Коли сонце було богом

_{СЛІДОПИТИ ЧАСУ}

_{Ми живемо в добу, коли людина, зламавши просторові рамки, виходить за межі найюї планети, у космос. Скільки несподіванок чекає там відважних космонавтів! Скільки таємниць постає перед їхнім допитливим поглядом!}

_{Але подорожувати можна не лише у просторі, а й у часі. Відомий англійський письменник-фантаст Г. Уелс написав колись книгу «Машина часу». У ній він розповів про пригоди людини, яка винайшла засіб переноситись з епохи в епоху. Це, звичайно, фантазія, і здійснити її людині не до снаги. Але ми з вами, юні читачі, можемо цілком реально мандрувати по епохах зовсім іншим способом. У нас є справжня машина часу, яка перенесе нас у далеке минуле. Називається та машина часу археологією.}

_{Археологія — наука про старовину; вона працює над вивченням тих епох, від яких не залишилося (або майже не залишилося) письмових документів. Ще й більш од того, іноді археологія допомагає відновити Давно забуті письмена, як це було, наприклад, у Дворіччі або Єгипті. І тоді новий, доти незнаний світ відкривається здивованим очам наших сучасників.}

_{Робота археолога копітка і важка, вона вимагає від дослідника не тільки уміння точно аналізувати факти, але й надзвичайної спостережливості. Археолог повинен бути не тільки впертим і послідовним, але й фізично загартованим і здатним долати будь-які труднощі й перешкоди.}

_{У археологів є прислів’я: «крізь землю не побачиш». Справді, починаючи розкопки, дуже важко передбачити їхні наслідки. Може, дослідника спіткає розчарування і вся його праця виявиться даремною. Але скільки радості відчуває учений, коли жаданий успіх розкриває нову, нікому ще не відому сторінку стародавнього, минулого! Подекуди археолог нагадує детектива. Так само, як Шерлок Холмс умів по ледве помітних слідах, і дрібницях зрозуміти подію, археолог по знахідках відтворює картину діяльності людей, які жили тисячі років тому.}

_{Історія археології — ланцюг незвичайних пригод, де розчарування чергуються з видатними успіхами й відкриттями. Книга польського письменника Зенона Косідовського, яку ти, юний читачу, зараз тримаєш у руках, розповість тобі про деякі з них. З цієї книги ти дізнаєшся про те, як виявлено й вивчено великі стародавні цивілізації в Месопотамії (Дворіччі), Єгипті, Стародавній Греції і Римі та в Центральній Америці. Звичайно, це лише незначна частина історії археологічних досліджень. Автор відібрав лише деякі, може, найяскравіші, епізоди.}

_{Історія людства поділяється на п’ять великих етапів, які ми називаємо суспільно-економічними формаціями. Слово «суспільно-економічний» стоїть тут не випадково. Марксизм-ленінізм учить, що в основі прогресу людського суспільства завжди лежить розвиток господарства, тобто економіка. Від того, як організовано виробництво, залежать всі інші сторони суспільного життя: політичний устрій, право, культура тощо. Першою формацією був первіснообщинний лад, коли суспільство ще не знало приватної власності на знаряддя й засоби виробництва, експлуатації людини людиною. Це — зоря історії людства, так би мовити, його дитинство.}

_{Первіснообщинний лад змінили три формації класового суспільства: рабовласництво, коли виробництвом були зайняті раби, позбавлені всяких прав; феодалізм, коли суспільство поділялося на феодалів-поміщиків та кріпаків-селян; і капіталізм, зі якого робітників нещадно визискують власники фабрик і заводів.}

_{Зараз людство переживає епоху, переходову від капіталістичної формації до комунізму — формації, яка не знає поділу суспільства на антагоністичні класи, не знає класового гноблення і визиску однієї людини іншою. XXII з’їзд КПРС, що відбувся восени 1961 року, намітив конкретну програму побудови комунізму в нашій країні.}

_{Книга З. Косідовського присвячена тим епізодам стародавньої історії, які показують перехід суспільства від первіснообщинного ладу до рабовласництва та ранній етап останнього. Винятком є лише найменша за обсягом четверта частина книги, в якій розповідається про пам’ятки Стародавнього Риму, тобто про розвинене рабовласництво.}

