Крук та Чорний Метелик. Голос давніх сновидінь

Сцена після титрів 1 Учень крука

Розсипавшись по траві, руді кучері ловили кожен промінчик сонця, через що здавалося, ніби вони палають чистим вогнем. Бурштинові очі були заплющені, а всипане веснянками обличчя з насолодою ловило приємне тепло. Перехожі, що забрідали в цю частину парку, здивовано поглядали на студентку магічного університету, що розляглася на землі просто посеред галявини. І молодий учень крука, який сидів на лавці поряд з нею, навіть не одразу привертав їхню увагу.

— Ну і довго ти збираєшся тут валятися? — всміхнувся Тейн і, нахилившись, легко торкнувся пасом, які здалися йому гарячими не тільки на вигляд.

— Угу, — задоволено промугикала Малісса, ніби кошеня, потягнувшись на травичці.

— Застудитися не боїшся? Ще ж не літо, — зітхнув юнак, намагаючись зобразити суворість.

— Уже тепло, — відповіла вона, ледь помітно ворушачи губами.

Усе, що залишалося Тейнові, це закотити очі. Малісса була такою відчуженою і небагатослівною від самого ранку, коли він повідомив їй, що завтра вирушить до Адамарея. А звідти — у подорож по світу разом із групою круків, які усуватимуть наслідки проріхи між світами.

Почувши це, дівчина засумувала, а потім почала ховати смуток за своєю вічною усмішкою. От лише виходило це в неї якось кепсько. Тому найбільше Тейну хотілося перед від’їздом знову побачити, як вона щиро всміхається.

— Слухай, не хочеш прогулятися? — запропонував юнак, схилившись над нею.

— А хіба ми вже не гуляємо? — знизала плечима Малісса.

— Ну, не знаю, як ти, а я хотів би побути з коханою дівчиною наодинці, а не посеред парку в усіх на очах.

Ліниво розплющивши очі, Малісса подивилася на Тейна, а потім піднялася із землі, бадьоро встала на ноги і запитала:

— Тоді куди підемо?

— Є у мене тут на прикметі одне місце, яке тобі точно сподобається, — підморгнув Тейн. — Стародавній покинутий маєток. Там ніхто не живе вже дуже давно, а самій будівлі, ти не повіриш, кілька тисячоліть.

— Нічого собі, — одразу ж підбадьоритися Малісса. — І як я раніше про нього не чула, га?

— Певного мірою, існування цього маєтку — ніби як таємниця, — прошепотів юнак їй на вушко, грайливо перебираючи пальцями пасма хвилястого вогненного волосся. — Ще до війни Магії та Вогню навколо нього збудували внутрішній дворик багатоквартирного будинку: так, щоб побачити його, просто йдучи вулицею, було неможливо. Та й щоб потрапити у дворик, потрібно знати кодове закляття.

— Звідки ж такі складнощі?

— Якщо вірити легендам, то цей маєток колись належав самому Рафтанові Санкору. І хоч то лише чутки, знести будинок або пускати туди абикого ніхто не наважується.

Як Тейн і припускав, Малісса, почувши цю новину, буквально підскочила на місці. І, не бажаючи втрачати жодної хвилини, попросила негайно відвести її до того маєтку.

— Жаба мені в нирку, це просто щось, — прошепотіла Малісса на одному диханні, коли її очам нарешті відкрився кам’яний паркан, за воротами якого порожніми очницями вікон на них дивився старий маєток, оточений садом, який здичавів за довгі десятиліття.

— Я ж казав, — усміхнувся Тейн. — Ходімо, — додав він на вухо дівчині та, знявши заклинанням замок, за руку потягнув її до саду.

Першу годину Малісса, немов зірвавшись з ланцюга, носилася будинком туди-сюди, досліджуючи кімнату за кімнатою. Кілька разів учень крука мало не посивів, коли дівчина, безтурботно стрибаючи з поверху на поверх, мчала скрипучими сходинками або різко підстрибувала на старій підлозі. Тому, коли вона, нарешті набігавшись, попрямувала до саду, де вляглася в затишній ніші з кущів самшиту, юнак зітхнув із полегшенням.

— Я не хочу, щоб ти їхав, — раптом прошепотіла Малісса, розглядаючи хмари, що пропливали небом. Її обличчя здавалося спокійним і умиротвореним, але ця безтурботна маска не зуміла приховати від Тейна тінь смутку, що застигла в її очах.

