вигнаної з Австрії в період Контрреформації, зробив службову кар'єру, ввійшовши до стану вищого чиновництва. Це, не могло світоглядно не позначитися на майбутньому філософові. Погляди Гегеля на суди та зокрема діяльність тогочасних судів як «германських» державних установ, якщо й можна назвати критичними, то лише з означенням «помірковано критичні». Істотним є й те, що Гегель перебував на державній, публічній службі, під опікою якої були (і залишаються) університети, де він працював. Зрештою, й праця Гегеля «Філософія права» вийшла під час його перебування на публічній службі, коли він обіймав посаду професора та, певний час, ректора Берлінського університету тоді впливового прусського князівства, з міністерським керівництвом якого він був у приязних стосунках.

219

Філософія права. — С. 145.

220

Костенко О. Б. Становлення гегелівського розуміння діалектики громадянського суспільства та держави (шлях Г.В.Ф.Гегеля до «Філософії права»): Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. — К., 2002. — 22 с.

221

Огляд подано за: Нерсесянц В. С. Философия права Гегеля. - М., 1998. - С. 13.

222

Гегель. Работы разных лет. — М., 1970. — Т. 1. — С. 230.

223

Нерсесянц В. С. Философия права Гегеля. — М., 1998. — С. 14.

224

Основи. — С. 199.

225

Основи. — С. 198.

226

Основи. — С. 190.

227

Основи. — С. 198.

228

Нерсесянц В. С. Философия права Гегеля. — М., 1998. — С. 29.

229

Гегель. Работы разных лет. — М., 1970. — Т. 1. — С. 524.

230

Там само. — С. 529.

231

Там само.

232

Там само.

233

Там само. — С. 524.

234

Там само.

235

Там само. — С. 525.

236

Гегель. Работы разных лет. — М., 1970. — Т. 1. — С. 541.

237

Основи. — С. 194.

238

Монтеск'є в праці «Про дух законів» (1748) писав: «У кожній державі є три види влади: влада законодавча, влада виконавча, що відає питаннями міжнародного права, і влада виконавча, що відає питаннями права цивільного. Через першу владу государ або установа створює закони, тимчасові або постійні, і виправляє або відміняє існуючі закони. Через другу владу він оголошує війну або укладає мир, посилає або приймає послів забезпечує безпеку, запобігає нашестю. Через третю владу він карає злочини і вирішує зіткнення приватних осіб. Останню владу можна назвати судовою, а другу - просто виконавчою владою держави... У більшості європейських держав встановлений помірний устрій правління, тому що їх государі, володіючи двома першими властями, надають своїм підданим відправлення третьої». Монтескье Ш. Л. Избранные произведения. — М., 1955. — С. 290-291.

239

Нерсесянц В. С. Философия права Гегеля. — М., 1998. — С. 17.

240

Основи. - С. 169.

241

Обухівська О. Є. Рецепція гегелівської філософії права в «Енциклопедії законознавства» Костянтина Неволіна // Наукові записки НаУКМА. — Том 37. Філософія та релігієзнавство. — С. 48.

242

Костенко О. Б. Становлення гегелівського розуміння діалектики громадянського суспільства та держави (шлях Г. В. Ф. Гегеля до «Філософії права»): Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. — К., 2002. — 22 с.

243

Див.: Баев В. Г. Генезис и развитие германского конституционализма в начале Х1Х-первой трети ХХ вв.: Автореферат дис... док. юрид. наук: 12.00.01 / Академия экономической безопасности МВД России. — М., 2008. Див. також: Баев В. Г. «Идея государства» Канта и Гегеля: философские учения и государственная практика в Германии начала XIX века // Право и политика. — 2005. — № 7. — С. 15-22.

244

Основи. — С. 185.

245

Основи. — С. 185.

246

Філософія права / Кост. — 139 с.

247

Пашков А.С. Вчення про громадянське суспільство в філософії права Гегеля: автореф. дис... канд. філософ. наук: 09.00.05 / Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. — К., 2007. — 19 с.

248

Основи. — С. 187-188.

249

Основи. — С. 193.

250

Hegel G. W. F. Two Hegel Texts On Law / translated by Michael H. Hoffheimer // University of Toledo Law Review. — 1993. — № 24. — P. 933-942.

251

Brooks Th. Between Natural Law and Legal Positivism: Dworkin and Hegel on Legal Theory // Georgia State University Law Review. — 2007. — № 23. — P. 515. (Автор посилається на дослідників, які відносять Гегеля до певного напряму. Він також відносить Гегеля до правової школи, яку називає «інтерпретивізм» (interpretivism), до якої відносить і Р. Дворкіна.

252

Brooks Th. Between Natural Law and Legal Positivism: Dworkin and Hegel on Legal Theory // Georgia State University Law Review. - 2007. - № 23. - P. 560.

253

Основи. - С. 188.

254

Основи. - С. 196.

255

Прикметно, для порівняння, що формалізм й у радянський час вважався «явищем чужим» радянській дійсності, «несумісним із принципами радянської законності» Що стосується юстиції експлуататорського суспільства, то чудово виразив її формальну сутність великих руський сатирик М. Є. Салтиков-Щедрін. Він вклав у вуста героя своїх «Губернських нарисів» такі слова: «Я не сходжу до своєї совісті, я не раджуся з моїми особистими переконаннями; я дивлюся на те тільки, чи дотримані всі формальності, і в цьому відношенні суворий до педантизму... Яка мені справа до того, вчинено злочин у дійсності чи ні!». Ось це і є формалізм: судді-чиновнику зовсім не важливо встановити істину, правильно вирішити справу по суті - лише були б збережені формальності. У радянській юриспруденції, які й усьому нашому громадському житті, формалізм розглядається як велике зло. Доречно згадати гнівні слова В. І. Леніна про те, коли рішення правильне, а по суті знущання. Тому з такою ж рішучістю, яка проявляється у боротьбі за збереження законних форм, в радянській юриспруденції викорінюється формалізм. Формалізм - це явище чуже радянській дійсності, несумісне з принципами радянської законності (Гальперин И. Строг закон, но закон // Суд та дело. - М. : Издательство «Правда», 1974. - С. 47).

256

Основи. - С. 195.

257

Основи. - С. 197.

258

Основи. - С. 197.

259

Основи. - С. 186-187.

260

Основи. - С. 194.

261

Основи. — С. 194 (Додаток § 221).

262

Основи. — С. 199.

263

Відзначимо, що Євген Ерліх народився в 1862 році в Чернівцях у сім'ї адвоката. Провчившись два роки на юридичному факультеті Львівського університету, продовжує навчання у Віденському. У 23 роки здобуває ступінь «доктора прав» (промоція). Залишившись у Відні, почасти займається адвокатською практикою, але переважно — вивченням сучасного загального й давньоримського права. У 1894 році видає габілітаційну працю «Мовчазне волевиявлення», відтак ставши приват-доцентом зі спеціальності «римське право». З 1896 р. працює позаштатним професором, а з 1900 р. - штатним професором Чернівецького університету. З 1901 р. - декан юридичного факультету, а в 1906-1907 рр. - ректор університету й за посадою - депутат місцевого парламенту. У 1909 році Ерліх засновує згодом широко відомий науково-навчальний семінар (форма практичних занять, щоправда, для випускників, а не студентів) з «живого права». Семінар займався дослідженнями звичаєвого права Буковини. Після першої світової війни повертається до Чернівців, де в 1921 році створено кафедру філософії права та соціології. Помер Ерліх у Відні 2 травня 1922 р., де й похований. Дет.: Бігун В. С. Євген Ерліх: життя і правознавча спадщина (актуальний наукознавчий нарис) // Проблеми філософії права. — 2005. — Том ІІІ. — С. 105-126.

264

Основні праці Є. Ерліха було тематично зумовлено його життєвим середовищем. Як відзначав Роско Паунд, який дав високу оцінку доробку вченого, саме життя підказало Ерліху що досліджувати. Він відзначав, що «Ерліх мав винятково сприятливе дослідницьке середовище й цим уміло скористався» (Pound Roscoe. An Appreciation of Eugen Ehrlich // Harvard Law Review. — 1922/23. — № 36. — P. 130-131). Не випадково, очевидно, ним обрано й тему джерел права, їх застосування. Спостерігаючи за життям багатонаціональної Буковини та Галичини, у яких етнічні групи прагнули зберегти культурну ідентичність, Ерліх помітив, що не всі норми чинного законодавства застосовуються або виконуються; існує чимало відносин, які взагалі не врегульовані законодавством, зате діють і часом застосовуються судами інші норми, вироблені у процесі співжиття - «живе право», як його згодом назвав Ерліх. Яким є це «право», як судді знаходять його? «Цим питанням, - писав Ерліх в автобіографії, - я займаюся ще починаючи з опублікованих мною 1888 р. статей про прогалини в праві, а згодом доповідей про вільне правознаходження й вільне правознавство, однак й більшість інших праць тією чи іншою мірою пов'язані з цією тематикою» (Aus den letzten Jahren im Leben und Schaffen von Eugen Ehrlich // Jus humanum. Grundlagen des Rechts und Strafrecht. Festschrift fur Ernst-Joachim Lampe zum 70. Geburtstag. — Berlin, 2003. — S. 201).

Друкована наукова спадщина Ерліха - більше 70 праць. Серед основних монографій відзначимо «Основи соціології права» (1913), «Юридична логіка» (1917, 1918 - окремою книгою), які неодноразово перевидавалися, перекладалися іноземними мовами. Слід відзначити й такі праці, як «Про прогалини в праві» (1888), «Вільне правознаходження та вільне правознавство» (1903), «Соціологія і юриспруденція» (1906), «Про живе право» (1911), «Соціологія права» (1922) . Вчений не завершив працю «Теорія суддівського правознаходження» (частково її опублікувавши 1917 р.). Ерліх видав і низку праць, присвячених іншим правознавчим, соціально-культурним, політичним питанням (наприклад, «До питання про навчання жінок» (1895), «Міжнародне приватне право» (1906), «Завдання соціальної політики на австрійському сході» (1916, 4-е вид.), «Національні проблеми Австрії» (1917), «Бісмарк та світова війна» (1920)). Повне зібрання праць Ерліха могло б скласти кілька томів. Посмертно опубліковано дві збірки його праць: «Право і життя» (1967), «Закон і живе право» (1986) - обидві за редакцією М. Ребіндера. Чимало праць Ерліха перекладено англійською (зокрема науковою подією став переклад 1936 р. «Основ соціології права» - Паунд назвав її «однією з видатних книг покоління» (Pound Roscoe. Jurisprudence. — 1959. — Vol. I. — P. 335), низку японською. Часописом «Проблеми філософії права» у 2005 році, за даними автора, вперше після 1911 р., публікується переклад низки праць Ерліха українською мовою.

265

Ерліх Евген. Про живуче право // Правничий вісник. — 1911. — № 3-4. — С. 2. (Німецькою мовою: Die Erforschung des lebendes Rechts, Schmollers Jahrbuch fur Gesetzgebung, Verwaltung und Volkswirtschaft im Deutschen Reich. — 1911. — 35, l. — S. 129-147). Див. також адаптований передрук українською мовою: Про живе право // Проблеми філософії права. — 2005. — Т. ІІІ. — № 1.

266

Ehrlich Eugen. Soziologie und Jurisprudenz. — Aalen: Scientia Verlag, 1973. — S. 7.

267

Ерліх Евген. Про живуче право // Правничий вісник. — 1911. — № 3-4. — С. 5.

268

Moyer S. David. Anthropology // The Philosophy of Law: An Encyclopedia / G. B. Grey (ed.). — New York & London: Garland Publishing, 1999. — Volume I. — P. 40-43; Pospfsil Leopold. Anthropology of Law: A Comparative Theory. — New York, Harper & Row, 1971. — ХІІІ, 385 p.

269

Ehrlich Eugen. Grundlegung der Soziologie des Rechts. 4 Aufl. / durchges. u. hrsg. von Manfred Rehbinder. — Berlin: Duncker & Humblot, 1989. — S. 13.

270

Ibid. — S. 330.

271

Ziegert Klaus A. Sociological Jurispru-dence // The Philosophy of Law: An Encyclopedia / G. B. Grey (ed.). — New York & London: Garland Publishing, 1999. — Volume II. — P. 814.

272

Максимов С. И. Правовая реальность: опыт философского осмысления. — Харьков: Право, 2002. — С. 59-60.

273

Козловський А. А. Право як пізнання: вступ до гносеології права. — Чернівці: Рута, 1999. — С. 236.

274

Там само.

275

Aus den letzten Jahren im Leben und Schaffen von Eugen Ehrlich // Jus humanum. Grun-dlagen des Rechts und Strafrecht. Festschrift fur Ernst-Joachim Lampe zum 70. Geburstag. — Berlin, 2003. — S. 203.

276

Foullkes Albert S. On the German Free Law School (Freirechtschule) // Archiv fur Rechts- und Sozialphilosophie. — 1969. — № 55. — S. 377; Neues uber Leben und Werk von Eugen Ehrlich // Festschrift fur Helmut Schelsky zum 65. Ge- burtstag. — Berlin, 1978. — S. 408.