_{Перша частина книги розказує про Стародавню Месопотамію, що грецькою мовою означає «міжріччя». Назва країни зв'язана з її географічним розташуванням: вона лежить між двома великими річками — Тігром і Євфратом. Навколо — гаряча пустеля і степи, в яких бродять пастухи з отарами овець. Але колись Дворіччя було квітучою хліборобською країною, мало великі багатолюдні міста. Основою його добробуту було штучне зрошення земель водою з Тігру і Євфрату. Це вимагало величезної праці, надто — коли зважити на тодішню примітивну техніку. Адже в ті часи люди ще навіть не знали заліза і робили всі знаряддя з каменю, бронзи й міді. Канали споруджували тисячі й сотні тисяч рабів, і саме їм завдячує край тими здобутками, яких він досяг за старосвіччини.}

_{З. Косідовський не прагне відтворити в своїй книзі всю історію Дворіччя. У IV–III тисячолітті до нашої ери між Тігром і Євфратом жили шумери та аккадці. Шумери були переважно хліборобами, аккадці — скотарями. Перехід від первіснообщинного ладу до класового устрою у них лише починався. В цей час існувала вже ціла низка міст, кожне з яких було окремою державою: Ур, Урук, Ларса, Лагаш, Умма тощо. Іноді те чи інше місто підкоряло сусідні. Так було зокрема в кінці III тисячоліття до нашої ери, коли гегемонію здобув Ур. Дослідженням цього міста, його старожитностей присвятив Косідовський кілька розділів.}

_{Це — початок піднесення рабовласницької Месопотамії.}

_{Другим етапом цього піднесення було утворення Стародавнього Вавілонського царства на початку II тис. до н. е. Виникнувши десь близько 1895 р. до н. е., Вавілонія дуже скоро поширила своє панування на все Дворіччя й на деякі сусідні країни. За царя Хаммурапі (1792–1750 рр. до н. е.) Вавілонське царство досягло розквіту. У цей час дуже завзято будовано іригаційні споруди, які забезпечували поступ хліборобства, розвивається культура, містобудівництво, ремесло й торгівля. Велике значення мали відомі «Закони Хаммурапі» — перше в історії зведення законів рабовласницького суспільства.}

_{Але після смерті Хаммурапі почався занепад Вавілонії. Вона зазнає поразки від хеттів, халдеїв, каситів, які тимчасово навіть встановлюють над нею своє панування. В той же час на півночі від Вавілона стає у силі Ніневія — столиця Ассірії. Боротьба Вавілона з Ассірією закінчується перемогою останньої: 732 р. до н. е. Вавілонія увійшла до складу Ассірійської держави.}

_{Історія Ассірії — третій важливий етап в розвитку рабовласницького Дворіччя. Вона підкоряє собі багато країн Передньої Азії і навіть Єгипет, але теж ненадовго.}

_{626 року до н. е. вибухає переможне повстання у Вавілонії проти ассірійського панування. В 605 р. до н. е. Ніневію взято й зруйновано дощенту.}

_{Виникає Нововавілонське царство, історія якого становить четвертий і останній етап у розвитку Стародавньої Месопотамії. На короткий час, за царя Навуходоносора, Вавілон досягає блискучого розквіту, знову поширює кордони свого панування. Але той розквіт триває менше століття: 538 року Вавілон захоплюють перси на чолі з Кіром.}

_{Страшні руйнування, заподіяні колись квітучим містам Дворіччя, призвели до того, що яскрава культура Вавілонії і Ассірії була зовсім забута. Сади повсихали, канали позаносило піском.}

_{І ніхто не знав, звідки взялися величезні руїни, загублені в пустелях, доки лопата археолога не примусила їх розказати про своє минуле.}

_{Історію Стародавньої Месопотамії викладено в книзі далеко не повно. Автор обмежився лише двома епізодами: як дослідили столицю Ассірії Ніневію та як розкопали Ур. Можна, звичайно, пошкодувати, що з уваги зовсім випали як Стародавнє, так і Нове Вавілонське царство; що автор жодним словом не згадує про чудові пам’ятки самого Вавілона, зокрема, такі, як відомий храм Іштар, великий Зикурат («Вавілонська вежа») або славнозвісні висячі сади Семіраміди. Але, очевидно, не можна осягти неосяжне.}

