Конституційне право зарубіжних країн

Китайська Народна Республіка (Китай) — розташована в Центральній і Східній Азії. Китай займає перше місце у світі за чисельністю населення (близько 1,3 млрд), третє — за розміром території (після Росії і Канади), друге — за обсягом ВВП (після США), але 91-е за ВВП на душу населення. Це держава тоталітарного соціалізму, знаходиться на стадії довгої модернізації. Невід'ємною частиною Китаю є острів Тайвань з іншим суспільним ладом. Загальнонаціональною проблемою є питання щодо шляхів об'єднання Тайваню з материковою частиною Китаю.

Китай є постійним представником ООН. Китайська мова (разом з англійською, російською і французькою) є офіційною мовою ООН.

Сучасне державне право Китаю відбиває національну специфіку та історичну унікальність його державності, особливості китайського варіанту модернізації тоталітарно-бюрократичного суспільства.

Конституційне право КНР як галузь національного права має певну низку особливостей. Перш за все, воно є галуззю соціалістичного права й пронизано відповідними ідеями. У конституційному праві відбилися всі основні концепції та постулати соціалістичного «конституціоналізму», керівна роль комуністичної партії, соціалістичне народовладдя, соціалістична законність, класова боротьба тощо. Цілі та завдання конституційно-правового регулювання визначаються перспективами будівництва соціалізму, сформульованими у Конституції 1982 р.

Для соціалістичного права характерна насиченість нормативних актів нормами-принципами, нормами-побажаннями, різного роду сентенціями (типу «не трудящий та не їсть»), які створюють ідеалістичну картину гармонійного суспільства. Все це властиве й конституційному праву КНР.

Особливістю конституційного права є наявність актів, які мають експериментальний тимчасовий характер і видаються «у дослідному порядку». Причому такі акти видаються майже на всіх рівнях органів влади. Практика видання тимчасових актів обумовлюється складнощами опрацювання оптимального варіанта правового регулювання суспільних відносин у країні з більш ніж мільярдним населенням та гострими соціальними проблемами.

Слід зазначити, що в КНР немає чіткої межі між правовим актом та політичною директивою. Положення неправового змісту зустрічаються в законах. Ще більшою мірою це характерно для постанов Постійного комітету ВЗНП та Державної Ради. Складно і навіть неможливо визначити відмінності за змістом, формою та наслідками між документами ЦК КПК та, наприклад, актами Державної Ради.

Головним джерелом державного права Китаю є Конституція 1982 р.

§ 1. Конституцій

Чинна Конституція КНР була затверджена Всекитайськими зборами народних представників (парламентом) 4 грудня 1982 р. і є четвертою в історії країни.

У Преамбулі Конституції 1982 p., яка характеризує підсумки розвитку КНР, програмні цілі та основні принципи її внутрішньої та зовнішньої політики, зазначається, що надалі основне завдання КНР — «зосередженими силами здійснити соціалістичну модернізацію». В галузі зовнішньої політики декларовано, що КНР буде дотримуватися «незалежної та самостійної зовнішньої політики», «п'яти принципів — взаємної поваги суверенітету та територіальної цілісності, взаємного ненападу, невтручання у внутрішні справи один одного, рівності та взаємної вигоди, мирного співіснування», що вона «докладає зусиль в інтересах збереження миру у всьому світі та сприяння справі прогресу людства».

Влада в КНР визначена як демократична диктатура народу, з вказівкою на те, що вона є диктатурою пролетаріату за сутністю (ст. 7).