277

Raiser Thomas. Das lebende Recht: Rechts-soziologie in Deutschland / 3., ueberarb. Aufl. — Baden-Baden : Nomos-Verl.-Ges., 1999. — S. 94.

278

Копоть В. О. Американський правовий реалізм як один із напрямів концепції правового реалізму // Часопис Київського університету права. — 2005. — № 4. — С. 41-46.

279

Lind Douglas. Free Law Movement (Freirechts-bewegung) // The Philosophy of Law: An Encyclopedia / G. B. Grey (ed.). — New York & London: Garland Publishing, 1999. — Volume I. — P. 314.

280

Ibid. — P. 315.

281

Ibid

282

Kantorowicz Hermann. The Definition of Law / ed. by A. H. Campbell, with Introduction by A. L. Goodhart. — Cambridge: Cambridge University Press, 1958. — P. ХІІІ.

283

Ibid. — P. XVI-XVII.

284

Ibid. - P. XVII.

285

Закон України «Про судоустрій України» [зі змінами і доповненнями] // Відомості Верховної Ради України. — 2002. — № 27. — стаття 180; Закон України «Про статус суддів» [зі змінами і доповненнями] // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 8. — стаття 56; Рішення Конституційного Суду України № 6-рп/99 від 24 червня 1999 року (справа про фінансування судів); Рішення Конституційного Суду України № 12-рп/2001 від 3 жовтня 2001 року (справа про відшкодування шкоди державою); Рішення Конституційного Суду України № 12-рп/2001 від 3 жовтня 2001 року (справа про відшкодування шкоди державою); Рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2002 від 20 березня 2002 року (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій).

286

Малишев Б. В. Судовий прецедент у правовій системі Англії (теоретико-правовий аспект): Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. — К., 2002. — 19 с.

287

Професор П. М. Рабінович виокремлює такі основні стадії застосування правових норм: (1) встановлення юридично значущих фактів і пошук правової норми, яку належить застосувати; (2) перевірка достовірності, правильності тексту, визначення меж дії та юридичної сили правової норми; (3) з'ясування змісту (тлумачення) правової норми; (4) прийняття рішення у справі; (5) оформлення рішення в акті застосування правової норми. Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави. Вид. 6-е. — Х., 2002. — С. 121-122. Виокремлюють і три стадії «застосування нормативних приписів»: (1) установлення фактичних обставин справи, (2) вибір і аналіз правової норми, (3) рішення у справі, при цьому вказується на «умовність розмежування цих стадій. Загальна теорія держави і права / За ред. М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченко, О. В. Петришина. — Х., 2002. — С. 365-366. Слід підкреслити: йдеться про застосування «норм права», «правових приписів».

288

Лазарев В. В. Пробелы в праве и их восполнение // Проблемы общей теории права и государства: Учебник для вузов / Под общ. ред. В. С. Нерсесянца. — М.: Норма, 2004. — С. 432.

289

Рабінович П. М. Прогалини у праві // Юридична енциклопедія. Т. 5. — К., 2003. — С. 148.

290

Лазарев В. В. Там само. — С. 431.

291

Лазарев В. В. Пробелы в праве и пути их устранения. — М.: Юридическая литература, 1974. — С. 131.

292

Лазарев В. В. Пробелы в праве и их восполнение // Проблемы общей теории права и государства: Учебник для вузов / Под общ. ред. В. С. Нерсесянца. — М.: Норма, 2004. — С. 440.

293

Foullkes Albert S. Gustav Radbruch in den ersten Jahrzehnten der Freirechtsbewegung // Gedachtnisschrift fur Gustav Radbruch. — 1968. — S. 231-241; Бігун В. С. Ґустав Радбрух — видатний німецький філософ права // ПФП. — 2004. — Том ІІ. — C. 33-48.

294

Мережко О. О. Юридична герменевтика і методологія права // Український правовий часопис. — 2004. — № 6. [Збірник матеріалів міжнародного семінару «Юридична методологія. Основа гармонізації законодавства України до законодавства ЄС» (13-14 листопада 2004 р.), підготовлений за стенограмою та текстами виступів учасників під загальною редакцією Б. Шлоера та Р. Корнути. — С. 78.

295

Бігун В. С. Кардозо Бенджамін Натан // Юридична енциклопедія. — Т. 6. — К., 2004. — С. 622.

296

Cardozo Benjamin. The Nature of the Judicial Process. — New Haven: Yale University Press, 1921.

297

Козюбра М. І. Доповідь // Український правовий часопис. — 2004. — № 6. [Збірник матеріалів міжнародного семінару «Юридична методологія. Основа гармонізації законодавства України до законодавства ЄС» (13-14 листопада 2004 р.), підготовлений за стенограмою та текстами виступів учасників під загальною редакцією Б. Шлоера та Р. Корнути.] — С. 23-24.

298

Там само. — С. 24.

299

Боботов С. В. Буржуазная социология права. — М., 1978; Марчук В. П. «Свободное право» в буржуазной юриспруденции. Критика концепций Е. Эрлиха. — Киев, 1977. — 167 c.; Марчук В. П., Прозорова Н. С., Хірсін В. В. Критика сучасних буржуазних теорій права. — К.: Знання, 1981. — 48 с.; Туманов В. А. Буржуазная правовая идеология. К критике учений о праве. — М., 1971.

300

Марчук В. П., Прозорова Н. С., Хірсін В. В. Критика сучасних буржуазних теорій права. — К.: Знання, 1981. — С. 19.

301

Там само.

302

Kelsen Hans. Eine Grundlegung der Recht-ssoziologie // Archiv fur Sozialwissenschaft und Sozialpolitik. — 1915. — Bd. 39. — S. 839-876.

303

Цит. за: Марчук В. П. «Свободное право» в буржуазной юриспруденции. Критика концепций Е. Эрлиха. — Киев, 1977. — C. 142.

304

Friedman Wolfgang. Legal Theory. 5th Ed. — London: Steven & Sons, 1967. — P. 252.

305

Ерлїх Євген. Про живуче право // Правничий вісник. — 1911. — № 3-4. — С. 5.

306

До речі, Ерліх критикував більшовизм як рух, що суперечить внутрішньому порядку суспільства, разом із тим, інші автори, як, наприклад, М. С. Тімашев, вказують, що життя довело помилковість поглядів Ерліха. У відомій праці Тімашева «Що таке соціологія права?» (1937), він відзначає: «Нещодавні події довели помилковість кардинальної аксіоми Ерліха: в комуністичному суспільстві контракти й договори спадкування не належать до засадничих соцільних інститутів і змінюються на інші». Timasheff N. S. What is «Sociology of Law»? // The American Journal of Sociology. — 1937. — Vol. 43 (2). — P. 228.

307

Friedman Wolfgang. Legal Theory. 5th Ed. — London: Steven & Sons, 1967. — P. 343.

308

Kantorowicz Hermann. The Definition of Law / ed. by A. H. Campbell, with Introduction by A. L. Goodhart. — Cambridge: Cambridge University Press, 1958. — P. 19.

309

Марчук В. П. «Свободное право» в буржуазной юриспруденции. Критика концепций Е. Эрлиха. — Киев, 1977. — C. 150.

310

«Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом» (стаття 62 ЦПК України 1963 р.).

311

Густав Радбрух (Radbruch) (1878-1949) - німецький правознавець і політичний діяч. Професор кримінального права та філософії права Кільського (1919-26) і Гейдельберзького університетів (1926-33, 1945-49), міністр юстиції у двох урядах Веймарської республіки (1921-22, 1923). Дет. див.: Радбрух Густав Ламберт // Юридична енциклопедія. — Т. 5. — К., 2004. — С. 221-222; Проблеми філософії права. — Т. ІІ. — С. 33-97.

312

Радбрух Густав. Философия права / Пер. с нем. и предисл. Ю. М. Юмашева. — М., 2004. — С. 86.

313

Там само.

314

Там само.

315

Радбрух Густав. П'ять хвилин філософії права // Проблеми філософії права. — 2004. — Т. ІІ. — С. 45; див. також примітку 77 в: Радбрух Густав. Философия права. — М., 2004. — С. 87.

316

Радбрух Густав. Философия права. — С. 88.

317

Там само.

318

Там само. — С. 89.

319

Там само. — С. 87.

320

Там само. — С. 89.

321

Там само. — С. 100.

322

Там само. — С. 89-90.

323

Там само. — С. 91.

324

Радбрух Густав. П'ять хвилин філософії права // Проблеми філософії права. — 2004. — Т. II. — С. 95-97.

325

Радбрух Густав. Законне неправо та надзаконне право // Проблеми філософії права. — 2004. — Т. II. — С. 83-94.

326

Там само. — С. 89.

327

Полсон Стенлі. Радбрух про несправедливі закони: суперечливість ранніх та пізніх поглядів? // Проблеми філософії права. — 2004. — Т. II. — С. 50-51.

328

Радбрух Густав. П'ять хвилин філософії права // Проблеми філософії права. — 2004. — Т. II. — С. 95.

329

Нерсесянц В. С. Неокантианские концепции философии права // Нерсесянц В. С. Философия права. — М., 1997. — С. 569.

330

Lacey Nicola. A Life of H. L. A. Hart: the Nightmare and the Noble Dream. — New York, 2004. — P. 199.

331

Там само.

332

Фрагмент даного дослідження апробовано під час наукової доповіді Міжнародному «круглому столі» «Антропологія права: філософський та юридичний виміри (стан, проблеми, перспективи)» (м. Львів, 4-5 грудня 2009 року). Розгорнуту доповідь опубліковано як наукову статтю: Бігун В. С. Правосуддя і самосуд: філософсько-правовий аналіз понять // Юридична Україна. — 2009. — № 10. — С. 4-9.

333

Див., напр., трактування Конституційного Суду України (абз. 6 п. 9 Рішення КСУ (2003) у справі про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора). Цю правову позицію, акцентуючи на «дотриманні справедливості», КСУ повторив у ще одній справі (про призначення судом більш м'якого покарання (2004)).

334

Шишкін В. І. Самосуд // Юридична енциклопедія / Ю. С. Шемшученко (ред.). — К., 2003. — Т. 5: П—С. — С. 418.

335

Дровозюк С. Селянський самосуд 1917-1930-х рр. XX ст. як соціально-психологічний феномен (історіографічні нотатки) // Проблеми історії України: Факти, судження, пошуки. Міжвідомчий зб. наук, праць. — 2004. — Вип. 10. — С. 284-293.

336

Див., напр.: Лобода Ю. П. Правова традиція українського народу (феномен та об'єкт загальнотеоретичного дискурсу). — Л., 2009. — С. 197.

337

Зі звернення Президії ВР Криму до громадян Криму (N 371, 26.06.1995) «К гражданам Крыма. Уважаемые сограждане! Обострение криминогенной обстановки в Крыму, разнузданные действия рэкетиров и мафиозных структур на рынках и в других общественных местах при явной пассивности милиции и Службы безопасности, выведенных из-под контроля республиканских органов власти, вызывают возмущение крымчан. ... Произошедшее нельзя квалифицировать иначе как самосуд, который, безусловно, недопустим, но стал возможен в условиях, когда правоохранительные органы не оказывают эффективного противостояния разгулу преступности и не обеспечивают надежную охрану общественного порядка».

338

Наведемо обставини з реального життя, які можуть вважатися такими, що містять ознаки самосуду чи суміжних понять.

■ 2004 рік: Осетин Віталій Калоєв (рос. Калоев) позбавив життя Пітера Нільсона на порозі його власного дому в Швейцарії. Останній працював диспетчером, коли дружина і двоє дітей Калоева загинули в авіакатастрофі, відомій як «Зіткнення над Баденським озером 1 липня 2002 року». якого Калоєв вважав Нільсона винуватим у смерті своїх рідних. Як встановив суд, Калоєв показав Нільсону фото дружини та дітей і запропонував вибачитися; після відмови вибачитися, Калоєв стверджував, що своїх дій не пам'ятає. 2005 року швейцарський суд засудив Калоєва до 8 років ув'язнення, згодом вирок було визнано надмірним в апеляційній інстанції. 2007 року Калоєв повернувся до Росії.

■ 1995 рік: чеченець Шаміль Басаєв, головуючи на так званому «Воєнно-польовому суді центрального фронту Чеченської Республіки Ічкерія за злочини проти держави і Чеченського народу ...» засудив до «вищої міри через розстріл» Аміра Закаєва, 1940 року народження, учителя за професією, який виконував обов'язки глави адміністрації Мідянського району Чечні (так званий «суд» та виконання «вироку» зафіксовано на відео; джерело: фрагмент документального фільму «Война в Чечне» (1996, режисер О. Арсоновський; 51:30 — 56:27 хвилина хронометражу фільму).

■ 1981 рік: Маріанне Бахмаєр (Bachmeier) в судовій залі під час процесу застрелила обвинуваченого в убивстві її доньки. Деталі та обґрунтування: Бахмаєр визнала (в одному з інтерв'ю), що діяла продумано й холоднокровно, аби «здійснити правосуддя» над обвинуваченим і попередити поширення ним «іншої неправди» щодо доньки Анни. Її засуджена до 6 років за вбивство та незаконне носіння зброї. Звільнено від відбування покарання через 3 роки через хворобу раку.