— Я теж, — відповів юнак несподівано сиплим голосом. — Та й Ларгус не хоче. Що б він там не розповідав, яку б локшину сам собі на вуха не вішав... я ж бачу, що він хоче бути з нею. І для нього ця поїздка буде не меншими тортурами. А може, навіть більшими. На відміну від мене, він досі дуркує.

— До речі, як там він?

— Уже однозначно краще, — зітхнув Тейн, на кілька секунд прикривши очі. — Коли його тільки привезли, був зовсім поганий. Але вже сьогодні вранці трохи отямився. Зуб даю, до вечора буде майже бадьорим. Як-не-як, це ж той іще міцний горішок, особливо коли його щось мотивує.

— І все ж не зрозумію, чому твій учитель не взяв тебе з собою на закриття проріхи. Адже він ризикував найбільше, — задумалася дівчина.

— Самому цікаво, — знизав плечима Тейн. — Мені він сказав, що не знає, чи зуміє врятувати цей світ. Тому коли ми всі загинемо, то краще буде, якщо останні хвилини я проведу з тією, кого кохаю. Ну а про його силу, в разі чого, подбають інші учні. Але все ж... особисто мені чомусь здалося, що він просто не хотів помирати і вирішив вижити, хоч би що там не сталося. І в цьому тільки її заслуга. Уперше за всі роки нашого знайомства я бачу, що в нього дійсно з’явилася причина жити.

— Чому ж він тоді так шмарклі тягне? Навіть я бачу, що Аліса від нього без тями.

— Мабуть, не розуміє, що іноді потрібно зав’язувати зі своїми вічними стражданнями нещасної незрозумілої трагічної натури, — пирхнув Тейн і, стомлено закотивши очі, плюхнувся поруч із Маліссою. — Коли він продовжить це й далі... скажу так, якщо Аліса буде терпіти всі його заскоки і таки не махне рукою, знайшовши собі когось іншого, це буде тим ще дивом. І мене це бісить, щоб його! — прошипів юнак, застукавши кулаком по траві. — Хоча один плюс у цьому його пунктику все ж є.

— І який же? — промовила дівчина, нависнувши над учнем крука із зацікавленим блиском в очах.

— Я бачу збоку, яким же ідіотом виглядає Ларгус, і це допомагає мені самому уникнути таких помилок, — захихотів він. — І, на відміну від нього, я не збираюся відкладати своє щастя ні на хвилину. А в дечому в мене точно немає сумнівів: я хочу бути з тобою, — усміхнувся Тейн і, різко подавшись вперед, зловив губи Малісси грайливим поцілунком. Перш ніж дівчина щось зрозуміла, він міцно обійняв її і пригорнув.

Лежати з нею ось так на свіжій весняній траві, під променями м’якого сонця, далеко від чужих очей, було для нього справжнім чаклунством, з яким не зрівняється жодне заклинання. Така тендітна, ніжна, але водночас весела і тепла — наче істинний вогонь. Він розумів, що по-справжньому щасливий з нею і буде щасливий завжди.

— Дочекайся мене, — прошепотів учень крука, на мить розірвавши поцілунок.

— Навіть не сумнівайся, що дочекаюся, — усміхнулася дівчина, знову і знову цілуючи його в перервах між словами. — А ще буду приїжджати до тебе на канікулах. Тільки ти повідомляй, де і коли будеш зі своєю групою.

— Ти не жартуєш? — прошепотів Тейн і, сяючи від щастя, покотився з коханою по траві. Аж раптом завмер, нависнувши над нею.

— Анітрохи, — тепло промовила дівчина за мить до того, як кожною частинкою свого єства розчинитися в поцілунку, який пам’ятатиме все своє життя.

Минуло вже близько двох годин, а вони так само лежали на траві в обіймах одне одного. Жодному не хотілося розбивати чари цього моменту, тому що інакше доведеться повірити в майбутню розлуку. Тому Тейн і Малісса просто дивилися на сад і старий занедбаний маєток, міцно стискаючи долоню в долоні... аж раптом зіниці бурштинових очей звузилися і дівчина, здригнувшись, різко сіла: у вікні на третьому поверсі промайнув прозорий білий силует.

— Що це ще за... — збентежено прошепотіла Малісса, розгублено вдивляючись у вікно крізь тонкі лінзи окулярів.