Із Конституції 1982 р. усунуто всі згадки про «Культурну революцію» та її настанови (наприклад, про «продовження революції при диктатурі пролетаріату»). Водночас багато уваги в конституціях приділяється Єдиному фронту, який при цьому називається не «народно-демократичним» як 1954 р., не революційним, як 1978 p., а тільки «патріотичним». Знайшло конституційне закріплення і формулювання про склад Єдиного фронту, що допускає включення до нього «патріотів», які не стоять на соціалістичних позиціях, але «є прихильниками об'єднання Батьківщини», тобто возз'єднання КНР і Тайваню. До політики щодо Тайваню має пряме відношення й конституційне положення можливості «у разі необхідності» заснувати «особливі адміністративні райони» (ст. 31), режим яких «з урахуванням конкретних умов встановлюють Все-китайські збори народних представників».

Конституція закріпила багатоукладність економіки країни: до двох соціалістичних секторів додані одноосібний (статті 7, 8,11), а у ст. 18 — державно-капіталістичний в особі змішаних китайсько-іноземних підприємств та іноземних приватнокапіталістичних підприємств. У першій частині зазначеної статті йдеться про те, що «дозволяється іноземним підприємствам та іншим іноземним господарським організаціям або окремим особам відповідно до законів Китайської Народної Республіки вкладати капітал в Китаї, здійснювати в різних формах економічне співробітництво з китайськими господарськими організаціями». Закріплюючи багатоукладність в економіці КНР, Конституція особливо підкреслює, що «основа соціалістичної економічної системи КНР — соціалістична суспільна власність на засоби виробництва, тобто всенародна власність і колективна власність трудящих мас» (ст. 6).

У Конституції значно розширена глава про права та обов'язки громадян, яка тепер розміщена одразу за першою главою «Загальні положення». У ній 23 статті замість чотирьох у Конституції 1975 р. та 16 — у Конституції 1978 р. Вперше введено статті, що визначають громадянство КНР (ст. 33) та встановлюють рівність громадян перед законом (ст. 34).

Конституція 1982 р. внесла значні зміни у державну структуру КНР. По-перше, відновлено інститут Голови КНР; по-друге, Постійному Комітету Всекитайських зборів народних представників (ВЗНП) надано фактично такі самі права в галузі законодавства, як і самим Зборам; по-третє, засновано Центральну військову Раду КНР, що за своїм складом була такою, як і у Військовій комісії ЦК КПК, по-четверте, відновлено волосну ланку органів влади та управління, яка відокремлена від народних комун, що зберігаються дотепер лише як одна з форм організації колективного господарства на селі; по-п'яте, зазначено строк, що обмежує перебування деяких вищих державних посадових осіб на своїх постах (Голови та заступника Голови КНР, Голови та заступників Голови Постійного комітету ВЗНП, Прем'єра, заступників Прем'єра та членів Державної Ради (уряду), Голови Верховного народного суду, Генерального прокурора Верховної народної прокуратури — двома скликаннями ВЗНП, тобто десятьма роками (статті 66,75,87)); по-шосте, визначено принцип несу-місництва членства у постійних комітетах Зборів народних представників (включаючи й ПК ВЗНП) із займанням адміністративних, судових і прокурорських посад (статті 65, 103); по-сьоме, засновано у складі урядів різних ступенів системи ревізійних органів для посилення контролю за фінансовою діяльністю (ст. 91).

Конституція відновила основні автономні права національних районів, які раніше проголошувалися Конституцією 1954 р., у тому числі й права на видання положень про автономії та окремо діючих положень (місцевих законів, що враховують національну специфіку), на формування у разі необхідності в межах державної системи військового будівництва з санкції Державної Ради загонів суспільної безпеки для охорони громадського порядку в районах національної автономії (ст. 120). Разом із тим, Конституцією вперше встановлено правило обіймання деяких посад в органах самоврядування районів національної автономії громадянами «тих національностей, які користуються районною автономією» (ст. 114). їм резервуються пости голів урядів національної автономії та голів або заступників голів Постійних комітетів Зборів народних представників цих одиниць. Проте в чинній Конституції КНР, як і в усіх попередніх, немає визначення права неханьських народів на самовизначення та державність.