■ 1981 рік: Пхулан Деві, згодом відома як «Королева бандитів», наказала розстріляти своїх кривдників у зґвалтуванні й інших жителів села Бехмай (Індія), перших — вважаючи кривдниками, інших — за відмову видати інших своїх кривдників, які, начебто, належали до представників вищої касти. Згодом здалася властям, тривалий час перебувала в в'язниці, обвинувачена й, зрештою, звільнена з під варти. Стала політиком. Убита найманим убивцею, що мстив помста за численних убитих у селі Бехмай.

■ 1977 рік - донині: Sea Shepherd Conservation Society — неурядова організація, зареєстрована в США, що має на меті розслідування, забезпечення дотримання законів і захист живої природи моря. Керуючись, за твердженням організації, нормами міжнародного права, організація проводить активні операції, часом із застосуванням сили й морської техніки, протидіючи, на їхню думку, неправомірним діям, як-от вилову китів, морських котиків тощо. За даними організації, в процесі операцій ними затоплено більше 10 суден (Джерело: www.seashepherd.org/).

339

Шишкін В. І. Самосуд // Юридична енциклопедія. — К., 2003. — Т. 5: П—С. — С. 418.

340

Там само.

341

Цит. за: Мойєр Д. Антропологія // Антропологія права: філософський та юридичний виміри (стан, проблеми, перспективи). Матеріали Першого всеукраїнського «круглого столу» (м. Львів, 16-17 вересня 2005 р.) — Львів: Край, 2006. — С. 310—311.

342

Дет.: Бігун В. С. Справа Сюрюджу, що сколихнула Німеччину в 2005-2006 рр. // Юридична газета. — 2006. — № 9 (69) (18.05). — С. 16. Обставини справи екранізовано в фільмі німецького режисера Ф. Аладаг «Чужа» (Die Fremde, 2010).

Подібні «вбивства честі» на релігійному ґрунті та реакція офіційних властей на них зустрічалися в різні часи, зокрема й радянську добу. Наприклад. у книжці І. Перлова «Законность и правосудие» (1959) відзначається: «...зустрічаються ще подекуди звірячі вбивства на релігійному ґрунті. Житель Туркмен-Калинського району Марійської області Туркменської РСР Ялкаб Тара, що належить до духовного мусульманському роду, заборонив своїй дочці комсомолці Більбіль Ялкабовой вчитися, засватавши її за людину, яку вона раніше навіть не бачила. Не бажаючи виходити заміж, Більбіль потайки від батьків поїхала в Марі, щоб вступити до педагогічного інституту. За релігійними законами, жінка, яка порушила заповіти шаріату, повинна померти. І батько-нелюд вирішив привести «вирок» у виконання. Слідом за Більбіль у Марі їдуть її брат Ягшигельди і дядько Нургельді Тара, які за допомогою закоренілого злочинця, не раз судимого X. Шабазова і людини без певних занять Д. Аганіязова, що отримали 5 тисяч рублів за участь у вбивстві, по-звірячому вбивають Більбіль і її друга комсомольця Меред Атаєва. Звірячий злочин нелюдів-фанатиків викликав гнівне обурення громадськості. Марійський обласний суд, що розбирав справу в клубі Марійського педагогічного училища, засудив всіх вбивць до розстрілу» (Перлов И. Д. Законность и правосудие. — М., 1959. — С. 29).

343

Думка судді Верховного суду США Дж. Стюарта у справі «Фурман проти Джорджії» (Furman v. Georgia, 408 U.S. 238, 308) (1972) щодо конституційності смертної кари в США.

344

Bonaparte Ch. J. Lynch Law and Its Remedy // Yale Law Journal. - 1899. - May. - № 8. - P. 336.

345

Сірий М. І., Тертишник В. М. Судочинство // Юридична енциклопедія. — К., 2003. — Т. 5. — С. 718.

346

Малишев Б. В. Судовий прецедент у правовій системі Англії. — К., 2008. — С. 50.

347

Концепція вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, схвалена Указом Президента України від 10.05.2006 № 361/2006.

348

Див., напр.: Погорілко В. Ф., Федоренко В. Л. Конституційне право України: Підручник. — К., 2006. — 338 с. — С. 271, С. 274; Фрицький О. Ф. Конституційне право України: Підручник. — 2.вид. — К., 2004. — 509 с. — С. 415; Селіванов А. О., Рудюк Н. С., Фесенко Є. В., Кривенко Л. І., Бакланова Л. В. Організація судової влади в Україні: Перший аналіз нормативного змісту Закону України «Про судоустрій України». — К., 2002. — 111 с. — С. 102, С. 104.

349

Див., напр.: Петрухин И. Л. Правосудие: время реформ. — М.: Наука, 1991. — С.160; Семенов В. М. Суд и правосудие в СССР. — М., 1984. — С.19-20; Суд и правосудие в СССР: Учебник / Под ред. Б. А. Галкина. — М., 1981. — С.36; Суд, прокуратура и органы расследования в СССР. - Волгоград, 1978. — С. 9.

350

Див., напр.: Голоднюк М. Н. Вопросы совершенствования законодательства о преступлениях против правосудия // Государство и право на рубеже веков / Мат. всерос. конференции. Криминология. Уголовное право. Судебное право. — М.: ИГПРАН, 2001; Боботов С. В. Правосудие в правовом государстве / Право как социокультурная ценность / Материалы конференции. — М.: Российская Правовая Академия, 2001.

351

Калашникова А. А. Судопроизводство как объект уголовно-правовой охраны // Труды юридического ф-та СевКавГ- ТУ: Сб. научных трудов. Выпуск 2. - Ставрополь: СевКавГ- ТУ, 2004. - 216 с. — С. 122-131.

352

Аргументований виклад цього положення знаходимо в В. О. Навроцького (Навроцький В. О. Злочини проти правосуддя: Лекції для студентів юридичних факультетів / Львівський державний університет ім. І. Франка. Юридичний факультет. — Львів, 1997. — 48 с.). На його думку, «в кримінальному законі не визначений зміст самого поняття «правосуддя», що породжує труднощі й спори стосовно визначення кола суспільних відносин, які підлягають кримінально-правовій охороні відповідними нормами» (Там само. — С. 4). З'ясовуючи «точний зміст» поняття «правосуддя», В. Навроцький ставить такі три запитання. Які органи здійснюють правосуддя? Що є предметом діяльності по відправленню правосуддя? Який зміст має діяльність по відправленню правосуддя? Відтак намічає «принаймні два підходи. Суть розбіжностей полягає в тому, охоплюються цим поняттям діяльність лише судових, чи й інших правоохоронних органів. Перша позиція базується на буквальному розумінні слова «правосуддя» як діяльність лише судів по розгляду справ, віднесених до їх юрисдикції. Для такого розуміння є підстави насамперед в Конституції України, стаття 124 якої передбачає... Проте спірним є, перше, що «в самій Конституції сплутано два далеко не тотожні поняття: те, що в розділі VIII іменується «Правосуддя» насправді стосується судової влади. По-друге, суд, як і будь-який державний орган не є самодостатнім, не може діяти без взаємодії з іншими спеціалізованими державними інституціями, зокрема тими органами, які готують кримінальні справи до судового розгляду....та які займаються виконанням судових рішень. Об'єктивність, справедливість та законність правосуддя не може бути забезпечена, якщо вказані органи будуть діяти неправильно, вчинятимуть посягання на їх діяльність. Тому правосуддя як функція держави здійснюється виключно судами, але забезпечується правильною роботою й спеціальних правоохоронних органів. По-третє, концепція, згідно з якою правосуддя включає в себе виключно судову діяльність, не узгоджується з нормами чинного КПК — передбачаються відповідальність за посягання на правильну діяльність саме не судів, а інших органів. Тому більш переконливою слід визнати другу позицію, відповідно до якої правосуддя (в тому значенні, в якому його вживає кримінальне законодавство) - це діяльність як судів, так і органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, а також органів, які відають виконанням судових рішень» (Там само). Як далі відзначає автор «правосуддя — це державна діяльність. Тому так зване «громадське правосуддя» - діяльність громадських формувань з охорони порядку, товариських судів та інших самодіяльних організацій — це не здійснення правосуддя, а моральне виховання порушників правових та моральних норм специфічними методами громадського впливу. Такі органи самі не здійснюють правосуддя як державно-владної діяльності, а лише сприяють відповідним державним органам» (С. 9). Правознавець також визначає «Предмет діяльності по здійсненню правосуддя», відзначаючи, що «Правосуддя полягає в розгляді і вирішенні конкретних справ» (С. 9). Загалом же, на його думку, «Правосуддя — це суспільні відносини, які існують в зв'язку з процесуальною діяльністю компетентних державних органів (дізнання, попереднього розслідування прокуратури, суду та органів виконання рішень) по розслідуванню, судовому розгляду, прийняттю і виконанню рішень, вироків, ухвал та постанов по кримінальних, цивільних та адміністративних справах» (С. 11-12).

353

Правосуддя: філософське та теоретичне осмислення. — К., 2009. — С. 114.

354

Футей Б. Становлення правової держави в Україні: 19912005. 2-е вид. - К., 2005. - С. 48.

355

Конституція незалежної України: Кн. 1. — К., 1995. — С. 75.

356

Там само. — С. 168—169.

357

Там само. — С. 235.

358

Там само. — С. 302.

359

1. Конституція Естонії (1996) у статті 146 проголошує: «Правосуддя здійснюється тільки судом» (англійською мовою: «Justice shall be administered solely by the courts»; естонською мовою: «Oigust moistab ainult kohus»). Вживається і термін судочинство («До системи судочинства» («The court system», «Kohtususteem») (ст. 148)). Подібне положення міститься і в Конституції Литви (1992): «Правосуддя ... здійснюється лише судами» («... justice shall be administered only by courts»; «Teisingum^ ... vykdo tik teismai») (ст. 109). Конституція Латвії (1992) зазначає у статті 86 про «здійснення правосуддя» («Decisions in court proceedings»; «Tiesu var spriest»). Цит. за: Конституція незалежної України: у 3 кн. — К., 1995. — Книга 1. — С. 47. Цит. мовою оригіналу за лінками: http://www.saeima.lv/Likumdosana/likumdosana_satversme.html (латинською мовою), http://www.saeima.lv/Likumdosana_eng/likumdosana_satversme.html (англійською мовою).

360

2. Конституція Республіки Білорусь, зокрема, встановлює: «Судебная власть в Республике Беларусь принадлежит судам. ... Судоустройство в Республике Беларусь определяется законом («The courts shall exercise judicial power in the Republic of Belarus. The judicial system in the Republic of Belarus shall be determined by the law») (ст. 109). Говориться, що «Суды осуществляют правосудие на основе Конституции и принятых в соответствии с ней иных нормативных актов» («Justice shall be administered on the basis of the adversarial proceedings and equality of the parties involved in the trial») (ст. 115). Цит. мовою оригіналу за лінком офіційного сайту Президента Республіки Білорусь (http://www.president.gov.by/press19332.html#doc).

361

3. Конституція РФ (1993) регламентує (розділ 7: Судова влада; Judiciary): «1. Правосудие в Российской Федерации осуществляется только судом. 2. Судебная власть осуществляется посредством конституционного, гражданского, административного и уголовного судопроизводства» («1. Justice in the Russian Federation shall be administered only by law courts. 2. Judiciary power shall be exercised to constitutional, civil, administrative and criminal process») (ч.ч. 1, 2 ст. 118). «3. Судопроизводство осуществляется на основе состязательности и равноправия сторон. 4. В случаях, предусмотренных федеральным законом, судопроизводство осуществляется с участием присяжных заседателей» («The trial shall be conducted on an adversarial and equal basis. In cases stipulated by federal law trials shall be held by jury») (ч.ч. 3, 4 ст. 123). Цит. переклад за лінком Університету Бакнел (http://www.departments.bucknell.edu/russian/const/ch7.html)

362

Коментар до Конституції України / 2-е вид., випр. та доп. — К.: Інститут законодавства ВР України, 1998. — 412 с. — С. 289.

363

Абзац перший пункту 3 Ухвали Конституційного Суду України № 44-з від 14 жовтня 1997 року про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним зверненням державного зовнішньоекономічного підприємства «Славутич-Сталь» щодо тлумачення статті 124 Конституції України і Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж».

364

Абзац третій пункту 4 Рішення Конституційного Суду України № 1-рп/2008 від 10 січня 2008 року (справа про завдання третейського суду).

365

Абзаци 6-8 пункту 2.1 Висновку Конституційного Суду України № 3-в/2001 від 11 липня 2001 року (справа про Римський Статут).

366

Абзац другий пункту 3 Ухвали Конституційного Суду України № 44-з від 14 жовтня 1997 року про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним зверненням державного зовнішньоекономічного підприємства «Славутич-Сталь» щодо тлумачення статті 124 Конституції України і Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж».

367

Абзац п'ятий пункту 4 Рішення Конституційного Суду України № 1-рп/2008 від 10 січня 2008 року (справа про завдання третейського суду).

