Люди дому Ніре

Післямова

Переглядаючи недавно своє листування з людьми та організаціями, я згадав про Івана Салика з Городка на Львівщині, журналіста, перекладача і громадського діяча, який у важкі повоєнні часи зміг встановити зв'язок з багатьма світовими письменниками, зокрема японськими, й роздобути для мене роман «Люди дому Ніре» Моріо Кіти. Ознайомившись зі змістом і стилем роману, я, вже маючи тоді певний досвід з перекладу японської літератури, зокрема творів Кендзабуро Ое, Кобо Абе, Акутаґава Рюноске, зрозумів, що йдеться про щось нове в японській літературі, відмінне від традиційної еґобелетристики — так званої ватакусі сьосецу, тобто «оповіді про себе»

Ким був Моріо Кіта (1927–2011) і як так сталося, що він почав писати по-європейському? До речі, щось подібне сталося набагато пізніше і з Харукі Муракамі, який так само набув популярності серед сучасної молоді на Заході. Моріо Кіта (його справжнє ім'я та прізвище Мунейосі Сайто) народився в сім'ї поета Мокіці Сайто (1882–1953) і водночас відомого лікаря-психіатра, усиновленого засновником приватної психіатричної лікарні. У романі його батько виступає прототипом лікаря Тецукіці. Сам Моріо Кіта також збирався стати лікарем, бо в дитинстві захоплювався біологією, а 1948 року вступив на медичний факультет університету в Тохоку. Але водночас тоді він зацікавився і літературою, зачитувався японською і світовою класикою, серед якої його найбільше привабила творчість Томаса Манна. О тій порі він почав писати літературні твори. Перші вірші і повість «Привид» не принесли йому успіху. І лише через шість років він здобув престижну для письменників-початківців премію Акутаґави за повість «У мороці ночі й туману» про злочини нацистів в одній німецькій психіатричній лікарні й опір лікарів-антифашистів. Після того, окрилений таким першим успіхом, він продовжував писати есеї, фантастичні оповідання, аж поки через десять років не закінчив найбільшого роману «Люди дому Ніре». Приводом для його написання стали прочитані ще в студентські роки «Будденброки» Томаса Манна.

Як медик за освітою, добре обізнаний з природничими науками, Моріо Кіта вміло використовував науковий метод для художнього опису дійсності. Свій роман «Люди дому Ніре» він створював на основі зібраних і прискіпливо вивчених фактів і матеріалів. У цьому розумінні його роман — це своєрідна історія Японії першої половини XX століття.

В основі роману лежить доля трьох поколінь родини Ніре, історія їхнього піднесення і занепаду на тлі важливих внутрішніх і світових подій першої половини XX століття. Три частини твору, які відображають життя трьох поколінь Ніре від заснування власної психіатричної лікарні ще на початку століття і до повного її розорення, відповідає трьом етапам японської історії: розквіт капіталізму з економічним пожвавлення, напад на Китай і катастрофічна за своїми наслідками тихоокеанська війна.

Сам роман схожий на повноводну ріку. На його початку перед читачем розгортається життєва історія Кііціро Ніре, голови родини, вихідця із селян, який завдяки вдалому одруженню здобуває медичну освіту в Німеччині. Він розумний, вольовий, але заради власної користі готовий піти навіть на злочин. Усе в ньому підпорядковане наживі. Навіть власна дочка Сейко опиняється на вулиці й помирає від сухот тому, що всупереч батькові покохала бідного вчителя, непридатного для лікарняної справи. В такій атмосфері незручно почувається і молодша дочка Момоко. А його спадкоємці Осю та Йонекуні виявляються вже нездатними продовжити батьківську справу, а тому старий Кііціро змушений передати її названому синові Тецукіці, одруживши його з найстаршою дочкою Рюко.

Тецукіці, людина творчо обдарована, не може примиритися з тим, що лікарня виросла завдяки оборудкам лікаря-підприємця. Однак він нездатний цьому протистояти і знаходить справжню відраду лише у творчості, коли пише історію психіатрії.

