Канни і виноград

Ніч перед світанком

– Цього й треба було чекати, – промовив майор Ситорчук, глибоко затягнувшись сигаретою. – Не пізніше ніж завтра злочинці до мене прийдуть самі.

– Як?! – мимоволі вихопилось у лейтенанта Фостикова.

– Дуже просто. Я все уже продумав… А зараз – спати, спати й ще раз спати...

Тільки тепер усі троє збагнули, що ось уже дві ночі підряд ніхто з них не змикав очей і не їв. Цигарковий дим і свіже, настояне на соковитих осінніх яблуках повітря були чи не єдиною їхньою їжею.

Майора Ситорчука і лейтенанта Фостикова сержант Квочка провів до виходу. Попереду в нього була ще одна безсонна ніч: сержантові випадало патрулювати по місту. Майор пропонував йому відпочити, але той навідріз відмовився.

Ніч стояла волога, не по-осінньому тепла. Обриси золотавих бань над древнім Славутичем невиразно вимальовувались на тлі темного неба.

– Невже завтра стане все відомо? – запитав лейтенант Фостиков, дивлячись майорові в ту частину обличчя, звідки вдень випромінювався такий простий і такий інтелектуальний погляд.

– Усе. До найменших деталей, – упевнено промовив майор і так міцно потис лейтенантові руку, що той від несподіванки ледь не підскочив.

Струнка тінь щезла в будиночку, оточеному садом. Лейтенант Фостиков самотньо йшов нічним містом, і його молоду голову обсідали невеселі й по-доброму заздрісні думки.

– Вік живи, вік учись, – сказав він сам собі й незчувся, як опинився на ліжку своєї парубоцької квартири.