368

Абзац третій пункту 7 Висновку Конституційного Суду України № 1-в/2002 від 16 жовтня 2002 року у справі за зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності проекту Закону України «Про внесення змін і доповнень до Конституції України» вимогам статей 157 і 158 Конституції України (справа щодо внесення змін до статей 81, 82, 85, 87, 89, 90, 94, 97, 98, 106, 111, 112, 113, 114, 115, 116, 118, 122 Конституції України та доповнення її статтею 89-1).

369

Абзац шостий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України № 3-рп/2003 від 30 січня 2003 року (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора).

370

Абзац другий пункту 3 Рішення Конституційного Суду України № 8-рп/2002 від 07 травня 2002 року (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб).

371

Малишев Б. В. Цит. праця. — С. 24.

372

Там само. — С. 26.

373

Там само. — С. 26, 304.

374

Там само. - С. 26-28.

375

Максимов С. И. Правовая реальность: опыт философского осмысления. — Х., 2002. — С. 186.

376

Вступ до теорії правових систем. — К., 2006. — С. 11.

377

Абзац шостий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України № 3-рп/2003 від 30 січня 2003 року (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора).

378

Матеріал, покладені в основу фрагменту дослідження, апробовано в доповіді автора на Міжнародному «круглому столі» «Антропологія права: філософський та юридичний виміри (стан, проблеми, перспективи)» (м. Львів, 4-5 грудня 2009 року). Розгорнуту доповідь опубліковано як наукових статтях автора: Бігун В. С. Правосуддя як здійснення народовладдя. Присяжне анулювання закону // Антропологія права: філософський та юридичний виміри (стан, проблеми, перспективи): Матеріали Міжнародного «круглого столу» (м. Львів, 4-5 грудня 2009 року). — Л., 2009. — С. 17-30; Правосуддя як форма здійснення судової влади народом. Анулювання закону судом присяжних // Держава і право. — 2010. — Вип. 47. — С. 26-33.

379

Шишкін В. І. Суд присяжних // Юридична енциклопедія. — К., 2003. — Т. 5. — С. 689.

380

Михеєнко М. М. Журі // Юридична енциклопедія. — К., 1999. — Т. 2. — С. 442.

381

Шишкін В. І. Там само.

382

Broeder D. W. The Functions of the Jury: Facts or Fictions? // University Chicago Law Review. — 1954. — № 21. — P. 386

383

Тарасов В. Ю. Институт правосудия в системе разделения властей (Теоретико-правовой аспект): Дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01. — Санкт-Петербург, 2002. — 148 c. «Правосудие представляет собой элемент системы разделения властей, комплексный институт государственной власти...» (С. 11). «Концептуальное оформление принципа разделения властей представляет собой новый этап, качественную фазу эволюции функционального подхода к пониманию феномена «государство»..» (С. 10).

384

Ухвала Конституційного Суду України № 44-з від 14 жовтня 1997 року про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним зверненням державного зовнішньоекономічного підприємства «Славутич-Сталь» щодо тлумачення статті 124 Конституції України і Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» (абзац перший пункту 3 Ухвали) // Офіційні дані про публікацію не введено. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi- bin/laws/main.cgi?nreg=vz44u710-97.

385

Тернавська В. М. Інститут суду присяжних в Україні (історико-правовий аспект): автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. — К., 2007. — С. 7.

386

Farnham D., Jury Nullification: History Proves It's Not a New Idea // Criminal Justice. — 1997. — Winter. — P. 4-14.

387

Pound R. Law in Books and Law in Action // American Law Review. - 1910. - № 44. - P. 18.

388

Pepper D. A. Nullifying History: Modern-Day Misuse of the Right to Decide the Law // Case Western Reserve Law Review. - 2000. - P. 599 ff.

389

Дет.: Brown D. K. Jury Nullification within the Rule of Law // Minnesota Law Review. - 1997. - № 81. - P. 1149-1150.

390

Шемшученко Ю. С., Бобровник С. В. Законність // Юридична енциклопедія. - К., 1999. - Т. 2. - С. 498-499.

391

Погребняк С. П. Основоположні принципи права: Авто- реф. дис... док. юрид. наук: 12.00.01 / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. - Х., 2009. - 36 с. (Автор зазначає, що «формальний аспект, який традиційно асоціюється з принципом законності, є лише першим рівнем ідеї верховенства права». - Там само. - С. 6).

392

Kadish M. R. & Kadish S. H. Discretion to Disobey: A Study of Lawful Departures from Legal Rules (1973).

393

Conrad C. S. Jury Nullification as a Defense Strategy // Tex. F. on C.L. & C.R. 1995. - № 2. - P. 1 ff.

394

Mirkin H. G. Judicial Review, Jury Review & the Right of Revolution Against Despotism // Polity. — 1973. — № 6. — P. 38 ff.

395

Дет.: Conrad C. S. Jury Nullification: The Evolution of a Doctrine. What you should know about the powers of the jury. — Carolina, 1998.

396

Harrington M. P. The Law-Finding Function of the American Jury // Wisconsin Law Review. — 1999. — № 337 ff.

397

DeWolfe Howe М. Juries as Judges of Criminal Law // Harvard Law. Reviw. — 1939. — № 52. — P. 582 ff.

398

Parmenter A. J. Nullifying the Jury: «The Judicial Oligarchy» Declares War on Jury Nullification // Washburn Law Journal. — 2007. — № 46. — P. 379-428.

399

Порів.: досвід Російської Федерації в авторському викладі правознавця та судді Конституційного суду РФ М. В. Вітрука: Понимание и толкование конституции // Витрук Н. В. Верность конституции. — М., 2008. — С. 129-146; досвід Ізраїлю в контексті сучасних дискурсів філософії права: Barak A. Purposive Interpretation in Law / Translated from the Hebrew by Sari Bashi. — Princeton, N.J.: Princton University Press, 2005. — XX, 423 p.; Barak A. The Judge in a Democracy / Aharon Barak. Princeton, N.J. : Princeton University Press, 2006. — XXI, 332 p.

400

Куфтирєв П. В. Суддівський розсуд у теорії права: автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 [Електронний ресурс] / П. В. Куфтирєв; Інститут законодавства Верховної Ради України. — К., 2009. — С. 4-5.

401

З позицій радянської теорії права, вважалося, що ця «школа відкрито і нахабно проповідує свавілля, насильство, необмеженість судового розсуду, відхід у внутрішній психологічний світ при вирішенні правових питань, коротше кажучи, все, що так необхідно сучасним імперіалістам для ломки своєї власної законності, для утиску зростаючого національно-визвольного і робітничого руху». Пиголкин А. С. Буржуазные теории права на службе реакции и произвола // Правоведение. — 1958. — № 3. — С. 58.

402

Дворкін Р. Серйозний погляд на право / Пер. з англ. А. Фролкін. — К.: Основи, 2000. — С. 47-55.

403

Там само. — С. 47.

404

Там само.

405

Там само.

406

Там само. — С. 47-48. Як ще один приклад, щоби «відрізнити принципи (в загальному розумінні цього слова) від правил», автор наводить справу нью-йоркського суду 1889 року у знаменитій справі «Ріг проти Палмера» (Riggs v. Palmer), який «мав вирішити, чи може спадкоємець, названий у заповіті свого діда, отримати вказану в цьому заповіті спадщину, попри те, що заради неї він убив свого діда. Суд розпочав міркування з такого засновку: «Цілком вірно, що згідно із законодавчими актами, якими регламентуються складання, перевірка і виконання заповітів та передача майна, якщо їх тлумачити буквально і якщо їхньої сили та виконання ніяким чином і ні за яких обставин не можна відрегулювати чи змінити, це майно має бути передане вбивці». Але далі суд зауважив, що «дію та виконання всіх законів, а також усіх контрактів можна регулювати за допомогою універсальних, фундаментальних правил загального права. Нікому не дозволено одержати вигоду обманним шляхом, дістати перевагу через порушення законних прав, покласти в основу будь-якої вимоги вчинене власноруч беззаконня чи набути майно завдяки власному злочинові». Вбивця не одержав спадок» (Там само. — С. 48).

407

Ackerman B. We the People, Volume 1, Foundations. — Harvard University Press, 1991.

408

Див. напр..: Бігун В. С. Правосуддя як здійснення народовладдя. Присяжне анулювання закону // Антропологія права: філософський та юридичний виміри (стан, проблеми, перспективи): Матеріали Міжнародного «круглого столу» (м. Львів, 4-5 грудня 2009 року). — Л., 2009. — С. 17-30; Його ж: Правосуддя та режими здійснення судової влади: судова аристократія, судова олігархія та судова демократія // Юридична Україна. — 2010. — № 3.

409

Гаврилов М. І. Філософія демократичної державності: Автореф. дис... д-ра філос. наук: 09.00.03 [Електронний десурс] / Дніпро петровський національний уніве рситет. — http://www.nbuv.gov.Ua/a rd/2007/07gmifdd.zip

410

Рикёр Поль. Государство и насилие // Рикёр Поль. История и истина / Пер. с фр.; — СПб.: Алетейя, 2002. — 400 с. — C. 274.

411

Юркевич П. Д. Історія філософії права; Філософія права; Філософський щоденник : Рукописна спадщина. — 2. вид. — К., 2000. — С. 222.

412

Рабінович П. М. Державна влада // Юридична енциклопедія. — К., 1999. — Т. 2. — С. 85-86.

413

Лисенков С. Л. Поділ влади // Юридична енциклопедія. — К., 2002. — Т. 4. — С. 607.

414

Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави: Навч. посібник. — Вид. 10-те, доп. — Львів, 2008. — С. 49.

415

Шемшученко Ю. С. Правова держава // Юридична енциклопедія. — К., 2003. — Т 5. — С. 36.

416

Мироненко О. М. Констан де Ребек Бенжамен Анрі // Юридична енциклопедія. — К., 2001. — Т. 3. — С. 270.

417

Підпункт 2 п. 1 Окремої думки судді Конституційного Суду України Бринцева В.Д. стосовно Рішення Конституційного Суду України від 16.05.2007 № 1-рп/2007 у справі про звільнення судді з адміністративної посади // Офіційний вісник України. — 2007. — 11.06. — № 40. — Стор. 71. — Стаття 1589.

418

Шаповал В. М. Отримання (стримування) і противаги // Юридична енциклопедія. — К., 2003. — Т. 5. — С. 669.

419

Абзац перший пункту 2 Рішення Конституційного Суду України від 24.06.1999 № 6-рп/99 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 19, 42 Закону України «Про Державний бюджет України на 1999 рік» (справа про фінансування судів) // Офіційний вісник України. — 1999. — № 28. — 30.07. — Стор. 169.

420

Сірий М. І. Судова влада // Юридична енциклопедія. — К., 2003. — Т. 5. — С. 669.

421

Погорілко В. Ф., Мисуно А. В. Судова влада // Політологічний енциклопедичний словник. — К., 2004. — С. 644.

422

Горбатенко В. П. Аристократія // Юридична енциклопедія. — К., 1998. — Т. 1. — С. 142.

423

Дет.: Розділ 4.5. Місце та роль юридичної професії у правових системах загального права в кн.: Луць Л. А. Сучасні правові системи світу. Навчальний посібник. — Львів: юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, 2003. — 234 с.

424

Stras D. R., Scott R. W. Retaining Life Tenure: The Case for a «Golden Parachute» // Washington University Law Quarterly. — 2005. — P. 1397.

425

Мироненко О. М. Руссо // Юридична енциклопедія. — К., 2003. — Т. 5. — С. 389.

426

Цит. за: Berman M. N. Originalism is Bunk // New York University Law Review. — 2009. — № 84. — P. 51.

427

Levinson T. Confrontation, Fidelity, Transformation: The «Fundamentalist» Judicial Persona of Justice Antonin Scalia // Pace Law Review. — 2006. — № 26. — P. 471.

428

Ibid.

429

Lipkin R. J. We are All Judicial Activists Now // University of Cincinnati Law Review. — 2008. — № 77. — P. 183.

430

Горбатенко В. П. Олігархія // Юридична енциклопедія. — К., 2002. — Т. 4. — С. 262.

431

Там само.

432

Green В. А., Roiphe R. Regulating Discourtesy on The Bench: a Study in the Evolution of Judicial Independence // New York University Annual Survey of American Law. — 2009. — № 64. — P. 517-518.

433

Ibid.