_{Друга частина книги З. Косідовського присвячена Стародавньому Єгипту. На відміну від Месопотамії, яку відкрили тільки археологи, історію і культуру Єгипту успадкував античний світ, а величні пам'ятки її — піраміди, храми, скульптури — залишалися доступними очам мандрівників. Однак і в Єгипті історія археологічних досліджень налічує чимало яскравих сторінок, останньою з яких було нещодавнє відкриття арабськими ученими нової, досі невідомої піраміди.}

_{Раніше вважали, що єгипетська цивілізація найстародавніша на Землі, зараз їй доводиться цей пріоритет ділити з давніми містами Месопотамії.}

_{Природа Єгипту дуже схожа з природою Дворіччя. Тут так само все життя зв’язане з великою рікою — Нілом, а добробут населення і тут залежить від зрошення полів.}

_{Десь між IV і III тис. до нашої ери в долині річки Нілу виникли два великі царства — Верхнє і Нижнє, які близько трьохтисячного року об’єдналися під зверхністю царів Верхнього Єгипту. Так утворилося Стародавнє Єгипетське царство з столицею в Мемфісі, яке існувало до XX ст. до н. е. Це — доба спорудження пірамід.}

_{Стародавнє царство в Єгипті розпалося внаслідок чвар, які точилися між окремими областями — номами. Однак їв XXI ст. до н. е. країна знову об’єднується під старшуванням Фів. Це — початок Середнього царства, яке існувало до кінця XVIII ст. до н. е., коли Єгипет завоювали азіатські кочівники — гіксоси. Вигнання гіксосів призвело до нового, третього об’єднання Єгипту. Це — Нове царство (XVII–XI ст. до н. е.), період діяльності таких видатних фараонів як Тутмос III, Аменхотеп II, Рамзес II.}

_{Єгипетська культура досягає нечуваного розквіту: будівельне мистецтво і архітектура, література і образотворче мистецтво й зараз вражають нас своєю довершеністю. Але не можна забувати, що вся велич Єгипту держалася на найжорстокішому гнобленні незліченної армії рабів, які своїми руками створювали всі ті храми й гробниці, що постають у нашій уяві, тільки-но мова заходить про Стародавній Єгипет.}

_{Внутрішні суперечності, властиві рабовласницькому суспільству, не раз примушували керівні верстви шукати способу змінити становище. Однією з цікавих таких спроб була релігійна реформа фараона Аменхотепа IV, відомішого під іменем Ехнатона (1424–1388 рр. до н. е.). Цьому епізоду З. Косідовський присвятив найбільший розділ другої частини. Він переконливо показує, що новий культ, запроваджений Ехнатоном, завдавав удару касті жерців. Недарма фараона-єретика після смерті спіткала страшна помста від скривджених жерців: його ім’я було витерте з гробниці, а це за тодішнім віруванням означало позбавити небіжчика «царства небесного». Авторові книги вдалося нарисувати живий образ самого Ехнатона, його дружини Нефертіті та обставини, за яких вони жили й діяли.}

_{Третю частину книги присвячено кріто-мікенській культурі й гомерівській Греції. Читач знайомитеся з Генріхом Шліманом — одним з найдивовижніших археологів світу. Біографія ІІІлімана — клубок дивних і просто неймовірних подій і обставин. Шліман народився в родині бідного пастора і ще змалку мусив заробляти собі на хліб. Блукаючи в пошуках багатства, об’їздив півсвіту, гендлював у Петербурзі і Берліні, в Гамбургу ґв Парижі, в Амстердамі й Лондоні; добував золото в Каліфорнії, зазнав корабельної катастрофи, важив життям, мандруючи в Мекку, а коли, нарешті, забагатів — витратив гроші на розкопки стародавніх грецьких міст, про які ще в дитинстві читав у Гомера — в його геніальних поемах «Іліаді» й «Одіссеї». Гомерівська Греція була найзаповітнішою мрією Шлімана, яку він проніс через усе життя і задля якої зазнав незвичайних пригод.}