Чинна Конституція КНР названа Основним законом держави і має найвищу юридичну силу. Структура Конституції: Вступ (Преамбула), чотири глави (138 статей). Конституція КНР 1982 p. має реальний характер. Проголошений нею курс на реформування китайської економіки проводиться динамічно та результативно.

§ 2. Політична система

Політична (у тому числі й державна) влада в Китаї здійснюється через ряд політичних інститутів і відносин, які характеризуються як взаємозв'язком, так і диференційованістю, становить політичну систему Китаю. Інститути — це структурна характеристика політичної системи, а норми відносин — функціональна. Велике значення в політичній системі КНР мають основні політичні, точніше, організаційно-політичні інститути — соціалістична держава, Комуністична партія Китаю, демократичні партії, Народна політична консультативна Рада, громадські організації та об'єднання, засоби масової інформації. Ці інститути створюють кістяк політичної системи КНР — механізми здійснення влади. До політичної системи КНР також включаються політичний режим, ідеологія — марксизм-ленінізм, ідеї Мао Цзедуна, релігійні общини та церква, а також право як регулятор суспільних відносин.

Важливим інститутом політичної системи Китаю є Комуністична партія Китаю. У Конституції зазначається особлива роль КПК в історії країни: перемога в революції та успіхи в будівництві соціалізму в минулому та майбутньому пов'язуються з її керівництвом. У Статуті Комуністичної партії Китаю, прийнятому на її XII з'їзді 1982 р., КПК називається «керівним ядром справи соціалізму в Китаї». Статус Комуністичної партії як єдиної керівної та правлячої партії закріплено Конституцією Китаю.

Хоча в Китаї, крім КПК, існують ще вісім демократичних політичних партій, в юридичній літературі її характеризують як однопартійну країну, тому що тільки Комуністичній партії надано статус практично державної партії.

Демократичні партії входять до політичної системи в рамках «Єдиного патріотичного фронту» Китаю. Існування цих партій дає підстави стверджувати, що в країні мають місце багатопартійність, багатопартійне співробітництво під керівництвом КПК, що являють собою «особливість та перевагу політичної системи Китаю».

На сьогодні в КНР існують і функціонують такі демократичні партії: Революційний комітет гоміндану Китаю (заснований 1948 p.); Демократична ліга Китаю (створена 1941 p.); Китайська асоціація демократичного національного будівництва (1945 p.); Селянсько-робітнича демократична партія Китаю (1930 p.); «Партія Чжі-гундан» («Прагнення до справедливості») (1947 p.); «Товариство 3-го вересня» (1945 p.); Ліга демократичного самоврядування Тайваню (1947 p.).

У державному устрої Китаю демократичні партії мають велике значення. Керівна роль КПК щодо цих партій є безспірною, що закріплено в їх статутах. Усі демократичні партії існують і функціонують у рамках Конституції КНР. Якщо КПК у цілому визначає внутрішньо- та зовнішньополітичний курс країни, то демократичні партії відіграють роль порадників і консультантів. Наявність у Китаї цих нечисленних порівняно з КПК партій — це позитивний чинник і в політичному, і в економічному відношенні.

Наступним політичним інститутом у політичній системі Китаю є закріплений Конституцією «широкий патріотичний Єдиний фронт», керований Комуністичною партією. До його складу входять усі політичні партії та громадські організації країни.

До політичних інститутів, що складають кістяк політичної системи Китаю, належать засоби масової інформації (ЗМІ). Слід нагадати, що в Китаї вони являють собою об'єкт державної власності, не мають прав юридичної особи та фінансуються з коштів державного бюджету. Держава (точніше КПК в особі її центральних і місцевих партійних органів) здійснює контроль за радіомовленням і телебаченням та іншими засобами масової інформації. Тому засоби масової інформації Китаю не можна назвати вільними.