434

Див., напр.: Franck J. M. Against the Imperial Judiciary: The Supreme Court vs. the Sovereignty of the People (1996); Meese E. III. The Imperial Judiciary-And What Congress Should Do About It // Policy Review. — 1997. — Jan.-Feb. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http:// www.hoover.org/publications/policyreview/3574172.html; Krauthammer C. Our Imperial Judiciary // Time. — 2000. — Decеmber 4. — P. 46. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http:// www.time.com/time/printout/0,8816,998639,00.html; Lazarus S. The Most Dangerous Branch? // Atlantic. — 2002. — June. — P. 24. Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.theatlantic.com/doc/print/200206/lazarus; Bork R. H. Bork R. H. Our Judicial Oligarchy // First Things. — 1996. — № 67. — P. 21-24. Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.leaderu.com/ftissues/ft9611/articles/bork.html

435

Державна ж влада здійснюється, в одній зі своїх форм, у формі судової влади. Оскільки влада належить народу, який є її джерелом, то народ здійснює її, зокрема судову владу, в формі судочинства. В силу характеру влади та специфіки організації судової влади (централізація, ієрархічність, компетентність, роль у боротьбі за владу тощо) функція судової влади стала уявлятися як суто державна функція. Натомість, як зазначалося вище, за деякими уявленнями, правосуддя є функцією, делегованою державі громадянським суспільством для вирішення спорів і задоволення його потреб та інтересів. Надмірне ж одержавлення функції здійснення правосуддя призводить до диспропорції та колізій інтересів громадянського суспільства та держави. Україна рухається у цьому ж напрямі: в радянські часи судді обиралися громадами за специфічних соціально-політичних умов. Суди називалися «народними» і правосуддя в них відправляли професійні судді та народні засідателі. Залишається предметом змістовних досліджень, чи було це «виглядом», чи відображенням сутності здійснення народовладдя в правосудді. Водночас, із початку 1990-их років відбувається процес того, що має ознаки відчуженням судової влади від народу. Правосуддя відправляється, за певними винятками, суддями одноособово. Попри положення Конституції України про те, що «Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних» (ч. 3 ст. 124), роль інституту народних засідателів применшується, зокрема його виведено зі структури Верховного Суду України. Впровадження інституту суду присяжних відкладається під приводом того, що народ немає професійної здатності відправляти правосуддя, чим це питання вирішується за народ. Як наслідок, відбувається змістовний розрив у практичному здійсненні народом судової влади, наслідком якого є з одного боку, суцільне одержавлення функції здійснення правосуддя, а з другого, відчуження її від народу як джерела влади.

436

Wright R. G. The Distracting Debate over Judicial Review // University of Memphis Law Review. — 2008. — № 47. — P. 62-63.

437

Harel A. Rights-Based Judicial Review: A Democratic Justification // Lаw & Philosophy. — 2003. — № 22. — P. 247.

438

Мурашин Г. О. Демократія // Юридична енциклопедія. — К., 1999. — Т. 2. — С. 61.

439

Горбатенко В. П. Безпосередня демократія // Юридична енциклопедія. — К., 1998. — Т. 1. — С. 214.

440

Цит. за: Бернюков А. М., Бігун В. С., Лобода Ю. П., Малишев Б. В., Погребняк С. П., Рабінович С. П. Правосуддя: філософське та теоретичне осмислення / В.С. Бігун (відп.ред.). — К., 2009. — С. 49. Дет.: Кудрявцева Т. В. Народный суд в демократических Афинах. — М.: Алетейя, 2008. — 464 с.

441

Маляренко В. Т. Народний суд // Юридична енциклопедія. — К., 2002. — Т. 4. — С. 62.

442

Цит. за: State Council, White Paper, Building Political Democracy in China (October 19, 2005) [Електронний ресурс]. — Режим доступу: www.china.org.cn/english/2005/Oct/145718.htm#11.

443

Дет. див., напр., підрозділ монографії, присвячений присяжному анулюванню закону

444

Правозахисний смисл можна вважати традиційним. Так, наприклад, він проголошувався одним із ключових і в радянський час України. «Захист прав і інтересів трудящих - одна з найважливіших ділянок діяльності радянського суду протягом славної півстолітньої історії нашої держави. Людина з її потребами завжди була і є в центрі уваги Комуністичної партії і Радянського уряду» (Зайчук В. Г. 50 років радянського правосуддя. — Киев: То-ва «Знання», 1967. — 47 с. — С. 31).

445

Сірий М. І. Право на судовий захист // Юридична енциклопедія. — К., 2003. — Т. 5. — С. 29.

446

Білоусов Ю. В. Строк звернення до суду як передумова права на судовий захист у справах адміністративної юрисдикції // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. — 2004. — № 1-2 (9-10). — С. 146.

447

Дашутін І. В. Правове регулювання судового захисту трудових прав громадян: автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.05 [Електронний ресурс] / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. — Х., 2008. — С. 12. — Режим доступу: http://www.nbuv.gov.Ua/ard/2008/08divtpg.zip

448

Тимченко Г. П. Способи та процесуальні форми захисту цивільних прав: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.03 [Електронний ресурс] / Нац. юрид. акад. України ім. Я. Мудрого. — Х., 2002. — С. 11. — [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/ard/2002/02tgpzcp.zip

449

Дашутін І. В. Правове регулювання судового захисту трудових прав громадян: автореф. дис... канд. юрид. Наук: 12.00.05 [Електронний ресурс] / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. — Х., 2008. — С. 6, 12. — Режим доступу: http://www.nbuv.gov.Ua/ard/2008/08divtpg.zip

450

Кельман М. С. Конституційний контроль як засіб захисту конституцій у національних правових системах континентального права: Автореф. дис... канд. юрид. Наук: 12.00.02 [Електронний ресурс] / НАН України. Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького. — К., 2001. — С. 13. — Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/ard/2001/01kmsskp.zip

451

Там само.

452

Там само.

453

Маляренко В. Т. Перебудова кримінального процесу України в контексті європейських стандартів: теорія, історія і практика: Автореф. дис... д-ра юрид. наук: 12.00.09 [Електронний ресурс] / Нац. юрид. акад. України ім. Я.Мудрого. — Х., 2005. —С. 11. — http://www.nbuv.gov.ua/a rd/2005/05mvttip.zip

454

Рекецька І. Р. Судова влада в контексті демократичної трансформації українського суспільства: Автореф. дис... канд. політ. наук: 23.00.02 / Одеська національна юридична академія. — О., 2003. — 16 с. — Режим доступу: www.nbuv.gov.ua/ard/2003/03rirtus.zip

455

Шевчук С. Судовий захист прав людини: практика Європейського Суду з прав людини у контексті західної правової традиції. — К.: Реферат, 2006. — 848 с.

456

Маляренко В. Т. Перебудова кримінального процесу України в контексті європейських стандартів: теорія, історія і практика: Автореф. дис... д-ра юрид. наук: 12.00.09 [Електронний ресурс] / Нац. юрид. акад. України ім. Я.Мудрого. — Х., 2005. — С. 29. — http://www.nbuv.gov.Ua/a rd/2005/05mvttip.zip

457

Пушкар П. В. Угода про визнання вини у сучасному кримінальному процесі: порівняльно-правове дослідження: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.09 [Електронний ресурс] / Академія адвокатури України. — К., 2005. — С. 11. — Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/ard/2005/05ppvppd.zip

458

Там само.

459

Порів.: На думку В. М. Тертишника, «угоди про визнання вини, відомі зарубіжним правовим системам, не виключають, а напроти - збільшують ризик судової помилки. Вони неприйнятні для нашої правової системи і не можуть бути запропоновані для втілення у кримінально-процесуальному праві України. Принципова різниця між угодою про визнання провини і мировою угодою та дійовим каяттям, передбаченими чинним законодавством України, полягає в принципових речах: в першому випадку предметом угоди є питання факту (чи винний підсудний і в чому його вина?), а в другому - питання відповідальності. Допустимим у кримінальному процесі України може вважатись лише компроміс, за якого вина обвинуваченого беззаперечно доказана матеріалами кримінальної справи, а компроміс здійснюється лише відносно питання про відповідальність обвинуваченого з огляду на те, що він активно сприяв встановленню істини та відшкодував потерпілому матеріальну й моральну шкоду» (Тертишник В. М. Верховенство права та забезпечення встановлення істини в кримінальному процесі України: монографія / Дніпропетровський держ. ун-т внутрішніх справ. — Д. : Ліра ЛТД, 2009. — С. 363).

460

Гурджа Ю. О. Правовий захист особи в кримінальному процесі України: теорія та методологія: автореф. дис... д-ра юрид. наук: 12.00.09 [Електронний ресурс] / Одес. нац. юрид. акад. — О., 2007. — 40 с. — Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/ard/2007/07gyoutm.zip. Варто лише зазначити, не вдаючися до дискусії, оскільки це не входить до нашого завдання, що в літературі «режим правової захищеності є мінімальною, але обов'язковою умовою більш масштабного правового стану, який іменується юридичною безпекою. Підкреслюється методологічне значення положення, яке розробляється у вітчизняній теорії права про рівні правової безпеки (А.Ф. Крижанівський)» (Там само. — С. 13).

461

Пашук Т. І. Право людини на ефективний державний захист її прав та свобод: Автореф. дис... канд. юрид. Наук: 12.00.01 [Електронний ресурс] / Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. — Л., 2006. — С. 12. — Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/ard/2006/06ptizps.zip

462

Там само. — С. 13.

463

Фурсов Д. А., Харламова И. В. Теория правосудия в кратком трехтомном изложении по гражданским делам. Том первый: Теория и практика организации правосудия. — М.: Статут, 2009. — С. 100.

464

Там само.

465

Юркевич П. Д. Історія філософії права; Філософія права; Філософський щоденник : Рукописна спадщина / В. Нічик (заг. ред.), Роланд Піч (упоряд.), В. Бишовець (дешифрування, пер. з рос. та нім.), М. Лук (упоряд.). — 2. вид. — К. : Редакція журналу «Український світ», 2000. — С. 222.

466

З-поміж головних правових цінностей Філософ права С. І. Максимов у роботі «Правова реальність як предмет філософського осмислення» (2002) виокремлює справедливість як головну правову цінність і розглядає різні її втілення, зокрема в правосудді. «Основною правовою цінністю є справедливість, яка може розумітися як прагнення діяти відповідно з правами та обов'язками, віддаючи кожному своє і забезпечуючи умови для реалізації здібностей кожного. Універсальне прагнення до справедливості і готовність настільки багатьох людей пожертвувати собою в ім'я справедливості вказує на те, що вона, подібно до свободи, має що виходить за рамки нашої повсякденності метафізичний вимір, в якому справедливість відкривається в своїй абсолютній аспекті. Справедливість (також і у формі правосуддя) є ферментної цінністю людського спільного життя, «материнської цінністю» для всіх соціальних, правових і політичних цінностей. Від здійснення справедливості багато в чому залежить все громадське життя людства. Перефразування відомого латинського вислову розкриває нам власне правової сенс справедливості: «Нехай здійсниться справедливість, щоб не загинув світ!» (Максимов С. И. Правовая реальность как предмет философского осмысления: Дис... д-ра юрид. наук: 12.00.12 / Национальная юридическая академия Украины им. Ярослава Мудрого. — Х., 2002. — С. 391).

467

Луцький І. М. Справедливість як філософсько-правова засада українського державотворення: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.12 / Національна академія внутрішніх справ України. — К., 2005. — С. 4-5. — С. 13.

468

Аристотель. Никомахова этика // Аристотель. Соч.: В 4-х т.: Пер. с древнегреч. — М.: Мысль, 1983. — Т. 4. — С. 153.

469

Порів.: Погребняк С. П. Правосуддя як справедливе судочинство // Правосуддя: філософське та теоретичне осмислення. — К., 2009. — С. 71-89.

470

Погребняк С. П. Основоположні принципи права (змістовна характеристика): монографія / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. — Х. : Право, 2008. — 240 с. (С. Погребеняк цитує працю: Морщакова Т. Г. Конституционная защита прав и свобод граждан судами Российской Федерации // Сравнительное конституционное обозрение. - 2004. - № 4 (49). — С. 125-126.)

471

Кондратюк О. В. Судова система та судочинство в Галичині у складі Австро-Угорщини (1867 - 19І8 рр.): Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 [Електронний ресурс] / Львів. нац. ун-т ім. І.Франка. — Л., 2006. — 20 с. — Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/ard/2006/06kovsau.zip

472

Стовба А. В. Правовая ситуация как онтологическая основа правовой реальности: дис... канд. юрид. наук: 12.00.12 / Национальная юридическая академия Украины им. Ярослава Мудрого. — Х., 2005. — С. 135-135.

473

Юркевич П. Д. Історія філософії права; Філософія права; Філософський щоденник : Рукописна спадщина. — 2. вид. — К., 2000. — С. 222.

474

Сакара Н. Ю. Проблема доступності правосуддя у цивільних справах: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.03 [Електронний ресурс] / Національна юридична академія України ім. Я. Мудрого. — Х., 2006. — С. 7. — Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/ard/2006/06snypcs.zip

475

Фулей Т. І. Застосування Європейської конвенції з прав людини при здійсненні правосуддя в Україні: навч.-метод. посіб. для суддів. — К., 2009. — С. 24-52. — Режим доступу: www.humanrights.coe.int/aware/G B/publi/materia ls/1110.pdf

476

Клименко К. О. Правозастосування в судовому адміністративному процесі України: автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.07 [Електронний ресурс] / Національний ун-т держ. податкової служби України. — Ірпінь, 2008. — С. 15. — Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/ard/2008/08kkoapu.zip

477

Маляренко В. Т. Неправосудний вирок, рішення, ухвала або постанова // Юридична енциклопедія. — К., 2002. — Т. 4: Н-П. — С. 147.

478

Тертишник В. М. Верховенство права та забезпечення встановлення істини в кримінальному процесі України: монографія / Дніпропетровський держ. ун-т внутрішніх справ. — Д. : Ліра ЛТД, 2009. — С. 362.