Найдраматичніші події в романі пов'язані з долею третього покоління родини Ніре. Автор з документальною точністю відтворив тодішні події. Наприклад, про те, як Сюніці, старший син Тецукіці, закинутий на один із островів Тихого океану, ледве врятувався від голодної смерті. Тяжко переживав і Сюдзі — молодший син Тецукіці. Під час війни він мріяв віддати життя за імператора, а після капітуляції не може знайти собі місця в цьому світі. І тільки Рюко збирається видати заміж Айко й передати управління лікарні зятеві. Але цього, видно, не вдасться зробити, бо обличчя Айко спотворив уламок бомби.

Підсумовуючи зміст і стиль роману «Люди дому Ніре», варто навести таку оцінку, яку дав йому Юкіо Місіма, найвідоміший у світі японський письменник: «Це один із найважливіших романів, написаних після війни. З його появою японська література починає створювати справді громадянські твори. Я таки зрозумів, що право на існування роману підтверджується лише його громадянським звучанням. До цього часу ми ніколи не могли мріяти про роман, такий грандіозний і водночас такий вільний від нездорового ідеалізму. Кожен рядок у ньому міцно підкріплений конкретним образом, а сповнений гумору текст поступово розкриває зі спогадів жахливу реальність. Від початку до кінця він обертається навколо родини Ніре, але хроніка однієї психіатричної лікарні зрештою символізує часи та долю Японії загалом. Розповідь тече плавно, і довгий твір можна читати з нескінченним зацікавленням. Яким чарівним снобом здається перший директор лікарні Кііціро! Наскільки свіжі, сповнені гумору й поезії роки дитинства та сцени літнього відпочинку персонажів! Яка зворушливо велична краса природи, що перемежовується з описами воєнних часів! Ця художня особливість чудово прикрашає роман Кіти! Оце і є справжній роман!».

Перший в Україні та навіть світі переклад роману «Люди дому Ніре» був опублікований 1977 року державним видавництвом України «Дніпро» у скороченому радянською цензурою неліцензійному варіанті. Згодом, під час «перебудови» Горбачова, 1987 року я, «невиїзний» упродовж двадцяти років через «гріхи» перед комуністичною партією співробітник академічного інституту, дістав несподівану нагоду відвідати Моріо Кіта вдома. Я і досі не можу збагнути, чому мене пустили від імені СРСР виступити на річних зборах Товариства японо-радянської дружби в Токіо. Єдиним логічним поясненням могло би бути лише те, що моя кандидатура, подана з Києва, більше підходила, оскільки Товариство японо-радянської дружби очолював тоді відомий японський фізик Кодзі Фусімі, який, до речі, подарував мені цікаву книжку «Геометрія оріґамі», написану разом з дружиною Міцуе. І от, побувавши тоді в домі автора роману «Люди дому Ніре», я дізнався, що поява мого перекладу сприяла його виданню американським видавництвом. Моріо Кіта здивувало, як це так вийшло, що я, фізик, зацікавився його романом, а я запитав, як так сталося, що він, доктор філософії з медицини, став письменником. Одним словом, між нами відбулася цікава товариська розмова, яка підтверджується долученою до цієї післямови фотографією.

Тоді ж письменник подарував мені свої нові романи «Під сліпучо-синім небом» і «Корабель оп'янілих» про долю японців, які емігрували до Латинської Америки під час Великої депресії 30-х років минулого століття.

Зізнаюся, що переклад такого великого роману не відбувався без труднощів через тодішній брак інформації про історію і події в Японії та й через те, що я готувався до захисту дисертації на здобуття наукового ступеня доктора фізико-математичних наук. Тепер, в епоху інтернету, про них не було б і мови. А тоді доводилося турбувати автора листовно з того чи іншого приводу. В мене й досі зберігається ціла купа відбитків з японських енциклопедичних видань, присланих від автора його помічниками.

Переклад роману «Люди дому Ніре», підготовлений тепер для видання у видавництві «Апріорі», ґрунтується на заново перевіреному тексті й відновленні вилучених радянською цензурою уривків, тобто є повним відтворенням українською мовою оригінального тексту.

Іван Дзюб