Розглядаючи політичну систему, слід пам'ятати, що в КНР чітко провадяться у життя ідеї марксизму-ленінізму, Мао Цзедуна без будь-яких намагань до реформування (політичної системи). У той самий час у країні результативно провадяться глибокі економічні реформи, що загалом визначає принцип будівництва соціалізму в країні «з китайською специфікою».

§ 3. Виборча система

Конституційними принципами виборчої системи КНР є: загальне, рівне, активне та пасивне виборче право (ст. 34); обов'язкове представництво всіх національних меншин в органах державної влади різних ступенів (статті 59, 113); обрання всіх представницьких органів державної влади демократичним шляхом, їх відповідальність перед народом та підпорядкованість народу (ст. 3); підпорядкованість депутатів органам, що їх обрали, право відкликання та заміни депутатів органами, що їх обрали (статті 77,102).

У Законі про вибори закріплено принцип рівного виборчого права. Його гарантією є надання кожному виборцю одного голосу (ст.4). Проте необхідність забезпечення інтересів різних соціальних прошарків (місцевих жителів, військовослужбовців, реемігрантів) і національних меншин, запровадження виборчої системи з нерівною вагою кожного голосу.

Відповідно до Закону про вибори, кількість сільських виборців, висунутих одним депутатом, у Зборах народних представників повіту (або автономного повіту) повинна бути в чотири рази більшою порівняно із селищами міського типу. Проте у здійсненні програми форсованого економічного будівництва значна кількість жителів сіл стала перемішуватися в селища міського типу. Спостерігається таке, що робочі та службовці, що працюють на промислових підприємствах на території повіту, складають значну частину всього його населення. Тому згідно з поправкою до Закону про вибори, що внесена в 1986 р., у таких випадках норма представництва від сіл та селищ міського типу може бути змінена аж до повного їх зрівняння. Проте при цьому кожного разу для застосування зазначеного положення Закону потрібна згода Постійного комітету Зборів народних представників провінції, автономного району або міста центрального підпорядкування. Але це правило не відміняє загального положення закону, згідно з яким норма представництва міського населення повинна бути вищою, аніж сільського. Практика проведення виборів до Зборів народних представників повітової ланки свідчить про те, що цього положення дотримуються.

Норми представництва національних меншин до Всекитайсь-ких зборів народних представників за законом встановлюються Постійним комітетом залежно також від кількості їх населення. Нечисленні національності також направляють щонайменше одного депутата. 1982 р. до Закону КНР про вибори було внесено зміни стосовно норм представництва до місцевих Зборів народних представників від національних меншин. Згідно з законом 1979 p., якщо загальна кількість жителів однієї національності даного району не перевищує 10 % населення, то норма представництва для неї могла б бути підвищеною, але не більше ніж на 50 % порівняно із звичайною. При застосуванні цього положення представництво деяких, особливо нечисленних національностей, було незначним. Тому до Закону було внесено зміну, згідно з якою кількість жителів, висунутих одним депутатом від здійснюючої автономію національності, що становить менше 15 % населення даного району, може бути знижена більш як наполовину порівняно з кількістю виборців, які висуваються одним депутатом у місцевих Зборах народних представників.

У подальшому, 1986 р., у ст. 16 Закону про вибори було додано положення про представництво національних меншин у місцях їх компактного проживання. Якщо чисельність національної меншини в даній місцевості становить 15–30 % усього населення, то норма представництва від неї може бути зменшена. Однак кількість депутатів, що висувають її, не повинна перевищувати 30 % чисельності всіх депутатів від даного району.

