Книга кладовища

Подяки

Перше, найголовніше й насамперед: я в невідплатному боргу, свідомому та несвідомому, перед Редьярдом Кіплінґом. Я з великим захватом і радістю читав у дитинстві його винятковий двотомник «Книга джунглів», а відтоді перечитував ще не раз. Якщо ви знаєте цей твір лише за мультфільмом Діснея, варто прочитати оригінал.

На цю ж книжку мене надихнув син. Сюжет спав мені на думку, коли я побачив, як Майкл, тоді ще дворічний, катався на своєму маленькому триколісному велосипеді між надгробків. Але на те, щоб дописати цю історію до кінця, мені знадобилося двадцять з гаком років.

З початком роботи (а почав я з четвертого розділу) лише запитання моєї доньки Медді про те, що ж було далі, спонукало мене не закинути книжку після цих пер­ших кількох сторінок.

Ґарднер Дозуа і Джек Ден були першими, хто опуб­лікував «Надгробок для відьми». Професор Джорджія Ґріллі допомогла кількома ідеями.

Кендра Стаут була така ласкава, що прогулялася зі мною кількома кладовищами й була поруч, коли я по­бачив першу браму гулів. Кендра була й першою слухач­кою найперших розділів та стала щирою шанувальницею Сайласа.

Митець і автор Одрі Ніффенеґґер теж проводить екскурсії кладовищами, і вона показала мені оплетену плющем дивовижу — цвинтар «Гайґейт-Вест». Багато з того, що вона мені розповідала, осіло в розділах шостому та сьомому.

Численні мої друзі читали цю книжку в процесі написання, і всі вони давали мудрі поради, а серед них — Ден Джонсон, Ґері К. Вольф, Джон Кроулі, Мобі, Фара Мендельсон, Джо Сендерс. Вони звернули мою увагу на подробиці, які треба було виправити. Я сумую за Джоном М. Фордом (1957–2006), найкращим своїм критиком.

Ізабель Форд, Еліс Говард, Сара Одедіна і Кларісса Гаттон редагували цю книжку по обидва боки Атлантики. Майкл Конрой розкішно зрежисував аудіоверсію твору. Маккін і Ріддел обидва прекрасно й по-різному ілюстрували його. Меррілі Хайфец — найкращий агент на світі, а Дорі Сіммондс усе прекрасно влаштувала у Сполученому Королівстві.

Я писав цю книжку в багатьох місцях — наприклад, у флоридському будинку Джонатана і Джейн, у хатинці в Корнуолі, у новоорлеанському готелі. У будинку Торі в Ірландії написати нічого не вдалося, бо там я хворів на грип. Втім, вона допомагала й надихала мене.

І насамкінець, я впевнений лише в тому, що забув не лише когось дуже важливого, а десятки таких людей. Вибачте. І дякую вам.

Ніл Ґейман