_{Несподівано успішні розкопки Шлімана в Трої, а пізніше — в Мікенах показали, що старогрецькі легенди, які звичайно вважали за вигадку, справді розказують про цілком реальні історичні події. Так учені вперше познайомилися з новим, доти незнаним світом, який в археології назвали егейською або кріто-мікенською культурою.}

_{Пізніше англійський археолог Еванс розкопав на острові Кріт славетний Кноський палац. Завдяки цьому виявилося, що грецька міфологія — так само, як і епос Гомера — не є вигадка, а становить собою фольклорну переробку справжніх історичних подій, згадки про яких народна пам’ять одягла у дивовижне фантастичне убрання.}

_{Однак інтерес тих розкопок не лише в тому, що вони підтвердили стародавні грецькі легенди. Так само, як дослідження в Урі й інших найдавніших містах Дворіччя показали, що Вавілонському царству передувала стародавніша шумеро-аккадська цивілізація, розкопки в Трої, в Мікенах і на Кріті засвідчили, що антична Греція виникла не на порожньому місці, і розкрили коріння її блискучої культури.}

_{Четверта частина книги З. Косідовського трохи випадає з загального плану. Звернувшися до Стародавнього Риму, автор цього разу взяв до уваги не початкові його часи, а період імперії.}

_{На цей час Рим був уже світовою державою, кордони якої охоплювали все Середземномор’я від Іспанії до Вірменії. Суспільний лад її в І ст. н. е. пішов далеко вперед. Рим мав досконально розроблену систему права, виборні органи влади тощо. Тому соціальна картина, змальована З. Косідовським в цьому розділі, докорінно відрізняється від того, про що він розповідав у перших трьох частинах.}

_{Це розповідь про виняткову долю двох міст — Геркуланума й Помпей, що загинули під час вибуху вулкана в 79 році н. е. Життя в них раптом завмерло того літнього дня, коли Везувій скинув на них хмари попелу й каміння. Отож, коли залишки Помпей і Геркуланума було звільнено від багатометрової товщі вулканічних порід, очам дослідників відкрилося життя староримського міста з такою яскравістю, що її не дав би найкращий літературний твір. Завдяки цьому Косідовському пощастило жваво відтворити побут і загибель тих міст.}

_{Однією з найцікавіших частин книги. З. Косідовського є п’ята частина, присвячена Стародавній Америці.}

_{11 жовтня 1492 р. Христофор Колумб, уперше ступив на берег відкритої ним Америки. Почалося завоювання нововідкритої частини світу. Юрба озброєних авантурників, охоплена жадобою влади і багатства, принесла з собою розорення й горе місцевому населенню.}

_{Високорозвинену, оригінальну культуру індіанських племен європейські загарбники знищили дотла. Загинули квітучі цивілізації інків у Перу, ацтеків у ‘Мексіці, майя в Юкатані тощо. Від величних міст, палаців, храмів залишилися руїни, про які поступово забули, отож у XIX — на початку XX ст., коли вони привернули увагу археологів, про них знали не більше, як про пам’ятки Дворіччя чи Єгипту в часи Ботта і Шампольона.}

_{Книга відповідає на питання, яке здавалося просто незрозумілим, а саме: яким чином невеликій купці завойовників пощастило так легко подолати кількасоттисячну армію індіанців.}

_{Пояснення, які досі висувалися в літературі, були різні. Дехто думав, наприклад, що справу вирішила вогнепальна зброя іспанців, а особливо — кіннота, яка вже самим своїм виглядом наводила на індіанців жах. Але ж перед битвою при Отумбі Кортес втратив усю свою артилерію і переважну більшість коней; проте, незважаючи на величезну перевагу в силах, індіанці програли битву.}

_{Інші пояснювали успіх Кортеса поширеною серед індіанців легендою про білого бородатого бога, яка нібито не дозволяла їм виступити проти завойовників. Але й це пояснення спростовується, оскільки індіанці врешті все ж зняли зброю проти чужинців.}

_{З. Косідовський пояснює поразку індіанців їхнім соціальним ладом і тією політичною обстановкою, яка склалася в Центральній Америці тоді, коли вдерлися іспанські конквістадори.}

_{Він розглядає ацтецьке суспільство як таке, що стоїть на початку класового суспільства. Ацтеки в XVI ст. перебували на тому ж ступені, що й Єгипет за доби Стародавнього царства, шумеро-аккадське Дворіччя або гомерівська Греція, і ця думка, гадаємо, цілком слушна.}