Згідно із Законом про вибори 1979 р. (ст. 6), порядок проведення виборів депутатів від реемігрантів визначається особливо. При внесенні до нього змін 1982 р. було вирішено відмовитися від проведення окремих виборів депутатів від цієї соціальної групи з фіксованою кількістю депутатів, а представників реемігрантів до Всекитайських зборів народних представників та місцевих зборів обирати шляхом звичайних виборів у районах з порівняно великою їх кількістю. Тим самим фактичне представництво реемігрантів в органах державної влади КНР могло б бути більшим, ніж передбачалося першим виборчим законом 1953 р. (ЗО осіб), і визначатися припливом у КНР реемігрантів із країн їхнього розселення. Згідно з прийнятою Всекитайськими зборами народних представників 10 грудня 1982 р. Постановою з питань про норми представництва, у ВЗНП знову була введена квота (тимчасова) кількості депутатів Всекитайських зборів народних представників від реемігрантів, що переїхали до Китаю — 35 чоловік (тобто більше, ніж 1953 p.). Від Тайваню, якому передбачалося надати статус особливого адміністративного району, тимчасово обираються 13 депутатів вихідцями з цієї провінції, що проживають у континентальній частині КНР.

Особливістю виборчої системи Китаю є те, що правове регулювання реалізації виборчого права цією соціалістичною групою громадян КНР здійснюється не загальним Законом про вибори, а спеціальною Постановою «Про порядок проведення виборів депутатів від Народно-визвольної армії Китаю до Всекитайських зборів народних представників і місцевих Зборів народних представників різних ступенів», прийнятих Постійним комітетом ВЗНП 10 червня 1981 р. на основі ст. 5 Закону про вибори до Всекитайських зборів народних представників і місцевих Зборів народних представників (1979 p.). Відповідно до цієї постанови активним і пасивним виборчим правом при проведенні виборів до ВЗНП і місцевих ЗНП користуються військовослужбовці, які проходять дійсну військову службу, робітники військових промислових підприємств, що перебувають в адміністративному підпорядкуванні військових відомств, штатні та позаштатні працівники і службовці Збройних сил, члени сімей військовослужбовців, що проживають разом із ними. Отже, до виборчого корпусу від Збройних сил входять не тільки військовослужбовці, а й широкий контингент цивільних осіб.

Останнім часом укріпилася практика установлення квот при виборах до Всекитайських зборів народних представників для армії (як і для інших специфічних груп виборців) не законом, а рішенням останньої сесії ВЗНП даного скликання.

Діюче виборче законодавство не фіксує й визначеної норми представництва від різних частин Народно-визвольної армії Китаю. Вони установлюються виборчою комісією армії, що передбачено п. 1 ст. 4 Постанови про порядок проведення виборів депутатів ВЗНП і місцевих Зборів народних представників від Народно-визвольної армії.

Щодо виборів до місцевих Зборів народних представників різних ступенів, то згідно з названою Постановою норми представництва для розташованих у даній адміністративній одиниці військових формувань установлюються постійними комітетами ЗНП відповідного ступеня (ст. 4, п. 2).

Особливістю виборчої системи КНР є також своєрідний характер прояву принципу прямого і непрямого виборчого права. Принцип прямого виборчого права застосовується тільки при виборах до низової та повітової ланок системи органів державної влади, тобто до Зборів народних представників волостей, національних волостей, селищ, міських районів, міст без районного поділу, повітів, хошунів, автономних повітів та автономних хошунів. Депутати Зборів народних представників провінційної ланки (провінцій, автономних районів, міст центрального підпорядкування), а також Всекитайських зборів народних представників обираються нижчестоящими ЗНП.

Особливо складна багатоступенева система виборів передбачена для Народно-визвольної армії Китаю. На зборах рот та заводських цехів військовослужбовців у полісах та відповідних ним одиницях, військових підокругах, гарнізонах, провінційних військових округах, корпусах та відповідних їм одиницях обираються делегати до вищестоящих зборів представників військовослужбовців і делегати до місцевих Зборів народних представників різних ступенів. Депутатів до Всекитайських зборів народних представників від Народно-визвольної армії Китаю обирають представники військовослужбовців Генерального штабу, великих військових округів, родів військ; Державного науково-технічного комітету оборони, Канцелярії оборонної промисловості, Академії військових наук, Військової академії, Військово-політичної академії та Академії тилу (ст. 4, п.1 Постанови Постійного комітету Всекитайських зборів народних представників про порядок проведення виборів депутатів Народно-визвольної армії Китаю).