— Важко сказати, — задумався Тейн, зосереджено піднявшись на ноги. — Крім нас, тут точно нікого не може бути. Але жоден із типів енергетики, випромінюваних примарами, я не відчув. Та й якби тут мешкало щось подібне, чарівники помітили б це раніше.

— Тоді ходімо, подивімося ближче, — запропонувала Малісса, запалавши своїм фірмовим ентузіазмом шукачки пригод на п’яту точку. — Тим більше, що ти нежитьознавець! Отже, турбуватися нема про що?

— От не впевнений, — тяжко зітхнув Тейн, у глибині душі розуміючи, що відмазатися від пригоди не вийде. — Усе залежить від того, якого типу ця істота.

— Типу?

— Ну, існує чотири типи привидів. Перший — це душі, які зуміли перетнути кордон і ненадовго покинути світ мертвих. Вони рідко вириваються у світ наяву зі світу снів, тому значно більше шансів зустріти їх у сновидіннях. Зазвичай такі примари мають подобу, яка була в них за життя в останній інкарнації. Хоча можливе набуття зовнішності з інших інкарнацій, серед того і з тих життів, які душа проживала в паралельних світах.

Другий тип — згустки енергії, заражені Іскрами Талпіра. Такі часто навіть не усвідомлюють, що вони таке. Це суто енергетичні істоти, що класифікуються як нежить. Зазвичай мають вигляд чорних тіней. Але якщо концентрація Іскор велика, то можуть набувати різних образів тієї чи іншої чіткості.

Третій — заложні мерці. Це душі людей, тіла яких були заражені Іскрами Талпіра, що не дають душі спочити з миром та тримають її на цьому світі, аж доки плоть не очистять заклинання або вогонь. Тож вони, самі себе не тямлячи, іноді тривожать живих, якщо тільки не замкнені всередині свого мертвого оскверненого тіла.

І четвертий тип — це породження тіні. Зазвичай мають чітку форму. Іноді вони прозорі, а іноді здаються повністю матеріальними, можуть навіть доторкнутися до когось або чогось. Найчастіше копіюють образи, які зчитують з енергетичних відбитків просторово-часової матерії, залишені людьми, які на смертному одрі відчували вкрай негативні емоції. І ось із останнім упоратися найскладніше. Але що найгірше... я не впевнений, що це був він. Енергетика, яка долинала від тієї істоти, сильно насторожувала. Вона не була схожа ні на що, раніше класифіковане нежитьознавцями.

— Отже, нам точно потрібно сходити розвідати, що там та як, — ще більше загорілася Малісса.

Розуміючи, що дівчину вже ніяк не переконати, Тейн тяжко зітхнув і пішов за нею всередину маєтку.

Кімнату, у вікні якої вони помітили дивну фігуру, відшукати вдалося досить швидко. Як і очікувалося, там було порожньо. Але що найдивніше... коли учень крука спробував дослідити її, то так і не знайшов ніяких слідів ні примари, ні тієї самої дивної енергетики, котру він вловив від поміченої істоти.

— Тут щось зовсім не так, — задумався юнак, обережно блукаючи кімнатою.

А поки Тейн боявся поворухнути тут зайву порошинку, Малісса взяла до рук стару книжку, що лежала на прогнилій тумбочці.

— Ой, а це, здається, щоденник! — заінтриговано вигукнула дівчина. І, перш ніж учень крука підійшов до неї, прочитала перші рядки, що потрапили на очі: — «Моє життя тягнеться нестерпно довго, я просто не можу більше цього терпіти. Але нічого, я відчуваю, що вже скоро помру. І коли це станеться, я не хочу народжуватися знову. Я прирекла його на вічні муки і тепер сама буду нести свій гріх, доки стоїть цей світ». Жах якийсь, — констатувала Малісса, затремтівши, немов від морозу. Аж раптом скрикнула.

Просто навпроти неї, злегка торкаючись старої штори білосніжною рукою з чорними нігтями, стояла жінка. Здавалося, вона не має віку — Малісса просто не могла зрозуміти, бачить вона молоду красуню або стару, що доживає свої останні дні.

Її довге волосся було білим, трохи відливало пурпуром. На зворотному боці долоні, що торкалася штори, Малісса встигла помітити чорний знак у вигляді порожнього пісочного годинника. А очі жінки вона роздивитися так і не зуміла — варто було їй в них зазирнути, і її накрила хвиля ні з чим не зрівнянного жаху, яка вибила з неї сприйняття дійсності, немов стілець з-під ніг повішеного.

