Поранений важко підняв забинтовану голову.
– Пити, – прошепотів пересохлими устами.
– Сестро, – наказав лікар. – Води не давати. Змочіть йому губи ваткою. І почекаємо професора.
У цей час на порозі виріс Арнольд Іванович Шлапаківський. Кинувши короткий погляд на забинтовану голову пораненого, що скидалася на величезний тюрбан турецького падишаха, запитав:
– Що з хворим?
– Рідкісний випадок, професоре, – відповів ведучий лікар палати.
– Розбинтуйте.
Коли з хворого зняли бинти, професор побачив посеред його чола велетенську, схожу на електролампочку в 250 ватт, ультрамаринову гулю.
– Звідки це в нього? – спитав професор.
– Не каже, – відповів лікар. – Коли його вчора привезли...
Але професор уже не чув: повз вікна палати промайнули знайомий кашкет майора Ситорчука й руді вуса сержанта Квочки...