Багатоступеневі вибори до Всекитайських зборів народних представників від армії проводяться знизу доверху через один ступінь: ротна ланка обирає полкову, остання — корпусну тощо. У результаті депутатів Всекитайських зборів народних представників безпосередньо обирають фактично вищі офіцерські кадри, керівники військових закладів, підприємств, навчальних закладів.

Характеризуючи в загальних рисах принципи виборчої системи, діюча Конституція КНР (ст. 3) зазначає, що Всекитайські збори народних представників та місцеві збори різних ступенів «обираються демократичним шляхом, відповідають перед народом і перебувають під його контролем».

Отже, можна виділити такі особливості Китайської виборчої системи:

а) суб'єктивне виборче право нерівне;

б) депутати Веекитайських зборів народних представників, вищого органу державної влади, обираються шляхом непрямих виборів;

в) виборче законодавство визначає специфічний режим формування депутатського корпусу від Народно-визвольної армії Китаю.

§ 4. Система державних органів

Згідно з чинною Конституцією КНР до основних форм діяльності держави належить здійснення державної влади, державного управління, судової роботи, нагляду за законністю. Відповідно до цього, в КНР державні органи поділяються на чотири основні види — державна влада, управління, суд, прокуратура. Вони складають єдину систему органів держави, що в Конституції визначається терміном «Державна структура». У главі III Основного закону, яка установлює принципи організації та форми діяльності органів держави, є також статті про органи самоврядування в районах національної автономії Китаю, які, однак, організацією та порядком діяльності не відрізняються від місцевих державних органів у звичайних адміністративних одиницях країни.

Основу всієї системи державних органів у КНР складають представницькі органи державної влади — Всекитайські збори народних представників (ВЗНП) і місцеві збори народних представників (ЗНП). Крім ВЗНП та ЗНП різних ступенів до органів державної влади в КНР належать також утворені ними та підзвітні їм постійні комітети (ПК), що в період між сесіями зборів виконують усі їхні функції.

Особливість формування представницьких органів державної влади в тому, що відповідно до діючого Закону КНР про вибори до ВЗНП та місцевих ЗНП різних ступенів (у редакції 1986 p.), безпосередньо населенням на загальних рівних і прямих виборах таємним голосуванням обираються тільки органи державної влади, що утворюються в адміністративно-територіальних одиницях низового (волості, національні волості та селища) та повітового рівнів. Решта ЗНП, а також ВЗНП обираються відповідними нижчестоящими органами державної влади.

Прерогативою представницьких органів є їхня правомочність видавати закони та інші нормативні акти. У КНР це право належить також і вищому колегіальному органу державної влади — Постійному комітету ВЗНП.

Нарівні з ПК ВЗНП частину повноважень глави держави в КНР здійснює Голова КНР. За своїм теперішнім статусом, він виконує в основному представницькі функції і у внутрішньополітичній діяльності, не має державно-адміністративних повноважень. Проте формально-юридично даний пост є одним з інститутів державної влади.

До органів державного управління належать: центральний уряд (Державна Рада), міністерства, державні комітети та інші центральні відомства, а також місцеві народні уряди різних ступенів, делеговані ними органи, департаменти, відділи, канцелярії, комісії.

Специфікою КНР є органічне включення до його державної структури вищого органу — Центральної воєнної ради (ЦВР), яка за Конституцією (ст. 93) «керує всіма Збройними силами держави». Голова ВР обирається Всекитайськими зборами народних представників. Водночас він є головою Воєнної ради ЦК КПК.

Правовий статус усіх державних органів регулюється Конституцією країни.