479

Дмитриченко І. В. Розмежування морських просторів між прибережними державами у міжнародному морському праві: теорія і практика: Автореф. дис... канд. юрид. Наук: 12.00.11 [Електронний ресурс] / НАН України. Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького. — К., 2003. — 16 с. — Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/ard/2003/03divptp.zip («У рішенні Міжнародного Суду ООН від 24 лютого 1982 р. (справа про розмежування континентального шельфу між Лівією і Тунісом в затоці Габес) досліджується сутність справедливих принципів. Суд вказав, що термін «справедливі принципи» не може трактуватися в абстракції. Він відсилає до принципів і норм, котрі можуть бути придатними для досягнення справедливого результату. Суд визначив, що правова концепція справедливості [equity] є загальним принципом, який безпосередньо застосовується як право» (С. 10). М. З. Кулик «для забезпечення справедливого рішення делімітаційних спорів [пропонує] співвідносити обґрунтовано запитні площі (безвідносно до запитів іншої сторони) в частинах, що перетинаються з оспорюваною ділянкою просторів, які підлягають делімітації (релевантна зона) та «законно» належні морські простори з урахуванням таких запитів» (Кулик М. З. Шляхи оптимізації міжнародно-правового регулювання делімітації морських просторів: автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.11 [Електронний ресурс] / НАН України. Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького. — К., 2007. — С. 12. — Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/ard/2007/07kmzdmp.zip).

480

Герасіна Л. М., Панов М. І. Проблеми правової конфлікто- логії: феноменологічний, гносеологічний та праксеологічний аналіз / АПН України; Інститут держ. будівництва та місцевого самоврядування. — Х. : Прапор, 2004. — С. 19, цитується: «Серед конфліктологів є думка щодо необхідності розведення понять «правовий» і «юридичний» конфлікт (зокрема в Д. Зеркіна), яку ми принципово розділяємо. Зеркин Д. П. Основы конфликтологии: Курс лекций. — Ростов-на-Дону, 1998. — С. 60.

481

Там само. — С. 97.

482

Александров Ю. В. Справедливость в системе ценностей российской правовой культуры : Дис. ... канд. филос. наук : 24.00.01. — Великий Новгород, 2003. — C. 3-4.

483

Иванов В.В., Топоров В.Н. Древнее славянское право: архаичные мифопоетические основы и источники в свете языка // Формирование раннефеодальных славянских народностей. — М.: Наука, 1981. — С. 675-690. — С. 680.

484

Скуратівський А. В. Формування та розвиток правової культури в українському суспільстві (філософсько-правовий аналіз): Дис... канд. юрид. наук: 12.00.12 / Національна академія внутрішніх справ України МВС України. — К., 2004. — Там само. — С. 64.

485

Це яскраво показано, наприклад, у документальному фільмі Г. Франка «Вищий суд» (1987): засуджений за «подвійне вбивство» до вищої міри покарання - розстрілу 24-річний Валерій Долгов по-суті також вчиняє над собою самосуд совісті: каже, що молиться за те, щоби його клопотання про помилування не задовольнили, оскільки вважає, що не заслуговує жити (Высший суд [Видеозапись] / реж. Герц Франк; документальный фильм. СсСР/Литва (Рижская киностудия), 1987. — 69 мин. — Фильм вышел на экраны в 1987 г.).

486

Шестопал С. С. Неотомістський напрямок у французькій філософії права: концепція Жака Марітена: автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.12 / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. — Х., 2009. —С. 14. («Орієнтація природного права на справедливість особливо необхідна в тих випадках, коли позитивне право дає збій і стає необхідним створити нові юридичні правила. За Марітеном, легітимність Нюрнберзького Суду ґрунтувалася на переконанні в існуванні прав людини, які є первинними і вищими стосовно писаного законодавства і угод між урядами. Політичне суспільство повинне не дарувати людині, а визнавати і затверджувати ці права в якості універсально значущих. Жодна суспільна необхідність не може змусити скасувати або ігнорувати їх. Ця ідея не могла виникнути і одержати обґрунтування в рамках юридичного позитивізму, матеріалістичної або ідеалістичної філософії права»).

487

Мироненко О. М. Платон // Юридична енциклопедія. — К., 2002. — Т. 4. — С. 574.

488

Кони А. Ф. О праве необходимой обороны. — М., 1996. — С. 3. (Російською мовою: «Правосудие не может быть отрешено от справедливости».)

489

Тернавська В. М. Інститут суду присяжних в Україні (історико-правовий аспект): автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. — К., 2007. — С. 7.

490

Bonaparte Ch. J. Lynch Law and Its Remedy // Yale Law Journal. - 1899. - May. - № 8. — P. 336.

491

Hampshire S. Justice is Conflict. - Princeton, N.J.: Princeton University Press, 2001. - 120 p.

492

Рикер П. Торжество языка над насилием. Герменевтический подход к философии права // Вопросы философии. - 1996. - № 4. — С. 27-34. С. І. Максимов, зазначаючи думки П. Рікера, у цьому зв'язку відзначає: «Суд является регламентированной формой конфликта, а правосудие высказывает то, что общество в данный момент рассматривает как правовое состояние. Конечная же цель суда как института состоит в замене насилия языковым дискурсом, в том, чтобы [как отмечал П. Рикер] «способствовать общественному миру благодаря торжеству языка над насилием (курсив мой — С. М.)». В этом почти буквальном повторении заглавия работы Рикера и заключается гуманистическая направленность герменевтической концепции права». Максимов С. І. Правовая реальность как предмет философского осмысления: Дис... д-ра юрид. наук: 12.00.12 / Национальная юридическая академия Украины им. Ярослава Мудрого. — Х., 2002. — С. 141.

493

Філософія права : Навчальний посібник / О. Г. Данільян, Л. Д. Байрачна, С. І. Максимов та ін.; За заг. ред. О. Г. Дані- льяна. — К. : Юрінком Інтер, 2002. — С. 140.

494

Етимологічний словник української мови: У 7 т. / Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України. — К., 1985. — Т. 2. — С. 560.

495

Етимологічний словник української мови: У 7 т. / Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України. — К., 1985. — Т. 2. — С. 560.

496

Казміренко В. П. Конфлікт // Юридична енциклопедія. — К., 2001. — Т. 3. — С. 335.

497

Там само.

498

Єзеров А. Конституційний конфлікт як феномен та процес в Україні: монографія / Одеська національна юридична академія. — О. : Юридична література, 2008. — С. 22-24.

499

Котигоренко В. О. Етнічні протиріччя і конфлікти в сучасній Україні: політологічний концепт: Автореф. дис... д-ра політ. наук: 23.00.05 [Електронний ресурс] / НАН України; Інститут держави і права ім. В. М. Корецького. — К., 2005. — С. 6. — Режим доступу: http://www.nbuv.gov.Ua/ard/2005/05kvoupk.zip

500

Лавринович О. В. Виборче законодавство України та проблеми його вдосконалення: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.02 [Електронний ресурс] / НАН України. Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького. — К., 2001. — С. 10. — Режим доступу: http://www.nbuv.gov.Ua/ard/2001/01lovpjv.zip

501

Окрема думка судді Конституційного Суду України Кампа В. М. стосовно Рішення Конституційного Суду України від 17.12.2009 № 32-рп/2009.

502

Пропонується подолати обмеженість повноважень КСУ (щодо вже виданого акта), зокрема, «передбачити можливість вищих органів влади звертатися до суду з метою вирішення спору (конфлікту) також у ситуаціях, коли буде встановлено, що певна інституція втручається в здійснення не належних їй повноважень чи привласнила їх, або ж коли на суб'єкта звернення покладається завдання із вирішення питання, яке, на його переконання, лежить поза межами його компетенції» (Барабаш Ю. Г. Державно-правові конфлікти на сучасному етапі державотворення: конституційно- правовий аспект: автореф. дис... д-ра юрид. наук: 12.00.02 / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. - Х., 2009. - С. 14).

503

Барабаш Ю. Г. Державно-правові конфлікти на сучасному етапі державотворення: конституційно-правовий аспект: автореф. дис... д-ра юрид. наук: 12.00.02 / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. — Х., 2009. — C. 5.

504

Герасіна Л. М., Панов М. І. Проблеми правової конфліктології: феноменологічний, гносеологічний та праксеологічний аналіз / АПН України; Інститут держ. будівництва та місцевого самоврядування. — Х. : Прапор, 2004. — 112 с. (С. 19: «Серед конфліктологів є думка щодо необхідності розведення понять «правовий» і «юридичний» конфлікт (зокрема в Д. Зеркіна), яку ми принципово розділяємо. Зеркин Д. П. Основы конфликтологии: Курс лекций. — Ростов-на-Дону, 1998. — С. 104.

505

Козловський А. А. Юридична конфліктологія: діалектичні константи правового пізнання // Науковий вісник Чернівецького університету. — 2000. — Вип. 82. — С. 5-13.

506

Курдявцев В. Н. Юридический конфликт // Государство и право. — 1995. — № 9. — С. 10.

507

Там само. — С. 7.

508

Кузьменко О. В. Адміністративний процес у парадигмі права: Автореф. дис... д-ра юрид. наук: 12.00.07 [Електронний ресурс] / Київський національний ун-т внутрішніх справ. — К., 2006. — С. 19. — Режим доступу: http://www.nbuv.gov.Ua/a rd/2006/06kovppp.zip

509

Там само. — С. 21.

510

Крівцова В. М. Юридичний конфлікт як феномен правової дійсності: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.12 / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. — Х., 2005. — C. 4-5. — Режим доступу: http://www.nbuv.gov.Ua/ard/2005/05kvmfpd.zip

511

Там само. — C. 4-5.

512

Котигоренко В. О. Етнічні протиріччя і конфлікти в сучасній Україні: політологічний концепт: Автореф. дис... д-ра політ. наук: 23.00.05 [Електронний ресурс] / НАН України; Інститут держави і права ім. В. М. Корецького — К., 2005. — C. 25. — Режим доступу: http://www.nbuv.gov.Ua/ard/2005/05kvoupk.zip

513

Як відзначалося, конфлікт є «зіткненням протилежних інтересів». Інтереси, як усвідомлення та відображення потреб і прагнень, відображаються правом, охороняються законом. Зокрема, стверджується, що «для правильного розуміння поняття «охоронюваний законом інтерес» важливо враховувати й те, що конфлікт інтересів притаманний не тільки правовим і неправовим інтересам, а й конгломерату власне законних, охоронюваних законом і правом інтересів. Йдеться про виключно легітимні, але конкуруючі інтереси покупця і продавця, боржника і кредитора, наймача і наймодавця, споживача і товаровиробника, прокурора і адвоката, слідчого і підозрюваного тощо. Певною конфліктністю характеризуються і охоронювані законом та правом інтереси громадянина і держави, особи і суспільства, акціонера і акціонерного товариства, національні і загальнолюдські, приватні і публічні тощо» (Абзац четвертий пункту 3.5 Рішення Конституційного Суду України вiд 01.12.2004 № 18-рп/2004 у справі про охоронюваний законом інтерес). Плідним є дослідження співвідношення суспільних та особистих інтересів у кримінальному праві та процесі, де вирізняють поняття «законні інтереси». Стверджується, що «законні інтереси особи не можна зводити до прав, передбачених у законі, і реальної можливості користуватися наданими правами, як це іноді вважають. … правовим захистом користуються і деякі інтереси особи, які не одержали прямого закріплення у конкретному нормативному акті. Не кожен законний інтерес безпосередньо закріплюється державою у нормах права, деякі випливають із загальних його принципів. Для визнання інтересу законним важливо, щоб він не був протиправним, не суперечив закону. Законні інтереси особи, що не випливають безпосередньо зі змісту нормативного акта, існують і у галузі кримінального судочинства (Шпотаківська О. В. Суспільні та особисті інтереси у кримінальному судочинстві: Авто- реф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.09 [Електронний ресурс] / Нац. акад. внутр. справ України. — К., 2005. — С. 8-9. — Режим доступу: http://www.nbuv.gov.Ua/a rd/2005/05soviks.zip).

514

«Державно-правовий конфлікт» визначається як «категорія науки конституційного права», «гостра форма відкритого протистояння (конфронтація), яка виникає між декількома владними інститутами, владним інститутом (інститутами) та інститутами суспільства, соціальними спільнотами у зв'язку з завданнями шкоди (чи загрози завдання шкоди) авторитету влади», порушення нормального функціонування державного механізму, суттєвим відхиленням у діях (актах) від існуючої конституційної системи організації публічної влади, ухваленням рішення із порушенням процедури, прагненням суб'єктів політики, не наділених державно-владними повноваженнями, розширити (змінити) свій політико-правовий статус» (Барабаш Ю. Г. Державно-правові конфлікти на сучасному етапі державотворення: конституційно-правовий аспект: автореф. дис... д-ра юрид. наук: 12.00.02 / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. — Х., 2009. — С. 4-5).