_{З. Косідовський зображує індіанців не так, як буржуазні науковці, він не вважає їх ані за дикунів, ані за жителів земного раю, який знищили іспанські завойовники. Віддаючи належне індіанцям, як народові, здатному до творчості, і змальовуючи високу культуру, яку застали іспанці в; Центральній Америці, він разом з тим підкреслює, що суспільний устрій індіанців був дуже далекий від тих рожевих ідилій, які знаходимо в творах деяких буржуазних дослідників. Монтесума на сторінках його книги з народного вождя і мученика перетворюється на деспота, якого ненавидів народ, який зрадив свою країну і за це зрештою був убитий. Так само політичне панування ацтеків над іншими племенами спричинилося до того, що ці племена тільки й чекали нагоди, щоб повстати, і ладні були допомагати кому завгодно, хто б виступив проти ацтеків.}

_{Саме в цьому і бачить Косідовський головну причину незрозумілої на перший погляд байдужості індіанців до долі Монтесуми. Доки іспанці не чіпали народ, він мовчав, бо не хотів підтримувати своїх власних гнобителів; навіть більше, він спершу бачив в іспанцях визволителів. Скоро індіанці схаменулися, та було вже запізно. А втім, коли здирства іспанців у Мехіко зрештою привели до вибуху народного гніву, завойовники одразу ж отінилися у скруті.}

_{Їм довелося тікати з столиці потай вночі, втративши награбовані скарби, всю артилерію, коней. Отже, коли народ справді виступив проти іспанців, їм не допомогли ані перевага в озброєнні, ані легенда про білого бога.}

_{Книга З. Косідовського присвячена країнам, які часто називають екзотичними. Перед читачем проходять Передня Азія, Єгипет, Греція, Центральна Америка. Колись тут існували великі держави, чия слава гриміла на весь світ. Але минали віки, змінювалися імперії. На ті країни, що колись уславилися, як могутні держави, стали зазіхати капіталістичні країни.}

_{Косідовський показує, що значна частина буржуазних археологів — англійських, французьких, американських, які працювали в «екзотичних» країнах, разом з тим здійснювали імперіалістичну політику своїх держав.}

_{Ті видатні відкриття, якими вони збагатили науку, не можуть затулити інший, зворотний бік їхньої діяльності.}

_{Англієць Раулісон, який прочитав клинопис, був офіцером і агентом горезвісної Ост-Індської компанії, що грабувала країни Південної Азії. Лайярд — автор сенсаційних розкопок в Ніневії — був агентом «Інтеледженс-Сервіс», розвідувального центру Великобританії. Ботта, дослідник пам’яток Ассірії, був французьким консулом Мосулі тощо.}

_{Нічим не прихований грабіж, масове вивезення цінних мистецьких пам’яток, хижацькі методи розкопок, що часто-густо нагадували прийоми звичайних скарбошукачів, погоня за коштовностями й зневага до дрібних речей, наукова цінність яких часто була набагато вища — ось що властиво буржуазним археологам, таким як Лайярд або Бельцоні.}

_{Звичайно, не всі буржуазні археологи були грабіжниками й шпигунами. Бачимо серед них і цілком щиро і безкорисливо відданих науці, як, наприклад, геніального Шампольона. Були й постаті суперечливі, як Шліман, в якому поєднувався учений-фанатик, здатний до самопожертви, і розсудливий гендляр.}

_{Усю цю складність характерів, епох, ситуацій показує в своїй книзі З. Косідовський, і це є одна з привабливих рис його твору.}

_{Варто відзначити й матеріалістичний підхід автора до стародавньої історії. Марксизм-ленінізм вчить, що справжня історія є історія не царів і полководців, а народних мас, творців матеріальних благ, необхідних людям.}

_{Коли звертаємось до історії й культури Стародавнього Єгипту або Дворіччя, Стародавнього Риму чи Центральної Америки, в уяві перш за все постають грандіозні палаци й храми, піраміди й монументальні споруди, створені, щоб увічнити давно померлих деспотів — царів, фараонів, жерців і завойовників. Отож буржуазні дослідники у своїх працях описують старанно життя й діяльність можновладців; ті ж, хто своїми руками створював усі ці споруди й шедеври мистецтва, залишаються поза увагою письменників.}