Система місцевих органів влади і управління будується відповідно до територіального поділу. В КНР прийнято триступеневу систему адміністративно-територіального поділу: верхню ланку складають провінції, автономні райони та міста центрального підпорядкування; середню — автономні округи, повіти, автономні повіти та міста; а нижчу — волості, національні волості, селища, міські райони.

Правовий статус місцевих органів влади регулюється статтями 95-121 Конституції КНР за Законом про організації місцевих зборів народних представників і місцевих народних урядів від 10 грудня 1982 р.

§ 5. Органи суду і прокуратури

Суд. У Китаї існують загальні та спеціальні суди. Загальні — це Верховний народний суд і місцеві народні суди трьох ступенів — вищий, середній і нижчий. Спеціальні суди — це військові суди, але можуть утворюватись й інші спеціальні суди, що було не рідкістю у часи «культурної революції». На практиці, однак, згідно з традиціями населення не часто звертається до суду, віддаючи перевагу недержавним, неформальним методам розв'язання спорів. Судові органи виконують головним чином каральну функцію, а також покликані брати участь у перевихованні осіб, що скоїли злочини і проступки.

Верховний народний суд формується вищими органами державної влади: голову суду обирає ВЗНП, членів — Постійний комітет ВЗНП Верховний народний суд здійснює судовий нагляд за діяльністю загальних і спеціальних судів. Справи першої інстанції він практично не розглядає. Як і інші суди, він не користується незалежністю як особливої ланки державної влади: він несе відповідальність перед ВЗНП і його Постійним комітетом, що можуть у будь-який час змінити його склад.

Нижча ланка місцевих народних судів формується громадянами шляхом виборів, інші місцеві суди обираються місцевими органами державної влади. Судді місцевих судів, як і судді Верховного народного суду, також не користуються незмінністю й незалежністю: вони несуть відповідальність перед місцевими представницькими органами та їхніми постійними комітетами.

Конституція закріплює деякі загальновизнані принципи правосуддя, в тому числі право обвинуваченого на захист, рівність громадян при розгляді справ, право громадян різних національностей використовувати свою рідну мову в судочинстві.

Суди розглядають справи, як правило, колегіально, деякі кримінальні справи — за участю народних засідателів, які обираються колективами підприємств, установ і за місцем проживання. Нескладні цивільні й незначні кримінальні справи можуть бути розглянуті одноособово суддею.

Прокуратура. Прокурори здійснюють нагляд за законністю, підтримують обвинувачення у суді, беруть участь у розгляді деяких цивільних справ, якщо це викликано інтересами держави; ведуть розслідування більш складних кримінальних справ, за які призначаються суворі міри покарання (слідчі дії в цих випадках проводять слідчі при прокуратурах).

Вищий орган прокуратури — Верховна народна прокуратура на чолі з генеральним прокурором. На місцях створюються місцеві народні прокуратури, в армії — військові прокуратури. Є також транспортні й інші прокуратури. Місцеві прокуратури можуть створювати свої відділення в лісових районах, у районах гірничодобувної промисловості й інших місцях.

Прокуратура будується на строгій централізації, вона організаційно відділена від судів. Законодавство про прокуратуру вимагає від неї підтримувати тісний зв'язок з масами, вміти розрізняти і правильно розв'язувати, з одного боку, протиріччя між народом і його ворогами, а з іншого — протиріччя серед народу.

Генеральний прокурор призначається ВЗНП, члени Верховної народної прокуратури — Постійним комітетом ВЗНП, місцеві прокурори — генеральним і вищестоящими прокурорами.

§ 6. Національно-державний устрій

Особливість національно-державного устрою КНР відбита в конституційно закріпленому значенні Китайської Народної Республіки як «єдиної багатонаціональної держави» (ст. 22). Така форма державного устрою — «єдиного і неподільного», «унітарного» зумовлюється, на думку китайських теоретиків, «реально існуючими умовами Китаю», у тому числі й особливостями національних відносин у країні. В цих умовах у Китаї прийнята лише політика районної національної автономії для вирішення національного питання в країні.