515

Кримінально-правові конфлікти (злочини), чия сутність «зіткнення з узаконеними суспільством ідеологічно- моральними приписами і певними правовими нормами», розглядаються як передумова виникнення і реалізації компромісних норм, які розглядаються в площині «нетрадиційних шляхів врегулювання конфліктів, які інколи можуть або могли б бути більш ефективними, ніж класичні»(«частіше обмежується лише притягненням до кримінальної відповідальності»). «Компромісні норми - це норми, що гарантують особі, яка вчинила злочин, звільнення від кримінальної відповідальності або пом'якшення покарання за умови виконання нею визначених законом позитивних посткримінальних вчинків, які сприяють реалізації основних завдань кримінально- правової боротьби зі злочинністю» (С. 9). Проводиться розподіл компромісних норм на дві групи в залежності від того, кому було спричинено шкоду злочином (а значить, хто потерпілий): «злочинець - особа» і «злочинець - держава». Див.: Усатий Г. О. Компроміс як засіб вирішення кримінально-правового конфлікту: Автореф. дис... канд. юрид. Наук: 12.00.08 [Електронний ресурс] / Національна академія внутрішніх справ України. — К., 1999. — С. 8-9, 11. — Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/ard/1999/99ugovkk.zip

516

Помилковість ситуації такого конфлікту «відноситься не стільки до змісту, скільки до юридичної форми. На цій основі може виникнути конфлікт. Помилка в оцінці ситуації, з одного боку, не усуває позаюридичних мотивів конфлікту, і, відповідно, не знижує його гостроти. Наприклад, добросовісний набувач майна захищає його від власника, не знаючи ні своїх прав, ні прав супротивника і не зважаючи на законодавство. Якщо б він знав і дотримувався юридичної форми, то в нього б не виникло конфлікту із власником. З іншого боку, усвідомлення і виправлення помилки в юридичній формі, якщо саме вона породила конфлікт, може його припинити. Так, посадова особа, яка усвідомила законність дій представника влади, який штрафує його за екологічне правопорушення, навряд чи буде продовжувати конфлікт, а ймовірно, вживатиме заходів до усунення його причин». Юридическая конфликтология. Ч. 2. — М., 1994. — С. 9.

517

Детальніше про розмежування категорій (понять) «конфлікт», «суперечність», «проблема», «колізія», «спір», «конкуренція» див.: Єзеров А. Конституційний конфлікт як феномен та процес в Україні. — О., 2008. — С. 20-22.

518

У трудовому праві зазначені поняття теж не завжди розрізняють. Так, у найменуванні відповідного законодавства використовується термін «трудові спори (конфлікти)»). Обстоюється висновок, що «обидва терміни існували на певних історичних етапах, але переважно шляхом взаємозамінювання», «спільне правозастосування термінів продиктоване реальними потребами віддзеркалення суспільних замовлень і правового регулювання». Тому, «виходячи із загальнотеоретичних і нормативно-правових основ виникнення, існування та змісту КТС(К)», виглядає можливим і виправданим нормативне дуалістичне застосування термінів «конфлікт» і «спір» (Запара С. І. Удосконалення процедури вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) примирними органами в Україні: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.05 [Електронний ресурс] / Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. — К., 2005. — С. 13. — Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/ard/2005/05zsipou.zip)

519

Не розрізняються поняття «конфлікт» і «спір» в дослідженні Воловик О. А. Господарсько-правове забезпечення корпоративних інтересів: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.04 [Електронний ресурс] / НАН України; Інститут економіко-правових досліджень. — Донецьк, 2005. — 20 с. — Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/ard/2005/05voazki.zip. Так, у конституційному праві термін «конфлікт» вживається переважно щодо ситуацій, коли суперечка між державними інституціями набула відкритого (зовнішнього) характеру і може бути розв'язана лише шляхом звернення до відповідних юрисдикційних органів» (Барабаш Ю. Г. Державно-правові конфлікти на сучасному етапі державотворення: конституційно-правовий аспект: автореф. дис... д-ра юрид. наук: 12.00.02 / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. — Х., 2009. — С. 5). Конфлікт у конституційному законодавстві України та зарубіжних країн визначається «як спір між вищими органами влади, тобто як предмет конституційного судочинства» (Там само. — С. 13).

520

А. Єзеров у монографії «Конституційний конфлікт як феномен та процес в Україні» (2008) вирізняє конституційний спір як одну з особливих форм (поряд із звичайним конфліктом і двома іншими особливими формами - конституційними деліктом і кризою) конституційного конфлікту (C. 215). Перелік родів спорів як форми конституційного конфлікту (спори в сфері правотворчості; пов'язані з тлумаченням Конституції; пов'язані з виборчим процесом або референдумом; у сфері організації державної влади та місцевого самоврядування; в сфері правового статусу особи (наприклад, щодо громадянства); спори щодо імпічменту) (С. 120-122).

521

Юридическая конфликтология. Ч. 2 : Юридический конфликт: сферы и механизмы / Дубовик О. Л., Кудрявцев В. Н., Кудрявцев С. В., Ларин А. М., Леванский В. А. / РАН; Центр конфликтологических исследований. — М., 1994. — С. 74.

522

Там само. — С. 75

523

Там само. — C. 74-75.

524

Там само.

525

Кабанець В. О. Теоретичні аспекти удосконалення розгляду трудових спорів (конфліктів) в Україні: автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.05 / Східноукраїнський національний ун-т ім. Володимира Даля. — Луганськ, 2009. — 20 с. («Трудовий спір - це неврегульовані розбіжності між працівниками, профспілками чи іншими уповноваженими працівниками органами та роботодавцем, організаціями (об'єднаннями) роботодавців з приводу застосування трудового законодавства або встановлення нових чи зміни існуючих умов праці і відпочинку, що вирішуються у передбаченому законодавством порядку» (С. 15).)

526

Дашутін І. В. Правове регулювання судового захисту трудових прав громадян: автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.05 [Електронний ресурс] / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. — Х., 2008. — C. 13. — Режим доступу: www.nbuv.gov.ua/ard/2000/00gkvcpp.zip

527

Кузьменко О. В. Адміністративний процес у парадигмі права: Автореф. дис... д-ра юрид. наук: 12.00.07 [Електронний ресурс] / Київський національний ун-т внутрішніх справ. — К., 2006. — С. 19, 27. — Режим доступу: http://www.nbuv.gov.Ua/ard/2006/06kovppp.zip

528

Лейба Л. В. Правове регулювання вирішення земельних спорів: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.06 [Електронний ресурс] / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. — Х., 2005. — 19 с. — Режим доступу: http://www.nbuv.gov.Ua/ard/2005/05llvvzs.zip

529

Єзеров А. Конституційний конфлікт як феномен та процес в Україні: монографія / Одеська національна юридична академія. — О. : Юридична література, 2008. — С. 73.

530

Белкин А. А. Текстуально-правовые конфликты в Конституции Российской Федерации 1993 года и проблемы их преодоления // Избранные работы 90-ых годов по конституционному праву. — С.Пб., 2003. — С. 187.

531

Котигоренко В. О. Етнічні протиріччя і конфлікти в сучасній Україні: політологічний концепт: Автореф. дис... д-ра політ. наук: 23.00.05 [Електронний ресурс] / НАН України; Інститут держави і права ім. В. М. Корецького — К., 2005. — C. 8. — Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/ard/2005/05kvoupk.zip

532

Юридическая конфликтология. Ч. 2 : Юридический конфликт: сферы и механизмы / Дубовик О. Л., Кудрявцев В. Н., Кудрявцев С. В., Ларин А. М., Леванский В. А. / РАН; Центр конфликтологических исследований. — М., 1994 — С. 3.

533

Герасіна Л. М., Панов М. І. Проблеми правової конфліктології: феноменологічний, гносеологічний та праксеологічний аналіз / АПН України; Інститут держ. будівництва та місцевого самоврядування. — Х. : Прапор, 2004. — С. 19, цитується: «Серед конфліктологів є думка щодо необхідності розведення понять «правовий» і «юридичний» конфлікт (зокрема в Д. Зеркіна), яку ми принципово розділяємо. Зеркин Д. П. Основы конфликтологии: Курс лекций. — Ростов-на-Дону, 1998. - С. 60.

534

Там само.

535

Там само. — С. 97.

536

Єзеров А. Конституційний конфлікт як феномен та процес в Україні: монографія / Одеська національна юридична академія. — О. : Юридична література, 2008. — С. 50.

537

Герасіна Л. М., Панов М. І. Проблеми правової конфліктології: феноменологічний, гносеологічний та праксеологічний аналіз / АПН України; Інститут держ. будівництва та місцевого самоврядування. — Х. : Прапор, 2004. — С. 102.

538

Мельник М. І. Роль суду в організації підготовки та проведення виборів Президента України 2004 року // Вибори Президента України. — 2004: проблеми теорії та практики: Збірник матеріалів міжнародної науково-практичної конференції. Київ, 9-10 червня 2005 р. — К., 2005. — С. 68.

539

Запара С. І. Удосконалення процедури вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) примирними органами в Україні: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.05 [Електронний ресурс] / Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. — К., 2005. — С. 6. — Режим доступу: http://www.nbuv.gov.Ua/ard/2005/05zsipou.zip

540

Штефан М. Й. Колегіальність // Юридична енциклопедія / Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України / Ю.С. Шемшученко (ред.). — К. : «Українська енциклопедія», 2001. — Т. 3: К-М. — С. 148.

541

Бринцев В. Д. Одноособовий суддя у правовій державі, його статус та функції: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.11 / НЮАУ. — Х., 1995. — 20 с.

542

Бринцев В. Д. Поєднання одноособової і колегіальної форм правосуддя в кримінальному процесі. - Право України. - 1995. - №7. — С. 23-25; Ничипоренко Т.Е. О пределах подсудности уголовных дел единоличному судье // Вестник Московского университета. — М.: Изд-во Моск. Ун-та, 1997. - № 5. — С. 91-99; Трофименко В.М. Одноосібна та колегіальна форма здійнення правосуддя по кримінальним справам // Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. праць. - 2001. - Вип. 10. — С. 106-113.

543

Тарасов А. А. Правовые и социально-психологические проблемы сочетания единоличных и коллегиальных начал в уголовном процессе Российской Федерации / Автореф. дис. ... докт. юрид. наук / Институт государства и права РаН. — М., 2001. - 36 с. Див. також: Тарасов А.А. Единоличное и коллегиальное в уголовном процессе. - Самара, 2001.

544

Оверчук С.В. Поняття та види підсудності в кримінальному процесі України: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Нац. акад. внутр. справ України. — К., 2005.

545

Гукасян Р.Е. Единоличные действия судьи по ГПК РСФСР // Материалы конференции по итогам научноисследовательской работы за 1963-1964 гг. - Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1965. — С. 113-115; Малых Е.Г. Коллегиальное и единоличное рассмотрение гражданских дел в судах второй инстанции // Арбитражный и гражданский процесс. — М.: Юрист. - 2008. - № 9. — С. 33-36.

546

Павлова Е.С. Единоличный судья и применение мер административного взыскания. Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. — М., 1981. - 19 c.; Павлова Е.С. Проверка единоличных решений судьи о применении мер административного воздействия // Социалистическая законность. - 1979. - № 12. — С. 48-49.

547

Каракчиев М. Х. Коллегиальность и состязательность в оценке доказательств по уголовным делам // Проблемы состязательного правосудия: Сб. науч. тр. / под ред. В. Л. Будникова. - Волгоград: Изд-во ВолГУ, 2005. - 204 с. — С. 101-106. (Каракчиев М.Х. - голова Чорноярського районного суду Астраханської області).

548

Шепітько В. Ю. Психологія судової діяльності. Навчальний посібник. — Х. : «Право», 2006. — С. 91-92.

549

Див., напр.: І dissent: Great Opposing Opinions in Landmark Supreme Court Cases / edited by Mark Tushnet. - Boston, MA: Beacon Press, 2008.

550

Штефан М. Й. Колегіальність // Юридична енциклопедія. - К., 2001. - Т. 3: К-М. - С. 148.

551

Цит. за: Практика застосування судами міжнародних договорів України щодо визнання і виконання вироків іноземних судів, підготовлене суддею Верховного Суду України В.М. Філатовим і помічником Першого заступника Голови Верховного Суду України З.П. Бортновською (джерело: інформаційний сервер Верховного Суду України). Зокрема в узагальненні йдеться: «В Апеляційному суді Закарпатської області ці справи розглядаються одноособово, а в Апеляційному суді Житомирської області справу розглянуто колегіально у складі трьох суддів. У п'яти справах про визнання вироків іноземних держав, розглянутих за вказаний період Апеляційним судом Харківської області, мав місце колегіальний розгляд у складі двох суддів і трьох народних засідателів. Із 12 справ, розглянутих Апеляційним судом Львівської області, дев'ять розглянуто колегіально судом у складі двох суддів і трьох народних засідателів, дві — колегіально у складі трьох суддів, одна - одноособово суддею в порядку Закону України від 29 листопада 2001 р. № 2860-ІІІ «Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів».)

552

Частина 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 29.12.76 «Про судове рішення» (зі змінами і доповненнями).

553

Маляренко В. Т. Одноособовий розгляд справ // Юридична енциклопедія. — К., 2002. — Т. 4: Н-О. — С. 245.