_{Зенон Косідовський не забуває справжніх творців історії й аналізує ту чи іншу подію, виходячи з оцінки становища трудящих. Все це вигідно відрізняє книгу Косідовського від книжок буржуазних авторів, у яких соціально-економічні проблеми здебільшого взагалі випадають з поля зору.}

_{У своїй книзі З. Косідовський, на жаль, не торкнувся археології слов’янських країн, зокрема й нашої країни. Рекомендуючи цю книжку вам, українські читачі, не можна не згадати хоча б кількома словами про археологічні скарби нашої республіки.}

_{Україна — земля, напрочуд багата пам’ятками старожитностей.}

_{Хто не бачив у степу високих могил? Кожна з них — це частина нашої історії. Чимало цікавого може вона розповісти про далеких, предків, коли тільки вміти запитати її як слід. Або городища, розкидані по всій території нашої республіки, — кому не відомі ці споруди з земляними валами й ровами? Мовчазними свідками далеких часів височать вони на узгір’ях, і треба лише доторкнутися до них лопаті археолога, щоб вони заговорили й розповіли безліч цікавих речей.}

_{Отож, читаючи про захоплюючі відкриття десь у Вавілонії чи Центральній Америці, не треба забувати й своєї, вітчизняної старовини.}

_{Хіба можна говорити про Грецію кріто-мікенської доби, не згадавши хоча б одним словом нашу трипільську культуру, що її вперше виявив український археолог В. В. Хвойка під Києвом? Археологічними дослідженнями на Україні виявлено багато сотень поселень цієї культури — першої хліборобської культури на наших землях, безпосередньо зв’язаної з кріто-мікенською культурою Греції.}

_{Так само, розповідаючи про античні міста Греції і Риму, не можна не згадати про чудові пам’ятки античності на півдні нашої країни — на узбережжі Чорного моря. В гирлі Дніпра й Південного Бугу знаходяться залишки стародавньої Ольвії — великого торговельного міста, що виникло в VI ст. до н. е.; на березі Дністровського лиману Тирас; у Криму, біля Севастополя, був античний Херсонес, а по обох берегах. Керченської затоки — міста Босфорського царства. Всі ці міста — невід’ємна частина античного світу — уже ось століття привертають увагу археологів.}

_{У старогрецьких джерелах знаходимо чимало згадок про скіфів — скотарські й хліборобські племена, які населювали південь нашої країни в VII–II ст. до н. е. Грецький письменник Геродот розповідає про поразку, якої скіфи завдали іранському завойовникові Дарію в VI ст. до н. е. Археологічними пам’ятками Скіфії є величезні городища й могили, в тому числі — славетні царські могили, досліджені біля Нікополя та Керчі. Вони висувають скіфську культуру в число найяскравіших культурних явищ всесвітньої історії.}

_{Окрему групу становлять пам’ятки стародавніх слов’ян — древні міста з їхньою неповторною архітектурою; села, замки, могильники. Ці пам’ятки особливо дорогі нашому серцю, бо вони — безпосередня частка історії нашого народу. Археологічні розкопки стародавнього Києва, Чернігова, Новгорода, Переяслава, Галича, Москви — чи не найважливіша частина вітчизняної археології.}

_{В Радянській країні археологічні дослідження — справа державна. В Києві у складі Академії наук існує Інститут археології, що його завданням є дослідження пам’яток далекого минулого на території республіки. Щороку археологи роз’їжджаються в експедиції, шукаючи нові й нові матеріали.}

_{Багато чого можуть зробити в цьому й школярі, ви, юні читачі цієї книги. В багатьох школах України створено гуртки краєзнавців, юних істориків, любителів старовини. Хлопці й дівчата вирушають у походи, збирають стародавні речі, створюють музеї, пишуть історію міст і сіл.}

_{А хто знає, може, серед цих юних слідопитів виростуть нові Шампольони і Картери, перед якими час розкриє свої таємниці, які зуміють вирвати з небуття нові й нові сторінки героїчного минулого нашого народу?}

_{М. Ю. БРАЙЧЕВСЬКИЙ, кандидат історичних наук.}