Але... невже вона й справді щось бачила? Малісса не могла зрозуміти, кліпнула вона чи просто щось вплинуло на її свідомість, але дивної жінки тут більше не було.

— Маліссо? — здивовано покликав Тейн, помітивши, що дівчина нерухомо стоїть посеред кімнати.

Отямившись, вона подивилася на щоденник, який тримала в руках... і зрозуміла, що його немає.

— Що за... — прошепотіла Малісса.

Не звертаючи уваги на збентеженого хлопця, вона підійшла до того місця, де хвилину тому бачила жінку, та інтуїтивно нахилилася, провівши долонею по підлозі, припорошеній шаром сміття.

Пальці самі наштовхнулися на нього — маленький мідний медальйон. Такий старий, що відкрити його вдалося лише дивом. Утім, нічого особливого всередині не було. Тільки два старі, потерті мініатюрні портрети, на яких насилу вгадувалися чоловік з акуратно постриженим сивим волоссям і тендітна білявка в блакитній сукні.

— Усе гаразд? — перепитав учень крука, торкнувшись плеча дівчини.

— Напевно, — відчужено відповіла Малісса і, завагавшись на секунду, закрила медальйон та поклала його туди ж, де знайшла. — Краще ходімо звідси.

— Не буду сперечатися, — кивнув Тейн, погладжуючи плечі коханої, які дрібно тремтіли. — Я передам стихійникам, щоб перевірили це місце. Ходімо.

Потираючи руки — так, немов вони змерзли, — Малісса покинула маєток, а потім і його двір. Щойно старовинні ворота зачинилися, вона щосили вчепилася в руку Тейна і притулилася щокою до його плеча. Ніжно всміхнувшись, юнак торкнувся долонею її обличчя і лагідно поцілував пересохлі губи. За хвилину Малісса була вже майже спокійна.

Недовго думаючи, куди б себе подіти, вони попрямували до саду на території університету магії. На той час, як їх ноги ступили на вимощені бруківкою доріжки, сонце вже повзло до обрію. Їхня прогулянка була розміреною і неспішною... аж раптом Тейн, підскочивши, різко потягнув Маліссу за широкий стовбур старого дерева. А сам почав непомітно виглядати з-за нього з цікавістю малої дитини.

— Що ти робиш? — здивувалася дівчина.

— Здається, сьогодні вони нарешті зрушать з мертвої точки, — радісно прошепотів юнак.

Здивовано подивившись на нього, Малісса вирішила спрямувати погляд туди ж, куди й він, і побачила Алісу, яка зі сльозами на очах обіймала Ларгуса.

— Думаєш, вони... — прошепотіла Малісса.

— Та інакше й бути не може, — захихотів Тейн, намагаючись прислухатися до розмови. От тільки що більше слів йому вдавалося вловити, то кислішою ставала його міна.

— Схоже, дива сьогодні таки не сталося, — сумно констатувала Малісса.

— Hi-ні-ні! Якого?.. — роздратовано бурмотів Тейн, з останніх сил стримуючись від того, щоб битися головою об стовбур дерева. — Ларгусе, ну не можеш же ти бути таким ідіотом... та що ти взагалі верзеш? Яке, до мелюзина, «познайомиш мене зі своїми дітьми»? Що ти за ліки прийняв у тій лікарні?

— Здається, у твого вчителя дійсно крайня стадія кретинізму, — тяжко зітхнула Малісса.

— А ні, стривай! Там... а раптом... ну... ну... Ні! Ну блін! А-А-А-А-А! Та що ти робиш? Цілуй її, ідіоте! — відчайдушно простогнав Тейн, коли губи Ларгуса ніжно торкнулися вкритої рум’янцем щоки Аліси.

— Так, він невиліковний, — знизала плечима Малісса, і учень крука таки вкарбувався лобом у дерево.

— Подивимось-подивимось, — знервовано пробурмотів Тейн із дивним, навіть маніакальним блиском в очах. — Ні, Ларгусе, ти так просто не викрутишся. Навіть не сподівайся, що я залишу тебе в спокої з цими твоїми дурними тарганами. Не відмажетеся, мої хороші. Я ще на вашому весіллі погуляю!

— Ну, тоді будемо оптимістами, — тихенько захихотіла Малісса.

— І покажемо їм хороший приклад, — усміхнувся учень крука, несподівано притиснувши кохану до дерева, щоб мить по тому розтанути на її губах від пустотливого поцілунку.