554

Штефан М. Й. Колегіальність // Юридична енциклопедія. — К., 2001. — Т. 3: К-М. — С. 148.

555

Чи не найбільш поширений міфічний символ правосуддя - Феміда (Теміда, Теміс) - богиня правосуддя в давньогрецькій міфології, аналог богині Юстиції в римській міфології. У міфології донька Урана й Геї, друга дружина Зевса. Доньками від Зевса і постійними супутницями Феміди є три Ори: Евномія («благозаконня»), Діке («справедливість») і Ейрена («мир»). Зображується з відкритим чи прикритим обличчям (інколи - з пов'язкою на очах), що символізувало безсторонність, з терезами в одній руці та з мечем або рогом достатку у другій. Терези - символ зваженості рішень, меч - покарання, ріг — винагорода, які несуть правосуддя. Символізує, персоніфікує правосуддя. У переносному значенні Феміда - це закон, правосуддя. Жерці Феміді - слуги закону, судді, юристи.

Смисли міфічних символів мали й «процесуальне» значення. Як відзначає Г. С. Белякова, «вогонь і вода - носії правди - підтримували на землі право і порядок. Деякі судові звичаї слов'ян, як і інших арійців, виходяться з переконання, що вогонь і вологість - мудрі судді чоловіка. На «Божому суді» розпечене залізо чи кип'яча вода встановлювали правоту чи невинуватість підсудних. Праве діло - мудре діло: воно має на увазі вбачання (рос. - ведения) найбільш справжнього в світі, а таким вбачанням дається дар передбачення. Тому, відповідно до давніх вірувань. вогонь і воді повні віщої сили» (Белякова Г. С. Славянская мифология: книга для учащихся. — М.: Просвещение, 1995. — С. 54). Цікаво, що за міфологічними уявленням слов'ян, вогонь і вода - носії правди - покликані підтримувати на землі право і порядок. У деяких же джерелах помічницями Приснена, богині справедливості, є Правда і Правиця. Символи Правди і Правиці - вогонь і вода, що вичищає всяку скверну (Бычков А. Энциклопедия славянской мифологии. — М.: АСТ, Олимп, Астрель, 2008. — С. 158).

В слов'янській міфології зустрічається згадування божества Правди як Богині правди істини, чесності, вірності клятві. При цьому вона - донька Суду та Долі, старша сестра Кривди. Кривда ж - Богиня обману, неправди, донка Суду та Недолі. Сином же Суду є Родомисл - Бог красномовства, мудрості, законів, порад, що вирішував спори. Відтак суд - Бог правосуддя, справедливості, істини, законів; батько Правди, Кривди і Родомисла, повелитель Долі та Недолі. В казках образи Правді й Кривди згадуються й донині.

У слов'янській міфології бог обережності і справедливості називається частіше Прове. Вважається, що його було в Ольденбурзі. Зображувався він як людина з довгими конячими вухами (вуха Мідаса), зі щитом і списом.

Згадується й таке божество як Пров). Пров — бог правосуддя в слов'янській міфології, зображений в образі старця в довгому одязі з великим числом складок і ланцюгами на грудях. Складки символізують таємниці мудрих рішень, які приймає Пров, передбачити які не дано нікому. Ланцюг, який Прову суджено носити вічно, — символ послідовності та довершеності кожної справи, за яку береться бог правосуддя. Він ніколи не зупиняється на півдорозі, не залишає жодної справи незавершеною. І якщо суддя, покровителем якого є Пров, ухвалить нечесне рішення, бог правосуддя з часом покарає його (Пров // Персонажи славянской мифологии / Рис. словарь / Сост.: А. А. Кононенко, С. А. Кононенко; Художник В. А. Кононенко. — К.: Фирма «Корсар», 1993. — 224 с.).

В єгипетській філософії згадується Маат. Матт - (1) емблема, що символізує істину і гармонію; (2) Маат - дочка і око Ра, богиня справедливості, правди і світопорядку. Разом із батьком вона брала участь у створенні світу з хаосу. Подібно до свого грецького аналогу, Феміді, Маат зображується із зав'язаними очима.

Голову богині прикрашає страусине перо, яке є її символом та ієрогліфом. В уявленнях стародавніх єгиптян у потойбічному світі на одну чашу терезів клали серце покійного, а на іншу - статуетку Маат. Якщо обидва предмети врівноважувалися святилище, то це означало, що померлий гідний блаженства на полях очерету Іару (в іншому випадку його пожирало чудовисько з головою крокодила і тулубом лева). Статуетка Маат на грудях була незмінним атрибутом судді.

Форсеті (з давньо-ісландської Forseti — голова, головуючий) — бог правосуддя і справедливості в північній міфології (Див.: Королев К. Скандинавская мифология. Энциклопедия / Составитель К. Королев. — СПб.: Мидгард, 2007. — С. 568). Зокрема, в германо-скандинавській міфології Форсеті - син Бальдра і Нанни. Його батьки загинули: батька проткнув прутом омели сліпих бог Хед, а мати невдовзі після трагічної події померла від горя.

Форсеті вирішує спори і примиряє тих, хто сперечається. Він - один з мудреців і красномовців. Попри те, що Форсеті займає відносно скромне місце в північній міфології, існує детальний опис його чертогів Глітнір (Glitnir — «сяючий»), де «колони з червоного золота, а дах вкритий сріблом». Відзначається, що це «прекрасний бог справедливості, миротворець, подібний до царя Соломона. Він правив суд у золотій палаті Глітнір і вирішував спори богів і людей, заспокоював пристрасті і припиняв міжусобиці. Йому завжди вдавалося примиряти навіть найзлісніших ворогів» (Котерелл А. Мифология (античная, кельтская, северная). Энциклопедический справочник / Артур Котерелл. — Минск: Белфакс, 1999. — С. 189).

556

Правосуддя як спосіб (судового) балансування (цінностей) розкриває це явище як примирення, врівноваження цінностей, інтересів, що конфліктують, є суперечливими. На відміну від правосуддя як судового вирішення конфлікту (сторін), зазначений смисл полягає в урівноваженні більш абстрактного рівня - на, так би мовити, правовому, а не фактичному рівні, а також на рівнях більш абстрактних - наприклад, ідейних (ідеологічних). Здійснення зазначеного смислу правосуддя полягає в умиротворенні, примиренні сторін, що означає досягнення мети такого розуміння правосуддя. При цьому здійснюється не лише «психологічно- правова» функція правосуддя: судові органи виконують функцію регулятора «правових емоцій». Яскравий приклад різновиду такого смислу - ідея «космології права», концепції за якою кримінальний процес у Тибеті вважається завершеним, коли та якщо сторони досягли (поновили) гармонію у стосунках між собою, внутрішнім і зовнішнім світом. У такому разі йдеться не лише про вирішення спору між сторонами, але й в поновленні певного зовнішнього балансу - за допомогою суду.

Здійснити правосуддя в такому смислі значить поновити втрачений баланс цінностей. В цьому смислі актуальним є охоплення ідеєю правосуддя ідей так званого «відновного правосуддя», мета якого не так забезпечити здійснення правових норм, притягнення до відповідальності винних осіб, як відшкодування нематеріальної та матеріальної шкоди та відновлення, за можливості та доброї волі, балансу інтересів між конфліктуючими сторонами.

Проблематика цього смислу правосуддя також зумовлена пошуком критеріїв розсудження, формул балансування, вирішення антиномій.

Суд наче полагоджує пошкоджене. Як відзначає О. Мироненко, аналізуючи філософію Платона, «справедливий суд для держави, за Платоном, нічого не коштує, оскільки справа суддів лише «зашивати одежу, що порвалась» (Мироненко О. М. Платон // Юридична енциклопедія. — К., 2002. — Т. 4. — С. 574).

В формально-юридичному смислі допустимо вважати, «що при виникненні правового конфлікту (колізії) норм різних ієрархічних рівнів в процесі правозастосування, для ефективного, обґрунтованого та справедливого вирішення спору, правозастосовнику треба, спрямовуючи свої дії, звертатися до ієрархічно вищого нормативного рівня: від принципів права на нижньому рівні, через правові принципи середнього рівня, аж до загальних універсальних принципів, верхнього рівня їх ієрархії» (Клименко К. О. Правозастосування в судовому адміністративному процесі України: авто- реф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.07 [Електронний ресурс] / Національний ун-т держ. податкової служби України. — Ірпінь, 2008. — С. 7. — Режим доступу: http://www.nbuv.gov.Ua/a rd/2008/08kkoapu.zip).

Водночас у випадку колізії (антиномії) цінностей варто звертатися до певних, так званих, формул, як-от «формула Радбруха». Остання зокрема пропонує вирішення антиномії таких взаємопов'язаних компонентів ідеї права (за Радбрухом), як справедливість, доцільність і правопевність як правових цінностей, що водночас можуть перебувати в суперечливому співвідношенні, конфлікті, антиномії (Радбрух Ґ. Законне неправо та надзаконне право: Пер. з нім. // Проблеми філософії права. — 2004. — Том ІІ. — С. 83-94; Детальніше про «формулу Радбруха»: Бігун В. С. Філософія правосуддя як критерій розмежування неправового та правового законодавства (прикладна філософія права Г. Радбруха) // Юридична Україна. — 2009. — № 11-12. — С. 4-9).

У плані ціннісних колізій та збалансування цінностей варто розглянути такий напрям юридичної (й не лише) думки та практики як нагородне право, що пов'язане з так званою нагородною юстицією. Так, за парадигмою антиномії нагорода за заслугу є антиномією покарання за злочин. Практика застосування антиномії покарання і відзнак у військовій справі стала традиційною. Антиномія злочину і покарання, заслуги і відзнаки - як державної політики - розглядалася й обґрунтовувалася й раніше, зокрема, як відзначається, І. Бентамом (1748-1832) і П. О. Сорокіним (18891968). У ХІХ столітті І. Бентам у праці «Обґрунтування винагороди» (The Rationale of Reward), виданої вперше 1811 року французькою мовою як «Покарання та винагорода» у збірнику праць і 1833 року (як окреме видання), обґрунтував доцільність паралельного розгляду покарання та винагороди, цим створивши передумови для теоретико-практичного обґрунтування нагородної юстиції, мета якої, на противагу системі кримінальної юстиції (судочинства), - позитивне санкціонування заслуги через відзначення нагородами.

557

Ідеологічний смисл правосуддя яскраво проявлявся в радянську епоху України - часи здійснення «радянського правосуддя». «Мета і завдання радянського правосуддя в період будівництва комунізму чітко визначені Програмою КПРС, Конституцією СРСР і Конституціями союзних і автономних республік, Основами законодавства про судоустрій Союзу РСР, союзних і автономних республік, прийнятих Верховною Радою СРСР 25 грудня 1958 року» (Зайчук В. Г. 50 років радянського правосуддя. — Киев: То-ва «Знання», 1967. — 47 с. — С. 11).

558

Виховний та запобіжний (щодо правопорушень) смисл правосуддя домінував у різний час, залишаючись постійно актуальним. Так, у радянський час, «радянський суд відіграє важливу роль у діяльності нашої держави по вихованню членів суспільства. Це цілком відповідає тим вимогам, які ставив до суду В. І. Ленін, розглядаючи його як знаряддя виховання до дисципліни» [Див.: В. І. Ленін. Твори. Т. 27. С. 231]. Головним напрямом діяльності судових органів по викоріненню злочинів і дрібних правопорушень є розробка і здійснення профілактичних заходів. Обсяг поняття «профілактична (запобіжна) робота суду значний. У широкому розумінні - це вся діяльність суду по кримінальних справах або з приводу таких справ, у більш вузькому - це сукупність спеціальних заходів суду по усуненню виявлених конкретних причин злочинів і умов, що сприяли їх вчиненню» (Зайчук В. Г. Роль радянського суду в запобіганні правопорушенням. — К.: Політвидав України, 1970. — 51 с. — С. 8). «... в запобіганні злочинності велику роль відіграють добре організовані судові процеси, особливо виїзні судові засідання по найбільш актуальних справах. Не тільки у винесеному вироку чи рішення треба бачити результат судової діяльності, але й у досягненні судом виховного впливу судового процесу» (Там само. — С. 17). «Розглядаючи справу, кожний суддя повинен мати на увазі, що не тільки він судить інших, але й сам держить екзамен перед громадськістю» (Там само. — С. 17). «Окрема ухвала . є важливим засобом, за допомогою якого суд реагує на встановлені під час судового розгляду справи причини й умови, що сприяли вчиненню правопорушення. Окрема ухвала, як процесуальний документ, відображає профілактичну роботу по конкретній справі». «Постановлення в необхідних випадках окремої ухвали - не тільки право, а й обов'язок суду» (Там само. — С. 22-23). «Товариські суди. головним у їх роботі є запобігання правопорушенням і вчинкам, які завдають шкоди суспільству (Там само. — С. 40). Передбачалися й інші форми профілактики: узагальнення судової практики, контроль за поведінкою осіб, засуджених до мір покарання, не пов'язаних з позбавленням волі, правова пропаганда.

559

Висновки відображають аналіз дисертаційних досліджень, наведених у додатку.