«Щоденник» Тараса Прохаська — вдумливі й по-дослідницьки скурпульозні рефлексії з приводу найнепомітніших, прихованих для непосвяченого погляду проявів буття.
Юрій Іздрик
…/ найголовніше. Ця книжка не є літературою. Навіть більше — вона є НЕЛІТЕРАТУРОЮ. Адже логіка літератури передбачає само¬достатність літери. У цьому ж випадку літери не було. Був голос, інтонація, тембр, вимова, артикуляція. Не буква, а звук. Не око, а вухо. Тож навіть ноти можна вважати краснішим письменством, ніж ця книжка. В ідеалі автор мав би сам розказувати все це кожному “ читачеві”.
Врешті спочатку так і було. Півосені, зиму і піввесни — тобто цілу зиму — на Івано-Франківському радіо “Вежа” існувала програма “Щоденник”. Щоденником її можна було назвати лише тому, що програма виходила кожного дня, крім суботи і неділі. І придумувати трихвилинну оповідь доводилося щодня.
Найважче було відкидати — зупинитися на чомусь одному, про що думав того дня. Але штука, видається, власне і є вибиранням окремих фраґментів з безконечності світу.
Коли укладалася книжка, я мав можливість цілковито переінакшити її, дописавши щось таке, про що не говорив, але хотів би сказати. Про те, як… Але про це буде вже інша книжка. Ця залишиться відкритою — випадковою, недовершеною, готовою прийняти щось інше. Бо зроблена вона лиш для того, щоб на кожну прочитану історію кожному хотілобися відповісти якоюсь своєю, нічим не гіршою…