Районна національна автономія в КНР не має характеру національної державності (до того ж, і право націй на самовизначення не фігурує в жодному законодавчому акті в КНР). Це адміністративна автономія. Райони національної автономії являють собою місцеві адміністративні райони, що перебувають під єдиним керівництвом держави і є невід'ємною її частиною. Такі райони утворюються в місцях компактного проживання нехансь-ких національностей (ст. 12 Конституції).

Головні положення з національного питання сформульовано в Конституції (розділ 6, статті 112–122). У Законі районної національної автономної Китайської Народної Республіки від 1 жовтня 1984 р., в основу якого покладено положення Конституції КНР 1982 p., коло основоположних ідей щодо національно-державного устрою КНР викладається більш конкретизовано, в уточнених формуваннях. Особлива увага в Законі звертається на забезпечення прав самоврядування. Районна національна автономія визначається у ньому не тільки як основна лінія у вирішенні національного питання в КНР, а й як найважливіший елемент політичної системи держави. Відповідно до Закону (ст. 6) органи самоврядування районів національної автономії можуть вживати певних заходів для прискорення економічного та культурного розвитку національних районів. Однак при цьому вони повинні ставити інтереси держави на перше місце та виконувати завдання, які визначають вищестоящі державні органи (ст. 7). Законом установлюється процедура обов'язкових консультацій вищестоящих органів з органами самоврядування у разі необхідності зміни кордонів автономної одиниці. Такі зміни повинні затверджуватися Державною Радою (ст. 14). У статті зазначається, що всі народні уряди районів національної автономії є адміністративними органами, які перебувають під єдиним управлінням Держради. У Законі докладно регламентуються норми представництва в ЗНП автономних одиниць національностей, крім того, що здійснює автономію. Конкретно розглядається захист інтересів неханців у господарській сфері, надання їм різних пільг і переваг з метою покращення економічної ситуації в національних районах. Законом про автономії гарантується можливість самостійного вирішення органами самоврядування господарських питань місцевого значення. При цьому самостійні рішення місцевих органів у даній області повинні бути затверджені Державною Радою та іншими вищестоящими державними органами.

У 80-х роках (після прийняття Конституції) процес створення автономних національних районів у місцях компактного проживання неханських національностей був практично завершений. Тепер у КНР нараховується п'ять автономних одиниць вищого ступеня — автономних районів (або областей), що за своїм адміністративним статусом відповідають провінціям. У деяких із них є національні автономні одиниці нижчих ступенів — автономні повіти та автономні округи: 31 автономний округ, що територіально відповідає звичайним округам провінцій (кожний округ складається з кількох повітів) і 104 автономних повіти. Таким чином, усього в КНР нараховується 140 одиниць районної національної автономії.

§ 7. Адміністративно-територіальний поділ

З моменту утворення КНР залишається фактично без змін триланковий поділ на провінційну, повітову та волосну ланки. Деякі зміни були пов'язані в основному з уточненням кордонів, найменувань тих чи інших адміністративно-територіальних одиниць і географічних об'єктів, збільшенням або зменшенням їх кількості тощо.

У рамках структури, що існувала раніше, відбувалися й певні зміни, що визначалися, головним чином, соціально-економічними чинниками — кооперуванням села та індустріалізацією, що спричиняла збільшення кількості населених пунктів міського типу й розвиток існуючих міст.

Сучасний адміністративно-територіальний поділ установлено Конституцією 1982 р. Відповідно до положення Конституції (ст. 31) у КНР можуть створюватися «особливі адміністративні райони», режим яких визначається «з урахуванням конкретної обстановки» законами, що застосовуються Всекитайськими зборами народних представників. З 1999 р. статусом особливого адміністративного округу користується Гонконг з 5-мільйонним населенням. Планується в межах політики возз'єднання країни з Тайванем.